Зміст і організація навчання у закладах системи трудових резервів у відбудовчий період (1943-1950 рр.)

Король В. М.

Таблиця 2. - Питома вага дисциплін у навчальних планах училищ

Найважливішою теоретичною дисципліною були заняття зі спеціальної технології. Вони мали на меті дати необхідні знання про устрій та експлуатацію обладнання, використання інструментів, технологічний процес, прийоми роботи та методи організації праці на виробництві. Також у навчальному плані виокремлювалися такі спеціально-технічні предмети, як матеріалознавство і креслення, що відігравали значну роль у формуванні технічної грамотності учнів. Обсяг спеціальних знань, що мали даватися в училищах, відповідав вищим тарифно-кваліфікаційним робітничим розрядам. Крім того, отримана підготовка повинна була стати базою для підвищення кваліфікації молодих робітників вже під час роботи безпосередньо на підприємстві.

Хоча всі вступники до училищ і повинні були мати щонайменше початкову освіту, однак цього виявлялося недостатньо для свідомого засвоєння професійних знань. Техніка тогочасного виробництва набула великої складності і однозначно будувалася на наукових основах. Щоб працювати з нею вже було недостатньо просто елементарно вміти читати, писати і рахувати. Серйозне оволодіння складними спеціальностями ставало неможливим без системного отримання знань математичного, природничого і навіть гуманітарного характеру. Тому училища надавали своїм вихованцям додаткову загальноосвітню підготовку, яка дозволяла ґрунтовно розбиратися у природних та суспільних явищах, сприяла розвитку розумових здібностей - спостережливості, мислення, пам'яті, уяви. Загальна освіта була не тільки базою професійної освіти, але й однією з найважливіших складових виховання молоді відповідно до запитів тогочасної тоталітарної системи.

Головними дисциплінами цього напрямку підготовки в училищах були математика, фізика, російська мова і літературне читання. Вивчаючи математику, учні тренувалися у необхідних виробничо-технічних розрахунках. У фізиці вони розглядали певні фізичні явища та закономірності з точки зору використання їх у виробничих процесах. Уроки російської мови і літературного читання, запроваджені наприкінці 1943 р., передбачали вправи учнів в усному та письмовому мовленні з використанням певною мірою матеріалу виробничого характеру На російську покладалася роль універсальної мови у масштабах усієї країни. Випускник-«трудрезервник» будь-якої національності, направлений у будь-який куточок Радянського Союзу, мав використовувати саме цю мову як інструмент комунікації на виробництві.

За рахунок запровадження викладання російської мови і політичних занять у навчальних планах 1943-1945 рр. для училищ кількість годин на вивчення загальноосвітніх дисциплін була значно збільшена. Їх питома вага по відношенню до всього навчального часу зросла майже до 20 %. Такий крок пояснювався необхідністю компенсувати падіння рівня освітньої підготовки серед молоді у роки війни і окупації та бажанням влади посилити ідеологічну обробку молоді. Зауважимо, що навчальні плани і програми 1945 р. з незначними змінами діяли до початку 1950-х років.

Проводячи загальноосвітню підготовку, училища не орієнтувалися на якісь певні класи середньої школи. Програми даних предметів значно відрізнялися від того, що вивчали звичайні школярі. Їх зміст визначався із урахуванням вимог до конкретного фаху. Наприклад, у курсі фізики доволі детально розглядалися важливі для більшості тогочасних робітничих професій розділи, присвячені механіці й теплоті, значно стисліше - електриці та магнетизму, і зовсім коротко - світлу і звуку В закладах металургійної, хімічної та нафтовидобувної спеціалізації крім фізики додатково вивчали ще й хімію [9, с. 9].

Владою декларувалося, що діяльність навчальних закладів трудових резервів мала стати важливим кроком на шляху розв'язання поставленого Сталіним завдання з піднесення культурно-освітнього рівня робітників до рівня інженерно-технічних працівників. У засобах масової інформації зухвало пропагувалася ідея «знищення відмінностей і суперечностей між розумовою та фізичною працею», у реалізації якої одну з ключових ролей мало відігравати теоретичне навчання в училищах і школах ФЗН [11, с. 2].

