Виховання дівчаток та молодих дівчат у давньогрецькому суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Виховання дівчаток та молодих дівчат у давньогрецькому суспільстві

Постановка проблеми

дівчинка давньогрецький суспільство

Незважаючи на той факт, що наукові дослідження у царині педагогічних наук у наші дні набувають все більшої популярності, доволі багато питань цієї сфери усе ще залишаються невисвітленими. Однією із таких сфер, які потребують додаткового висвітлення, є історія педагогіки загалом, та історія античної педагогіки, зокрема, адже у вітчизняній педагогіці практично відсутні праці, присвячені дослідженню цієї епохи розвитку педагогічної науки, незважаючи на те, що саме вона стала основоположницею та своєрідним фундаментом для формування та всебічного розвитку педагогічних наук сьогодення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Аналізуючи дослідження, присвячені давньогрецькій педагогіці варто згадати таких науковців, як В. Йегер (W. Jaeger) [7], А.-І. Марру (H.-I. Marrou) [11], Г Жураковський [6] та інших, однак, на нашу думку, навіть у їхніх, фундаментальних за своїм обсягом, працях, питання виховання дітей та молоді жіночої статі висвітлено не достатньо повно.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми полягає у відсутності комплексного аналізу процесу виховання дівчаток та юначок (молодих жінок) за часів давньогрецького суспільства у вітчизняній педагогіці.

Метою даного дослідження є розширення та поглиблення знань про методи та засоби виховання дівчаток та молодих жінок у давньогрецькому суспільстві.

Виклад основного матеріалу дослідженняя

Досліджуючи історію давньогрецької педагогіки, ми здебільшого натрапляємо на дані про виховання хлопчиків та молодих юнаків, і це не дивно, адже чоловіки були домінантною с кл адовою ч аст и ною д ав н ьогре ць кого суспільства, вихованню та розвитку якої приділялося значно більше уваги. Цей факт був зумовлений войовничим стилем життя давніх греків, у якому на перший план виносилося виховання міцного тілом та спритного розумом юнака. Внаслідок цього, жінкам у давньогрецькому суспільстві відводилася більш скромна роль. Однак, незважаючи на це, давньогрецьке суспільство мало свої традиції виховання майбутнього жіноцтва, які, власне, і стали предметом нашого дослідження.

Проводячи аналіз давньогрецької культури загалом, та давньогрецької педагогіки, як її складової частини, зокрема вважаємо за доцільне нагадати, що вони розвивалися у продовж трьох основних періодів, а саме:

- архаїчного або давньогрецького (з ІХ ст. до н.е по VIII ст. до н.е);

- періоду розквіту Еллади або т.з. новогрецького (з VII ст. до н.е. по IV ст. до н.е);

- елліністичного періоду (з ІІІ ст.до н.е. по І ст. до н.е) [10].

У продовж архаїчного періоду виховання та навчання дівчаток та юних дівчат відбувалося у домашньо-сімейних умовах. Відомостей про сам процес виховання збереглося вкрай мало, а головними джерелами відтворення життя дітей служать міфи, скульптура, фрагменти зображень на кераміці та пам'ятні предмети із місць поховання. Із збережених письмових джерел, які дійшли до наших днів із того періоду, можемо назвати епічні Гомерівські поеми та дидактичний епос Гесіода “Роботи та дні”, але із них ми отримуємо лише фрагментарні згадки про життя молодих дівчат. Скажімо, із VI пісні Гомерівської “Одіссеї” ми дізнаємося про те, що у тогочасному суспільстві віталося залучення молодих дівчат до праці: у даному уривку йдеться про те, як донька феакійського володаря Алкіноя, на рівні із подругами та служницями вирушає власноруч прати одяг у потічку [5, 138 - 142]. У свою чергу із уривка поеми Гесіода ми отримуємо відомості про вік, коли молода дівчина повинна була вийти заміж і про те, що після настання заміжжя її подальшим вихованням займатиметься чоловік:

Жінка хай зріє чотири, на п'ятому ж році йде заміж.

Діву в дружини бери, щоб її ти навчив поведінки; (698 - 699) [1, 125].

Переходячи до періоду розквіту Еллади (з VII ст. до н.е. по IV ст. до н.е.), який характеризувався розквітом міст-держав (полісів), слід зазначити, що тут розвиток системи виховання та освіти відбувався у двох різних напрямках, які задавалися двома лідируючими полісами, а саме - Афінами та Спартою (Лакедемоном), однак основнимдороговказом подальшого виховання та навчання новонароджених дітей, насамперед служила їхня приналежність до певного соціального класу, адже виховання вільних громадян та рабів значно відрізнялося.

Більшість археологічних свідчень походять з Афін і їхній аналіз свідчить про те, що афінське виховання було більш різностороннім, в той час, як спартанське виховання було більш вузько спеціалізованим.

