Православне духовенство Волині: особливості формування (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 271.2-725(477.82)“179/181 ”

Православне духовенство Волині: особливості формування (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.)

А.В. Боярчук

Анотація

У статті визначені особливості формування православного духовенства на Волині наприкінці XVIII- першій половині ХІХ ст. Показано, що у досліджуваний період верства православного кліру мала ознаки замкненості - майже всі священики і причетники були вихідцями із духовенства, утворювалися цілі династії священно- та церковнослужителів. Духовні треби парафіянам надавали унійні парохи, переведені на православ'я (на початку ХІХ ст. вони становили більшість) та єреї, рукопокладені на парафії православними владиками. Доведено, що наприкінці XVIII - першій половині ХІХ ст. верства православного духовенства на Волині швидко збільшувалася.

Ключові слова: Православна церква, священик, причт, парафія, клірові відомості, соціальна верства.

The article defines the features formation of the Orthodox clergy in Volyn in the late XVIIIth-the first half of the XIXth Centurys. It is shown, that in the study period class orthodox clergy had signs of closure - almost all of the priests and the clerk came from the clergy, formed the whole dynasty of clergymen. Spiritual rites provided parishioners Uniate parohi, converted to Orthodoxy (in the beginning of the XIXth century they were the majority) and erei, ordained in the parish of Orthodox lords. It is proved, that at the end of XVIIIth-the first half of XIXth Centuries class Orthodox clergy in the Volyn region increased rapidly.

Key words: Orthodox Church, priest, clergy, parish, klirovi' statements, social class.

В статье определены особенности формирования православного духовенства на Волыни в конце XVIII - первой половине XIX вв. Показано, что в исследуемый период сословие православного клира имело признаки замкнутости - почти все священники и причетники были выходцами из духовенства, образовывались целые династии священно- и церковнослужителей. Духовные требы прихожанам оказывали униатские парохи, переведены в православие (в начале XIX в. они составляли большинство) и ереи, рукоположены на приход православными владыками. Доказано, что в конце XVIII - первой половине XIX вв. сословие православного духовенства на Волыни быстро увеличивалось. Ключевые слова: Православная церковь, священник, причт, приход, клировые ведомости.

На різних етапах історичного розвитку стратифікація українського суспільства еволюціонувала у взаємозв'язку із державно-політичними та економічними змінами. Після приєднання Волині до складу Російської імперії наприкінці ХVШ ст. місцеве духовенство було змушене пристосовуватися до культурно - релігійної моделі, що довгий час формувалася у Росії. Утворювалася своєрідна “матриця” церковного життя регіону, яка донині не втратила свого значення. Важливо показати особливості формування православного кліру на Волині в першій половині ХІХ ст., адже колективний образ священно- та церковнослужителів дотепер прикрашений стереотипними баченнями та оцінками, які спотворюють реальні характеристики духовної верстви у досліджуваний період.

У наукових студіях можна знайти лише певні зауваження щодо складу православного духовенства на Волині в ХІХ ст. Так, Сергій Жилюк зазначав, що у волинських парафіях поступово зростала кількість церковнослужителів [1, c.103]. Святненко Анна писала про заповнення вільних парафій на Правобережній Україні наприкінці ХVШ ст. духовенством із Лівобережжя і внутрішніх єпархій Росії [2]. Натомість, Валентина Лось зафіксувала лише поодинокі випадки переведення священиків-росіян до храмів на Правобережжі [3, c.75]. Історик Ірина Баляс висловила думку, що релігійність на Волині в першій третині ХІХ ст. “трималася на унійному духовенстві, яке у свій час волею чи неволею перейшло на православ'я” [4].

Мета статті - показати особливості формування православного духовенства Волині наприкінці ХVШ - першій половині ХІХ ст.