Виробниче навчання і заняття зі спеціальної технології відбувалися протягом усього часу перебування учнів в училищі, щоб безперервно направляти їх професійний розвиток. Вивчення решти предметів навчального плану підпорядковувалося інтересам засвоєння спецтехнології і програм виробничого навчання. Звичайно, з точки зору інтересів практики, бажано було, щоб вивчення таких дисциплін, як матеріалознавство і креслення, завершувалося якомога раніше. Так учні мали б змогу виконувати навчально- виробничі завдання, свідомо розбираючись у кресленнях і властивостях оброблюваних матеріалів. Однак курс креслення неможливо пройти без засвоєння декількох розділів математики. Низка тем із матеріалознавства базується на знаннях із фізики, яка теж, у свою чергу, спирається на математику. Але зосередитися на вивченні всього курсу математики за перші місяці перебування в училищі теж було недоцільно, оскільки в курсі цієї точної дисципліни вирішальну роль відіграють розрахункові навички, а їх формування потребує вправ протягом тривалого проміжку часу

Взяти до уваги усі вищевказані міркування намагалися наступним чином. Вивчення всіх предметів в училищах починалося одночасно. Але на математику як основу для інших дисциплін спочатку відводилося 4 години на тиждень, а потім тижневе навантаження спадало до 3-х, а на другому році навчання - до 2 годин. Зі спеціально-технічних курсів (спецтехнології, матеріалознавства, креслення) навпаки кількість годин на тиждень поступово збільшувалася.

На відміну від училищ, рівень освітньої підготовки мобілізованих до шкіл ФЗН не регламентувався. До багатьох із них спрямовувалися навіть малописьменні підлітки.

Навчання у школах ФЗН відрізнялося від училищ, перш за все, відсутністю загальноосвітніх предметів. Якщо їх і запроваджували в окремих школах, то у незначному обсязі. Вважалося, що такі дисципліни необов'язкові для робітників масових професій, яким достатньо і того освітнього рівня, з яким прийшли до трудових резервів.

У навчальний план шкіл системи ДТР крім виробничого навчання був включений розділ теоретичного навчання - «Інструктаж з техмінімуму». Його заняття відбувалися за темами: техніка безпеки, основи матеріалознавства, читання креслень, будова устаткування, технологічний процес, організація робочого місця і праці, трудове законодавство. Отже, якщо в навчальному плані училищ фігурували окремі предмети, то в школах ФЗН та ж інформація, але у доволі обмеженому обсязі, розглядалася як окремі питання одного комплексного курсу Оскільки робітники масових професій дуже невеликою мірою були задіяні у самостійних розрахунках технологічного процесу, то з більшістю його операцій ознайомлення відбувалося взагалі лише практично безпосередньо під час виробничого навчання [9, с. 10].

Зазвичай мобілізації до шкіл ФЗН відбувалися двічі на рік. Відповідно молодь осіннього призову навчалася з жовтня по березень, а весняного - з березня по жовтень. Весь термін навчання у школах ФЗН умовно поділявся на три періоди. Звичайно, у кожному з них домінувало виробниче навчання. Але у першому - теоретична підготовка переважала над фізичним вихованням (військовою підготовкою), у другому ж - кількість занять з фізичного виховання чи військової підготовки зрівнювалася з теоретичними або навіть перевищувала їх. Третій період повністю присвячувався виробничій підготовці (Див. Табл. 3-4). Як правило, учні проводили його, практикуючись на базових підприємствах.

У другій половині 1940-х років «фезеошники» за уніфікованим розкладом протягом 1-4-го тижнів навчання мали по 6 годин виробничого навчання щодня. У понеділок, середу, п'ятницю та суботу проводилися по 2 уроки теоретичної підготовки, а у вівторок і четвер - по уроку політичних занять і 2 години фізичного виховання. З 5-го по 16-й тиждень розклад відрізнявся від попереднього періоду лише тим, що суботні теоретичні заняття замінювалися на фізичне виховання. А 17-26-й тижні вже повністю відводилися на виробниче навчання, яке зростало до 8 годин на день. При цьому лише політзаняття стабільно залишалися і тривали по вівторках і четвергах.

