Генерал Тарас Чупринка (Роман Шухевич): теорія і практика повстанської війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Генерал Тарас Чупринка (Роман Шухевич): теорія і практика повстанської війни

На підставі архівних та опублікованих документів, різноманітних публікацій - від публіцистики до наукових праць, автор, як воєнний і військовий історик ставить перед собою мету окреслити внесок Головного командира УПА генерала Тараса Чупринки (Р. Шухевича) в теорію і практику повстанської війни. Досліджено його діяльність як геополітика і стратега, заторкнуто питання так зв. «волинської трагедії» 1943 - 1944 рр., показано роль в організації підпілля, боротьби з червоними партизанами, вклад у воєнну науку, плекання української військової термінології.

Ключові слова: Роман Шухевич (Тарас Чупринка), Українська Повстанська Армія (УПА), Організація Українських Націоналістів (ОУН), стратегія і тактика повстанської війни, військова наука.

Annotation

At the beginning, the article includes unforgettable memories of the 90th anniversary of the UPA (Ukrainian Insurgent Army) chief Roman Shukhevych (1907 -1950). An outstanding historian of Ukraine, prof. Yaroslav Dash- kevych, offered the theme of the festive speech (Lviv, 1997). The audience included the nearest allies of the general - his successor in all positions Colonel Vasyl Kuk, one of the leading ideologists of the insurgent movement Colonel Vasyl Galas and legendary field commander Cjlonel Vasyl Levkovich, who are now deceased.

Then the article outlines the main milestones of the leader's life and his activity as a politician and public figure, and provides a broad background to his achievements in the strategy and tactics of the war. On the basis of archival and published documents as well as various publications including scientific works, the author, as a war and military historian, being aware of the difficult task of revealing the talents ofpolitical leader and army commander, aims to summarize only the direction of precisely those kinds of his activity. However, much research work is still needed in order to understand R. Shukhevych's contribution to the theory and practice of the insurgent war.

The activity of the general as a politician and strategist is investigated in this study. The UPA's chief commander, having received solid general and military knowledge, as well as a great deal of practice in various positions in the regional leadership of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), had a phenomenal intuition. The methods, suggested by R. Shukhevych included the involvement of Georgians, Azerbaijanis and other peoples living under Bolshevik Russia. The author also considers the role of the general in the development of the main points of the political platform, which rejects the one-party system in the Ukrainian Independent United State, and supports democratic freedoms of citizens, and which, on the initiative of R. Shukhevych, was approved at the Third Great Congress of the OUN. It was proved that the Chief Commander attempted to resolve the Ukrainian-Polish conflict in Volhynia in 1943 - 1944, but the main command of the Domestic Army ofPoland (AK, Chief Commander General T. Komorovsky) was idle in this direction.

After the death of R. Shukhevych, which occurred on March 5, 1950, the command center that controlled the situation in the province and had a broadly expanded network of agents, along with liaison abroad, was lost. His death enabled the secret services of the USSR to send their agents to Germany, England, to arrest the envoys, who were directed by the OUN's foreign departments. This allowed Soviets to turn the organized struggle of the Ukrainian underground into the resistance of separate groups.

Key words: Roman Shukhevych (Taras Chuprynka), Ukrainian Insurgent Army (UPA), Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), strategy and tactics of insurgent war, military science.

Постановка проблеми. Почну з незабутнього спомину. У житті кожної людини, а особливо в науковців, громадських діячів є в житті якісь особливі, індивідуальні для кожного «зоряні хвилини». До слова, то однією з таких подій у мене була участь двадцять років тому в науковій конференції, присвяченій 90-річчю від дня народження Романа Шухевича - генерала Тараса Чупринки, яка відбулася у Львові заходами славної пам'яті великого українського історика професора Ярослава Дашкевича. Цінуючи мене за мої військово-історичні та військово-термінологічні праці, Ярослав Романович буквально безапеляційно заставив мене взяти в ній участь, означивши тему, де мало йтися про роль Головного командира УПА в розробці стратегії і тактики повстанської війни.

Я добре усвідомлював собі про відповідальність цього виступу, знав, що Я. Дашкевич збере унікальну авдиторію і не помилився. Серед слухачів були всі три на той час живі провідні полковники УПА - наступник генерала на найвищих постах політичного і військового проводу, голова Української Головної Визвольної Ради Василь Кук, полковники Василь Галаса та Василь Левкович - легендарні, справді незламні духом, провідники і польові командири. Це був момент, коли перед виступом я дуже хвилювався за зміст моєї доповіді перед такими фахівцями повстанської війни. Але яким я був щасливим, коли в перерві всі три полковники УПА міцно потиснули мені руку і подякували за той виступ. Окрилений, я розширив виступ і невдовзі опублікував його з благословення Я. Дашкевича окремою брошурою [38].

