Полонія Харкова ХІХ - початку ХХ століття на сторінках польськомовних біографічних словників

Ступінь зв'язку поляків з Харковом за матеріалами ПБС

Аналізуючи дані таблиці, можна встановити, що серед польських діячів, які мали певні зв'язки з Харковом переважали ті, для яких місто стало певним етапом їх життя, відклалося у їх пам'яті та вплинуло на подальшу долю, чи взагалі стало місцем проживання на довгі роки. Наприклад, Г. Полюта прожив у Харкові 58 років, В. Франковський - 55, К. Горський - 29, О. Міцкевич - 20, Л. Ценковський - 15, В. Слендзінський - 11 (з перервами). Серед діячів переважають науковці та професори, які певний час працювали в місцевому університеті (14), далі можна назвати представників творчих професій (5), лікарів (5), політичних та державних діячів (3), військових (2). Хоча, говорячи про сферу професійної чи суспільної діяльності потрібно зазначити, що, наприклад, Ф. Я. Пуласький був на дипломатичній службі у Харкові в 1921 р., виконуючи обов'язки повіреного у справах Польщі в Україні середовищі [30].

Отже, у Польському біографічному словнику представлено низку біографічних статей про діячів, які на різних етапах свого життя перебували в Харкові, які народилися в ньому, чи здобувши освіту у харківських вчителів, принесли Польщі всесвітню славу (Г. Семирадський).

Наступне видання, яке звертає на себе увагу - це двотомний “Біографічний словник з історії Польщі”, який, на думку авторів є “популярною і скромнішою за обсягом версією ПБС” [31, с. 4]. Він присвячений особистостям, які залишили помітний слід в історії Польської держави. У доступний спосіб, оскільки словник, зважаючи на його освітню і популяризаторську мету, викладено життєві сюжети видатних діячів. На його сторінках уміщено відсутні на цей час сюжети в ПБС, а саме - у дугому томі статті присвячені керівнику повстання Р. Траугутту (1826 - 1864) [32, с. 1558-1559] та генерала броні Б. Шарецькому (1874 - 1960) [32, с. 1495]. На це є об'єктивна причина, оскільки томи ПБС на цей час ще готуються. На сторінках першого тому словника подано біографічні статті присвячені генералам броні Л. Бербецькому (1874 - 1963) [31, с. 74], якого теж не представлено в ПБС та Й. Довбор-Мусніцькому [31, с. 341-342], художнику Б. Цибісу [31, с. 242], У другому томі уміщено матеріали про Й. Пілсудського [32, с. 1164-1166], Г. Семирадського [32, с. 1373], Л. Стаффа [32, с. 1439-1440].

Персоналіям другої хвилі польської еміграції, що виникла внаслідок світового збройного конфлікту 1939 - 1945 рр., присвячений перший том словника Я. К. Данела “Друга велика еміграція. 1945-1990” [33]. Його метою є “подання якомога повнішої інформації про осіб, які своєю незламністю та непримиренною позицією залишилися в історії Польщі” [33, с. 7]. Засадничою концепцією словника було створення документальної бази, перш за все, для дослідників (істориків та політологів), учителів, критиків, видавців, бібліотекарів, студентів. Головним методичним принципом книги, як зазначив Я. К. Данел, “є уміщення статей про співвітчизників, які по закінченні Другої світової війни залишилися на чужині на знак протесту ухвал, прийнятих Великою Трійкою в Тегерані (1943 р.) та в Ялті (1945 р.)” [33, с. 7]. До них належали солдати Другого Польського Корпусу, Польських збройних сил на Заході, політики, митці, науковці, які потрапили до Франції, Великої Британії, Італії після вересневої кампанії 1939 р. та італійської 1944 р., а також усіх тих, які в 1939 р. та після поразки Варшавського повстання перебували у німецькій неволі. І нарешті - всі ті, хто залишив батьківщину до 1948 р., утікаючи від Червоної Армії [33, с. 7]. Відтак у контексті тематики статті є цікаві біографічні сюжети присвячені дипломату Т. Бжезінському (1896 - 1990) [33, с. 309] та художнику і скульптору Б. Я. Цибісу [33, с. 407-408]. Проте автор не згадав, Т. Бжезінський був останнім консулом Польщі у Харкові (1937 р.) [34].. Б. Цибіс саме в Харкові протягом 1912 - 1919 рр. здобув художню освіту і тільки встановлення більшовицької влади в Україні змусило його виїхати до Криму, а далі емігрувати до Туреччини [35, с. 21-22]. При цьому матеріал про Б. Цибіса узято із двотомного “Біографічного словника історії Польщі”, у якому теж не згадано його харківський період життя.

