Українські козаки: походи на південні береги Чорного моря

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)

Українські козаки: походи на південні береги Чорного моря

ІСТОРИЧНІ НАУКИ

Здійснене нами дослідження засвідчило велику значущість відомостей турецьких та українських писемних джерел. В ньому обговорюється тлумачення термінологічного значення слова «козак», а також пояснюються обставини виникнення та розвитку Запорозького козацтва як військово-політичної організації. В матеріалах нашого наукового дослідження представлена інформація про напади запорозьких козаків на чорноморські прибережні землі Османської держави, і, зокрема, йдеться про причини та наслідки походів, здійснюваних українськими козаками на міста й фортеці, розташовані на південних берегах Чорного моря. Повідомляється про тривалі походи козацької флотилії певними морськими шляхами та про володіння, розташовані в низовинах річок Дніпра, Буга, Дністра та Дунаю. Щодо досліджених нами подій, зокрема наголошується, що в результаті наступу Українського козацького війська Османська держава зазнавала важких втрат, а саме: чимало людей потрапляли в полон, міста й фортеці захоплювалися, а нерухоме майно знищувалося або просто руйнувалося.

Ключові слова: Україна, писемні джерела, козак, тюрк, запорозький, Чорне море, похід.

Актуальність теми зазначеного дослідження полягає в тому, що вивчення українсько-козацького фактору в межах історії Османської доби Туреччини має важливе значення для об'єктивного висвітлення північного вектору зовнішньої політики Османської держави, зокрема в контексті морських походів запорозьких козаків на південні береги Чорного моря. Отже відображення в українських та турецьких писемних джерелах значення «козацького чинника» в розвитку військово-політичної ситуації в Північному та Південному Причорномор'ї на початку XVII століття має неабияке значення для здійснення ґрунтовного дослідження проблематики, пов'язаної з темою нашого дослідження.

Завдання сформульованої теми дослідження полягає в тому, що з усього загалу відомостей, наявних в українських та турецьких рукописних документів дослідженої нами історичної доби, які містять інформацію з історії козацько-гетьманської України, на особливу увагу заслуговує джерельний матеріал, де висвітлюються обставини формування політичного та воєнного союзу Війська Запорозького з Кримським ханством. Адже саме ця історична подія, на наш погляд, стала зовнішнім чинником, який дуже вагомо вплинув на подальшу історичну долю України. Справді, залучення відповідного джерельного матеріалу до досліджень вітчизняної історії першої половини XVII століття надає можливість виявити процес трансформації взаємин між козацько- гетьманською Україною та Кримським ханством від сутоворожих до союзницьких, а значить і простежити основні етапи формування та зовнішню спрямованість військово- політичного союзу, сформованого вказаними державами.

На нашу думку, виконання визначеного завдання має відбуватися з врахуванням факту загострення військово- політичної ситуації, яка сталося у Причорномор'ї на початку XVII століття. У науковій літературі була висловлена думка про те, що зазначене явище було викликане двома чинниками, першим з яких виявилося посилення на межі XVI та XVII століть суперечностей у вищеназваному регіоні між Османською імперією та Річчю Посполитою. Причиною ж цих суперечностей стали прибережні райони Північного і Західного Причорномор'я та землі Богдану [1], за володіння якими між відповідними державами у визначений нами час точилися війни [2]. Другим чинником, який значною мірою посприяв загостренню військово-політичної ситуації у Причорномор'ї, виявилося значне зростання кількості вторгнень у причорноморські володіння Високої Порти військово-морських загонів українських козаків після посилення Запорозького козацтва. Унаслідок цього історичного явища турецьке «Мате Nostrum» перетворилося на арену тривалих морських війн [3, с. 254255,274]. Про зростання значення «козацького фактору» в міжнародних відносинах на початку XVII століття свідчить і той факт, що в зазначений час збройні формування запорозьких козаків з 1604 року використовувалися у війні між Австрійською та Османською імперіями як у складі австрійської армії, так і збройних сил Високої Порти. Важливо зазначити, що запорозькі козаки у зовнішній політиці Габсбургів розглядалися не тільки в якості допоміжної військової сили. «Козацький фактор» мав для них стратегічне значення і для посилення впливу на зовнішню та внутрішню політику Речі Посполитої з метою заволодіння польським троном [4]. Подальший розвиток дослідженої нами військово-політичної ситуації докладно відображений у джерельному матеріалі османсько- турецьких писемних документів визначеної історичної доби. Зокрема, здійснений нами джерелознавчий аналіз текстів турецьких літописів, у тому числі літопису Катіба Челебі, який має назву ^іс^ («Fezleke-і Katib Qelebi»), уможливив виявлення того історичного факту, що запорозькі козаки здійснювали морські походи Чорним морем, досягаючи при цьому до самого Дунаю. Із тексту названого історичного документу було також встановлено, що в місяці реджебі 1013 року за літочисленням Гіджри (листопад - грудень 1604 року) козацьке військо здійснило збройний напад на турецьке портове місто Синоп, розташоване в центральній частині південного узбережжя Чорного моря в районі півострова Інджебуруна [5].

Результатом цього нападу було захоплення й зруйнування фортеці зазначеного міста, захоплення великої кількості матеріальних цінностей та взяття в полон численної кількості місцевих мешканців - жінок і дітей. Після цього запорозькі козаки одразу ж покинули зруйноване місто й повернулися назад додому. Згадані бойові дії козаків завдали Османській імперії настільки відчутних втрат, що турецький воєначальник Ібрагім-паша отримав наказ перехопити й покарати цих нападників. Заскочивши запорозьких козаків у районі гирла Дніпра, поблизу Очакова, турецька флотилія нанесла їм поразку. Внаслідок цього морського бою частина запорозького війська була знищена, решта захоплена у полон, причому 20 полонених козаків були доставлені у Стамбул [6]. На основі аналізу зазначеного нами джерельного матеріалу варто наголосити, що командування військово-морськими силами Високої Порти передбачили маршрут, яким запорозькі козаки поверталися на батьківщину після здійснення ними згаданого вище нападу на місто Синоп. Дійсно, створюється враження, що Ібрагім-паша зробив засідку саме в тому місці, де, згідно з його сподіваннями, обов'язково мали з'явитися переслідувані його флотилією воїни супротивника. Це міркування наводить нас на думку про те, що збройні вторгнення військово-морських загонів запорозьких козаків у причорноморські володіння Високої Порти на той час відбувалися досить часто і мали відносно сталий характер. У зв'язку з цим ми вважаємо за важливе відзначити, що Катіб Челебі в іншому фрагменті тексту свого літопису, означеного назвою «Звістка про спорудження фортеці на обох берегах гирла ріки Озі [Дніпро]» (мсД Ijjj j^j), датованому

