Українські терени і постать Богдана Хмельницького в трактуванні польських дослідників другої половини ХХ- початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Херсонський державний аграрний університет

Українські терени і постать Богдана Хмельницького в трактуванні польських дослідників другої половини ХХ- початку ХХІ ст.

Ткачук А.І.,

к.і.н., доцент

Набуття Україною незалежності та відродження Речі Посполитої (Третьої) активізувало зацікавлення українських і польських істориків спільною минувшиною. До певної міри актуалізують цей дослідницький інтерес ювілейні дати пов'язані з початком визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та Переяславською угодою. Окрім джерелознавчих і узагальнюючих робіт науковці активно опрацьовували й історіографію проблеми. До нашого розгляду потрапили не тільки напрацювання професійних істориків, але й аматорські роботи, які справили відповідний вплив на сприйняття загалом подій далекої минувшини. Маємо зазначити, що польська історична думка в оцінці українського козацтва загалом і постаті Б. Хмельницького, зокрема, пройшла складний шлях. Якщо раніше визвольна війна і її ватажок сприймалися нею зазвичай у «темних» тонах, то останнім часом маємо більш виважену оцінку. Особливо маємо підстави відзначити працю Я. Качмарчика присвячену постаті Б. Хмельницького. Не всі твердження автора сприймаються позитивно вітчизняними дослідниками, але факто є те, що дана монографія стала знаковою подією не тільки для польської, але й української історичної науки.

Ключові слова: історіографія, Б. Хмельницький, козаки.

Досліджуючи події XVII ст. польські науковці особливої ваги надавали подіям пов'язаним з постаттю українського гетьмана Богдана Хмельницького. Д. Вирський звертає увагу на ту обставину, що автори перших праць про козаків намагалися з'ясувати причини їхньої появи, особливості тогочасного суспільного устрою, дослідити взаємини між козаками та іншими суспільними верствами, осягнути їхню роль в історичній долі давньої Речі Посполитої [1]. Увага до постаті Богдана Хмельницького як на фаховому, так і на дилетантському рівні не вщухала навіть попри періодичні офіційні чи неофіційні заборони, впродовж трьох із половиною століть. Польські дослідники достатньо критично [3], а зачасти й упереджено [4] ставилися до особистості гетьмана.

Маємо на меті розглянути основні концепти і оцінки польської історіографії другої половини XX століття (часів ПНР) та початку XXI століття (третьої Республіки) стосовно українського козацтва середини XVII століття та оцінки особистості гетьмана Богдана Xмельницького.

Повоєнні польська історична наука знаходилася під впливом партійних догматів та концептуальних засад радянської історіографії. Разом із тим, науковці сусідньої країни зберігали ще певну самостійність у судженнях та виборі проблематики дослідження. У 1948 р. до 300-річчя початку визвольної війни під проводом Б. Xмельницького, польські історики присвятили серію статей з нагоди цієї події. Так, увагу відомого польського історика Войцеха Томкевича привернув етнічний склад і суспільна приналежність українського козацтва XVI i XVII століття [15]. Значна частина польських дослідників вважає, що союз козаків із татарами забезпечив успіх визвольної війни під поводом Б. Хмельницького на її початковому етапі. Так, Богдан Барановський зазначав, що самі чутки про наближення козацько-татарського війська викликали паніку серед поляків. Як приклад навів втечу без бою значної частини «посполитого» війська під Пилявцями [16, с. 283].

Трьохсотріччя Переяславської угоди, яке максимально намагалася використати радянська пропаганда активізувало дослідження козацької проблематики польськими науковцями. Богдан Барановський і Софія Лібішовська здійснили аналіз добутків польської історіографії у вивченні національно-визвольної боротьби українського народу в ХVП ст. [7]. На їх переконання мало яка проблематика була настільки тенденційно висвітлена в шляхецькій і буржуазній польській історіографії як визвольна війна українського народу в ХVП ст., адже історики намагалися виправдати експансію шляхти на Схід, тоді як виступи проти неї трактували як «дике свавілля» та «прояв схильності до анархії» [7, с.197]. Аналізуючи погляди Яблоновського автори констатували, що дослідник у повстанні Б. Хмельницького бачив елементи національно-визвольної боротьби [7, с.205].

Достатньо цікавою є позиція представників краківської історичної школи. Так, Юзеф Шуйський вважав козацько-селянський виступ «вбивчою соціальною війною» обумовленою утисками латифундистів, примусом до унії і політикою єзуїтів. Разом із тим, на переконання Ю. Шуйського, до протистояння гетьмана підштовхнули причини особистого характеру [8, с. 280]. Польські дослідники акцентували свою увагу на головній тезі краківської історичної школи, яку висловив ще один її ключовий представник - Міхал Бобжинський. На його переконання занепад сильної влади свідчив про розклад шляхетської держави в XVII ст. [9]. В свою чергу автори вище зазначеної статті були переконані, що докладне уявлення про погляди М. Бобжинського можемо отримати внаслідок всебічного вивчення його рукописної спадщини [7, с. 208].

