Самостійницькі ідеї Симона Петлюри у публіцистичній візії Романа Рахманного

Дослідження самостійницьких ідей політолога та ідеолога Української революції (1917-1921 рр.) С. Петлюри та їх відображення в публіцистичному доробку Р. Рахманного. Способи досягнення національно-культурної ідентичності українців материкової України.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 21.04.2018
Размер файла 28,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету, вул. Жуковського, 70Б, Запоріжжя, 69000, Україна

Самостійницькі ідеї Симона Петлюри у публіцистичній візії Романа Рахманного

Кліщ Алла,

аспірантка,

Анотація

петлюра публіцистичний рахманний культурний

У статті досліджуються самостійницькі ідеї політолога та ідеолога Української революції (1917-1921 рр.) Симона Петлюри та їх відображення в публіцистичному доробку Романа Рахманного як елемент авторської державотворчої концепції. Встановлюються авторські способи досягнення національно-культурної ідентичності українців материкової України та діаспори, вибудовується загальна концепція досягнення незалежності України силами народу. Симон Петлюра у публіцистичних візіях Романа Рахманного - це самостійник і соборник із власною концепцією народоцентризму та активної державотворчої політики, а його дії спрямовані на зміцнення і захист української державності.

Ключові слова: публіцистика, ідентичність, ідея нації, концепція.

Annotation

The idea of independence of Symon Petliura in journalistic vision of Roman Rakhmannyy

Klishch Alla, PhD student,

Institute of Journalism and Mass Communication Classic Private University, 70В, Zhukovckiy St., Zaporizhzhia, 69000, Ukraine

The article deals with the idea of an independence political scientist and ideologist of the Ukrainian revolution (1917-1920 gg.) Symon Petliura and their reflection in the journalistic works of Roman Rakhmannyy as part of the author's state-concept. On the textual level defines the basic prerequisites of the Ukrainian revolution (1917-1920.). Copyright Establish ways to achieve national and cultural identity of Ukrainian diaspora and Ukraine mainland and builds up the general concept of achieving Ukraine's independence by the people. Characterized main directions of the national idea in the writings of Roman Rakhmannyy. Simon Petliura in journalistic visions Roman Rakhmannyy - a politician with its own concept state-active policies and his actions were aimed at strengthening and protection of Ukrainian statehood.

Key words: journalism, identity, the idea of nation, concept.

Аннотация

Освободительное идеи Симона Петлюры в публицистическом видении романа рахманного

Клищ Алла

В статье исследуются освободительные идеи политолога и идеолога Украинской революции (1917-1920 гг.) Симона Петлюры и их отражение в публицистическом наследии Романа Рахманного как элемент авторской государственной концепции. Устанавливаются авторские способы достижения национально-культурной идентичности украинский материковой Украины и диаспоры, выстраивается общая концепция достижения независимости Украины силами народа. Характеризуются основные направления развития идеи нации в трудах Романа Рахманного. Симон Петлюра в публицистических видениях Романа Рахманного - это самостийник и соборник с собственной концепцией народоцентризма, активный государственный политик, а его действия были направлены на укрепление и защиту украинской государственности.

Ключевые слова: публицистика, идентичность, идея нации, концепция.

Вступ. У часи активного реформування всіх сфер діяльності українця, переформатування ідеї нації та України гостро постає потреба правильних ціннісних орієнтирів, які не можуть бути надиктовані окремим індивідом чи лідером думки, бо в цьому випадку країна повернеться до однопартійності та тоталітаризму. Необхідність комплексно та методично вивчати публіцистичні візії представників української діаспори, що і зараз можуть стати генераторами світоглядних цінностей суспільства, виявом національної ідентичності народу, виразом сенсу його буття. Важливу роль інтелігенції відзначає О. Богуславський: «перед українською інтелігенцією на еміграції теж ставилися великі завдання, головним з яких можна вважати проведення культурно-просвітницької та патріотично-пропагандистської роботи в найширших колах української суспільності як на еміграції, так і в Україні» [1].

Визначення основних елементів концепції державотворення та принципи використання всіх інтелектуально-комунікативних засобів для активізації самоусвідомлення українства в його рухові до прогресу через призму публіцистичного доробку визначних постатей минулого та сьогодення визначає актуальність розвідки.