місяцем реджебом 1013 року за літочисленням Гіджри (листопад-грудень 1604 року) [7], повідомляє про спорудження, одразу ж після розглянутої історичної події, оборонних споруд з метою перешкоджанню вільному виходу козацьких флотилій у Чорне море для здійснення своїх нападів на турецькі причорноморські прибережні володіння [8]. Свідченням того, що вторгнення морських збройних загонів запорозьких козаків представляли собою значну загрозу володінням Високої Порти у Причорномор'ї, є подана у дослідженому нами літописі інформація щодо датованого 1015 роком за літочисленням Гіджри (1606 роком) наказу султана Ахмеда І (роки правління: 1603-1617), текст якого міститься в розділі, що має назву «Відрядження командувача Іскендер- паші до козаків та відправлення листа до Трансільванії» i_j(^l) [9].

У цьому документі повідомляється про те, що весною зазначеного року Боснійський правитель Іскендер-паша був призначений командувачем війська, яке налічувало 15 тисяч піхоти та кінноти, задля забезпечення опору військово-морських формувань запорозьких козаків, які виходили в Чорне море з метою здійснення руйнівних нападів у володіннях Високої Порти у Нижньому Подунав'ї, зокрема - на території Молдови. Далі в цьому документі [10] говориться про те, що в результаті цієї воєнної кампанії польське та козацьке війська зазнали поразки, внаслідок чого країна Молдова була звільнена, а 5 (п'ять) сотень козацьких вояків були взяті в полон та відправлені до Стамбула. Зазначимо, що, на нашу думку, інформація про цю саму історичну подію подана також у датованому 1027 роком Гіджри (1618 рік за Р.Х.) розділі «Боснійський правитель Іскендер-паша (Милість Божа

Його душі), який завдав нищівного удару по козацькому військовому загону, який напав на Молдову» Ефенді [11]. Згідно з останнім, 40-тисячне польсько- українське військо на чолі з «руським» (козацьким) командиром на ім'я «Горський» захопило

Молдову, але зазнало поразки від очолюваної Іскенедер- пашою турецької армії. Таким чином, Молдову було звільнено, і над цією країною був відновлений контроль з боку Османської імперії [12]. «Копія восьмого листа, написаного на ім'я кримського хана з приводу козацьких руйнівників» , в якому турецький султан (очевидно Ахмед І) засуджує дії запорозьких козаків, які спільно з московитами чинили руйнівні напади на населені пункти, розташовані на узбережжі Чорного моря, зокрема - на території Кримського ханства. Для відбиття цих нападів за наказом султана на допомогу кримському ханові були відправлені тридцять військових кораблів. Окрім цього було наголошено на готовності відрядити в розпорядження хана значні збройні сили, які передбачалося передислокувати з Дніпровського ейалету, Молдови, Добруджи та Сілістри [13], і які мав очолити досвідчений командир [14].

Отримана інформація свідчить про те, що українські козаки в першій половині XVII століття представляли собою відчутну військово-політичну силу, значущість якої у протистоянні з Річчю Посполитою та з Османською імперією визнавалася обома названими сторонами. Разом з цим підтверджується міркування, згідно з яким вільне козацтво, незважаючи на те, що воно, по суті, з одного боку, для Речі Посполитої було «непередбачуваним, неспокійним елементом», однак, з іншого боку, без якого вказана держава не могла обійтися у справі забезпечення захисту своїх кордонів [15]. Про статус козацьких збройних загонів стосовно Речі Посполитої йдеться в наступній частині літопису Катіба Челебі під назвою «Прибуття польського посланця в Стамбул з проханням про поновлення миру» (V^U^ J

У Ю16 році Гіджри (1607 рік) [16]. Зокрема, у названому документі повідомляється про те, що умовою відновлення миру та дружби між Річчю Посполитою та Османською Туреччиною стало виконання вимоги, згідно з якою козацькі збройні сили, які перебували у підпорядкуванні Польщі, не повинні були чинити нападів на турецькі володіння. Ці відомості свідчать про використання урядом Речі Посполитої запорозьких козаків у своїй збройній боротьбі з Османською імперією. Саме ця обставина, згідно з зазначеним повідомленням, свідчить про велике значення «козацького фактору» в налагодженні мирних відносин між вищеназваними країнами.

Слід сказати, що про згаданий фактор говориться в іншій частині вже названого літопису, яка називається «Підготовка до укладання мирного договору з Іскендером- пашою» (^и^м і датованого 1016 роком за літочисленням Гіджри (1607/1608 рік) [17]. Зокрема, у цьому писемному документі повідомляється про шкоду завдану козацькими загонами прибережним турецьким володінням у Північно-Західному Причорномор'ї. Зокрема, говориться про те, що під час перебування Іскендера-паші із своїм військом в районі річки Дністра відбулися переговори з польською стороною щодо укладання мирного договору. Упродовж цього переговорного процесу розглядалось також і питання про становище запорозьких козаків. Було зазначено, що головною причиною порушення миру у відносинах між вищезгаданими країнами були татарська спільнота й збройні загони українських козаків. Саме вирішення «козацького питання» виявилося принциповою умовою для можливого укладання зазначеного договору, за яким передбачалось відбивати козацькі напади та перешкоджати виходу козацьких збройних сил з гирла Дніпра в Чорне море, щоб у такий спосіб забезпечувати стабільність у Молдові, Валахії та Трансільванії, а також щоб створити умови для розвитку вільної торгівлі уздовж Дунайського річкового шляху. Таким чином у текстах вищеназваного договору, складеного турецькою та польською мовами та підписаного 14 січня 1608 року між Високою Портою і Річчю Посполитою, а отже і в оригінальному тексті літопису Катіба Челебі, подана інформація, яка свідчить про одночасні збройні вторгнення запорозьких козаків та кримських татарів у нижньодунайські володіння Високої Порти, які являли собою загрозу для зовнішніх економічних інтересів названої держави [8].