Низку опублікованих протягом різних років у Польщі біографічних словників присвячено видатним діячам, згрупованим за їх професійною діяльністю та іншими видовими параметрами. Цікавим виданням, можна сказати фундаментальним у своїй галузу, є п'ятитомник А. Срьодки “Польські вчені ХІХ - ХХ століття”, опублікований протягом 1994 - 2002 рр.. У передмові до першого тому автор слушно зауважив, що над життєвою дорогою вченого тяжіють долі держави і світу. Тяжіє участь у суспільному житті, від якого мало хто з учених ухилився [36, с. 5]. Серед поляків-науковців, які працювали свого часу в Харкові, можна зустріти тільки два прізвища. Так у третьому томі вміщено статті про З. А. Мокжевського (1865 - 1936), вченого ентомолога, який протягом 1889-1891 рр. навчався та виконувавв обов'язки аистента кафедри зоології в університеті [37, с. 167-169] та А. Б. Пшеборського (1871 - 1941) математика, випускника Харківського університету, викладача, а згодом і його професора [37, с. 489-490].

Біографічні сюжети присвячені полякам-лікарям можна знайти на сторінках двох словників. При цьому перший укладений варшавським істориком медицини і лікарем С. Космінським, побачив світ у 1888 р., уже по його раптовій смерті у 1883 р., його дружиною Л. Космінською і другом доктором Й. Пешкою [38]. У словнику зібрано біографії польських лікарів, в хронологічній послдовності від Х ст. до початку 80-хх ХІХ ст., тобто до тих лікарів, з якими був особисто знайомий автор. На сторінках словника уміщено статті про двох лікарів Харкова, подвижників, гуманістів, сучасників С. Космінського - Г. Полюту [38, с. 395 ] та В. Франковського [38, с. 184-185], який за свою працю був удостоєний звання “Почесний громадянин Харкова”.

Протягом 1991 - 2001 рр. вийшло шість томів “Словника польських лікарів ХІХ століття”, укладеного істориком медицини П. Шарейко. Видання присвячене “польським лікарям, які отримали свої дипломи в різних на той час краях і працювали на польських та інших землях, тобто в Королівстві Польському, Російській імперії, в Великопольщі і на Помор'ї, які належали на той час Німецькій імперії, у Галичині та Франції, де після поразки повстання 1830/1831 рр. працювало 300 лікарів” [39, с. 20]. У вступі коротко проаналізовано умови життя і праці польського лікаря у цих державних утвореннях. П. Шарейко пише: “Своєрідною проблемою є долі польських лікарів в Російській імперії. Поляки із земель, приєднаних до Росії, які народилися у тих землях і закінчили медичні студії в одному із шести російських університетів, провели все професійне життя в імперії. їх кількість сягає тисячі осіб. Вони працювали земськими, фабричними, шкільними чи вільно практикуючими лікарями. Особливо багато польських лікарів перебувало в російській армії, оскільки були змушені (як плата за безкоштовну освіту), кілька років служити у війську, і часто залишаючись там назавжди”. [39, с. 12]. Далі автор цілком слушно зазначає, оскільки в Харкові було саме так: “Навколо лікаря-поляка творився осередок польськості, який гуртував земляків. У домі лікаря вони знаходили польські часописи і художні книги, різнопланову допомогу і бачили тут частину вітчизни” [39, с. 12]. А відтак метою словника стало виокремлення їх з маси російських лікарів.

