Василь Фединськии "павук"-"шрам" діяч ОУН і УПА

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Василь Фединськии «павук»-«шрам» діяч ОУН і УПА

Володимир Мороз



Анотація

У статті вперше зроблено комплексне дослідження основних етапів життя та діяльності Василя Фединського. З'ясовано, що його становлення як діяча визвольного руху відбувалося у 1930-хрр. в умовах активного протистояння з польською державою та її карально-репресивним апаратом. Прослідковані зміни характеру діяльності В. Фединського: від конспіратора-бойовика до військового діяча, організатора і командира повстанських підрозділів, досвід якого керівництво використало у кількох регіонах. Встановлено, що, незважаючи на певні недоліки, він зумів налагоджувати виконання нових завдань на задовільному рівні.

Ключові слова: Василь Фединський, ОУН, УПА.



Аннотация

В статье впервые проведено комплексное исследование основных этапов жизни и деятельности Василия Фединского. Выяснено, что его становление как деятеля освободительного движения происходило в 1930-х гг. В условиях активного противостояния с польским государством и его карательно-репрессивным аппаратом. Прослежены изменения характера деятельности В. Фединского от конспиратора-боевика до военного деятеля, организатора и командира повстанческих подразделений, опыт которого руководство использовало в нескольких регионах. Установлено, что, несмотря на определенные недостатки, он сумел налаживать выполнения новых задач на удовлетворительном уровне.

Ключевые слова: Василий Фединский, ОУН, УПА.



Annotation

In the article for the first time a comprehensive study of the main stages of life and activity of Vasily Fedynskyi is made. It has been found out that his formation as a figure in the liberation movement took place during the 1930s in the face of an active confrontation with the Polish state and its punitive and repressive apparatus. The changes in the character of V Fedynskyi's activities are specified: from an assailant militant to a military figure, organizer and commander of the rebel units, whose experience was used by the leadership in several regions. It is established that, despite certain disadvantages, Fedynskyi was able to adjust the implementation of new tasks at a satisfactory level.

Key words: Vasyl Fedynskyi, OUN, UPA.



Постановка проблеми. Василя Фединського на рідній Мостищині знали як учасника визвольної боротьби, на Дрогобиччині як сотенного і курінного командира Української Повстанської Армії, на Перемишльщині як члена штабу воєнної округи УПА «Сян», а на Любачівщині та Ярославщині як окружного референта Служби безпеки ОУН. Здебільшого лише за псевдонімами «Павук» і «Шрам». Така фрагментарність відомостей про організаторів, учасників і керівників визвольного руху ускладнює як вивчення процесів становлення та діяльності ОУН і УПА, так і з'ясування функцій та значення окремих дійових осіб цих процесів.

Аналіз досліджень. У наукових та популярних публікаціях про В. Фединського досі траплялися лише епізодичні згадки, причому основні біографічні відомості про нього тривалий час були невідомими. Наприклад, у книзі про полеглих борців за волю України Мостиського району, виданій 2006 року, подано лише таку довідку: «Фединський Василь, із с. Гусакова, псевдо «Паук» або «Павук». Пропав безвісти на своїх теренах або загинув на кордоні при переході на Захід» [37, 168]. Лише у 2015 р. автором опубліковані популярні нариси про Василя Фединського у мостиській районній газеті [49] (звідки він родом) та на інтернет-сторінці села Тенетиська [50; 51] (біля якого загинув). Ці публікації покладені в основу довідки про нього укладачами вільної енциклопедії «Вікіпедія» [57].

Джерела також містять лише епізодичні згадки про життя та діяльність В. Фединського, проте комплексне опрацювання широкого масиву документів, спогадів, зізнань, газетних репортажів дає можливість скласти цілісну картину як про його особу, так і про його працю в ОУН та УПА.

Відомості про переслідування В. Фединського польською владою в 1930-х рр. містяться у документах, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України (м. Львів) [60], державних архівах Львівської [32; 33] та Івано-Франківської [31] обл., а також Archiwum Akt Nowych (AAN) у Варшаві (Польща) [1]. Додаткову інформацію містять повідомлення про це у тогочасній пресі («Діло», «Gazeta Lwowska» та ін.)

Про діяльність В. Фединського в УНС і УПА на Дрогобиччині йдеться у спогадах Олекси Конопадського [42, 207-367] і Володимира Юркевича [59], зізнаннях Івана Белейовича [23], Василя Чижевського [24] і Ярослава Шпиталя [17].

З документів Воєнної округи УПА «Сян», які стосуються праці В. Фединського у її штабі, зберігся звіт за 9.10-20.11.1944 р. за підписом командира ВО Якова Чорнія-«Ударника» [58, 4-8]. Він доповнюється спогадами Василя Галаси [21], Дмитра Грицька [30], Ольги Мороз [36], Омеляна Плеченя [53], Марії Савчин [41], Степана Стебельського [42, 59-201], зізнаннями Збігнєва Левицького [46, 570-591], Володимира Павлика [46, 532-569] і Василя Тропака [29, 41-45].

Про діяльність В. Фединського на посту оружного референта Служби безпеки ОУН ІІ округи інформація міститься у звіті крайової референтури СБ за травень-листопад 1945 р. [26, 114-115], а також у спогадах Олекси Снігура [35, 199-219] та Василя Потопляка [34, 229-246], зізнаннях Івана Кархута [10, 78-82], Корнеля Козенки [9, 36-61], Мирослава Онишкевича [27, 51-52; 10, 75-77; 48], Петра Федоріва [27, 8-9, 53]. Обставини загибелі висвітлені у документах польських органів громадської безпеки, які зберігаються в архіві відділу Інституту національної памяті (IPN) у Любліні [3, 162-163; 4, 86, 146-148; 5, 200-201; 6, 133].

При написанні статті використано матеріали, надані дослідниками Олександром Дарованцем, Василем Ільницьким, Миколою Посівничем, Андрієм Усачем, Богданом Гуком.

Метою статті є узагальнення відомостей про Василя Фединського, з'ясування основних етапів його життя та діяльності, визначення ролі у боротьбі ОУН та УПА.

Виклад основного матеріалу. Василь Фединський народився 14 квітня 1914 р. у с. Гусаків Мостиського р-ну Львівської обл. у селянській родині Івана та Марії (з дому Кукурудз) [32, 219; 1, 79]. Закінчив 5 класів народної школи, здобув фах бронзівника [61; 1, 79]. З Гусакова походив власник відомої львівської ливарні Михайло Брилинський. У міжвоєнний період на вул. Вірменській, 25 та пл. Ринок, 9 діяла бронзівнича майстерня церковних і галантерейних виборів Степана Фединського. Бронзівником у Львові працював і Йосип Фединський. Обоє вони належали до головного виділу Товариства українських ремісників, промисловців і торговців «Зоря» [52, 234]. Ймовірно, що саме за їх сприяння отримав фах і Василь Фединський.

