Формування та розвиток суспільної верстви дворянства у Північно-Східній Угорщині в XVI-XVП століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СУСПІЛЬНОЇ ВЕРСТВИ ДВОРЯНСТВА У ПІВНІЧНО-СХІДНІЙ УГОРЩИНІ В XVI-XVП СТОЛІТТЯХ

Зубанич Л.Л.

Ужгород

Постановка проблеми. В результаті поразки в битві під Могачем на руїнах колишньої середньовічної Угорської держави утворилися три держави / провінції різного політичного, економічного та релігійного спрямування. Взаємозалежність цих трьох регіонів (Угорське Королівство, Трансільванське Князівство, угорські території Османської Імперії), а також спільна для них зовнішня загроза призвели до виникнення нового та незвичного суспільного устрою, каталізатором появи якого був потужний за своєю чисельністю суспільний прошарок - дворянство. Територія Північно-Східної Угорщини (Ужан- ський, Березький, Уґочанський та Марамороський комітати) була розташована на лінії політичного, економічного та релігійного розлому. Протягом ХУІ-ХУП століть Угорське королівство і Трансільванське князівство були становими монархіями, де правитель (король або князь) поділяв владу з представниками вищого суспільного класу, тобто з дворянством. Сформований таким чином поділ влади та феодально-представницький державний устрій упродовж століть були визначальними рисами життя цього регіону.

Метою цього наукового дослідження є аналіз формування та розвитку суспільної верстви дворянства у комітатах Унґ, Берег, Уґоча та Мара- морош (північний схід Угорщини) упродовж XVI- XVII століть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існує велика кількість опублікованих [10, 11, 14, 17, 19, 20, 21, 22, 25] та неопублікованих [1, 2, 3, 4, 5] джерел, наукової літератури, присвяченої дослідженню історії дворянства. Варто відзначити фундаментальні праці І. Надя [26-38], які подають характеристику історії дворян Угорського Королівства. Важливою є також праця прихильника міждисциплінарних студій І. Сабова [44], який у своїй монографії поряд із політичною історією Уґочанського комітату приділив значну увагу економічним процесам та формуванню народності в цілому по регіону. Нині при Інституті історії Угорської академії наук (УАН) працює ціла група дослідників, які вивчають різні аспекти історії Угорщини раннього нового часу, зокрема розвитку дворянства як важливої суспільної верстви: Тібор Найман [39, 40], Гейза Палфі [41, 42], Іштван Трінґлі [45, 46, 47], Атілла Жолдош [50, 51]. Їхні дослідження базуються на новітніх підходах та роблять значний внесок у вивчення історії Північно-Східної Угорщини ХУІ-ХУП століть.

Виклад основного матеріалу. Суспільне розшаровування угорців почалося вже в ХІ ст. Саме тоді сформувалися привілеї, які слугували підґрунтям для юридичного статусу дворянства, з числа яких чи не найголовнішим, на нашу думку, було право судочинства у королівському дворі. В утворенні суспільних прошарків велику роль відіграло прийняття королем Андрієм ІІ «Золотої булли» (1222 р.), а згодом - створення станового суспільства. Безперечно, ніхто не був позбавлений можливості піднятися до дворянського титулу, але збереження цього привілею залежало від видатних заслуг або вчинків перед нацією чи королем. Королівський юрист, згодом палатін Іштван Вербовці (1458-1541 рр.) у своїй праці «Tripartitum opus iuris consuetudimrii inclyti regni Hungariae» («Тричастинний звід звичаєвого права Угорського Королівства») 1517 р. зазначав, що спочатку весь угорський народ відносили до дворянського стану, але ті, хто не виконав своїх обов'язків із захисту вітчизни, були позбавлені цих привілеїв. Згідно зі сформованим звичаєвим правом, а також із законами Угорського Королівства права дворянства були засновані на чотирьох привілеях, перерахованих І. Вербовці:

«1. ... особа не може бути затримана ніколи і ніким, чиїми б не були прохання або скарги, якщо вона не була попередньо викликаною, притягнутою до суду і засудженою згідно із законодавством.

