Принципи формування та функціонування земств за положенням 1890 року: історико-юридичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Принципи формування та функціонування земств за положенням 1890 року: історико-юридичний аспект

Нікітін М. Ю.

Розглядаються причини, зміст і наслідки земської реформи 1890 р. Показано зв'язок між загостренням політичної боротьби у 70-80-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії та реформами Олександра ІІІ. Доведено, що офіційна влада вбачала в органах земського самоврядування осередки опозиційного руху. Саме тому консерватори закликали уряд виправити помилки, що були допущені під час підготовки та реалізації реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. Бажання консервативних кіл обмежити повноваження земського самоврядування викликало занепокоєння та невпевненість у деяких земців. Наслідком цього стало падіння інтересу до земської роботи. У 80-90-х рр. ХІХ ст. усе більшого поширення у правлячих колах діставали ідеї централізації та зміцнення принципу самодержавності. Недовіра з боку правлячих кіл до органів земського самоврядування зростала у зв'язку з поступовою втратою провідних позицій дворян в окремих земських зборах, яких витісняли представники буржуазії. Для укріплення позицій свого головного союзника на селі, дворянства, консерватори закликали уряд та імператора внести зміни до Положення 1864 р.

Ключові слова: реформа 1890 р., виборча система, місцеві адміністрації, компетенція, гласні, комісії, відділи.

Сучасний період розбудови незалежної Української держави характеризується підвищенним інтересом до ролі і місця органів місцевого самоврядування в системі державного управління. Тривала підготовка адміністративної реформи і дискусії щодо необхідності децентралізації влади тривають в Україні майже два десятиріччя. Останні події 2014 р. лише підтверджують актуальність питання щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування. Пошук оптимальної моделі державного управління та місцевого самоврядування зумовлює потребу ретроспективного осмислення наявного вітчизняного досвіду їх організації. Органи земського самоврядування, що функціонували як органи представницької демократії на місцях, поєднуючи зусилля земської адміністрації, вибірних гласних, ініціативу місцевих громад, виявилися здатними до вирішення важливих питань у соціально-економічній, культурно-освітній та інших галузях, незважаючи на обмежену законодавством компетенцію. Здобутий земствами досвід роботи, незважаючи на постійний контроль з боку місцевих адміністрацій, набуває особливої актуальності в наш час, коли влада і суспільство обговорюють різноманітні варіанти розподілу повноважень між центром та регіонами. Саме це і обумовило вибір теми нашої розвідки, яка присвячена аналізу принципів формування та функціонування земств за реформою 1890 р.

Проблема формування та діяльності органів земського самоврядування цікавила дослідників ще з часів підготовки та реалізації Положення 1890 р.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. з'явилася ціла низка робіт, автори яких робили спроби комплексного аналізу принципів формування, компетенції та наслідків реалізації земської реформи. Одні критично оцінювали обмеження повноважень земств [1-4] і виступали за розширення їх прав, ліквідації надмірного контролю з боку місцевих адміністрацій, запровадження демократичної виборчої системи. Інші з консервативних позицій підтримували державницьку теорію і відкидали будь-яке протиставлення державних та місцевих справ. Вони розглядали земські установи як державні органи, що опікувалися за призначенням уряду певними предметами місцевого господарства [5-7]. Спроби узагальнити роботу земств за 40-50 років їхньої діяльності зробили Т. Тихонова [8], Г Львова, Т. Полнера [9] та інші. Вони містять матеріали про підготовку земської реформи 1890 р., наводяться приклади реалізації Положень на місцях, аналізуються всі сфери діяльності земств. Автори розглядали земства як позакласову громадську систему.

Радянська історіографія даної проблеми характеризувалася з одного боку розширенням джерельної бази та тематики досліджень, а з іншої значним впливом марксисько-ленінської методології при оцінці реформи 1890 р. [1013]. Після 1991 р. вітчизняна українська історіографія характеризується пошуком нових методологічних орієнтирів, переосмисленням вже відомих фактів і розробкою нових проблем. Зокрема, і при аналізі причин прийняття нового земського Положення, ставлення до нього у суспільстві та у правлячих колах, реалізації в окремих губерніях, наслідках та інших проблем. Робляться спроби об'єктивного аналізу земського законодавства другої половини ХІХ- початку ХХ ст. [14-17].