Деякий час навчався і працював у майстерні Івана Кузьмича, винаймаючи помешкання на вул. Генінга, 8 (тепер вул. Харківська). Згодом на слідстві свідчив, що до Львова приїхав, щоб навчатися у школі дрібних мистецьких робіт і мешкав у місті за кошти свого батька [61].

Ймовірно, вже у Львові В. Фединський встановив контакт із ОУН та став її членом. Був затриманий і суджений у справі підготовки планованого атентату на куратора Львівської шкільної округи Єжи Ґадомського одного із основних полонізаторів української молоді. Його знищення мало стати кульмінацією масштабної шкільної акції ОУН.

Є. Ґадомського пильно стерегли два три агенти поліції, яким 27 вересня 1933 р. вдалося зірвати спробу вбивства. Один із них, Міхал Тендай, був поранений. Бойовик ОУН Северин Мада втік, проте ще цієї ж ночі був затриманий. У нього вилучено три револьвери та дві гранати. Наступного дня на Станиславівщині за зізнаннями атентатника затримали Олександра Луцького, його організаційного зверхника [61]. Згодом Олекса Луцький свідчив, що він на час арешту під псевдонімом «Дем'ян» був окружним організаційним референтом ОУН Станиславівської округи, а Северин Мада певний час був його підлеглим повітовим провідником ОУН Калуського повіту [22, 149-150].

На підставі зробленого С. Мадою опису невідомого спільника арештували В. Фединського. Це сталося 8 жовтня 1933 р. у Мостиськах дорого до Гусакова з клунком, де з особистих речей була вилучена нелегальна література ОУН (два примірника «Сурми», два «Юнака», по одному «Бюлетеню» та «Розбудови нації»), а також форма для виготовлення відзнак-тризубів [28, 100101].

Десятого жовтня у помешканні В. Фединського на вул. Генінга, 8 зроблено обшук і знайдено 500 г вибухівки (екразит, змішаний з нітрогліцерином) та відзнаки-тризуби, які нібито виготовляв В. Медвідь [12; 61; 62]. Тут затримано 10 осіб, більшість яких звільнено, за винятком Василя Медведя та Юліана Іванчука, в якому впізнано одного зі спільників С. Мади [28, 100-101]. Насправді всі вони, судячи із зізнань свідків, ймовірно, не мали стосунку до цього атентату.

Северина Маду наглий суд вже 25 жовтня 1933 р. за спробу вбивства агента поліції засудив до довічного ув'язнення. Згодом у Львові відбувся судовий процес у справі підготовки замаху на куратора Ґадомського. Всіх затриманих обвинувачено у державній зраді, Ю. Іванчука та С. Маду за намір вбити Ґадомського, Ю. Іванчука та В. Медведя за переховування вибухівки, а В. Фединського за переховування нелегальних видань [61].

На процесі, який почався вранці 4 липня 1934 р., всі, крім С. Мади, свою вину заперечили. Зокрема, про екразит стверджували, що знайшли його під час прогулянки в парку на Кайзервальді і подумали, що це мармелад. Нелегальну літературу В. Фединський нібито знайшов на Личаківському цвинтарі, а забрав її зі Львова додому, бо, нібито, планував знищити [13; 14; 61].

Захищав В. Фединського, Ю. Іванчука та В. Медведя відомий український адвокат Степан Шухевич. Він, до речі, теж був замішаний, хоч і несвідомо, до підготовки замаху на Ґадомського. У той час практикантом у С. Шухевича працював Богдан Підгайний, бойовий референт крайової екзекутиви ОУН. Саме він організував атентат і кілька разів запрошував відомого адвоката, як прикриття, на каву до готелю «Жоржа» для того, щоб добре запам'ятати на вигляд Ґадомського, тамтешнього завсідника, вивчити його звички і графік [65, 470-471].

6 липня о 1.30 вночі суд прийняв рішення. Присяглі підтвердили всі пункти обвинувачення, лише заперечили державну зраду та членство в ОУН В. Фединського. На підставі цього голова трибуналу озвучив вирок, за яким Ю. Іванчук засуджений 15 років ув'язнення, С. Мада 12 (це в додаток до довічної тюрми, яку він отримав раніше), О. Луцький 6, В. Медвідь 5. Усі вони також позбавлені громадянських прав на 10 років. Натомість В. Фединський отримав досить м'який вирок. За зберігання нелегальної літератури його засудили до 2 років ув'язнення. Всім зараховано слідчий арешт [15; 16; 54].

Відбував покарання В. Фединський у Львові [56] (ймовірно, в'язниця «Бригідки»). Вийшов на волю, мабуть, на початку жовтня 1935 р. Далі працював бронзівником у Львові, не припиняючи праці в ОУН. Як фахівець, ймовірно, мав справу з ремонтом зброї для підпільників та виготовленням націоналістичної атрибутики. Винаймав помешкання на вул. Антонія, 3 (тепер вул. М. Заньковецької) у Володимира Синиці [31, 213; 1, 79].

Восени 1938 р. ОУН напала на поліційну станицю в Гаях під Львовом (тепер Пустомитівський р-н Львівської обл.), комендант якої тривалий час тероризував місцеве населення. Зокрема, були замордовані два заарештовані українці брати Касперські зі сусіднього Чижикова. Акцію 28 жовтня 1938 р. о 16.30 виконали бойовики з Бережанщини Семен Левицький-«Щур» та Василь Потягач-«Зелений», які застрелили старшого постерункового поліції Леона Станка і працівницю пошти, де містився постерунок, дружину коменданта поліції Броніславу Просняк [47, 352-353, 491; 39, 348-350; 20, 67; 19].

