Святе життя автора "Житій святих"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Святе життя автора "Житій святих"

Валерій Олійников,

кандидат церковно-історичних наук, викладач кафедри церковно-історичних і практичних дисциплін Київської православної богословської академії

У статті розглянуті сторінки біографії видатного культурного і релігійного діяча другої половини XVII ст. - свт. Димитрія Туптала - на підставі його щоденника, підкреслено глибоке українське коріння святителя.

Ключові слова: щоденник, бароковий письменник, «Житія святих», настоятель українських монастирів, ростовський період.

«Святі Батьківщини своєї після смерті не покидають», - цей вислів святого Димитрія (Данила) Туптала, митрополита Ростовського та Ярославського, церковного діяча, проповідника, вченого, письменника, став не тільки афоризмом, а й епіграфом його життя. Не зважаючи на те, що Російська Церква і російська література зараховують до своєї спадщини творчий доробок праведника, який в останні сім років життя з волі царя Петра І опинився далеко від рідної землі, він залишається одним із найвизначніших духовних мужів Української Церкви й української культури. Адже «...не Святитель винний у тому, що його, святого українського, фальшиво записують до святих самої Російської церкви» [5, с. 342].

Мета статті - здійснити короткий розгляд і аналіз життя і творчості видатного культурного і релігійного діяча другої половини XVII ст. - святителя Димитрія Туптала на підставі його щоденника для підкреслення українських коренів богослова.

Вивченню творчого шляху митрополита Димитрія присвятили свої праці В. Неча- єв, І. Шляпкін, А. Величковський, Ф. Тітов, М. Попов, О. Вертеловський. Повернув ім'я святого Димитрія Туптала на рідну землю митрополит Іларіон (Іван Огієнко). До митр. Іларіона «обозрЬніе богоугодныхъ трудовъ святителя, по ихъ внутреннему достоинству» важливо було тільки, як вивчення творів «Отца и Учителя церкви россійской» [4, с. 85]. Уперше саме Іван Огієнко в «Українській патрології» зазначив: «Святий Димитрій Туптало, хоч і був Митрополитом Ростовським, виразно позо- стався сином українського народу аж до свого упокоєння» [3, с. 28]. Про нього ж у книзі «Життєписи великих українців» митрополит Іларіон писав: «Це один із тих передових українських духовних мужів, що ретельно вели вперед розвій української церкви і що позоставили плідні сліди своєї видатної праці в кожній закутані українського релігійного й культурного життя» [5, с. 242]. У 2007 році вперше у незалежній Україні вийшов збірник наукових праць «Дмитро Туптало у світі українського бароко» (Львівська медієвістика. - Вип. 1), в якому дослідники різного профілю усебічно висвітлили різні грані життя й діяльності церковного й культурного діяча. І все таки творча спадщина митрополита Ростовського з ракурсу монополістичного міркування у російському літературознавстві для переосмислення історії українського письменства давньої доби вивчена недостатньо. Цим обумовлена актуальність дослідження.

Джерел для вивчення діяльності свт. Димитрія Туптала залишилося небагато. Спочатку хочеться звернути увагу, що зберігся опис зовнішнього вигляду святителя: «Митрополит Димитрій був невеликого зросту, білявий з сивиною, худий, сутулився, з гостроконечною бородою, яка ледь видовжувала підборіддя, в окулярах, вдягнений у темно-зелену рясу (це був його улюблений колір). Зовні святий Димитрій не справляв враження сили. Але цим худим, тонким тілом володів винятково бадьорий дух, що дозволяв йому переносити немало труднощів і подвигів, особливо духовних. Ця праця його підтримувала і зміцнювала настільки, що навіть перед смертю святитель вражав тих, хто оточував його, своєю чіткістю і твердістю розуму» [2, с. 278].

Самі ж автографи святого Димитрія Туптала - листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали - за заповітом праведника були покладені у труну, а при розкритті гробниці виявилися зотлілими.