У школах, де гуртожитки, навчальні корпуси, майстерні і виробничі ділянки знаходилися на великій відстані одні від одних, і переміщення між ними вимагало тривалого часу, пропонувалося спеціально виділити два дні на тиждень для зосередження всіх занять з теоретичної, політичної і фізичної підготовки [12, с. 7].

У 1947 р. була спроба перевести частину шкіл ФЗН на 3-місячний термін навчання за рахунок урізання всіх видів підготовки. Згодом з'ясувалося, що кваліфікація випускників таких закладів залишалася недостатньою. Згодом від скорочених програм відмовляються. Більше того, у 1949 р. школи ФЗН деяких спеціалізацій, а також новостворені гірничопромислові школи отримали навчальні плани, розраховані вже на 10 місяців підготовки. Подовження терміну навчання відбулося шляхом включення нових розділів і тем до виробничого та теоретичного циклів підготовки. Насамперед, це дозволило значно покращити якість професійної освіти майбутніх шахтарів, нафтовиків і будівельників.

Таблиця 3. - Потижнева кількість годин за напрямками підготовки у школах ФЗН металообробних спеціальностей у 1943-1945 рр. (складено за [10, с. 70])

Таблиця 4. - Загальний потижневий розподіл навчального часу в школах ФЗН у др. пол. 1940-х рр. [12, с. 6]

Поза планом

Політзаняття22252

Для «трудрезервників» усіх навчальних закладів обов'язково викладався предмет, що декларувався як один з найважливіших, - політичні заняття. Спочатку ця дисципліна читалася позапланово, а згодом її було включено і до навчальних планів. Головною метою політичних занять визначалося «виховання в учнів соціалістичного відношення до праці, розуміння кожним молодим робітником свого громадянського обов'язку перед Батьківщиною». Державі були потрібні не просто кваліфіковані робітники, а палкі носії комуністичних ідей, готові до жертовності в ім'я їх перемоги, або, принаймні, лояльні до режиму громадяни, переконані у перевагах радянського ладу над капіталістичним.

Програма політзанять для шкіл ФЗН розраховувалася на 52 години. Вона складалася з 5 розділів. На перший із них відводилося 14 годин. Він присвячувався боротьбі трудящих країни проти влади поміщиків та капіталістів, а також побудові соціалізму в СРСР. Другий розділ (14 годин) містив основні відомості про Конституцію СРСР. У третьому розділі необхідно було за 6 годин викласти історію Великої Вітчизняної війни. Четвертий (12 годин) - розглядав плани радянського народу на майбутнє, кінцевою метою яких була побудова комунізму. П'ятий розділ (4 години), узагальнюючий попередні, мав присвячуватися ключовій ролі партії більшовиків і комсомолу у соціалістичних перетвореннях. Ще 2 години додатково приділялося на повторення вивченого матеріалу.

Програма була наповнена певним логічним зв'язком, якого викладачам необхідно було дотримуватися у процесі занять. Головними тезами були твердження, що:

- знедолені і безправні трудящі під керівництвом ленінсько-сталінської партії здійснили соціалістичну революцію, щоб побудувати найдосконаліший у світі суспільний лад;

- тільки завдяки цьому ладові було знищено сили фашизму, перемога над яким вивела СРСР у ряд наймогутніших держав світу;

- цей же лад дозволить у стислий термін завершити відбудову зруйнованого господарства і почати впевнену ходу на шляху до «повного торжества комунізму».

Під час політзанять викладачам належало підкреслювати значення непримиренної боротьби більшовиків з «ворогами трудящих класів» і різними опортуністичними елементами всередині партії. Велику Вітчизняну війну потрібно було представити найбільш справедливою війною в усій історії людства, оскільки вона велася не тільки за незалежність країни, але й за збереження «найбільш передового соціалістичного ладу» і звільнення народів Європи і Азії від фашистського рабства. Протягом всього курсу необхідно було наголошувати на керівній ролі партії, вождів народу і персонально товариша Сталіна як «великого організатора соціалістичного будівництва», «стратега і творця перемоги над фашизмом».