Безуспішні спроби знайти виконавців атентату призвели до масових арештів підозрюваних у причетності до ОУН зі Львова та повіту. Серед них був і В. Фединський. Його затримали 4 листопада 1938 р. о 20.25 на пл. Домініканській (тепер пл. Музейна). При обшуку вилучено зарядженими три автоматичні пістолети («Штейр» 8 мм, «Маузер» 7,65 мм і «Гішпан» 7,65) [32, 219; 31, 212-213]. Під час обшуку в помешканні на Антонія, 3, у валізці В. Фединського знайдено круглу ручну гранату марки «Лемон», 14 набоїв, форму для витискання тризубів, записки і кореспонденцію [32, 219; 31, 213; 1, 79]. Впродовж 4-5 листопада затримано також власника помешкання Володимира Синицю і всіх, хто орендував у нього житло, але за 48 годин їх було звільнено. Винятком став Іван Кошик, у якого знайшли течку темно-бронзового кольору, схожу на ту, яку мав один із атентатників у Гаях [31, 213]. Його, як і В. Фединського, заарештували [1, 79; 31, 213].

Як стверджувала поліція, Василь Фединський за вказівкою окружного провідника ОУН Петра Олійника (згодом відомий командир УПА на Волині за псевдонімом «Еней») нібито передав невідомому на псевдо «Вік» револьвери і гранати, які використали під час нападу на поліційну станицю у Гаях [60, 1-2]. Ймовірно, що такі відомості подав сам П. Олійник, затриманий 29 жовтня 1938 р. Після тривалих допитів поліції вдалося його розговорити. До нападу в Гаях він стосунку не мав, але назвав свого зверхника, організаційного референта крайової екзекутиви ОУН Ярослава Гайваса (він був причетний до цієї акції, однак реальних доказів про це поліція не мала) [20, 64-76].

Крім В. Фединського, П. Олійника та І. Кошика, у справі нападу на будинок поліції в Гаях проходили Василь Турковський (затриманий 29.10.1938 р.), Петро Федорів та Євстахій Музика (обоє затримані 30.10.1938 р.), Роман Роман і Ярослав Гайвас (затриманий 19.12.1938 р.) [60, 1, 3, 9, 11]. Суд у цій справі так і не відбувся через падіння польської держави з початком Другої світової війни.

Ймовірно, саме у вересні 1939 р. В. Фединський вийшов на волю. Як більшість колишніх політв'язнів, щоб уникнути арешту радянськими карально-репресивними органами, перейшов за р. Сян на територію, окуповану німцями. Можливо, служив в якійсь військовій формації, на кшталт воєнізованої охорони заводів (Веркшуц), куди масово подалися націоналісти, щоб отримати знання і досвід для подальшої збройної боротьби за українську державу.

Від весни 1941 р. служив в українському підрозділі німецької армії т. зв. Дружинах українських націоналістів (ДУН; Легіон ім. Коновальця): спочатку у батальйоні «Натігаль», відтак у шуцманшафтбатальйоні «Нахтігаль»/«Роланд» і «Шуцманшафтбатальйоні-201»; отримав підстаршинський ступінь [24, 128; 26, 115].

Після розформування ДУН в кінці 1942 р. В. Фединський, як і багато інших легіонерів, включився в роботу військової референтури ОУН. Він неодноразово відвідував у Львові призначеного у липні того ж року командира Української Народної Самооборони (УНС) Олександра Луцького-«Беркута» [24, 128] (з ним у 1934 р. разом сидів на лаві підсудних, а відтак служив у ДУН). Згодом УНС перейменована в УПА-Захід (у грудні 1943 р. січні 1944 р.). фединський визвольний польський репресивний

Ймовірно, В. Фединський працював по лінії УНС на Дрогобиччині, оскільки вже на початку 1944 р. очолював курінь «ім. Кривоноса», що базувався в околицях села Бандрів Нижньоустрицького повіту (тепер Бещадський пов. Підкарпатського воєв.). Попередній командир цього куреня, Антін Шкітак-«Омелян» (теж підстаршина ДУН), загинув 30 листопада 1943 р. під час бою із німцями під Недільною на Старосамбірщині. Є відомості, що тимчасово командування куренем тоді перебрав сотенний «Тиґрис». Не виключено, що це псевдонім В. Фединського. Відповідно, можна припускати, що він певний час командував сотнею куреня «ім. Кривоноса» (створений у серпні 1943 р.)

Курінь, яким командував «Павук», в лютому 1944 р. біля с. Бандрів за дорученням «Беркута» інспектували новопризначений командир Дрогобицької Воєнної округи УПА «Маківка» Іван Белейович-«Дзвінчук» та член штабу УПА-Захід Василь Чижевський-«Демид» [24, 130] (в 1934 р. був свідком на процесі, де суджено В. Фединського).

«Дзвінчук» згодом свідчив, що після призначення у лютому 1944 р. командиром Дрогобицької ВО організував чотири сотні УПА на чолі з «Явором», «Павуком», «Корнієм» і «Карпенком» [23, 214]. Очевидно, що сотня «Булава», командиром якої призначений В. Фединський-«Павук», постала на основі реорганізованого куреня «ім. Кривоноса», оскільки три інших базувалися та діяли в інших регіонах (Миколаївщина, Дрогобиччина, Стрийщина, Журавенщина). Про те, що «Павук» був першим командиром сотні «Булава» від лютого 1944 р. стверджував пізніший чотовий цього відділу (І пол. 1945 р.) Володимир Юркевич-«Юрченко» [59, 6].

Навесні 1944 р. чисельність сотні «Булава» зросла. Так, наприкінці березня на початку квітня до неї приєдналися українські поліцисти зі станиці в с. Лютовиська (Бещадський пов. Підкарпатського воєв., Польща) разом із районним комендантом з Устрик Долішніх Осипом Урбаном. Один із них, Олекса Конопадський-«Тополя», згадував, що впродовж першої половини квітня сотня «Булава» базувалася в с. Плоске (Старосамбірський р-н Львівської обл.), а її командиром був «Павук» [42, 219]. Про перебування Василя Фединського-«Павука» у с. Плоске навесні 1944 р. свідчив також Ярослав Шпиталь-«Семків» (влітку 1944 р. командир сотні «Булава»), який приписував тому участь у чистках УПА від ненадійних елементів [17, 14-16].

Після Великодня (припав на 16 квітня) сотню розділено на дві: «Булава» (к-р Осип Урбан-«Рен»-«Зелений») та «Сурма» (к-р Михайло Фридер-«Нечай») [42, 219]. Не виключено, що В. Фединський-«Павук» короткий час командував діями обох відділів як курінний. Проте вже невдовзі, ймовірно, у травні 1944 р., був переведений на Перемишльщину [26, 115].

Тут В. Фединський-«Павук» був уведений до штабу Воєнної округи 6 «Сян» [21, 46]. Щоправда, його конкретні обов'язки точно невідомі. Наприклад, керівник пункту зв'язку штабу Збігнєв Левицький називав його керівником жандармерії ВО [46, 572, 585, 588], керівниця зв'язкової ланки при штабі Марія Савчин-«Зірка» інтендантом ВО [41, 65].