У Російській імперії творення верстви православного кліру визначалося державним законодавством. У ХVШ ст. було юридично оформлено виділення православного духовенства в окрему соціальну верству шляхом обмеження вступу та виходу із цього стану, встановлення вимоги мати спеціальну духовну освіту для служби, узаконення практики успадкування церковних посад [5, с.100]. Таким чином, закріплювалась замкненість духовенства щодо інших соціальних верств, визначення церковної служби винятковим привілеєм кліру.

В 1857 р. у Російській імперії вийшов дев'ятий том “Свода законов Российской империи” [6], названий “Про стани”, із посиланнями на нормативно-правові акти ст. Збірник містить положення законодавчої регламентації формування верстви православного духовенства у Російській імперії в першій половині ХІХ ст. Офіційно до білого кліру могли бути зараховані особи всіх станів, але тільки в тому випадку, коли на парафіях не вистачало служителів церкви. їхня поведінка та освіта мали відповідати духовному званню. Особи інших соціальних верств, котрі бажали стати священиками, повинні були мати дозвіл від казенної палати на перехід до духовного стану. Дружини та діти священиків і церковнослужителів також належали до духовного відомства. Священик, що хотів стати світською особою, подавав відповідну заяву до Святійшого Синоду, який давав йому тримісячний термін для прийняття остаточного рішення. Тільки після цього знімався чи не знімався з нього духовний сан. Колишній пастир не міг вступити на державну службу протягом 10 років; вислуга духовного служіння не зараховувалася при нарахуванні пенсії [6, с.61-64].

Обмеження виходу зі стану духовенства проявлялося і в успадкуванні дітьми священно- та церковнослужителів місць для служіння на парафіях своїх батьків. Відповідно до законодавства один із синів священика мав право стати причетником на парафії батька (з перспективою, що згодом єпископ його рукопокладе на єрея), решті синам після отримання освіти священик повинен був знайти місця для служіння в інших парафіях [7]. Влаштувавши сина причетником на свою парафію, настоятель збільшував доход сім'ї. У віці 25 років причетник, зазвичай, ставав дияконом, у 30 років - другим священиком за життя батька, а потім успадковував парафію. Якщо настоятель церкви не мав синів, то після його смерті парафія залишалася “приписною” (духовні треби людям надавав священнослужитель сусіднього храму) до тих пір, поки дочка не виходила заміж за священика, який таким чином отримував місце служіння на парафії покійного тестя. Єреям, що рано овдовіли, рекомендувалося прийняти чернечий постриг [8, с.325]. Отже, законодавство Російської імперії кінця ХVШ-першої половини ХІХ ст. обмежувало як входження до духовного стану, так і вихід із нього.

Для того, щоб з'ясувати як формувалася верства православного парафіяльного духовенства на Волині наприкінці ХVШ-першій половині ХІХ ст., проаналізуємо клірові відомості храмів Володимир-Волинського, Ковельського та Луцького повітів відповідного періоду (див. таблиця 1). У них міститься інформація про походження священиків та церковнослужителів.

православний духовенство волинь повіт

Таблиця 1 Походження священиків та причетників у окремих повітах Волинської губернії в 30-х рр. ХІХ ст. [9]

Таблиця 1 показує, що майже 100 % священно- і церковнослужителів, які перебували на парафіях Луцького, Володимир-Волинського та Ковельського повітів у 30-х рр. ХІХ ст., мали духовне походження, що свідчить про замкненість верстви православного кліру на Волині.

Клірові відомості кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. також дають можливість виявити цілі династії священно- та церковнослужителів. Так, у Микуличах Володимир-Волинського повіту з 1796 р. духовні треби місцевим парафіянам надавав священик Йосип Григорович Скульський, рукопокладений у тому ж році вікарним єпископом Житомирським Варлаамом Шишацьким. Через тридцять років у цьому ж селі обов'язки дяка, а потім паламаря, виконував його старший син Федір [10]. Священно- та церковнослужителі із родини Рафальських півстоліття служили в Миколаївському храмі с. Лудин Володимир-Волинського повіту. Ще в 1793 р. унійний єпископом Володимирський і Брестський Арсеній Гловнянський рукопоклав на лудинську парафію священика Івана Олексійовича Рафальського, який згодом перейшов на православ'я; функції дяка у цій святині з 1796 р. виконував його брат Павло. В 1827 р. єрей Іван залишався на парафії в Лудині, а дяком був його шістнадцятирічний син Григорій [11]. У храмі св. Іоанна Хрестителя с. Іванчиці Луцького повіту на початку-40-х рр. ХІХ ст. служили Мальчевські [12], а в церкві Різдва Богородиці с. Мизів Ковельського повіту Страшкевичі [13].