Життєписи у словнику укладено згідно голландської системи, тобто у кожному томі уміщено прізвища на літери “A-Z”. Що ж до відбору персоналій, то автор намагався скласти якомога повнішу картину, оскільки “провінційні лікарі перебували на першій лінії боротьби з епідеміями і соціальними хворобами, але в жодному випадку їх не потрібно трактувати, як лікарів другої категорії” [39, с. 9]. У першому томі уміщено біографічний сюжет про В. Франковського, “одного із відомих лікарів-філантропів та громадських діячів, педіатра, творця першого провінційного дитячого шпиталю в Росії” [39, с. 183-185]. У другому томі викладено інформацію про двох хірургів - С. Колумну Вігуру (? - між 1841 і 1854) та Ю. Пенського (1859 - 1920). Перший з них працював у харківському університеті протягом 1814 - 1821 рр., де й отримав звання професора хірургії [40, с. 127]. Другий - син колишнього учасника Січневого повстання 1863 - 1894 рр., розпочав навчання у харківській гімназії № 3, а потім на медичному факультеті університету. Пройшов шлях від студента і асистента в медичній лабораторії до професора (1905 р.), завідувача кафедри і хірургічної клініки. Під його керівництвом у клініці розпочав свою кар'єру Б. Шарецький, відомий лікар і фундатор військової медицини в Польщі. П. Шарейко відзначив особисту відвагу Ю. Пенського, коли той у квітні 1895 р. на церемонії прощання з В. Франковським виголосив промову польською мовою [40, с. 222-224].

У третьому томі уперше вміщено біографічний сюжет про З. Робака (1857 - 1918), відомого у Харкові лікаря-отоларинголога, який працював у дитячому шпиталі імені князя Д. Кропоткіна, провадив широку медичну практику та наукову діяльність, був учасником Міжнародних з'їздів лікарів у Лондоні, Парижі, Москві. У Харкові прожив 33 роки: від 1885 р., коли розпочав навчання в університеті і до часу смерті [41, с. 333-334]. Ще один біографічний сюжет присвячено відомому вченому-бактеріологу С. Ф. Серковському (1871 - 1936), який протягом 1895 - 1899 рр. навчався у харківському університеті [41, с. 347-350].

У четвертому томі дві статті присвячені професору харківського університету Г. Полюті, який 55 років прожив у місті, проводивши широку наукову та викладацьку діяльність [42, с. 301-303] та його сину - Г. Б. Полюті. Георгій Болеслав Полюта (1862 - 1919) навчався на медичному факультеті харківського університету, ще у студентські роки був активним учасником життя харківської полонії, розпочав свою діяльність у психіатричному шпиталі. Проте був змушений виїхати до Херсона, а згодом за станом здоров'я - спочатку у Балаклаві, а потім в Алушті. Саме у цьому місті він провадив не лише медичну практику, був головним лікарем міської лікарні, а й вів активне громадське життя, від місцевої татарської громади був обраний до міської думи, був скарбником єврейського товариства доброчинності, у роки Першої світової війни опікувався польськими біженцями. Помер у 1919 р. від плямистого тифу, заразившись від хворих, яких лікував у місцевому у шпиталі [42, с. 303].

Ще один біографічний сюжет присвячений К. К. Вишневському (1805 - 1863), доктору медицини, професору ветеринарії харківського університету. Протягом 1837 - 1848 рр. пройшов шлях від ад'юнкта до професора, одного із організаторів ветеринарної школи у Харкові та її першого директора [42, с. 415-416].