Натомість керівник штабу ВО Володимир Павлик-«Ірка»-«Пік» (раніше був командиром однієї з сотень у ДУН) зізнавав, що «Павук» працював при командирові ВО Якову Чорнієві-«Кулі»-«Ударнику», то що був присланий командуванням на пост окружного військового референта ОУН Перемиської округи [46, 542, 548, 602]. Він свідчив: «При штабе, вернее, лично при «Куле», находился некто «Паук» настоящаяя фамилия Федочинский, служил при немецкой армии, лет 30, рост средний, большой нос, упитанность средняя, родом из Перемышлянского или Добромильскогорайонов» [46, 533]. Згодом дещо змінив покази: «“Паук” по фамилии Федоркович или Федорович или Федочинский, точно не знаю. 38 лет, окружной по войсковой сетке Перемышльского округа, ниже среднего роста, блондин, нормального телосложения, горбоносый» [46, 546].

Те, що «Павук» одночасно із роботою в штабу ВО виконував обов'язки організаційно-мобілізаційного (військового) референта Перемиської округи ОУН, підтверджують зізнання повітового провідника ОУН Мостищини Василя Тропака-«Ореста». В червні 1944 р. «Павук» брав участь в нараді з активом Мостищини, де разом з обласним провідником Василем Галасою-«Зеноном» поставив завдання створення в повіті сотні УПА, її забезпечення зброєю, продовольством, одягом, медикаментами та медперсоналом [29, 43].

Як окружний військовик Перемищини, В. Фединський організував військову школу на чолі з Михайлом Дудою-«Громенком», яка базувалася біля с. Тростянець в Бірчанщині (тепер Бещадський пов. Підкарпатського воєв., Польща). Станом на червень 1944 р. у ній навчалися 30 40 осіб [46, 542, 544, 546].

Розбіжності у мемуарних джерелах щодо посад В. Фединського-«Павука», ймовірно, є свідченням широкого спектру функцій, які він виконував у штабі ВО «Сян». Це було не дивно в умовах відсутності кваліфікованих кадрів для штабної роботи. Крім того, Перемиська округа ОУН була базовою для ВО «Сян», оскільки в інші округах Перемиської області ОУН Ярославській та Лемківській організаційна праця була поставлена значно слабше, а у військовій ділянці взагалі перебувала у зародковому стані. Відповідно, окружний оргмоб Перемищини об'єктивно був першим помічником у роботі командування ВО «Сян», про що й свідчив згодом «Ірка» стосовно «Павука» [46, 602].

Часто базувався В. Фединський на Мостищині [36] (входила до Перемиської округи ОУН), ймовірно, у рідному Гусакові або околиці. Впродовж серпня вересня 1944 р. ВО «Сян» була розділена фронтом на дві частини, причому майже всі сотні ВО «Сян», крім відділу «Дружинники 1», перебували глибоко в горах, тоді як керівництво («Куля», «Ірка» і «Павук», а також обласний провідник Василь Галаса-«Орлан») залишилося на Перемищині, в селах Ямна Горішня, Трійця і Тисова (тепер Бещадський пов. Підкарпатського воєв., Польща) [41, 63-65; 55, 84-87, 97; 46, 548, 611, 615].

У джерелах з осені 1944 р. «Павук» часто фігурував як «курінний» [40, 47; 42, 130]. Можна припускати, що він певний час командував зведеними у курінь відділами, які перебували на Перемищині.

Зв'язкова Ольга Мороз-«Малуша» згадувала «курінного Павука» як веселуна, який завжди жартував. Подавала такий його опис: середнього зросту, повний, кремезний, мав характерний великий «дзьобатий» ніс і темно-русяве волосся [36].

У середині осені на Перемищині війська НКВД провели кілька масштабних протиповстанських операцій. 22 жовтня 1944 р. в с. Ліщава Горішня (тепер Перемиський пов. Підкарпатського воєв., Польща) сотні «Дружинники 1» і «Дружинники 2» звели запеклий 15-годинний бій і, хоча завдали ворогові значних втрат, були частково розпорошені. Зваживши на наближення зими (перший сніг випав ще 16 жовтня), дезертирство, складність харчового, господарського і санітарного забезпечення, масштабні облави «Куля» та «Орлан» прийняли рішення демобілізувати ці сотні, а тим воякам, які свого часу прибули зі Станиславівщини, на чолі зі сотенним Данилом Рудаком-«Чорним» дозволено повернутися в рідні терени. Обидва відділи впродовж 23-25 жовтня 1944 р. було демобілізовано, а стрільців розпущено в терен для посилення військової мережі та ведення вишкільної праці; залишено тільки одну чоту на чолі із «Байдою». [58, 5-6; 40, 48; 41, 106, 130-131; 18] Безпосередньо демобілізацією від командування ВО «Сян» займався В. Фединський-«Павук» [42, 130; 63, 193].

Степан Стебельський-«Хрін», який в бою у Ліщаві Горішній командував чотою і був важко поранений, згадував незадоволення стрільців демобілізацією: «Всіх вояків зі сотні к-ра Хоми й к-ра Чорного, що походили з Лемківщини й Перемищини, здемобілізовано. Демобілізацію проводжено в лісі над селом Т[исова]. Ця демобілізація, як я чув уже опісля, викликала у стрільців і підстаршин великий несмак, їм важко було зрозуміти доцільність такого розпорядження. Багато стрільців не хотіли йти додому та складати зброю. Тим часом доводилось віддавати до магазину зброю, здобуту від ворога, дбайливо ховану й плекану. Хлопці з моєї чоти з плачем повернулися до села, а дізнавшись, де я лежу, гуртом прийшли відвідати мене та пожалітись. Мені було прикро від того, що свідомих і відданих справі людей, які добровільно зголосилися із зброєю до УПА, відпускали голіруч додому. Деякі хитріші заховали потаємно свій кулемет МҐ-42 і декілька рушниць. Демобілізацію проводив кур. Павук і рой. Ластівка, що пізніше став сотенним. Переведено її за наказом вищого командування. Причини демобілізації стали мені відомі згодом. Тоді здалося, що оперувати більшими відділами в часі закріплення совєтської влади недоцільно. Повстанські відділи переходили в нову фазу боротьби, коли треба було оперувати малими групами. Тому з відділів затримувано під зброєю лише кадри, що в міру потреби могли розростатися в повні відділи. Я думаю, що рішення про демобілізацію в той час було помилкове. Слід було розпорошити сотні і дозволити малим відділам рейдувати по всьому терені. Така розв'язка була б кращою й з того погляду, що як пізніше виявилось весь магазин зброї попав в руки ворогові й цілий терен залишився без зброї» [42, 130-131].

