Із ретроспективних нарацій про українську документознавчу термінографію

Размещено на http://www.allbest.ru

ІЗ РЕТРОСПЕКТИВНИХ НАРАЦІЙ ПРО УКРАЇНСЬКУ ДОКУМЕНТОЗНАВЧУ ТЕРМІНОГРАФІЮ

Світлана Литвинська, Світлана Харченко

Зроблено спробу аналізу української документознавчої термінографії, виявлено особливості її розвитку, ознаки і проекції в сьогодення. Визначено яскраві персоналії та інституції і їхній внесок у розбудову української документознавчої термінології і термінографії.

На початку ХХІ ст. терміносистема документознавства інтенсивно розвивається, поповнюється новими термінами та поняттями. Провідні українські науковці вивчають особливості документознавчої термінології, досліджують її стан на сучасному етапі розвитку, а також окреслюють напрями і перспективи її подальшого формування та удосконалення. Означений дискурс є досить актуальним, оскільки сформована термінологія є основою розвиненої науки.

Аналізуючи сучасний стан української документознавчої термінології, В. В. Бездрабко аргументовано зазначає, що «українське документознавство переживає новий етап розвитку» Бездрабко В. В. Термінологічні студії у сучасному вітчизняному документознавства (1990-х - поч. 2000-х рр.) [Текст] / В. В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань: зб. наук. праць / За ред. В.В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2007. - С. 20.. Проблема формування документознавчої термінології в Україні є досить важливою і вимагає детального вивчення. За весь період існування термінологія вона зазнала багатьох змін та удосконалень. Так, саме зміни у змісті сучасної лексики документознавства, діловодства та архівної справи спонукали до перегляду деяких національних термінологічних стандартів України, зокрема на заміну ДСТУ 2732-94 був введений ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» Бездрабко В. В. Термінологічні студії у сучасному вітчизняному документознавства (1990-х - поч. 2000-х рр.) [Текст] / В. В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань: зб. наук. праць / За ред. В.В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2007. - С. 7-35. [20]. Також В. В. Бездрабко вказує на доцільність формування термінологічного словника з документознавства, оскільки до словника «Архівістика» увійшла лише частина документознавчих термінів Там само.. Тому для удосконалення терміносистеми документознавства необхідно проводити багато термінологічних досліджень, які будуть спрямовані на унормування лексики Бездрабко В. В. Перші сторінки історії документознавчих термінологічних семінарів [Текст] / В. В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. -К. : Четверта хвиля, 2010. - Вип. 4. - С. 5-8.; Бездрабко В. В. Проблеми сучасного термінознавства у сучасному науковому контексті [Текст] / В. В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань: зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2007. - Вип. 1. - С. 15-18..

Наголошує на необхідності подальшої роботи у галузі стандартизування і уніфікування терміносистеми документознавства Л. А. Грінберг. Вона зазначає, що стандартизована термінологія полегшує спілкування і забезпечує кращий доступ до інформації та її оброблення Грінберг Л. А. До проблеми стандартизації діловодної термінології [Текст] / Л. А. Грінберг // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2009. - Вип. 3. - С. 23-27. [25].

Лексичні проблеми функціонування термінологічної лексики архівної справи, яка є суміжною галуззю для документознавства, висвітлює С. В. Зозуля Зозуля С. В. Особливості функціонування документознавчої терміносистеми [Текст] / С. В. Зозуля // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність : матер. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 16-18 травня, 2006. - К., 2006. - С. 6-7.. український документознавчий термінографія термінологія

Історія української документознавчої термінології описана у монографії М. В. Комової «Документознавча термінологія: шляхи створення та функційні особливості». Авторка зазначає, що документознавча термінологія пройшла у своєму розвиткові шість етапів, перший з яких розпочався ще у ХІ столітті Комова М. В. Документознавча термінологія : шляхи творення та функційні особливості [Текст] : монографія / М. В. Комова, А. О. Симоненко. - Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2011. - 316 с.. Наразі триває шостий етап, що є свідченням незавершеності її комплектування.

С. Г. Кулешов приділяє велику увагу вивченню документознавчої термінології, визначає основні документознавчі терміни Кулешов С. Г. Документознавство : Історія. Теоретичні основи [Текст] : монографія / С. Г. Кулешов. -К. : Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв, 2000. - 163 с.; Кулешов С. Г. Про базові поняття документознавства [Текст] / С. Г. Кулешов // Студії з архівної справи та документознавства. - 1997. - Т. 2. - С. 72-75..

Ґрунтовному вивченню термінологічних питань присвячено наукові розвідки С. В. Литвинської Литвинська С. В. Дискусійні питання документознавчої термінології [Текст] / С. В. Литвинська // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність : Проблеми науки і освіти, практики : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 16-18 травня 2006. - К., 2006. - С. 5.; Литвинська С. Перспективні напрями розвитку української документознавчої термінології / С. Литвинська // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2013. - Вип. 7. - С. 38-42. та С. В. Харченко Харченко С.В. Науково-технічна термінологія: навч. посібник / С. В. Харченко. - К. : Вид-во авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2009. - 112 с.; Харченко С. В. Мовні особливості термінологічних стандартів [Текст] / С. В. Харченко, С. В. Литвинська // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2011. - Вип. 5. - С. 44-50.; Харченко С. В. До питання розмежування термінів, професіоналізмів і номенклатур (на матеріалі юридичної термінології) / С. В. Харченко // Особливості розвитку правової держави в умовах активації євро інтеграційних процесів: проблеми теорії і практики: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 18 лютого 2010 р. - К. : Університет «Україна», 2010. - С. 354-355. Зокрема дослідниці проаналізували ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять», з'ясували особливості використання і стандартизації термінів, окреслили перспективні напрями розвитку української документознавчої термінології.

