Республіка Гамбія другої половини XX – початку XXI століття: політико-дипломатичний діалог на африканському континенті (інституціональний дискурс)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Республіка Гамбія другої половини XX - початку XXI століття: політико-дипломатичний діалог на африканському континенті (інституціональний дискурс)

Останнім часом зріс інтерес до процесів глобалізації у світі й до породжуваних ними глобальних, міжнародно-політичних і регіональних проблем. При цьому актуальним і важливим залишається вивчення позицій окремо взятих держав, аналіз еволюції їх ролі й місця в міжнародних, політико-дипломатичних і регіональних системах, через які вони взаємодіють з державами, розташованими в інших частинах планети, і активно беруть участь у житті світового співтовариства.

Політична і соціокультурна історія Гамбії середньовічної доби та доби нового часу, ще потребує свого подальшого дослідження. Період новітньої історії Гамбії на сьогодні актуалізувався та є об'єктом досліджень міжнародників, політологів, істориків, економістів та ін.

Зовнішня політика, дипломатія і дипломатична служба сучасної Гамбії виникли не з проголошенням незалежності країни, а значно раніше. Вона зародилися й виокремилася в ході антиколоніальної боротьби гамбійського народу. З моменту досягнення незалежності (18 вересня 1965 року) політичний курс Гамбії ґрунтувався на принципах позитивного нейтралітету, неприєднання до блоків, підтримки національно-визвольних рухів, був спрямований на розвиток двосторонніх відносин з усіма державами на основі повної та реальної рівноправності, поваги суверенітету та невтручання у внутрішні справи інших. її дипломатія відрізнялася активністю, наполегливістю, цілеспрямованістю, займала дієві позиції з актуальних регіональних і міжнародних проблем. Можна навіть сказати, що зовнішня політика і дипломатія Гамбії - явище неординарне в історії міжнародних відносин і тому заслуговує глибокого й всебічного вивчення.

У сфері зовнішньої політики й дипломатичної діяльності уряд Гамбії проголосив принцип неприєднання, а також розвитку дружби і співробітництва з усіма країнами. 18 лютого 1965 року Гамбія підписала з Сенегалом договори про співпрацю в області оборони і безпеки та про спільну зовнішню політику. 17 липня 1965 року встановлені дипломатичні відносини між Гамбією і СРСР. 21 вересня 1965 року Гамбія прийнята в ООН. Гамбія також входить в Африканський союз, Рух неприєднання, Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС), Організацію Ісламська конференція (ОІК), Організацію розвитку басейну річки Гамбія, міжнародну організацію країн АКТ та інші [1; 5].

Аналіз основних питань еволюції головних напрямів зовнішньої політики і діяльності дипломатії Гамбії дає можливість глибше зрозуміти загальні для більшості держав, що розвиваються, процеси формування зовнішньої політики, дипломатії та вироблення зовнішньополітичних рішень у даній сфері, скласти більш чітке уявлення про групи політичного впливу на цей процес [1].

Гамбія у 2017 році стала ще одним неспокійним регіоном поліцентричного світу XXI століття в Західній Африці. Політичні гамбіти, політико - дипломатичні кульбіти й тандеми надскладного і неординарного міждержавного діалогу та протистоянь у цьому регіоні як найяскравіше тому підтвердження.

Гамбія - держава-напіванклав у Західній Африці. Є найменшою державою в континентальній частині Африки. На півночі, сході й півдні межує із Сенегалом, на заході має невелику берегову лінію Атлантичного океану. 18 лютого 1965 року Гамбія отримала незалежність від Британської імперії, до 2 жовтня 2013 року була членом Співдружності націй. Столицею є Банжул, найбільше місто - Серекунда. 12 грудня 2015 року президент країни Яйя Джамме проголосив Гамбію Ісламською республікою. 29 січня 2017 новий президент Адама Берроу перейменував країну назад до Республіки Гамбія.

Гамбія - найменша держава материкової Африки (площа - 10 380 кв. км), чисельність населення ледь сягає 2 млн осіб. Територія цієї західноафри - канської країни являє собою вузьку смужку землі шириною від 10 до 50 км і довжиною близько 350 км, з усіх боків оточеної Сенегалом. Лише на заході, близько 60 км берегової лінії омиваються водами Атлантичного океану. Офіційна мова Гамбії - англійська, але, насправді, тут у вжитку безліч місцевих мов і наріч. Клімат у Гамбії - один із найбільш сприятливих серед усіх африканських держав, а в основі гамбійської економіки лежить експорт арахісу. Примітно, що у всій Гамбії є лише один-єдиний світлофор. Він був установлений дуже давно і є свого роду місцевою визначною пам'яткою. Також серед головних гамбійських пам'яток - крокодиляча ферма, розташована в передмісті столиці [2, с. 34-40; 4].