Більш стримано характеризував ситуацію стрілець сотні «Дружинники 1» Омелян Плечень: «Ми попрямували в ліси Посадські Сосни коло села Тисової. Тут у сосновому молодняку до нас виголосив промову командир Павук. Він з'ясував нам ситуацію, похвалив за хоробрість у першому бойовому хрищенні, хоч рівночасно підкреслив, що в нас ще мало досвіду. Більшовики стягнули в наш терен цілу дивізію червоних партизанів, так звану «Червону мітлу». Боротьба з ними не буде легка. Тому командири вирішили, що новобранцям, також з огляду на зимову пору, найкраще вернутися до своїх місцевих кущів. На весну переорганізують сотні, і тоді нас знову покличуть. Наказано передати всю тяжку зброю командирові Ластівці. Так закінчилася моя дводенна служба в сотні! Дуже не хотілося вертатись до коша, але наказ є наказ! Ми помандрували «додому». Мені, Лютому й Орлові сказали зголоситися у нашого станичного в присілку Копань і чекати на дальший наказ» [53, 47].23 жовтня 1944 р. в Тисовій «Павук» і повітовий оргмоб Бірчанщини Іван Гарабач-«Старий»-«Пастернак» провели демобілізацію і решток куреня Михайла Ґуштака-«Євгена» (210 вояків), фізично і морально виснажені стрільці якого кілька днів перед тим повернулися з чотиритижневого Карпатського рейду [58, 6-7; 30, 49; 40, 47]. Командири і частина демобілізованих стрільців отримали призначення на військову працю в мережі ОУН [58, 4, 7; 40, 48-49, 51; 42, 138, 244; 43, 150].

Стрілець Дмитро Грицько-«Диня»-«Цяпка» оцінював цю подію теж негативно: «Ми вийшли до лісу в Турниці. Стрільці розлізлись по сотні Громенка і шукали за знайомими. Я там не мав нікого. Коли вернув Крук, то каже до мене:

- Прощай, Дине і не забувай мене! Дякую за товариство!

- Що за прощання? питаю, не розуміючи його.

- Демобілізація! каже він. А тому, що я близько вже хати Лімна мене звільняють вже тут!

- Що? Що ти мелеш язиком? питаю, не вірячи, що чую.

- Кажу, демобілізація, військо розпускають додому на зиму! каже поважно Крук. Це мені говорив командир Крилач!

- То на це ми перейшли стільки лиха, стільки дороги, не кажучи о голоді і холоді, щоби іти на піч відпочивати? кажу, злий в сто чортів.

- Таке розпорядження! каже Крук. Курінного Павука!

- Стільки змарнованих днів, стільки ми перейшли вишколу, щоб іти додому, замість бити ворога? каже Зорян.

- То тільки ті, що мають де перезимувати; ті, що не мають, підуть в підпілля! додає Крук. Але ви довідаєтесь о тім від кого іншого, не від мене!

Ми кинулись один одному в обійми. Ще вчера ділились куском хліба, ще вчера ділили долю і недолю, нині прощаємось. Чи ще стрінемось колись?

- Як будеш женитись, клич, буду за дружбу! кажу йому на дорогу.

- Сам подай адресу, де маю слати запрошення! каже Крук, і ми розстались. Час покаже, чи ми ще стрінемось.

Коли місцеві відлучились, ми помарширували за сотнею Громенка дальше. Минаєм Трійцю, Посаду Риботицьку, Конюшу, і затримуємось в Тисові. В Тисові нині свято. Багато стрільців з того села прийшло додому. Тут на нас вже ждали курінний Павук, Старий-Пастернак, які зробили перегляд відділу, і курінний Павук відчитав рішення о демобілізації теренового куреня УПА. Розпущено біля 300 добре вишколених вояків, загартованих, ідейних, бо надходила зима. Розпущено 300 вояків УПА в час, коли поляки мордували наше населення в кожному селі, бо не чули над собою батога. В моїй голові це рішення не містилось. А пізніше я довідався, що скорше демобілізовано рівнож сотню Хоми, яка так героїчно боролась з большевиками в Ліщаві і Кузьміні 24-го жовтня. Кажуть, що ті вояки УПА пішли в свої терени творити збройну самооборону своїх сіл, своїх теренів. Була це правда, але не всі дістали таке розпорядження чи завдання. Творити самооборони змушувала нас дійсність, яку ми застали вдома» [30, 49].

Станом на 20 листопада у ВО 6 «Сян» залишилась тільки одна чота УПА на чолі зі «Байдою», причому «Орлан» радив і її демобілізувати, але «Куля» планував доповнити до сотні. Крім того, по повітах і районах вишколювалися рої, яких в Бірчанщині було 9, Мостищині 5. Там, а також у Добромильському повіті, в Сяноцькій і Ярославській округах організовано жандармерію [58, 7]. Згодом, в кінці листопада на початку грудня у верхів'я р. Сян повернувся з Карпатського рейду курінь «Лемківщина» Василя-Мартина Мізерного-«Рена».

На початку грудня 1944 р. у Ямній В. Фединський потрапив в облаву НКВД. Разом з іншими повстанцями він прийняв бій і відступив до лісу [55, 97].

Командир ВО «Сян» Яків Чорній-«Ударник» не був задоволений працею В. Фединського і 20 листопада 1944 р. у звіті командуванню писав: ««Павук» зачинає показувати свої роги, думаю, що невдовзі відішлю його до диспозиції КВШ, бо має завеликі аспірації, але не до праці» [58, 8].

Очевидно, зауваження до праці В. Фединського стали причиною його переведення на інший терен. Обласний провідник ОУН Перемишльщини В. Галаса-«Зенон» скерував його в Ярославську округу [26, 115]. За твердженням окружного господарчого референта Корнеля Козенки-«Корнієнка», призначений на пост окружного військового референта (оргмоба) «Шрам»-«Павук» прибув з Перемищини на Ярославщину на початку 1945 р. разом із Богданом Чупілем-«Беєм», який став окружним референтом служби здоров'я (лікарем) [9, 36]. В іншому місці К. Козенка датував квітнем 1945 р. прихід з Перемищини «Шрама»-«Павука» і «Бея»-«Стрільця» [9, 50, 56].