Відомості від Катіба Челебі, що містяться в іншій частині його літопису, а саме в розділі «Прибуття посланця з Польщі» (Ifbj ijс!»), у 1018 році за літочисленням Гіджри (1609/1610 рік), свідчать про тривалість козацьких морських походів [19]. Зокрема, в цьому місці говориться, що прибули до Стамбула з наближених до польського короля кордонний секретар, адвокат і посланець на ім'я «Gorgorofci» (ймовірно - Горгорович) з інформацією про те, що під час відбиття військом Речі Посполитої одного з руйнівних нападів морських збройних загонів запорозьких козаків був скоєний напад на Польщу з боку кримськотатарського війська. З цього приводу великий везір Халіль-паша написав листа кримському ханові Джанібеку Гіраю з вимогою припинити напади підпорядкованих йому збройних сил на володіння Польщі, тому що такі дії суперечили мирному договору, укладеному Високою Портою з Річчю Посполитою [20]. Для нашого дослідження ці відомості є цікавими тим, що вони певною мірою відображують обопільну зацікавленість Запорозької Січі та Кримського ханства у посиленні бойових дій проти зазначеної країни, наслідком чого стало координування бойових дій збройних сил вказаних державних утворень проти Речі Посполитої. При цьому варто зазначити, що кримськотатарське військо діяло всупереч укладеному раніше і розглянутому нами вище турецько-польському мирному договору.

Важливим для нас є відображення у досліджених нами османсько-турецьких рукописних документах того факту, що упродовж наступних трьох років, які проминули від часу розглянутої історичної події, активність вторгнень військово-морських загонів запорозьких козаків у турецькі володіння не зменшилася, проте дещо звузився їхній ареал. Така ситуація зберігалася також і під час правління в козацькій Україні гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного (1614-1622 роки). Тогочасна зовнішня військова активність запорозького козацтва була повністю спрямована проти Османської Туреччини [21]. Таке міркування підтверджується текстами розпоряджень турецького султана офіційним посадовим особам, призначеним у причорноморських володіннях Високої Порти, а саме: «Наказ суддям Сілістри, Нігболу та Відня [про відправлення військової сили в [регіон] Дніпра]) від 2 дня шеввала 1036 року Гіджри (16 червня 1627 року за християнським літочисленням) [22]; «Наказ судді та правителю Аккерману» від 10 дня місяця зількаде 1036 року Гіджри (23 липня 1627 року за християнським літочисленням) [23]; «Наказ релігійній особі («молла») Синопа [з приводу оборони фортеці Синоп від нападу козацьких руйнівників]) від 21 дня місяця джемазейілеввела 1037 року Гіджри (28 січня 1628 за християнським літочисленням) [24]; «Наказ беґлербеґові [регіону] Дніпра (Нехай буде Його щасливе життя тривалим!) Ібрагіму», датований початком (перша декада) місяця рамадана 1037 року Гіджри (5-15 травня 1628 року за християнським літочисленням) [25]; «Наказ головнокомандувачу Дніпровського [регіону] Ібрагіму- паші [з приводу оточення фортеці Кафа військовими силами хана Мехмеда Гірая та калґая Шагіна Гірая спільно з козацькими нищівними загонами])» [26] від 3 зількаде 1036 року Гіджри (5 липня 1628 року за християнським літочисленням); «Накази суддям міст Кафи, Судака, Тамані [з приводу позбавлення правом володіння ними Кримським ханством Мехмеда Гірая та його брата Шагіна Гірая через те, що останні принесли своєму населенню страждання] від 27 дня місяця шеввала 1037 року Гіджри (30 червня 1628 за християнським літочисленням)» [27] та інші. Адже ці історичні документи містять інформацію про те, що на час сходження на трон Московського царства Михайла Романова (роки правління: 1613-1645) діяльність збройних сил запорозьких козаків обмежувалася лише нападами на прибережні райони Південного Причорномор'я, які були тоді підконтрольні Високій Порті. Ця обставина спричинила численні збройні сутички між військовими загонами українських козаків та збройними силами Високої Порти. У даному випадку ми не вважаємо за доцільне аналізувати спонукальні мотиви вторгнень військових формувань Запорозької Січі у причорноморські володіння Османської Туреччини, але маємо зазначити, що така військова активність є свідченням посилення воєнної організації українського козацтва та зростання військово-політичної ваги Запорозької Січі в названому регіоні Європи. Оскільки виявляється, що, на відміну від козацького війська, очолюваного Дмитром Корибут-Вишневецьким, бойові дії збройних формувань Запорозької Січі в першій половині XVII століття відбувалися задля досягнення своєї власної мети, а не з метою виконання завдань, поставлених з боку сусідньої держави. Такий висновок можна підтвердити на засадах результатів джерелознавчого аналізу відомостей з османсько-турецьких рукописних документів дослідженої нами історичної доби про низку серйозних нападів на володіння Високої Порти в зазначеному регіоні, здійснених під командуванням гетьмана Петра Сагайдачного. Найбільш значними з цих військових заходів були такі: вторгнення у володіння ердельських [28] магнатів та військових похід, здійснений в 1613 році до Килбуруна [29]. Зазначимо, що вторгнення запорозьких козаків у причорноморські володіння Високої Порти були настільки загрозливими для останньої, що на боротьбу з ними уряд цієї держави змушений був виряджати досить значні за своєю чисельністю збройні формування. Зокрема, проти очолюваних Петром Сагайдачним козацьких військово-морських сил, які атакували турецьку фортецю Очаків, захопивши при цьому шість турецьких вантажних кораблів і декілька човнів, була направлена потужна флотилія турецького військово-морського флоту [ЗО]. Але, згідно з повідомленнями з османсько-турецьких літописів, а саме з «Захоплення козаками «'ак» (ЈІ(і) фортеці Синоп і у зв'язку з цим страчення Нусуга-паші» (датованої 1023 роком за літочисленням Гіджри (1614 роком) [31], з літопису «Історія Печеві» Печеві Ібрагіма Ефенді [32], з «Захоплення козаками Синопу» (jjlj M-J^^ujm), датованої місяцем реджебом 1013 року за літочисленням Гіджри (листопад-грудень 1604 року), з літопису «Підсумок історії» Мустафи Катіба Челебі [33] та з «Історія Найіи» Мустафи Найіми Ефенді [34], найбільш загрозливим для Османської імперії морським військовим походом українських козаків виявився похід, здійснений в серпні 1614 року проти міста Синоп, через яке пролягав морський торговельний шлях, який сполучав столицю Високої Порти (місто Стамбул) із східним узбережжям Чорного моря [35]. Саме після цієї події літописці XVII століття, зокрема Печеві Ібрагім Ефенді, Мустафа Катіб Челебі та Мустафа Найіма Ефенді, змушені були відзначити особливе значення козацького фактора у співвідношенні військово-політичних сил на Чорному морі. Зокрема, Печеві Ібрагім Ефенді наголосив, що захоплення та зруйнування запорозькими козаками Синопа, яке супроводжувалося стратою та взяттям у полон великої кількості мешканців і спаленням цього міста, спричинило прибуття до столиці численних людей, які з плачем, що «підносився до неба», скаржилися султану на правителя названого міста Насуха-пашу. У зв'язку з цим султан видав наказ покарати цього чиновника смертною карою [36]. Печеві Ібрагім Ефенді, Мустафа Катіб Челебі та Мустафа Найіма Ефенді в своїх описах цієї історичної події звернули увагу насамперед на зруйнування запорозькими козаками самого міста Синопа, а також на ту обставину, що в результаті захоплення цього міста запорозькими козаками його населення було страчене, дітей його мешканців міста взяли в полон, а саме місто було спалене. Повідомляється також про те, що запорізькі козаки повернулися додому з великою здобиччю [37]. У зв'язку з цією подією оборонець Дунайського регіону та Чорного моря Ібрагім-паша отримав наказ встановити контроль за переправами козаків через Дніпро, щоб затримати там противника. Отже, коли козаки повертались вже додому, на своєму шляху вони зіткнулися з татарським військом, і між ними стався запеклий бій. В цьому збройному зіткненні козаки зазнали поразки, втратили свою здобич і намагалися врятувати хоча б свої життя. Ті ж козаки, яким вдалося уникнути загибелі, були взяті в полон воїнами Ібрагіма-паші та відповідним чином покарані, а 20-х полонених за вказівкою Ібрагіма-паші 5 жовтня 1614 року доставили до Стамбула [38]. Проаналізовані нами відомості, отримані з вищеназваних османсько-турецьких рукописних документів, дозволяють нам стверджувати, що районом найбільшої військової активності збройних сил Запорозької Січі на морі в першій половині XVII століття був Дніпро-Бузький лиман [39], який мав стратегічне значення у системі чорноморського торговельного мореплавства, а також являв собою водну артерію, використовувану для здійснення морських походів запорозьких козаків до володінь Високої Порти, розташованих на Кримському півострові та на південному узбережжі Чорного моря. В цьому зв'язку вартим уваги є також повідомлення про те, що навесні 1615 року козацька флотилія запорозьких козаків, яка складалася з 80-ти «чайок», здійснила військовий похід аж до самої столиці Високої Порти - міста Стамбула. Зважаючи на те, що цей напад був несподіваним для гарнізону Стамбула, місто було сплюндровано, а його околиці спалені. Щоб покарати нападників, султан Ахмед І віддав наказ захопити козацьку флотилію. Виконуючи цей наказ, кораблі турецьких військово-морських сил переслідували флотилію козаків аж до гирла Дунаю, де й відбувся запеклий морський бій, який завершився поразкою турків і захопленням козаками в полон командувача підрозділу турецького флоту, який мав знищити цих козаків [40].