Вкрай націоналістичні погляди польської спільноти на Україну висловив Францішек Равіта Ґавронський, поміщик, родом із Київщини [13], історик-самоучка, що не володів дослідницькими методами зачасти послуговувався сумнівними джерелами інформації. Богдан Барановський і Софія Лібішовська акцентували увагу на тому, що дослідник- аматор характеризуючи постать Б. Хмельницького не жалкував негативних епітетів. «Категорично відкидав він всі ті джерела, які не подавали українських повстанців у якомога чорніших барвах» [7, с. 211].

Дещо інше місце в польській історіографії стосовно польсько-українських відносин в XVII ст. посіла творчість Людвіка Кубалі. На думку авторів статті, Л. Кубаля протистояв «песимізму» представників краківської історичної школи. Вони відмітили, що праці львівського історика, які вийшли після 1880 р. були присвячені повстанню Б. Хмельницького. Протиставляючи гетьмана особистості Кромвеля він зазначав, що якщо Кромвель возвеличив свою вітчизну, то гетьман її знищив і зрадив [10, с. 7]. Переяславська рада отримала негативну оцінку Л. Кубалі [11]. Ми повністю поділяємо думку авторів статті, що праці Л. Кубалі «окрім своїх численних фактографічних помилок в хронології і т.д. - до тепер мають відповідну вагу, хоч і вимагають певної переоцінки» [7, с. 210].

Ревізії загальновідомих підходів домагався Ольгерд Ґурка [14], стверджуючи, що праці Л. Кубалі обумовили викривлений образ польської минувшини XVII ст. Б. Барановський і С. Лібішовська вважали, що на момент його публікації польська історіографія «не спростувала всіх помилок і фактів поданих в історичних замальовках львівського історика» [7, с. 211]. Репліки О. Ґуркі викликали протести в середовищі польських істориків 1930-х років. Багато хто з них, як наприклад В. Конопчинський, М. Кулєль, З. Лясоцький атакували його за нападки на національні святині, за критику політики Другої Речі Посполитої стосовно України. Не маючи, що протиставити його загальним підходам, критики піднімали на щит дрібні упущення дослідника (наприклад, стосовно чисельності татарського війська). Якщо далі вести мову про Л. Кубалю, то окрім нього у львівському середовищі хоч і опосередковано розглядав національно-визвольну боротьбу українського народу А. Прохаска [12]. Його оцінки достатньо тенденційні, є наслідком клерикально-націоналістичного підходу автора.

Політичні та ідеологічні чинники, як можна спостерігати за останні півтора десятиліття в Україні та, частково, у Польщі, регулярно посилюють інтерес до котроверсійної біографії гетьмана, його вчинків, наслідків діяльності, супроводжуючись, як нерідко трапляється в аналогічних ситуаціях, створенням зі складної, суперечливої, трагічної постаті Б. Хмельницького національного ідола, усі дії якого набули містичного, пророчого, апріорно історично-виправданого характеру [2].

Аналізуючи у вступі до українського видання, вагоме опрацювання Я. Качмарчика щодо постаті Б. Хмельницького добре знаний в Україні польський історик Станіслав Стемпєнь зазначив: «У пантеоні українських національних героїв гетьман Богдан Хмельницький безумовно, займає чільне місце. Саме він, очолив бунт Війська Запорізького проти Речі Посполитої, став символом українських державницьких прагнень нової доби. Адже без огляду на те, якими мотивами керувався Хмельницький у момент вибуху повстання, наступні покоління українських незалежницьких діячів бачили в цих подіях спробу відображення української державної традиції, що нав'язувала до часів Київської Русі.

Тепер ми дивимося на ці події з перспективи трьох з половиною століть. Уже кілька років ми можемо подивитися на них з перспективи існування незалежної і соборної Української держави. Все це повинно сприяти формуванню об'єктивної оцінки, поглядові на історію України без емоцій. Однак справа ця є непростою. Наш образ тих подій, тих героїв формується під кінець ХІХ на початку ХХ століття, в період поневолення українського і польського народів, коли історію писали не лише задля наукового пізнання минулого, але й «для підтримки духу». Отож дуже часто поставала чорно-біла картина. Поширювалися крайні стереотипи: герой або нікчема, приятель або ворог. Саме так було з Хмельницьким. Для українців він є постаттю, що не підлягає дискусії, хоч і її не сприймали цілком критично, якщо зважити, що навіть Тарас Шевченко, маючи на увазі союз із Росією, з гіркотою писав: «Богдане, Богдане, нерозумний сину». Але якщо взяти до уваги державотворчі зусилля Богдана Хмельницького, то він, без сумніву, є однією з небагатьох історичних постатей, яку позитивно оцінювали як представники «народницької», так і «державницької» української політичної школи» [18, с. 5].