Збереглася інструкція за підписом «Шрама» до кущових і районних військових референтів, датована 22 квітня 1945 р. [2, 19-21, 47, 49], отже, на той час він виконував обов'язки окружного оргмоба.

Пізніше командир ВО «Сян» Мирослав Онишкевич-«Орест» на слідстві зізнавав, що «Шрам» до переведення на Ярославщину-Любачівщину працював у військовій референтурі на Перемишльщині; його називали курінним, але чи він справді ним був, «Орест» точно не знав [10, 76; 27, 51]. Про те, що В. Фединський займав пост курінного в УПА перед приходом на ЯрославщинуЛюбачівщину, свідчив на слідстві також Петро Федорів [27, 53]. Згодом М. Онишкевич подав такий опис «Шрама»: зріст середній, щуплий, обличчя видовжене, ніс довгий, очі світлі, волосся темний блонд, зачесане догори, років близько 30 [27, 51].

Навесні 1945 р. відбулася реорганізація підпілля на терені Закерзоння українських земель, які опинилися в складі Польщі. Зокрема, Ярославську округу і Любачівський повіт / надрайон об'єднано в єдину ІІ округу. Це сталося у квітні 1945 р. [64] Її очолив Дмитро Дзьоба-«Сталь», попередній окружний провідник Ярославщини. На відміну від інших округ Закерзоння, ІІ округа мала тільки один надрайон («Батурин»), а тому окружний провід одночасно виконував обов'язки надрайонного проводу.

Через брак кадрів наприкінці червня 1945 р. В. Фединський, який в новому терені використовував псевдо «Шрам», зайняв новий пост. Його тимчасово призначили виконувати обов'язки окружного (і, одночасно, надрайонного) референта Служби безпеки ОУН [26, 114-115].

Загалом ІІ округа і надрайон «Батурин» охоплювала повністю Любачівський і Ярославський повіти за офіційним польським адміністративно-територіальним поділом, а також північну частину Перемиського повіту (села Валява, Грабовець, Кальників, Накло, Ниновичі, Поздяч, Сосниця, Стібно, Торки) та південно-східну частину Томашівського повіту (гміни Любича і Угнів, раніше вони входили до Равського повіту).

Для отримання відповідних знань, із двома помічниками В. Фединський пройшов дев'ятиденний теоретичний вишкіл з практичним проведенням принагідних справ під керівництвом крайового референта СБ Петра Федоріва-«Дальнича» [26, 114] (разом з яким восени 1938 р. проходив у справі щодо нападу на постерунок польської поліції в Гаях [60]). Очевидно, що вони зналися з тих часів, бо згодом П. Федорів зізнавав на допитах, що «Шрам» мав прізвище Фединський, походив з міщанської родини, за фахом слюсар, перед війною працював у Львові у слюсарсько-механічній майстерні [27, 53].

Тимчасове призначення залишилося постійним, оскільки не було кого поставити на це місце. Можна припускати, що працею «Шрама» опікувався сам «Дальнич», який базувався біля с. Монастир (Любачівський пов. Підкарпатського воєв., Польща) на терені 5-го району ІІ округи (охоплював села колишнього Равського повіту, які відійшли до Польщі). В цьому ж районі, переважно в околиці с. Любича-Князі та Павлище (Томашівський пов. Люблінського воєв., Польща), перебував і В. Фединський [25, 104; 27, 53]. У жовтні 1946 р. він навіть був закріплений уповноваженим окружного проводу в справах 5-го району, яким керував Теодор Ребіш-«Заруба»-«Блуд» [9, 41].

Петро Федорів-«Дальнич» усвідомлював недостатній фаховий рівень Василя Фединського-«Шрама» і 25 листопада 1945 р. писав: «Виконує цю функцію тимчасово. Однак ця тимчасовість продовжується, бо немає ким заступити його. У справах безпеки визнається поверховно, мимо вказівок і поучень не видно в нього належного поступу у спеціялізації» [26, 115].

Керівник редакційного звена крайового проводу Володимир Порендовський-«Гордій» стверджував, що «Шрам» був дуже обережним, через що його багато хто вважав боягузом [25, 64]. З його слів, окружний провідник Микола Радейко-«Крим» вважав «Шрама» малоенергійним та нездібним [25, 104].

Але були і позитивні результати, тому командир ВО «Сян» Мирослав Онишкевич у наказі ч.2/46 від 23 травня 1946 р. подав вищому командуванню пропозицію підвищити «Шрама» до ступеня поручника [44, 342]. Рішення з цього питання невідоме.

Праця апарату служби безпеки у ІІ окрузі/надрайоні «Батурин» все ж була налагоджена на задовільному рівні. Терен по лінії СБ поділено на дві частини (їх ще також називали надрайонами, хоча ця назва була умовною). За першу, до якої входили 1-й, 2-й і 3-й райони, відповідав Іван Ялоха-«Ялівець»-«Семен», за другу, яка включала 4-й і 5-й райони «Борис»; згодом на місце полеглого «Бориса» призначений Яків Гальва-«Чубчик»-«Славутич», який ще мав цифронім «333» [9, 37, 39]. Під час роботи в ІІ окрузі В. Фединський також користувався цифронімами «44» і «444» [8, 6; 34, 234, 240; 35, 209].

У кожному районі були призначені районні референти служби безпеки, в розпорядженні яких були боївки СБ на чолі з комендантами. Щоправда, за твердженням П. Федоріва, працівники Служби безпеки ОУН в ІІ окрузі/надрайоні «Батурин» станом на осінь 1945 р. були «слабі фахівці», «мало інтелігентні і мало вироблені» [26, 114].

Крім праці по лінії СБ і опіки над 5-м районом, В. Фединський-«Шрам» підтримував контакти із польським підпіллям. У квітні 1946 р. в лісі під Даганами він, «Чубчик», «Заруба», к-р районної боївки СБ Андрій Королько-«Сірко» та кущовий «Грім» провели зустріч із керівником польської підпільної організації «Вольносць і Нєзавіслосць» (ВіН) на Томашівщині Стефаном Кобосем-«Вжосом». У процесі розмови за двома літрами спирту і солониною всі напилися до напівпритомності. Відтак вночі «підготовлена» польська сторона пішла на переговори до крайового провідника Ярослава Старуха-«Стяга», криївка якого розміщувалася теж на території 5-го району, в лісі біля с. Монастир. [10, 79]

Через контакти «Шрама», «Заруби» і «Вжоса» функціонував польсько-український чорний ринок, в першу чергу продаж збіжжя українськими селянами полякам [11, 93-94]. За твердженням польських істориків Гжеґожа Мотики та Рафала Внука, саме завдяки Василеві Фединському-«Шрамові» поляки змогли повернутися до залишених у 1944 р. місцевостей, зокрема Гути Любицької (Томашівський пов. Люблінського воєв., Польща) [11, 94].