Закордонна російськомовна та англомовна історіографія кінця ХХ- початку ХХІ ст. значну увагу приділяє головним чином історико-юридичним аспектам еволюції місцевого самоврядування в Російській імперії від Петра І до початку ХХ ст. Автори намагаються простежити причини невдач реформ другої половини ХІХ ст., роль бюрократії на модернізаційні процеси та загальні наслідки реформ на подальшу долю Російської імперії. Інколи праці містять приклади реалізації реформ та діяльності земських установ на місцях [18-23]. Ознайомлення з відповідною літературою засвідчило, що питання принципів формування та функціонування органів земського самоврядування за Положенням 1890 р. все ще недостатньо досліджене. Це і обумовило вибір теми нашої розвідки, яка присвячена не лише історико-юридичному аспекту проблеми, але й висвітленю окремих особливостей реалізації реформи на місцях.

Після вбивства Олександра ІІ в країні посилилися думки про неготовність простого народу до дарованих йому свобод. Лунали заклики виправити помилки, що були допущені у попередні роки під час підготовки та реалізації реформ 60-70-х років ХІХ ст. Ще на початку існування земських установ (після реформи 1864 р.) П. Валуєв, вбачаючи у новостворених органах місцевого самоврядування осередки опозиційних настроїв, давав їм таку оцінку: "Опозиція та недовіра виявляються всюди, де є можливість їх висловити. Трьохсотголове земство підіймає свої голови, лепече критику, незабаром буде вести промову недружню" [24, с. 74].

Бажання консервативних кіл обмежити повноваження земського самоврядування викликало занепокоєння та невпевненість у деяких земців.

Наслідком цього стало падіння інтересу до земської роботи, яке фіксували окремі чиновники вже з кінця 60-х років ХІХ ст. У 70-80-х роках непоодинокими стали випадки неявки земців на збори, формальне ставлення до своїх обов'язків, окремі гласні не переймалися справами своїх регіонів. Зазначені тенденції простежувалися і в Харківській губернії. Найбільш характерним явищем для регіону було непроведення земських зборів у зв'язку з відсутністю кворуму.

У 80-90-х роках ХІХ ст. усе більшого поширення у правлячих колах діставали ідеї централізації та зміцнення принципу самодержавності. На думку М.М. Каткова, "Російське самодержавство не може і не повинно терпіти ніяку непідлеглу йому ... владу в країні, ніякої держави в державі... Найголовніше - улаштувати на твердих основах і поставити у правильне відношення до центрального уряду земство та місцеве управління' [25, с. 232]. земський реформа збори

Недовіра з боку правлячих кіл до органів земського самоврядування зростала у зв'язку з поступовою втратою провідних позицій дворян в окремих земських зборах, яких витісняли представники буржуазії. Для укріплення позицій свого головного союзника на селі, дворянства, консерватори закликали уряд та імператора внести зміни до Положення 1864 р.

Результатом перемоги консерваторів в урядових колах стало затверджене Олександром ІІІ 12 червня 1890 р. нове "Положення про земські установи". У першу чергу, воно містило змінену виборчу систему. За новим законом гласних необхідно було обирати в земських виборчих зборах та на виборчих волосних сходах. На сходах обиралися лише уповноважені на земські виборчі збори. Було відновлено становість виборчих груп. Ст.29 Положення зазначала, що в кожному повіті проходило по двоє виборчих зборів, склад яких залежав від станової приналежності їх учасників. На перших зборах - дворяни потомственні та особисті, а на других - усі інші, хто отримав право голосу. Для дворян закон зменшив земельний ценз (при збереженні майнового).

До участі у земських виборчих з'їздах допускалися чоловіки, які відповідали вимогам нового цензу (15 тис. руб. або земля в кількості 1/10 цензу). Заборонялося голосування за дорученням. Представники сільської буржуазії балотувалися від сільських сходів. Гласних від сільських громад обирав волосний схід (по одному). Губернатор затверджував серед обраних представників необхідну кількість гласних від селян.