Основним джерелом біографічних відомостей про українського святого є «Діаріуш» - поденні записи митрополита, особисті замітки. Зі щоденника святого Димитрія Туптала можна дізнатися про його філософські погляди, які поєднували у собі середньовічну патристику, схоластику і новітню філософію, на сторінках «Діаріуша» розкривається важлива для святителя система моральних цінностей, де на першому місці стоїть любов до Бога і людей. Як зазначає В. Соболь, дослідниця творчості митрополита Ростовського, «на перший погляд щоденник Дмитра Туптала не має певної цілісності, якогось єдиного ідейного задуму. Водночас, відтворене людське життя, життя великої духом, яскравої талан том людини вибудовується для читача в своєрідний наскрізний сюжет. Архітектонічний поділ, традиційно здійснений за роками, із неодмінною вказівкою дня і місяця, продиктований особистісним вибором зафіксованої, але далеко не завжди прокоментованої події, суб'єктивною її оцінкою... Попри строкатість, мозаїчність, матеріал. становить естетично-емоційну та філософську цілісність, яка забезпечується загостреним авторським відчуттям часу і простору» [7, с. 376 - 377].

Так суперечливе, складне і строкате за своїми проявами людське буття відобразилося на сторінках щоденника, написаного у стилі бароко, якому притаманні неповторне світовідчуття і світорозуміння, специфічна форма мислення. Процеси світу та явища сприймались святителем як знаки, алегорії, емблеми і метафори (описи появи великої комети 16 грудня 1680 р., землетрусу 9 серпня 1681 р., затемнення місяця 12 грудня 1684 р., навали саранчі у серпні 1690 р. [7 - 1, с. 12, 18, 32], які привели до трагічних наслідків). Реальні предмети і події втрачали своє буденне значення і ставали елементами мови, поняттями й образами, за допомогою яких створювався інший світ символічних значень (після з'явлення у трьох позначених містикою і трагічним переживанням снах-видіннях апостола Павла [1, с. 28 - 29], мучеників Варвари [1, с. 18 - 20] й Ореста [1, с. 25 - 27]. Димитрія обирають на вищу посаду чи доручають справу написання «Житія святих»). Але не тільки складний, неоднорідний зміст «Діаріуша» виділяють науковці. Заслуговує уваги і мова тексту. Небагато історії. Рукописна книжка святителя була випадково знайдена М. Бантиш-Каменським у 1774 році. Тоді ж її надрукував «Член Вольнаго Россійскаго Собранія при Императорскомъ Московскомъ УниверситетЬ» Микола Новиков у «Древней российской вифлиофи- ке». Але надрукований був не оригінал, а «книга... по случаю усмотрЬна Бантышемъ Каменскимъ... который списав оную, и исправивъ Польскія и Малороссьійскія рЬчи...». Так було стерте українське коріння твору, що дало ще один привід російським літераторам зарахувати «Діарі- уш» до свого фонду. Іван Огієнко писав: «Бо ж це не Святитель винний у тому, що його твори поперекладали на мову російську і видають їх за культурні ціннощі російські» [5, с. 342]. «Прислужився староукраїнській літературній мові і Дмитро Туптало (Тупталенко)», - наголошує В. Русанівський. Дослідник також визначає, що твори митрополита Ростовського «.написані тодішньою українською літературною мовою, що зміцнювало її суспільні позиції» [6, с. 124].

Повертаючись до змісту щоденника, звернемо увагу, що закінчується «Діарі- уш» на записі від 1703 року. Далі - примітка видавця: «На семъ мЬстЬ кончилась книга дневныхъ записокъ С. Димитрія» [1, с. 44]. Після перерви представлений 1706 рік листом свт. Димитрія Туптала від 15 березня, написаний під час перебування у Москві, адресований до Троїцького архімандрита. 1707 рік починається ось так: «Выписано изъ другой книги въ листъ, названой Епистоларъ, (записки письмамъ), Архіерея Ростовскаго Дими- трія, купно и Памятникъ прилучающихся знатнЬйшихъ дЬяній, начатъ писатися въ лЬто Христово 1707, Декемврія мЬсяца. Заглавіе сея книги писано собственною его Святаго Димитрія рукою, письма же и прочія записки писані иною» [1, с. 46]. І «Діаріуш» переходить до стислих повідомлень і листів, які не менш цікаві для відтворення образу митрополита Димитрія. «Якраз у листах, які (в контрасті до сухих щоденникових записів) багатоплановіше висвітлюють складний внутрішній світ Туптала, його високу духовність, - думка все частіше викристалізовується в афористичні концепти» [7, с. 382].