2. ... дворяни всього королівства ... не підпорядковані нікому, тільки владі законно коронованого володаря...

3. Вони (дворянство - Автор) мають свободу користуватися владою повсякчас, оскільки це право (свободу користування - Автор) їм надано, також доходами, отриманими в межах своїх маєтків, зібраними від будь-якої служби селян, від сплати мита і податків за землю, від сплати зборів і мита, тридцятими, і відносно до королівства повинні виконувати тільки військові обов'язки.

4. ... якщо хто-небудь із королів наших посягає на свободи дворянства, зазначені в основному законі ... , дворяни мають вільне право чинити опір і повставати проти короля, не побоюючись звинувачення у зраді» [49].

Відповідно до чинних законів дворянство було наділено рівними правами «una eademque nobilitas» («...ми пристали на прохання тих же дворян: істинні дворяни, які мешкають у межах нашої країни, а також ті, хто перебуває у княжих провінціях на території нашої країни, всі користуються рівними свободами») [8, § 11]. Їхнє право власності на землю було непорушним, при вимиранні нащадків чоловічої лінії спадкоємцями ставали нащадки жіночої лінії, і тільки в разі вимирання всього роду маєток повертався у володіння корони.

У зв'язку з появою турків на Балканах та біля південних кордонів Угорщини (з 1434 р.) знову посилилася потреба в готовності дворянства до виконання своїх обов'язків - захисту країни зі зброєю в руках. XVI століття принесло значні зміни і для інших верств угорського суспільства: окрім поглиблення суспільних відмінностей між дворянством, міщанством та селянством, у межах дворянства виникли значні суспільно-майнові та культурні відмінності [7, с. 4]. Постійна турецька загроза, бездіяльність уряду короля Владислава II, а також припинення хрестової війни проти турків викликали значне суспільне невдоволення. Ймовірно, саме це стало причиною того, що порівняно бідне дворянство Верхнього Потисся 1514 р. активно приєдналося до селянської війни під проводом Дєрдя Дожі [24, с. 231]. Після придушення повстання восени 1514 р. відбулося засідання Державних Зборів, на якому дворянство переймалося передусім вирішенням питання компенсації збитків, спричинених повстанням. Рішенням Державних Зборів було заборонено, аби селяни та гайдуки володіли зброєю (головно рушницями). Було ліквідоване право вільного пересування [49, § 25], але кріпаки за згодою свого пана й надалі могли перебратися на інший маєток. Ті ж, хто не брав участі у повстанні, й надалі могли користуватися правом вільного пересування.

Отже, достеменно відомо, що на початку XVI ст. дворянство окреслених комітатів дедалі біднішало, і якщо дворянин володів усього 2-3 обійстями, то населення сіл, а іноді й самі селяни, накопичували все більші статки. Звісно, це не вважалося нормою, оскільки селянство переважно було бідним, у чому залишалися зацікавленими насамперед самі землевласники, адже на кінець середньовіччя пустували 20-60% кріпацьких обійсть. Існували два шляхи їх заселення: залученням народів, котрі, рятуючись від турків, перебиралися все далі на північ, а також завдяки переселенцям із-за кордону, як це практикувалося від ХІ ст. [6, с. 126-128]. У Верхньому Потиссі обидва варіанти видавалися доцільними, але прижився переважно другий спосіб [13, 15-17; 18-20]. дворянство комітат міщанство селянство

За даними статистики обкладення королівським посадибним податком, у XVI ст. в Угорщині проживало близько 3300 дворян-землевласників та майже 7200 одномаєткових дворян (табл. 1.).

Таблиця 1 Розподіл категорій маєтків за списками посадибного податку (XVI ст.)

Таблиця 3 Характеристика володарювання в комітатах (1549 р.)

Джерело: розрахунки автора на основі [12, с. 92-99]

Попри те що знать у принципі й надалі дотримувалася концепції «ипа eademque поЬііії^» («єдиного, неподільного дворянства»), всередині цього стану сформувалися величезні відмінності. На верхівці дворянського суспільства стояли майбутні магнати. На досліджуваній території їхній колишній склад не змінився, оскільки в комітаті Унґ позиції домінуючої родини Гомоннаї Другет (в Уґочі - Перені) залишилися сталими.