Особливостями Гамбії є слабкий економічний розвиток, залежність від зовнішньої допомоги і, як наслідок, - активна зовнішня політика. Сенегал і Гамбія мають спільні кордони на півночі, сході та півдні, із заходу Гамбія омивається Атлантичним океаном. Столиця Гамбії - місто Банжул.

На початку 2017 року найменша країна Африки - Гамбія - опинилась на межі військового конфлікту через відмову авторитарного президента Яйя Джамме передати владу після програних виборів. Поразка на президентських виборах в Гамбії Яї Джамме (Yahya Jammeh), який правив країною впродовж останніх 22 років, стало головною сенсацією африканської політичного життя у 2016 році. На відміну від успіху на виборах у США Дональда Трампа, про цю подію не можна сказати, що вона спростувала всі прогнози експертів, так як у даному випадку навіть ніяких прогнозів ніхто не робив - здавалася настільки абсурдною напередодні голосування сама ідея всерйоз оцінювати шанси досить маргінальної гамбійськой опозиції на перемогу в боротьбі з ексцентричним й одіозним господарем президентського палацу, влада якого над країною представлялася абсолютно непорушною. За довгі роки свого правління Джамме перетворив процес свого переобрання в регулярний формальний ритуал із заздалегідь передбачуваним результатом. У момент оголошення попередніх підсумків виборів за межами країни про нового президента Адамі Барроу було мало що відомо, за винятком того, що він є підприємцем у сфері нерухомості, і який ще й не так давно підробляв охоронцем у лондонському супермаркеті, а також був кандидатом опозиційної коаліції, і який за власним бажаннм залишив для згуртування її рядів посаду скарбника Об'єднаної демократичної партії (ОДП).

Не менше здивування викликала й подальша реакція президента Джамме, який у той же вечір визнав поразку і привітав свого суперника з перемогою по телефону в прямому ефірі національного телебачення. Проте через тиждень, 9 грудня 2016 року, політика гамбійського правителя знову повернулася у звичне політико-дипломатичне русло. Яйя Джамме раптово змінив своє рішення, заявивши про відмову визнати законність перемоги Барроу. Для цього він використав привід - оскільки мало місце деяке коректування остаточних результатів виборів, то він оголосив про намір провести повторне голосування.

Після перерахунку голосів виборців розрив між опонентами скоротився з 9% до 3,7%, однак результат все також залишився на користь Барроу. За нього проголосувало 43,3% виборців, за Джамме - 39,6%. Джамме зажадав ануляції результатів і повторного проведення виборів, а 17 січня 2017 року оголосив у країні надзвичайний стан. За словами Джамме, даний крок «дозволить не допустити вакууму влади» у період розгляду судом апеляції президента на оголошені раніше підсумки виборів, що відбулися 1 грудня 2016 року. 13 грудня 2016 року його штаб оскаржив результати виборів у Верховному суді Гамбії, який, однак, не міг зібратися для розгляду справи через неукомплектованість свого складу.

У свою чергу Барроу засудив маневри Джамме і пообіцяв усупереч їм 19 січня 2017 року вступити на посаду згідно із графіком. Реакція міжнародного співтовариства мало турбувала Джамме, за два десятки років своїх радикальних політико-дипломатичних експериментів вже освоїв усі необхідні базові алгоритми захисту від нападок з Лондона, Москви і Брюсселя. Проте несподівано для себе він зіткнувся з ситуацією, до якої очевидь, не був готовий. У гру - й аж ніяк не на його боці - у політичному тандемі рішуче вступили Африканський союз і Економічне співтовариство країн Західної Африки (EKOBAC/The Economic Community of West African States (ECOWAS)) - регіональний союз країн Західної Африки. Блок має власні колективні збройні сили ECOMOG. Штаб-квартира розташована в Абуджі (Нігерія). Регулярні збройні сили Сенегалу налічують близько 20 тисяч осіб, для військової операції було мобілізовано близько 7 тисяч осіб. Разом із Сенегалом свої війська до Гамбії планувала направити й Нігерія, яка вже виділила на операцію кілька своїх літаків і як мінімум один військовий корабель. Чисельність збройних сил Гамбії оцінюється в 2,5 тисячі осіб.