Аналіз досліджень. Ситуація з належною переоцінкою подій нашої історії після проголошення незалежности України 24 серпня 1991 р. була сумною. Прізвища Р. Шухевича нема на сторінках довідників, що вийшли навіть до 10-ї річниці незалежности України [9], тому в результаті ми отримали серйозні проблеми в розбудові насамперед Збройних Сил, а, врешті, і національної держави. Тоді знову повністю зігноровано Акт відновлення української держави 30 червня 1941 р. у Львові (голова уряду Я. Стецько), утворення в липні 1944 р. Української Головної Визвольної Ради - уряду Воюючої України (голова УГВР Кирило Осьмак, голова Генерального секретаріяту Роман Шухевич) [34].

Правда, на помежів'ї століть справа хоч трішки зрушилася з місця - побачила світ низка цікавих студій, серед яких слід відзначити працю соратника генерала Петра Дужого [14] та монографію доцента Львівського національного університету ім. Івана Франка Юрія Киричука [19]. Та все ж важко навіть уявити безпечність високих керівників держави, котрі тоді відповідали за національну безпеку України.

На ювілей 60-річчя створення Української Повстанської Армії 2002 р. доводилося контатувати: на жаль, історіографія життя і діяльности її Головного Командира досить незначна. Ми маємо численні фрагменти спогадів про Р. Шухевича («Шуха», «Дзвона», «Щуку», «Тура», «Лозовського», генерала Тараса Чупринку), але цей матеріял розкиданий по багатьох періодичних виданнях, меморіальних збірниках.

Завдяки подвижницькій праці Петра Потічного та Миколи Посівнича 2007 р. в серії «Літопис УПА» побачив світ 45 том, де під однією обкладинкою вміщено все найкраще, на що не спромоглися українські науковці та публіцисти упродовж 15 років незалежности України. Книжка народилася у Львові, а з'явилася завдяки жертовності Федеральної Кредитової Кооперативи «Сума» (Йонкерс, Нью-Йорк, США). Справи поправилися - в часи великих сподівань і надій на відродження і становлення могутньої европейської держави Україна в часи Президента Віктора Ющенка українські патріоти святкували 100-річчя від народження справжнього лідера українських визвольних змагань 40-х рр. ХХ ст. Романа Шухевича. Ще тоді живими були багато його соратників - Василь Кук, Левко Полюга, Василь Левкович та ин. Саме тоді Провідники національного руху Роман Шухевич та Степан Бандера отримали посмертно звання Героя України, які пізніше піддав ревізії зек-президент і зрадник держави Віктор Янукович. Саме через цього московського пахолка і розпочалася Революція Гідности, а скориставшись його зрадою, зажерлива путінська Росія анексувала Крим та розпочала бойові дії на Донбасі.

Події, що сталися в Україні в часи президентства В. Ющенка та після нього, частково сприяли, частково навпаки - протидіяли фундаментальним студіям про теорію та практику національно-визвольного руху в ХХ ст. Цього процесу антиукраїнські сили зупинити не могли. Тоді в Україні з'явилася низка досліджень про особу Головного командира Армії нескорених. Важливими стали книжки, написані соратниками генерала. Насамперед, це праця наступника генерала на всіх його постах Василя Кука [23]. Цікаві штрихи до біографії генерала дає книжка Богдана Чайківського [34]. До 100-річчя від народження Р. Шухевича Геннадій Бурнашов з розлогим коментарем опублікував дуже цікавий документ Міністерства Державної Безпеки УРСР, скерований до Москви [5], в Тернополі побачив світло денне збірник «Роман Шухевич: постать на тлі доби Воюючої України» [28], цінна краєзнавча студія Степана Кузика [22].

Попри всі складнощі з вірогідними архівними матеріялами, все-таки існують великі недосліджені масиви. Як справедливо відзначив проф. Ярослав Дашкевич у статті «Чи відкриються невідомі сторінки історії УПА?» [33, 66], уважне і докладне, об'єктивне, безстороннє і критичне використання архівів Москви (зокрема, т. зв. Штабу боротьби з бандитизмом), Києва, Мінська, Варшави дасть можливість кинути нове світло на важливі проблеми історії ОУН та УПА, в тім числі й на діяльність найвищого проводу і головного командування. І ця робота, хоч, безумовно, не без труднощів, ведеться. Вийшли, окрім згаданих вище, праці монографічного характеру, збірки документів (І. Білас [3], В. Сергійчук [30], Є. Місило [1], А. Кентій [18,], збірники про депортації [13] та ин.). У 1995 р. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України спільно з Державним комітетом архівів України започаткував нову серію «Літопису УПА», де публікуються документи до історії УПА, що збереглися у вітчизняних архівосховищах.