Значно ширшим суспільним прошарком була середня еліта (possessionatus). Верхні її прошарки складалися із так званого «доброго дворянства» («bene possessionatus»); по суті, вони вважалися панівною верхівкою комітату. Саме з представників цієї верстви передусім призначалися віцеішпани, справники [16, с. 695-698].

Ще одним значним прошарком було дрібне дворянство (куріалісти - дворянство, що мешкало в селянських садибах тощо), за яким закріпилася ще й назва «таксове дворянство» (вони платили державні та комітатські податки - таксу). Куріалісти володіли всього одним маєтком, який самі ж обробляли. У регіоні було чимало населених пунктів, заселених представниками саме цієї категорії. Подібні дрібнопомісницькі населені пункти були, наприклад, в Уґочанському комітаті - Пийтерфолво, Чатоґазо, Чепе [48, с. 69]. За тогочасними комітат- ськими статутами, цілою курією вважалася дворянська садиба (sessio, угор. porta), до якої належало щонайменше 32 гольди (земельна міра, один гольд - приблизно 0,57 га) ріллі. Відповідно, півсадиба мала тільки 16, четвертина - 8-10 гольдів орної землі.

Окремою групою дрібного дворянства були армалісти (від слова «armalis» - дворянська грамота), адже присвоєння дворянського статусу означало ще й дарування садиби. Та вже у XVI ст. значно скоротилися земельні володіння корони, і в результаті цього чимало «щойно титулованих» дворян на підтвердження титулу отримували тільки гербову грамоту. Дворянин-армаліст користувався особистою податковою пільгою, і водночас його садиба обкладалася таким же податком, як і землі кріпаків.

Значною була і чисельність дрібних дворян. Так, наприклад, у Березькому комітаті в XVI ст. мешкали близько 400 дворянських родин, і всього 96 із них мали кріпаків, наймитів або слуг. Спосіб життя та будинки дрібних дворян мало в чому відрізнялися від умов життя кріпаків. За даними 1743 р., 21 дворянин-армаліст села Геденьґаза (комі- тат Уґоча) загалом мав усього 11 волів, 15 корів і жодного коня; а в той же час 4-8 кріпаків із сусідніх селянських поселень мали більше худоби [48, с. 59].

1567 р. в Уґочанському комітаті мешкало всього 16 таких дворян, котрі мали щонайменше 5-50 кріпаків або наймитів; винятком були родина Перені, а також представники заможного дворянства - родини роду Като (Kata), Гонтпазмань (Hontpazmany) та Гуткелед (Gutkeled) (табл. 4.).

Звісно, стосовно родини Перені, що вважалася власником близько половини кріпаків комітату Уґоча, не можна стверджувати про концентрацію наявних помість в одних руках. Окремі члени родини (нащадки по чоловічій лінії, вдови) спільно володіли майном (табл. 5).

Таблиця 4 Джерело: розрахунки автора на основі [44, с. 64-65]

Характеристика майнових відносин в Уґочанському комітаті за даними списку військового податку від 1567-1574 рр.

Характеристика майнових відносин та кріпаків родини Перені за даними списку військового податку від 1567-1574 рр.

Таблиця 5 Джерело: розрахунки автора на основі [44, с. 63-64]

Дворянська верства внаслідок вимирання та через брак належного поповнення за певний час припинила би своє існування. Але правляча еліта дбала про своє поповнення, почасти навіть за рахунок представників міщанства або селянства. Новими представниками дворянства ставали переважно військові, котрі воювали проти турецької навали і робили стрімку кар'єру. Прикладом цьому є Жіґ- монд Ракоці (1554-1608 рр.), який із дворянина середнього рівня, капітана оборонної фортеці Сен- дре (1572 р.) піднявся аж до князівського престолу Трансільванії (1607 р.), ставши одним із найбагат- ших вельмож тогочасної Угорщини [18, с. 117-118].