Словник, присвячений польським біологам, опублікований у 1987 р. під редакцією професора С. Феліксяка, став частиною наукової діяльності Інституту історії науки, освіти і техніки Польської Академії Наук. Серед колективу його авторів - біологи, зацікавлені історією своєї дисципліни та працівники зазначеного Інституту [43]. В Інструкції (1967 р.) до укладання словника зазначалося, що до видання у якомога стислий спосіб належить внести життєписи польських біологів усіх спеціальностей. Серед них мали бути й особи польського походження усіх час, які проживали як у рідному краї, так і за кордоном [43, с. 5]. У вступі зазначалося, що видання далеке від досконалості, оскільки у ньому бракує біографій багатьох біологів з огляду на складність знайти авторів статей про них чи не надісланих замовлених від інших авторів статей [43, с. 7]

На його сторінках подано статті про трьох польських вчених, життя яких було пов'язане з харківським університетом а відтак і з містом. Це вчені ентомологи - уже згаданий З. А. Мокжевський [43, с. 378-379] та Я. Криницький (1797 - 1838), який 13 років працював в університеті, пройшовши шлях від ад'юнкта (1826 р.) до професора (1834 р.) [43, с. 303]. Третій серед вчених - ботанік В. К. Ротгер, професор Харківського університету протягом 1897 - 1902 рр. [43, с. 456-457].

“Словник польських істориків” за характером належить до популярних енциклопедичних видань. В основу видання було покладено біографічні статті з “Енциклопедії історії Польщі”, роботу над якою в часах воєнного стану було припинено, “Польського біографічного словника” та багатьох інших видань. Протягом 1984 - 1989 рр. над його написанням працювали кілька десятків авторів з різних університетів Польщі. [44, с. 7]. У результаті зміни політичної ситуації після червня 1989 р., словник було доповнено матеріалами з історіографії еміграційної, військової, костельної, а що найважливіше - матеріалами багатої та цінної в Польщі історичної есеїстки і публіцистики. Головним критерієм відбору осіб до складу “Словника польських істориків” було істотне значення наукового доробку. Проте до уваги бралася не тільки наукова значимість праць, але також і міра їх впливу на історичну свідомість суспільства. Загалом у виданні представлено близько 1600 життєписів, серед яких - життєписи есеїстів та публіцистів. Редакція вважала за потрібне долучити їх до переліку, оскільки “в добу перехрещення кордонів дисциплін та рівності різних способів трактування предмету дослідження, важко говорити про “чистого” історика, як і про “чисту” історію” [44, с. 38]. Територіальний склад статей не обмежувався, а тому на сторінках видання “перебувають” історики не тільки з польських земель і не тільки ті, хто писав про Польщу [44, с. 9].

Серед численних біографічних розвідок інтерес складають три сюжети. Перший присвячено досліднику російського права І. Даниловичу, який протягом 1825 - 1830 рр., перебуваючи на вимушеному поселенні в Харкові, працював професором університету [44, с. 99]. Наступний - історику права О. Ю. Міцкевичу, який не лише працював у Харківському університету, а й “плекав дух польськості у польських студентів” [44, с. 350]. Цікаво, що у біографічному сюжеті, присвяченому історику М. К. Дубецькому, зазначено його навчання лише у київському університеті [44, с. 116-117]. Проте варто додати, що протягом 1856 - 1859 рр. він навчався у Харківському університеті, присвятивши у книзі спогадів та нарисів окрему главу “Наші спогади про Харків” [45].

Наступне видання - словник, присвячений польським мандрівникам, укладений істориками мандрівництва В. Слабчинським та Т. Слабчинським, який є найбільш повним енциклопедичним виданням у царині польського мандрівництва (понад 600 біографічних статей). У передмові зазначено, що поляки ставали мандрівниками з різних мотивів - від релігійних пілігримів до Святої Землі, місіонерські подорожі, торгові та посольські експедиції до суто наукових експедицій. Окремо можна назвати мандрівників поза власним бажанням, яких царська влада з різних причин висилала до Сибіру, стаючи там вченими та дослідниками цих земель [46, с. 7]. Серед них - відомий якутолог, дослідник етнографії та мови якутів Е. Пекарський (1858 - 1934) [46, с. 244-245], який свого часу розпочав своє навчання у харківському ветеринарному університеті.