До 7-ми річного віку діти (як дівчатка, так і хлопчики) отримували сімейне виховання, перебуваючи у жіночій частині дому, яка називалась гінекей або гинекейон [3, 280], де за ними доглядали матері та, якщо родина була заможною, годувальниці [3, 1243], роль яких від власне вигодовування плавно трансформувалася в обов'язки няньки). Слід зазначити, що особливою популярністю при цьому, зі слів Плутарха, користувалися саме спартанські годувальниці, про яких він писав наступне: “не цілували дітей, давали повну свободу їхнім кінцівкам і загалом усьому тілу, привчали їх не їсти багато, не бути перебірливими в їжі, не боятися в темряві і не лякатись, залишившись на самоті, не капризувати і не плакати. На такій підставі навіть іноземці замовляли для своїх дітей спартанських годувальниць” [6, 12].

Після досягнення 7-ми річного віку, на відміну від хлопчиків, які у цьому віці переходили під опіку батька та вирушали до школи, дівчатка й надалі залишались в гінекеї під наглядом матері та няньки-рабині. Їхнім основним завданням ставало поступово долучатися до типової домашньої жіночої праці на зразок прядіння, ткацтва чи інших видів рукоділля. Окрім того, тут, під керівництвом матері вони починали навчатися й читанню та письму, адже вважалася, що майбутня дружина повинна бути освіченою. Молодих дівчат долучали і до вивчення літератури, однак вести бесіди на літературні теми у колі чоловіків їм не дозволяли звичаї, оскільки хизуватися обізнаністю та начитаністю у чоловічому товаристві могли лише гетери (куртизанки) [2; 4; 6].

Окрім вище згаданого, юних дівчат навчали також музиці (співам та грі на якомусь із музичних інструментів) та танцям, адже час від часу вони покидали гінекей, для того, щоб брали участь у релігійних церемоніях. Про це свідчать літературні пам'ятки, скульптура, розпис ваз та фрески [4]. Так, скажімо, під час святкування Великих Панафіней процесія зі молодих дівчат підносила богині Афіні вишите покривало [6].

Така зумовлена традиціями популярність музики та танців не могла минути безслідно: приблизно у 600 р. до н. е в Мітілені на о. Лесбос під керівництвом поетеси Сапфо, яку справедливо називають “десятою музою”, виникла так звана “домівка служниць муз”, яка будучи по своїй суті перш за все релігійною общиною, стала першою грецькою школою для навчання дівчат, відомості про яку дійшли до нашого часу Дана спільнота була чимось на зразок школи музики та декламації, де навчали груповим танцям, інструментальній музиці та співам. Однак, незважаючи на домінантну роль музики у процесі виховання, тут не нехтували й фізичним вихованням, тому лесбоські дівчата займалися навіть атлетикою. Проте, такий набір знань готував їх не до майбутньої професії, а лише до майбутнього заміжжя [2; 11]. Слід зазначити й той факт, що деякі із сучасних дослідників, скажімо, Холт Н. Паркер (Parker H.N.) намагаються спростувати свідчення про педагогічну діяльність Сапфо, стверджуючи, що вона була лише поетесою, а її оточення являло собою щось на зразок гетерії - тобто, спільноти жінок, яких поєднували сімейні, класові, політичні та любовно-еротичні стосунки [15].

Образ ідеальної афінської дружини та процесу її виховання змальований у “Ойкономії” (книзі про домоустрій чи господарство) Ксенофонта: “Коли в он а п р и йш л а д о ме н е, то ї й н е бул о й п'ятнадцяти років, а до того вона жила під суворим наглядом, щоб якомога менше бачити і чути, менше говорити. Як, по-твоєму, хіба я міг задовольнитися лише тим, що вона вміла лише зробити плащ із шерсті, яку їй дадуть, і бачила, як роздають пряжу служницям. Що стосується їжі, Сократе, вона була вже чудово привчена до помірності, коли прийшла до мене, а це, мені здається, найголовніша наука як для чоловіка, так і для жінки” [6, 41].

Слід згадати увагою й той факт, що спосіб життя афінської жінки практично не змінювався після заміжжя, адже, по суті, вона просто переходила із одного гінекія в інший.

Аналізуючи процес виховання та навчання дівчаток та юначок у давній Спарті, слід зазначити, що він був більш регламентованим та виваженим, адже співи та танці тут відходили на другий план, поступаючись заняттям гімнастикою та спортом. Виховання мало на меті позбавити майбутню жінку надлишкової слабкості та манірності, а тіло загартовувалось шляхом оголених виступів на святкуваннях та церемоніях [11, 45]. Тут існував більш раціональний та дещо примітивний погляд на призначення жіночого населення, яке зводилося в першу чергу до народження здорового потомства. Як наслідок, в

Молодь і ринок №6 (149), 2017майбутньому Спарта отримувала суворих матерів, які очікували синів з військових походів лише “aut cum scuto aut in scuto”, тобто або з перемогою, або мертвими. Окрім того, саме жінки займалися торгівельними та фінансовими справами, тобто виконували значну частину адміністративних справ Лакедемону.

