Зйомні порохові камери: морфологія і практичне використання

Однак, гармата із змінними порохівницями не здатна була довго вести вогонь у високому темпі. Ствол занадто перегрівався, засмічувався й деформувався, що могло призвести до неприємностей у вигляді розриву. Десь тут знаходилася дуже розпливчата й небезпечна межа його живучості.

Отже, використання системи змінних порохівниць мало свої переваги:

-скорострільність;

-зручність обслуговування;

-безпечність ведення вогню;

Переваги, як водиться, врівноважувалися негативними позиціями:

-обмеження калібру;

-обмеження типів снаряду (зазвичай - дробовий заряд);

-низька точність пострілу;

-невелика дальність пострілу.

Вагомі “плюси” скорострільних гармат знаходилися у сфері “антропологічного” фактору й стосувалися безпеки артилерійської обслуги. Ми постійно забуваємо, що люди, котрі жили сотні років тому, володіли такою ж свідомістю, здібностями, жадобою до знань й потребою у безпеці, як і наші сучасники.

Перед заряджанням порохівниці пушкар усе-рівно мав вологим віхтем прочистити внутрішній об'єм камери, аби впевнитися у відсутності залишків вугілля. Однак йому вже не потрібно було, як у дульнозарядному варіанті, після чищення стволу й трамбування пороху, вкладати снаряд й дрижати в очікуванні вибуху від випадково залишеної жаринки у донній частині стволу. Результатом таких “випадковостей” були, щонайменше, відірвані кінцівки, в іншому випадку артилеристи гинули від втрати крові через масові ушкодження уламками стволу.

Казнозарядна система також робила швидким і безпечним знешкодження порохового заряду, що не спрацював з невідомих причин, а отже, міг вибухнути будь-якого моменту. Усе, що потрібно було зробити, - вийняти камеру, видалити тампіон й висипати порох з порохівниці. Снаряд у стволі можна було навіть не чіпати. У той же час у дульнозарядному варіанті потрібно було залити воду через запальний отвір (аби намочити заряд й застрахуватися від випадкового вибуху), нахилити й зафіксувати гармату отвором донизу, аби вилити воду, дістати клейтух, ядро і почистити порохову камеру, застосовуючи для цього декілька спеціальних інструментів. Усі операції супроводжувалися накопиченням бруду й безупинною боротьбою з ним гарматної обслуги.

Для розряджання змінної порохівниці й чищення стволу скорострільної гармати достатньо було одного інструменту (вологого віхтя), котрим протиралася камера, канал стволу, вибиралися залишки ганчір'я, тампіону й вугілля з донної частини стволу. Ствол прочищався надійно, оскільки процес контролювався пушкарем візуально через донний отвір.

Словом, пушкарям усього світу було значно комфортніше й спокійніше працювати із скорострільними казнозарядними гарматами, змінні камери котрих створювали понижений тиск під час вибуху порохової суміші. Однак технологія, клієнти й логіка ведення війн диктували збільшення калібрів й дальнобійність, - речі слабо контрольовані, а тому небезпечні для здоров'я артилерійської обслуги. Це наштовхує на думку, що система змінних порохових камер практикувалася від часів поширення вогнепальної артилерії європейськими теренами не лише як ефективна, але й безпечна.

У наступні епохи, коли технологія ведення артилерійської війни ставала усе більше жорсткою й зрештою перетворила гармати на зброю масового знищення, здоров'я обслуги вже мало кого турбувало. Тому “гуманна” до пушкарів система скорострільності доволі швидко поступилася більш технологічним машинам вбивства.

пороховий камера гармата

Джерела та література

1. Змінна порохівниця, змінна зарядна камера, зйомна камера, виймальна камера. Усім цим синонімічним рядом ми плануємо користатися.

2. Blackmore H. L. The Armouries of the Tower of London. Vol. I. Ordnance. - London, 1976. - 425 p.

3. Д. П. Де ля Фліз, Альбоми. Том.1. Серія “Етнографічно-фольклорна”. - К., 1996. - 248 с.

4. В Україні цей тип представлений у Музеї Тавриди, Дніпропетровському історичному музеї, Запорізькому краєзнавчому музеї, Музеї історії зброї (м. Запоріжжя), Одеському краєзнавчому музеї, Білгород-Дністровському краєзнавчому музеї (нині втрачена)..

5. Мальченко О. Є. Museum artiMeriae Ucrainicae. Музей української артилерії XV-XVIII століть. Частина І. Українські гармати в зарубіжних музейних колекціях. - К., 2011 - 216 с.

6. В Україні цей тип представлений у Євпаторійському краєзнавчому музеї, Музеї історії зброї (м. Запоріжжя)..