Нова виборча система гарантувала переважання представників привілейованих станів над непривілейованими. Скоротилася кількість осіб, які раніше брали участь у формуванні земських установ. Заборона стосувалася сільських товариств; частини селян, які не відповідали вимогам земельного цензу або володіли купецьким свідоцтвом; власників торговельних та промислових свідоцтв; осіб, які голосували за дорученням. Існували обмеження за національною ознакою. Положення не допускало до виборів іудеїв [26, с. 93].

Сільські виборчі з'їзди були скасовані, гласні призначалися губернатором із числа кандидатів, обраних волосними сходами. Було знищено принцип виборності управ. Запроваджувався порядок затвердження не лише для голови повітової управи, але й для всіх її членів, причому повітові земські збори позбавлялися раніше наданого їм права оскаржувати незатвердження. Голови та члени повітових управ вважалися державними службовцями (ст. 124). Головами управ не могли обиратися особи, які не мали права на державну службу. Дослідниками відзначається, що реформа 1890 року дала дворянам чисельну перевагу в земських органах, навіть на рівні повітів [27, с. 14; 28, с. 38-42]. За даними Б.Б. Веселовського, Положення забезпечило перевагу дворянам у 281 повіті з 320 [29, с. 674].

Земська реформа 1890 р. майже не вплинула на обсяг компетенції губернських та повітових земських установ. Положення навпаки надало земствам право приймати обов'язкові постанови, а також ухвалювати рішення і заходи щодо покращення санітарних умов життя населення, попередження пожеж, для покращення народного продовольства, благоустрою переправ та пристаней. Відповідно до нового Положення земства могли обирати дільничних попечітелів, які слідкували за виконанням земських постанов разом з поліцією. У той же час необхідно відзначити, що спочатку постанови повинен був затверджувати губернатор.

У той же час реформа 1890 р. забороняла земським повітовим зборам виступати з клопотаннями до уряду (раніше земства Харківської губернії активно користувалися таким правом). За новою процедурою клопотання спочатку подавалися до губернських земських зборів, де їх після обговорення затверджували. Потім їх пересилали до губернатора, а вже він направляв його до уряду. При вирішенні всіх інших важливих питань повітові земські збори повинні були отримати підтримку губернських зборів. Тобто відбувся перерозподіл повноважень між повітовими та губернськими земствами на користь останніх. Дана ситуація зберігалася до 1904 року, коли повноваження повітових земських установ у цьому питанні були відновлені [30, с. 13]. В окремих господарських питаннях права земств залишилися без змін або навіть дещо збільшилися. Навіть кошториси повітових земств спочатку розглядало і затверджувало губернське земство.

Але найбільшу увагу влада приділяла питанню недопущення політизації земств. Усі "підозрілі", на думку чиновників, клопотання отримували категоричну відмову Так, Харківські губернські земські збори не отримали підтримки з боку уряду в питанні дозволу друкувати свої видання без попередньої цензури [31, с. 32; 32, арк. 1-7].

Як і в попередньому Положенні, місцеві адміністрації за реформою 1890 р. повинні були контролювати діяльність земських самоврядних інституцій. Для вирішення важливих питань губернатори мали право скликати надзвичайні земські збори. Єдиною перешкодою для цього в реальному житті ставала апатія земців до господарських проблем своїх регіонів. Непоодинокі випадки відсутності кворуму змусили Міністерство внутрішніх справ навіть надіслати на місця циркуляр, який звертав увагу губернаторів, що скликання надзвичайних земських зборів доцільно у випадках, якщо є гарантія присутності необхідної кількості гласних. Крім пасивності земців, існували й об'єктивні причини можливої неявки гласних на збори, які необхідно було враховувати (бездоріжжя під час великих дощів, польові роботи). Уряд звертав увагу губернаторів на порядок денний надзвичайних земських зборів. Пропонувалося не виносити на обговорення

невідкладні або загальні питання, бо це могло викликати непотрібну підозру й недовіру до таких зборів з боку гласних. Внесення до порядку денного другорядних питань могло сформувати у земців байдужість до справ та бажання пропустити їх під різними приводами [33, арк. 104, 104 зв.]. Отже, пропонувалося скликати надзвичайні збори лише в екстраординарних випадках. Однак, незважаючи на заклики уряду протягом усього існування земств, надзвичайні зібрання повітових земств залишалися явищем доволі частим, що засвідчують земські звіти (у тому числі і в Харківській губернії) [34].