При вивченні періоду післявоєнного розвитку керівнику політзанять рекомендувалося наводити не тільки загальні дані п'ятирічного плану, але й очікувані показники місцевого розвитку рівня області, міста, окремих підприємств і підрозділів [13, с. 20-21].

З огляду на довший термін навчання в училищах, на політзаняття тут давали значно більше часу, і програма цієї дисципліни дещо відрізнялася від шкіл. У повоєнний час в межах викладання політзанять розроблялися окремі тематичні курси для РУ, кожен із яких акцентувався на певній галузі знань про СРСР: історії, географії, державно-правовому устрої. Наприклад, наказом начальника Головного управління трудових резервів (ГУТР) з березня 1946 р. у ремісничих і залізничних училищах в межах політзанять запроваджувалося вивчення навчального курсу «Простори і багатства нашої Батьківщини» обсягом 26 годин. Розраховувався він на одну навчальну чверть (по 2 уроки в кожному з 13 тижнів). За програмою, перші 8 годин занять курсу присвячувалися викладенню географічної інформації про СРСР природничого характеру (моря, річки, гори, клімат, ґрунти, рослинні зони, корисні копалини тощо). На 9-16 уроках характеризувалися різні галузі економіки країни, на 17-18 - її населення, а решта навчального часу присвячувалася вивченню і детальному розгляду кожної союзної республіки та її народу [14, арк. 2-4].

Однак ідейно-політичне виховання не обмежувалося лише політзаняттями. Воно здійснювалося в процесі освоєння учнями будь-якого предмета навчального плану. Не тільки загальноосвітні, але й загально-технічні дисципліни мали слугувати для вироблення матеріалістичного світогляду, виховання комуністичних поглядів і переконань, формування радянського патріотизму Тому навіть у посібники зі спецтехнології чи техмінімуму могли включатися вислови класиків марксизму, цитати зі сталінської конституції і дані з п'ятирічного плану

Вважалося, що ідеологічне виховання спонукає молодих робітників до підвищення продуктивності і творчого вдосконалення їхньої праці. Значна увага під час навчання (принаймні, формально) надавалася популяризації руху «ударників», що відображалося у навчальних програмах і літературі для закладів системи трудових резервів.

У якості прикладу візьмемо підручник Б. Бруштейна та В. Дементьєва з токарної справи для шкіл ФЗН. Ця книжка була базовою для вивчення техмінімуму з вказаної спеціальності та кілька разів перевидавалася великими накладами. Вона містила спеціальну главу «Стаханівські методи роботи». Тут наводилася низка прикладів реальних удосконалень і винаходів відомих токарів-«ударників», які мали слугувати прикладом для учнів. Однак конкретних і доступних дороговказів на шляху до перетворення на «передовика» без зміни виробничих технологій у тексті знаходимо лише три: економія часу за рахунок скорочення проміжків між машинними операціями над кожним виробом; обслуговування одночасно кількох верстатів («багатоверстатність»); суміщення споріднених професій (фрезерувальника, свердлувальника, шліфувальника тощо) [15, с. 137-141].

Однією з важливих складових навчального процесу в училищах і школах ФЗН було фізичне виховання. Його завданнями були:

- зміцнення здоров'я учнів, їх загартування і всебічний фізичний розвиток;

- виховання в учнів основних психофізичних і морально-вольових якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості, сміливості, наполегливості, дисциплінованості, почуття товариства і колективізму;

- тренування в учнів основних прикладних рухливих навичок: ходьби, бігу, подолання перешкод, пересування на лижах, плавання тощо;

- засвоєння учнями основ техніки окремих видів спорту і залучення їх до систематичних занять фізкультурою і спортом;

- отримання основних знань з питань гігієни і надання першої допомоги [9, с. 9].

