"Український вісник" як джерело вивчення діяльності ОУН та УПА

Размещено на http://www.allbest.ru/

«УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК» ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН ТА УПА

У статті проаналізовано матеріали підпільного журналу «Український вісник», який започаткував і видавав В. Чорновіл у 1970 - 1972 рр. та 1987 - 1989 рр. Розглянуто, зокрема, про те, яку інформацію містив часопис про збройну боротьбу українського руху Опору 1940 - 1950-х рр. Методологічною основою дослідження послужив конкретно-історичний, порівняльний та історико-аналітичний методи. Використано принципи об'єктивності, історизму, багатофакторності. У висновках зазначено, що в той час, коли радянська влада фальсифікувала історію діяльності ОУН і УПА, В. Чорновіл зі сторінок журналу доносив до читачів правдиву інформацію про організовану українську збройну боротьбу 1940 - 1950-х рр., що наклала відбиток на розгортання руху Опору в наступні історичні періоди.

Ключові слова: ОУН, УПА, В. Чорновіл, рух Опору, журнал. Літ. 15.

«UKRAINS'KYI VISNYK» AS A SOURCE OF STUDY OF THE ACTIVITY OF THE OUN AND UPA

Founded by V Chornovil in 1970, magazine «Ukrains'kyi Visnyk» («Ukrainian Herald» became one of the iconic journals of the Ukrainian resistance movement of the second half of the twentieth century. Its appearance was due to the need in substantial information support for the national movement during the confrontation with the Soviet authorities. After the cessation of the publication of numerous newspapers and magazines issued by the structures of the OUN and UPA, Ukrainian society was deprived of an alternative print word, receiving information only from official media.

Key words: OUN, UPA, V. Chornovil, Resistance movement, magazine.

Ref. 15.

В статье проанализированы материалы подпольного журнала «Украинский вестник», который начал и выдавал В. Чорновил в 1970 - 1972 гг. и 1987 - 1989 гг. В статье проанализировано материалы подпольного журнала «Украинский вестник», который основал и издавал В. Чорновил. Рассмотрено, в частности, какую информацию содержал журнал о вооруженной борьбе украинского движения Сопротивления 1940 - 1950-х гг. Методологической основой исследования послужил конкретно-исторический, сравнительный и историко-аналитический методы. Использованы принципы объективности, историзма, многофакторности. В выводах отмечается, что в то время, когда советская власть фальсифицировала историю деятельности ОУН и УПА, Вячеслав Чорновил со страниц журнала доносил до читателей правдивую информацию об организованной украинской вооруженной борьбе 1940 - 1950-х гг., наложившую отпечаток на развертывание движения Сопротивления в следующие исторические периоды.

Ключевые слова: ОУН, УПА, В. Чорновил, движение Сопротивления, журнал. Лит. 15.

Постановка проблеми. Українські підпільні видання становлять надзвичайне цінне джерело для вивчення історичного минулого. З уміщених на їхніх шпальтах і сторінках матеріалів можна черпати інформацію про різні історичні явища, реконструювати хронологію подій, віднаходити забуті і невідомі імена діячів руху Спротиву, вивчати документи та матеріали різних організацій тощо. З-поміж таких важливих для історичного пізнання видань виділяється журнал «Український вісник».

Аналіз досліджень. Фрагментарно питання заснування та видання журналу «Український вісник» розглядається у працях присвячених історії боротьби українських незламних з радянським тоталітаризмом в 1970 - 1980-х рр. На сьогодні існує низка публікацій, темою розгляду в яких виступає означене питання. Серед перших таких матеріалів можна означити статтю В. Кіпіані «Український вісник» з підпілля. П'ятнадцять років тому В'ячеслав Чорновіл відновив еру незалежного друку» [10]. Теми «Українського вісника» також торкаються В. В'ятрович [1], Б. Захаров [9] та інші. Автор цієї статті низку публікацій присвятив безпосередньому вивченню видання підпільного журналу [6; 7]. Інформація про «Український вісник» уміщена також у довідковій літератур [13]. Незважаючи на наявні публікації про журнал, в поле наукового аналізу не потрапляла тема щодо висвітлення на його сторінках діяльності українського визвольного руху 1940 - 1950-х рр.