На думку окремих сучасників реформи 1890 р., земства стали перетворюватися на ще одну ''начальницьку'' надбудову, що існувала за рахунок додаткових поборів з населення. Перебуваючи під жорстким контролем місцевих адміністрацій, земці втрачали інтерес до своїх обов'язків або зовсім ігнорували земські збори [35, с. 90].

Формуванню апатії земців до місцевих справ сприяли різноманітні обмеження самоврядних інституцій у господарській сфері. Так, 12 червня 1900 р. було прийнято закон, який регламентував розмір земських податків, що позначилося на витратах самоврядних інституцій. Таким чином, можливості земств з наповнення бюджетів значно обмежувалися. Збільшення земських витрат було можливим тільки після узгодження з губернатором та міністром внутрішніх справ [37, с. 80]. Необхідно визнати, що вищезгаданий закон не зміг вплинути на поступове зростання земських витрат, про що свідчать щорічні земські статистичні звіти. Наприклад, лише за перше десятиріччя ХХ століття фінансування економічних заходів земств зросли по Російській імперії з 2,9% (від загальних витрат) до 6,4% [36, с. 80].

Питому частину земських прибутків ''з'їдали'' державні податки і повинності. До них відносилося й утримання арештантських будинків. Для кожного повіту фінансування ''земських тюрем" передбачало значні витрати. Наприклад, у 1895 р. в м. Зміїв Харківської губернії утримання арештантів повітовому земству обійшлося в 302 руб. 4 коп. (323 чол. за 2903 дні) [37, с. 90, 91].

У той же час поряд з певними обмеженнями повноважень земств у господарській сфері влада співпрацювала з органами земського самоврядування заради виконання останніми своїх зобов'язань. Наприклад, з 1 червня 1895 р. для покращення стану казенних шляхів держава виділила земствам 5994,5 тис. руб. На означену суму із земських кошторисів виключалися витрати на утримання частини державних чиновників на місцях. Суми, що витрачалися на ці установи раніше, уряд зобов'язував земства вносити на дорожній капітал, який спрямовувався на оплату персоналу інженерів-техніків та ремонт шляхів.

Важливим аспектом діяльності земських установ була співпраця останніх з органами міського самоврядування. Муніципальні структури, як і земства, вели своє окреме від держави самостійне господарство. Одним із найважливіших завдань, що вирішувала влада міст, було збирання податків. Крім податків на користь міста (ст.127 Положення 1892 р.), закон встановлював і збір на користь повітового та губернського земств з нерухомого майна, промислових свідоцтв та ''питейных" патентів у містах (ст. 37 Уставу про земські повинності 1899 р.). Отримавши кошти (ст. 32-36 Уставу), земства часто не витрачали їх на потреби міст (хоча закон зобов'язував це робити губернські земства). Створена система оподаткування

ставила у більш вигідне становище землевласників, підприємців та купців, які мешкали в сільській місцевості (платили податки лише земству). Домовласники, підприємці та купці, які мешкали в містах, сплачуючи міські та земські платежі, опинялися у менш вигідному економічному становищі. Отже, домовласники сплачували до держскарбниці і земств більше, ніж на користь міст. При цьому податок на користь земств становив половину від загальних платежів (земських та міських).

Закон передбачав, що власники нерухомого майна, які сплачують платежі на користь земств, мають право обиратися земськими гласними (ст. 16 Положення). Однак у реальному житті представництво від міст у земствах було мінімальним. Міське населення фактично не контролювало витрати земств. Навіть обов'язкова участь міського голови в повітових земських зборах (ст. 57 Положення) не сприяла вирішенню проблеми. Лише Санкт-Петербург, Москва та Одеса згідно із земським Положенням 1892 р. були виділені у самостійні земські одиниці. На думку багатьох представників міських дум і управ, сформована в містах система оподаткування створювала ситуацію, коли міста додатково фінансували земства, а самі страждали від зростаючих недоїмок.