Можна стверджувати, що наприкінці ХVШ - першій половині ХІХ ст., представники родин священників чи причетників успадковували місця служіння у храмах, надаючи духовні треби парафіянам десятиліттями.

Ще одна особливість формування верстви православного духовенства Волині наприкінці ХУШ- першій половині ХІХ ст. пов'язана із політикою російського уряду щодо Унійної церкви. Після приєднання краю до Російської імперії розпочалася акція навернення уніатів на православ'я, в ході якої унійні парохи переходили на “благочестя”, вливаючись до верстви православного кліру. Натомість, до тих парафій, де унійні священики відмовлялися змінювати конфесію, присилали православних священнослужителів із сусідніх єпархій [14, с.238-239]. Однак найчастіше на парафії, де парохи не хотіли переходити на православ'я, православні єпископи висвячували випускників духовної семінарії. Таким чином, православне духовенство на Волині наприкінці ХУШ-початку ХіХ ст. формувалося із священиків, рукопокладених єпископами Православної церкви, та парохів, які перейшли на православ'я.

Скільки унійних парохів перейшло на православ'я наприкінці ХУШ - початку ХІХ ст. і скільки священиків, рукопокладених православними владиками, було в цей період на волинських парафіях, дають можливість визначити клірові відомості (див. таблиця 2).

Таблиця 2 Священики, рукопокладені єпископами Православної церкви, та унійні єреї, які перейшли на православ'я, в окремих повітах Волинської губернії наприкінці XVIN-початку ХІХ ст. [15]

Таблиця 2 показує, що наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. унійні парохи, переведені на православ'я, становили більшість на парафіях Луцького, Ковельського, Володимир-Волинського та Дубенського повітів. Священнослужителі, висвячені на парафії православними владиками, складали менше половини. Натомість у святинях Старокостянтинівського та Житомирського повітів їх було більше, ніж унійних парохів, переведених на православ'я. Це пояснюється в першу чергу тим, що Старокостянтинівський та Житомирський повіти - південно-східні терени Волинської губернії (приєднані до Росії після другого поділу Речі Посполитої 1793 р.), в котрих Православна церква утверджувалася раніше, ніж в західних повітах, що увійшли до Російської імперії за третім поділом Польщі 1795 р. Крім того, у південно-східних землях Волині через постійне втручання Росії у внутрішнє життя Унійної Церкви, унія не пустила таких глибоких коренів, як на заході [3, с.53].

З часом унійних єреїв, які перейшли на православ'я, залишалося все менше (наприклад, у 1820 р. у Ковельському повіті з 50 священиків тільки 9 були рукопокладені унійними єпископами; у Володимир- Волинському повіті зі 165 настоятелів - 32) [16].

Серед священиків, які служили на волинських парафіях наприкінці XVIN-початку ХІХ ст. були такі, що після висвячення на волинські парафії ніколи не змінювали місць служіння, єреї, переведені служити з церков одних повітів Волинської губернії в інші, та священнослужителі, направлені до волинських церков з інших губерній (див. таблиця 3).