Назріваючий регіональний конфлікт викликав занепокоєння як серед членів регіонального об'єднання ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки), так і в Раді Безпеки ООН. У результаті щонайменше п'ять західноафриканських країн - Сенегал, Нігерія, Того, Гана і Малі, - висловили готовність надати контингенти своїх збройних сил для врегулювання ситуації в Гамбії.

Саме принципова позиція цієї субрегіональної організації (ЕКОВАС), що об'єднує 15 держав в єдиний політичний тандем, у т. ч. і Гамбію, виявилася вирішальним чинником краху політико - дипломатичного режиму Джамме. Ініціативу в операції з його відсторонення від влади взяли на себе Сенегал і Нігерія, висловивши таким чином своєрідний символічний консенсус англомовної та франкофонної фракцій ЕКОВАС. При цьому в обох держав, зрозуміло, були й свої власні причини домагатися зміни влади в Гамбії.

Політико-дипломатична ситуація в Гамбії початку 2017 року мала всі передумови політичної та інституційної криз (у регіональному та історичному контексті). Гамбія, розтинаюча Сенегал углиб на 350 км, дійсно здатна створити для цієї держави масу нєзручностєй, передусім політико-дипломатичного характеру. Водночас, тісна й небезпечна близькість двох держав, у разі наявності взаємної політичної волі, цілком може стати й запорукою їх успішного симбіозу, спроба якого - утім, не зовсім вдала - була уже зроблена в 1981 р.: шляхом створення Конфедерації Сенегамбія. І хоча економічні суперечності й політичні амбіції еліт вже в 1989 році призвели її до розпаду, очевидно, що інтеграція в тій чи іншій формі - єдино можливе майбутнє цих двох держав.

Утім, у Джамме, мабуть, була на цей рахунок своя особлива думка. І раніше досить непрості відносини між двома країнами, з його приходом до влади надалі тільки псувалися, досягнувши в останні роки (2014-2017 рр.) стану неприхованої ворожості.

Очоливши Сенегал у 2012 р., президент Макі Саль здійснив свій перший закордонний візит у ранзі глави держави саме в Банжул, однак надалі всі його спроби досягти «розрядки» і політико-дипломатичної напруги призвели швидше до прямо протилежних результатів. На додачу до традиційних звинувачень у контрабанді та реекспорті через Гамбію сенегальських товарів і лісу, які озвучувалися ще за уряду Дауди Джавара (1965-1994 рр.), попередника Джамме, у Дакара накопичився цілий ряд інших політичних та економічних претензій до проблемної держави-сусіда - від підтримки бойовиків у Казамансі до наркотрафіку й регулярного транспортно-тарифного шантажу, який Джамме використовував для тиску на Сенегал. До всього іншого Джамме також став звинувачувати уряд Макі Саля в підтримці опозиції своєму режиму. Утім, як показали дії Сенегалу в ході нинішньої політико-дипломатичної кризи, Джамме побоювався свого одночасно північного і південного сусіда не марно.

Що стосується політико-дипломатичної позиції Нігерії, то її активна роль у цьому конфлікті, швидше, була обумовлена особливим статусом держави-лідера ЕКОВАС, регіональної держави, що претендує на право підтримання регіональної безпеки, у т. ч. й залагодження конфліктів у «зоні її впливу», особливо в тих країнах регіону, які були колись колоніями Великої Британії. На відміну від Сенегалу, у Нігерії не було своїх «власних» причин бажати повалення Джамме, що зокрема проявилося в більш помірному й стриманому тоні та політико-дипломатичному діалозі президента Мухаммаду Бухарі.

Утім, надрідкісна солідарність, з якою Джамме віддали на «розшматування» Сенегалу лідери інших країн ЕКОВАС, дає привід стверджувати, що прагнення до поваги хоча б елементарних процедур виборної демократії мало-помалу набула в Західній Африці характер загальновизнаної та навіть принципової норми. Джамме, який у політико-дипломатичному світі прославився своїми регулярними полюваннями на відьом, причому як у переносному, так і в прямому сенсі цього слова, неабияк компрометував загалом вже досить благопристойну репутацію ЕКОВАС, провокуючи тим самим появу в лідерів, що входять в співтовариство країн, стійкого бажання позбутися від нього при першому ж зручному випадку.