Сучасний українець на етапі консолідації нації та нівелювання деструктивної сепаратистської політики держави-сусідки має вільно орієнтуватись у системі національних цінностей, усвідомлювати їх конструктивний контекст спираючись на емпіричний досвід персоналіїв, причетних до утвердження незалежності України, «поступово створюючи позитивні традиції повнокровного фактологічного й концептуального забезпечення інтерпретації сьогоднішніх суспільно-політичних і культурно-мистецьких процесів, які б поглиблювали процеси самоусвідомлення сучасного українця» [5].

Практично повна наукова бібліографія питання Української революції і державності (1917-1920 рр.) підготовлена відділом національної бібліографії Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ) [9]. Проте варто окреслити основні праці та розробки саме діячів діаспори, що стосувалися подій 1917-1920 рр.

В. Верстюк у монографії «Українська Центральна Рада» окреслив події та їх передумови на перших етапах зародження революції. окремі аспекти національної ідентифікації досліджували українські науковці: С. Возняк, І. Дзюба, І. Драч, Л. Нагор- на; І. Паримський досліджував «актуальні проблеми сучасної національної преси за умов нестабільних політичних процесів та прагнення України до евроінтеграції» [5]; О. Щурко розглядав чинники формування міжнародного образу держави, серед яких виділяє також ЗМІ та персоналії [10] та інші.

Але особливе місце зайняли дослідження, присвячені неоднозначним постатям, які відіграли помітну роль у перебігу державотворчих процесів періоду Української революції. Наукові розвідки про П. Скоропадського, М. Міхновського, В. Липинського, Є. Петрушевича, В. Винниченка, С. Петлюру знаходимо за авторством таких відомих учених як Я. Пеленський, І. Курас, Р. Пиріг, Ф. Турченко.

Уперше робиться спроба прослідкувати ідеологічні настанови С. Петлюри в публіцистичній візії романа рахманного, відомого в українській діаспорі та за її межами публіциста, журналіста та радіокоментатора. Виокремити систему ціннісних орієнтирів Симона Петлюри та романа рахманного з огляду на концепцію державотворення, де суспільно-політичні процеси пов'язані з боротьбою українського народу за свою незалежність і державність. Здійснена розвідка вперше встановлює взаємозв'язок між актуальними самостійницькими поглядами Симона Петлюри і сьогоденням України як спосіб формування сучасного українського політичного простору.

Мета наукової розвідки - визначити особливості репрезентації самостійницьких ідей Симона Петлюри в публіцистичній візії державотворчої концепції Романа Рахманного. Для реалізації поставленої мети варто виконати такі завдання: з'ясувати проблемно-тематичні домінанти Симона Петлюри і Романа Рахманного; оглянути основні напрями публіцистичного доробку автора, визначити способи ретрансляції самостійницьких ідей Симона Петлюри в концепції державотворення.

Методи дослідження. Загальнонауковий метод добору й систематизації матеріалу став у нагоді при виділені текстів у публіцистичному доробку Романа Рахманного із маркером «Симон Петлюра», описовий - для характеристики загального стану ЗМІ діаспори означеного періоду, біографічний та історичний методи допомогли встановити взаємозв'язок між фактами із життєпису політика-ідеолога та основними постулатами самостійницьких ідей, метод вивчення літературних джерел і документів

- для опрацювання масиву публіцистичних текстів Романа Рахманного, логічний

- для структурування тексту та результатів дослідження.

результати й обговорення. С. Дацюк, політолог та публіцист-філософ, пише: «Україна втратила домінування мовної національно-культурної ідентичності в Революції Гідності. Без інтелектуальної революції України не відбудеться взагалі. Академічні інститути, відмовившись від інтелектуальної революції, зрадили Україну. Водночас інтелектуальна революція це, перш за все, гуманітарна революція» [3].

Українська революція 1917-1921 рр. розпочалася в умовах революційних потрясінь, що охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності [8]. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура [8].