Таблиця 3 Священики, висвячені на волинські парафії, що не змінювали місць служіння та єреї, переведені служити з інших повітів і губерній наприкінці XVIII - початку ХІХ ст., в окремих повітах Волинської губернії [17]

У таблиці 3 видно, що більшість священиків, які надавали духовні треби парафіянам у церквах Луцького, Володимир-Волинського та Ковельського повітів, були висвячені владиками на тамтешні парафії наприкінці XVIN-початку ХІХ ст. і ніколи не змінювали місць служіння. Це були унійні парохи, що після переведення на православ'я залишилися на своїх парафіях (у Луцькому повіті в 1805 р. їх було 46, у Володимир-Волинському та Ковельському повітах 1811 р. відповідно 21 та 18) і священики, висвячені на парафії православними владиками - архієпископом Волинським і Житомирським Варлаамом Шишацьким у 1796-1805 рр. та його наступником Даниїлом Паттоком-Михайлевським в 1806-1811 рр. Єреїв, переведених служити до храмів Луцького, Володимир-Волинського та Ковельського повітів з інших повітів Волинської губернії наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. було небагато (в Луцькому повіті 18, Володимир-Волинському 2, Ковельському 3); ще менше в цей період перевели священиків з інших губерній (в Луцькому та Володимир- Волинському повітах таких єреїв було по два; в Ковельському повіті їх не було зовсім).

Можна стверджувати, що наприкінці XVШ - початку ХІХ ст. переміщення настоятелів волинських храмів з одного повіту в інший, а тим більше, переведення до волинських святинь священиків з інших губерній, були рідкісним явищем.

У першій половині ХІХ ст. не було чіткого визначення складу священно- та церковнослужителів у храмах (див. таблиця 4).

Таблиця 4 Священики та причетники у парафіях наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. [18]

Із таблиці 4 видно, що у Дубенському та Луцькому повітах найбільше було парафій, де служили священик і дяк, у Старокостянтинівському і Житомирському повітах до них додався ще паламар, а у Ковельському повіті найчастіше духовні треби парафіянам надавали тільки священики. У Старокостянтинівському та Житомирському повітах склад священиків і причетників у храмах був найповнішим, що пояснюється сильними позиціями Православної церкви. У храмах Старокостянтинівського, Житомирського і Луцького повітів наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. служило в два рази більше священно- та церковнослужителів, ніж у церквах Дубенського і Ковельського повітів. Це означає, що в останніх двох повітах Православна церква утверджувалася найповільніше.

Синодальні укази від 4 квітня 1842 р. [19] та 1 квітня 1843 р. [20] регламентували кількість священиків і причетників на парафіях Литовської, Могилівської, Мінської, Полоцької та Волинської єпархій, розподіляючи парафії на класи, відповідно до кількості парафіян (див. таблиця 5).

Таблиця 5 Священно- та церковнослужителі у парафіях в 40-х рр. ХІХ ст. [21]

У таблиці 5 бачимо, що після того, як Синод регламентував кількість представників духовенства на парафіях, у волинських храмах почали служити диякони та проскурниці, яких раніше не було. Крім того, в 40-х рр. у церквах Волині значно зросла кількість священиків, дяків та паламарів, порівняно з початком

ХІХ ст. Отже, в першій половині ХІХ ст. верства православного духовенства на Волині швидко збільшувалася, що засвідчує зміцнення позицій Православної церкви в регіоні.

Отже, наприкінці ХVШ - першій половині ХіХ ст. православне духовенство на Волині формувалося як замкнута соціальна верства. Майже всі представники кліру мали духовне походження, утворювалися цілі династії священно- та церковнослужителів. Так відбувалося тому, що після входження Волині до Російської імперії духовенство регіону змушене було пристосовуватися до російської соціально-культурної моделі, де формування православного кліру визначалося законодавством, яке юридично оформляло церковну службу виключним привілеєм представників духовного відомства. Особливістю формування волинського православного духовенства у визначений період було також те, що верству утворювали унійні парохи, переведені на православ'я (на початку ХІХ ст. вони становили більшість) та єреї, рукопокладені на парафії православними владиками. Більшість священиків після висвячення на волинські парафії ніколи не змінювали місць служби; єреїв, переведених служити з одного повіту Волинської губернії в інший, а тим більше, переведених до волинських святинь з інших губерній, було дуже мало. Особливістю формування православного кліру на Волині наприкінці XVIII - першій половині ХІХ ст. було також те, що у цей період верства духовенства швидко збільшувалася.

