Українська журналістика в умовах багатопартійності (1917-1918 рр.)

Ключові слова: українська журналістика, преса, політичні партії.

Вступ

Переломними для творення майбутньої української державності стали 1917-1918 рр. У вирі революцій і революційних переворотів, творення різних владних структур (Українська Центральна Рада, Тимчасовий уряд, Всеросійські установчі збори тощо), осмислення найближчих шляхів політично-духовного розвитку важливе місце в суспільному житті належало партіям, які врізнобіч відстоювали свої соціально-культурні програми; висували ідеї федералізму, автономії чи неподільності Росії; боролися за політичну свідомість широких мас, намагаючись формувати громадську думку навколо власних партійних орієнтирів. Активним «агітатором і пропагандистом» у цій політичній боротьбі виступала преса. Збільшенням кількісних показників періодика на території Наддніпрянської України в цей період значною мірою завдячує політизації всіх суспільних сфер життя.

Серед скрупульозних дослідників української преси доби національно-визвольних змагань - автори навчальних посібників із історії української преси А. Животко, О. Мукомела, І. Михайлин, В. Владимиров та ін. Партійне керівництво пресою періоду 1917-1925 рр. у контексті російського досвіду та українських реалій досліджував львівський проф. І. Крупський [1].

Чимало напрацювань здійснено істориками, які уважно вивчали функціонування партій та їхніх друкованих органів (Г. Рудий, В. Головченко, М. Романюк, І. Михальський та ін.). Не залишилися поза революційним контекстом 1917 р. і російські дослідники; окрім радянських науковців, варто звернути увагу й на сучасні розробки, передусім таких учених, як В. Ахмадулін, А. Антонов-Овсеєнко, Є. Петрова та багато інших [2]. Долучилися й українські науковці в еміграції, які були не лише свідками, а й учасниками революційних змін (В. Винниченко, І. Мазепа, М. Гру- шевський, М. Шаповал, П. Христюк та ін.). Інтенсивну партійну діяльність на території України початку ХХ ст., перерозподіл політичних сил, злиття чи роз'єднання партійних структур у революційну добу 1917-1920 рр. неодноразово змальовував у своїх монографіях історик В. Солдатенко [3].

Зміна ідеологічних орієнтирів потребує сьогодні перегляду концепцій радянського часу, врахування функціональних аспектів партійних видань без огляду на їхнє «більшовицьке забарвлення», визначення реальної політичної позиції редакцій газет і журналів, що створювали інформаційне середовище на українських землях початку ХХ ст.

Мета статті - з'ясувати основні політичні сили, що відігравали важливу роль у соціальних перетвореннях Східної України у 1917-1918 рр., а також визначити програмні засади преси як органів певних партійних об'єднань.

Методи дослідження. Опрацювання бібліографічних джерел, електронних і паперових каталогів газетних і журнальних видань провідних бібліотек України та Росії (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Російська державна бібліотека у Москві, Російська національна бібліотека у Петербурзі та ін.) дозволили здійснити моніторинг періодики 1917 - початку 1918 рр., виокремивши для аналізу партійну пресу різних спрямувань. Аналіз, синтез та узагальнення допомогли в досягненні мети дослідження, окресленні висновків і перспектив подальшого наукового опрацювання зазначеної теми.

Результати й обговорення

Досі бібліографія української преси (на всіх територіях, зокрема й поза межами України) залишається неповною й несистематизованою, бракує як кількісних, так і якісних характеристик. З огляду на зміни ідеологічних параметрів (у радянську епоху, в еміграції, зі створенням незалежної Української держави з 1991 р.) не завжди чітко подається характеристика політичних видань різного часу. При цьому й маркування партійної позиції - окремої партії чи її періодичного органу - не завжди було однозначним (у науковій літературі «вкоренилося» розмежування: більшовицькі та не більшовицькі партії, пролетарські та буржуазні, інтернаціоналізм та український буржуазний націоналізм). Спробуємо визначити партійні сили в українському середовищі доби революційних змагань 1917-1918 рр., а також виявити їхню періодику як інструмент політичного впливу на населення.