На практиці траплялися випадки, коли учні не могли засвоїти окремі тяжкі види робіт через власну слабкість і недостатній фізичний розвиток. Правильно ж підібрані навантаження на опорно-руховий апарат (ясна річ, за нормального харчування) дозволяли юнакам швидко зміцніти. Цей незаперечний факт усіма сприймався як виразне свідчення безпосередньої користі від присутності фізичного виховання у навчальних планах.

Крім обов'язкових занять з фізкультури у закладах системи ДТР передбачалися додаткові заходи, включені до режиму дня (ранкова гімнастика, гімнастика у перервах між заняттями), а також спортивна активність учнів у позанавчальний час. Для забезпечення останньої поширювалися секції Добровільного спортивного товариства «Трудові резерви». Періодично організовувалися заходи з підготовки і проведення атестування за комплексами норм ГТО і БГТО.

У роки війни з огляду на потреби обороноздатності країни місце фізичного виховання у навчальних планах займала військова підготовка. На її заняттях учням давали початкові військові знання та практичні навички в обсязі підготовки одиночного бійця. Але додатково при школах ФЗН і училищах діяли різні мілітарні гуртки, що навчали хлопців та дівчат військовим спеціальностям снайпера, кулеметника, мінометника та ін. Навіть після заміни військової підготовки фізичним вихованням у 1946 р. ці гуртки ще кілька років продовжували свою діяльність.

Заняття у військовому гуртку Роменської школи ФЗН 5.

Фото з газети «Більшовицька зброя» (Суми) за 21 квітня 1948 р.

Розпорядком дня у навчальних закладах трудрезервів визначався час для проведення занять у проміжку з 8.30 до 16.30. Передбачалася перерва на обід з 12.30 до 13.30. Суворо регламентувався і час для вивчення домашнього завдання учнями - з 19.30 до 21.00 [8, с. 74].

Уроки з теоретичних дисциплін тривали по 50 хвилин. Що ж стосується виробничого навчання, то всю другу половину 1940-х років велася дискусія щодо його часової організації. Як науковці, так і практики, що працювали безпосередньо у школах та училищах, сперечалися між собою з даного питання. Дискусія вилилася на сторінки друкованого органу системи трудових резервів - журналу «Производственное обучение». Почалася полеміка зі статті авторитетного спеціаліста у даній галузі Ф. Блинчевського. Він запропонував розбити час, відведений на виробниче навчання, на чітко регламентовані проміжки і централізовано встановити для початкової підготовки уніфікований 80-хвилинний урок і 15-хвилинні перерви, а для подальшого періоду - уроки по 3 повних години [16, с. 14].

Після цього почався вал статей до редакції з найрізноманітнішими альтернативними пропозиціями та їх серйозним обґрунтуванням. Обговорювалися різні варіанти встановлення тривалості уроку виробничого навчання:

- по 45-50 хвилин з 10-хвилинними перервами, що нагадувало б звичний для молоді режим середніх шкіл [17, а 16-17];

- по 3 години, щоб учні встигали без відволікань опановувати певні прийоми, операції і процеси [18, а 16-17];

- змінюваної протягом дня тривалості (25, 45, 80 і 90 хвилин) в залежності від призначення уроку: ознайомлення, набуття навичок, повторення, узагальнення знань тощо [17, а 16-17];

- єдиний урок, що охоплює весь робочий день (з перервою на обід), за якого учні б відразу звикали до режиму роботи на виробництві [19, а 9-10].

Ці пропозиції можна було легко реалізувати для початкової підготовки у власних майстернях шкіл та училищ. Втім, під час практики на базових підприємствах урочної форми організації навчання дотримуватися вже було складно і взагалі недоцільно через задіяність учнів у виробничому процесі.

Також паралельно відбувалася суперечка про потрібність і можливість фронтальності під час занять, за якої всі учні одночасно мали виконувати однакову роботу. Альтернативою цьому вважалися індивідуальний та змішаний підходи.