О. М. Тур прокоментувала сучасні наукові позиції з питання розуміння уніфікації термінології, , виокремила ознаки документознавчих термінів Тур О. Поняття уніфікації термінології в документознавчі доктрині / О. Тур // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2013. - Вип. 7. - С. 71-74..

Г. М. Швецова-Водка зазначає, що становлення документознавчої термінології відбувалося поступово, в результаті осмислення практичної роботи з документами - їх створення, обробки, зберігання та використання. Основним поняттям документознавства та твірною основою багатьох термінів автор вважає термін «документ». На сучасному етапі розвитку документознавчої термінології існує багато конфліктів щодо її формування та побудови термінів Швецова-Водка Г. М. Можливі шляхи розвитку терміносистеми документознавства [Текст] / Г. М. Швецова-Водка // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. - К. : Четверта хвиля, 2009. - Вип. 3. - С. 96-104.. Термінологічні дослідження повинні стати одним із постійних напрямів розвитку документознавства Там само., оскільки сьогоднішній термінологічний апарат науки про документ є недосконалим, а тому потребує обов'язкового оновлення Бібліографічний опис інших наукових розвідок з теоретичних і практичних питань терміносистеми документознавства див. у [Українське документознавство (1991-2011) : наук.-допом. бібліогр. покажч. / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; уклад.: М. С. Слободяник, О. А. Політова ; наук. ред. та авт. вступ. ст. М. С. Слободяник. - К., 2012. - С. 31?38.].. Незважаючи на те, що документознавча термінологія останні два десятиліття стала предметом вивчення, питання, пов'язані з лексикографією документознавчих термінів ? документознавчою термінографією ? досі не опрацьовані. Завданнями термінографії на теоретичному рівні є опрацювати конкретну теорію певного виду термінологічного словника, розробити принципи добору лексики, розробити принципи розташування слів і словникових статей, визначити структуру словникової статті, на практичному ? описати та нормалізувати мову, дати матеріал для наукового вивчення фахової мови, забезпечити вивчення мови. Результатом документознавчої термінографії повинна стати серія документознавчих різнотипних словників, які з одного боку, інвентаризують на певному етапі розвитку документознавчої науки наявні терміни, а з іншого ? внормує їх терміновживання.

Мета цієї розвідки ? окреслити віхи розвитку документознавчої термінографії в Україні, а також ввести до наукового обігу досі не залучені наукові джерела з цієї тематики.

Своїм корінням українська наукова термінологія сягає часів християнізації Київської Русі. Пам'ятки давньоукраїнської мови засвідчують документознавчу (бібліотекознавчу, діловодну, книгознавчу) термінологію, хоча й нечисленну (з історії загальновідомими є факти ставлення київських князів до книг та справи їх переписування і зберігання). Наприклад: словеса книжная; книг княжих; книгам не учен;письмо; грамота; грамотка; грамотиця; писарь; раистр книг; кънигы (у значенні ? сукупність книг і місце їх зберігання).

Тогочасні терміни за походженням, згідно з дослідженням М. В. Комової Комова М. В. Українська документознавча термінологія: шляхи творення та функційні особливості. Монографія / М. В. Комова. ? Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2011. ? 316 с., були запозичені переважно зі старослов'янської мови, оскільки переклад християнських книг здійснювався спочатку саме цією мовою. Проте формування значних книжкових зібрань при монастирях, княжих дворах, а також призначення осіб, які відповідали за їх писання, переписування, зберігання, стало поштовхом до створення термінів із залученням власномовного фонду: опис, список, покажчик, ядро, скринька, склад, заголовок, розділювач.

Зародження книгодрукування в Україні в ХVІ ст. та заснування бібліотек Львівського, Київського, Вінницького, Луцького братств, Острозької школи, Львівського університету, колегій у Чернігові, Харкові, Ужгороді сприяло виникненню й функціонуванню термінів друкарської справи на позначення друкованої книги: книжечка, книжниця, апостол, буквар, євангеліє, календар, лексикон, требник, мінея, псалтир, риторика, служебник, часословець, реченник, торжник тощо.

Термінологію пізнішого періоду (ХVІІ ст.) містить «Лексикон славено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецько-Сатановського: мапа, краєписцевъ, словникъ, рєєстръ, папЪрня, пЪснь стєпенная, чернокнижство.

«Лексикон» уже засвідчує наявність певних груп термінів на позначення понять, пов'язаних зі створенням, зберіганням та використанням рукописних документів:

? назви жанрів літератури: баснь, притча, письмо;

? назви видів писемних пам'яток: молитвєнникъ, надписание, рукою власною писаний, свиток, съборникъ;

? назв приміщень, закладів: хранитєлница, друкарня, штапба;

? назв осіб, їх занять, професій: книгочій, читатєль, писарь грамотъ, друкарь;

? назв процесів, занять: читаю, читаніє, надписую, связую книги, списую, друкую;

? назв матеріалів для виготовлення книги: паргамЪнъ;

? назви предметів: писарская шкатуля Там само..

Отже, наукова основа українського термінотворення закладалась в осередках писемної школи ХІ-ХІІ ст. - Софіївському соборі, Печерському і Видубицькому монастирях, братських школах при них, Острозькій школі, Львівському університеті і Києво-Могилянській академії. Значне місце у фіксації терміноназв займають рукописні словники ХІІІ?ХХ ст. Кульчицька Т. Українська лексикографія ХІІІ-ХХ ст. : бібліографічний покажчик / Т. Кульчицька. ? Л. : [б.в.], 1999. ? С. 215?224.

У термінознавстві панує думка, що до ХІХ століття термінологія формувалася стихійно і саме у ХІХ ст. почався процес свідомого формування наукової термінології, який визначався основними тенденціями загальноєвропейського термінотворення. Проте ще у ХVІІІ ст. спостерігається нове опрацювання термінології, зокрема в працях Г. Кониського. Адже саме він створив основу філософської концепції українського термінознавства, виділив ознаки терміна як одиниці мови. До справи формування термінології, опрацювання термінів долучився й Г. Сковорода.

