Українські жіночі організації в контексті розвитку громадянського суспільства Чехословаччини у міжвоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет (м. Київ, Україна)

Українські жіночі організації в контексті розвитку громадянського суспільства Чехословаччини у міжвоєнний період

Людмила Божук, к.і.н.

Анотація

В статті розглянуто діяльність жіночих організацій української еміграції в Чехословаччині у міжвоєнний період.

Ключові слова: українська еміграція, громадянське суспільство, Український Громадський Комітет, українські жінки, Український Жіночий Союз.

Annotation

The article deals with the activities of women's organizations in the Ukrainian emigration Chehoslavachchyni between the wars.

Keywords: Ukrainian immigration, civil society, the Ukrainian Social Committee, Ukrainian women, Ukrainian Women's Union.

Виклад основного матеріалу

Виникнення в 1918 р. самостійної Чехословацької держави - важливий і прогресивний крок в історичному розвитку чеського та словацького народів. Чехословаччина зуміла у 20 - 30-х рр. ХХ ст. стати однією з країн, що мали найрозвиненішу демократію в довоєнній Європі.

Наголошуючи на приналежність Чехословаччини до Західного світу, Т.Г. Масарик у своїй короткій промові, виголошеній на Старомістській ратуші в день приїзду з еміграції до Праги, зазначав, що влада демократії є владою з народу і для народу.

Перший президент Чехословаччини вбачав в демократизмі феномен, який пронизує всі сфери людського життя та діяльності і на відміну від вже відомих політично-суспільних систем тримається на повазі особи до інших громадян і до себе самого. На цьому наголошують, зокрема, у своїх дослідженнях О. Малевич, Р. Постоловський, зазначаючи, що у розумінні Т.Г. Масарика демократична організація суспільства має бути по суті феде-рацією різноманітних громадських організацій та окремих індивідів [2; 3].

Чехословацька республіка з перших років свого існування характеризувалася високою активністю громадян у творенні її суспільно-політичного життя. Вона відіграла значну роль як у процесі виникнення та становлення самостійної Чехословаччини, так і у зміцненні підвалин її державності.

Громадська активність населення країни реалізувалася, зокрема в діяльності різноманітних об'єднань - спілок, товариств, організацій, - що становили невід'ємну й органічну складову всього суспільно-політичного організму країни. Цей своєрідний феномен був пов'язаний з традиціями й досвідом у політичній царині, успадкованими від часів Австро-Угорщини і більше не мав прецедентів у подальшій історії як чеської, так і словацької державностей.

Утворення та активна діяльність різноманітних громадських об'єднань, що виявилися одним із важливих інструментів формування політичної свідомості населення, а відтак, впливу на суспільно-політичне життя Чехословаччини, сприяли розбудові громадянського суспільства, зокрема зростанню політичної культури чехословацького соціуму.

Період існування першої Чехословацької республіки - час, на який припадає пік громадської активності та динамічного творення громадських об'єднань, що становили невід'ємну й органічну складову суспільно-політичного організму країни.

Визначальною особливістю чехословацького суспільства був високий кількісний показник різноорієнтованих як у культурно-національному, так і в політико-державному руслі громадських організацій, що в свою чергу вказує на плюралістичний характер чехословацької демократії. Значна кількість новостворених організацій, що відігравали важливу роль у суспільно-політичному житті першої республіки, перебувала під впливом окремих політичних партій або належала до їх сфер впливу. У цілому для Чехословаччини періоду першої республіки характерним було перманентне виникнення, зближення, об'єднання, але водночас і деструкція громадських утворень.

Формування громадських об'єднань Чехословаччини було зумовлене як специфікою минулого політичного життя на чеських землях у складі Австро-Угорщини, так і комплексом ліберальних законодавчих актів, ухвалених упродовж 1920-х рр.

Перша ЧСР базувалася на демократичних засадах, що дозволило активно долучитися до суспільно-політичного життя й жінкам, основний вектор діяльності об'єднань яких був спрямований на утвердження їхньої реальної економічної та політичної рівноправності. Чехословацька держава досліджуваного нами періоду відзначилася феноменом вияву ліберальних демократичних прагнень жінок. Власне доба першої ЧСР характеризувалась масштабною, різноаспектною та результативною діяльністю жіночих організацій, які становили реальну силу в тогочасному суспільно-політичному житті країни. Це відбувалося всупереч тому, що заповзятливість жінок все ж таки не знаходила однозначної підтримки в чехословацькому суспільстві. Значення діяльності цих організацій полягає не лише у їх визначальній ролі в отриманні жінками виборчого права, а й у сприянні поступовій зміні соціальних стандартів мислення і ставлення щодо жінок.