Зрозуміло, що Роман Шухевич через вибрану ним самим долю не був людиною публічною, але зібрати та опублікувати в одній книжці все, що написано про генерала, підготувати науково-критичну біографію чи монографічне дослідження про його життя і діяльність вважаю дуже потрібною й нагальною справою: на нашу державу звалилася міць путінської Росії, що хоче знищити і нашу державу, і ввесь український народ. А це необхідно ще й тому, що покоління, виховане на писаннях Я. Галана, Клима Дмитрука, В. Масловського, В. Давиденка та їм подібних слабо розрізняє тих, хто поклав життя за незалежність, і тих, хто проти цієї незалежности боровся. Тому лише з початком Вітчизняної війни з Росією 2014 р., анексією Криму визнано вояків УПА як ветеранів війни, ми повернулися обличчям до патріотичного виховання нашого суспільства.

Нещодавно великим накладом (4 тис. прим.) у Харкові з'явилася в серії «Українці. Історія нескорених» науково-популярна монографія молодої львівської дослідниці Олесі Ісаюк [16], яка отримала всеукраїнський резонанс. Та особливо цінним є двотомник, який підготував невтомний працівник, відомий київський історик Володимир Сергійчук [29].

На увагу заслуговують також три дисертаційні дослідження, де йдеться також про життєву позицію Романа Шухевича: Івана Буковського «Утворення і діяльність військових формувань Карпатської України (1938 - 1939)» [4], Олександра Зайцева «Український інтегральний націоналізм (1920 - 1930-ті рр.): ґенеза, еволюція, порівняльний аналіз»[15] та, звичайно, Мар'яна Вахули «Роман Шухевич - військовий і політичний діяч України» [7]. Роблячи цей короткий історіографічний огляд не можу не згадати драматичну дилогію івано-франківського драматурга Ярослава Яроша - нове слово в сучасному українському письменстві [40].

Російська агресія показала прорахунки всіх керівників України в ігноруванні головної державної структури - Збройних Сил. Водночас ця агресія сконсолідувала націю, ми зупинили ворога та розпочали будувати сучасну армію. Тому, як ніколи, ми маємо глибоко вивчити та усвідомити свій власний досвід боротьби з тими, хто готовий будь-якими силами відібрати в українського народу його найбільший здобуток - незалежну, соборну і демократичну Україну. Словом - тепер, враховуючи публікації попередніх років, доволі значну та різноманітну діяспорну літературу, дещо маємо, а, отже, слід нашим науковцям замислитися над науковою біографією про славетного військовика і патріота.

На цих та наведених вище документах та біографічних студіях ми й ґрунтуватимемо своє подальше дослідження.

Оцінити заслуги Романа Шухевича - генерала Тараса Чупринки як стратега і тактика повстанської війни - складне завдання, тому ставлю собі за мету означити лише узагальнено напрямки саме цієї його діяльности, оскільки для осягнення таланту одного з найвидатніших теоретиків повстанської війни ще потрібно здійснити значну дослідницьку працю. Це справа і відповідальна, і нелегка. Нові джерельні матеріали, а також узагальнення всього, що зібране і надруковане в діаспорі, відоме з публікацій про національно-визвольний рух в Україні, написане чужоземними авторами, дозволить значно доповнити, а то й переоцінити масштаби і досягнення боротьби українського народу за право жити в самостійній державі.