Утім, частина спостерігачів вважають, що падіння одіозного Джамме - чергова лунка в ліберально-демократичному та політико-дипломатичному гольфі Старої Європи, яка у черговий раз забезпечила в Західній Африці перехід політичної влади до «правильного» кандидата від неугодного лідера, що засидівся.

Так чи інакше, більше місяця тривала човникова дипломатія президентів Гани, Нігерії, Ліберії, Сьєрра-Леоне і Мавританії, які відвідували Банжул і сподівалися все-таки переконати Джамме піти у політичну відставку по-хорошому, не набула поставленої мети. Для обох сторін конфлікт став своєрідним моментом істини й складно сказати, чим би все могло закінчитися, якби режим Джамме не став сам розвалюватися зсередини. Першим сигналом стало звернення до президента 12 керівників дипломатичних представництв Гамбії за кордоном, які закликали його не перешкоджати демократичній зміни влади і передати повноваження Барроу. У знак протесту проти дій Джамме в першій половині січня 2017 року про свою відставку оголосили віце-президент і п'ять міністрів уряду, у т. ч. залишила країну глава МЗС Нене Макдуелл-Гей. Силовики демонстрували свою лояльність президентові, однак, коли 19 січня 2017 року дійшло до збройної інтервенції на її територію, армія Гамбії не чинила сенегальським частинах ніякого опору, а частина її складу навіть переходила на бік угруповання ЕКОВАС.

Зрозуміло, помилкою було б думати, що в Джамме в момент політичної та політико-дипломатичної кризи зовсім не виявилося прихильників, готових захищати його владу. Однак, розкол правлячого класу, що проявився в критичний момент, деморалізував залишки вірних політичному режимові сил і, навпаки, зміцнив мотивацію й консолідував альянс його внутрішніх і зовнішніх противників, створивши таку ситуацію, в якій вони отримали можливість легітимно, сміливо і безперешкодно йти на політичне загострення ситуації, що складалася…

Попередній політичний режим Джамме в термінології африканістів принято називати терміном - «Диктатура розвитку». Адже при всій його скандальній екстравагантності, у режиму Джамме були й свої досягнення. Сукупність цих факторів й чинників не дозволяють назвати його правління зовсім марним і безуспішним. Насамперед, це успіхи соціальної політики: відкриття першого в державі Університету (1999 р.); безкоштовна початкова (1998), а потім і середня (2015 р.) шкільна освіта (напередодні останніх виборів президент обіцяв також, що з 2018 р. громадяни зможуть безкоштовно навчатися і в університеті); розвиток системи національної охорони здоров'я; право на отримання безкоштовних медичних послуг вагітним жінкам і дітям до п'яти років; заборона на проведення жіночих обрізань (2015 р.) і ранніх шлюбів (2016 р., згідно з даними ЮНІСЕФ, майже половина гам - бійських дівчат вступає у шлюб до досягнення 18 років). Наприкінці 2014 р. Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО) підтвердила досягнення Гамбією перемоги над голодом - однією із затверджених ООН цілей розвитку тисячоліття.

У той же час, за даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), Гамбія є однією з країн - лідерів за кількістю нелегальних мігрантів, які прибувають до Європи. Головною причиною, що штовхає її жителів до виїзду за кордон, визнається безробіття серед молоді, за оцінками Програми ООН з розвитку, що наближається до 40%. У той же час, достовірність цієї оцінки МОМ при серйозному аналізі викликає певні сумніви. Усе населення Гамбії не досягає і 2 млн чол. У той же час, оскільки кордони держави практично не охороняються, а по обидва боки живуть одні й ті ж народи, реальне походження африканців, які прибувають в Європу з цього району, установити нелегко. Економіка Гамбії в останні роки розвивалася вкрай нерівно, слідуючи за флуктуаціями потоку туристів (доходи від цієї галузі становлять близько 20% ВВП країни), при цьому за самою країною міцно закріпилася репутація одного з центрів жіночого секс-туризму. Програма «Віжн-2016», запущена у 2013 р. з метою досягти за чотири роки самозабезпечення рисом, на імпорт якого щорічно витрачалося до 20 млн дол. США, виявилася не виконаною через нестачу добрив і проблем у розподілі землі між селянськими господарствами.