Метою статті є представити результати проведеного вивчення всіх номерів «Українського вісника», редагованого В'ячеславом Чорноволом, щодо вміщення у них інформації про український збройний рух Опору 1940 - 1950-х рр.

Виклад основного матеріалу. Заснований В. Чорноволом у 1970 р., журнал «Український вісник» став одним зі знакових видань українського руху Опору другої половини ХХ ст. Його поява була обумовлена потребою суттєвого інформаційного забезпечення національного руху під час його протистояння з радянською владою. Після припинення виходу чисельних газет і журналів, які видавали структури ОУН та УПА, українське суспільство виявилося позбавленим альтернативного друкованого слова, отримуючи інформацію лише з офіційних ЗМІ. Не поліпшували ситуації окремі видання, які з'явилися у другій половині 1950 - 1960-х рр., через невеликий тираж та обмеженість розповсюдження, що переважно локалізувалось певним регіоном. Тому тематично різноплановий, наповнений недоступними з офіційних ЗМІ матеріалами «Український вісник», що розповсюджувався в різних областях України, перевидавався за кордоном і транслювався через іноземні радіостанції в Україну викликав значне зацікавлення як в Україні, так і за кордоном.

Видання і поширення журналу додало поважного імпульсу ослабленому репресіями потоку самвидавчих матеріалів, вплинуло на активізацію діяльності руху Опору. Часопис став не лише інформаційним рупором українського руху Опору, а й сприяв встановленню і підтриманню зв'язку між різними його членами, завдяки йому політв'язні, які утримувалися у тюрмах, таборах і психіатричних лікарнях, могли розраховувати на зв'язок із зовнішнім світом. Здійснював «Вісник» суттєвий вплив на своїх читачів, адже не могла залишатися байдужою людина, яка дізнавалася про перманентні політичні репресії за любов до своєї Батьківщини - України. Без існування журналу важко було б на Заході зрозуміти тогочасні українські реалії. Як свідчить М. Кульчиць- кий, «Вісник» «був і духовною опорою, і дороговказом, і прикладом, а багатьом відкривав очі на країну, в якій вони живуть» [12].

Через загрозу арешту за причетність до друку підпільного позацензурного журналу В. Чор- новіл обмежив коло осіб, які брали участь у його видані. Фактично робив часопис сам, будучи і автором, і редактором, і коректором, і друкарем [5, 35]. Безпосередньо допомагали йому видавати журнал О. Антонів, А. Пашко, М. Косів, Я. Кендзьор, Л. Шереметьєва. Вони створювали необхідні умови для конспіративної праці В. Чорновола - шукали приміщення для роботи, доставляли інформаційні та технічні матеріали, забезпечували передрук готового випуску. В основному інформацію до «Вісника» збирав сам В. Чорновіл, з Києва вона надходила від Н. Світличної, а згодом від М. Плахотнюка, який розширив географію збору матеріалів за рахунок центральних і східних областей [8].

На початку 1970-х рр. В. Чорноволу вдалося підготувати шість номерів журналу, а після відбуття тринадцятирічного терміну ув'язнення та заслання він у другій половині 1980-х рр. відновив видавництво «Вісника». На той час журнал почав виходити легально, збільшився штат його працівників, їхні прізвища відкрито розміщувалися у часописі. В редакції працювали В. Барладяну, М. Горинь, П. Скочко, Т. Чорновіл та ін. В різних регіонах України і за кордоном було створено кореспондентські пункти видання. Загалом під керівництвом В. Чорновола вийшло чотирнадцять номерів часопису, який він припинив видавати через активну участь у національно-визвольних процесах другої половини 1980 - початку 1990-х рр.

В «Українську віснику» розкривалося широке коло актуальних питань, покликаючись «на інтерес до злободенності, гостроти постановки найбільш наболілих проблем» [14, 104]. Публікувалася інформація про діяльність українського руху спротиву, боротьбу в ув'язненні політв'язнів, висвітлювались приховані від народу історичні документи, а також друкувалися нецензуровані твори письменників і поетів тощо. «Уже в самій назві журналу, - писав один з членів редакції М. Косів, - відображалася його цілеспрямованість і змістова сутність. Він задумувався і цілковито призначався для поширення інформації, себто вістей, які не знаходили відображення в офіційних виданнях, зате поширювалися шляхом самвидаву» [11].