У персональному блозі С. Дацюк пише: «гуманітарна революція можлива лише з неакадемічної і неінституційної позиції, але може з ними взаємодіяти за їх щирим бажанням» [3], підводячи нас до думки, що залучення діаспори до демократичних та гуманітарних перетворень в Україні необхідне, а бажання українців бути вільними та незалежними закладено ментально, протягом усіх історичних етапів розвитку держави, один із яких - Українська революція 1917-1921 рр.

Упродовж десятиліть українська діаспора Канади та США продукувала численні наукові розвідки, де події в Україні в 1917-1920 рр. осмислювалися як політико-культурний феномен та публічно називалися національно-визвольною революцією. Протягом півсторіччя своєї публіцистичної діяльності Роман Рахманний доводив, що з геополітичного та націєтворчого погляду події 1917-1920 рр. мають визначальний характер для формування загальної концепції державотворення. Не менш важливе місце у розбудові держави вільної та суверенної відводить публіцист українським інтелектуалам. Роман Рахманний осуджує дотримання українськими інтелектуалами «рабської орбіти». До активних ідеологів Української революції 1917-1920 рр. він відносить Симона Петлюру та його політичні погляди до системи чинників, що призвели до бажаної мети - незалежності України в 1991 р.

Українську пресу діаспори характеризує спільна тематика щодо української національної ідеї, звільнення України від колоніальної залежності, критика тоталітаризму, єдність націоналістичного руху, яку кожна група розуміла по-своєму. Але особливої уваги заслуговує саме тема Української революції (1917-1921 рр.) у творчих доробках представників діаспори, адже саме із їхніх сигналів, закликів, наукових та публіцистичних розвідок залунало питання «українська революція», а не «Велика Жовтнева соціалістична революція» та «Громадянська війна».

У розбудові державності публіцист не лише розмірковує про шляхи побудови вільної та суверенної держави, але й відзначає роль друкованих видань у цьому складному процесі Роман Рахманний не лише талановитий публіцист, але й пророк свого часу, бо тісно пов'язував публіцистику друкованих видань та систему державотворення.

Ім'я Р. Рахманного тісно пов'язане з ідеєю державності України, яку автор розвивав у кожному написаному рядку. його публіцистика як основне відгалуження документальної прози дозволяє побачити яскраві, хоч і суб'єктивно висвітлені, картини з історії тогочасного суспільства, змальовані подекуди в незвичному для читача ключі. Діаспорна публіцистика автора, яка довгі десятиліття була недоступна в межах України, розширює й доповнює палітру вітчизняної документалістики, поглиблює уявлення про історичні, політичні, культурні процеси, що відбувалися в соціумі й у світі, а також, що не менш важливо, переосмислює численні факти й висновки, зроблені діаспорними науковцями й письменниками десятиліття тому.

Наукова розвідка про способи ретрансляції самостійницьких ідей Симона Петлюри через публіцистичний доробок провідного представника української діаспори - Романа Рахманного створить передумови для більш глибокого й усебічного вивчення українського політичного життя, визначення шляхів зміцнення сучасної української держави, розробки найбільш оптимальних моделей взаємозв'язку ЗМІ та інституцій, способів трансляції системи ціннісних орієнтирів ідеологів Української революції 1917-1920 рр., що змогли здійснити якісні перетворення в державі.

Досліджуючи творчість Романа Рахманного, а особливо державницький аспект, варто сказати про те підґрунтя, на якому зростав майбутній публіцист. Непрості умови розвитку української літератури на американському континенті привели літературознавців, письменників усієї діаспори до об'єднання творчих сил.

Важливе значення в становленні світоглядних позицій Р. Рахманного мав Д. Донцов. Автор був прибічником інтегрального націоналізму політика-ідеолога, проте із власним бачення шляхів досягнення незалежності України.

Ще один патріот своєї держави Євген Маланюк наголошував, що запорукою відродження України «є активність, воля і наполегливість народу, вміння не лише досягти, а й зберегти свободу» [4]. Тема одвічної боротьби українського народу за незалежність знайшла своє відображення в комунікативній теорії Р. Рахманного.

У комунікативній концепції держави Романа Рахманного можемо виділити три рівня функціонування: ментальний (психічний), на рівні тексту, тобто культурологічний та праксіологічний рівень (дія) за аналогією до комунікативної концепції права І. Ситара [7].