А поки відбувалися нескінчені теоретичні пошуки досконалої методології виробничого навчання, у школах та училищах буйним цвітом розквітла безсистемність та імпровізація. Незважаючи на інструкції ГУТР (згодом Міністерства трудових резервів) єдина система планування і обліку навчальної роботи в закладах УРСР була встановлена лише в 1947 р. [20, арк. 43]. Довгий час заклади будували свій навчальний процес на власний розсуд відповідно до існуючих місцевих умов. Все залежало від наявності приміщень для майстерень, матеріально-технічної бази, компетентного персоналу і рівня співпраці з базовим підприємством. У цій ситуації гостро стояла проблема координування виробничого навчання з теоретичним, без чого якість підготовки випускників залишалася низькою.

Для покращення професійної підготовки керівництвом системи трудових резервів рекомендувалося виділяти учням на базових підприємствах самостійні робочі місця, лави, пролети чи майданчики. Так, десятки шкіл ФЗН Сталінської області для навчання підземним професіям отримали у шахтах власні ділянки і лави. Низка закладів ДТР Харківської області мали самостійні виробничі майданчики у заводських цехах [20, арк. 42]. А учні Дрогобицької школи ФЗН № 3 своїми силами обслуговували дві бурових вишки і видобували нафту [21, арк. 86].

В той же час існували й інші думки щодо проходження навчання на підприємствах. Так, Сумське РУ № 1 вважало більш корисним тимчасове прикріплення своїх вихованців до бригад дорослих працівників [22, арк. 10]. Водночас дирекція Жданівського (Маріупольського) РУ № 8 взагалі стверджувала, що виробниче навчання у власних майстернях більш ефективне, ніж у цехах заводу через можливість фронтальної організації занять та їх методичного забезпечення. Практика на підприємстві тут вважалася необхідною лише напередодні випуску і передачі молоді на виробництво [23, арк. 3]. Очевидно, дані підходи теж були виправдані і диктувалися місцевими особливостями професійної підготовки.

Використання праці «трудрезервників» було вигідним для економіки держави. Лише у 1947 р. учнями РУ, ЗУ і шкіл ФЗН України в процесі виробничого навчання було видобуто 890 тис. тон вугілля, поставлено 126 тис. пар кріплень і пройдено 18 тис. погонних метрів гірничих виробіток, виплавлено 4 тис. тон чавуну, відремонтовано 396 паровозів та 2,3 тис. вагонів тощо. Стимулюючим для молоді був той факт, що частину грошей, нарахованих навчальним закладам за проведення даних робіт, могли отримувати безпосередні виконавці, тобто учні [20, арк. 43].

Отже, складовими процесу підготовки молодих робітничих кадрів у закладах трудових резервів були: виробниче навчання, спеціально-технічні та загальноосвітні дисципліни включно з політзаняттями, а також фізичне виховання чи військова підготовка. Наголос робився на набутті практичного досвіду шляхом виробничого навчання, на яке відводилася левова частка часу. Відмінності у навчальних планах шкіл та училищ системи ДТР дозволяли забезпечити одночасну потребу економіки у робітниках різних спеціальностей і рівнів професійної кваліфікації. У перспективі подальших досліджень обов'язково необхідно вивчити особливості виховного процесу в трудових резервах через його взаємопов'язаність з навчальним.

Література

Очерки истории профессионально-технического образования в СССР / Под. ред. С.Я. Батишева. - М.: Педагогика, 1981. - 352 с.

2. Веселов А.Н. Профессионально-техническое образование в СССР: Очерки по истории среднего и низшего профессионально-технического образования в СССР / А.Н. Веселов. - М.: Профтехиздат, 1961. - 435 с.

3. Котляр Э.С. Государственные трудовые резервы СССР в годы Великой Отечественной войны / Э.С. Котляр. - М.: Высшая школа, 1975. - 240 с.

4. Терещенко Г.І. Організаторська діяльність Комуністичної партії по підготовці робітничих кадрів на Україні. За матеріалами навчальних закладів професійно-технічної освіти, 1940-1970 рр. / ГІ. Терещенко. - К.: Вища школа, 1974. - 159 с.

5. Бомбандьорова О.А. Державні трудові резерви на відбудові енергетичних та металургійних підприємств України (1943-1945 рр.) / О.А. Бомбандьорова // Наукові записки: [збірник наукових статей] / Відп. ред. М.І. Шкіль. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1999. - Вип. 35, ч. 4: Педагогічні та історичні науки. - С. 201-210.