Тривалий час базою творення термінів у всіх європейських мовах були латинська і грецька мови. Наприклад: манускрипт, кодекс, артефакт, інкунабула, фронтиспіс, мемуари, антологія, пергамент, бібліографія, літографія тощо.

Однак національні мови не завжди беззастережно сприймали латинські терміни, незважаючи на придатність останніх до наукового називання. У ХІХ ст. в Європі набули популярності мовно-філософські ідеї В. фон Гумбольдта, який вважав, що мова є неповторним виявом душі народу, що вона є активним началом і формує свідомість народу. На основі цієї теорії, нація повинна зберігати свою мову в чистоті й недоторканності. Такий мовний позитивний пуризм особливо поширився в Німеччині, Італії, Чехії, Польщі. Гумбольдтові ідеї про «дух мови» набули поширення також в Україні, Угорщині, Болгарії, Росії та ін. країнах. Наприклад: поняття «газ без кольору й запаху, що входить до складу повітря і потрібний для дихання й горіння; хімічний елемент, позначуваний О₂» називали латинським терміном оxygenium, та у ХІХ столітті набули поширення терміни на власномовній основі: німецькою - der Sauerstoff; українською - кисень; польською - tlen; російською - кислород. Цей процес засвідчив, що в європейській науці ХІХ ст. чітко сформувалися два підходи до творення національних терміносистем: інтернаціональний (його головний постулат - твори терміни на базі латинської мови), народницький (на власномовній основі).

Далі ці два підходи постійно впливатимуть на формування і розвиток української наукової термінології загалом й української документознавчої зокрема, починаючи із середини ХІХ ст. і завершуючи сьогоденням.

1873 р. у Львові, який на той час перебував у складі Австро-Угорської імперії, розпочало свою діяльність Товариство ім. Т. Шевченка Тогочасна прогресивна, національно свідома українська інтелігенція розуміла, що потрібно створювати власну науку, розробляти наукову термінологію, щоб продемонструвати інтелектуальну спроможність української мови, оскільки відсутність наукової термінології давала підстави вважати український народ нецивілізованою спільнотою. У лютневому випуску львівського часопису «Правда» за 1889 р. звучить думку про потреби перемінити Товариство ім. Т. Шевченка в наукове на зразок сербського «Дружства» або колишнього «Товариства Приятелів Наук» у Кракові з метою, щоб воно стало основою майбутньої Академії наук. Товариство мало б бути поділене на 4 секції: філологічно-філософську, природничу, етнографічну та правничу. Автором цієї статті був О. Кониський. Ідея реалізувалася за три роки: 13 березня 1892 р. відбулися загальні збори Товариства ім. Т. Шевченка, які схвалили новий статут, перетворивши Товариство в наукове. Авторами статуту були В. Антонович, О. Кониський та О. Барвінський.

Перетворення Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове товариство хронологічно стоїть в одному ряду з утворенням національних академій інших недержавних народів. Механізм заснування для багатьох з них був однаковий: від товариства - до академії (1857 року заснована норвезька академія, 1986 - югославська, 1873 - польська, 1888 - чеська, 1908 - фінська, 1911 - болгарська тощо).

У реорганізованому Товаристві за взірцем європейських академій було створено три секції: історико-філософську, філологічну та математично-природописно-лікарську, які складалися з комісій. Загалом нараховувалося двадцять комісій. Вони охоплювали основні напрями суспільних та природничих наук.

Метою своєї діяльності Наукове товариство імені Тараса Шевченка (далі - НТШ) визначало творення наукової української мови з національною термінологією. Діяльність НТШ ґрунтувалася таких засадах:

? відповідність «духові мови»; термін власне український, короткий і вмотивований;

? синонімія небажана, хоч і можлива;

? орієнтація на всеукраїнське вживання;

? поєднання українського матеріалу з міжнародним; творення термінів не тільки для науки, але й для освіти.

Наукове товариство імені Тараса Шевченка мало (після виходу кількох томів «Наукових записок») сталі фінансові дотації з боку австрійського уряду, а згодом і від Галицької автономії. Саме ця фінансова підтримка дала йому можливість в недалекому майбутньому розвинути поважну видавничу діяльність та здобути престиж у наукових колах Європи. У 1906 р. вчені НТШ продукували в середньому одну статтю в тиждень.

Наукове товариство імені Тараса Шевченка випускало у світ низку наукових видань: «Записки НТШ» (до 1939 р. вийшло 155 томів), «Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ» (до 1939 р. побачило світ 32 томи), «Збірники» окремих секцій, що належали до серії регулярних публікацій.

Чотири рази на рік виходили друком «Хроніки НТШ» (окремо українською та німецькою мовами), які інформували суспільство про роботу Товариства. Понад тисячу томів різних академічних видань побачило світ у НТШ. 1892 - 1913 рр. товариство видало 798 (!) найменувань друкованої продукції.

І хоча Наукове товариство імені Тараса Шевченка й не мало офіційного статусу академії наук, проте фактично виконувало (і, як показала історія, досить успішно) її функції. НТШ проводило обмін із 335 науковими організаціями світу (серед них - 25 академій наук), 113 науковими та іншими виданнями. Дійсними почесними членами НТШ були такі видатні вчені світу, як А. Ейнштейн, М. Планк, І. Бодуен де Куртене, Р. Кадль, В. Бехтерев, М. Фасмер, А. Єнсен, Л. Нідерле та ін.

Товариство мало багату бібліотеку, друкарню, три музеї, бактеорологічно-хімічний інститут.

У підросійській Україні друкована продукція НТШ була забороненою літературою, оскільки уряд царської Росії остерігався національного пробудження українців.