Текстологічний аналіз повідомлень з османсько- турецьких літописних творів про вторгнення збройних формувань запорозьких козаків у причорноморські володіння Високої Порти, який ми наразі обговорюємо, на наш погляд варто здійснювати з врахуванням військово- політичної ситуації, що існувала в дослідженому нами регіоні впродовж другого десятиріччя XVII століття. Зазначимо, що відповідне становище певною мірою відображене в архівних документах, написаних в часи визначеної нами історичної доби. Зокрема, у книзі №82 з фонду «Muhimme Defteri» османського архіву Туреччини містяться важливі для нашого дослідження відомості, пов'язані з історією українськокозацько- кримськотатарських стосунків, а саме тих суперечностей, які існували впродовж минулих часів між кримськими татарами, підпорядкованими Османській державі, та українськими козаками, що перебували на службі у Речі Посполитої [41]. На особливу увагу заслуговує інформація, з якої виявляється, що одним з негативних для Високої Порти наслідків морських війн, які ця держава провадила у Середземному морі в 1614 році, стало послаблення військово-політичного контролю османського уряду на Чорному морі. Зазначається, що, скориставшись цієї ситуацією, запорозькі козаки, які перебували під польським контролем, досягай річкою Дунай до Чорного моря і сплюндрували турецьке місто Синоп [42]. Зазначимо, що в літописах вищеназваних турецьких авторів, розглянутих нами вище, були подані докладні описи саме цієї історичної події.

Що ж стосується інформації, пов'язаної з відображеннямвійськово-політичної ситуації,якаіснувала на той час у Нижньому Подунав'ї, та стосовно значення козацького фактора в історичному розвитку вказаного регіону, то вони наявні в документах, присвячених опису подій, пов'язаних з боротьбою за престолонаслідування у Молдові, яка перебувала в той час під протекторатом Османської імперії. Саме тому після смерті молдовського воєводи Єремія турецький султан призначив новим воєводою Стефана Томаша. Але дружина колишнього воєводи звернулася до уряду Речі Посполитої з проханням допомогти їй у справі отримання згаданої посади її сином Топалом Костянтином. З цією метою до Молдови було споряджено 40-тисячне українське козацьке військо, за допомогою якого Стефана Томаша було усунуто від влади. У зв'язку з цим в 1616 році до Молдови була споряджена османська армія під командуванням Іскендера-паші, яка завдала поразку названому козацькому війську та поновила Стефана Томаша на посаді молдовського воєводи. Проте Іскендер-паша продовжив свою воєнну компанію проти українсько-козацького війська спільно з воєводами Валахії, Молдови та Трансільванії. У відповідь на цей захід проти війська Іскендера-паші була споряджена армія Речі Посполитої. Тим часом, напередодні початку битви, а саме 27 вересня 1617 року, на прохання польської сторони було підписано мирну угоду, відому як «Бузький договір» (Bussa Muahedesi). Умовами цього договору передбачалося скасування козацьких і татарських нападів на придунайські володіння Високої Порти та забезпечення невтручання Речі Посполитої у внутрішні справи Валахії, Молдови, а також Трансільванії. В архівних документах, залучених нами в науковий обіг, також говориться й про те, що в тому самому 1617 році Київський митрополит Петро Могила почав засновувати в Молдові римську церкву, але керівники конфесій були стурбовані таким розвитком подій, пов'язаних з релігійними питаннями. Ці суперечності були відображені в досліджених нами архівних документах наявністю в них відомостей про заходи, вжиті з боку османського уряду для вирішення зазначеної проблеми. Зокрема, в документі №87 з назвою «Наказ воєводі Молдови» [43], датованому приблизно 15 травня 1617 року, йдеться про захист інтересів владики, митрополита й інших священників, які перебували в Молдові, а також міститься застереження про необхідність перешкоджати втручанню представників римського духовенства (патріархів) у справи молдовської православної церкви.

