У моральної теології "патріотизм" є одним з достоїнств, за допомогою якого католик любить свою батьківщину. "Патріотизм" є моральним обов'язком, який вимагає, перш за все, вірності і жертовності [5, с.12] Документи II Ватиканського Собору свідчать про те, що віруючі "як хороші громадяни повинні культивувати правдиву і активну любов до своєї країни; але необхідно уникати будь-якого презирства до інших рас, і власного націоналізму і підтримувати любов до всіх людей" [5].

Свідомість і історична пам'ять цінується Церквою. Ця теза підтримується, серед іншого, вже понад 60 років Папським комітетом історичних наук. 7 березня 2008, Папа Бенедикт XVI зустрівся з його членами і нагадав, що Папа Лев XIII мав сміливість поділитися з істориками та іншими дослідниками, архівами Святійшого Престолу і створити Комісію кардиналів у справах розвитку історичних досліджень. "З тих пір культурний контекст сильно змінився. Це вже не йде мова просто про те, щоб протистояти ворожим до християнства і Церкви історіографії. Сьогодні ми зіткнулися з серйозною кризою історіографії, бо повинні боротися за виживання в суспільстві, сформованому позитивізмом і матеріалізмом. Обидві ці ідеології викликали непоборний ентузіазм для прогресу, і цей ентузіазм підживлюється захоплюючими відкриттями і технічними досягненнями, незважаючи на катастрофічні свідчення минулого століття, він впливає на концепції життя широких верств суспільства. Минуле, таким чином, з'являється тільки як темне тло, на якому світяться привабливі обіцянки сьогодення і майбутнього. На додаток до цього додається утопія щодо раю на землі, хоча ця утопія, по суті, виявилася оманливою.

Характерною рисою цієї ментальності є відсутність інтересу до історії, що знаходить своє відображення в видаленні на узбіччя історичних наук. Там, де діють такого роду ідеологічні сили, нехтуються історичні дослідження і викладання історії в університетах і школах різного ступеня і на різних рівнях. Результатом цього є суспільство, яке забуває своє минуле, і, таким чином, позбавляється отриманих за допомогою досвіду критеріїв, і вже не в змозі створити основу для гармонійного співіснування і розвитку майбутніх цілей. Таке суспільство особливо уразливе для ідеологічних маніпуляцій.

Загроза стає все більшою, коли приписується перебільшене значення сучасній історії, особливо коли дослідження в цій області визначаються на основі методології позитивізму і соціології. Пропускаються також важливі ділянки історичної реальності і навіть цілих епох. Неминучим результатом цього є те, що суспільство не знає про своє минуле, і, таким чином, є позбавленим історичної пам'яті. Кожна людина бачить, наскільки серйозні є наслідки цього: втрата пам'яті призводить до втрати індивідуальної ідентичності і таким же чином, це явище відбувається в усьому суспільстві. Зрозуміло, що ця історична амнезія є загрозою для цілісності людської природи у всіх її аспектах" [2]. Папа Бенедикт XVI чітко вказав на існуючу кризу сучасної історіографії, відсунення історії на узбіччя і безпосередні наслідки - суспільство, вільне від минулого і історичної пам'яті, а також далекосяжні наслідки - втрата індивідуальної ідентичності. Історична зумовленість завжди впливала на функціонування людини і зараз позбавлення людини його минулого викликає те, що він не в змозі отримати користь з багатства минулого і губиться в сьогоденні.

Формування патріотизму

Папа Бенедикт XVI побачив, що сучасне європейське суспільство переживає кризу ідей патріотизму, який, ймовірно, є наслідком кризи, викликаного останніми війнами і руйнуваннями, принесеними тоталітарними режимами нацизму і соціалізму. Є думки, що ідея нації, батьківщини і патріотизму є непотрібним тягарем, що залишився після ХІХ ст. Але в той же час з'являються суперечки з приводу надання етнічним групам права на самовизначення і розвиток своєї окремішності. Він ввів поняття Європи, як "Європи-Батьківщини", в якому принцип єдності не скасовує принцип різноманітності. Носіями національних традицій і національних символів є не тільки молодіжні групи, спортивні команди і прихильники військових або армія. У Польщі інтенсивно відроджуються групи, асоціацій, молодіжні рухи, що схильні до ідеї проклятих солдат. З'являються фільми і пісні, які отримують визнання молодих і стають популярними хітами. Часто проводяться марші, офіційні поховання.

"Прокляті солдати", відкинуті і систематично знищувані комуністичною системою, це ті солдати польського незалежного підпілля, які після німецької окупації не прийняли народного уряду, нав'язаного силою за наказом Сталіна і, незважаючи на безвихідне становище, не склали зброю. Вони намагалися захистити місцеве населення від крадіжок і гвалтувань МО, UB і НКВД. Незважаючи на відсутність реакції союзників на комуністичну фальсифікацію, а не демократичні вибори і визнання країнами Західної Європи радянізації, польські незалежницькі організації солдатів змушені були прийняти так зв. "амністію", яка була пасткою, щоб вистежити і знищити їх. Народний уряд показав, що його зобов'язання не мають ніякої ваги. Припиненням збройного опору вважається дата вбивства Джозеф Франчака під псевдонімом "Лялька" 21 жовтня 1963 р.

В передачі пам'яті та історичної свідомості важливим є досвід народу із спільним простором і спільною традицією. Завдяки цьому людина знаходить себе в просторі і часі, сягаючи до минулих поколінь і творячи на основі збудованого фундаменту. Але не можна забути про мови і держави. Мова є основою національної спільноти. Держава стає формою існування нації. Але не завжди народ має свою єдину мову і не завжди народ оформлюється у державу.