З огляду на власні, добре вмотивовані матеріальні інтереси, робилися спроби перешкоджати проникненню кріпаків у дворянське суспільство, більше того: для здобуття дворянського титулу селянин мав заручитися ще й згодою землевласника. У зв'язку з цим закон № 17 від 1622 р. проголошував: «У подальшому не видавати гербову дворянську грамоту в кріпацькому будинку селянину без пропозиції та згоди його землевласника». Насправді ж землевласник за певну грошову винагороду видавав кріпакові відповідний дозвіл (екземпцію) і навіть іноді виявляв згоду на сприяння в отриманні королівської милості. Наведемо приклад. Губерна- торка Ужанського комітату, графиня Марія Естер- ґазі (вдова крайового королівського судді Дьордя Другета. - Автор) 14 травня 1677 р. отримала 200 форинтів від своїх кріпаків Федора та Івана Ковач Добей, мешканців села Нодьберезна (нині -

Великий Березний), в обмін на що взяла на себе зобов'язання поклопотатися перед королем, «щоб вони, їхні дружини та як наявні, так і майбутні нащадки обох родинних гілок дістали дворянський титул Коростилонські» [48, с. 67]. Пані Естерґазі, крім того, звільняла кріпаків з-під служби та взяла на себе зобов'язання добути для них гербову грамоту. В разі, якщо графиня не зможе дістати грамоту, вона зобов'язувалася повернути всю отриману суму. Якщо ж не поверне грошей, то вищевказані особи діставали право вільно жити на її обійсті як екземпти. Того ж дня графиня отримала від перечинського крайника Мігая Волча, а також його братів Гриця та Василя 400 форинтів і видала їм аналогічне зобов'язання [48, с. 68].

Одним із шляхів підняття до дворянського стану було одруження із дівчиною дворянського походження. Не надто часто, але мали місце випадки, коли кріпак, який взяв собі за дружину дівчину дворянського походження, сам діставав право стати дворянином. Ця категорія називалася «а^Ш» («жіночий дворянин»), тобто такий, який дістав титул за дружиною або матір'ю. Здебільшого дівочу четвертину виплачували у грошовій формі, але за умовами декрету Уласло ІІ (1492 р.), якщо дівчина дворянського походження одружувалася із бідним чоловіком, тобто таким, який не мав дворянського титулу, то, «за звичаями королівства, замість дівочої четвертини вони діставали цілковите право володіння маєтком, який залишався в їхній власності» [9, § 1-9].

У складі дворянства Північно-Східної Угорщини окрему верству утворювали русинські та румунські дворяни - вихідці з нащадків колишніх волоських «кнезів» (угор. kenлz). У XIV ст. «кнезів- ства» організовували переважно слугуючий народ королівських замкових маєтків (зокрема, Вишків- ського та Мукачівського), на посади їх обирала громада; згодом вони діставали затвердження й від короля. В окремих родинах волоського (румунського) походження титул кнезя (війта), а відтак і воєводи передавався у спадок, його власники отримували значні землі, даровані королем як компенсацію за відповідну військову службу з правом повного дворянства [43, с. 621-623]. Воєвода (угор. vajda) в управлінських справах консультувався з очільником комітату та хустським каштеляном, але в менш значущих справах приймав рішення самостійно. Вибір припадав переважно на представників найзаможніших родин.

Висновки. Отже, XVI століття стало переломним моментом на шляху розвитку Угорщини: поразка в бою під Могачем 1526 р. призвела до встановлення у центральній частині країни турецького панування, комітати північно-східної частини Верхньої Угорщини потрапили у буферну зону двох держав - Угорського Королівства під владою Габсбургів і Трансільванського князівства. Постійна турецька воєнна загроза, формування системи прикордонних фортець значною мірою призвели до переоцінки суспільної важливості військових елементів, звідки вів прямий шлях до кроку у вищий суспільний клас, у дворянство. Постійну складову розширення юридичного становища дворянства - дарування маєтків - з часом, хоч і повільно, але таки було скасовано; попри це, служінням або ж сприянням короні багато родин дістали чималі маєтки.