Організаційна діяльність українських жінок в еміграції започаткована в таборах інтернованих та біженців. Перші спроби організації опіки над дітьми українських емігрантів здійснив «Союз українок», який своєю головною метою вважав опіку та піклування над українськими дітьми у таборах інтернування у Польщі. Для цього він співпрацював із американською благодійною організацією Young Men Christian Association (YMCA) та Британським Комітетом, отримуючи від них матеріальну допомогу. Крім того «Союз українок» у справі допомоги українським дітям через свої філії у Ченстохові, Тарнові і Ланцуті разом із українським товариством Червоного хреста надавав допомогу насамперед дітям і жінкам, що перебували у таборах [1, с. 42]. громадський чехословаччина жіночий еміграція

У такому ж напрямку працювало українське жіноцтво в таборах інтернування в Чехословаччині. У 1919 р. було засновано «Комітет українських жінок», який при допомозі благодійної місії Гувера організував дитячий притулок під назвою «Дитячий захист», де перебувало п'ятдесять дітей. Згодом Комітет було перейменовано в «Союз українок».

Ще в Кам'янці-Подільському 1919 р. на жіночому з'їзді була заснована Національна Рада українських жінок. А згодом в еміграції українське жіноцтво організувало філії Національної Ради у кількох європейських осередках, а саме - в Берні, Берліні, Відні, Парижі, Римі й Празі, які дбали про об'єднання українських жінок для національної праці як у міжнародних жіночих організаціях, так і серед української громадськості. Крім того, одним з напрямів їх діяльності була опіка над українськими дітьми, полоненими, інтернованими вояками українських армій і взагалі емігрантами спільно з Червоним Хрестом.

Перший склад її був такий: голова - М. Грушевська, члени Ради: К. Малицька, М. Рудницька, З. Мірна, Л. Черняхівська-Старицька, Г. Залізняк, Н. Суровцева. Організація поділялася на п'ять секторів: економічний, медичний, допомоговий війську, культурний та мистецький.

Пізніше УНЖР очолила С. Русова. Майже всі члени УНЖР з приходом більшовиків опинилися за кордоном. Готуючись до еміграції, члени Ради вирішили засновувати філії організації у місцях еміграції. Таким чином постали філії у Відні, Римі, Берліні та Празі, яка залишалася центральним осередком УНЖР впродовж 19 років, аж до ліквідації Ради.

У Чехословаччині українські жіночі організації були в Празі та Подєбрадах. У Празі на початку еміграції було чотири організації: Допомогова жіноча секція при Українському Громадському Комітеті, Український Жіночий Союз, Філія Національної Ради Українських Жінок та Громада українських студенток.

Секція Українського Громадського Комітету в Празі для допомоги жінкам і дітям була заснована ще у 1921 р. при Медично-Санітарному відділі. Празька група секції почала роботу з реєстрації жінок та дітей українських емігрантів та встановлення їхніх потреб. Всього було зареєстровано 222 жінки, 58 дітей віком до 5 років і 37 дітей - від 5 років11.

Філія Національної Ради зорганізувалася аж у 1924 р. і ставила своїм головним завданням - розвиток співпраці з місцевою9чеською національною радою). З часом вона перебрала на себе низку педагогічних функцій, долучившись до проведення різноманітних культурно-освітніх заходів українського жіноцтва в Чехословаччині.

Наприкінці 20-х початку 30-х років ХХ століття Філія Національної Ради українських жінок у Празі сама або спільно з іншими місцевими українськими організаціями опікувалася притулком для українських дітей в Штембергу, з Товариством «Єдність» та молодіжним об'єднанням «Пу-гу» у Празі, влаштовувала дитячу різдвяну ялинку й великоднє «Червоне яєчко». Програми цих дитячих свят були різноманітні й добре підготовлені (виставки, декламації, спів, забави). На чолі Національної Ради стояла С. Русова, а її заступником була З. Мірна [4, с. 296].