Виклад основного матеріалу. Щоб краще проілюструвати подальший виклад матеріялу про Романа Шухевича як видатного політичного діяча, стратега і тактика повстанської війни, нагадаю коротко штрихи його біографії, які стосуються безпосереднього набуття ним військового фаху. Народився у Львові 30 червня 1907 р. Дуже символічно, що саме в день народження Р. Шухевича 30 червня 1941 р. ОУН-р, членом проводу якої він був, проголосить відновлення Української Держави у його рідному місті. Виховувався у глибоко патріотичній родині. Ще змалечку полюбив спорт. Після переїзду родини до Кам'янки-Бузької і постійних купань та веслування на Бузі досягнув значних спортивних результатів. Ставши учнем Академічної гімназії у Львові, брав активну участь у житті «Пласту», відбував і влітку, і взимку довгі мандрівки лісами Львівщини, навчався добре орієнтуватися на терені, досконало вивчив вулиці і провулки Львова, а з переїздом батьків до Радехова освоїв і т. зв. Галицьку Волинь. Ще з гімназійних років, будучи членом УВО, захоплюючись спортом (плавання, футбол, волейбол, лижі) [8, 196-197] і розширюючи коло своїх знайомств, він водночас підшуковував і виховував собі майбутніх бойовиків. Уже 1926 р. Р. Шухевич виконав атентат на польського шовініста - шкільного куратора Собінського, далі організував вдалий замах на комісара польської поліції Чеховського, акцію 1932 р. в Городку, акцію-протест супроти більшовицького голодомору 1933 р. (виконавець М. Лемик) та взяв участь у замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. повстанський війна чупринка партизан

Водночас Р. Шухевич пильно вчився, присвячуючи найбільше часу здобуттю військового фаху. Він глибоко простудіював історію воєн і воєнного мистецтва, вивчав військову справу, яку практично освоював під час служби в польській армії. Як відомо, закінчити школу підхорунжих не зміг через підозру в неблагонадійності. Окрім того, він студіював інженерну справу в політехніках Львова і Ґданська, а для поглиблення військових знань неодноразово виїздив за кордон.

Значне місце у військовій біографії Р. Шухевича посідає його діяльність на Закарпатті в 1938 - 1939 рр. Динамічні події на цьому невеличкому клаптику української землі, які сталися після державно-політичних змін у Чехословаччині, привернули особливу увагу Крайової Екзекутиви ОУН. Через кілька місяців після звільнення за амністією 1937 р. з польської в'язниці Р. Шухевич нелегально переходить на Закарпаття і під псевдонімом «Щука» розпочинає активну працю в Генеральному штабі, який очолював один з ідеологів ОУН, військовий референт Крайової Екзекутиви, автор студій «Українська воєнна доктрина», «Воєнне значення і стратегічне положення Закарпаття» народжений на Покутті Михайло Гузар-Колодзінський. На той час у штабі працювали також Зенон Коссак, поручник Чорний (Гриць Барабаш), четар Кріс (Левко Крисько) [27] та инші. Будучи старшиною для окремих доручень, Р. Шухевич часто їздив до Праги, Відня, Берліна, а завдяки його домовленостям з українськими підприємцями Галичини роздобуто кошти на обмундирування й озброєння 6-ти тисяч бійців Карпатської Січі. На Закарпатті Р. Шухевич познайомився з Олегом Ольжичем (Кандибою), який виконував там доручення Проводу ОУН (мельниківців) та зав'язав з ним дружні стосунки [21, 100-101].

Вийшовши з оточення завдяки випадковому збігові обставин, Р. Шухевич через Румунію і Югославію перейшов до Австрії і Проводом ОУН (революційної, чи, офіційно - самостійників-державників) був призначений зв'язковим у Данціґу (Ґданську) для земель під Польщею. Там його застав початок Другої світової війни. На цей час Р. Шухевич практично закінчив своє навчання, став одним із провідних і найкраще вишколених діячів ОУН.

Геополітик і стратег. Отримавши ґрунтовні загальні і військові знання, маючи велику практику підпільної діяльности як референт зв'язку з українськими землями в СРСР (1939 - 1940), а від весни 1941 р., бувши крайовим провідником на західних окраїнах українських земель (Посяння і Лемківщина), Р. Шухевич добре розумів геополітичне місце України в планах Гітлера і Сталіна, виступав за безкомпромісну боротьбу проти обох диктаторів. Мав рацію З. Карбович (Я. Стецько), твердячи: «Власне ген. Роман Шухевич-Чупринка своєю геніяльною інтуїцією воєнного стратега-політика і державного мужа-революціонера збагнув змисл сучасної доби і був розгорнув всенародне повстання до небувалих розмірів. Разом з тим, він поєднав національну ідею із соціяльною в одну цілість. Як відомо, під його керівництвом ОУН, ініціятор організації УПА, поставила особливий наголос на соціальний аспект революції. Тому УПА стала на захист всебічних інтересів як нації, так і одиниці. Захищала український народ від насильницького вивозу німцями і москалями на каторжні роботи, відбирала від окупантів континґенти, що їх вони терором забирали, головно в українських селян, виступила проти плянів гітлерівських і московських наїзників використовувати український народ у війні як «гарматне м'ясо», словом - повністю захищала його соціяльно-економічні інтереси» [17, 394].