У книзі М. Стахіва подається визначення загального поняття «партія» (тобто - «добровільне об'єднання»), «політична партія» (в «суспільно-державно-політичних справах» має спільні інтереси, переконання й мету), шляхи організації новітніх українських політичних партій ХХ ст. (УРП, УНДП, УСДП, РУП, УСДРП, ТУП та ін.). Серед наймасовіших українських партій Наддніпрянщини дослідник називає УСДРП та Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ виникла з реформованого Товариства українських поступовців), з яких 4 квітня 1917 р. формально було створено Партію соціалістів-революціонерів. Чільними діячами тут були М. Ковалевський, Д. Ісаєвич, О. Севрюк, М. Шраг, М. Шаповал, Н. Григоріїв та ін. [4, с. 37].

На арену політичного життя в 1917 р. вийшли також Українська партія самостійників-соціалістів (П. Макаренко, П. Андрієвський, І. Луценко), Українська демократично-хліборобська партія (С. Шемет, В. Липинський), Українська трудова партія, Українська народна партія, Українська народно-республіканська партія та ін.

Так, основою редакційного колективу газети «Нова рада» були соціалісти-федералісти, які відстоювали думку незалежної автономії Української республіки в складі федеративної Російської держави (М. Грушевський, С. Єфремов, А. Ніковський, Ф. Матушевський, О. Дорошкевич, С. Черкасенко та ін.). Органом ЦК УСДРП стала «Робітнича газета» в Києві на чолі з В. Винниченком. Тут друкувались С. Драгоманов, П. Понятенко, І. Стешенко, О. Олесь, С. Петлюра та інші публіцисти, утверджуючи необхідність досягнення соціального й національного визволення в умовах розвитку демократії.

Розкол у лавах УСДРП призвів до проголошення «лівого крила» соціал-демократів (орієнтація на більшовицьку політику), які створили свої друковані органи - «Харьковский пролетарий» та кременчуцьку газету «Маяк».

Видавничу діяльність підтримувала Українська партія соціалістів-революціонерів, які з 1 травня 1917 р. видавали в Києві газету «Боротьба». Українські есери започаткували 4 травня 1917 р. щоденну газету «Народна воля». Харківський комітет партії соціалістів-революціонерів сприяв виданню двомовної газети «Земля и воля», де серед співробітників - молоді українські літератори Гнат Михайличенко та Андрій Заливчий.

«Рупором» більшовицької пропаганди на українських землях були катеринославська газета «Звезда», харківський «Донецкий пролетарий», одеський «Голос пролетария», полтавський «Молот», київський «Голос социал-демократа», миколаївське «Пролетарское знамя» (органи РСДРП).

На малопотужність цієї преси у 1917-1918 рр. вказує й історик В. Солдатенко, який підтвердив це підрахунками: в Києві лише з березня по серпень 1917 р. видавалось 106 газет і журналів різного політичного спрямування, з них лише одна газета була більшовицькою («Голос социал-демократа»); на Поділлі в 1917 р. виходило 35 часописів, лише два номери газети «Борьба» у Вінниці були більшовицькими; водночас «українські буржуазні націоналісти» в серпні зазначеного року опікувалися 40 газетами. Інший показник, наведений ученим, констатує наявність понад 600 періодичних видань, які випускали в світ «буржуазні, поміщицькі та дрібнобуржуазні (зокрема й буржуазно-націоналістичні) партії» в Україні (1917-1918 рр.) [5, с. 17].

Цю статистику можна продовжити й іншими підрахунками - відповідно до відомостей, представлених у книзі «Большевистская пресса Украины в 1917 - 1918 гг.» В. Солдатенка. Загалом автор (за бібліотечними та архівними даними) подав короткі анотації 64 більшовицьких періодичних видань (друковані органи більшовицьких комітетів та організацій; видання Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів; військова преса, профспілкова періодика). За містами їх виходу в світ вони розподіляються таким чином: у Києві з'явилося 10 органів РСДРП (або таких газет, що перебували під впливом більшовиків), у Катеринославі - 9, Харкові - 7; Одесі, Миколаєві й Могилеві-Подільському по 4, Полтаві - 3; по одному часопису зафіксовано в ряді міст: Кременчуці, Бердичеві, Єлисаветграді, Бердянську, Єнакієвому, Лисичанську, Вовчанську, Вінниці, Луганську і т.д.

Інакше складається картина розподілу більшовицької періодики за губерніями: першість належить Катеринославській - 17 видань (Катеринослав, Луганськ, Єнакієве, Кам'янське, Лозова Павлівка), далі - Херсонська губернія (12 видань, що виходили в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Єлисаветграді, Голті), третє місце належить Київській губернії (11 часописів, Київ і Бердичів).