7. Roth Rudi, The Visser collection, arms of The Netherlands in the collection of H. L. Visser, Vol. 2: Ordnance, cannon, mortars, swivel-guns, muzzle- and breech- loaders.- Zwolle, 1996. - 248 p.

8. Smith Robert D., De Vries Kelly, The artillery of the Dukes of Burgundy, 1363-1477. - Woodbridge, 2005. - 377 p.

9. Pope D. Les Armes a feu : [”Guns”]. Dudley Pope. Dessins de Max Millar. Traduction francaise d'Henriette Guex-Rolle. - Paris, 1965. - 254 p. Дадлі Бернард Егертон Поуп (1925-1997 рр.) - британський історик і письменник, автор романів морських романів у стилі фентезі..

10. Beltrame Carlo, Venetian ordnance in the shipwrecks of the Mediterranean and Atlantic Sea // Ships and Guns: The Sea Ordnance in Venice and in Europe between the 15th and the 17th Century. Edited by Carlo Beltrame and Renato Gianni Ridella. - Oxford, 2010. - P. 12-22.

11. Обтюрація (франц. obturation, від лат. оЫиго - закриваю, затикаю) - це забезпечення герметизації каналу стволу під час пострілу з вогнепальної зброї для запобігання прориву порохових газів. У гарматах із виймальною зарядною камерою обтюрація досягалася за рахунок конусної форми стику, обмащування “герметиком” місця стику та підтисканням корпусу камери металевим клином.

12. Morin M. Artiglierie navali in ambito veneziano: tipologia e tecniche di realizzazione // Quaderni di Oplologia. - Roma, 2006. - № 23. - P. 3-28.

13. Електронний ресурс: http://www.ateneo.brescia.it/controlpanel/uploads/supplementi-ai-commentari/S-1991g%20Moretti

14. TrattatArtiglieria.pdf.

15. Дозволимо собі не погодитись з думкою дослідника Хавьера Л. Мартіна, що подібний елемент існував лише на італійських petriera da mascolo (Javier Lopez Martin, Did Naval artillery Really Exist During the Modern Period? A Brief Note on Cannon Design // Ships and Guns: The Sea Ordnance in Venice and in Europe between the 15th and the 17th Century. Edited by Carlo Beltrame and Renato Gianni Ridella . - Oxford, 2010. - P. 82). Скажімо, у Морському музеї Мадриду знаходиться іспанський ствол подібного типу. Можемо припустити, що він був виготовлений італійськими майстрами на іспанське замовлення.

16. Girling F. A., English Merchants' Marks: A Field Survey of Marks Made by Merchants and Tradesmen in England between 1400 and 1700 . - London, 1964. - 254 p.

17. Електронний ресурс: http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/ Zeugbuch_Kaiser_Maximilians_ I.pdf.

18. Мальченко О. Арсенали українських замків XV - середини XVII ст. - К., 2004. - 398 c.

19. Грушевський М. С. Опис Львівського замку 1495 р. // ЗНТШ. - Львів, 1896. - Т. 13. - Кн. 4. - C. 1-12.

20. Грушевський М. С. Опис Подільських замків Скали, Кам'янця, Смотрича і Летичева й їх доходів, 1494 року // ЗНТШ. - Львів, 1895. - Т. 7. - С. 1-18.

Додаток

Рис. 1 Будова змінної зарядної камери

1. Бічні стінки корпусу камери

2. Дно корпусу (донна частина)

3. Кільце ущільнювача (передня частина)

4. Зріз кільця ущільнювача

5. «Шия»

6. Зріз «шиї»

7. Стінка «шиї»

8. Канал камери

9. Пороховий заряд

10. Повстяний клейтух

11. Повітряний прошарок

12. Тампіон (чіп)

13. Запальний отвір

14. Канал запалу

15. Панівка

16. Дужка (ручка)

17. Основа дужки

Рис. 2 Форми примикання змінних порохівниць

Рис. 3 Типи утримувачів змінних порохівниць: а) Музей історії Тавриди (м. Сімферополь); б) Музей Артилерії (м. Санкт-Петербург); в) Музей історії зброї (м. Запоріжжя).

Рис. 4 Способи вертикальної фіксації змінної порохівниці

Рис. 5 Зображення змінної порохівниці з «Альбому» Д. П. Де ля Фліза

Рис. 6 Вертикальний клин типу «мерлон»

Рис. 7 Голландські змінні порохівниці середини XVIII ст.

Рис. 8 Малюнок скорострільної гармати з «Zeugbuch Kaiser Maximilians» (початок XVI ст.)

Размещено на Allbest.ru