Легально існувати у Львові Наукове товариство імені Тараса Шевченка перестало після приєднання Західної України до УРСР 1939 р. Протягом 1941 - 1944 років НТШ існувало нелегально. 1947 р. Товариство поновлює свою діяльність, але вже у Мюнхені, 1948-го відкривається його осередок у Нью-Йорку, згодом - у Сіднеї і Парижі. 1989-го, рівно через 50 років, НТШ відродилося у Львові.

Утворення Наукового товариства імені Т. Шевченка, його науково-практична діяльність мали велике значення для стабілізації української термінології. Про те, що питання української наукової мови перебувало в полі постійної уваги Товариства, свідчить функціонування у «Збірнику математично-природописно-лікарської секції НТШ» постійної рубрики «Термінологічний куток», де щоразу вміщувалося кілька нових відповідників до чужих назв. Значне місце у виданнях Товариства займали і статті на цю тему. Солідні термінологічні матеріали друкувалися повністю., яке мало вплив на розвиток і термінології, і термінографії. Одна з його заслуг ? послідовне творення термінології на власній основі. Цієї самої засади дотримувався у своїй діяльності Інститут української наукової мови.

Із 1917 р. у зв'язку з відновленням державності, розширенням суспільних функцій мови по всій Україні утворюються гуртки та комісії, які займаються укладанням найрізноманітніших термінологічних словників, оскільки почали працювати українські школи, українські установи, а вони вимагали наукової термінології. Цю лакуну намагалися заповнити окремі особи, які нашвидку складали тоді різні словнички, щоб задовольнити бодай найпершу невідкладну потребу.

У серпні 1918 р. при Київському науковому товаристві «Просвіта» створюється постійна Термінологічна комісія, завдання якої полягало в опрацюванні української термінології на науковій основі. А 1919 р. при Академії наук України почала працювати Правописно-термінологічна комісія. Проте робота спочатку йшла досить повільно, оскільки не вистачало матеріальних засобів, а взимку 1920-1921 р. праця навіть припинилася через брак світла.

30 травня 1921 року при Академії наук створюється на базі обох термінологічних комісій Інститут української наукової мови (скорочено ? ІУНМ).

Інститут ділився на шість відділів, а відділи - на 34 секції:

1. Відділ природничий, 9 секцій: ботанічна, геологічна, географічна, зоологічна, математична, метеорологічна, фізична й хімічна.

2. Технічний, секцій 9: шляхів та мостів, гідротехнічна, механічна, будівельна, електротехнічна, гірнича, сільсько-господарського машинознавства, автомобілів та авіації.

3. Сільськогосподарський.

4. Соціально-історичний, 6 секцій: соціологічна, економічна, педагогічно-психологічна, філологічна, філософська та діловодна.

5. Правничий.

6. Мистецький, 7 секцій: археологічна, архітектурна, малярська, різьбярська, художньої промисловості, музична й театральна Навмисно подаємо повний перелік секцій, аби читач міг побачити, наскільки серйозно й ґрунтовно розпочиналася праця над української науковою мовою, основа якої ? термінологія..

Відділи Інституту української наукової мови для складання термінів і термінологічних словників створили методологічну базу. Виробленої методології дотримувалися неухильно. Основна засада для творення термінів (така ж панує в інших слов'янських мовах) - щоб термінологія була своя національна, а не чужомовна. Наприклад: осередок (центр), рівнобіжна (паралельна) лінія й т. ін.

Кожний відділ Інституту бачив кінцевим результатом своєї діяльності видання термінологічного словника. З цією метою секційні засідання відбувалися кілька разів на тиждень. На засіданнях вислуховувалися доповіді, рецензії. Матеріал збирали кількома шляхами:

? члени секцій подорожували Україною і записували назви потрібних понять;

? опрацьовувалися старі книги, рукописи;

? Інститут української наукової мови Інститут української наукової мови був відкритою установою, адже скористатися величезними й цінними зібраними матеріалами (картотекою) і навіть неопублікованими словниками міг кожен, хто того потребував. мав добровільних кореспондентів, які збирали живий матеріал серед народу, і зібране надсилали спеціальними поштовими листівками. Варто зазначити, що листи таких кореспондентів були звільнені від поштової оплати.

Результат цієї праці вражає: за короткий час зібрано понад 2 000 000 термінологічних карток.

Долучалися до унормування наукової термінології й державні українські видавництва. Видаючи якийсь підручник або наукову книжку, вони передусім віддавали його на перегляд Інститутові, й той виправляв термінологію. Зауважимо, що термінологічні секції у своїй лексикографічній загалом, а термінографічній зокрема діяльності використовували напрацювання науковців, поціновувачів українського термінного слова.

За п'ятнадцять років праці створено теоретичне підґрунтя для збирання матеріалів для термінологічного словника, їх опрацювання Цікавою про термінознавство і термінографію 20-і?30-і рр. ХХ ст. є стаття Ірини Кочан: [Кочан І. Українське термінознавство 1920-х років: погляд з позицій ХХI століття / Ірина Кочан // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. ? 2011. ? Вип. 52. ? С. 122?129.]. На цю тему можна також прочитати: [Іванова О.А. Роль термінологічних словників у підвищенні культури мови ділової людини в умовах двомовності [Електронний ресурс] ? Режим доступу : http://term-in.org/goods/15-1-1-1/category/id96/].. Протягом цього періоду видано десять словників, які містять документознавчу (за сучасною класифікацією) термінологію:

Жигадло І. Короткий московсько-український правничий словник. ? Кременчук: Вид-во Полтавського Українського Правничого Товариства, 1918, 36 с. (містив діловодну термінологію).

Жигадло І. Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства. ? 2-е доп. вид. ? Полтава : Вид-во Полтавського Українського Правничого Товариства, 1918, 126 с.