Не менше значення в утвердження державницьких настроїв Романа Рахманного мав Симон Петлюра, один із ідеологів та творців Української революції 1917-1921рр.

Роман Рахманний присвятив політику та справжньому патріоту свого народу наукову розвідку «Актуальність самостійницьких ідей Симона Петлюри» (Інститут імені Симона Петлюри в м. Торонто), що вперше була опублікована в журналі «Визвольний Шлях» у частині 11-12/416-417 за 1982 рік. Друком як окрема робота, розвідка вийшла у Лондоні з друкарні Української Видавничої Спілки у 1983 р.

При цьому він бере не лише певні біографічні факти та власні думки, а й залучає відомості, що дозволяють якомога повніше висвітлити історичні події та передумови Української революції 1917-1921 рр. Публіцист окреслює поле для майбутніх розвідок: «дослідники розвитку української політичної думки в часи від знищення Козацько-української республіки (1764) до відновлення української держави у листопаді 1917 року мають широке поле для вивчення фактів, для аналітичних міркувань і прагматичних висновків... оформити основну концепцію українського самостійництва і соборництва, якою могли б покористуватися нові відновлювачі української державності в недалекому чи дальшому майбутньому».

Роман Рахманний визначає аудиторію, на яку розрахована праця «Актуальність самостійницьких ідей Симона Петлюри»: «саме до цих вільних українців та українок ми повинні спрямовувати наші слова, всі наші книжкові й періодичні видання та наші живі діла. Сьогодні люди українського роду в кожній країні потребують виразного орієнтира для того, щоб втримати свій національний курс на морях історичного минулого і в лабіринтах сучасного урбаністичного всесвітнього суспільства, де виникло більше установ - зокрема державницьких - залежатиме від сили характеру і рівня політичного розвитку їхніх членів і прихильників» [6, с. 2].

Автор ніби «заглядає у майбутнє» та вказує, що «сьогодні неодмінно треба оновляти давні вартості, відсвіжувати самостійницькі погляди на українське минуле й сучасне життя без псевдонаукового цинізму. В умовах “помішання язиків” і знецінення тривалих вартостей, ніж у біблійному Вавилоні» [6, с. 2]. Тим самим визначає важливість ціннісних орієнтирів як консолідуючих факторів майбутньої незалежної держави.

Публіцист визначає для себе та своїх глядачів найбільш знакові постаті боротьби українського народу за незалежність: «найбільш покривдженими орієнтирними постатями в українській історії були і досі залишаються два будівничі двох українських держав-республік - Богдан Хмельницький і Симон Петлюра» [6, с. 4]. Неоднозначність постаті політика відзначає сам Роман Рахманний: «сучасники Симона Петлюри мали право і багато нагод для того, щоб не погоджуватися з його діяльністю і критикувати її», але необхідність вивчати події 1917-1920 рр. не ставиться під сумнів: «звичайно, про шляхи й методи державного будівництва чи про закордонну політику Симона Петлюри в роки 1917-1921 можна і треба сперечатися. Їх варто і треба науково й публіцистично вивчати й висвітлювати» [6, с. 4].

Публіцист вбачає у С. Петлюрі лідера думки та національного героя: «в пошукуванні за т. зв. позитивним героєм для себе, який був би сприйнятним також для неукраїнського середовища» та вказує на необхідність «“погромницький” чад навколо особи С. Петлюри (а втім, і Б. Хмельницького) треба розганяти тільки для того, щоб виправити історичну кривду. Чесне ім'я с. Петлюри треба відвойовувати, ще й тому, що це один із засобів просвітити власне молоде покоління і визволити його від комплексу вини перед обличчям своїх співгромадян» [6, с. 6].

Роман Рахманний вказує також, що опікувався Симон Петлюра, якого автор вважав «об'єктивний голос українського національного сумління» питаннями са- моідентифікації «Симон Петлюра суворо картав також і тих українців - громадян Австрії, які надто щиро ідентифікували себе з інтересами Габсбурзької династії всупереч українським національним інтересам» [6, с. 7].