Слід зауважити, що з отриманням султанського трону Османом II Ґенджом (роки правління: 1618-1622) 26 лютого 1618 року, який намагався посилити міжнародну політику своєї держави, посилився процес організації воєнних компаній для вирішення стратегічних питань. З іншого боку, знову активізувались напади вищезгаданого козацького війська проти Молдови. В досліджених нами документах є відомості про те, що згідно з відповідним наказом вже згаданий нами Іскендер-паша вкотре спрямував свою армію проти козацького війська. Зокрема, йдеться про накази посадовцям-командирам турецьких володінь на Дніпровському та Дунайському регіонах вжити заходів, спрямованих на забезпечення опору збройним формуванням українських козаків [44].

Щоб краще зрозуміти військову ситуацію, що склалася в нижньодніпровських володіннях Високої Порти, можна скористатися інформацією з документа №298, що має назву «Наказ усім каді, які перебувають в санджаці Сілістра» і датований 1 вересня 1618 року. В цьому документі йдеться про додаткові заходи, які мають забезпечити посилення оборони згаданих володінь від вторгнень ззовні, а саме - про необхідність перебування у фортеці Очаків упродовж зимового періоду самого правителя Сілістрійського санджаку - головнокомандувача «Огї» [45] Мехмеда бея: «Ozi Beglerbegisi ve ber-vech-i arpalik Silistre sancagma mutasamf olan emiru'l-umera'il-kiram Mehmed dame ikbaluM haliya muceddeden bina vu ta'mir olunan Ozi Kal'asmda кіЦауир ol etrafi muhaza itmek fermanum olmagla kendisi Ozi'de kalup...» [46]. Щодо подальших заходів, які передбачалися бути вжитими командуванням Високої Порти в Дніпровському регіоні, то вони зазначені в документі №237, що має назву «Наказ на ім'я правителя Сірема [47] Гасану бею» та був виданий через місяць після вищерозглянутого наказу, а саме 12 травня 1618 року. Сутність останнього наказу полягає в необхідності передислокувати певну частину збройних сил Високої Порти з району, прилеглого до Середнього Подунав'я, в бік до Дніпра «...Ozi canibine varup hidmetde bulunmaga sa'yu ikdam eyleyesin. Ozi canibinun muhavazasi muhimmatdandur...» [48]. В османсько-турецьких архівних документах, зокрема в тих, що зберігаються у вищезазначеному нами фонді, міститься важлива інформація про заходи турецького уряду, спрямовані на посилення оборони нижньодніпровських володінь Високої Порти, а також на підготовку до Дніпровського (Ozi) походу. Зокрема, в документі №231, що має назву «Наказ кадієві та оборонцю фортеці Сілістра Мехмеду» і датованого 1 червня 1618 року, наголошується таке: «У зв'язку з потребою в додаткових силах для виконання ремонтних робіт фортеці на узбережжі Дніпра з загальної кількості людей, які повинні були направлятися з фортеці Сілістра, 10 осіб мали бути направленими в бік Дніпра проти козацьких озброєних розбійних формувань; інша частина в кількості 40 осіб складалась з релігійних осіб, призначених для забезпечення життєдіяльності фортеці на Дніпрі, а решта з 20 осіб повинні були залишатися для оборони фортеці Сілістра. Чисельність осіб, які відряджаються має бути такою, як було відправлено раніше» [49]. Отже, із поданого тексту архівного документу виявляється, що уряд Високої Порти вважав посилення військової присутності у Дніпровському регіоні за стратегічне завдання зовнішньої політики названої держави. Причина активізації військових зусиль відповідним чином визначається, зокрема, з архівного документу за №238, що має назву «Наказ правителю Боснійського ейалету візиру Іскендеру-паші про призначення його головнокомандувачем війська, яке має відправитися у напрямку до Дніпра» [50] і датованого 1 червня 1618 року (за календарем Гіджри - 7 дня місяця джемазейілагіра 1027 року). Цей наказ містить відомості про те, що Іскендер-паша, незважаючи на будь-які обставині, повинен був вирушити разом зі своїм військом до Дніпра і забезпечити оборону цього регіону, відбиваючи грабіжницькі напади козацьких збройних загонів. Зазначимо, що при цьому вказувалося також на необхідність вжити заходів, спрямованих на позбавлення українських козаків джерел поповнення запасів їхнього харчування під час здійснення ними контролю за кораблями, які рухалися Дунайським річковим торговельним шляхом. Зокрема, у документі №310, відомому під назвою «Наказ головному правителю Дніпровського [регіону] кадієві Бабадаги та головному представнику у Подунав'ї Мустафі» [51] і датованого 2225 серпня 1618 року (за календарем Гіджри - 1 дня місяця рамадана 1027 року), згадується про те, що риболовля в озерах і протоках в області Бабадаги Дунайського регіону не є прибутковою для державної скарбниці, а, навпаки, виявляється забезпеченням харчування для козацьких збройних загонів, які переховуються в цих місцях і навіть контролюють суднохідство в цій зоні. Таким чином, з розглянутих архівних документів з'ясовується, що причиною активізації воєнних зусиль Високої Порти в Нижньому Подніпров'ї було посилення військової активності збройних формувань українських козаків стосовно володінь названої держави, розташованих у Північно-Західному та Західному Причорномор'ї. Разом з цим перетворення Запорозької Січі на потужну воєнну силу спричинило посилення прагнень Речі Посполитої залучити українських козаків до своїх військових дій супроти Московського царства. Такі прагнення простежуються в архівному документі польського походження, складеному, імовірно в 1619 році, під назвою «Письмо неизвФстнаго кь Козакамь Запорожскимь, представляющее имь опасности подвергается РФч посполитая, по причині ихь набФговь на Турцію и советующее имь отправляться на Московскую войну кь Королевичу Владиславу, если не въ состояніи жить мирно» [52]. Ґрунтуючись на висловленому, ми вважаємо за доцільне зазначити, що в досліджених нами османсько- турецьких історичних писемних документах є відомості про вторгнення військово-морських загонів запорозьких козаків у Нижнє Подунав'я на територію, прилеглу до Стамбула, про їхні напади на портове місто Синоп, а також про заходи уряду Високої Порти, спрямовані на посилення оборони свого Дніпровського регіону, що свідчить про те, що згадані бойові дії чинилися з використанням тих самих стародавніх шляхів торгівлі Причорномор'ї, якими в добу раннього середньовіччя активно пересувалися купці з Київської Русі до Візантійської імперії та навпаки [53]. Отже варто констатувати, що розглянута нами військова діяльність запорозьких козаків упродовж перших двох десятиріч XVII століття була найактивнішою складовою функціонування вищезазначених водних комунікаційних шляхів.