На цьому загалом далеко не сприятливому тлі «диктатор розвитку», як з гордістю називав себе сам Джамме, продовжував залишатися в центрі уваги завдяки своїм резонансним зовнішньополітичним і політико-дипломатичним кульбітам. Захід робив вигляд, що не помічає примх диктатора до тих пір, поки той не звинуватив колишню метрополію в неоколоніальному диктаті. Справа в тому, що Лондон все більше став економити на «допомозі» маленькій африканській державі. У той же час монархії Перської затоки, натхненні успіхами в поширенні свого впливу на Африку в ході «арабської весни», пообіцяли значно більші бонуси. У 2013 р. Джамме демонстративно вийшов із Співдружності. У березні 2014 р. англійська мова в статусі державної несподівано змінилася арабською. У грудні 2015 р. Джамме проголосив Гамбію ісламською республікою, при цьому зобов'язавшись поважати права інших конфесійних громад. За непідтвердженими повідомленнями, він почав переговори про інтенсифікацію співробітництва з Китаєм, включаючи військову сферу. Обізнані джерела повідомляли про зацікавленість Пекіна в оренді островів Читабонг, Даранка і Ламін. Цей ланцюжок дій і чуток, можливо, став остаточним вироком багаторічному безхмарному політичному правлінню Джамме.

Повернення Джамме до політики визнання єдиного Китаю й відверті політико-дипломатичні загравання з державами Перської затоки не змогли врятувати його політичний режим. Держави Заходу відразу ж й одноголосно визнали Барроу переможцем виборів. 19 січня 2017 р. після інавгурації Барроу, що відбулася у підсумку в посольстві Гамбії в Сенегалі, Рада Безпеки ООН одноголосно прийняла резолюцію, яка дала зелене світло початку військової операції угрупованням ЕКОВАС, і які того ж вечора увійшли на територію Гамбії. Барроу після інавгурації закликав міжнародне співтовариство підтримати його в протистоянні зі Джаммі. Берроу змушений був провести інавгурацію за межами країни з міркувань безпеки. Відкласти церемонію було неможливо, тому що Конституція країни вимагає приведення до присяги саме в цей день.

Після церемонії сенегальські війська увійшли в Гамбію для забезпечення передачі влади. Гамбія з усіх боків на суші оточена територією Сенегалу. Того ж дня Рада Безпеки ООН одностайно підтримала плани членів Економічного співтовариства країн Західної Африки (ECOWAS) щодо передачі влади у Гамбії, хоча підкреслила, що політичне рішення має бути пріоритетним. Представник армії Сенегалу заявив, що війська, які зараз перебувають у Гамбії, готові до бойових дій, якщо це буде необхідно. «Це вже війна, якщо ми зустрінемо будь-який опір, ми будемо боротися. Якщо є люди, які воюють за екс-президента, ми будемо боротися з ними», - сказав полковник Абду Ндіайє.

Уже через кілька годин після початку операції стало зрозуміло, що режим Джамме приречений, і його ліквідація повинна завершитися ще до кінця тижня. Прибулі на останні переговори президенти Мавританії та Гвінеї все ж переконали Джамме припинити безглуздий опір і скористатися однією із пропозицій про притулок. Джамме покинув країну ввечері 21 січня 2017 року, і оголосив пізніше про свою політичну появу в Екваторіальній Гвінеї.

Розмірковуючи про політичний і політико - дипломатичний конфлікт в Африці, не можна не торкнутися теми заломлення в ньому міжетнічних відносин. У даному випадку етнічний фактор займав вторинне значення, але також сприяв позитивному вирішенню питання щодо політичної перемоги Адама Барроу. Головною передвиборною обіцянкою нового президента, крім загальної демократизації режиму, було створення коаліційного уряду демократичної опозиції та підготовка до дострокових президентських виборів, які Барроу зобов'язався провести по закінченню трирічного перехідного періоду.

За власним визнанням, новий президент відчуває набагато більший інтерес до бізнесу, а ніж до політики й дипломатії, і не збирається надовго займати президентський палац. Західні ЗМІ активно проводять думки, що Барроу може зіграти роль своєрідного «гамбійського Мандели» з тією різницею, що на відміну від останнього, за ним стоїть не масовий національно-визвольний рух, але ситуативно об'єднана коаліція малих, і поки що досить слабких партій. Тобто акцент тут не на національному визволенні, а на національному примиренні. До речі, якщо плани вступившого на посаду президента все ж не зміняться, то, мабуть, досить скоро має початися розпад коаліції та перегрупування політичних і дипломатичних сил для нових політичних баталій. Перша і багато в чому визначальна політична сутичка - вибори в

Національну асамблею - запланована вже на квітень 2017 року.