Науковці примітили: «ОбозрЬніе твореній св. Димитрія имЬетъ тЬсную связь съ жизнеописашемъ святителя, который всю жизнь провелъ въ ученыхъ занятшхъ, и въ своихъ писаншхъ самъ изобразилъ себя яснЬе, чЬмъ могли изобразить его отдаленные жизнеописатели» [4, с. 85]. Ось як писав Преосвященний Віссаріон, єпископ Костромський (В. Нечаєв).

Отже, давайте перегорнемо сторінки «Діаріуша» і дізнаємося про святе життя угодника Божого. Народився видатний богослов у грудні 1651 року в місті Мака- рів, що на Київщині, у родині сотника Київського полку. «Родители мои Сава Григорьевичу и Марія Михайловна» [1, с. 1]. 17-річним хлопцем прийшов майбутній митрополит у Кирилівський монастир з розореної під час війни Київської колегії, в якій вчився у 1662 - 1665 рр. Там його відмітив Мелетій Дзик, щирий український патріот, прибічник гетьмана Петра Дорошенка і Київського митрополита Йосифа Нелюбовича-Тупальського, також борців за незалежність України. За любов Тупта- ла до читання слова Божого й особливо житій святих, не дивлячись на молодість Данила, ігумен Мелетій у 1668 році 9 липня (по старому стилю) постриг його у чернецтво з ім'ям Димитрій. Через рік Мелетій присвячує ченця в ієродиякони. Провів святитель у Кирилівському монастирі вісім років, виявляючи зразок слухняності й віри. «1675 года... (Маія 23), во Священника поставленъ Преосвященнымъ Архюпископомъ Черниговскимъ, Лазаремъ Барановичемъ, въ монастырЬ Гус- тинскомъ, и былъ при его Преосвящен- ствЬ ПроповЬдником...» [1, с. 2 - 3].

За дорученням Л. Барановича, святитель почав проповідувати і в інших церквах Чернігівської єпархії, а згодом - і України. Також відомо, що у 1677 році він перебував у Слуцьку, звідти виїжджав до інших міст. Мандрував по Волині, жив у Вільні, у Свято-Духівському монастирі. Проповіді святого Димитрія, написані у стилі бароко, знаходяться в одному ряду з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовского, Антонія Радивіловського та ін. Св. Димитрій Туптало блискуче володів такими прийомами і зворотами мови, які несли захоплення слухачам, надавали переконливості його аргументам, вражали емоційністю і силою доказів.

Будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу, за велінням останнього, св. Димитрій Туптало написав свою першу книгу «Руно орошенное». Цей друкований твір (1683 р.) святого, який дійшов до нас, був збірником сказань про чудеса чудотворного образу Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллін- ському монастирі. У «Діаріуші» перший запис про чудотворну ікону подається під роком 1677-им: «Августа 13, пріЬхали съ Г. Бучинскимъ въ Новодворъ въ вечеру, и сотворили поклонъ Чудотворному образу еще въ старой церквЬ...» [1, с. 3].

У 1679 році священнослужитель, імовірно, стає придворним проповідником гетьмана Івана Самойловича у Батурині. «В Батуринъ же прШхалъ въ субботу. гдЬ отъ Ясновельможного Гетмана весьма милостиво принятъ...» [1, с. 11]. Після смерті Мелетія Дзика - першого наставника святителя - братія Кирилівського монастиря звертається до 29-річного Димитрія з проханням про ігуменство, проте Туп- тало залишається в Батурині. 9 вересня 1681 р. він стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку (1 березня 1682 р.) - Батуринського Кру- пицького Миколаївського монастиря [1, с. 14 - 15]. Але вже у жовтні 1683 року добровільно зрікається ігуменства, аби присвятити себе сповна чернечим подвигам і письменницькій діяльності: «Октября 26 на память С. Великомученика Димитрія, патрона моего, сложилъ я съ себя Игу- меннство Батуринское» [1, с. 17]. У 1684 р. святий Димитрій Туптало, на запрошення Варлаама Ясинського, приїздить до Києва і стає проповідником. «АпрЬля 23 въ день С. Великомученика Георгія прШхавъ въ монастырь Печерской, и началъ жити по милости Пресвятыя Богородицы при Архи- мандритЬ ВарлаамЬ Ясинскомъ» [1, с. 17].