Український козак під час бою (XVIIcm.)

Карта Османськоїімперії (XVII--XVIUcm.): жовтим кольором позначена територія ціеїдержави, а пурпуровим показаномежі території, якуу 1639 р., згідно з Кашришірінським договором , Kasr--i §ігіп), було переданоуволодіння держави Сефевідів (Азербайджану)

Військові дії українських козаків доцільно умовно розділити на два типи, а саме на такі: 1. Руйнівні вторгнення окремих військово-морських загонів уприбережні володіння та портові міста Османської імперії; 2. Участь в якості союзників у війнах з Високою Портою, які провадилися Річчю Посполитою та Австрійською імперією. Зазначимо, що присутність у повідомленнях з османсько-турецьких писемних документів про згадані військові дії докладної інформації про втрати козаків у боях та покарання їх турками є свідченням визнання авторами цих документів запорозьких козаків як найбільш сильних, а отже - небезпечних для Високої Порти воїнів. На користь висловленого нами міркування свідчить той факт, що «козацьке питання» було одним з найважливіших питань у дипломатичних стосунках згаданих європейських держав з Османською імперією. Ця обставина відображувала значне зростання військової сили українського козацтва, і як наслідок цього історичного явища - посилення значення цієї етнополітичної спільноти в системі міжнародних відносин у Європі дослідженої нами історичної доби. До сказаного варто додати, що зафіксована угорською дослідницею Марією Іваніч в австрійських архівних документах інформація про участь запорозьких козаків у війні з Габсбургами на боці Османської імперії не підтверджується досліджуваними нами османсько- турецькими писемними документами. Тому доцільно висунути припущення, що згадані козаки були вільними найманцями. Отже, розглянута інформація, на наш погляд, є додатковим свідченням того, що потреба у такій військовій силі, якою були запорозькі козаки, виявлялася з боку всіх учасників розглянутого збройного конфлікту, а саме з боку Речі Посполитої, держави Габсбургів, а також і Османської імперії, зокрема.

Важливими для нашого дослідження є виявлення відомостей про наявність у другому десятилітті XVII століття чинників, які стали передумовами для формування в майбутньому українськокозацько-кримськотатарського союзу. Зокрема, такими є повідомлення про те, що збройні сили Кримського ханства, незважаючи на підлеглість цього державного утворення Османській імперії, разом з українськими козаками чинили вторгнення у нижньо дунайські володіння останньої.

Підсумовуючи це дослідження, варто наголосити на такому: 1) етимологічне значення терміну «козак» - «рити, копати», «надбання, здобуток; прибуток; дохід», а також «переможець», «вправний вершник», «вільна людина, яка шукає для себе пригод» та інше; 2) слід вважати, що первинним історично-географічним ареалом козацтва була територія кипчацького степу (De§t-i Kipjak); 3) процес формування та розвитку українського козацтва слід вивчати у взаємозв'язку з кипчацьким козацтвом; 4) хронологічно час появи слова «козак» - до XII століття; 5) 90-ті роки XV сторіччя - початок морських походів українських козаків; 6) запорозькі козаки в період між другою половиною XV та першою половиною XVII століть здійснювали морські походи в район південного узбережжя Чорного моря понад 20-ти разів; 7) причини цих походів були, головним чином, політичні та економічні; 8) у результаті наступу козацького війська України Османська держава зазнавала відчутних втрат, а саме: багато людей попадали полон, міста і фортеці захоплювались, а нерухоме майно знищувалось чи руйнувалося; 9) починаючи від 40-х років XVII ст., стає очевидним виникнення дипломатичних відносин між козацько-гетьманською Україною, Кримським ханством і Османською державою; 10) надання турецькими султанами гетьманських повноважень очільникам Запорозького козацтва і залучення українських козаків для здійснення разом з турками та кримськими татарами спільних військових походів. Таким чином, об'єктивне тлумачення текстів українських, турецьких і деяких арабських писемних джерел дозволяє нам виконувати об'єктивні дослідження з питань формування та етапів розвитку українського козацтва, морських походів українських козаків, укладання воєнно-політичного союзів, а також зовнішньополітичної спрямованості діяльності гетьманів.

козак запорізький чорноморський напад

1. «Богдан» - назва, якою у Високій Порті означалися землі Молдови й Румунії, які в 1455 році султан Мехмед II обкладав податком, і які на початку XVII століття являли собою територію, підвладну Османській імперії. Див.: Тьгк Ansiklopedisi, Bopdan, Ostanbul, Milli Epitim Bassmevi, 1976, Cilt 8. - S.321-322.

2. Collectanea z Dziejopisow Tureckich Rzeczy do Historii Polskiey Stuz^cych. Z dodatkiem objasnien potrzebnych і krytycznych uwag przez J. J. S^kowskiego Profesora zwyczajnego j^zykow Wschodnich w Cesarskim Uniwersytecie S. Petersburskim, Tom Pirwszy z Rycinami, w Warszawie Nakladem Zawackiego і W^ckiego Uprzywielejowanych Drukarzy і Xi^garzy Dworu Krolewstwa Polskiego, 1824. - S.123-129.

3. Финкель К. История Османской империи: Видение Османа: [пер. с англ.] I Кэролайн Финкель. - М.: ФСТ, 2010. - 829, [3] с.

4. Maria Ivanics, Nim9e Omparatoru Hizmetinde Bulunan Kazak Kuvvetleri (1593-1606), Szeveget і Macaristan [1995]. - S.5-7 (рукопис цієї роботи зберігається в нашому особистому архіві). Про посилення військово-політичної діяльності козацтва за межами Речі Посполитої в 1594-1595 рр. (Леп'явко Сергій. Козацькі війни / Сергій Леп'явко. - Чернігів: «Сіверянська думка», 1996. - 285 с.)

5. Назване місто ще з часів античності активно торгувало з Кримом. Зокрема, саме від порту Сінопи починався прямий морський торговельний шлях через Чорне море до Херсонеса Таврійського та до міст Боспорського царства. Див.: Крюков В. Г. Ал-Хуварізмі про «Сарматію - землю бурджанів» та сусідні з нею «країни» / Віктор Григорович Крюков. - Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. -С.144-145.

6. Aycibin, Zeynep, Katib Qelebi. Fezleke: Tahlil ve Metin. I, II, III, Doktora Tezi, Hazarlayan: Zeynep Aycibin (20016076), Оапэютап: Prof. Dr. Abdblkadir Цгсап, T. C. Mimar Sinan Gbzel Sanatlar bniversitesi Sosyal Bilimler Enstitbsb Orta3ap Tarihi Anabilim Dais, Ostanbul, 2007. - S.600-601.