Російсько-український діловодний словник / Пед. бюро Полтав. губерн. земства; уклад. Л. Падалка. ? Полтава, 1918. ? 109 с.

Українська мова. Російсько-український словник та зразки паперів українською мовою / уклад. Д. Лебідь. ? Чернігів, 1918. ? 254 с.

Російсько-український словник банкового діловодства / За ред. В. І. Орловського та І. М. Шелудька. ? К., 1925. ? 61 с.

Російсько-український словничок реместв, професій та підприємств / уклад. І. Л. Жигадло. ? Х., 1925. ? 24 с.

Гіржель А., Рін Д. Українська мова в бухгалтерії та статистиці = Украинский язык в бухгалтерии и статистике. Номенклатура счетов. Терминология формы. Справочный словарь. Практиче-ское пособие при переводе отчетности на украинский язык. ? Одеса, 1926. ? 166 с.

Підмогильний В., Плужник Є. Фразеологія ділової мови. ? К. : Час, 1926. -- 296 с. Цей словник, на думку Т. Кульчицької, можна вважати одним з найцінніших досягнень української лексикою рафії 20-х років [Кульчицька Т. Українська лексикографія ХІІІ-ХХ ст. : бібліографічний покажчик / Т. Кульчицька. ? Л. : [б.в.], 1999. ? С. 195].

Практичний російсько-український словник ділової мови (конторської та рахівничої) / Уклад. Є. Лінкевич, Б. Михайлович, П. Скрипник, І. Степаненко. ? К.; Х. : Книгоспілка, 1926. ? 135 с.

Російсько-український словник найпотрібніших у діловодстві слів: Практичний порадник / уклад. М. Осипів. ? Харків, 1926. ? 83 с.

Підмогильний В., Плужник Є. Фразеологія ділової мови. ? 2-е вид., випр. ? К. : Час, 1927. ? 296 с.

Словник ділової мови: Термінологія та фразеологія (Проект) / уклад. М. Дорошенко, М. Станіславський, В. Страшкевич. ? К., 1930. ? 248 с. ? (УАН. ІУНМ. Матеріали до української термінології та номенклатури; Т. 16).

Коротко оглянемо два з них, які, на нашу думку, заслуговують на увагу: перший, бо мав досить великий тираж, другий ? повинен був мати, якби не подальші політичні репресії, нормативний характер.

1926 року вийшов друком на 135 сторінках «Практичний українсько-російський словник ділової мови (конторської та рахівничої)», який уклали Є. Лінкевич, Б. Михайлович, П. Скрипник, І. Степаненко, а відредагували М. Гладкий, К. Туркало. Тираж цього словника складав 25 000 примірників, що на той час було більш ніж пристойно.

Рис. 1. Уривок з «Практичного українсько-російського словника ділової мови (конторської та рахівничої)» (К., 1026).

Автори «Практичного українсько-російського словника…» поставили собі за мету подати як повнішу ділову і конторську термінологію, хоча додавали технічних назв і термінів, які використовували на залізниці і поштотелеграфі Практичний російсько-український словник ділової мови (конторської та рахівничої) / Уклад. Є. Лінкевич, Б. Михайлович, П. Скрипник, І. Степаненко. ? К.; Х. : Книгоспілка, 1926. ? С. 3.. Цей словник можна охарактеризувати як інвентаризаційний. Цінність словника і в тому, що в ньому зафіксовано уживані діловодні терміни, і в тому, що перекладаючи їх, автори подавали синоніми, зазначали граматичні особливості, а також фіксували особливості лексико-граматичної сполучуваності термінів (див. рис. 1). Таке розширення в поданні матеріалів зумовлений тим, що автори врахували досвід попередників ? П. і П. Терпилів, В. Дубровського, Л. Савченка.

«Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія» (автори ? М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) побачив світ 1930 року. За характером він теж перекладний, з російської мови українською. Наклад цього словника проти попереднього був суттєво менший ? 5000 примірників.

До термінологічного реєстру словника внесено власне фахові терміни ділових стосунків, терміни і загальновживані слова, які набули в діловій мові специфічного значення, дотичні терміни, а також мовні кліше (у словнику їх названо «фразеологічні звороти»). В обсяг поняття «ділова мова», крім іншого, укладачі зараховують а) мову листування загальних відділів установ, б) мову актів та документів, що їх укладають установи та приватні особи, а також судові загальні терміни, уживані ґ) назви посад у державному апараті, господарчих та громадських організаціях, культурно-освітніх установах, а також у конторах індустріальних закладів, д) основні назви професій, уживані в діловодстві професійних органів, як і назви відповідних профспілок, е) назви устаткування канцелярій, контор, а також номенклатура канцелярського приладдя, є) терміни наукової організації праці в діловодстві та бухгалтерії установ Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія / уклад. : М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич. ? Х. ; К. : Держ. вид-во України, 1930. ? 250 с..

Рис. 2. Сторінка зі «Словника ділової мови. Термінологія та фразеологія» (1930)

Авторський колектив, поклавши в основу своєї термінографічної праці поради Інституту наукової української мови щодо укладання словників, застосував такі основні підходи в поданні термінологічного матеріалу: «До кожного слова (з російського реєстру) суто-термінологічного Секція подавала одно розв'язання, і тільки в окремих випадках, де виправдувала практика й авторитетні джерела, подавала окрім одного рекомендованого ще другий, рівний йому, термін. У гніздах слів дотичних Секція подавала повнішу синоніміку. Визнаючи, що інтернаціональним термінам взагалі належиться певне місце в українській мові, Секція подає в словнику також і інтернаціональні терміни, з відповідною транскрипцією. Тоді ж, коли в українській мові є свій влучний переклад, Секція додавала до інтернаціонального терміну й українське розв'язання, ніде, однако, не намагаючись запровадити за всяку ціну замість інтернаціонального терміну український.