Серед монархічної періодики О. Мукомела подає такі часописи, як «Южный край», «Русская жизнь» і «Вечер» у Харкові; «Киевлянин» і «Киевская мысль» у Києві; «Новая жизнь», «Новости дня», «Одесский листок» в Одесі; «Приднепровский край» в Катеринославі, «Полтавский день» у Полтаві та ін. [6, с. 73-77]. Зрештою, дослідник робить висновок: «... Партійна преса займала левову частку інформаційного простору революційної України. Різношерсті партії вправлялися в риториці, не гребуючи нетолерантними й нечесними прийомами та засобами щодо своїх опонентів.» [6, с. 77].

Важливе місце 1917 р. відводилося партійній діяльності та партійним лідерам при формуванні владних структур, зокрема, Всеросійських установчих зборів (за виборчими округами, губернськими містами та гарнізонами). Так, за показниками виборів до Установчих зборів у Житомирі брали участь 12 партій і національних об'єднань (меншовики і Бунд, Поалей-Ціон, Об'єднана єврейська соціалістична робітнича партія, крайова польська партія, кадети і безпартійні хлібороби, більшовики тощо); перемогли 9 українських есерів та 1 поляк [7, с. 278-279]. Катеринославська губернія була представлена 15-ма списками (від Спілки земельних власників, есерів, народних соціалістів, кадетів, 4 єврейських партій до поселення греків Маріупольського повіту, російських громадян німецької національності та ін.); перемогу здобули 10 представників від блоку (Селянська спілка, Рада селянських депутатів, українські есери, українські меншовики), 4 більшовики, 4 есери [7, с. 281-282]. 9 українських есерів, 4 більшовики та 1 правий есер увійшли до Установчих зборів від Чернігівщини, де загалом було представлено 15 списків [7, с. 322-323].

Проаналізувавши статистику щодо виборів до Всеросійських установчих зборів, зафіксовану в монографіях російського історика Л. М. Спірина, можна зробити такі загальні висновки: в жодному з губернському округів на Наддніпрянщині більшовики не складали 50 % обраних депутатів; із дев'яти губерній у шести (відсутні дані про Подільський округ) перемогу здобула так звана «націоналістична дрібна буржуазія», тобто українські партії. Скажімо, в Київському окрузі їм належало 79, 8 %, у Харківському - 72,9 %, у Волинському - 71 %. Лише в двох округах - Херсонському і Таврійському перемогу здобули есери (відповідно 52,9 % і 52,1 %). Для порівняння: понад 50 % голосів до Установчих зборів більшовицькі групи отримали в таких округах: Вітебському, Владимирському, Калузькому, Ліфляндському, Мінському, Московському, Смоленському, Тверському [8, с. 416-418].

Варто на цьому тлі простежити динаміку формування партійної преси на території Східної України. За основу обрано ті часописи, що визначили безпосередню партійну приналежність як органи певних партійних об'єднань або блоків; другим критерієм може бути змістовий компонент, коли виразно (в гаслах, програмних завданнях, меті видання тощо) окреслюються конкретні партійні цілі й завдання.

Наприклад, на Чернігівщині в 1917 р. з'явилося дві газети, що задекларували свою приналежність до РСДРП («Известия Конотопской организации РСДРП», «Первомайский листок» у Чернігові); ідеї російської соціал-демократії також відстоювали редакції газет: «известия Клинцовского районного совета рабочих и солдатских депутатов», «Известия Нежинского совета рабочих депутатов», «Известия Сновского совета рабочих и солдатских депутатов», «известия Черниговского губернского исполнительного комитета», «Голос труда / Черниговский голос труда».

Так, щотижневик у Конотопі мав традиційне гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У статті-зверненні «Товарищи рабочие!» (№ 1) Гр. Петрович наголошував, що це «суто робітнича, пролетарська газета», вона допоможе створити одну велику сім'ю народу «на чолі з його Величністю Пролетаріатом». Відповідно висувалися робітничі вимоги на міських виборах: громадянські права, охорона праці, житлове питання, господарча діяльність, народна освіта, медична підтримка тощо. Подібної програми (під гаслами «В боротьбі здобудеш ти право своє» і «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!») дотримувалися редакція щоденної газети «Известия Нежинского совета рабочих депутатов». У редакційній статті підкреслювалася потреба згуртування «робітничої армії праці пролетаріату», боротьба з капіталом, роль газети у відстоюванні солідарності, згуртованості робітників, які повинні були підтримати свій пресовий орган.