Людина, як і народ має свій простір свободи. Людина знає, коли, незважаючи на декларації свободи вони є вільними чи невільними за цієї ідеології, політичних прав чи нав'язані правил проти його совісті. Народ також відчуває, коли він сам у себе вдома, і коли він знаходиться під впливом тоталітаризму. Національний простір є реальністю, в якій панує національний порядок, в якому держава і політики служать на благо нації. У вільному просторі нації є багато слідів минулого, що зміцнюють свідомість та історичну пам'ять: каплиці, костьоли, цвинтарі, поля битв, пам'ятки природи, музеї. Пам'ять про минулі події грає важливу роль, тому що веде до майбутнього. Народ, який забуває своє коріння в'яне і вмирає. Якщо ви хочете дивитися у майбутнє, то повинні цінувати покоління, які були раніше, бачити створений ними фундамент, цінувати їх працю і досягнення для нації і батьківщини.

За словами Йозефа Тішнера найцінніше в патріотичному вихованні це покладена в початок історії народу обіцянка, що народжує надію. Не важливий її конкретний зміст, але той факт, що там закладене посилання на майбутнє, то так і буде. Обітниця окрилила весь народ і кожну людину спільною надією. Патріотичне виховання не проста передача мови, характеру, національних символів, звичаїв, традицій, пісень, літератури, поезії і мистецтва. Нав'язана тільки як необхідність прийняття національна ідентичність буде повторюватися, коли всі в ній беруть участь, але втратиться, коли не стане підтримки. Це має важливе значення для проголошення обіцянки і пробудження надії. Людина приймає обітницю з вміщеним в ній змістом - прийняти цю землю, як свою, як основу життя і відчуття людства. Слово "батьківщина" означає щось більше, ніж сама земля, на якій виникають села і міста, але, і культуру, віру, етику і традиції. Коли людина добровільно приймає все це, то вона приймає дар надії, яка передається наступним поколінням. Кожна дитина стає підтвердженням цієї надії, і в той же час його джерелом. Таким чином, виникає нація. Через дар надії, щедрість, честь і мужність народжується нове покоління "патріотів", тому що патріот це той, хто несе в собі національну надію, випромінює і зміцнює її.

Якщо буде недостатньо обітниці, що йде до свідомості та історичної пам'яті, якщо зникне практика обітниці, то настане і занепад надії. Якщо у вас немає того, що очікуєте, немає спільної обітованої землі, спільного прагнення, то виникає розбрат й індивідуалізм. Людина не долає перешкоди, не приймає спільних умов, не відчуваючи національної драми, але живе поруч з іншим, в своєму власному світі і для себе, без надії і планів на майбутнє. Людина, яка зберігає пам'ять про минуле, і дає обітницю показує, що батьківщина і нація мають значення. Кожен день, піклуючись про їжу, роботу, мову, культуру, свободу підтверджує, що в своїй власній країні людина може бути в повній мірі людиною. Якби забув про минуле свого народу, був би засуджений лише за те, що є тут і зараз. Криза свідомості та історичної пам'яті отримує не тільки минуле, а й ставить під загрозу майбутнє. Патріотичне виховання наступного покоління є підтвердженням того, що людина залишається людиною, якщо входить до спільноти народу.

Докази зміцнення патріотизму молоді

Після цього діагнозу ситуації сучасних цивілізації підказки для пробудження і формування патріотизму дітей і молоді зрозумілі. Формування патріотичних поглядів молодого покоління треба починати з формування колективної свідомості. Це розуміння є основою, на якій можна буде вмонтувати всі соціоцентричні цінності, включаючи вітчизняні цінності. Коли не вистачає такого фундаменту, не можливо, щоб вони засвоїлись. Навіть найкращі лекції "патріотичного виховання", проведені в школі нічого не дадуть, якщо спершу не буде відкрито обітницю, прийнято надію і ухвалено загально соціальні цінності, з яких виростають індивідуальні; якщо не буде сформована особистість, що має добре розвинену систему цінностей. Якщо з самого початку в сімейному середовищі, через групу дітей, молоді, школи та інших навчальних закладів не розкриється усвідомлення своєї власної ідентичності, належності до певної землі, народу, прагнення його розвитку, почуття відповідальності за нього, її народу і прагнення до благу країни.

За словами Іоанна Павла II в національній спільноті народжується почуття любові до Батьківщини, яка є любов, якщо вона не перетвориться в націоналізм. Любов до своєї батьківщини поєднується з любов'ю до всіх людей - любов, яка формує людську спільноту. Важливо поєднання долі людини з історією народу і показ на прикладі попередніх поколінь, яким важливим було для них питання турботи про власну батьківщину. Важливо включати патріотичне виховання у весь процесі виховання. Історія є незамінним і вкрай необхідним фактором виховання. Завдяки їй народ, суспільство і конкретна людина може формувати свою ідентичність, оцінювати ситуацію, ставити діагноз чи робити заявки на майбутнє.

Список використаних джерел та літератури

1. Ad gentes divinitus 15.

2. Benedykt XVI, Pamic historyczna pomaga budowac przyszlosc, http://instrukcja. opoka.org. p1/biblioteka/W/WP/benedykt_xvi/przemowienia/history czne_07032008.html

3. Jundzill, I. O wychowaniu patriotycznym dzieci, Warszawa 1969, s.9.

4. Ossowski, S. O ojczyznie i narodzie, Warszawa 1984, s.17-18.

5. Salij, J. Patriotyzm dzisiaj, Poznan 2005.

Размещено на Allbest.ru