Українську справу С. Петлюра розглядав, як єдину суцільну справу на всій історичній українській території без уваги на чужі політичні кордони, «трактував її понадклясово або принаймні міжклясово. І мав він уявлення про дедалі зростаючу всесвітню присутність української національності. Обмірковуючи причини і мотиви української еміграції за океан, Петлюра накреслив правдиву картину трагічного економічного становища українського народу» [6, с. 7]. Роман Рахманний змальовує типову і для сучасної України ситуацію: «в нутрі країни - цілковитий брак адміністраційного апарату, нестачу освічених людей з українським світовідчуванням та українською ідейністю. Та найбільш дошкульно по молодій державі вдаряв брак завершеної української державницької концепції» [6, с. 8]. Відсутність сформованої ідеї нації із чіткими стратегіями та сценаріями розвитку відсутні і сьогодні.

Публіцист акцентує на державницьких поглядах політика: «на цьому тлі яскраво виділяється постать самостійника Симона Петлюри, що керувався головною ідеєю: насамперед утримати і розвинути українську самостійну державу принаймні на обмеженій території, а все інше, в тому числі приєднання тимчасово втрачених земель, можна буде доповнити у більш пригожій ситуації» [6, с. 9].

Роман Рахманний визначав також наслідки помилкових державницьких концепцій: «традиційна помилкова концепція може бути гарматною кулею при нозі всієї нації та як така помилкова концепція може штовхнути навіть великого самостійника й соборника на шлях помилкової стратегії» [5, с. 9].

Висновки та перспективи

Палітра тем державницького спрямування в публіцистичному та професійному доробку автора включає різновекторні інтереси, серед яких і місце України на європейському просторі. Публіцист не одноразово звертався до проблеми дихотомії «Україна-Європа». Відсутність конструктивних взаємин по лінії Україна-Європа - це проблема не лише сьогодення України. Роман Рахманний закликав українців і представників інших східноєвропейських народів, що опинилися під більшовицькою окупацією, «кликати Європу» до боротьби за такий лад, в якому було б місце для всіх суверенних народів, бо лише такі народи зможуть добровільно об'єднатися і раз та назавжди покласти край воєнним конфліктам. Особливе місце в проблематиці публіциста займає висвітлення взаємовідносин українців та інших націй, Роман Рахманний не лише висвітлює складні взаємовідносини народу та влади як публіцист, але й говорить як дипломат, зближуючи українців та канадійців, євреїв, американців та інші. У своїх статтях Роман Рахманний розглядав прагнення українців до відновлення своєї незалежної держави в комплексі взаємозалежності народів у подібному становищі.

Симон Петлюра у публіцистичних візіях Романа Рахманного постає як самостійник та соборник із власною концепцією народоцентризму, активної державотворчої політики, а його дії були спрямовані на зміцнення і захист української державності. Політик був прихильником твердження, що Україна може бути самостійною лише звільнившись від будь-якого впливу сторонніх сил, а одним з невідкладних завдань мусить бути консолідація всіх сил нації з метою відбудови самостійної української держави. С. Петлюра вважав російську сепаратистську політику найбільшою загрозою самому існуванню української нації. С. Петлюра у публіцистичному доробку постає як сильний лідер, що міг швидко і рішуче вирішувати питання геополітичного плану та завжди стояв на чолі боротьби українського народу за свою державність і під його проводом українська державність у 1917-1921 роках відбулася.

Необхідність вивчення журналістських та публіцистичних напрацювання національно-патріотичного спрямування представників української діаспори з метою виявлення основних чинників створення державницьких концепцій розбудови вільної та демократичної України як емпіричну базу для формування загальної ідеї нації, ефективних сценаріїв та протоколів застосування схеми заходів, спрямованих на консолідацію народу, визначають перспективу подальших досліджень.

Подяки. Висловлюю професорові Олегу Вікторовичу Богуславському, засновнику електронної бібліотеки української діаспори «Diasporiana», проекту зі збереження інтелектуальної спадщини української еміграції, фонд якої став емпіричною базою дослідження, за титанічну працю по наповненню контенту книжковими, періодичними та неперіодичними виданнями представників української діаспори.