У Херсонській губернії (крім Одеси) ініціативи РСДРП поширювали у 1917-1918 рр. такі газети як «Социалдемократ / Голос рабочего» (Єлисаветград), «Пролетарское знамя» (орган більшовиків-інтернаціоналістів у Миколаєві), «Солдат и рабочий» (Херсон). Очевидною стала потреба об'єднання партійних зусиль - скажімо, соціал- демократів і єврейських партій. У травні-липні 1917 р. у Херсоні існував «орган незалежної єврейської соціалістичної думки» «Свободное слово», в Олександрії у 19171918 видавалася «Трудовая газета» - орган повітового комітету РСДРП (об'єднаної) і Бунду. Єврейські партії (Бунд, Поалей-Ціон, Об'єднана єврейська соціалістична робітнича партія та ін.) присутні при створенні таких партійних видань, як «Известия комитета Конотопской организации «Бунда», «Еврейский социалист» (Вінниця), «Бюллетень Полтавского комитета Объединенной еврейской социалистической рабочей партии», «Еврей-избиратель» (Полтавський губернський комітет партії «Ідиш фолкспартей»), «Еврейский социалист» (орган Луганської організації єврейської соціал-демократичної партії), «Еврейское слово» та «Наше слово» (орган групи Бунду для Катеринославської, Харківської, Таврійської і Донецької областей; Харків) тощо.

В інформаційному просторі півдня Росії виникають періодичні органи, зокрема в другій половині 1917 р., меншовиків-оборонців («Наш голос» у Харкові, 1917- 1919; «Рабочая жизнь» у Києві, 1917-1918), анархістів («Слово к моменту», Харків, 1917), кадетів - Партії народної свободи («Народная свобода» в Бахмуті на Катери- нославщині; «В последний час», «Народная свобода», «Известия Харьковского комитета Партии народной свободы» - у Харкові), «Свободный листок» (Київ, 1917).

У цей же час значно активізувалися зусилля соціалістів-революціонерів (есерів), які користувалися популярністю в міського населення, неодноразово перемагали на міських виборах у Харкові, Одесі, Катеринославі, Сімферополі. Спочатку тут переважали окремі відділення, групи чи гуртки як відгалуження російської партії есерів, згодом, у квітні 1917 р., сформована Українська партія соціалістів-революціонерів (УПРСР). До партійних органів належали такі часописи: селянська і робітнича газета «Дело социалиста-революционера» (Полтава, 1917), «Соціаліст-революціонер» (Полтава, 1917), «Клич народа» (Юзівка на Катеринославщині, 1917), «Земля и воля» «Луганський комітет соціалістів-революціонерів та Об'єднаної єврейської соціал-демократичної партії), «Земля и воля» (Харків, 1917-1918, також вечірній випуск і «передвиборчий листок»), «За народ» і «революционный народ» (Харків, 1917), «Революционное знамя» (Київ, 1917), «Конфедералист» (орган українських соціалістів-революціонерів незалежних, Київ, 1917), «Бюллетень Киевского губернского комитета Партии социалистов-революционеров» (1917), «Воля народа» (орган Київського комітету ПСР, 1917) та ін.

До політичних процесів на українських землях долучилися й національні меншини. Йдеться про Польську соціалістичну партію, Польське соціалістичне об'єднання, Чехословацьку соціал-демократичну робітничу партію. Їхніми зусиллями видавались: «Нагсе» (Київ, 1917), орган польських соціалістів «Sprawa Robotnicza» (Київ, 1917), «Свобода / Svoboda» (Київ, 1917), «Jednosc Robotnicza» (Харків, 1917), «Wyzwolenie» (Одеса, 1917-1919).

Слід зазначити, що поступово преса українських політичних партій (УСДРП, УПСР, УПСФ та ін.) засновувала на своїх шпальтах українські відділи, переходила на дві мови (російську та українську) або ж загалом друкувала матеріали українською мовою. До такої періодики належать: «Робітник» (орган Харківської організації УСДРП), «Земля и воля» (орган Харківського комітету ПСР), «Вільна спілка» (орган УПСФ у Києві), «Робітнича газета» (центральний орган УСДРП, Київ, 1917 -1919), «Боротьба» (орган ЦК УПСР, Київ, 1917-1920), «Литературный журнал» (видає ЦК УПСР, Київ, 1917), «Дніпро» (Херсон, 1917 -1918).