Інше важливе питання - доля подальших відносин Гамбії та Сенегалу в мінливому політичному та дипломатичному контексті. Більшість політично активних громадян Гамбії вітало введення частин сенегальської армії в їх державу, сприйнявши її не як агресію, а, навпаки, як «акт африканської солідарності». Разом з тим, активна підтримка, надана під час кризи сенегальскою владою, фактично розчистила шлях у владу Адамі Барроу, породжує різного роду домисли про можливу пряму або непряму залежність нового президента від Дакара, що несе загрозу для економічного, інституційного та політичного суверенітету Гамбії.

У цьому зв'язку корисно буде згадати, що раніше сенегальські війська вже вводилися на територію Гамбії в 1981 р. для придушення антиурядового заколоту, організованого лівими радикалами. Політичним наслідком наданої військової допомоги уряду Джавара тоді стало стрімке зближення двох держав і створення Конфедерації Сенегамбія (політичного територіального об'єднання) [4].

Сьогодні ситуація почасти нагадує ситуацію 1981 року. Законно обраний на пост президента Барроу, тим не менш, виявився змушений звертатися за підтримкою до сусідніх держав, армії яких фактично стабілізують політичну ситуацію в Гамбії й, безумовно - забезпечують його владу. І хоча незабаром після відставки Джамме генштаб Гамбії визнав Барроу своїм новим головнокомандувачем, мабуть, його довіра до сенегальських військ залишається незрівнянно більшою, а ніж до силових структур та інституцій своєї власної держави.

На офіційне прохання нового президента перебування контингенту ЕКОВАС в Гамбії продовжено ще на шість найближчих місяців, до повної стабілізації політичної обстановки. Прагненням убезпечити себе від можливих неприємностей з боку служби національної розвідки, яка виконувала в роки правління Джамме функції таємної поліції, і пояснюється зацікавленість нового президента в іноземних військах, які виступають зараз головним гарантом миру і стабільності в республіці.

Опинившись у складній фінансовій ситуації, що значно посилилася крадіжкою втікачем екс - президентом 11 млн дол. США та спорожнілою державною скарбницею, Барроу анонсував повернення Гамбії до складу Співдружності (до 1946 р. Британське Співдружність націй), а також скасування інших скандальних антизахідних ініціатив

Джамме. Він сподівається, що Лондон, Москва, ЄС і Брюссель у відповідь можуть надати допомогу молодій африканській демократії, однак розраховувати виключно на готовність Великої Британії фінансувати будівництво «нової Гамбії» теж не варто, враховуючи її власні домашні проблеми, пов'язані з майбутнім виходом з Європейського Союзу.

Треба акцентувати увагу, що ще задовго до приходу до влади Джамме, багато британських політиків і дипломатів сприймали Гамбію як зайвий тягар, прагнучи розділити з Сенегалом принаймні частину витрат на її економічний розвиток. Не виключено, що подібний підхід візьме гору і на цей раз, і відновлення втраченого Гамбією в 1994 р. статусу вітрини африканського лібералізму буде здійснюватися спільними зусиллями Великої Британії, Європейського Союзу, а також Сенегалу. Так чи інакше, у даний час у Барроу об'єктивно немає альтернативи повернення Гамбії в орбіту британського або європейського впливу.

Позиція провідних держав світу, у зв'язку з кризою в Гамбії 2016-2017 років є близькою до позиції Африканського Союзу. Вони підтримали резолюцію 2337 Ради Безпеки ООН щодо політичного стану в Гамбії. При цьому їх принципова позиція полягала в пріоритеті, насамперед, політичних засобів розблокування постелекторальної кризи в цій країні. Були також держави з особливою думкою, чим підкреслювали в даному випадку свою нейтральність. І це абсолютно виправдано, оскільки Гамбія, на їх думку, повинна самостійно, без іноземного втручання вирішити проблему дотримання виборчих процедур. У більшості провідних держав світу розраховують на швидке повернення політичного, економічного й дипломатичного життя в Гамбії в нормальне русло.