Щодо наголосу, то на словах з кількома можливими діялектично-паралельними наголосами Секція, з огляду на нерозробленість укр. ортоепії, не наважувалась нормативно ставити якийсь один з них, а виставляла поруч усі» Словник ділової мови: Термінологія та фразеологія (Проект) / уклад. М. Дорошенко, М. Станіславський, В. Страшкевич. ? К., 1930. ? С. 6..

У «золоте десятиліття» не всі термінографічні праці виходили як словники. Деякі з них були додатками до підручників, посібників, збірників наукових праць, періодичних видань. Наприклад: Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології / укл. Б. Комаров, Р. Волянський, Е. Каменська, Л. Коган, Л. Жислів // Бюлетень Одеського бібліотечного об'єднання. - 1926. - № 1-2 (4-5); розділи «Українська фразеологія» (йдеться про мовні кліше, тобто офіційно-ділову фразеологію), «Російсько-український словник» у підручникові О. Ізюмова «Техніка української мови» (К., 1926).

Праця О. Ізюмова важлива ще й тим, що це чи не перший підручник з українського діловодства. «Техніка української мови» має шість частини: Правопис, Стилістика, Діловодство (загальне діловодство, судові справи, векселі), Українська фразеологія, Російсько-український словник, Російсько-українська граматична термінологія. За словами автора, книга призначена передусім службовцям, проте прислужиться і вчителям, і лекторам Ізюмов О. Техніка української мови / Овсій Ізюмов. ? К. :Час, 1926. ? С. 3..

Особливо цікавим є третя частина підручника, в якій подано і зразки документів, і коментар до них (див. рис. 3). Зокрема, розглянуто такі документи, як журнали вступної і виступної документації (вхідна і вихідна), реєстраційна картка, контрольна картка, заява, життєпис (автобіографія), анкета, наказ, посвідчення про хворобу (лист тимчасової непрацездатності), рапорт (заява про повернення з відпустки), медичне свідоцтво, лист, протокол, інструкція, службова записка, договір, підписка (сучасного аналога немає), прохання про дозвіл носити зброю, постанова про накладання штрафу, протокол обписування речей, протокол за антисанітарний стан двору, позовна заява, доручення, протокол словесної заяви позовного прохання, ухвала, оповістка про викликання позовника та позваного, свідоцтво, зустрічний позов, протокол судового засідання, постанова суду, судовий наказ, протокол трусу й виїмки, постанова про притягнення до слідства, звичайний вексель, перекатів вексель, оповістка з вимогою платежа по векселю тощо.

О.Ізюмов подає і визначення поняття «діловодство»: «Під діловодством у канцеляріях ми розуміємо всі ті дії, що установі належить виконати в силу завдань, які на неї покладено, а також задовольнити ті запитання й вимоги, що вступають до неї від зацікавлених осіб» Там само. ? С. 40.. Схематично описує автор і документообіг: «В установу поштою або особисто від заявника вступає який-небудь папір (прохання, заява, або лист з иншої установи) У цитатах збережено тогочасну пунктуацію та орфографію.. Особа, що приймає такий папір, повинна негайно його записати, щоб зберігся про нього слід. Потім цей папір передається особі, яка повинна направити папір у різні відділи, до різних виконавців. Виконавці, підготувавши потрібні матеріяли, передають папір з доповіддю тій особі, що від неї залежить розв'язати зняте в папері питання. Ця особа пише на ньому резолюцію й повертає до виконання. Папір виконують і підписують особи, що мають на те право, і потім пересилають на пошту, або безпосередньо вручають зацікавленій особі» Ізюмов О. Техніка української мови / Овсій Ізюмов. ? К. :Час, 1926. ? С. 40..

Рис. 3. Уривок сторінки підручника О. Ізюмова «Техніка української мови»

Проте вже 1930 р. багатьох працівників Інституту звинувачено в націоналізмі. Керівника ІУНМ Григорія Холодного страчено. У 1931 р. ІУНМ розформовано, на його базі створено Інститут мовознавства. Після офіційної постанови ЦК КП(б)У від 22 листопада 1933 року про припинення українізації термінологічний відділ Інституту мовознавства ліквідований. Усі надруковані вже словники усунено з книгарень і бібліотек у спеціальні закриті книгосховища. Знищено всі словники, що були в друку чи на різних стадіях опрацювання.

Щоб заповнити витворений вакуум у термінологічному мововжитку, «вичищена» та переорганізована АН випустила в 1934-1935 рр. серію «термінологічних бюлетенів», а саме: медичний, ботанічний, математичний, фізичний, виробничий. Ці видання, кожне від 60 до 80 сторінок друку, крім статей з дальшим осудом «українізаційної термінології», вміщали також «виправлення» словництва своєї ділянки науки і техніки.

У 4-х з названих бюлетенів, за підрахунками О. Кочерги, «виправлено» чотирнадцять з половиною тисяч термінів, тобто «де українізовано» приблизно 50-80 відсотків оригінальних термінів. Як альтернативу (зрозуміло, «методологічно правильну») «запропоновано» терміни або російські, або міжнародні в російській транскрипції. Крім того, відповідно до лінії партії внесли суттєві зміни в структуру терміносистем, в стилістику української наукової мови шляхом упровадження невластивих їй граматичних та правописних норм.