У цьому ж році у червні місяці відбулася подія, яка принесла величезний здобуток слов'янам, а Д. Тупталу - невмирущу славу. Він прийняв на себе послух - складання Четій Міней. «Тогожъ мЬсяца началъ съ Божіею помощію изъ послуша- нія писати, Житія Святыхъ на цЬлой годъ. Дай Боже совершити!» [1, с. 18].

«Нечего говорить, - пише І. Шляпкін, - о громадной важности этого многолЬтняго труда святителя: достаточно вспомнить, что большихъ Четь-Миней не имЬетъ греческая церковь, и что Четь-Минеи Димитрія доселЬ издаются... ОнЬ (Четьи-Минеи) дороги какъ своего рода живая проповЬдь вЬры... Оттуда- же, изъ историческихъ словъ, читатель почерпаетъ объяснены различныхъ предметовъ вЬры и догматической, и церковно-исторической и обрядовой ея стороны» [9, с. 374 - 375].

На жаль, у нинішній Росії «Житія святих», головну працю святителя Димитрія Туптала, вважають своїм духовним надбанням, забуваючи, що створювалися ці книги за підтримки гетьманів Івана Самойловича й Івана Мазепи, за завданням архімандрита (на той час) Варлаама Ясинського. У листі від 15 березня 1688 року до патріарха Іоакима святитель Димитрій, просячи благословення на видання двох перших книг, записав, що справа ця «...въ послушаніи святомъ, отъ Мало- россійскія церкве мнЬ врученномъ...» [1, с. 23]. А писав свої твори митрополит Ростовський староукраїнською літературною мовою, що доведене Іваном Огієнко і не тільки. Використовуючи у своїй праці латинські, грецькі, польські давньоруські джерела, богослов опрацював велику кількість історичних оповідань агіографічного (житійного) жанру. Багато з житій, складених святителем, можуть вважатися оригінальними творами.

У «Четьї Мінеї» св. Димитрія Ростовського, крім самих життєписів, увійшли описи свят і повчальні слова на події життя святого. До самої своєї кончини митрополит продовжував збирати нові матеріали.

У Києво-Печерській лаврі були надруковані три перші частини «Житія святих» (1689, 1695, 1700 рр.). «Це був один з останніх творів, друкованих у Києві без дозволу Московського партіярха, і він відображав істинну традицію Києва, яку Московська Церква вважала за єретичну або щонайменше, за вільнодумну.» [8, с. 5]. Над Четіями Мінеями трудився митрополит Димитрій понад двадцять років і закінчив їх лише у Ростові 9 лютого 1705 році (Книга житія святых. На три мЬсяцы четвертая: июнь, іюль, август. - К., 1705).

Робота над головною працею йшла нелегко. Які труднощі довелось подолати авторові, засвідчено у листах. Серед них лист-відповідь від 15 березня 1688 р. патріарху Іоакиму, що послідував після наказу вищезгаданого повернути до Москви «Четьї Мінеї» [1, с. 21 - 24]; благословення Димитрія патріархом Адріаном від 14 жовтня 1690 р. на подальшу роботу над «Житіями» і відповіддю самого Димитрія від 10 листопада 1690 р. [1, с. 32 - 37].

Також постійно відволікали його від письменницької праці численні справи. З червня 1694 р. до січня 1697 р. святитель виконував адміністраторські функції настоятеля Глухівського монастиря, а з січня до червня 1697 р. - ігумена Кирилівського монастиря у Києві. У липні 1697 року, на прохання архієпископа Івана Максимовича, св. Димитрій переїжджає до Єлецького Чернігівського монастиря й одержує титул архімандрита, а незабаром стає ще й архімандритом Новгород-Сіверського Спаського монастиря. «.1694 года, въ Петровъ постъ, принялъ я Игуменство въ монастырь Глу- ховском» [1, с. 41]. «1699 годъ. Септем. 17 дня, на С. Муч: ВЬры, Надежды и Любви... сдалъ монастырь Елецкій, и тогожъ дня выЬхалъ изъ Чернигова въ Новгородокъ СЬверскій на Архимандрію» [1, с. 42].