6. Лобода М. Трудові ресурси у важкій промисловості України під час нацистської окупації та у відбудовчий період (1941-1950) / М. Лобода. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. - 206 с.

7. Селецький А.В. До історії становлення і розвитку систем робітничої підготовки в Україні. Державні трудові резерви / А.В. Селецький // Проблеми інженерно-педагогічної освіти. Збірник наукових праць. - Випуск 28-29. - Харків: Українська інженерно-педагогічна академія, 2010. - С. 83-89.

8. Трудовые резервы СССР. Сборник официальных материалов / Сост. Розофаров М.С. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. - 376 с.

9. Содержание обучения в училищах и школах ФЗО // Производственное обучение. - 1947. - №> 12. - С. 8-10.

10. Блинчевский Ф.Л. Профессионально-техническое образование рабочих в СССР / Ф.Л. Блинчевский, ГИ. Зеленко. - М.: Трудрезервиздат, 1957. - 160 с.

11. Голубенко В. Об уничтожении противоположности между трудом умственным и трудом физическим / В. Голубенко // Красный Крым (Симферополь). - 1948. - N° 206(8066).

- 16 октября. - С. 2.

12. Вейсбланд А. Новые учебные планы и программы школ ФЗО / А. Вейсбланд // Производственное обучение. - 1947. - № 3. - С. 6-7.

13. Лернер И. Программа политзанятий для школ ФЗО / И. Лернер // Производственное обучение. - 1947. - № 2. - С. 20-21.

14. Державний архів Сумської області (далі - ДАСО), ф. Р-3369, оп. 1, спр. 15, 26 арк.

15. Бруштейн Б.Е. Основы токарного дела / Б.Е. Бруштейн, В.И. Дементьев. - М.: Машгиз, 1948. - 160 с.

16. Блинчевский Ф. Методика инструктивного урока / Ф. Блинчевський // Производственное обучение. - 1947. - № 1. - С. 14-17.

17. К дискуссии об уроке производственного обучения. (Обзор неопубликованных материалов) // Производственное обучение. - 1947. - № 7. - С. 16-17.

18. Сквирский Я. За внедрение урока / Я. Сквирский // Производственное обучение.

- 1947. - № 6. - С. 16-17.

19. Голант Е. Об основных элементах учебного процесса и длительности урока производственного обучения / Е. Голант // Производственное обучение. - 1947. - № 3. - С. 9-10.

20. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України), ф. 4609, оп. 1, спр. 45, 135 арк.

21. ЦДАВО України, ф. 4609, оп. 1, спр. 47, 118 арк.

22. ДАСО, ф. Р-7607, оп. 1, спр. 20, 46 арк.

23. Державний архів Донецької області, ф. Р-6714, оп. 1, спр. 6, 11 арк.

References

1. Ocherki istorii professional'no-tekhnicheskogo obrazovaniya v SSSR / Pod. red. S.Ya. Batisheva. - M.: Pedagogika, 1981. - 352 s.

2. Veselov A.N. Professional'no-tekhnicheskoe obrazovanie v SSSR: Ocherki po istorii srednego i nizshego professional'no-tekhnicheskogo obrazovaniya v SSSR / A.N. Veselov. - M. : Proftekhizdat, 1961. - 435 s.

3. Kotlyar E.S. Gosudarstvennye trudovye rezervy SSSR v gody Velikoy Otechestvennoy voyny / E.S. Kotlyar. - M. : Vysshaya shkola, 1975. - 240 s.

4. Tereshhenko G.I. Organizators'ka dijal'nist' Komunistychnoi' partii' po pidgotovci robitnychyh kadriv na Ukrai'ni. Za materialamy navchal'nyh zakladiv profesijno-tehmchnoi' osvity, 1940-1970 rr. / G.I. Tereshhenko. - K.: Vyshha shkola, 1974. - 159 s.