У середині 1922 р. С. Русова очолила секцію допомоги жінкам і дітям при УГК, яка складалася з двох груп: празької та подєбрадської. Секція матеріально підтримувала жінок та дітей у складних умовах еміграції, опікувалася вихованням та навчанням українських дітей з метою збереження надбань української культури. Роботу розпочала з «Відозви до українського громадянства усіх країн», в якій, зокрема, говорилося: «Лиха доля не дає жити українцям в рідному краю. Страшна небезпека для життя від голоду та переслідувань чужинцями-окупантами України жене цілі українські родини геть далеко з рідного краю, від рідної оселі. Ці непевні умови життя гірш усього одбиваються на малих дітях. Необхідно дати цим дітям порятунок і громадську охорону, заступити часто розірвану родину… Спілка звертається до усього світу з голосним покликом-проханням: Допоможіть нам рятувати українських дітей, поможіть улаштувати для них кілька необхідних притулків».

На діяльність секції допомоги жінкам і дітям УГІЕ відразу виділив 1000 чеських крон. Надалі основну допомогу секція отримувала від чехословацького уряду при посередництві УГК. Крім того, завдяки активній міжнародній діяльності С. Русової, секція отримала кошти від Шведської жіночої ради, Женевського товариства жінок, митрополита А. Шептицького. Значну допомогу секції надали Міжнародний та Чеський Червоний Хрести.

Працівники секції заробляли гроші для своєї справи самостійно, зокрема видали чеською мовою книгу М. Левицького «Петрусів сон», організували платні лекції на користь дитячого притулку, де С. Русова викладала педагогіку, брали участь у роботі чеських виставок («Микуласький базар») щоб отримати замовлення на роботи своїх співвітчизників.

У Подєбрадах в 1924 р. було засновано «Союз українок-християнок» для культурної праці серед української еміграції, маючи культурно-просвітню та шкільну секції, здійснював благодійну роботу. При Союзі було створено дитячий клуб дошкільнят, де працювали два інструктори, які проводили з дітьми ігри, рахункові вправи, бесіди, музичні заняття. Особлива увага зверталася на естетичний і фізичний розвиток дітей. До національних і державних свят клуб влаштовував дитячі вистави, концерти, ігри.

Подєбрадська група секції відразу стала опікуватися дитячим притулком, заснованим медичним відділом УГК за допомогою Чеського Червоного Хреста. С. Русова постійно наголошувала, що діти - це майбутнє нації і до них треба ставитися з особливою увагою. Ще на початку своєї діяльності вона влаштувала притулок для дітей у Подєбрадах, який зміг проіснувати лише півроку. У 1925 р., під керівництвом С. Русової та з допомогою батьків був створений інший притулок для сиріт та дітей з малозабезпечених родин українських емігрантів. І хоча уряд ЧСР з 1925 р. перестав виділяти кошти на громадські організації, він продовжував утримувати український притулок. Цьому сприяв високий авторитет С. Русової, про що свідчить її листування з урядовцями.

С. Русова намагалася практично допомагати українцям. За час її роботи секція організувала шевську майстерню, надіслала грошові допомоги: хворим на сухоти в польські табори інтернованих українських вояків, для дітей у Калішські табори інтернованих - на проведення Великодніх свят, на українську школу у Відні, на притулок дітей-сиріт у Львові, для дітей Йозефовського табору інтернованих, влаштувала багато інших добродійних акцій. Постійно підтримували зв'язки з таборами інтернованих у Тарнові, Ченстохові, Щепіорно, Йозефові, Німецькім Яблоннім тощо. До секції зверталися по матеріальну або правову допомогу й окремі жінки, які не мали де жити, не працювали. Їм видавали разову допомогу від 20 до 200 крон, влаштовували на роботу, допомагали отримати житло.

Секція дбала й про поліпшення стану здоров'я емігрантів. Давала лікарські поради, влаштовувала хворих на лікування; дітей - на літо по селах на оздоровлення. Треба підкреслити, що УГК особливо піклувався про здоров'я своїх співвітчизників. Для хворих на сухоти був влаштований санаторій у Квасах (Підкарпаття). Секція охорони жінок та дітей влаштовувала дітям Різдвяні та Великодні свята з традиційними українськими обрядами. З ініціативи С. Русової було створено дитячий клуб, щоб діти хоч раз на тиждень могли побути в своєму національному оточенні, поспілкуватися рідною мовою, знайомитися з надбанням української культури. Очолила роботу клубу О. Галаган, заняття проводили А. Животко, К. Антонович та ін. Постійно в клубі збиралося близько 25 дітей віком від 4 до 13 років.