7. Подаємо назву цього документу турецькою: Oskender Ра§а Kazak Tarafana Serdar [Tayin Edildi] ve Erdel'e Mektup Gonderildi.

8. Підтвердженням нашого міркування про те, що в цьому фрагменті повідомляється саме про історичну подію, описану у літописі Катіба Челебі, є наявність у назві розглянутого розділу фрази fjajf (Милість Божа Його душі), як доказ того факту, що описана подія відбулася в минулому, тобто у 1606 році.

9. Добруджа - історична область, розташована на кордоні між Румунією та Болгарією (північна частина Добруджі входить до складу Румунії, а південна - до Болгарії). Зі сходу на захід її територія простягається від західного узбережжя до Балканських гір. У 1417 році ця історична область стала володінням Османської імперії, вона замала статус санджаку чи ейалету. Добруджа зазнавала численних нападів з боку угорців, валахів та українських козаків. У час правління султана Байезіда II (1481-1512 роки) названа область разом зі своїм адміністративним центром, містом Сілістрою, була приєднана до Румелійського бейлербейліку, але у зв'язку з численними нападами на його територію запорозьких козаків, за правління султана Мурада III (1574-1595 роки), а саме у 1593 році, Добруджа була приєднана до Дніпровського бейлербейліку. Див.: Тьгк Ansiklopedisi, Dobruca, Cilt XIII, Ankara, Milli Epetim Basamevi, 1966. - 511 s.

10. Військова адміністрація у великих ейалетах Османської імперії. Посадова особа, яка керувала зазначеною військовою справою, називалася «беґлербеґі».

11. Ekkehard Eickhoff, Venedig, Wien und die Osmanen. Umbruch in Sudosteuropa 1645-1700. -Munchen, 1970. - 495 s.

12. Aycibin, Zeynep, аупэ eser. - S.539-540.

13. Ybcel U,ztbrk, ЦгьМеп Tuna'ya: Kazaklar, 1. Basks, Ostanbul 2004, Yeditepe Yaysnevi, 1. Basks. - 488 s.; Ferhat Turanls, Zaporoq Kazaklarsnsn Gbney Karadeniz Sahillerine Dbzenledikleri Seferleri, Uluslararass Gazi Sbleyman Раюа ve Kocaeli Tarihi Sempozyumu - III, Kocaeli bviversitesi, Тьгкіуе, 25-26-27 Mart 2016. - 188 s.

14. Silistre ve Nipbols ve Vidin sancaklarsnda vaks' olan kadilara hukum ki:, «Наказ суддям Сілістри, Нігболу та Відня [про відправлення військової сили в [регіон] Дніпра], датований (Нісго: 2 Юevval, sene 1036) 2 дня місяця шеввала 1036 року Гіджри (16 червня 1627 року за християнським літочисленням), ВАО, MD, Nu.: 83 (1036-1037/1626-1628), Т. С. ВаюЬакапІзк Devlet Airoivleri Genel Mbdbrlbpb, Osmanb Arroivi Daire Ваюкапізрз, Уауэп Nu.: 54, Divan-э Ньтвуып Sicilleri Dizisi: VII, Уауэпа hazarlayanlar: Насэ Osman Yaldsram, Vahattin Atik, Dr. Murat Cebecioplu, Ayhan Hzyurt, Mustafa Serin, Fuat Yavuz, Numan Yekeler, Ankara 2001, i. 4, XLII s. - 121 s.

15. Akkirman kadisana ve mutesellimine hukum ki:, «Наказ судді та правителю Аккерману» датований (Нісго: 10 Zolkade, sene 1036) 10 дня місяця зількаде 1036 року Гіджри (23 липня 1627 року за християнським літочисленням), ВАО, MD, Nu.: 83 (1036-1037/1626-1628), Т. С. ВаюЬакапІзк Devlet Airoivleri Genel Mbdbrlbpb, Osmanb Airoivi Daire Ваюкапізрз, Yaysn Nu.: 54, Divan-э Ньтвуып Sicilleri Dizisi: VII, Yaysna hazsrlayanlar: Насэ Osman УэШэгэт, Vahattin Atik, Dr. Murat Cebecioplu, Ayhan H|zyurt, Mustafa Serin, Fuat Yavuz, Numan Yekeler, Ankara 2001, s. 5, XLII s. - 121 s.

16. Sinobmonlasanahukum ki:, «Наказ релігійній особі («молла») Сінопа [з приводу оборони фортеці Сіноп від нападу козацьких руйнівників]», датований (Нісго: 21 Юevval, sene 1037) 21 дня місяця шеввала 1037 року Гіджри (24 червня 1628 за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 83 (1036-1037/1626-1628), Т. С. ВаюЬакапІзк Devlet Airoivleri Genel Mbdbrlbpb, Osmanb Arroivi Daire Ваюкапізрз, Yaysn Nu.: 54. Divan-э Ньтвуып Sicilleri Dizisi: VII... S.69.

17. Beplerbepisi ObrBhom dBme ikbBlbhbiya hbkbm [ki]:, «Наказ беґлербеґові [регіону] Дніпра (Нехай буде Його щасливе життя тривалим!) Ібрагіму-паші», датований (fo gurre-i RamazBni'l- тьЬвгек, sene 1037) початком місяця рамазана 1037 року Гіджри (приблизно 5 травня 1628 року за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 83 (1036-1037/1626-1628), Т. С. ВаюЬакапІзк Devlet Arroivleri Genel Mbdbrlbpb, Osmanb Arroivi Daire Ваюкапізрз, Yaysn Nu.: 54, Divan-э Ньтвуып Sicilleri Dizisi: VII ... S.47.

18. Ozi Beplerbepisi Obrahim Pasa'ya hukum ki:, від (Нісго: 3 Zilkade 1037) 3 дня місяця зількаде 1037 року Гіджри (5 липня 1628 року за християнськими літочисленням), BOA, MD, Nu.: 83 (1036-1037/1626-1628). - Т. С. ВаюЬакапІзк Devlet Arroivleri Genel Mbdbrlbpb, Osmanb Arroivi Daire Ваюкапізрз, Yaysn Nu.: 54, Divan-э Ньтвуып Sicilleri Dizisi: VII... S.73-74.