За двадцять років св. Димитрію Тупталу довелося бути настоятелем багатьох українських монастирів, переїздити з місця на місце. Пояснюється це тим, що різні обителі хотіли бачити його своїм настоятелем і мати у його особі доброго проповідника і наставника, хоч сам для себе святитель ніколи не шукав слави чи почестей.

До цього періоду належать також такі праці видатного українця: «Успенська драма», «Апологія в утоленіе печали человЬка сущаго в бЬдЬ, гоненій и озлобленій, вкратцЬ сложенная по совЬту святаго апостола Павла глаголющаго: утЬшайте друг друга и созидайте каждого ближняго...».

Отже, до 1701 року, який став у житті святого Димитрія переломним, він жив і працював тільки в Україні. У лютому названого вище року святий Димитрій Туп- тало назавжди залишає Батьківщину: за наказом царя Петра I його викликають до Москви і призначають на посаду митрополита Сибірського. Але хворий святитель не зміг поїхати до Сибіру, а посів кафедру в Ростові. «1701 годъ. Въ ФевралЬ, по указу Царскому прШхалъ въ Москву. число Февраля бЬ 9. Поставленъ въ Архіе- реи въ Сибирь. Марта 23 дня. 1702 годъ. Януар: 4. переведенъ на Ростовскую Митрополію.» [1, с. 44].

На цій старовинній єпископській кафедрі, яка за княжих часів входила до складу Київської митрополії, і на якій одними з перших єпископів були українці, святі Леонтій та Ісайя, упродовж сімох років піклувався святий Димитрій Туптало про благо своєї пастви. Найголовнішим його починанням було відкриття за власний кошт загальноосвітньої школи. Митрополит був близький до своїх учнів, як батько. За час існування школи (1702 - 1705 рр.) майже 200 чоловік познайомились з граматикою, латинською і давньогрецькою мовами, співом, віршуванням, риторикою. Для учнів школи, для священнослужителів митрополит у перший же рік перебування в Ростові написав «Рождественську драму», що була поставлена 24 грудня 1704 р., і яка дотепер йде на сучасній сцені. Свт. Димитрій Ростовський, імовірно, написав й інші п'єси, але тексти до нас не дійшли.

Не припиняв святитель і наукової діяльності. Важливе місце у спадщині святого Димитрія Туптала займає «Келійний літописець» (перше видання у 1784 р.) - праця, заснована на докладному вивченні Біблії, творів отців Церкви, європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Цей своєрідний вид біблійної історії, про який автор писав, що «.сіе еще не есть Исторія, но оглавленіе хотящей быти Исторіи» [1, с. 47], закінчити митрополит не встиг.

Однією з причин, що перешкодили дописати книгу, було погіршення здоров'я. У листі до Стефана Яворського, з яким святого Димитрія Ростовського довгі роки пов'язували дружні взаємини, митрополит скаржиться: «Естьли бы стало столько ума моему простоумію и здоровья моей немощи, а наипаче есть- ли бы въ томъ Божія вашими святыми молитвами поспЬшествовала помощь. Есть хотЬніе, но нЬтъ силы. И очима не попрежнему глядятъ, и ручище пишущее дрожитъ» [1, с. 46 - 47].

Робота над «Літописцем» була перервана також через необхідність писати нову працю - знаменитий твір про розкол: «1709 годъ. Архіерей написалъ книгу противу Раскольщиковъ, глаголемую Розыскъ о Раскольнической вЬрЬ» [1, с. 107]. Трактат (уперше був надрукований у 1745 р.) складається з 3 частин, у яких автор намагається пояснити походження розколу і різко виступає проти його адептів. Розкол він розглядає, головним чином, як плід неуцтва.