На позиціях УПСР стояла чернігівська газета «Народнє слово», яку очолювали В. Елланський (Блакитний), І. Коновал, Т. Осадчий. У програмі редакція визначала основні завдання: організація селянства, розвиток кооперації, український рух, вибори до Установчих зборів. У багатьох номерах надруковано звернення до «товаришів селян, робітників і салдатів» про необхідність поширення списку № 10 - Українських соціал-революціонерів і селянської спілки. До когорти кандидатів входили зокрема відомі українські діячі на Чернігівщині: Микола Шраг, Микита Шаповал, Іполит Ковалевський, Гаврило Одинець та ін. Газета поширювала основні партійні гасла: «Борітеся за Мир, Землю і Волю!», «Хай живе мир - геть війну!».

Органом Ради Слобідської України, щоденною соціалістичною газетою задекларувала себе «Нова громада» в Харкові (1917 -1918). Серед її редакторів - представники різних українських партій: соціал-демократ Я. Довбищенко, соціалісти-федералісти М. Плевако та Волосенко, есери М. Панченко та Я. Лепченко. Редакція сповідувала гасла: «Хай живе вільна Українська Народня Республіка!», «Хай живе Українська Народна Республіка в Російській Федерації Республік!».

На шпальтах української партійної періодики обговорювалися питання війни та миру, автономії та федерації, свободи й суверенності нації, незалежності й міжнародної співдружності. Цей синтез актуальних думок сконденсовано висловлено в статті «Волею та правом українського народу» М. Ткаченка на сторінках «Робітничої газети». Автор писав: «Чому український свідомий пролетаріат і українські соціал-демократи вже віддавна поставили як одну із своїх найближчих задач автономію України? ... На Україні живе 80 % українців, є велика промисловість, але майже вся вона знаходиться не в руках українців, а росіян, хоча робітники, здебільшого, українці. Отже, вся праця українців йде на чужу культуру, освіту. А при автономії усе це піде на користь Україні» (1917. - 30 берез.).

Незважаючи на певну дискусійність цих та інших питань, що порушувалися на сторінках партійної преси на Східній Україні в 1917 р., політичний вектор очевидно вказував шлях до розбудови самостійної України.

партійний преса наддніпрянщина політичний

Висновки

Таким чином, аналіз політичної ситуації на Наддніпрянській Україні в 1917 - на початку 1918 рр. свідчить про те, що стабільними залишалися традиції соціал-демократичного спрямування в партійній діяльності як російських (РСДРП, розколотої на дві фракції - більшовиків і меншовиків; кадетів - Партії народної свободи; есерів та ін.), так і українських партій (УСДП, УСДРП, УПСФ, УПСР), а також політичних організацій національних меншин на українських землях (Польська соціалістична партія, Польське соціалістичне об'єднання, Чехословацька соціал-демократична робітнича партія, Об'єднана єврейська соціалістична робітнича партія, Поалей-Ціон, Єврейська народна партія (Фолкспартей), Бунд).

Вся більшовицька періодика орієнтувалася на ленінські агітаційно-пропагандистські принципи, підтримувала починання російського пролетаріату, схиляючись до неподільної радянської держави. Українські партії, обираючи шляхи майбутнього, здебільшого схилялися до федерації чи автономії, обговорюючи питання національної незалежності та духовної спроможності.

Питання вивчення партійної преси в межах українських територій початку ХХ ст. досі залишається відкритим з огляду на несистематизованість джерел дослідження, відсутність багатьох видань у бібліотечних та архівних сховищах. Тому на часі залишається скрупульозний аналіз багатьох газет і журналів партійного характеру.

Література

1. Крупський І. Партійне керівництво пресою як форма контролю ЗМІ: російський досвід і українські реалії (1917-1925 рр.) / Іван Крупський // Теле- та радіожурналістика. - 2012. - Вип. 11. - С. 32-39.

2. Ахмадулин Е. В. Пресса политических партий России начала ХХ века: издания либералов / Е. В. Ахмадулин. - Ростов н/Д: Изд-во ОАО Росиздат, 2001

3. Ахмадулин Е. В. Пресса политических партий России начала ХХ века: издания консерваторов / Е. В. Ахмадулин. - Ростов н/Д: Изд-во ЗАО «Книга», 2001

4. Антонов-Овсеенко А. А. Роль периодической печати в формировании общественного сознания в России в 1917 г.: дисс. ... д-ра филол. н. / Антон Антонович Антонов-Овсеенко. - Тверь, 2013

5. Петрова Е. В. Пресса политических партий России: дисс. ... канд. филол. н. / Петрова Евгения Викторовна. - Ростов н/Д, 2010.