Саме на досліджуваний період припадає розшарування дворянства, наслідком якого і стала наявність у регіоні Верхнього Потисся як магнатів із власністю понад 1000 садиб, так і дрібних дворян із одним-єдиним маєтком. Оскільки основою господарювання була придатна до обробки земля, концентрація дворянства спостерігалася переважно в низинних районах, а також у долинах річок. Якщо не рахувати кількох прикордонних сутичок, цей регіон оминали більш-менш значні воєнні баталії, тож, частково завдяки переселенцям, зросла чисельність працездатного населення і розпочалося заселення неосвоєних доти регіонів Карпат.

Література

1. Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). - Ф. 4. Наджупан Ужанської жупи. - оп. 17. - Спр. 1. Частина рукопису роботи невідомого автора «Історія Ужанської жупи за протоколами 1500 по 1700 рр.», 1871-1886 рр. - 25 арк.

2. ДАЗО. - Ф. 4. Наджупан Ужанської жупи. - оп. 17. - Спр. 23. Дворянська грамота Луке Кубовіч, видана королем Угорщини Фердинандом II, 23.03.1627 р. - 1 арк.

3. ДАЗО. - Ф. 4. Наджупан Ужанської жупи. - оп. 17. - Спр. 28. Список проведених жупних засідань за 16391741 рр. - 3 арк.

4. ДАЗО. - Ф. 10. Наджупан Березької жупи. - оп. 1. - Спр. 28. Книга протоколів засідань жупного відомства та суду (1602-1653 рр.). - 303 арк.

5. ДАЗО. - Ф. 60. Сімейний фонд баронів Перені. - оп. 1. - Спр. 7. Копія декрету короля Угорщини Максимі- ліана про дарування почесного звання і титулу барона королівському наміснику Емеріху Перені і його спадкоємцям. - 1 арк.

6. Волощук М. М. «Русь» в Угорському королівстві (XI - друга половина XIV ст.): суспільно-політична роль, майнові стосунки, міграції / М. М. Волощук / [Відп. ред. Л. В. Войтович] - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2014. - 469 с.

7. Зубанич Л. Л. Роль дворянства Закарпаття у суспільно-політичному житті в ХУІ-ХУП століттях. / Л. Л. Зубанич. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Історія - Ужгород:

Вид-во УжНУ «Говерла», 2014. - Вип. 32. - С. 3-9.

8. «Mikйpen kell eljarni olyan kiralyi adomanyok targyaban, melyeket valakinek megszakadasa czimйn kйrtek fol?» 1492. йvi LXIII. torvйnycikk. / CompLex Kiado Kft. 1000 йv torvйnyei internetes adatbazis, 2003

9. A nagy-karolyi grof Karolyi csalad oklevйltara. III. Kotet. - Budapest: Franklin Tarsulat Nyomdaja, 1885. - 633 p.

10. A Perйnyi csalad oklevйltara. Kozzйteszi Tringli Istvan. - Budapest: Magyar Orszagos Levйltar - MTA Tortйnettudomanyi Intйzet, 2008. - 509 p.

11. Acsady Ignac. Rйgi magyar birtokviszonyok 1494-1598. / I. Acsady. // Йrtekezйsek a Tortйnelemtudomanyok Korйbol XVI. kotet. - Budapest: MTA, 1897. - P. 81-148.

12. Bйlay Vilmos. Maramaros megye tarsadalma йs nemzetisйgei. A megye betelepьlйsйtol a XVIII. szazad elejйig. / V. Bйlay // Budapest: Sylvester Nyomda, 1943. - 224 p.

13. Corpus Juris Hungarici. Magyar torvйnytar, 1000-1895. 1608-1657. йvi torvйnyek. Kiad. Kolosvari Sandor, Ovari Kelemen - Budapest, 1900. - 655 p.

14. David Zoltan. Az 1598. йvi hazфsszenвs / Z. David.- Budapest: Kozponti Statisztikai Hivatal Levйltara, 2001. - 756 p.

15. Doby Antal. Ugocsa varmegye alispanjai (1337-1870.) /A. Doby. // Magyar Tortйnelmi Tar. - 1878. - P. 695-698.

16. Erdйlyi okmanytar. Oklevelek, levelek йs mas msos emlйkek Erdйly tortйnetйhez I. Bevezeto tanulmannyal йs jegyzйkkel regesztakban kozzйteszi Jako Zsigmond. - Budapest: Akadйmiai Kiado, 1997. - 461 p.