Поряд з розміщенням інформації про поточну діяльність представників руху спротиву 1960 - 1980-х рр. у «Віснику» містилися матеріали про попередній етап українського національно-визвольного руху - збройну боротьбу за незалежність України у 1940 - 1950-х рр. Враховуючи масштаби поширення інформації «Українського вісника», він на той час був єдиним в Україні журналом, який всупереч колосальній роботі влади зі замовчування і очорнення учасників ОУН та УПА доносив до читачів правдиву інформацію про їхню мету та діяльність. Переважно це були повідомлення про осіб, які перебувають в ув'язнені або які недавно вийшли на волю, а також листи та звернення на захист окремих осіб чи національного руху взагалі. В. Чорновіл вважав потрібним друкувати зазначені матеріали, незважаючи на поодинокі застереження щодо недоцільності цього [15, 429].

Враховуючи рівень поширення в суспільстві дезінформації про ОУН та УПА, В. Чорновіл подавав лише фактичні дані чи певний документ без своїх оцінних суджень. Однак вже сама їхня поява в журналі та ще з врахуванням важливості змістового наповнення підібраних документів суттєво порушувала інформаційний вакуум щодо забороненої теми. Для читачів журналу ставало зрозумілим, що діяльність руху Опору 1960 - 1980-х рр. є продовженням збройної боротьби 1940 - 1950-х рр., але іншими методами і засобами. Адже діячі ОУН та УПА перебували в ув'язнені за ті ж ідеї, за які радянська влада переслідувала громадських активістів у 1960 - 1980-х рр.

В. Чорновіл роз'яснює суть цієї боротьби за допомогою листа групи російських політв'язнів до діячів культури, в якому зазначалося, що людей переслідують за відстоювання законного права на самовизначення [15, 265]. Подібне, на їх переконання, було протизаконним навіть з погляду Конституції СРСР, в якій проголошувалося право націй на самовизначення. Відповідно, російські політв'язні в листі наголошували, що придушення національних рухів каральними методами не може розв'язати болючого для Росії питання міжнаціональних відносин, навпаки, це породжуватиме незадоволення і тертя, розпалюватиме міжнаціональну ненависть, ворожнечу і відчуження між націями.

Випливало, що люди, яких у журналі названо «бандерівцями», «учасниками підпільної боротьби», «учасниками національного руху», «учасниками підпілля», «учасниками оунівського руху», «членами УПА», «учасниками підпільної боротьби на Західній Україні» боролися за відстоювання своїх національних прав проти «сталінської сваволі», «проти злочинної політики в роки сталінської диктатури», «жорстокого сталінського терору», принесеного на їх землі радянською владою. У різних матеріалах, зокрема в заяві Г Дидик до Президії Верховної Ради СРСР, листі В. Чорновола до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, листі Я. Лесіва до редакції наголошувалося, що «масовий терор проти мирного населення Західної України радянської влади у 1940-х рр. призвів до зростання антирадянських настроїв, що штовхнули маси до збройної боротьби» [2; 3; 4].

Знаходилися в часописі матеріали, які розкривають суть цього терору, що полягав у придушенні будь-яких прав людини і громадянина; застосуванні провокаційних загонів НКВД, які діяли під виглядом членів українського збройного руху, що чинили злочини проти цивільного населення; жорстокому поводженні з в'язнями, включно з їх фізичним знищенням; безпідставному засудженні невинних людей, навіть дітей, лише за те, що їхні батьки були діячами українського збройного руху спротиву тощо.

У публікаціях, особливо періоду відновлення видання журналу у другій половині 1980-х рр., зокрема листі В. Чорновола до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова відзначалося, що боротьба мала масовий характер, у ній брали участь «десятки і сотні тисяч, підтримані більшістю населення Західної України» [2, 22]. Крім того, можна зробити висновок, що рух спротиву діяв не лише в Західній Україні, адже в журналі йдеться про інші українські регіони, зокрема Запоріжжя [15, 756].

На основі узагальнення інформації з опублікованих у журналі матеріалів про час затримання членів ОУН та бійців УПА радянськими органами безпеки випливає, що збройна боротьба тривала значний проміжок часу - від 1944 до 1961 р., коли було викрито один із останніх «схронів оунівського руху на Тернопільщині. Ті, що були у ньому, чинили збройний опір, а наприкінці перестріляли самі себе. У полон була взята важко поранена М. Пальчак, яку згодом засудили на тривале ув'язнення [15, 369]. Тобто, в журналі фактично вказується про весь період збройної боротьби ОУН і УПА та про останній бій, який насправді відбувся 14 квітня 1960 р.

Знову ж таки на основі повідомлень про політв'язнів-діячів ОУН та УПА, які виконували у підпіллі різноманітні обов'язки, можна встановити, що збройний рух спротиву становив ієрархічний організм з визначеною багатофункціональною структурною побудовою. На це вказує інформація про існування Центрального проводу ОУН, крайового проводу ОУН, військових округ УПА, надрайонних та районних проводів СБ, районних господарчих, районних провідників юнацтва тощо.

Про здатність до швидкого відновлення власної організаційної структури, навіть при несприятливих умовах, свідчить інформація про створення політв'язнями-діячами ОУН та УПА в сибірських таборах організації, яка отримала назву «ОУН-Північ». Причини її створення розкрито в листі багатолітнього в'язня М. Сороки [15, 933]. Йдеться також про те, що члени «ОУН-Північ» були організаторами та учасниками повстань, які відбулися на початку 1950-х рр. у сибірських таборах, в яких основну масу політв'язнів становили українці.

Загалом в журналі «Український вісник» вміщено інформацію про майже сорок діячів ОУН та УПА, які на момент друку часопису перебували в ув'язнені чи вже відбули термін засудження. Зокрема, В. Горбового - члена ОУН; М. Сороку - члена крайового проводу ОУН у 1940 р.;

К. Зарицьку - члена Львівського обласного проводу ОУН, керівника Українського червоного хреста; Г Дидик - зв'язкову Центрального проводу ОУН; О. Гусак - зв'язкову Центрального проводу ОУН, В. Левковича - члена ОУН, командира військової округи УПА «Буг»; О. Польового - члена ОУН, командира військової округи УПА «Лисоня»; Г. Пришляка - члена ОУН, надрайонного провідника СБ та ін. Згадується також Головного командира УПА генерала Р. Шухевича із зазначенням дати його загибелі 5 березня 1950 р.

Висновки. Отже, в той час, коли радянська влада фальсифікувала факти історії України, особливо періоду Другої світової війни та повоєнних років, завдяки журналу, який видавав В. Чорно- віл, громадськість довідувалася про організовану українську збройну боротьбу 1940 - 1950-х рр., що наклала відбиток на розгортання руху Опору в наступні історичні періоди. Незважаючи на те, що в журналі не містилося докладних матеріалів про боротьбу ОУН і УПА з окупаційними режимами, з наявної інформації можна було дізнатися про мету їхньої діяльності, національно-визвольний зміст боротьби, жорстокі методи розправи над членами українських визвольних структур. У часописі містилися дані про низку учасників визвольної боротьби, включно з керівником збройного підпілля. Тобто в «Українському віснику» В. Чорновіл показував організований, масовий, масштабний у просторі, тривалий в часі та законний характер боротьби українського народу у 1940 - 1950-х рр.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. В'ятрович В. КГБ проти українських дисидентів. Справа «Блок» / В. В'ятрович. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL: http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/04/11/35474.

2. Відкритий лист В. Чорновола до Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова // Український вісник. - 1987. - № 7. - С. 7-25.

3. Заява Г Дидик до Президії Верховної Ради СРСР від 10 липня 1971 р. // Український вісник. - 1988. - № 8. - С. 187-191.

4. Лист Я. Лесіва до редакції «Українського вісника» // Український вісник. - 1988. - С. 241-243.

5. В'ячеслав Чорновіл [інтерв'ю з В. Чорновлом] / записав М. Сорока // Пам'ять століть. - 1997. - № 2. - С. 28-39.

6. Деревінський В. В'ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою / В. Деревінський. - Харків: Віват, 2016. - 496 с.

7. Деревінський В. Журнал «Український вісник» (1987 - 1989) / В. Деревінський // Українознавство. - 2009. - № 3. - С. 204-207.

8. З турботою про Україну [інтерв'ю з В. Чорноволом] / записав Т. Рябчун // Ірпінський вісник. - 1993. - 27 березня.

9. Захаров Б. Сорок років від дня «Генерального поргрому» / Б. Захаров. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL: http://khpg.org/index.php?id=1326207712#_ftn1.