У передмовах цих бюлетенів викладено завдання перегляду словникової продукції, виданої до 1933 р. Оскільки «… творення української термінології (працівниками ІУНМ) було спрямоване на фальсифікацію української мови і водночас на відрив української мови від російської…», на «націоналістичне уникнення спільності з російською мовою», то «…завдання полягало в тому, щоб очистити українську радянську термінологію від націоналістичних перекручень; знешкодити отруйний вплив націоналістичних словників на мову літератури і преси…». Бригадою, «якій було доручено знешкодити цей (математичний) словник, викинути те граматичне оформлення, яке штучно розривало історично зумовлену спільність української мови з російською; проведено уніфікацію математичної термінології; ліквідовані зайві, непотрібні терміни; синоніми подавались у дуже рідких випадках». Бригада, що переглядала фізичний словник, «мала на меті замінити націоналістичні вигадки термінами, поширеними серед українських робітників, колгоспників і трудової інтелігенції». «Націоналістичні вигадки» полягали у «викиданні російських термінів», «униканні інтернаціональних термінів», «безпідставній диференціації значень або функцій російських термінів», вживанні «націоналістичних неологізмів замість російських термінів», «зайвих синонімів» і «неточних відповідників» (тобто тонких мовних відтінків, що їх не передає російська мова), у «націоналістичній граматичній будові» Кочерга Ольга. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології // Сучасність. - 1994. - № 399?400. - С. 34?42..

Після реорганізації (а по суті знищення) Інституту української наукової мови, після репресій, яких зазнали науковці, термінологічна праця в Україні почала занепадати, і тільки в кінці 1950-х років дещо оживилася. Але в цей період не опубліковано жодного словника документознавчої термінології.

Не сприяло праці над українською документознавчою термінологією й те, в 70-х рр. ХХ ст. переведено на російську мову всі спеціалізовані наукові журнали АН УРСР із природничих і технічних наук, а також дисертації зобов'язали писати російською мовою.

Формування й розвиток української термінології в умовах функціонування як робочої не української, а російської мови в різних галузях науки і виробництва України загалом негативно позначився на українській документознавчій терміносистемі. Адже формування української термінології відбувалося не нормальним шляхом «знизу-вгору» від виробничників і науковців-практиків до термінологів-теоретиків і лексикографів, а навпаки - «згори-вниз». Оскільки ж практики майже не користувалися пропонованою їм у словниках українською термінологією, недостатньо діяв чинник «природного добору» із залишенням одного з варіантів шляхом відсівання інших. Наприклад, наслідком тотальної русифікації є паралельне вживання словосполучень керування документацією (правильне) й управління документацією (неправильне) Термін «керування документацій ними процесами» за стандартизований. Див.: Інформація та документація. Керування документаційними процесами : ДСТУ 4423-1,2:2005. (ISO 15489-1:2001, ISO/TR 15489-2:2001, MOD). -- Вид. офіц. -- К. : Держспоживстандарт України, 2007. -- (Національний стандарт України)..

Як бачимо, всупереч волі термінологів в українській історії мовне питання неминуче переставало бути тільки лінгвістичним, а ставало також (і часто насамперед!) питанням політичним.

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набуває державної ваги. Термінологічна робота провадиться в таких напрямах:

? створення термінологічних словників;

? розроблення державних стандартів на терміни та визначення, які охопили всі основні науково-технічні сфери;

? дослідження шляхів формування окремих терміносистем та вироблення теоретичних засад кодифікації української термінології.

За двадцять три роки незалежності світ побачило лише кілька видань, які пов'язані з документознавчою сферою:

Українсько-російський словник для ділових людей / уклад. О. Тараненко, В. Бріцин. ? К. : Укр. письм., 1991. ? 214 с. Цей словник може бути зразком того, як згубно позначився на українському словництві багатолітній ідеологічний тиск мовної уніфікації. Українську частину становлять слова і словосполучення, кальковані з російської мови [Кульчицька Т. Українська лексикографія ХІІІ-ХХ ст. : бібліографічний покажчик / Т. Кульчицька. ? Л. : [б.в.], 1999. ? С. 196].

Словник ділової людини / уклад. Р. І. Тринько, О. Р. Тринько. ? Л. : Світ, 1992. ? 66 с.

Російсько-український фразеологічний словник: Фразеологія ділової мови / уложили В. Підмогильний і Є. Плужник ; передм.: Масенко Л. Загублений скарб: с. 2?12; Від складачів: с. 13?14. ? К. : УКСП «Кобза», 1993. ? 244 с. ? Перевидання з 1927 року.

Російсько-український словник-довідник «Порадник ділової людини» / уклад. О. М. Коренга, Ю. С. Котиков, Н. О. Куземська та ін. ? К. : Основи, 1995. ? 320 с. Словник нараховує 7000 статей, що охоплюють понад 35000 усталених словосполучень, необхідних для спілкування ділових людей та ведення документації.

Фіксують і тлумачать документознавчу термінологію і відповідні термінологічні стандарти Узагальнено терміни з окремого розділу в: [Інформаційні ресурси. Словник законодавчої та стандартизованої термінології / НАПН України ; Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; [уклад.: П. І. Рогова, Я. О. Чепуренко, С. М. Зозуля, І. Г. Лобановська]. ? К. : Нілан-ЛТД, 2012. - 283 с.]:

ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення [Текст]. - Введ. 28.05.2004. - К. : Держстандарт України, 2004. - 32 с. Про мовні особливості цього стандарту див.: Харченко С.В.Мовні особливості термінологічних стандартів / С. В. Харченко, С. В. Литвинська // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць. - К. : КНУКіМ, 2011. - Вип. 5. -- С. 32-41.

ДСТУ 2392-94 Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. Введено вперше. - Чинний від 01.01.1995. - Вид. офіц. - К. : Держстандарт України, 1994. - 55 с.

ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення (ISO 5127-3:1981; NEQ). - Введено вперше. - Чинний від 01.01.1995. - Вид. офіц. - К. : Держстандарт України, 1994. - 91 с.

ДСТУ 2398-94. Інформація та документація. Інформаційні мови. Терміни та визначення (ISO 5127-6:1983; NEQ). - Чинний від 01.01.1995. - Вид. офіц. - К. : Держстандарт України, 1994. - 75 с.