У XXI столітті держави Африки мимоволі повертаються до великої геополітичної гри. Вони демонструють свої все більш зростаючі амбіції щодо домінування в межах арабо-африканського світу та прагнення закріпити свій статус регіонального фінансово-економічного центру [2; 6].

Джамме відправився до екзилю: з чим на сьогодні лишилися гамбійці? Менше ніж за один тиждень Республіка Гамбія послідовно пережила режим надзвичайного стану, державний переворот, втечу за кордон більшої частини попереднього уряду та 2,5% населення, відмову Збройних Сил захищати режим, введення сил інших держав, присягу за кордоном новообраного президента та три доби періоду двовладдя і невизначеності.

Що ж чекає країну в майбутньому після важкого тижня передачі влади. Найголовніше в Гамбії відбудеться децентралізація влади, це головний зміст категорії курсу «А New Gambia». Якщо раніше для народу Гамбії Яйя Джамме був майже усім: патером, і президентом, і головою уряду і керівником правлячої партії, то влада нового лідера буде значно меншою. При цьому на політичний і дипломатичний курс Барроу будуть впливати, як обов'язки перед партнерами з «Коаліції 2016», так і що не менш важливо перед зовнішньополітичними партнерами, що привели його до влади: Сенегалом, Великою Британією, Нігерією, ЕКОВАС та іншими.

Внутрішню коаліцію підтримки Барроу складають 6 партій: Демократична організація за незалежність та соціалізм, Національна партія примирення, Гамбійський конгрес за моральність, Партія національної конвенції, Народна прогресивна партія, Партія за демократію та прогрес у Гамбії. Кожна із вказаних сил прагне отримати свої дивіденди за підтримку Барроу в рамках all-inclusive government. До того ж, у квітні 2017 року Гамбію чекають вибори до Національної Асамблеї, а тому боротьба за голоси електорату між членами «Коаліції 2016» значно загостриться. Барроу обіцяє створити Комісію правди, що буде досліджувати злочини попереднього режиму в рамках реалізації державного курсу під назвою «Новий старт», що буде переслідувати не меті захист демократичних завоювань у країні [3].

Щодо зобов'язань Барроу перед зовнішніми акторами, то тут все простіше. Зовнішні сили стали гарантами його влади, і будуть вимагати за це сатисфакцію. Стабілізаційна операція ЕКОВАС за участю 7000 особового складу є недешевою політичною акцією, і її вартість ще до кінця не визначена. Барроу, до поки на території Гамбії перебуватимуть сили ЕКОВАС, лишатиметься «молодшим братом» Сенегалу, і сусідній лідер Мекі Саль навчатиме його демократії та good governance. Щодо Лондона, то Барроу пообіцяв зробити Велику Британію торговельним партнером Гамбії номер один, а також повернути країну під британську корону в лавах Співдружності націй. Окрім того, Гамбія від тепер ратифікує статут Міжнародного кримінального суду. У цілому це все комплекс доволі чутливих та складних політико-дипломатичних завдань на найближчу перспективу для Гамбії.

На сам кінець, треба віддати належне лідерам ЕКОВАС, що змогли шляхом оперативної збройної інтервенції утримати країну від сповзання до стану внутрішнього громадянського конфлікту, при цьому не проливши ані краплі людської крові. Це яскравий взірець вдалої та якісної миротворчої (превентивної) дипломатії. Отже, ЕКОВАС можна сміливо висувати на кандидата на Нобелівську премію миру в 2017 році [3].

Особливо, пам'ятаючи сумний досвід кривавих конфліктів Руанди, ЦАР, Південного Судану, коли міжнародна спільнота самоусунулася від їх розв'язання, і це спричинило катастрофічні жертви. ЕКОВАС зміг це упередити, отже час визнати на глобальному рівні можливість держав Африки вирішувати власні конфлікти власними силами. На сьогодні можна констатувати в Гамбії наявність особливої політичної моделі - модель зовнішнього управління африканською державою. Іноземний слід у гамбійському гамбіті реальний і дуже вірогідний у подальшому розвиткові політико-дипло - матичних подій. Аргументуємо:

По-перше, «переможець» виборів А. Барроу, хоча формально і є громадянином Гамбії, але значну частину життя провів у Великій Британії, у тому числі безпосередньо перед виборами.