6. Солдатенко В. Революційна доба в Україні (1917-1920 рр.): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди. - 2-ге вид., доп. і перероб. / Валерій Солдатенко. - К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2012

7. Солдатенко В. Революційні альтернативи 1917 року й Україна / Валерій Солдатенко, Олена Любовець. - К.: Наук. думка, 2010;

8. Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: історичні есе-хроніки: у 4 т. / В. Ф. Солдатенко. - Х.: Прапор, 2008. - Т. 1: Рік 1917; Т. 2: Рік 1918

9. Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.) / В. Ф. Солдатенко. - К., 1999.

10. Стахів М. Українські політичні партії у соціологічнім насвітленні / др. Матвій Стахів. Ню йорк ; Детройт ; Скрентон, 1954.

11. Солдатенко В. Ф. Большевистская пресса Украины в 1917-1918 гг.: историко-библиограф. обзор / В. Ф. Солдатенко. - К.: Изд-во при Киев. ун-те Вища шк., 1979.

12. Мукомела О. На зламі віків: українська журналістика на початку ХХ ст.: навч. посіб. / Олександр Мукомела. - К.: Грамота, 2010.

13. Спирин Л. М. Россия. 1917 год. Из истории борьбы политических партий / Л. М. Спирин. - М.: Мысль, 1987.

14. Спирин Л. М. Классы и партии в гражданской войне в России (1917-1920 гг.) / Л. М. Спирин. - М.: Мысль, 1968.

15. Krupskyj I. Party leadership of the press as a form of control over media: Russian experience and Ukrainian realities (1917-1925) / Ivan Krupskyi // TV and broadcasting journalism. - 2012. № 11. - P. 32-39.

16. Ahmadulin Ye. V. Periodicals of the Political parties of Russia at the beginning of the ХХ century: press of liberals / Ye. V. Ahmadulin. - Rostov on Don: Publishing House Open joint- stock company Rosizdat, 2001; Ahmadulin Ye. V. Periodicals of the Political parties of Russia at the beginning of the ХХ century: press of conservators / Ye. V. Ahmadulin. - Rostov on Don: Publishing House «Book», 2001; Antonov-Ovseienko A. A. The role of Periodicals in the formation of public consciousness in Russia in 1917: Dissertation for Doctor's degree in Philology / Anton Antonovich Antonov-Ovseienko. - Tver', 2013; Petrova Ye. V. Periodicals of the Political parties of Russia: Dissertation for Candidate's degree in Philology / Petrova Yevgenia Viktorovna. - Rostov on Don, 2010.

17. Soldatenko V. Revolutionary age in Ukraine (1917-1920): the logic of knowledge, historical figures, key episodes. - 2-d ed., completed and processed / Valerij Soldatenko. - Kyiv: State Enterprise «Scientific and Publishing center «Priorities», 2012;

18. Soldatenko V. Revolutionary alternatives of the 1917 and Ukraine / Valerij Soldatenko, Olena Lyubovets. - Kyiv: Naukova dumka, 2010

19. Soldatenko V. F. Ukraine in the Revolutionary Age: historical essays-chronicles: in 4 v. / V. F. Soldatenko. - Kharkiv: Prapor, 2008. - V. 1: Year 1917; V. 2: Year 1918

20. Soldatenko V. F. Ukrainian revolution: conception and historiography (1918-1920) / V. F. Soldatenko. - Kyiv, 1999.

21. Stahiv М. Ukrainian Political Parties in the sociological view / dr. Matvij Stahiv. - New York ; Detroit ; Scranton, 1954.

22. Soldatenko V. F. Bolshevik's periodicals in Ukraine in 1917-1918: historical and bibliography review / V. F. Soldatenko. - Kyiv: Kyiv University Publishing House Vyszha shkola, 1979.

23. Mukomela О. At the turn of the century: Ukrainian Journalism on the beginning of the ХХ century: text book / Oleksander Mukomela. - Kyiv: Gramota, 2010.

24. Spirin L. М. Russia. 1917. From the History of the Political parties struggle / L. M. Spirin. - Moscow: Mysl', 1987.

25. Spirin L. М. Classes and Parties in the Civil war in Russia (1917-1920) / L. M. Spirin. - Moscow: Mysl', 1968.

Размещено на Allbest.ru