Польська комуністична влада навесні 1947 р. почала акцію «Вісла», яка шляхом виселення українського населення на т. зв. «зємі одзискане» мала зачистити українську етнічну територію і знищити базу для повстанської боротьби ОУН і УПА. Терен був заповнений підрозділами польського війська та уряду безпеки. У такій ситуації крайовий провідник Ярослав Старух-«Стяг» визначив усім членам підпілля та стрільцям УПА три шляхи подальшої діяльності: 1) перейти в СССР і там продовжити боротьбу або легалізуватися; 2) виїхати на «зємє одзискане», в чому організація намагатиметься допомогти документами, особливо для потрібних людей; 3) залишитися на місці для утримання зв'язкових пунктів, які будуть служити помостом між підпіллям в СССР і на «зємях одзисканих», де мала діяти глибоко законспірована мережа [10, 108; 25, 43-44; 48, 118].

В. Фединський отримав вказівку залишатися на території Закерзоння [25, 64]. Загинув він ще на етапі перебудови організації відповідно до потреб глибокого підпілля. Це сталося в лісі між селами Тенетиська і Любича Королівська. Близько 11-ї години 14 вересня 1947 р. вояки Війська польського на підставі даних агента «20» виявили повстанську криївку і почали через отвори кидати туди гранати та пускати ракети. «Шрам» і «Заруба» палили документи, а також наказали розбити годинники, щоб вони не дісталися ворогові. «Сірко» пішов на пробій, викинувши дві гранати, але в цей час був вбитий. «Чубчик» вів вогонь з автомата МП. Від диму в бункері не було чим дихати, а тому повстанці, щоб не потрапити живими в руки ворога, почали стрілятися. Відмовився це зробити тільки ординарець «Чубчика» Михайло Твердохліб-«Медвідь», який вискочив з криївки і здався полякам. Всього ж у бункері загинули п'ятеро повстанців: «Шрам», «Чубчик», «Заруба», «Сірко» і «Дунай» (ще один ординарець «Чубчика»). Поляки здобули кілька скринь архіву з цінними документами, зокрема, протоколами порозуміння АК з УПА, документами із зустрічі англійського журналіста з представниками українського і польського підпілля [3, 162-163; 4, 86, 146-148; 5, 200-201; 6, 133].

Через місяць загинув інший помічник В. Фединського Іван Ялоха-«Ялівець». Він мав призначення перейти кордон в СССР [25, 64], але поліг в бою з польським військом 18 жовтня 1947 р. біля с. Радруж (Любачівський пов. Підкарпатського воєв., Польща) [38, 231; 7, 26].

Упродовж серпня жовтня 1947 р. полягли також крайовий провідник Ярослав Старух-«Стяг», окружний організаційний референт ІІ округи Микола Винничук-«Корнійчук», був заарештований крайовий референт СБ Петро Федорів-«Дальнич», втратив контакт із підпіллям окружний провідник ІІ округи Микола Радейко-«Крим». Відтак організаційна мережа ОУН на терені цієї округи припинила існування.



Висновки

З'ясування основних етапів життя та діяльності Василя Фединського дає підстави стверджувати, що становлення його як діяча визвольного руху відбувалося у 1930-х рр. в умовах активного протистояння з польською державою та її карально-репресивним апаратом. Зміна ситуації у світі та Україні зробили з конспіратора-бойовика військового діяча, організатора і командира повстанських підрозділів, досвід якого керівництво використало у кількох регіонах. Перехід від масової збройної боротьби до підпілля актуалізував проблеми безпеки, що знову привело до зміни характеру діяльності В. Фединського. Він, незважаючи на певні недоліки, зумів налагодити виконання нових завдань на задовільному рівні. Такі трансформації, відповідно до змін ситуації, характерні і для інших діячів ОУН і УПА, а також всього визвольного руху. Біографія В. Фединського є підтвердженням як послідовності націоналістів першої половини ХХ ст. щодо стратегічного курсу на здобуття незалежності України, так і гнучкості в тактичних питаннях щодо форм і методів досягнення цієї мети в залежності від обставин. Саме це стало однією з основних причин масштабів та тривалості збройної боротьби ОУН і УПА, одним із важливих учасників якої був В. Фединський.



Список використаних джерел і літератури

1. AAN, zesp. 349/1, sygn. 240. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://szukajwarchiwach. pl/2/349/1/4.6/240.

2. Huk B. Mlodzi Ukraincy Mychajly Borysa «Zana». Terenowe Odi^^y Samoobrony w powiecie jaroslawskim w latach 1945 1947 / B. Huk. Przemysl, 2017. 680 s.

3. IPN Lu 08/260/3.

4. IPN Lu 08/260/12.

5. IPN Lu 08/260/13.

6. IPN Lu 08/289/1.

7. IPN Rz 00205/1, t. 2.

8. IPN Rz 00377/4, t. 2.

9. IPN Rz 00377/4, t. 22.

10. IPN Rz 051/301.

11. Motyka G. Pany i rezuny: wspolpraca AK-WiN i UPA, 1945 1947 / G. Motyka, R. Wnuk. Warszawa: Volumen, 1997. 231 s.

12. Proces o zamach na kuratora Gadomskiego // Gazeta Lwowska. 1934. № 148. 22 czerwca. S. 3.

13. Rozprawa o zamach na zycie kuratora p. Gadomskiego // Gazeta Lwowska. 1934. № 157. 4 lipca. - S.3.

14. Rozprawa o zamach na zycie kuratora p. Gadomskiego // Gazeta Lwowska. 1934. № 158. 5 lipca. S. 3.

15. Wyrok w procesie o zamach na kuratora Gadomskiego // Echo. 1934. № 182. 6 lipca. S. 1.

16. Wyrok w procesie o zamach na kuratora Gadomskiego // Gazeta Lwowska. 1934. № 160. 7 lipca. S. 3.

17. YVA, O.32/81, p. 4-17. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://collections1.yadvashem.org/ notebook_ext.asp?item=3694813.

18. Архів Центру досліджень визвольного руху (далі АЦДВР). Ф. 9. Т. 12. Од. зб. 21.