Джерела та література

1. Жилюк С. І. Російська православна церква на Волині: 1793-1917 рр. / C. І. Жилюк. - Жт.: Журфонд, 1996. - 174 с.

2. Святненко А. В. Правове становище Православної Церкви на Правобережній Україні (І половина ХІХ ст.). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/KNP/162 /knp162 _134-137.pdf. - Назва з екрану.

3. Лось В. Е. Уніатська Церква на Правобережній Україні наприкінці ХУІІІ - першій половині ХІХ ст.: організаційна структура та культурно-релігійний аспект / В. Е. Лось ; відп. ред. Л. А. Дубровіна. - К., 2013. - 300 c.

4. Баляс І. А. Роль уніатського кліру у суспільно-політичному житті Волинської губернії в першій третині ХІХ ст. / І. А. Баляс // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2013. - Вип. ХХХУ. - C. 47.

5. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (ХУІІІ-начало ХХ в.) / Б. Н. Миронов. - СПб.: “Дмитрий Буланин”, 2003. - Т. 1. (3-е изд). - 549 c.

6. Свод законов Российской империи повелением государя императора Николая Перваго, издание 1857 года. Законы о состояниях. - Кн. І. - Т. ІХ. О разных родах состояний, и различии прав им присвоенных. - С-Пб., 1857. - 565 с.

7. Прибавление о правилах причта церковнаго и чина монашеского. Прибавление к Духовному Регламенту, 31 мая 1722 г. // Полное собрание законов Российской империи. Собрание Первое. - СПб., 1830. - Т. VI. - № 4 022. - С. 707.

8. Смолич И. К. История Русской Церкви 1700-1917 / И. К. Смолич. Часть первая. Книга восьмая. - М.: Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. - 800 c.

9. Підраховано за: Державний архів Волинської області (далі ДАВО), ф. 35, оп. 5, спр. 27, 121,279.

10. дАВо, ф. 35, оп. 5, спр. 10, арк. 7; спр. 23, арк. 6; спр. 30, арк. 38.

11. ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 10, арк. 29; спр. 23, арк. 25; спр. 30, арк. 24 зв.

12. ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 262, арк. 10; спр. 279, арк. 334 зв.;спр. 283, арк. 128 зв.

13. ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 121, арк. 44 зв.; спр. 128, арк.88зв.

14. Петров Н. И., Малышевский И. И. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края / Н. И. Петров, И. И. Малышевский. Издано при министерстве внутренних дел П. Н. Батюшковым. - Спб., 1888. - 416 c.

15. Підраховано за: Державний архів Рівненської області (далі ДАРО), ф. 369, оп. 1, спр. 1; ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 258, 97; Державний архів Житомирської області (далі ДАЖО), ф. 1, оп. 73, спр. 58, 428.

16. Підраховано за: ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 19, 110.

17. Підраховано за: ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 12, 102, 258.

18. Підраховано за: ДАРО, ф. 369, оп. 1, спр. 1; ДАВо, ф. 35, оп. 5, спр. 258, 97; ДАЖО, ф. 1, оп. 73, спр. 58, 428.

19. О штатах для причтов сельских церквей в епархиях: Литовской, Могилевской, Минской и Полоцкой и в двух уездах Волынской. Именный [указ], данный Синоду. 1842. Апреля 4 // Полное собрание законов Российской империи. Собрание Второе. - СПб., 1843. - Т. ХVN. - Ч. 1. - № 15 470. - С. 264.

20. О улучшении содержания православного духовенства Западного края. Именный [указ], данный Синоду. 1843. Апреля 1 // Полное собрание законов Российской империи. Собрание Второе. - СПб.: тип. 2 Отделения Собственной е. и. в. канцелярии, 1844. - Т. ХVШ. - Ч. 1. - № 16 678. - С. 191.

21. Підраховано за: ДАВО, ф. 35, оп. 5, спр. 30, 129, 284.

Размещено на Allbest.ru