17. Hangay Zoltan. Erdйly valasztott fejedelme Rakoczi Zsigmond / Z. Hangay. - Budapest: Zrinyi Kiado, 1987. - 230 p.

18. Liber Regius: KMlyi konyv. Illйsy Janos йs Pettko Bйla. A kiralyi konyvek. Jegyzйke a bennьk foglalt nemessйg, czm-, czmer-, elonйv- йs honossag-adomanyozasoknak. 1527-1867. III kotet. - Budapest, 1895. - 143 p.

19. Magyar to^nytar. 1526-1608. йvi torvйnyczikkek. (szerk. Nagy Gyula, Dr. Markus Dezso, Dr. Ovari Kelemen,, Dr. Csiky Kalman Dr. Kolosvari Sandor, Toth Lorincz.). - Budapest: Franklin Tarsulat-Magyar Irodalmi Intйzet йs Konyvnyomda-Rйvai Testvйrek Irodalmi Intйzet Rйszvйnytarsasag, 1899. - 995 p.

20. Magyar torvйnytar. 1540-1848. йvi erdйlyi torvйnyek. (szerk. Nagy Gyula, Dr. Markus Dezso, Dr. Ovari Kelemen, Dr. Csiky Kalman Dr. Kolosvari Sandor, Toth Lorincz.). - Budapest: Franklin Tarsulat-Magyar Irodalmi Intйzet йs Konyvnyomda-Rйvai Testvйrek Irodalmi Intйzet Rйszvйnytarsasag, 1900. - 655 p.

21. Magyar torvйnytar. 1608-1657. йvi torvйnyczikkek. (szerk. Nagy Gyula, Dr. Markus Dezso, Dr. Ovari Kelemen, Dr. Csiky Kalman Dr. Kolosvari Sandor, Toth Lorincz.). - Budapest: Franklin Tarsulat-Magyar Irodalmi Intйzet йs Konyvnyomda-Rйvai Testvйrek Irodalmi Intйzet Rйszvйnytarsasag, 1900. - 655 p.

22. Magyarorszag birtokviszonyai a 16. szazad kozepйn. Szerk. Maksay Ferenc. I. kotet - Budapest: Akadйmiai Kiado, 1990. - 571 p.

23. Marki Sandor. Dosa Gyorgy / S. Marki. - Budapest: Atheaneum Kiado, 1913. - 535 p.

24. Mihalyi Janos. Maramarosi diplomak a XIV-XV. szazadbol. /J. Mihalyi. - Maramarossziget, 1900. - 674 p.

25. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. I. kotet (A-B) / I. Nagy. - Pest: kiadja Friebeisz Istvan, 1857. - 311 p.

26. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. II. kotet (B) / I . Nagy. - Pest: kiadja Friebeisz Istvan, 1858. - 282 p.

27. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. III. kotet (С-D) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1858. - 420 p.

28. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. IV. kotet (E-Gy) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1858. - 504 p.

29. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. V. kotet (H-J) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1859. - 375 p.

30. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. VI. kotet (K) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1860. - 568 p.

31. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. VII. kotet (L-M) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1860. - 610 p.

32. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. VIII. kotet (N-O) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1861. - 340 p.

33. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. IX. kotet (P-R) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1862. - 852 p.

34. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. X. kotet (S-Sz) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1863. - 943 p.

35. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. XI. kotet (T-Ь) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1865. - 441 p.

36. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. XII. kotet (V-W) / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1865. - 518 p.

37. Nagy Ivan. Magyarorszag csaladai czmerekkel йs nemzedйkrendi tablakkal. Potkotet / I. Nagy. - Pest: kiadja Rath Mor, 1868. - 379 p.

38. Neumann Tibor. Bereg megye hatosaganak oklevelei (1299-1526) / T. Neumann // Szabolcs-Szatmar-Beregi Szemle Fьzetei, 3. - Nyfegyhaza: Moricz Zsigmond Konyvtar, 2006. - 147 p.