Література

1. Богуславський О. Роль політичної еліти та інтелігенції в житті української еміграції (за матеріалами віденського тижневика «Воля» (1919-1921) [електронний ресурс] / О. Богуславський // Вісник львівського університету. Серія: журналістика. - Вип. 38. - С. 4-10. - режим доступу : http://www.lnu.edu.ua/faculty/jur/publications/visnyk26/Statti_Bohuslavskyi.htm.

- Дата доступу : 13.04.17.

2. Бойко О. Проблеми історії Української революції (1917 -1921 рр.) в «Українському історичному журналі» / О. Бойко // Укр. іст. журн. - 2007. - № 6. - С. 82-93.

3. Дацюк С. «Майбутнє України у глобальному контексті» [Електронний ресурс] / С. Да- цюк // Блоги «Українська правда». - 07 червня 2016. - режим доступу : http://blogs.pravda. com.ua/authors/datsuk/5756a8726ca6d. - Дата доступу : 13.04.17.

4. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури / Є. Маланюк. - К. : Обереги, 1992. - 80 с.

5. Паримський І. С. Актуалізація концепції національної преси у контексті суспільної демократизації [Електронний ресурс] / І. Паримський // Наукові записки Інституту журналістики : щоквартальний науковий збірник / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут журналістики. - Київ, 2012. - Т. 48, липень-вересень. - С. 32-34. - Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2400. - Дата доступу : 13.04.17.

6. Рахманний Р. Актуальність самостійницьких ідей Симона Петлюри / Р. Рахманний. - Лондон, 1983.- 22 с.

7. Ситар І. Комунікація у праві : до проблеми міжкультурної комунікації [Електронний ресурс] / І. Ситар // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. - 2014. - № 807. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpurn_2014_807_22.

- Дата доступу : 16.04.17.

8. Українська революція 1917-21 [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам'яті. - Режим доступу :http://www.memory.gov.ua/page/ukrainska-revolyutsiya-1917-21. - Дата доступу : 16.04.17.

9. Українська революція і державність (1917-1920 рр.) : наук.-бібліогр. вид. / НАН України, Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. ; наук. ред. В. Ю. Омельчук ; уклад.: А. Л. Панова, В. Ф. Солдатенко, Л. В. Бєляєва, В. С. Гоїнець, Л. В. Лісо- вська, О. А. Смиченко. - К., 2001. - 808 c.

10. Щурко О. Чинники формування міжнародного образу держави: принципи класифікації [Електронний ресурс] / О. Щурко // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції [Політична наука в Україні: стан і перспективи], (Львів, 10 - 11 травня 2007 р.) / ЦПД ЛНУ ім.

І.Франка / М. Поліщук, Л. Скочиляс, Л. Угрин. - Львів, 2008. - 308 с. - Режим доступу : http://www.postua.info/shchul. - Дата доступу : 16.04.17.

1. Bohuslavs'kyy, O. (2013), The role of the political elite and intelligentsia in the life of Ukrainian emigration (based on the Vienna weekly «Will» (1919-1921). Bulletin of Lviv University. Series: journalism, Vol. 38, pp. 4-10. Available at: http://www.lnu.edu.ua/faculty/ jur/publications/visnyk26/Statti_Bohuslavskyi.htmyu. (Accessed 13 April 2017).

2. Boyko, O. (2007), Problems history of Ukrainian Revolution (1917-1921 years.) In the «Ukrainian historical journal» [Ukr. East. Zh], no. 6, pp. 82-93.

3. Datsyuk, S. (2016) «The future of Ukraine in the global context» [Blogs. Ukrainian Pravda]. Available at: http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5756a8726ca6d/. (Accessed 13 April 2017).

4. Malanyuk, Ye. (1992) Essays on the history of our culture. Kyiv, Talismans, 80 p.

5. Paryms'kyy, I. (2012), Updating the concept of national press in the context of social democracy. Scientific Proceedings of the Institute of journalism: scientific journals quarterly / Taras Shevchenko National University of Kyiv. Institute of Journalism, Vol 48, pp. 32-34. Available at: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2400. (Accessed 13 April 2017).