19. Вбивство поштової уряднички і поліцая в Гаях // Діло. 1938. Ч. 242. 30 жовтня. С. 13.

20. Гайвас Я. Воля ціни не має / Я. Гайвас. Торонто: Срібна сурма, 1971. 213 с.

21. Галаса В. Наше життя і боротьба / В. Галаса. Львів: Мс, 2005. 271 с.

22. ГДА СБУ Ф. 5. Спр. 67418. Т 1.

23. ГДА СБУ Ф. 5. Спр. 67448.

24. ГДА СБУ Ф. 6. Спр. 33286фп.ГДА СБУ Ф. 6. Спр. 75172фп. Т 2.

25. ГДА СБУ Ф. 13. Спр. 376. Т 58.

26. ГДА СБУ Ф. 13. Спр. 398. Т 8.

27. ГДА СБУ Ф. 62. Оп. 4. Спр. 4. Т 108.

28. ГДА СБУ Ф. 71. Оп. 6. Спр. 89.

29. Грицько-Цяпка Д. Ліс наш батько / Д. Грицько-Цяпка. Львів, 1996. 295 с.

30. Державний архів Івано-Франківської області Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1526.

31. Державний архів Львівської області (далі ДАЛО). Ф. 121. Оп. 1. Спр. 1371.

32. ДАЛО. Ф. 121. Оп. 1. Спр. 96.

33. Закерзоння. Спогади вояків Української Повстанської Армії. Т 1 / упор. Б. Гук. Варшава: Український архів, 1994. 440 с.

34. Закерзоння. Спомини вояків УПА / ред. Б. Гук. Т 2. Варшава: Тирса, 1996. 279 с.

35. Записав Володимир Мороз 22.08.2012 в м. Моршин Львівської обл. від Турик (дів. Мороз) Ольги, д. Івана і Марії, 1925 р.н.

36. Зілінський В. В борні за Україну (Мостищина) / В. Зілінський. Дрогобич: Відродження, 2006. 752 с.

37. Кордан-«Козак» А. Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня «Залізняка» / А. Кордан-«Козак». Торонто-Львів, 2006. 244 с.

38. Левицький С. Бойові дії ОУН у Бережанщині і на Поліссі / С. Левицький // Макар В. Спомини та роздуми. Зібрання творів у 4 т Торонто-Київ, 2001. Т 3: Бойові друзі. Кн. 2. С. 347-355.

39. Літопис Української Повстанської Армії. Т 14: Перемищина: Перемиський курінь УПА. Кн. друга: Денники сотні «Крилача» (Ярослава Коцьолка), «Ударники» 6, 96а. Торонто, 1987. 262 с.

40. Літопис Української Повстанської Армії. Т 28: Савчин М. Тисяча доріг. Торонто-Львів, 1995. 600 с.

41. Літопис Української Повстанської Армії. Т 30: Крізь сміх заліза (Хроніки). Торонто-Львів, 2000. 552 с.

42. Літопис Української Повстанської Армії. Т. 33: Тактичний відтинок УПА 26-ий «Лемко»: Лемківщина і Перемищина (Документи і матеріяли). Торонто-Львів, 2001. 900 с.

43. Літопис Української Повстанської Армії. Т 40: Тактичний відтинок УПА 27-й «Бастіон»: Любачівщина, Томашівщина, 45. Ярославщина (Документи і матеріяли) / ред. П. Потічний. Торонто-Львів, 2004 - 600 с.

46. Літопис УПА. Нова серія. Т 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944 1945. Київ-Торонто, 2007. 912 с.

47. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920 1939 роки. Видання третє, доповнене / П. Мірчук. Київ: Українська видавнича спілка, 2007. 1008 с.

48. Місило Є. Мирослав Онишкевич-«Орест» у світлі документів польського Міністерства громадської безпеки / Є. Місило // Вісник Закерзоння. 2002. № 7-8-9. С. 91-120.

49. Мороз В. Командир УПА «Павук» з Гусакова / В. Мороз // Наш край. Мостиська, 2015. № 85. 11 листопада. С. 2-3.

50. Мороз В. Окружний референт СБ ОУН «Шрам» / В. Мороз // Апокрифи Руські (Apokryf Ruski). Teniatyska. 2015. 15 листопада. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.apokryfruskiorg/ kul1шa/nadsanie/teniatyska;

51. Мороз В. Окружний референт СБ ОУН «Шрам» / В. Мороз // Фонд ім. Івана Гука. 2015. листопад. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Мр://іи^гагіЬик.сот/иа/105310861074108010851080/2/10

541082108810911078108510801081_1088107710921077108810771085109010571041_105410591053_ldquo1064108810721084rdquo/107.html

52. Пасіцька О. Товариство українських ремісників, промисловців і торговців «Зоря» (1884 1939 рр.) / О.Пасіцька // Галичина. 2011. Ч. 18-19. С. 233-238.

53. Плечень О. Дев'ять років у бункрі / О. Плечень. Нью-Йорк: Сучасність, 1987. 216 с.

54. Присуд у львівському політичному процесі // Діло. 1934. Ч. 178. 8 липня. С. 1.

55. Свинко Й. Ямна: знищене село Перемишльського краю (історія, спогади) / Й. Свинко. Тернопіль, 2005 - 196 с.

56. Українські політичні в'язні в Польщі // Свобода. Джерзи Сіти, 1935. Ч. 19. 24 січня. С. 4.

57. Фединський Василь. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Фединський_Василь

58. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО). Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 152.

59. ЦДАВО. Ф. 5245. Оп. 1. Спр. 1596.

60. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі ЦДІАЛ). Ф. 205. Оп. 1. Спр. 1077.

61. Черговий політичний процес ОУН у Львові // Діло. 1934. Ч. 175. 5 липня. С. 4.

62. Черговий політичний процес ОУН у Львові // Діло. 1934. Ч. 176. 6 липня. С. 5.

63. Шанковський Л. Дії УПА і українського збройного підпілля на терені Перемищини 1944 1947 / Л. Шанковський // Перемишль: західний бастіон України. Ню-Йорк-Филаделфія, 1961. С. 183-194.

64. Штендера Є. Любачівський надрайон на початку 1945 р. / Є. Штендера. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://forum.ottawa-litopys.org/documents/dos0103_u.htm

65. Шухевич С. Моє життя. Спогади / С. Шухевич. Лондон: Українська Видавнича Спілка, 1991. 619 с.

Размещено на Allbest.ru

...