Серед біографічних словників слід звернути увагу й на “Біографічний словник генералів Війська Польського. 1918 - 1939”, оскільки він став першим виданням присвяченим генералітету Другої Речі Посполитої [47, с. 5]. На його сторінках уміщено статті про генерала броні Л. П. Бербецького, який протягом 1906 - 1911 рр. навчався у Харківському технологічному інституті [47, с. 74-75], генерала броні Й. Довбор- Мусніцького, який протягом 1908 - 1910 рр. перебував на службі в Харкові [47, с. 103]. Значне місце у словнику приділено особистості фундатора новітньої Польської держави Й. К. Пілсудського, який протягом 1885 - 1886 рр. навчався на медичному факультеті університету в Харкові. Цікаво, що критеріями вибору саме Харкова як місця навчання Й. Пілсудського, як зауважив у своїй статті М. Пательський, було відносна дешевизна життя порівнянно з Петербургом та відсутність націоналізму порівняно із московським середовищем [48, с. 105, 108].

Словник “Засланці польські в Російській імперії першої половини ХІХ ст. Словник біографічний” умістив близько 2500 біографічних сюжетів, в яких зібрано майже 3500 імен поляків, які за різні “переслідування” були вислані загарбниками, тобто за рішенням російської влади [49]. Головним чинником відбору до словника став факт “вигнання” з постійного місця проживання на довший чи коротший час, незалежно від того, де проживала ця людина і з яких теренів її “забрано” - з-над Вісли, з-над Німану, чи з-над Неви. Наступний чинник, пов'язаний з першим - причина їх арешту і наступного вироку (судового чи адміністративного) мала стосуватися участі у русі за незалежність Польщі, тобто опору царському режиму. Головним місцем зосередження зазначених польських висланців став Сибір, окремі відбували покарання у центральних губерній імперії - Курській, Воронезькій, Київській [49, с. 3]. Одним із способів кари за участь у листопадовому 1831 р. повстанні була мобілізація поляків до російського війська [49, с. 8], а тому вони рятувалися втечею та ймовірною еміграцією - серед іншого й до Харкова. Проте словник, як зазначила авторка, не дає відповіді - скільки повстанці вирішили покинути домівки і втікати.

Окрему групу словників складають видання, присвячені творчим особистостям - художникам, музикантам, діячам театру та ін.. Так у першому томі фундаментального видання Інституту мистецтв ПАН двухтомного “Біографічного словника польського театру” уміщено біографічну статтю про Л. Млотковського (1795 - 1855), актора, театрального педагога, засновника першої театральної школи у Харкові [50, с. 450].

Ще одне ґрунтовне кількатомне видання, присвячене польським та іноземним митцям - художникам, скульпторам, графікам, яке є свого роду єдиним таким виданням не лише у Польщі, а й у Європі за широтою охоплення біографічних нарисів та особливою вичерпністю подачі матеріалу, підготовлене працівниками Інституту мистецтва ПАН. Протягом 1971 - 2007 рр. опубліковано вісім томів і триває робота над дев'ятим томом (Sa - Si§) [51]. У першому томі вміщено статтю, присвячену постаті художника і скульптора Б. Я. Цибісу [52, с. 374-376]. У п'ятому томі висвітлено життєвий шлях А. Медвея (1814 - 1870), художника-мініатюриста, здобувшого статус придворного художника, але змушеного після поразки Січневого повстання залишити Петербург і шукати притулку в Харкові. Там він і провів останні вісім років свого життя [53, с. 463-464].

У 2001 р. у Варшаві побачив світ ілюстрований двохтомний словник, присвячений художникам, які від середньовіччя до кінця ХХ ст. працювали у Польщі. У першому томі “Від середньовіччя до модернізму” зібрано близько 350 біографічних сюжетів, серед яких нам цікавим є сюжет присвячений Г. Семирадському, одному з найвидатніших польських художників [54, с. 182-184]. У другому томі “Від двадцятиріччя міжвоєнного до кінця ХХ століття” уміщено статтю про Б. Я. Цибіса [55, с. 55-56].