Складні відносини між земствами та органами міського самоврядування простежувалися і в Харківській губернії. Так, у 1899 році співвідношення земського збору до міського оціночного становило 77,8%. За період 1872-1890 рр. міські платежі на користь земств збільшилися в середньому у два рази (особливо з міського нерухомого майна), що яскраво ілюструє таблиця [38, с. 25, 26].

Співвідношення земського збору до міського оціночного (1899 р.)

У той же час необхідно відзначити, що міські самоврядні структури і земства досить вдало співпрацювали. У першу чергу, це стосувалося питань освіти та медицини, що позитивно позначалося на повсякденному житті населення регіону

Поступове ускладнення функцій, які виконували земства, вплинули на їх структуру Для покращення ефективності своєї роботи земські установи ініціювали створення різноманітних комісій та відділів. Цей процес, на нашу думку, був пов'язаний з ускладненням завдань, які вирішували самоврядні інституції, а також з накопиченням досвіду практичної роботи.

Наприклад, у Харківській губернії наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. у 1897 р. гласні губернського земства ініціювали створення санітарного відділу, члени якого проводили профілактичні заходи санітарно-гігієнічного характеру для попередження або боротьби з епідеміями. Пізніше компетенція відділу була розширена. На нього покладався обов'язок зі створення в сільській місцевості медичних пунктів, амбулаторій, приймальних відділень та лікарень. На початку ХХ ст. санітарний відділ було об'єднано з ветеринарним, а на їх базі - відділ народного здравія, який слідкував за станом здоров'я не лише місцевого населення, але й домашньої худоби.

Важливу роль у діяльності управи відігравав створений наприкінці 90-х років ХІХ ст. оціночно-статистичний відділ, який збирав статистичні дані, що відображали становище регіону в господарсько-культурній сфері, а також результати практичної роботи земських установ з вирішення поставлених завдань.

Прийнятий урядом закон про пенсійні каси спонукав земство створити спеціальний пенсійний відділ (1899 р.), на який покладалося завдання з ведення пенсійної каси земських службовців. Його діяльність позитивно позначилася на повсякденному житті не лише земців, але й членів їх родин, бо гарантувала доступне медичне обслуговування та пільги при навчанні дітей у земських навчальних закладах.

У 1900 р. розпочав свою роботу сільськогосподарський відділ, який займався питаннями сільського господарства, сільськогосподарської освіти, торгівлі хлібом та іншими продуктами, експортом хліба. Члени відділу проводили роботу щодо розповсюдження передових методів ведення господарства, застосування нових технологій (у селянських та поміщицьких господарствах) [39, с. 106, 107].

Наприклад, на початку ХХ ст. в Харківській губернській у земській управі додатково були створені і функціонували такі відділи: розпорядчий (організаційна робота), народної освіти, переселенський, опіки залишених дітей, військовий (з 1914 р.).

Таким чином, можна зробити висновок про неоднозначні наслідки реформи 1890 р. для подальшого розвитку земського самоврядування.

У результаті загострення політичної боротьби у 80-х роках ХІХ ст. в урядових колах Російської імперії перемогли консерватори, які намагалися виправити "помилки" попередніх років. Результатом їхньої діяльності стало прийняття нового Положення у 1890 р. Воно містило мало змін щодо компетенції повітових зборів та управ. Відбувся перерозподіл повноважень між губернськими та повітовими земськими зборами. Було ліквідовано право повітових земських зборів виступати з клопотаннями перед урядом. Правом звернення до уряду щодо місцевих потреб були наділені лише губернські земські збори. Тільки у 1904 р. було відновлено попередній порядок подання клопотань. У господарських питаннях земські повноваження не обмежувалися, а навіть дещо розширювалися сфери діяльності та поглиблювалися традиційні [40, с. 7].

Нове Положення запроваджувало нову, більш реакційну виборчу систему, а також посилювало контроль над земствами з боку місцевих адміністрацій. Так, Харківське губернське у земських справах присутствіє повністю контролювало вибори повітових земських гласних [41, с. 63]. Аналогічною була ситуація і в інших губерніях Російської імперії.