6. Rakhmannyy, R. (1983), Aktualnist samostiinytskykh idei Symona Petliury, [Relevance of the ideas of independence Symon Petlyura], London.

7. Sytar, I. (2014), Communication in law: the problem of cross-cultural communication. Proceedings of the National University «Lviv Polytechnic». Jurisprudence, Vol 807. Available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpurn_2014_807_22. (Accessed 13 April 2017).

8. Ukrainian revolution of 1917-21 [Ukrainian Institute of National Memory]. Available at: http://www.memory.gov.ua/page/ukrainska-revolyutsiya-1917-21. (Accessed 17 April 2017).

9. Ukrainian revolution and statehood (1917-1920 gg.) (2001). [Nauk.-Ref. kind. / NAS of Ukraine, Nat. b-ka them. V. Vernads'koho; redkol : O. Onyshchenko (holova) ta in. ; nauk. red. V. Omel'chuk ; uklad. : A. Panova, V. Soldatenko, L. Byelyayeva, V. Hoyinets', L. Lisovs'ka, O. Smychenko], 2001, 808 p.

10. Shchurko, O. Determinants of the international image of the state: the principles of classification. Proceedings of the All-Ukrainian Conference [Political Science in Ukraine: state and prospects] (Lviv, 10-11 May 2007) / CPS LNU. Franko / Mikhail Polishchuk, L. Skochylias, L. Uhryn, 308 p. Available at: http://www.postua.info/shchul. (Accessed 17 April 2017).

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Формування політичного світогляду С. Петлюри. Організація український військ у 1917 році. Діяльність Петлюри у період Центральної Ради. Петлюра на чолі військ у період Першої світової війни. Петлюра в еміграції та його діяльність. Вбивство Симона Петлюри.

    реферат [21,7 K], добавлен 29.09.2009

  • Звинувачення Петлюри у злочинах різних отаманів. Судовий процес над Самуїлом Шварцбардом, який скоїв вбивство голови Директорії і Головного Отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри. Розслідування єврейських погромів в Україні.

    реферат [42,6 K], добавлен 01.11.2012

  • Загальні відомості щодо революції. Причини перемоги більшовиків у громадянській війні, встановлення польської влади на західноукраїнських землях, поразки української революції. Уроки української революції 1917–1921 рр., використання в подальшій історії.

    реферат [17,8 K], добавлен 16.12.2010

  • С. Петлюра як символ збройної боротьби України за власну державність. Загальна характеристика політичної діяльності Петлюри, його історичне значення. Аналіз політичної діяльності та роль Володимира Винниченка в процесі українського державотворення.

    реферат [36,6 K], добавлен 03.01.2011

  • 1917-1918 рр. - період української національно-демократичної революції. Українська Центральна Рада (УЦР) під керівництвом М.С. Грушевського. Напрямки політичної програми УЦР, її прорахунки. Політичний курс більшовиків, наслідки політики індустріалізації.

    презентация [6,4 M], добавлен 06.01.2014

  • Характеристика отаманщини як явища у період української визвольної революції 1917-1920 років. Обмеженість суверенітету УСРР на початку 20-х років ХХ ст. Діяльність Українського таємного університету у Львові. Ініціатори створення дивізії "СС - Галичина".

    контрольная работа [26,1 K], добавлен 13.06.2010

  • Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.

    книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011

  • Передумови та причини революції 1917 року на Херсонщині. Органи міського самоврядування в період революції. Завершення революції. Політична діяльність партій. Події 1917 року на Херсонщині в контексті національного і культурного відродження України.

    курсовая работа [74,2 K], добавлен 17.03.2015

  • Лютнева революція 1917 р. та її вплив на Україну. Утворення ЦР. Перший та другий Універсали. Більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. та боротьба за владу в Україні. Українська держава гетьмана П. Скоропадського. Директорія та її політика.

    реферат [26,5 K], добавлен 28.02.2009

  • Діяльність П.В. Феденка, відомого діяча Української Соціал-демократичної Робітничої партії у період Української національної революції та його погляди на неї. Оцінка політики гетьмана П. Скоропадського та його роботи в уряді УНР за часів Директорії.

    реферат [27,8 K], добавлен 12.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.