Такий підхід до виховання викликав захоплення афінської аристократії, свідчення якого ми знаходимо у праці “Лакедемонська держава (політія)” Ксенофонта [9], а загальна ситуація у свою чергу підкріплюється даними, отриманими від Плутарха: “Дівчата повинні були для укріплення тіла бігати, боротися, метати диск, кидати списи аби їхні майбутні діти були міцні тілом... Діючі правила забороняли їм себе балувати, сидіти вдома і вести розніжений спосіб життя. Вони, як і хлопчики, повинні були з'являтися під час урочистих процесій без одягу й танцювати і співати на деяких святах в присутності молодих людей. Вони мали право сміятися над ким завгодно, спритно користуючись його помилкою, а з іншого боку - прославляти в піснях тих, хто цього заслуговував, і викликати у молоді жагу до змагання та честолюбство” [6].

Висновки

Аналізуючи викладений вище матеріал, можемо зробити наступні висновки: в процесі виховання дівчаток та молодих дівчат у стародавній Греції домінувала домашня освіта; у зв'язку із доволі скромною роллю жінки у тогочасному суспільстві, ряд дисциплін, які викладатися був доволі обмеженим; відмінності у вихованні майбутнього жіноцтва були безпосередньо пов'язані зі способом життя (у той час, як в Афінах робився акцент на естетичне, художнє виховання, у Спарті у пріоритеті була фізична підготовка).

Відштовхуючись від того, що у вітчизняній педагогіці практично відсутні дослідження античної педагогіки та її впливу на сучасну педагогічну науку, вважаємо за доцільне провести дослідження й інших аспектів античного виховання та їх відгомін у педагогіці сьогодення.

Література

1. Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. І. Білецький. 2-ге вид. - К.: Радянська школа, 1968.612 с.

2. Боннар А. Греческая цивилизация. От Илиады до Парфенона/А. Боннар Пер. с франц. О. В. Волкова; Предисл. проф. В. И. Авдиева. -М.: Искусство, 1992269 с.

3. Вейсман А. Д. Греческо-русский словарь (препринт V-го издания 1899 г.). - М.: Греколатинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1991. - 1371 с.

4. Винничук Л. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима. / Винничук Л. - М.: Высшая школа, 1988. - 496 с.

5. Гомер. Одіссея / Пер. із старогрецької, примітки, словник імен і назв Бориса Тена; Передмова К. С. Забарила; Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. - Харків: Фоліо, 2008. - 574 с.

6. Жураковский Г. Є. Очерки по истории античной педагогики. - Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство наркомпроса РСФСР, 1940. - 470 с.

7. Иегер В. Пайдейа. Воспитание античного грет. Т.1 (Продолжение) Перевод с немецкого А И. Любжина М., Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 2001.393 с.

8. Ксенофонт. Домострой. Перевод Соболевського С. И. под ред. А. А. Столярова [Електронний ресурс]режим доступу. - URL: http://ancientrome.ru/ antlitr/t.htm?a=1348108000

9. Ксенофонт. Лакедемонская полития. Перевод с древнегреческого Янчевецкого Г. А. [Електронний ресурс] - режим доступу. - URL: http:// ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1396451413

10. Мазалова М. А., Уракова Т. В. История педагогики и образования: Пособие для сдачи экзамена . - М.: Высшее образование, 2006. - 192 с.

11. MappуА.-И. История воспитания в античности (Греция). М: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1998. - 423 с.

12. Стахевич О. Г. З історії вокально- виконавських стилів та вокальної педагогіки: посібник / О. Г. Стахевич. - Вінниця, 2013. - 176 с.

13. Hesiod, Works and Days [Електронний ресурс]режим доступу. - URL: http://www.perseus.tufts.edu/ hopper/text?doc=Perseus%3atext%3a1999.01.0131

14. Homer, Odyssey [Електронний ресурс] -режим доступу. - URL: httv://www. perseus. tufts. edu/ hoUUer/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.01.01

15. Parker H.N. Sappho Schoolmistress // Transactions of the American Philological Association. 1993. Vol. 123. pp. 309-351.

References

1. Biletskyi, O. I. (1968). Antychna literatura: Khrestomatiia [Ancient Literature: Reader]. Kyiv: Radianska shkola, 612 p. [in Ukrainian].

2. Bonnar, A. (1992). Grecheskaya tsivilizatsiya. Ot Iliady do Parfenona [Greek Civilization. From Iliad to Parthenon]. Moscow: Iskusstvo, 269 p. [in Russian].

3. Veysman, A.D. (1991). Grechesko-rusckiy slovar [Greek-Russian Dictionary]. Moscow: Greko-latinskiy kabinet Yu. A. Shichalina, 1371 p. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru