Накази та інструкції - головні різновиди директивно-розпорядчих документів УПА та післявоєнного збройного підпілля ОУН(б)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.25.09 (477.83) «19431954»

Накази та інструкції головні різновиди директивнорозпорядчих документів УПА та післявоєнного збройного підпілля ОУН(б)

Володимир КОВАЛЬЧУК,

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, провідний науковий співробітник Галузевого державного архіву Служби безпеки України

У статті на основі невідомих і маловідомих документів, низка яких опублікована, а частину, що збережена в різних архівних установах України, ще належить актуалізувати в майбутньому, здійснена спроба аналізу найголовніших різновидів директивнорозпорядчої документації УПА й післявоєнного збройного підпілля ОУН(б) наказів та інструкцій. Акцентовано на тому, що хоча актуалізований комплекс наказів головного командування УПА незначний, має нерівномірну хронологічну репрезентативність, але в публікаціях деяких із цих документів трапляються неточності. Конкретним прикладом проілюстровано практику видання багатьох письмових наказів на місцевому рівні навіть у Південній Україні, що свідчить про те, що їм у системі повстанського документообігу належало значуще місце. З 'ясовано, що, з одного боку, коло адресантів низки наказів та інструкцій спеціально наперед обмежувалося, а з іншого, існували такі документи, що їх рекомендувалося оголошувати перед найширшими колами військових (напередодні свят тощо). Деяким із наказів адресати наперед «призначали» короткостроковий термін існування. З огляду на оперативну обстановку чи з інших причин їх через якийсь час могли повністю відмінити. Водночас не всі згадки про звичайні, таємні накази УПА чи навіть опубліковані цитати з них у історичних дослідженнях означають, що такі документи існували насправді (це, зокрема, аргументовано довів дослідник С. Рябенко). Встановлено, що накази та інструкції поділялися за способом оприлюднення на ті, що виходили в «паперовій» формі, а також ті, які повідомлялися обмеженому колу адресатів усно. Подекуди в УПА траплялися випадки переписування вручну окремих із таких документів. Прослідковано «тематичні повтори» в деяких наказах, розглянуто види відповідальності, до якої притягувалися адресати через невиконання вказівок, сформульованих у тексті. Доведено помилковість ототожнення з наказами чи іншими різновидами директивнорозпорядчих документів так званих комунікатів, адже вони в системі документообігу якщо і побутували, то з характерною ознакою мали чітку пропагандистську спрямованість. Значною мірою на побутування наказів та інструкцій вплинуло реформування внутрішньої структури УПА, яке розпочалося в 1945р., а саме «еволюціонування» військових підрозділів на легкі маневрені боївки ОУН(б). Після такого система директивнорозпорядчої документації мала б зміцнитися, проте виявлено закономірність поступового «заміщення» післявоєнний період провідних видів директивнорозпорядчих документів, «услід» за іншими видами, діловими листами. На підставі попередніх археографічних публікацій автора наголошено на тому, що цей процес увиразнюється з 1945р. унаслідок різкого посилення конспіративних правил у збройному підпіллі ОУН(б), що, зі свого боку було своєрідною реакцією на активізацію радянських силових органів.

Ключові слова: УПА, ОУН(б), письмовий документ, наказ, інструкція.

In article on the basis of unknown and littleknown documentary materials, some of which are published and a part of which are still kept in various archival institutions of Ukraineand await their publication in the future, an attempt of the analysis of the main kinds of directive and administrative documentation of UPA and the postwar armed underground of OUN(B) orders and instructions is made. It is accented that the staticized complex of orders of the main command of UPA is insignificant, has uneven chronological representation, and in publications of some of these documents there are inaccuracies. By means of concrete examples the practice of publication of many written orders at the local level even in the Southern Ukraine is illustrated, by which it is demonstrated that they possessed an important place in the system of insurgent documentation. It is found out that, on the one hand, the circle of senders of numerous orders and instructions was intentionally limited, and, on the other hand, there were such documents which were allowed to be announced to wide circles of people (on eves of holidays, etc.). To some of orders the addressees «appointed» a shortterm existence in advance. Depending on an operational situation or for other reasons, the latter could be cancelled completely after a while. At the same time, not all the mentions of usual, secret orders of UPA or even their quotes published in historical researches mean that such documents existed in reality (it, in particular, has been convincingly proved by S. Riabenko). It is established that orders and instructions were due to the way of publication divided into those that were in the «paper» form and those which were delivered to a limited circle of addressees orally. Here and there in the UPA there occur cases of manual copying of some of such documents. «Thematic repetitions» in a number of orders are studied, types of responsibility of addressees in cases offailure to follow the instructions formulated in the text are considered. The wrongness of identification of the socalled «communicates» with orders or other kinds of directive and administrative documents is proved, because even if they existed in the system of document flow, they had a characteristic sign, that is, an accurate propaganda focus. The issuing of orders and instructions was greatly influenced by the reforming of the internal structure of UPA which began in 1945, namely, «evolving» of military units in easy maneuverable boivka (fighting place) of OUN(B). After it, however, the system directive and administrative documentation had seemingly to become stronger, but the regularity of gradual «replacement» of the leading types of directive and administrative documents during the postwar period is traced, which «followed» also other types ofdocuments, business letters, etc.. On the basis of his preliminary archeographical publications the author notifies that this process became distinctly obvious since 1945 in the result of sharp strengthening of secret rules in the armed underground of OUN (B) that, in turn, was a peculiar reaction to activization of the Soviet force bodies. документообіг відповідальність повстанський

Key words: UPA, OUN(B), written document, order, instruction.

В статье на основе неизвестных и малоизвестных документов, некоторые из которых опубликованы, а часть, сохранившаяся в различных архивных учреждениях Украины, еще предстоит актуализировать в будущем, осуществлена попытка анализа главных разновидностей директивнораспорядительной документации УПА и послевоенного вооруженного подполья ОУН (б) приказов и инструкций. Акцентировано на том, что хотя актуализированный комплекс приказов главного командования УПА незначительный, имеет неравномерную хронологическую репрезентативность, но в публикациях некоторых из этих документов случаются неточности. Конкретным примером проиллюстрирована практика издания многих письменных приказов на местном уровне даже в Южной Украине, что свидетельствует о том, что им в системе повстанческого документооборота принадлежало важное место. Выяснено, что, с одной стороны, круг адресантов ряда приказов и инструкций специально заранее ограничивался, а с другой, существовали такие документы, которые позволялось оглашать широким кругам стрельцов (накануне праздников и т.д.). Некоторым из приказов адресаты заранее «назначали» краткосрочный срок существования. Их, учитывая оперативную обстановку или по другим причинам, через некоторое время могли полностью отменить. Вместе с тем, не все упоминания об обычных, тайных приказах УПА или даже опубликованные в исторических исследованиях их цитаты означают, что такие документы существовали на самом деле (это, в частности, аргументировано доказал исследователь С. Рябенко). Установлено, что приказы и инструкции делились по способу публикации на те, что выходили в «бумажной» форме, а также те, которые сообщались ограниченному кругу адресатов устно. Коегде в УПА были случаи переписывания вручную некоторых из таких документов. Прослежены «тематические повторы» в ряде приказов, рассмотрены виды ответственности, к которой привлекались адресаты изза невыполнения указаний, сформулированных в тексте. Доказано ошибочность отождествления с приказами или иными разновидностями директивнораспорядительных документов так называемых коммуникатов, поскольку они в системе документооборота если и существовали, то с характерным признаком имели четкую пропагандистскую направленность. В значительной степени на документооборот приказов и инструкций повлияло реформирование внутренней структуры УПА, которое началось в 1945 году, а именно «эволюционирование» военных подразделений в легкие маневренные боивки ОУН(б). После такого система директивнораспорядительной документации должна была укрепиться, однако выявлена закономерность постепенного «замещения» в послевоенный период ведущих видов директивнораспорядительных документов, «вслед» за другими видами, деловыми письмами. На основании предварительных археографических публикаций автора отмечено, что этот процесс стал выразительным, начиная с 1945 г. Такое стало результатом резкого усиления конспиративных правил в вооруженном подполье ОУН (б), что, в свою очередь, было своеобразной реакцией на активизацию деятельности советских силовых органов.

Ключевые слова: УПА, ОУН(б), письменный документ, приказ, инструкция.

Постановка проблеми. Визначальне та найважливіше місце у системі документообігу Української повстанчої армії (далі УПА) належало директивнорозпорядчим письмовим джерелам. Вони, головним чином накази та інструкії', циркулювали нарівні з виконавчими, обліковостатистичними, процесуальносудовими й документами інших видів, проте за важливістю, властиво, «перевершували» будьякий із них.

Аналіз досліджень. Проблематика дослідження провідних (чи навіть поодиноких) різновидів директивнорозпорядчої документації УПА й збройного націоналістичного підпілля Організації українських націоналістівбандерівців (далі ОУН(б)), в яке еволюціонували підрозділи війська, залежно від регіону, від 1945 р. і далі, не набула належного висвітлення ні в українській, ні у зарубіжній історіографії. Окремі питання джерелознавчої спрямованості піднімалися хіба що в працях П. Кагуя [10], І. Марчука [28], Г. Папакіна [31], Я. Борщика [1]. А от характеристика кожного з видів повстанської документації, окрім «схематичних» перших спроб [11; 12; 15; 16], ще не здійснена. Тим більше, що існують різні погляди щодо доцільності застосування тієї чи іншої класифікаційної схеми документів [13; 31].

Мета статті аналіз двох головних різновидів виду директивнорозпорядчої документації УПА та післявоєнного підпілля як історичного джерела, задля уточнення специфіки обраних документів, виокремлення притаманних їм властивостей і прикметних ознак. Це дасть змогу ще більше «наблизитися» до розуміння згальних правил функціонування системи документообігу в армії та тих підпільних структурах, які дефакто замінили її незабаром після Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу. Почнімо з наказів, адже збереглася ціла низка таких джерел, виданих найвищою керівною структурою в УПА Головним командуванням (далі ГК). На сьогодні широко актуалізовано, якщо не враховувати численних копій деяких автографів, 22 такі документи. Хоча їх небагато, в існуючих публікаціях не все гаразд. Приміром, радянський автор 5 січня 1945 р. цитував уривок, перекладений російською, із наказу ГК УПА № 22 («.. .Немедленно снять крцев с постов и других пунктов. С ними поступать так: хорошо поговорить, переодеть/дать чистое белье, дать литературу, освободить поразному одних с оружием, других без оружия. Пусть идут в свои села и будут нашими помощниками, а кто желает итти обратно в Красную Армию отпускать, давая соответствующие понятия, за что ведется война, кто ее ведет и за что должны бороться наши народы») [35, 45]. Якщо цю цитату порівняти із наказом ГК УПА № 22, який опублікував один із українських дослідників, виявиться, що там такого фрагменту немає [21, 4243]. Отож, мається на увазі, вочевидь, витяг із наказу ГК № 23, адже в іншому радянському джерелі він теж проходить, також у перекладі, що практично ідентичний згаданому: «Немедленно снять красноармейцев с постов и других пунктов. С ними поступать так: хорошо поговорить, покормить, переодеть, дать чистое белье, дать літературу, освободить поразному одних с оружием, других без оружия. Пусть идут в свои села и будут нашими помощниками, а кто желает итти обратно в Красную Армию отпускать, давая соответствующие понятия за что ведется война, кто ее ведет и за что должны бороться наши народы» [34].

Значно більше наказів видавалося на місцях командирами різних підрозділів УПА (групи, курені, сотні), а після реорганізації армії в «низових» оунівських осередках. Наприклад, вдалося виявити цілу підбірку таких документів, укладених очільником кількох «теренів» Миколою Омелянюком на Одещині. Так, його наказ від 2 червня 1945 р. про знищення організаційних документів, листів, літератури та з інших питань проходить під № 5, що свідчить про наявність наказів«попередників» [14].

Наказам як вищого, так і місцевого рівня притаманна нерівномірна хронологічна репрезентативність. Так, не відомо жодного такого документа, що завірений підписом очільника УПАПівніч Д. Клячківського після 27 червня 1944 р. [23, 6263]. Зате про деякі наступні накази збереглися згадки в інших джерелах. Наприклад, на момент виходу радянського документа 8 липня начебто існував наказ командира УПАПівніч стосовно підготовки упівців до жнив («про прибуття всіх бандгруп в Рівненській області до початку збору хлібів)» [2, 16зв.]. Вірогідно, згаданий наказ вийшов не пізніше червня 1944 р., адже підготовка до збору зернових завершується в Західній Україні саме тоді.

Якими були принципи виконання ось таких загальних наказів по УПА? Чи дозволялося вносити в них корективи командирам місцевих груп, куренів, а далі доводити «уточнені» накази до «низів»? Значною мірою залежало від того, наскільки важливим командування УПА вважало зміст. А ще навіть від формулювання заголовку. «Всі накази, подавані з «гори», мусять бути або розроблювані у командира групи і так подавані тим, до кого належать, або впрост подавати не змінювані. Це залежить від змісту і заголовка наказу. Слідкувати точно за виконанням наказів» [21, 34], звернув увагу підлеглих командир УПА Д. Клячківський 26 вересня 1943 р.

Бувало, на місцях із «втіленням у життя» вказівок, сформульованих у наказах «зверху», виникали проблеми. Приміром, 4 вересня, за «неповне виконання» наказу командира Бойової групи УПА «Бористена», політінструктора «Хмару» покарали 5годинним стоянням під рушницею, Наступного дня козака «Сваху» за «невиконання» наказу покарали 5годинним стоянням. 10 вересня, за «несумлінне виконання» наказу, дяк «Камертон» упродовж години стояв під прицілом зарядженої рушниці [21, 148]. Тематика необхідності виконання «наказу про організацію УПС» й інших документів такого різновиду стала однією з причин проведення 22 вересня 1943 р. політвиховником групи «Турів» «тематичних» розмов із командирами менших підрозділів «Ліварем», «Бескідом», «Сосенком», «Голубом», «Коршуном» і «Вітром». Політвиховник попередив, що за невиконання наказів передбачена карна відповідальність, отож, командири і виховники мають «засвоювати добре накази... доводити обов'язково і негайно до відома найширших лав козацтва; контролювати виконання наказів, звітування про їх виконання» [21, 598]. 14 січня 1944 р. командир «групи» (мабуть сотні) УПА О. Качан«Саблюк» розпорядився «карати карою смерти» за невиконання наказів [21, 408].

Накази з приводу деяких тем, якот заборони на вживання упівцями й членами збройного підпілля алкогольних напоїв, періодично повторювалися. Це може свідчити про те, що з виконанням таких указівок «на місцях» існували проблеми. В розлогому наказі кущовим провідника Турійського повстанського району на Волині «Чапаєва» від 20 жовтня 1943 р. тематика алкоголю фігурує одразу в чотирьох пунктах: «[...] 7. Строго заборонено працівникам СБ пити алкоголь. За п'янство відповідають керівники. 8. Звернути увагу хто з організаційних працівників п'є алкоголь. 9. Безоглядно ліквідувати самогонні апарати. 10. По селах п'янство карається «молотінням» публічно» [4, 283]. Проте згодом розпорядчі документи схожого змісту знову з'являлися, що може свідчити про проблеми з їхнім виконанням. Так, 27 липня 1951 р. провідник Станіславівської округи ОУН(б) Петро Іванишин видав наказ про заборону алкоголю на основі аналогічного розпорядчого документа керівника пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН(б) «Гомона». Ще у червні Іванишин наказував своїм підлеглим не вживати горілку і вино, адже працівники МДБ додавали туди отруту і «сонні препарати», внаслідок чого підпільники потрапляли до радянських силових органів живцем [3, 40].

Врядигоди командири підрозділів УПА свої накази (після того, як минула певна кількість часу) відміняли. Приміром, командир підрозділу УПА «Котловина» «Юрій» 27 жовтня 1943го розпорядився про таке: «Наказ про відданя почести крісом відкликую» [21, 560]. У такий спосіб він відмінив один із пунктів свого попереднього наказу (ч. 5 від 12 жовтня): «Наказую впровадити у внутрішнім розпорядку загону, згідно військових правил, при звітуванні і на варті віддання почести крісом. Почесть крісом належить віддавати, починаючи від свого сотенного, всім командирам курінів і всім старшинам УПА, починаючи від командирів курінів і вгору» [21, 562]. Проте в деяких розпорядчих документах спеціально наголошувалося, що «заднього ходу» їм не буде. Наприклад, командир групи УПА «Турів» Ю. Стельмащук наприкінці свого наказу ч. 10 від 15 січня 1944 р. про місця дислокації загонів групи спеціально обумовив: «Наказ цей відкликаний не буде. На випадок загроження відділи відійдуть в терен безпечніший» [21, 543].

Низка наказів вищого командування мала чітку пропагандистську функцію. Такі називали «святочними», тобто святковими. Один із прикладів наказ ч. 64 командира групи «Турів» Ю. Стельмащука з нагоди різдвяних свят (містяться заклики не зменшувати революційної пильності, й надалі контролювати ситуацію в святкові дні). На те, що документ саме святочний, тобто адресується широким колам у повстанському середовищі, вказує не лише зміст, але й спеціальна фраза, подана наприкінці тексту документа: «Наказ прочитати перед усіма відділами, в шпіталях та військових установах групи» [21, 538539].

З огляду на ознаки неповного збереження масиву наказів упівського командування є всі підстави стверджувати, що ціла низка таких джерел найчастіше таємні була розрахована на короткостроковість дії [17; 18; 19]. Історик Г. Стародубець у своїй монографії навела два приклади «тимчасових» розпорядчих документів. Перший наказ Я. Мельника«Роберта» під грифом «строго довірочно і таємно». Другий «директива» Проводу ОУН від 12 листопада 1945 р., адресована для провідників підпілля рівнів, не нижчих за повстанські надрайони [27, 328]. Зі застереження «після ознайомлення знищити» розпочинається текст наказу N° 5 командира з'єднання груп УПА О. Громадюка«Остріжського» для командирів формацій, бригад, загонів, відділів, підвідділів. У ньому міститься вказівка здійснити низку диверсій на залізницях. Але попри заувагу про «знищення», документ потрапив до радянських спецслужб, там його переклали російською й згодом зафондували в архіві [23, 339]. Ще більші вимоги щодо обмеження кола користувачів сформульовані в одному з наказів командира ЗГ УПА «33» («Завихост», ім. Хмельницького) «Дуже таємне після використання знищити» [22, 671].

Проте не всі згадки про звичайні, таємні накази УПА чи навіть опубліковані цитати з них у історичних дослідженнях означають, що такі документи існували насправді. Показовий приклад історія із наказом («таємною директивою») командира УПА Д. Клячківського про повну ліквідацію поляків на Волині в 1943 р. Дослідник С. Рябенко у грунтовній джерелознавчій студії довів, що цитування істориком В. Філяром, В. Наконечним [29, 4] і деякими іншими репрезентантами польської та української історіографій частини цієї «директиви» некоректне, тому що за вказаним ними архівним посиланням УСБУ у Волинській обл. Спр. 11235. Т. І. Ч. ІІ вона не зберігається. «Жодні «таємні директиви», прізвище або псевдо Клячківського у справі не згадуються жодного разу. На аркуші, на який посилається Філяр, міститься фрагмент протоколу допиту» німецького поліцейського, який під час німецької окупації служив у с. Руда колишнього Мацеївського району Волинської області, «про організацію облави на колишніх радянських активістів» [36], стверджує С. Рябенко. Як виявилося, вищезгадана архівна легенда ще й містить суттєву помилку, адже відсилає до «частини ІІ» справи, якої в ній насправді немає. Здійснивши ретельний джерелознавчий аналіз, дослідник дійшов висновку, що ця «таємна директива» Д. Клячківського, вкупі зі «спеціальним листом» Ю. Стельмащука до «Рубана» (від 24 червня 1943 р.) та «звітом» командира куреня УПА «Буг» І. Климчака (вересень 1943 р.), є «фальшивками, призначеними для того, щоб обгрунтувати популярну тезу про існування та активну реалізацію «таємного наказу» вищого керівництва ОУН та УПА про винищення польського населення на Волині» [36]. Отож, свідчення навіть маститих істориків про сліди «таємних інструкцій та розпоряджень» щодо «очищення терену Західної України від поляків та витіснення їх за Буг і Сян» у 1943 р. [30, 248] належить ретельно перевіряти.

Так само видається сумнівним й існування низки «наказів УПА», про які згадують радянські мемуаристи. Діяч радянського партизанського руху Терентій Новак у своїй книзі згадував, що «вожді українських націоналістів» у 1945 р. видали для СБ наказ, за яким ця спецслужба мала б розпочати масове знищення рядових УПА [8, 80]. Втім ніякого посилання на відповідний архівний документ Новак не подає. «Кидає тінь» на сумлінність цього мемуариста і звинувачення в 1966му з боку колишніх соратниківучасників радянського партизанського загону Медведєва, якот Василя

Багрова, Михайла Несена, Михайла Сапіра, Миколи Мазура, в тому, що у роки німецької окупації він «знаходився у великій пошані у німців і у главарів бандитів ОУН», «не знищив жодного німця», вигадав тезу про функціонування в столиці Рейхскомісаріату «Україна» підпільного міськкому партії [39, 24]. Виходячи з вищезазначеного, довіряти свідченню чоловіка з такою неоднозначною репутацією про «антиупівський» наказ не варто.

На репрезентативність збережених у сучасних архівах масиву наказів й інших різновидів розпорядчої документації негативно вплинуло й те, що свого часу ціла низка їх виходила в усній формі, а не на папері. Ось як про існування усних повстанських «директив» пише сучасний український учений: «Окрему групу директивних матеріалів становлять «усні директиви Центрального Проводу ОУН» [...] «усні директиви» мали передаватися вищим командиром нижчому без жодної письмової фіксації. [...] не варто брати під сумнів узагалі можливість побутування такого роду вказівок, породжених конспіративним характером діяльності націоналістичного підпілля. Сліди справжніх, не вигаданих «усних директив» Проводу ОУН та Головного командування УПА доцільно шукати в спогадах учасників національновизвольного руху, нефальсифікованих матеріалах допитів вояків УПА, симпатинів ОУН тощо» [31, 118]. До речі, в радянських партизанських з'єднаннях теж далеко не всім вказівкам надавали «паперового вигляду». «Коли ми робили диверсії чи відбувалась перестановка кадрова, багато цього всього в наказах не відображалося. Все це відображалося в усній формі» [20, 233], стверджував А. Гречко, керівник комсомольської підривної групи радянського партизанського загону ім. Ф. Дзержинського Рівненського партз'єднання № 1.

Траплялося, автори деяких наказів високого рівня для структур запілля УПА (коменданти військових округ) просто «обмежували» коло одержувачів «паперових версій». Приміром, у наказі суспільнополітичного референта ВО «Турів» «Матвія» (С. Драницького (Семенюка) в справі підготовки до проходження радянськонімецького фронту, здобуття зброї та з інших питань, який радянська опергрупа захопила коло с. Бродець Дубровицького району Рівненщини на початку січня 1944 р., було застереження, що сформульоване є вказівками для надрайонів, а от у райони їх належить повідомляти усно [6, 5353 зв.].

До речі, варто розрізняти усні накази вищого командування УПА та «оперативні», які видавалися винятково в усній формі. Останні продукували «на низах» командири упівських підрозділів для своїх стрільців під час боїв або сутичок із ворогами, рейдів чи постоїв. Так, у 1944 р. в УПА побутували такі усні накази: «підготовчий до маршу», «для забезпечень» (після огляду терену й розпланування системи забезпечення), про постій, «для застави», «для стежі» (розвідників), про засідку, приготування до нападу на ворога, приготування до нападу на ворожий транспорт, наказ звуковими сигналами під час бою, про вихід з бою (відступ) [27, 89, 91, 99, 101, 105, 107, 114, 122, 129, 134135], про «приспішення наступу» [27, 295], «розкватирування» [27, 298], зайняття кругової оборони [27, 300], маскування [27, 542], нічний підйом [27, 489], вечірній наказ (повідомлявся розпорядок дня на завтра) [27, 492], про пропагандистський похід кількома населеними пунктами [27, 533], про відхід до іншого терену [27, 501]. Також під час бою командири підрозділів могли видавати «неправдиві накази неіснуючим партизанським відділам», щоб дезорієнтувати ворога [27, 134].

Попри своє розпорядче призначення, накази інколи циркулювали в системі документообігу не передрукованими, а як рукописи. Приміром, саме написаним від руки виявився наказ від 1 грудня 1943 р. командира загону ім. Богуна «Яреми», який між 15 і 21 січня 1944 р. захопив відділ СМЕРШ 1го кавалерійського корпусу 13ї армії 1го Українського фронту під час прочісування лісів у районах Клесова та Сарн на Рівненщині [7, 19зв.].

Чи варто зараховувати до директивнорозпорядчої документації і так звані комунікати? На наш погляд зовсім ні. Адже вони, на відміну від властивого для джерел розпорядчого штибу «наказового тону», мають яскраво виражені пропагандистські ознаки: численні звертання до найширшого кола читачів (часто це водночас як військові, так і цивільне населення), окличні речення, масовість тиражування. Їм значно «ближче» до пропагандистських матеріалів, тобто не організаційної документації.

Розуміння призначення комунікатів у діловодній практиці УПА й післявоєнного збройного націоналістичного підпілля ОУН(б) ускладнює те, що їх назагал збереглося небагато. Зрештою, відомості про комунікати в інших видах джерел звітних, обліковостатистичних чи ділових листах теж трапляються вкрай рідко.

Низка комунікатів згадувалася деякими чільними діячами післявоєнного підпілля у зв'язку зі «справою Далекого». У червні 1947 р. В. Кук, розмірковуючи над «правомочністю» комунікатів за походженням із різних «щаблів» ОУН(б), дійшов висновку, що комунікати головного проводу мають вищу «юридичну силу», ніж продуковані на крайовому рівні (наприклад видані проводом ПЗУЗ). Проте чиїм би не був комунікат, вирішальне рішення в справі, з приводу якої його видавали, лежало за ВОГЕСом. «Комунікат [проводу ОУН] ПЗУЗ в тій справі є на місці і у нічому судови перешкаджати не може. [...] [Центральний] провід, як і ВОГЕС, може цю справу вирішити по свому і остаточно, визнаючи комунікат ПЗУЗ правильним чи анулювати його. [.] Навіть комунікат [Центрального] проводу не перешкоджає ВОГЕСові у самостійному вирішенні цеї справи» [25, 243244], підкреслював він.

Утім, такі раціональні судження В. Кука С. Янишевський«Далекий» зігнорував. Адже на комунікат головного проводу ОУН(б) за 1946 р. із приводу методів вирішення справи свого «бунту» взагалі ніяк не відреагував [25, 177]. Хіба що кількома реченнями у 1948 р. на адресу в. о. генерального судді відписав, мовляв, «а де був в. о. генерального] судді тоді, коли Смок ліквідував ОУН на ПЗУЗ».

За цих обставин керівництво ОУН(б) ужило заходів для максимального поширення «комуніката суду ОУН в справі Далекого». Його воно тиражує у вигляді пропагандистських брошур. Доказом того, що цей матеріал, датований, вочевидь, не раніше 1947 р., розходився поважним накладом, може бути звістка голови КДБ УРСР В. Федорчука про знахідку 30 травня 1981 р. 300 його примірників причіпником колгоспу ім. Пархоменка в землі під час підготовки грунту до висаджування картоплі біля с. Щекичин Корецького рну на Рівненщині. В інформаційному повідомленні В. Федорчука уточнюється, що хоча комунікати лежали в «металевій банці», їхній стан «майже непридатний для читання». Всі примірники комунікатів було знищено на місці [5, 169].

До речі, за своїм функціональним призначенням вищезгадані комунікати нагадують ті, що поширювалися проводами ОУН(б) раніше, ще в 1944 р. Приміром, в одному з комунікатів головного проводу, судячи з його формуляра [32, 527], датованого 1944им р., мало міститися застереження на адресу «польських громадян». За доноси у німецьку поліцію на «невинних українців» автори погрожували полякам розстрілом. Деякі фрази цього комунікату, якто «за одного українця сто поляків!» [32, 527], переконують: маємо до діла з типовим зразком письмової пропаганди, це не директивнорозпорядчий документ. Оповіщувальну, а не розпорядчу «місію» мав і комунікат крайового проводу ОУН(б) на ПЗУЗ, присвячений темі відсутності співпраці оунівців і упівців із німецькою владою: «До відома членству ОУН, бійцям УПА і громадянству [.] Повідомляємо: 1. ОУН і УПА не мають союзу з жодною імперіалістичною державою. [...] У відношенні [...] з [...] німецькою владою [...] немає жодної співпраці» [22, 113].

Подібне до наказів місце за значущістю та репрезентативністю у структурі директивнорозпорядчих документів займали інструкції. Проте в окреслені нами хронологічні межі продукування джерел, які так називалися, належало до компетенції не стільки УПА, скільки головного проводу ОУН(б).

За станом на 1944 р. документи з такими назвами зазвичай виходили в «надрах» розвідувальноконтррозвідувальної служби [22, 335] УПА, крайових військових штабів [27, 147], вишкільних осередків при них [22, 607], крайових жандармеріях при них [22, 624]. Командування з'єднання груп на Волині видавало командирам підзвітних підрозділів («загонів і відділів») інструкції з припискою «оперативна» [22, 841].

На процеси виходу загальних інструкцій, їхню тематичну спрямованість впливали реформи в «надрах» УПА, як от внутрішнє реформування УПАЗахід й УПАПівніч. Унаслідок змін (переходу від регулярновійськових форм боротьби до бойових диверсійних форм [38, 155]), які сталися у 1944 1945 рр. [9, 65], право наказувати підрозділам УПА на теренах дій УПАЗахід перейшло до провідників тих оунівських осередків на місцях, де той чи інший підрозділ знаходився [38, 146]. Щодо УПАПівніч, то залишки його колишніх великих повстанських підрозділів, а саме з'єднань ім. Хмельницького і № 44, перетворилися на невеликі маневрені боївки та були переведені у глибоке підпілля впродовж зими, весни та літа 1945го [13, 2930] (станом на 21 вересня «не залишились і малі відділи УПА» [22, 1154]). Ті структури, що залишилися після реформованих військових підрозділів, стали підзвітними загальному й крайовим центрам ОУН(б), а відтак теж мусили виконувати їхні директивнорозпорядчі документи.

Звісно, після таких от змін інструкції за походженням із загального оунівського керівного органу продовжили виходити. Як приклад можна навести інструкцію головного проводу ОУН(б) на ПЗУЗ щодо ідейнополітичного вишколу революційних кадрів (вийшла 31 липня 1945 р.) [22, 129], інструкцію того ж походження для проводу терену «Одеса» в справі поліпшення роботи СБ та з інших питань (датована серпнем) [22, 129, 131].

До низки інструкцій, як і у випадку з наказами по УПА, був обмежений доступ. Приміром, під грифом «секретне» 2 травня 1944 р. вишкільний осередок групи УПА «Заграва» видав інструкцію ч. 2 щодо тактики реагування на активізацію діяльності внутрішніх військ НКВС [22, 609].

Інструкції також поділялися на письмові та усні. Певно, саме останні згадує в жовтні 1945го Роман Шухевич«Мамай» в листі до Кука. Адже під враженням від військових дій у Китаї, пише: «В зв'язку з цим уже тепер даємо «про всяк випадок» перші інструкції. Владу на терені приймають наші люди від імені УГВР. У випадку виникнення війни існують дві фірми УПА і УГВР» [25, 321].

Як виглядає, були й такі інструкції, що призначалися для виконання впродовж обмеженого відрізку часу. «Вже близько рік часу, як отримали Ви обширніші інструкції (липень 1946), в яких у загальних обрисах подано про міжнар[одне] положення, внутрішню СССРівське і про нашу тактику. Сьогодні небагато більше «нового» можна до порушених там тем додати» [25, 241], наголошував у червні 1947го В. Кук у листі до М. Козака«Вра».

Не варто забувати й про інструктивні документи, що надходили в Україну від закордонних центрів ОУН(б), як то ЗЧ ОУН, ЗП УГВР. Так, наприкінці 1944 р. колишній виконавець спеціальних доручень Проводу ОУН Ю. Лопатинський«Калина», вийшовши з концтабору, був перекинутий літаком в Україну, де зустрівся із Р. Шухевичем і передав йому «організаційні документи від ЗП УГВР, а також деякі пропозиції німецької сторони» [24, 195]. У листопаді 1949 р. В. Кук навіть писав, що оунівці в Україні підзвітні розпорядчим документам ЗП УГВР: «За роз'ясненням закордонних УГВРистів, ОУН, котра послала до УГВР своїх членів, не має до них більше ніякого відношення, не може надавати цим членам ні вказівок, ні інструкцій, як вони повинні ставити і вирішувати окремі питання на засіданнях УГВР. [...] Виходячи з того, що УГВР керівний орган визвольної боротьби, за кордоном одночасно виникають два керівних центри. .повинні бути чітко окреслені взаємовідносини і взаємопідпорядкованість між ОУНУПАУГВР, бо до цих пір у цих питаннях існують різні погляди. На це не дає відповіді ні устав, ні платформа УГВР, ні інші офіційні документи» [26, 608].

Висновки. Отже, на конкретних прикладах доведено, що наказам та інструкціям у структурі директивнорозпорядчої документації УПА та післявоєнного збройного підпілля ОУН(б) належало чільне місце, бо вони частогусто слугували «відправною точкою» появи джерел інших видів. Попри «співзвучність», ототожнювати з наказами комунікати немає ніяких підстав. Встановлено, що через обмеження «терміну життя» низки інструкцій і наказів у їхній кількості існують значні лакуни. Якщо порівнювати, наприклад, із обліковостатистичними, то директивнорозпорядчі не вимагають вельми глибокої обізнаності з історією УПА. Адже в них зазвичай містяться відомості про адресанта, адресатів, зі змісту їхнього тексту можна дізнатися про приблизне місце походження джерела, ареал призначення тощо. Втім, уже з 1945 р. інструкції та накази, як власне й усі інші сегменти повстанської документації, з огляду на посилення конспіративних правил поступово витісняються діловими листами. По суті, з огляду на наслідки активізації радянських силовиків, останні «приходять на заміну» документації не тільки цього, але й усіх інших видів.

Список використаних джерел і літератури

1. Борщик Я. Джерельна база дослідження історії Волинської трагедії: деякі особливості / Я. Борщик // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 2015. Вип. 2627. С. 161166.

2. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі ГДА СБУ). Ф. 2. Оп. 30. Спр. 1. Т. 1. 225 арк.

3. ГДА СБУ Ф. 2. Оп. 108. Спр. 2. Т 2. 171 арк.

4. ГДА СБУ Ф. 6. Спр. 75897. Т 1. 428 арк.

5. ГДА СБУ Ф. 16. Оп. 1. Спр. 1088. 248 арк.

6. ГДА СБУ Ф. 60. Спр. 28461. Т 1. 155 арк.

7. ГДА СБУ Ф. 71. Оп. 9. Спр. 23. 124 арк.

8. Гончарук Г И. Украинские повстанцы в советских литературе и документах / Г. И. Гончарук, А. Е. Нагайцев. Одесса: «Астропринт», 2004.

9. Ільницький В. До питання функціонування відділів УПА на Чернівеччині (1944 1945) / В. Ільницький // Східноєвропейський історичний вісник. 2016. Вип. 1. С. 6068.

10. Кагуй П. Матеріали до історії УПА, ОУН у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України / П. Кагуй // Україна в минулому. Київ; Львів, 1992. Вип. 3. С. 79.

11. Ковальчук В. Аналоги радянських протоколів допитів у системі документообігу ОУН(б) і УПА (1940і рр.) / В. Ковальчук // З архівів ВУЧКГПУНКВДКГБ. 2007. № 2. С. 159170.

12. Ковальчук В. Виконавчі документи ОУН(б) і запілля УПА (Волинь, роки Другої світової війни) / В. Ковальчук // Психологопедагогічні основи гуманізації навчальновиховного процесу в школі та ВНЗ. Збірник наукових праць. Частина ІІІ. Рівне, 2008. С. 418423.

13. Ковальчук В. Вступ / Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: УПА і запілля на ПЗУЗ. 1943 1945. Нові документи / Упоряд. В. Ковальчук, І. Марчук. Київ; Торонто, 2010. С. 924.

14. Ковальчук В. Документи архіву СБУ про ОУН на Південній Україні / В. Ковальчук. [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL:http://http://galinfo.com.ua/artides/dokumenty_arhivu_sbu_]pro_oun_na_ pivdenniy_ukraini_260185.html (18.09.2017). Назва з екрану.

15. Ковальчук В. Обліковостатистичні документи УПА та націоналістичного підпілля / В. Ковальчук // Збірник праць молодих вчених і аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Київ, 2013. Т. 26. С. 607619.

16. Ковальчук В. «Писати Вам про все, то і волової шкіри не хватило би...» (виконавчі документи ОУН(б) у роки Другої світової війни) / В. Ковальчук // Наукові праці Кам'янецьПодільського національного університету. Серія «Історичні науки». 2008. Т. 18. С. 150157.

17. Ковальчук В. Письмові, «тимчасові» документи й усні вказівки УПА та збройного націоналістичного підпілля: проблема розрізнення / В. Ковальчук // Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської науковопрактичної конференції «Славутчина та Правобережна Україна в історії України». Славута, 2015. С. 250254.

18. Ковальчук В. Письмові документи й усні вказівки ОУН(б) і УПА: проблема розрізнення» / В. Ковальчук // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Війни і збройні конфлікти у Східній Європі в ХХ на початку ХХІ століть» / За заг. ред. проф. Г М. Стародубець. Житомир: Полісся, 2015. С. 143145.

19. Ковальчук В. «Тимчасові» розпорядчі документи й усні вказівки УПА та підпілля ОУН(б) / В. Ковальчук // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених і аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. 2014. Т. 28. С. 476483.

20. Кравчук Д. Радянський партизанський та підпільний рух на Рівненщині / Д. Кравчук: дис. на здоб. наук. ступеня канд. істор. наук за спеціальністю 07.00.01 історія України. Рівне, 2015. 309 арк.

21. Літопис УПА. Нова серія. Т. 2: Волинь і Полісся: УПА та запілля. 1943 1944. Документи і матеріали / [Упоряд. О. Вовк, І. Павленко]. Київ; Торонто, 1999. 872 с.

22. Літопис УПА. Нова серія. Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944 1946. Документи і матеріали / [Упоряд. О. Вовк, С. Кокін]. Київ; Торонто, 2006. 1448 с.

23. Літопис УПА. Нова серія. Т. 14: УПА і запілля на ПЗУЗ. 1943 1945. Нові документи / [Упоряд. В. Ковальчук, І. Марчук]. Київ; Торонто, 2010. 640 с.

24. Літопис УПА: Нова серія. Т. 15: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА: Кн. 2: 1945 1954 / [Упоряд. С. Власенко, С. Кокін, В. Лозицький]. Київ; Торонто, 2011. 840 с.

25. Літопис УПА. Нова серія. Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА. 1944 1954 рр. / [Упоряд. В. Ковальчук, В. Огороднік]. Київ; Торонто, 2011. 1025 с.

26. Літопис УПА. Нова серія. Т. 17: Осип Дяків«Горновий». Документи і матеріали / [Упоряд. В. Мороз]. Київ; Торонто, 2011. 1015 с.

27. Літопис УПА. Нова серія. Т. 20: Воєнна округа УПА «Лисоня». 1943 1952. Документи і матеріали / [Упоряд. С. Волянюк]. Київ; Торонто, 2012. 748 с.

28. Марчук І. Методика вивчення архівних джерел з історії ОУН та УПА на Волині: з досвіду дослідника /

І. Марчук // Архіви України. 2004. № 12. С. 148158.

29. Наконечний В. Криваве поле геноциду. Що призвело до масової різанини на Волині в 1943 році / В. Наконечний // Комуніст. 2003. 2 квітня. С. 4.

30. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І. та ін.; відп. ред. С. В. Кульчицький. Київ: «Наукова думка», 2005. 496 с.

31. Папакін Г. Українські визвольні змагання 1939 1956: джерельний контент / Г Папакін // Проблеми класифікації й змісту джерел повстанського та радянського походження / відп. ред. Г. Боряк / Інститут історії України НАН України. К., 2012. Вип. 1. 358 с.

32. Польськоукраїнські стосунки в 1942 1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т Т 1: Війна під час війни. 1942 1945. / Відп. ред. та упоряд. В. М. В'ятрович. Львівський національний університет імені Івана Франка; Центр досліджень визвольного руху. Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. 792 с.

33. Польськоукраїнські стосунки в 1942 1947 роках у документах ОУН та УПА: у 2 т Т 2: Війна під час війни. 1945 1947 / Відп. ред. та упоряд. В. М. В'ятрович. Львівський національний університет імені Івана Франка; Центр досліджень визвольного руху. Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011. 576 с.

34. Приватний архів автора. Орієнтування в.о. начальника штабу військ НКВС з охорони тилу 3го Прибалтійського фронту і в.о. начальника опервідділу цього штабу Яковлева для командира «10500» про поводження з військовослужбовцями, які були затримані, роззброєні та відпущені «бандами» (від 4 січня 1945 р.).

35. Российский государственный военный архив. Ф. 38692. Оп. 1. Д. 28. 278 л.

36. Рябенко С. «Друже Рубан!» Використання фальсифікатів у дискусіях про Волинь / С. Рябенко. [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL:http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/02/4/149517/ (22.10.2016). Назва з екрану.

37. Стародубець Г. Українське повстанське запілля (друга пол. 1943 поч. 1946 років) / Г Стародубець. Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. 527 с.

38. Теория и практика западноукраинского национализма в документах НКВД, МВД и МГБ СССР (1939 1956). Сборник документов / Н. И. Владимирцев, В. Д. Кравец и др. (состав.). Москва: Объединенная редакция МВД России, 2010. 509 с.

39. Центральний державний архів громадських об'єднань. Ф. 57. Оп. 4. Спр. 276. 113 арк.

REFERENCES

1. Borshchyk Ya. Dzherelna baza doslidzhennia istorii Volynskoi trahedii: deiaki osoblyvosti / Ya. Borshchyk // Spetsialni istorychni dystsypliny: pytannia teorii ta metodyky. Kyiv, 2015. Vyp. 2627. S. 161166.

2. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy (dali HDA SBU). F. 2. Op. 30. Spr. 1. T 1. 225 ark.

3. HDA SBU. F. 2. Op. 108. Spr. 2. T. 2. 171 ark.

4. HDA SBU. F. 6. Spr. 75897. T. 1. 428 ark.

5. HDA SBU. F. 16. Op. 1. Spr. 1088. 248 ark.

6. HDA SBU. F. 60. Spr. 28461. T 1. 155 ark.

7. HDA SBU. F. 71. Op. 9. Spr. 23. 124 ark.

8. Honcharuk H. Y Ukraynskye povstantsbi v sovetskykh lyterature y dokumentakh / H. Y Honcharuk, A. E. Nahaitsev. Odessa: «Astroprynt», 2004.

9. Ilnytskyi V Do pytannia funktsionuvannia viddiliv UPA na Chernivechchyni (1944 1945) / V Ilnytskyi // Skhidnoievropeiskyi istorychnyi visnyk. 2016. Vyp. 1. S. 6068.

10. Kahui P Materialy do istorii UPA, OUN u fondakh Tsentralnoho derzhavnoho arkhivu vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy / P. Kahui // Ukraina v mynulomu. Kyiv; Lviv, 1992. Vfyp. 3. S. 79.

11. Kovalchuk V Analohy radianskykh protokoliv dopytiv u systemi dokumentoobihu OUN(b) i UPA (1940i rr.) / V Kovalchuk // Z arkhiviv VUChKHPUNKVDKHB. 2007. № 2. S. 159170.

12. Kovalchuk V Vykonavchi dokumenty OUN(b) i zapillia UPA (Volyn, roky Druhoi svitovoi viiny) / V. Kovalchuk // Psykholohopedahohichni osnovy humanizatsii navchalnovykhovnoho protsesu v shkoli ta VNZ. Zbirnyk naukovykh prats. Chastyna III. Rivne, 2008. S. 418423.

13. Kovalchuk V Vstup / Litopys UPA. Nova seriia. T. 16: UPA i zapillia na PZUZ. 1943 1945. Novi dokumenty / Uporiad. V Kovalchuk, I. Marchuk. Kyiv; Toronto, 2010. S. 924.

14. Kovalchuk V Dokumenty arkhivu SBU pro OUN na Pivdennii Ukraini / V Kovalchuk. [Elektronnyi resurs].

Rezhym dostupu: URL:http://http://galinfo.com.ua/articles/dokumenty_arhivu_sbu_]pro_oun_na_pivdenniy_

ukraini_260185.html (18.09.2017). Nazva ekranu.

15. Kovalchuk V. Oblikovostatystychni dokumenty UPA ta natsionalistychnoho pidpillia / V Kovalchuk // Zbirnyk prats molodykh vchenykh i aspirantiv Instytutu ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevskoho NAN Ukrainy. Kyiv, 2013. T. 26. S. 607619.

16. Kovalchuk V «Pysaty Vam pro vse, to i volovoi shkiry ne khvatylo by...» (vykonavchi dokumenty OUN(b) u roky Druhoi svitovoi viiny) / V Kovalchuk // Naukovi pratsi KamianetsPodilskoho natsionalnoho universytetu. Seriia «Istorychni nauky». 2008. T. 18. S. 150157.

17. Kovalchuk V. Pysmovi, «tymchasovi» dokumenty y usni vkazivky UPA ta zbroinoho natsionalistychnoho pidpillia: problema rozriznennia / V. Kovalchuk // Zbirnyk statei za materialamy Vseukrainskoi naukovopraktychnoi konferentsii «Slavutchyna ta Pravoberezhna Ukraina v istorii Ukrainy». Slavuta, 2015. S. 250254.

18. Kovalchuk V Pysmovi dokumenty y usni vkazivky OUN(b) i UPA: problema rozriznennia» / V Kovalchuk // Materialy Vseukrainskoi naukovoi konferentsii «Viiny i zbroini konflikty u Skhidnii Yevropi v XX na pochatku XXI stolit» / Za zah. red. prof. H. M. Starodubets. Zhytomyr: Polissia, 2015. S. 143145.

19. Kovalchuk V «Tymchasovi» rozporiadchi dokumenty y usni vkazivky UPA ta pidpillia OUN(b) / V. Kovalchuk // Naukovi zapysky. Zbirnyk prats molodykh vchenykh i aspirantiv Instytutu ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevskoho NAN Ukrainy. 2014. T 28. S. 476483.

20. Kravchuk D. Radianskyi partyzanskyi ta pidpilnyi rukh na Rivnenshchyni / D. Kravchuk: dys. na zdob. nauk. stupenia kand. istor. nauk za spetsialnistiu 07.00.01 istoriia Ukrainy. Rivne, 2015. 309 ark.

21. Litopys UPA. Nova seriia. T 2: Volyn i Polissia: UPA ta zapillia. 1943 1944. Dokumenty i materialy / [Uporiad. O. Vovk, I. Pavlenko]. Kyiv; Toronto, 1999. 872 s.

22. Litopys UPA. Nova seriia. T. 8: Volyn, Polissia, Podillia: UPA ta zapillia. 1944 1946. Dokumenty i materialy / [Uporiad. O. Vovk, S. Kokin]. Kyiv; Toronto, 2006. 1448 s.

23. Litopys UPA. Nova seriia. T. 14: UPA i zapillia na PZUZ. 1943 1945. Novi dokumenty / [Uporiad. V. Kovalchuk, I. Marchuk]. Kyiv; Toronto, 2010. 640 s.

24. Litopys UPA. Nova seriia. T. 15: Borotba proty povstanskoho rukhu i natsionalistychnoho pidpillia: protokoly dopytiv zaareshtovanykh radianskymy orhanamy derzhavnoi bezpeky kerivnykiv OUN i UPA: Kn. 2: 1945 1954 / [Uporiad. S. Vlasenko, S. Kokin, V Lozytskyi]. Kyiv; Toronto, 2011. 840 s.

25. Litopys UPA. Nova seriia. T. 16: Volyn i Polissia u nevidomii epistoliarnii spadshchyni OUN i UPA. 1944 1954 rr. / [Uporiad. V Kovalchuk, V Ohorodnik]. Kyiv; Toronto, 2011. 1025 s.

26. Litopys UPA. Nova seriia. T. 17: Osyp Diakiv«Hornovyi». Dokumenty i materialy / [Uporiad. V Moroz]. Kyiv; Toronto, 2011. 1015 s.

27. Litopys UPA. Nova seriia. T. 20: Voienna okruha UPA «Lysonia». 1943 1952. Dokumenty i materialy / [Uporiad. S. Volianiuk]. Kyiv; Toronto, 2012. 748 s.

28. Marchuk I. Metodyka vyvchennia arkhivnykh dzherel z istorii OUN ta UPA na Volyni: z dosvidu doslidnyka / I. Marchuk // Arkhivy Ukrainy. 2004. № 12. S. 148158.

29. Nakonechnyi V Kryvave pole henotsydu. Shcho pryzvelo do masovoi rizanyny na Volyni v 1943 rotsi / V Nakonechnyi // Komunist. 2003. 2 kvitnia. S. 4.

30. Orhanizatsiia ukrainskykh natsionalistiv i Ukrainska povstanska armiia. Istorychni narysy / Dzobak V. V, Iliushyn I. I. ta in.; vidp. red. S. V Kulchytskyi. Kyiv: «Naukova dumka», 2005. 496 s.

31. Papakin H. Ukrainski vyzvolni zmahannia 1939 1956: dzherelnyi kontent / H. Papakin // Problemy klasyfikatsii y zmistu dzherel povstanskoho ta radianskoho pokhodzhennia / vidp. red. H. Boriak / Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. K., 2012. Vyp. 1. 358 s.

32. Polskoukrainski stosunky v 1942 1947 rokakh u dokumentakh OUN ta UPA: u 2 t. T. 1: Viina pid chas viiny. 1942 1945. / Vidp. red. ta uporiad. V M. Viatrovych. Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka; Tsentr doslidzhen vyzvolnoho rukhu. Lviv: Tsentr doslidzhen vyzvolnoho rukhu, 2011. 792 s.

33. Polskoukrainski stosunky v 1942 1947 rokakh u dokumentakh OUN ta UPA: u 2 t. T. 2: Viina pid chas viiny. 1945 1947 / Vidp. red. ta uporiad. V. M. Viatrovych. Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka; Tsentr doslidzhen vyzvolnoho rukhu. Lviv: Tsentr doslidzhen vyzvolnoho rukhu, 2011. 576 s.

34. Pryvatnyi arkhiv avtora. Oriientuvannia v.o. nachalnyka shtabu viisk NKVS z okhorony tylu 3ho Prybaltiiskoho frontu i v.o. nachalnyka operviddilu tsoho shtabu Yakovlieva dlia komandyra «10500» pro povodzhennia z viiskovosluzhbovtsiamy, yaki buly zatrymani, rozzbroieni ta vidpushcheni «bandamy» (vid 4 sichnia 1945 r.).

35. Rossyiskyi hosudarstvennyi voennyi arkhyv. F. 38692. Op. 1. D. 28. 278 l.

36. Riabenko S. «Druzhe Ruban!» Vykorystannia falsyfikativ u dyskusiiakh pro Volyn / S. Riabenko. [Elektronnyi resurs]. Rezhym dostupu: URL:http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/02/4/149517/ (22.10.2016). Nazva z ekranu.

37. Starodubets H. Ukrainske povstanske zapillia (druha pol. 1943 poch. 1946 rokiv) / H. Starodubets. Ternopil: Pidruchnyky i posibnyky, 2006. 527 s.

38. Teoryia y praktyka zapadnoukraynskoho natsyonalyzma v dokumentakh NKVD, MVD i MHB SSSR (1939 1956). Sbornyk dokumentov / N. Y Vladymyrtsev, V D. Kravets y dr. (sostav.). Moskva: Obedynennaia redaktsyia MVD Rossyy, 2010. 509 s.

39. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan. F. 57. Op. 4. Spr. 276. 113 ark.

Размещено на Allbest.ru