Серед богословських творів цього періоду: «Рассуждение о образе Божий и подобий в человеце» (М., 1714); «Зерцало православного исповедания» (СПб., 1805 р.), «Діаріуш, каталог кіевских митрополитов».

Останні його роки не були пов'язані лише із Ростовом, бо від кінця серпня 1705-го і до перших днів червня 1706-го року святий Димитрій Туптало перебував у Москві. Усе життя митрополит Ростовський мав слабке здоров'я, тому черговий напад недуги, особливо частих в останні роки, став роковим. Святий Димитрій Туптало спокійно віддав Богу душу в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 року в келії під час молитви, стоячи на колінах. Молитва, що супроводжувала святителя усе життя, не полишила його й у час смерті. Так закінчив служіння на землі святий Димитрій - людина великих чеснот, який завжди був дуже скромним, надзвичайно лагідним, доброзичливим і доступним для всіх.

Зі сказаного вище стає очевидно, що митрополит Ростовський та Ярославський Димитрій більшу частину свого земного шляху провів у своїй рідній Україні. Саме тут він приділяв багато уваги впорядкуванню церковного життя, був ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, Батуринського Крупицького Миколаївського, Глухівського, Києво-Кирилівського, Єлецького Чернігівського монастирів, архімандритом Новгород-Сіверської Спаської обителі.

Саме в українській землі були написані й надруковані у Києво-Печерській лаврі три перші частини «Житія святих» - головної праці святителя. А писав свої твори святий Димитрій Туптало, виходячи з дослідів науковців, церковнослов'янською мовою, у якій були присутні українізми. Що ж стосується переїзду святителя до Росії, то у щоденнику митрополита «смиренный Димитрій, Божіею милостію Митрополит Ростовскій и Ярославскій», як часто «...називав він себе сам, зафіксував таки, всупереч позірній покірності та смиренню, алгоритм творчого та морально-етичного протистояння будь-якому насильству над особистістю.

Саме в такий спосіб знайшов реалізацію опору (часом дуже обережний) неприродності становища, в якому опиняється Туптало» [7, с. 381].

Отже, не дивлячись на те, що святий Димитрій Туптало прославився своїм святим життям і великою духовною і культурною працею серед російського народу, він завжди був і залишиться видатним діячем України.

туптало богослов святитель біографія

Література

Дневныя Записки Святаго Димитрія Митрополита Ростовскаго, съ собственноручно писанной имъ книги, къ Кіевопечерскому Книгохранилищу принадлежащей, списанныя // Древнія Россійскія Вивліофика. Изданная Николаемъ Новиковымъ. - М. : Типографія Компанія Типографической, 1791. - Изданїе Второе. - Ч. XVII. - С. 1 - 107.

Иоанн (Кологривов), иеромонах. Очерки по истории русской святости / Иоанн (Кологри- вов), иеромонах. - Брюссель : Жизнь с Богом, 1961. - 419 с.

Іларіон, митрополит. Українська патрологія / Іларіон, митрополит. - Вінніпег, 1965. - Ч. І - ІІІ. - 164 с.

Нечаев В. П. (еп. Виссарион). Св. Димитрий, митрополит Ростовский / В. П. Нечаев (еп. Виссарион). - М., 1910. - 102 с.

Огієнко І. Життєписи великих українців / І. Огієнко / [упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. Тимошик]. - К. : Либідь, 1999. - 670 с.

Русанівський В. М. Історія української літературної мови: підручник / В. М. Русанівський. - К. : АртЕк, 2001. - 392 с.

Соболь В. «Діаріуш» Туптало (Димитрія Ростовського) - малознаний твір українського щоденникарства // Наукові записки: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград, 2003. - Випуск № 50. - 410 с.

Туптало Д. Житія Святих (Четьї Мінеї): в 12 кн. / Д. Туптало / [пер. з ц.-сл. В. Шевчук]. - Львів : Свічадо, 2005. - Книга І. Вересень. - 646 с.

Шляпкин И. А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651 - 1709) // Записки историко-филологического факультета императорского Санкт-Петербургского университета. - Спб., 1891. - Т. 24. - 460 с. - Приложенія. - 101 с.

Размещено на Allbest.ru