39. Neumann Tibor. Bereg megye hatosaganak oklevelei a Jagello-korban / T. Neumann // Szabolcs-Szatmar-Beregi Szemle - 2006. - № 41. - P. 17-30.

40. Palffy Gйza. Utak a magyar politikai elit йlйre. Karrierlehetфsйgek a magyar arisztokraciaban a 16-17. szazad fordulojan / G. Palffy // Magyar tortйnettudomany az ezredfordulon. Glatz Ferenc 70. szьletйsnapjara. Szerk. Gecsйnyi Lajos-Izsak Lajos. - Bp., 2011. - P. 397-404.

41. Palffy Gйza. Utak az arisztokraciaba - baroi rimszerzфk a 16. szazadi Magyar Kiralysagban / G. Palffy // Arisztokrata йletpalyak йs йletviszonyok. Szerk.: Papp Klara - Pьski Levente. - Debrecen, 2009. - P. 9-23.

42. Petrovay Gyorgy. A maramarosi olahok. Betelepedйsьk, vajdaik йs kenйzeik / Gy. Petrovay // Szazadok - 1911. - P. 607-626.

43. Szabo Istvan. Ugocsa megye / I. Szabo. - Budapest-Beregszasz: Hatodik S^p Alaphvany-Uj Mandatum Kiado, 1994. - 271 p.

44. Tringli Istvan. A kora щjkori kodifikacio йs a Harmaskonyv / I. Tringli // Mathй Gabor (szerk.). A magyar jog fejlфdйsйnek fйl йvezrede, Werbфczy йs a Harmaskonyv 500 йv mщltan. - Budapest: Nemzeti Kozszolgalati йs Tankonyv Kiado Zrt., 2014. - P. 59-89.

45. Tringli Istvan. Nagysagosok йs vitйzlфk. / I. Tringli. // Historia. - 1998. - 7. sz. - Old 29-30.

46. Tringli Istvan. Nagysagosok йs vitйzlфk. Qmzйsek йs megszohtasok a kйsei kozйpkorban. - Historia - 1998. - № 7. - P. 29-30.

47. Ur йs paraszt a magyar йlet egysйgйben (Szerk.: Eckhardt Sandor). - Budapest: Budapesti Kir. Magyar Pazmany Pйter Tudomanyegyete, Bolcsйszeti Karanak Magyarsagtudomanyi Intйzete, 1941. - 222 p.

48. Zsoldos Attila. A nemessйg hataran. /A. Zsoldos // Turul. - 1999. - Nr. 72 (3-4). - P. 118-122.

49. Zsoldos Attila. Nemes йs nemzetsйg. / A. Zsoldos // Gecsйnyi L., Izsak L. (szerk.) Magyar tortйnettudomany az ezredfordulon: Glatz Ferenc 70. szьletйsnapjara. - Budapest: ELTE Eotvos Kiado-MTA Tarsadalomkutato Kozpont, 2011. - 936 p. - P. 421-425.

Анотація

У статті окреслено та проаналізовано етапи формування й розвитку суспільної верстви дворянства в північно-східній частині Угорського королівства (територія сучасного Закарпаття - комітатів Унґ, Берег, Уґоча, Мароморош) у ХУІ-ХУП століттях.

Ключові слова: дворянство, комітати, Іштван Вербовці, родина, садиба, грамота.

В статье обозначены и проанализированы этапы формирования и развития дворянства как значимого общественного сословия северо-восточной части Венгерского королевства (территория современного Закарпатья - комитатов Унг, Берег, Угоча, Мароморош) в XVI-XVII веках.

Ключевые слова: дворянство, комитаты, Иштван Вербовци, семья, усадьба, грамота.

In the scientific work we study the stages of formation and development of the nobility, as an important public entity in the northeastern part of the Hungarian Kingdom (the territory of modern Transcarpathia - committees Ung, Bereg, Ugocha, Maromorosh) in 16th-17th centuries.

Keywords: nobility, committees, Istvan Wеrbбczy, family, estate, diploma.

Размещено на Allbest.ru