Словник З. А. Юдицького “Польські музиканти у світі”, опублікованого у 2015 р. присвячений польським музикантам, розкиданим волею долі по різних континентах. Автор зауважив, що “багатомільйонна Полонія, як своєю присутністю, так і власними справами долучилася до творення як історії країн поселення, так і історії країни походження. На жаль, та діяльність не знайшла повного віддзеркалення в закордонних словниках, а коли й були, то фрагментарно, не вказуючи повної правди і на загал не інформуючи про їх польське походження, що у випадку зміни імен і прізвищ приводить до дезінформації” [56, с. 7]. Відтак завданням словника автор вбачає у порятунку від забуття творчого вкладу співвітчизників у світову музику. Дві біографічні статті дотичні й Харкова. Перша присвячена композитору і педагогу К. Горському, 29 років життя якого було пов'язано з Харковом, і де він написав свої кращі твори [56, с. 78]. Друга - композитору і музичному теоретику Б. Яворському (1877 - 1942), для якого Харків став місцем народження та навчання [56, с. 104-105]. При цьому автор вказавши місце народження композитора місто Харків, у дужках зазначив його державну приналежність як “Росія”, хоча на той час існувало державне утворення “Російська імперія”.

У біографічному словнику А. Кіяса, професора університету імені Адама Міцкевича (Познань) представлено читачеві значну кількість біографічних сюжетів про поляків, які народилися у Королівстві Польському, на давньому польському прикордонні чи в самій Росії. Хронологічно, як зазначив автор, словник закінчується 1917 р., коли восени того ж року на теренах цього державного утворення розпочалися деструктивні процеси, які спонукали поляків приймати рішення щодо повернення до рідного краю з погляду збереження свого життя та своєї родини. З іншого боку частина поляків, яка найбільш представлена на сторінках словника, повернувшись на батьківщину, розпочала активну діяльність по відродженні Польської держави. В основу видання покладено матеріали Польського біографічного словника, інших спеціальних біографічних видань, енциклопедій, преси, різних монографій, статей [57, с. ХХІ]. Серед численних біографічних сюжетів можна виокремити близько тридцяти особистостей, які в різний ступінь були пов'язані з Харковом. З них найбільшу групу склали науковці, які працювали в університеті та ветеринарному інституті, далі діячі культури, лікарі та суспільні діячі. Проте спірною видається постать інженера- будівельника М. Пульмана (1877 - 1932), який “протягом 1902 - 1920 рр. реалізував монументальні будівельні об'єкти у Харкові та Саратові” [57, с. 291]. А. Кіяс посилається на науково-популярну книгу

А. Касперевечене та Є. Сурвіло, у якій без жодного першоджерела представлено інформацію про нього. Проте, авторці, яка підготувала наукову розвідку про польського архітектора О. Ржепишевського, який перебував у Харкові в час, коли начебто тут працював М. Пульман, ані в архівних фондах Харківського державного обласного архіву, ані в науковій бібліотеці не зустрічалося подібне прізвище у списках архітекторів та цивільних інженерів [58, с. 83-84].

Таким чином, на сторінках польськомовних біографічних словників представлено життєписи видатних поляків, які в різний спосіб були пов'язані з Харковом в часи бездержавності Польщі. Харків став для них, головним чином, місцем навчання та праці, тобто певним періодом життя. Частина представлених біографій - це біографії активних творців харківської полонії, які кілька десятків років провели у місті і знайшли тут останній притулок. Проте польські архітектори Харкова - Б. Міхаловський, З. Харманський, О. Ржепишевський чи окремі діячі мистецтва лишаються невідомі польському читачеві, натомість польські художники, як-то В. Слендзінський та Б. Я. Цибіс - незнані в Харкові. Усе це спонукає до нових наукових пошуків, наукових досліджень, наукових видань.