10. Кіпіані В. «Український вісник» з підпілля. П'ятнадцять років тому В'ячеслав Чорновіл відновив еру незалежного друку / В. Кіпіані // Український південь. - 2002. - 29 серпня.

11. Косів М. Немов невгасимий вулкан / М. Косів // Молода нація. - 2005. - № 4. - С. 39-57.

12. Кульчицький М. Не бійтеся і не сидіть у хаті / М. Кульчицький // Час. - 2002. - 19-25 грудня.

13. Український вісник // Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР: у 2 т. / укладач: Є. Захаров, В. Овсієнко. - Харків: Права людини, 2006. - Т. 1: Україна, Ч. 2. - С. 999.

14. Чорновіл В. Інтерв'ю «Українського вісника» з відповідальним редактором «Євшан-Зілля» Іриною Калинець / В. Чорновіл // Український вісник. - 1988. - № 9-10. - С. 102-105.

15. Чорновіл В. Твори: в 10-ти т. / Упоряд. В. Чорновіл. - К.: Смолоскип, 2006. - Т. 3: Український вісник. Випуски І - VI. - 976 с.

REFERENCES

1. Viatrovych V KGB proty ukrainskykh dysydentiv. Sprava «Blok» / V Viatrovych. - [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: URL: http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/04/11/35474.

2. Vidkrytyi lyst V Chornovola do Generalnogo sekretaria TSKA KPRS M S Gorbacova // Ukrainskyi visnyk. - 1987. - № 7. - S. 7-25.

3. Zaiava G. Dydyk do Prezydii Verkhovnoi Rady SRSR vid 10 lypnia1971 r. // Ukrainskyi visnyk. - 1988. - № 8. - S. 187-191.

4. Lyst Ya. Lesiva do redaktsii «Ukrainskogo visnyka» // Ukrainskyi visnyk. - 1988. - S. 241-243.

5. Viacheslav Chomovil [interviu z V Chomovolom] / zapysav M. Soroka // Pamiat stolit. - 1997. - № 2. - S. 28-39.

6. Derevinskyi V Viacheslav Chomovil: dukh, shcho tilo rve do boiu / V Derevinskyi. - Kharkiv: Vivat, 2016. - 496 s.

7. Derevinskyi V Zhurnal «Ukrainskyi visnyk» 1987 - 1989) / V Derevinskyi // Ukrainoznavstvo. - 2009. - № 3. - S. 204-207.

8. Z turbotoiu pro Ukrainu [interviu z V Chomovolom] / zapysav T. Riabchun // Irpinskyi visnyk. - 1993. - 27 bereznia.

9. Zakharov B. Sorok rokiv vid dnia «Generalnogo pogromu» / B. Zakharov. - [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: URL: http://khpg.org/index.php?id=1326207712#_ftn1.

10. Kipiani V. «Ukrainskyi visnyk» z pidpillia. Piatnadtsiat rokiv tomu Viacheslav Chornovil vidnovyv eru nezalezhnogo druku / V Kipiani // Ukrainskui pivden. - 2002. - 29 serpnia.

11. Kosiv M. Nemov nevgasymyi vulkan / V Kosiv // Moloda natsiia. - 2005. - № 4. - S. 39-57.

12. Kulchytskyi M. Ne biitesia I ne sydit u khati / M. Kulchytskyi // Chas. - 2002. - 19-25 grudnia.

13. Ukrainskyi visnyk // Mizhnarodnyi biografichnyi slovnyk dysydentiv krain Tsentralnoi ta Skhidnoi Evropy I kolyshnogo SRSR: u 2 t. / ukladach: E.Zakarov, V Ovsienka. - Kharniv: Prava liudyny, 2006. - Т. 1: Ukraina, Ч. 2. - С. 999.

14. Chornovil V Interviu «Ukrainskogo visnyka» z vidpovidalnym redaktorom «Evshan-Zillia» Irynoiu Kalynets / V. Chornovil // Ukrainskyi visnyk. - 1988. - № 9-10. - S. 102-105.

15. Chornovil V Tvory: v 10-ty t. / Uporiad. VChornovil. - К.: Smoloskyp, 2006. - Т 3: Ukrainskyi visnyk. Vypusky І - VI. - 976 s.

Размещено на Allbest.ru