Значну соціально-педагогічну роботу проводив Український Жіночий Союз (УЖС) у Чехословаччині, створений у 1923 р. Його головним завданням було об'єднувати українське жіноцтво на еміграції, готувати їх до творчої громадської і державної роботи, встановлювати зв'язки та співпрацювати з міжнародними жіночими організаціями. Головами були: З. Мірна, М. Омельченкова, Н. Сірополко.

У своїй діяльності він допомагав жінкам і дітям українських емігрантів, влаштував декілька українських емігранток на курси крою й шиття в Празі, організовував та здійснював національно-інформаційну роботу в чехословацькому суспільстві. У 1928 р. УЖС у Празі організував майстерню з пошиття одягу для українських студенток, постійно організовував «День Матері» й інші національні свята. Союз допомагав Українському дитячому притулкові та карпатським українцям висилаючи їм одяг та взуття, а також літературу, а в 1933 р. організував Комітет допомоги голодуючим в Україні [5, с. 28].

У цьому ж 1933 році Жіночий Союз без сторонньої допомоги організував у Празі власну їдальню, яка досить важливим осередком українського культурного життя в Празі. На думку дослідника тієї доби С. Наріжного «їдальня Українського Жіночого Союзу стала інституцією громадського характеру, яка не тільки давала українській еміграції національну страву та працю й допомогу багатьом робітничим емігрантам, а також дбала про задоволення й суто духовних потреб української колонії в Празі. Загально беручи, їдальня Українського Жіночого Союзу була організацією більше громадською ніж комерційною» [4, с. 298].

У помешканні їдальні відбувалися засідання де обговорювали реферати на різні теми суспільно-наукового життя. За перше п'ятиліття свого існування (1933 - 1938 рр.) вона видала близько 4000 безкоштовних обідів, чим допомогла бідним представникам українського студентства та безробітним емігрантам. УЖС допомагав українським студентам, оплачуючи за них частково навчання.

Відбувалася активна співпраця Жіночого Союзу з краєвими жіночими організаціями. Їхні делегатки були учасниками Жіночих конгресів 1934 р. у Станіславові; коли 1938 р. Союз українок у Львові владою був заборонений, УЖС у Чехії перебрав на себе його функції. Також завдяки їх невтомній громадські праці засновано 1937 р. Всесвітній Союз Українок.

Діяли у Празі й русофільські організації, зокрема Товариство «Єдність слов'янських жінок», яке ставило своїм завданням об'єднати жінок усіх слов'янських народів. Проте з УЖС ця організація не знайшла порозуміння, оскільки ті не визнавали рівноправності українських жінок з іншими слов'янськими жінками.

Поза своїми жіночими організаціями українські жінки працювали в багатьох загальноукраїнських культурно-освітніх та громадських організаціях. Зокрема саме їхній праці завдячують діяльністю Товариства «Пласт» і «Сокіл» та ін.

Таким чином, соціально-педагогічна робота українських жінок в еміграції здійснювалася через різноманітні їхні організації. Такі об'єднання працювали в основному з категоріями дітей, молоді, жінок, тобто з тими, хто найбільше потребував допомоги. В основі соціально-педагогічної роботи були заходи культурно-дозвіллєвого та просвітницького характеру, які мали на меті національно-патріотичне виховання.

Отже, утворення та активна діяльність українських жіночих громадських об'єднань періоду 20 - 30-х рр. ХХ ст. стали складовою суспільно-політичного життя Чехословаччини й сприяли розбудові громадянського суспільства в державі, в якому помітне місце посідали й українці.

Список використаних джерел

1. Битинський М. Українське Вояцтво на культурно-освітньому фронті / М. Битинський // Гуртуймося. 1932. № 9. С. 35-42.

2. Малевич О. М. Томаш Гарриг Масарик / О. М. Малевич // Вопросы истории. 2004. № 11. С. 58-80.

3. Постоловський Р. М. Конструювання Т.Г. Масариком політичної традиції «гуманної демократії» в контексті формування демократичних засад чехословацького суспільства 1918-1938 рр.) / Р. М. Постоловський // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наукові записки РДГУ. 2008. Вип. 14. С. 224-231.

4. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами 1919 - 1939 / Симон Наріжний. Прага, 1942. Ч. І. 367 с.

5. Український жіночий союз в Чехословаччині // Тризуб. 1926. № 57. С. 28-29.

Размещено на Allbest.ru