У результаті реалізації реформи 1890 р. у відносинах між земствами та органами міського самоврядування часто виникали суперечки. Вони були пов'язані з податками, які сплачували мешканці міст на користь земських26

установ і частим небажанням останніх брати участь у вирішенні міських проблем. Городяни ж рідко залучалися до практичної роботи органів земського самоврядування. Однак існуючі суперечки не заважали муніципалітетам і земствам плідно співпрацювати під час розбудови медичної та освітньої сфер.

Поступове ускладнення функцій, які виконували земства, вплинуло на їхню структуру. Для покращення ефективності своєї роботи земські установи Харківської губернії ініціювали створення різноманітних комісій та відділів. Цей процес, на нашу думку, був пов'язаний з ускладненням завдань, які вирішували самоврядні інституції, а також з накопиченням досвіду практичної роботи. При розв'язанні нагальних питань земці намагалися охопити увесь комплекс проблем своїх регіонів. Спостерігалися спроби системного підходу при вирішенні економічних, медичних та освітніх проблем. Усе це загалом позитивно позначилося на повсякденному житті частини населення земських губернії у зазначений період.

Література

Кизеветтер А.А. Местное самоуправление в России (ІХ-ХІХ ст.). Исторический очерк / А.А. Кизеветтер. - М.: Издание журнала "Русская мысль", 1910. - 155 с.

Корнилов А.А. Из истории вопроса об избирательном праве в земстве. Происхождение земской избирательной системы 1864 г и ее дальнейшие изменения / А.А. Корнилов. - СПб.: Типо-литография Б. Авидона, 1906. - 62 с. Пажитнов К.А. Городское и земское самоуправление / К.А. Пажитнов. - СПб.: Изд. Семенова, 1913. - 114 с.

СкалонВ.Ю. По земским вопросам. В переходное время / В.Ю. Скалон. - СПб.: Тип. Правящего Сената, 1905. - Кн. 1. - 353 с.

Витте С.Ю. Самодержавие и земство. Конфиденциальная записка министра финансов (1899 г.) / С.Ю. Витте. - СПб.: Тип. В. Безобразова, 1908. - 28 с.

ГрадовскийА.Д. Собрание сочинений: В 9 т. - Т 2: История местного управления в России / А.Д. Градовский. - СПб.: Тип. Стасюлевича, 1899. - 538 с.

Коркунов Н.М. Русское государственное право / Н.М. Коркунов. - Т 2. - СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1909. - 464 с.

Тихонов Т.И. Земство в России и на окраинах / Т.И. Тихонов. - СПб.: Б.и., 1907. - 324 с.

Львов Г.Е., Полнер Г. И. Наше земство и 50 лет его работы / Г.Е. Львов, Г.И. Полнер. - М.: Типография П.П. Рябушинского, 1914. - 184 с.

Герасименко Г.А. Земское самоуправление в России / ГА. Герасименко. - М.: Наука, 1990. - 262 с.

Захарова Л.Г. Земская конрреформа 1890 г. / Л.Г. Захарова. - М.: Изд-во МГУ, 1968. - 178 с.

Корнилов Е.Г. Проблемы истории земства в исторической литературе / Е.Г Корнилов // Историографический сборник. - Саратов, 1978. - Вып. 4 (7). - С. 52-71.

Мамулова Л.Г. Земская контрреформа 1890 г. / Л.Г. Мамулова // Научные доклады высшей школы. Исторические науки. - 1960. - N° 4. - С. 60-85.

Білоконь М.В. Взаємодія місцевих органів державного управління і місцевого самоврядування: історичний досвід і проблеми сучасності / М.В. Білоконь // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2002. - № 1 - С. 311-318.

Калугін С.А. Земське самоврядування на Харківщині (1865 - 1917 рр.): Монографія С.А. Калугін / За ред. проф. О.Н. Ярмиша. - Харків: Університет внутрішніх справ, 2000. - 148 с.

Миколаєнко І.М. Історіографія діяльності земських установ України (1864 - 2001 рр.): дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.06 "Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни" / І.М. Миколаєнко. - К., 2002. - 199 с.

Рахно О. Чернігівське губернське земство у 1914-1919 рр. // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. - Вип. 87. - № 8 / Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка; гол. ред. Носко М.О. - Чернігів: ЧНПУ 2011. - 284 с. (Серія: Історичні науки). - С. 251-257.