Аналізуючи не просту минувшину наших народів Владислав Анджей Серчик у вступі до своєї монографії зазначив: «Окрім різних суперечок, колотнечі, а навіть збройного протистояння між поляками і українцями виявилося, що є вони приречені на спільне життя, а їх історію в жоден спосіб не дається розірвати і трактувати окремо. Культура польська без України стала би убога і провінційна, подібно як українська без Польщі» [19].

Сучасні підходи до вивчення подій середини ХУІІ століття здійснив у своїй монографії Генрик Літвін. Автор зазначає, що проблема «польської експансії на Схід» є одним із ключових питань в дослідженні історії Речі Посполитої. Теза про те, що рух до колонізації просторів земель, які знаходилися на схід від теренів Пястоської Польщі був одним із головних двигунів польської закордонної політики, є міцно розповсюдженою як в польській, так і в історіографії сусідів. Була вона оздоблена одночасно в білій - «здобутки плуга польського» - так і чорній - «польська окупація України» - легендах. Одночасно процес реалізації цих експансійних намірів, так званий «rzeczywisty naplyw» поляків на Україну, був до того досліджений у незначній мірі [17]. хмельницький польський козацтво

Після монографії «Богдан Хмельницький» авторства Януша Качмарчика [5] черговим вартим уваги дослідженням є праця Юзефа Ґєровського[6] Цей польський науковець характеризуючи першу половину ХУІІ століття, яка передувала визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького зазначає, що українські терени Волині та Київщини перебували у стані розквіту господарства і культури завдячуючи наслідкам унії 1569 року. Принагідно, автор вважає, що цей розквіт досягався за рахунок посилення експлуатації (зростання панщини) українських селян з боку місцевої та польської шляхти, з боку орендарів і також управителів із числа євреїв. На цю ситуацію накладався спротив православної церкви щодо Брестської унії. Окрім того сформувалися суспільні прошарки, які прагнули до створення власної державності, зокрема до цього тяжіла українська шляхта і міщани. Вагому роль в процесі формування освічених національних кадрів відіграла закладена Петром Могилою в Києві академія. Як вірно зауважує дослідник, ці устремління мали підтримку з боку козацтва, яке було невдоволене численними обмеженнями, що накладалися на нього [6, с. 3, 19-20].

На відмінну від Я. Качмарчика, який піддав сумніву приналежність Б. Хмельницького до шляхти, Ю. Ґєровський веде мову про нього як про шляхтича [6, с. 21]. Науковець окрім особистих мотивів, які спонукали гетьмана до рішучих дій, звертає увагу на зовнішні чинники, що й обумовили поширення війни на всі заселені українцями терени. Польське коронне військо мало досвід збройної боротьби з татарами і козаками теж. Але, повною несподіванкою, на думку автора, був спільний виступ козаків із кіннотою Тугай Бея проти коронного війська Міколая Потоцького. Тому участь польських підрозділів у битві під Жовтими Водами та Корсунем була безрадісною, а гетьмани М. Потоцький і М. Каліновський потрапили в полон. На глибоке переконання автора роботи, такої нищівної поразки польське військо не зазнавало ще з часів, коли гетьман Жулкевський загинув під Цецьорою. Того разу поразка була ще більш небезпечною, адже співпала зі смертю короля Владислава ІУ [6, с. 23-24].

Дослідник звернув увагу на той факт, що як з українського так і польського боку були як прихильники порозуміння, так і противники. Він свідомий того, що досягнута з Яном Казимиром угода була не тривалою, так як пункти в яких передбачалося повернення польської шляхти у свої маєтності, викликав невдоволення селян і частини козаків. У послідуючих діях Б. Хмельницького польський історик вбачає не тільки кроки направлені на створення української державності, але й можливість у рамках Речі Посполитої стати третьою, поруч з полками і литовцями рівноправною стороною федеративного об'єднання.

Джерела та література

Вирський Д «Дискурс про козаків» (характеристики українського козацтва в річпосполитській історіографії останньої третини XVI - середини XVII ст.) / Д. Вирський. - Київ, 2005.

Виноградов Г.М. Особливості інтеграції регіону Подніпров'я в концепцію українського ранньонаціональ- ного міфу (перша половина XVII ст.) // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. - Дн.: [Б.В.], 1998. - Вип 1: Матеріали Першої міжрегіональної історико-краєзнавчої конференції. - С.35-40.

Kubala L. Obl^zenie Zbaraza i pokoj pod Zborowem. - Warszawa, 1909; Kubala L. Bitwa pod Beresteczkiem. - Wydanie nowe. - Krakow: Druk W.L. Anczyca i spolki, 1925.

Размещено на Allbest.ru