ДСТУ 3017-95. Видання. Основні терміни та визначення. - Чинний від 1995-07-01. - К.: Держстандарт України, 1995. - 32 с.

ДСТУ 4419:2005. Інформація і документація. Документи аудіовізуальні. Терміни та визначення понять / А. Гончаренко (розроб.). ? Вид. офіц. -- К. : Держспоживстандарт України, 2006. ? ІІІ, 14 с. ? (Національний стандарт України).

ДСТУ 5034:2008. Інформація і документація. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. ? Вид. офіц. ? К. : Держспоживстандарт України, 2009. ? III, 38 с. ? (Національний стандарт України).

ДСТУ ISO 5127:2008. Інформація і документація. Словник термінів. - Чинний від 01.10.2009. - Вид. офіц. ? К. : Держспоживстандарт України, 2008. - 243 с.

Більшість з них потребують доопрацювання і перереєстрації.

Спостерігаємо й окремі спроби науковців, наприклад Ю. І. Палехи, інвентаризувати документознавчі терміни і удоступнити користування таким реєстром Див.: Словник термінів документознавства [Електронний ресурс] ? Режим доступу : http://dilo.kiev.ua/slovnik.html.

Проте наразі вкрай необхідним для активного розвитку документознавчої термінології є створення академічного термінологічного словника з документознавства, який би містив повний перелік документознавчих термінів з їхніми дефініціями та іншомовними відповідниками. Тому своєчасним і важливим для дослідження розвитку терміносистеми документознавства є навчальний посібник Г. М. Швецової-Водки «Документознавство: словник-довідник термінів і понять» (2011) Швецова-Водка Г. М. Документознавство : словник-довідник термінів і понять [Текст] : навч. посібник / Г.М. Швецова-Водка. - К. : Четверта хвиля, 2012. -- 319 с., який містить терміни з їхніми дефініціями з документознавства та суміжних з документознавство дисциплін. У виданні зібрано з різних джерел понад тисячу термінів і понять. Основний текст навчального посібника доповнюють статті, присвячені термінології документознавства, і таблиці класифікації документа, систем документації, літератури, видань. Подано також допоміжний тематичний покажчик. Автором виконано велику термінологічну роботу. Так, це видання є затребуваним (особливо у навчальному процесі студентів-документознавців). Крім того, воно спонукає до продуктивних діалогів щодо перегляду номінації термінів і понять, формулювання їхніх дефініцій, наявності в активному вжитку їхніх синонімів тощо. Тому хочемо висловити деякі побажання, які можливо автор врахує в подальшому перевиданні цього словника довідника:

– вживати слова: одноразово і багаторазово (однократно і багатократно), за читацьким призначенням ( за читацькою адресою); сукупний (спільний); класифікують за … (виділяють за …); переклад (перекладення); займає проміжне місце (посідає проміжне місце); зі встановленим терміном зберігання (з установленим терміном зберігання); естампи належать (естампи відносять); навпіл (пополам); збоку (з боку), оголошень (об'яв) на останній сторінці (на кінцевій сторінці) та ін.;

– вживати словоформи: виготовлений з пластику (виготовлений з пластика); споживачеві (споживачу); конкретному адресатові (конкретному адресату); початковою і кінцевою датами (початковою і кінцевими датами) тощо;

– переглянути такі словосполучення: мовою слів; вкрите обкладинкою; популярно викладених; існуюча дійсність; деревинна маса тощо.

Вважаємо навчальний посібник Г. М. Швецової-Водки «Документознавство: словник-довідник термінів і понять» фундаментом майбутнього академічного термінологічного словника з документознавства.

У формуванні української документознавчої термінології вагому роль відіграє діяльність УНДІАСД, наукові розвідки на шпальтах фахових видань з документознавства, обговорення дискусійних питань на наукових конференціях і семінарах різного рівня, що проводяться у провідних вищих навчальних закладах України - ДонНУ, НАКККіМ, КНУКіМ, НАУ, НУ «Львівська політехніка», ОНПУ, РДГУ тощо. Однак роль флагмана належить широко відомому серед документознавчої спільноти Міжнародному науково-теоретичному семінару «Термінологія документознавства та суміжних галузей знань» Бездрабко В. В. Перші сторінки історії документознавчих термінологічних семінарів [Текст] / В. В. Бездрабко // Термінологія документознавства та суміжних галузей знань : зб. наук. праць / За ред. В. В. Бездрабко. -К. : Четверта хвиля, 2010. - Вип. 4. - С. 5-8.

Размещено на Allbest.ru, який з 25 травня 2007 р. організовує кафедра державного управління ІДУ КНУКіМ на чолі зі знаним українським науковцем - В. В. Бездрабко. Тематика цього наукового форуму представлена розробленням загальних проблем термінознавства, вивченням термінологічних питань документознавства, архівознавства, наук документально-комунікаційного циклу. Наразі сформувалося коло постійних учасників семінару (В. В. Бездрабко, М. Д. Гінзбург, Г. В. Гордієнко, С. М. Зозуля, М. С. Костенко, С. Г. Кулешов, С. В. Литвинська, Ю. В. Нестерович, Є. О. Плешкевич, С. В. Сілков, М. С. Слободяник, О. М. Тур, С. В. Харченко, Г. М. Швецова-Водка та ін.), яке постійно розширюється, і що особливо знаково - за рахунок активної участі молодих дослідників (В. Ф. Бойко, О. М. Постельжук, З. В. Романуха, А. Ю. Слизький та ін.).

Отже, українське документознавче термінотворення і документознавча термінографія має хоча й розірвані в часі, проте ґрунтовні напрацювання, які повинні стати основою для подальшої роботи в цій царині. Для цього потрібно об'єднати знання, талант, зусилля документознавців і філологів. Тому запрошуємо до спільної праці над нормативним словником сучасної української документознавчої термінології.

Посилання