ВерещагинА.Н. Земское самоуправление в либерально-теоретической мысли. (18591904 гг) / А.Н. Верещагин. - М.: Наука, 1997. - 324 с.Горнов В.А. История земства России ІІ половины ХІХ - нач. ХХ вв. и ее отражение в отечественной исторической науке (1946-1995 гг). - М. : Наука, 1996. - 265 с.

Жукова А.А. Проблемы взаимодействия властных структур и земского самоуправления в пореформенной России, 1864-1918 / А.А. Жукова. - М.: ГАУ, 1995. - 142 с.

Лаптева Л.Е. Земские учреждения в России / Л.Е. Лаптева. - М. : ИГП РАН, 1993. - 133 с.

Person T. Russian officialdom in crisis: Autocracy and local self-government, 1861 - 1900. - Cambridge, 1989. - P XIV.

The zemstvo in Russia An experiment in local self-government / Ed by T Emmons and Wayne S Vicinich - Cambridge, London, New York, New Rochelle, Melbourne, Sydney Cambridge University press, 1982. - 364 р.

Витте С.Ю. Воспоминания: в 3 т. / С.Ю. Витте. - Т 2. - М.: Соцэкгиз, 1960. - 698 с.

Твардовская В.Л. Идеология пореформенного самодержавия / В.Л. Твардовская. - М.: Высшая школа, 1978. - 180 с.

Пажитнов К.А. Городское и земское самоуправление / К.А. Пажитнов. - СПб.: Изд. Семенова, 1913. - 114 с.

Веселовский Б.Б. Земство и земская реформа / Б.Б. Веселовский. - Петроград: Б.и., 1918. - 156 с.

Пажитнов К.А. Городское и земское самоуправление / К.А. Пажитнов. - СПб.: Изд. Семенова, 1913. - с. 38-42.

Веселовский Б.Б. История земства за 40 лет его существования. В 4 т. / Б.Б. Веселовский.- Т.1. - XVI. - СПб.: Издание Товарищества О.Н. Поповой, 1909. -724 с., 2 л. карт.

Кузнецова Е.Н. К истории конрреформ 80 - 90-х годов в России (Государственноправовая характеристика): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теория и история государства и права"/ Е.Н. Кузнецова. - Л., 1977. - 18 с.

Журналы очередного губернского земского собрания Харьковской губернии с 2 по 19 декабря 1898 г. - Харьков: Тип. Зильберберг, 1899. - 48 с.

Державний архів Харківської області, ф. 304, оп. 1, т. 1. спр. 145.

Центральний державний історичний архів України м. Київ, ф. 442, оп. 665, спр. 12.

Журналы чрезвычайного Изюмского уездного собрания. 17 марта 1916 года. - Изюм: Тип. Нутиса, 1916. - 78 с.

Лещенко М.Н. Роль земських установ Правобережної України в розвитку початкової освіти / М.Н. Лещенко // Український історичний журнал. - 1987. - N° 1. - С. 77 - 86.

КоролеваГ.Г. Земство на переломе (1905 - 1907) / ГГ Королева. - М.: Высшая школа, 1995. - 236 с.

Отчет Змиевской уездной земской управы за 1895 год. - Харьков: Тип. Зильберберг, 1896. - 127 с.

Нікітін Ю.О. Взаємовідносини міських суспільних управлінь з місцевою адміністрацією і земствами у 1870 - 1900 рр. (на прикладі Чернігівської та Харківської губерній) / Ю.О. Нікітін // Сумська старовина. - Суми: СумДУ 2009. - № ХХМ-ХХУТІ. - С. 19-30.

Калугін С.А. Земське самоврядування на Харківщині (1865 - 1917 рр.): Монографія С.А. Калугін / За ред. проф. О.Н. Ярмиша. - Харків: Університет внутрішніх справ, 2000. - С. 106, 107.

Герасименко Г.А. Земское самоуправление в России / ГА. Герасименко. - М.: Наука, 1990. - С. 7.

Калугін С.А. Нагляд за діяльністю земського самоврядування в Росії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. / С.А. Калугін // Вісник Харківського університету внутрішніх справ. - 1999. - № 7. - Ч. 1. - С. 53-65.

Размещено на Allbest.ru