5. Bomband'orova O.A. Derzhavni trudovi rezervy na vidbudovi energetychnyh ta metalurgijnyh pidpryjemstv Ukrai'ny (1943-1945 rr.) / O.A. Bomband'orova // Naukovi zapysky: [zbirnyk naukovyh statej] / Vidp. red. M.I. Shkil'. - K.: Vyd-vo NPU im. M.P.Dragomanova, 1999. - Vyp. 35, ch. 4: Pedagogichni ta istorychni nauky. - S. 201-210.

6. Loboda M. Trudovi resursy u vazhkij promyslovosti Ukrai'ny pid chas nacysts'koi' okupacii' ta u vidbudovchyj period (1941-1950) / M. Loboda. - K.: In-t istorii' Ukrai'ny NAN Ukrai'ny, 2012. - 206 s.

7. Selec'kyj A.V Do istorii' stanovlennja i rozvytku system robitnychoi' pidgotovky v Ukrai'ni. Derzhavni trudovi rezervy / A.V Selec'kyj // Problemy inzhenerno-pedagogichnoi' osvity. Zbirnyk naukovyh prac'. - Vypusk 28-29. - Harkiv: Ukrai'ns'ka inzhenerno-pedagogichna akademija, 2010. - S. 83-89.

8. Trudovye rezervy SSSR. Sbornik ofitsial'nykh materialov / Sost. Rozofarov M. S. - M.: Gosudarstvennoe izdatel'stvo yuridicheskoy literatury, 1950. - 376 s.

9. Soderzhanie obucheniya v uchilishchakh i shkolakh FZO // Proizvodstvennoe obuchenie.

- 1947. - № 12. - S. 8-10.

10. Blinchevskiy F.L. Professional'no-tekhnicheskoe obrazovanie rabochikh v SSSR / F.L. Blinchevskiy, G.I. Zelenko. - M.: Trudrezervizdat, 1957. - 160 s.

11. Golubenko V Ob unichtozhenii protivopolozhnosti mezhdu trudom umstvennym i trudom fizicheskim / V. Golubenko // Krasnyy Krym (Simferopol'). - 1948. - № 206(8066). - 16 oktyabrya. - S. 2.

12. Veysbland A. Novye uchebnye plany i programmy shkol FZO / A. Veysbland // Proizvodstvennoe obuchenie. - 1947. - № 3. - S. 6-7.

13. Lerner I. Programma politzanyatiy dlya shkol FZO / I. Lerner // Proizvodstvennoe obuchenie. - 1947. - № 2. - S. 20-21.

14. Derzhavnyj arhiv Sums'koi' oblasti (dali - DASO), f. R-3369, op. 1, spr. 15, 26 ark.

15. Brnshteyn B.E. Osnovy tokamogo delа / B.E. Brushteyn, VI. Dement'ev. - M.: Mashgiz, 1948. - 160 s.

16. Blinchevskiy F. Metodika instruktivnogo uroka / F. Blinchevs'kiy // Proizvodstvennoe obuchenie. - 1947. - №2 1. - S. 14-17.

17. K diskussii ob uroke proizvodstvennogo obucheniya. (Obzor neopublikovannykh materialov) // Proizvodstvennoe obuchenie. - 1947. - №2 7. - S. 16-17.

18. Skvirskiy Ya. Za vnedrenie uroka / Ya. Skvirskiy // Proizvodstvennoe obuchenie. - 1947. - №> 6. - S. 16-17.

19. Golant E. Ob osnovnykh elementakh uchebnogo protsessa i dlitel'nosti uroka proizvodstvennogo obucheniya / E. Golant // Proizvodstvennoe obuchenie. - 1947. - №2 3. - S. 9-10.

20. Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady i upravlinnja Ukrai'ny (dali - CDAVO Ukrai'ny), f. 4609, op. 1, spr. 45, 135 ark.

21. CDAVO Ukrai'ny, f. 4609, op. 1, spr. 47, 118 ark.

22. DASO, f. R-7607, op. 1, spr. 20, 46 ark.

23. Derzhavnyj arhiv Donec'koi' oblasti, f. R-6714, op. 1, spr. 6, 11 ark.

Размещено на Allbest.ru