По-друге, Захід зацікавлений у зміщенні Я. Джамме у зв'язку з виходом Гамбії зі складу учасників Міжнародного кримінального суду (МКС). Ми вже відзначали, що господарі МКС будуть мститися тим країнам, які насмілюються рвати з цією інституцією та проводити самостійну політику і дипломатію. Тому покарання Джамме стосується не тільки однієї Гамбії. Наприклад, Намібія теж оголосила про вихід з МКС.

По-третє, тандемна зв'язка «західний протеже - Міжнародний кримінальний суд» проглядається в геополітичних іграх не в перший раз. До цього найбільш яскравим прикладом такої комбінації була справа колишнього президента Республіки Кот-д'Івуару Лорана Ґбаґбо. І ось тепер івуарійський сценарій застосовується в Гамбії.

На минулому тижні Гамбію відвідала делегація Економічного союзу держав Західної Африки (ЕКОВАС), що складається із глав чотирьох держав. Ця організація не раз здійснювала військове вторгнення в ту чи іншу африканську державу з метою «відновлення конституційного порядку». Те ж саме може статися і в Гамбії. Однак у цьому випадку ситуація може істотно ускладнитися. Розрив між переможцем і президентом становив лише 4%, тобто країна розколота на дві частини. Прихильників президента не менше, ніж прихильників опозиції, зовнішня інтервенція може призвести до кровопролиття, і в населення, що підтримує Я. Джамме, будуть всі підстави розглядати інтервенцію ЕКОВАС як агресію.

У гамбійськом випадку є свої особливості. По-перше, це визнання Я. Джамме своєї політичної поразки, причому до оголошення офіційних результатів виборів. По-друге, це непрацездатність гамбійського Верховного суду, в якому бракує кілька суддів. До речі, головою Верховного суду Гамбії є нігерієць, що вносить ще один елемент «зовнішнього впливу» у гамбійську шахову партію. Крім того, місію ЕКОВАС в Гамбії очолив президент Нігерії М. Бухарі, активний пропагандист Міжнародного кримінального суду.

Отже, політико-дипломатична ситуація в Гамбії (гамбійська історія, політика і дипломатія) дозволяє зробити деякі загальні висновки. По-перше, на виборах в різних країнах все більше заявляють про себе «незалежні виборчі комісії». Усе частіше можна спостерігати, як зовнішнє управління тими чи іншими країнами здійснюється саме через ці органи (інститути). По-друге, стало зрозуміло, що Захід прагне не просто змістити Я. Джамме, але зробити це демонстративно, щоб запобігти виходу нових держав Африки зі складу Міжнародного кримінального суду. По-третє, наслідками політи - ко-дипломатичної кризи в Гамбії можуть бути локальні війни, які охоплять сусідні з Гамбією країн Африканського континенту. Це може статися через давній конфлікт і порушення відповідних договорів. Можемо припустити, що локальний політико - дипломатичний конфлікт у Гамбії має всі ознаки переростання його в конфлікт регіонального рівня. Можливо навіть припущення про відновлення політичного тандему Сенегала і Гамбії (Сенегамбії) у найближчому часі як прогностичної форми розв'язання цього конфлікту.

Республіка Гамбія у березні 2017 року стоїть на роздоріжжі минулого або на порозі нового міжнародно-політичного життя в поліцентричному світі XXI століття. Політичний вибір і дипломатичні результати Гамбії та гамбійців ще попереду.

Посилання

політика дипломатія зовнішній

1. Белокреницкий В.Я. Восток в мирополитических процессах. Азия и Африка в истории международных отношений и современной мировой политике / В.Я. Белокреницкий. - М.: Институт востоковедения РАН, 2010. - 319 с.

2. Денисова Т.С. Гамбия: от Джавары до Джамме / Т.С. Денисова // Азия и Африка сегодня. - 2016. - №04. - С. 34-40.

Центр дослідження Африки (Україна): платформа українських африканістів. - Режим доступу http://african. com.ua/ [03.03.2017].

3. Шкляж И.М. Африка: история и современность / И.М. Шкляж, Д.А. Веселков, Ю.П. Хилимов, А.В. Хмиль. - Николаев, 2005. -204 с.

4. Donald R. Wright: The world and a very small place in Africa: a history of globalization in Niumi, the Gambia. Armonk, N.Y.: M.E. Sharpe, 2004. - 320p.

5. Katharina Kane: Lonely Planet the Gambia & Senegal (Lonely Planet Gambia and Senegal) Lonely Planet Publications, 2006. - 336p.

Размещено на Allbest.ru