19. Kefe ve Sudak ve Taman kadilarana hukum ki:, від (Нісго: 27 Юevval, sene 1037) 27 дня місяця шеввала 1037 року Гіджри (ЗО червня 1628 за християнським літочисленням). BOA, MD, Nu.: 83 (1036-1037/1626-1628), Т. С. ВаюЬакапІзк Devlet Arroivleri Genel Mbdbrlbpb, Osmanb Arroivi Daire Ваюкапізрз, Yaysn Nu.: 54, Divan-э Ньтвуып Sicilleri Dizisi: VII... S.69-70.

20. Erdel - західна територія сучасної Румунії, також частина території Угорського королівства.

21. КзІЬигип - це словосполучення складається з двох слів: «кзі», що означає «волосся», та «Ьигип» - «ніс»; назва фортеці (споруджена тюрками у XV ст.), розташованої на кінці півострова «у вигляді довгого гострого носа, схожого на волосся» (українськ. «Кинбурнська коса»); північно-західна частина Кинбурнського півострова, що між Дніпро-Бугським лиманом і Чорним морем.

22. Pe3evi, Obrahim Efendi, Pe§evi Tarihi, Hazarlayan: Bekir Satka Baykal, Cilt II, Ankara, T. C. Kultur Вакапізрз Уаузпіагз, 1999. - 489 s.

23. 35. У книзі географа XII століття Абу 'Абдаллаха Мухаммада аш-Шаріф ал-Ідрісі «Розвага стомленого в мандрах по світу» ( oj** ) зазначено, що відстань морського шляху від Константинополя через Сіноп до Трапезунда тривала 9 днів. Див.: Al-Idrisi, Opus geographicum sive «Liber ad eorum delectationem qui terras peragrare student». Consilio et auctoritate E. Cerulli, F. Gabrieli, G. Levi Della Vida, L. Petech, G. Tucci. Una cum aliis ediderunt A. Bombasi, U. Rizziano, R. Rubinacci, L. Veccia Vaglieri. Neapoli - Romae: Publisazipni dell `Instituto per l'Oriente, 1891, Fascicle VIII.-P.908.

24. H,ztbrk, Ybcel, Цzь'den Tuna'ya: Kazaklar ..., S.343.

25. Gos. Yer. Щодо цього перебігу подій, пов'язаних з морським походом на м. Синоп та його наслідками, див.: U,ztbrk, Ybce, U,zb'den Tuna'ya: Kazaklar ..., S.343-344.

26. U,ztbrk, Ybcel, Цzь'den Tuna'ya: Kazaklar ..., S.347. BAO, MD, Nu.: 82 (1026-1027 / 1617-1618).

27. T. C. ВаюЬакапІзк Devlet Arroivleri Genel Mbdbrlbpb Osmanb Arroivi Daire Ваюкапізрз, Yaysn Nu: 47. Divan-э Нитвуып Sicilleri Dizisi: VI, Yaysna hazsrlayanlar: Насэ Osman Yaldaram, Vahattin Atik, Dr. Murat Cebecioplu, Ayhan H,zyurt, Mustafa Serin, Fuat Yavuz, Numan Yekeler, Ankara, 2000, s. XII. - 333 s.

28. BOA, MD, Nu.: 82, s. XIII. Bopdan voyvodasana hukum ki: Bopdan'da bulunan vladika, metrepolit vs. papazlaran irolerine Rum patrikleri ve daroardan Ьагэ roahaslar tarafandan уарзіап mbdahalelerin unlenmesi (датованому Нісго: 9 Cemazeyilevvel, sene 1026) 9 дня місяця джемазейілеввела 1026 року Гіджри (приблизно 15 травня 1617 року за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 82, s. XIV, 59.

29. У досліджених нами османсько-турецьких писемних документах термін 'jjj (Ozi, Ozi, Ozu) застосовується у двох семантичних значеннях: 1) гідронімічному (річка Дніпро); 2) топонімічному (фортеця Очаків - головний адміністративний центр Дніпровського регіону). Див.: Ozturk, Yucel, Ozu'den Tuna'ya: Kazaklar - 1, 1. Basko, Ostanbul, Yeditepe Yayonevi, 2004, harite. - 488 s.

30. . Silistre sancaginda vaki' olan kadilara hukum ki: Silistre sancagina arpalik olarak mutasamf olan Ozi Beglerbeyi Mehmet Beg Ozi Kalesi'nde ki§layacagindan, sancagin a'§ar ve rusumu ile bad-i hevasinin kendi yerine gorevlendirdigi kethudasi Mehmet Qavusa tahsil ve zabtettirilmesi (датований Hicro: 11 RamzBn, sene 1027) 11 дня місяця рамадана 1027 року Гіджри (1 вересня 1618 року за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 82.-S.198.

31. Сірем - османське володіння, що розташовувалося на рівнині межиріччя Дунаю та його правої притоки - річки Сави.

32. Sirem Begi Hasan Bege hukum ki: Sirem Begi Hasan Begin, Ozi seferine gitmek uzere hazirliklar yaptigi sirada sancagina mudahalede bulunuldugunun i§itilmesi uzerine, sancak kayitlarina bakildiginda sancagin kendisi uzerinde oldugu anla§ildigindan, kimseyi sancagina mudahale ettirmemesi ve bir an once Ozi taraflarina gidip hizmette bulunmasi (датований Hicro: 7 CemazeyilBhir, sene 1027) 7 дня джемазейілагіра 1027 року Гіджри (1 червня 1618 року за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 82. - S.157.

33. Silistre kadisina ve Silistre Kal'asi Dizdari Mehmed'e hukum ki: (датований Hicri: 7 Cemazeyilahir, sene 1027) 7 дня місяця джемазейілагіра 1027 року Гіджри (1 червня 1618 року за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 82. - S.152-153.

34. Bosna Eyaletine mutasamf olup Ozi canibine Serdar olan Vezir iskenderPasaya hukum ki: (датований Hicri: 7 Cemazeyilahir, sene 1027) 7 дня місяця джемазейілагіра 1027 року Гіджри (1 червня 1618 року за християнським літочисленням), BOA, MD, Nu.: 82. - S.158.

35. Ozi beglerbegisine ve Babadagi kadisina ve Tuna Naziri Mustafa'ya hukum ki: (датований Hicri: 1 Ramazan, sene 1027) 1 дня місяця рамадана 1027 року Гіджри (22 серпня 1618 року за християнськими літочисленням), BOA, MD, Nu.: 82. - S.206.

36. Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый временною комиссіею для разбора древнихъ актовъ, височайше учрежденною при Кіевскомь, Подольскомъ и В олынскомъ генералъ-губернаторф. - Часть третья. - Акты о козакахъ (1500-1648). - Томъ I. - Кіевь «Въ типографіи И. и А. Давиденко», 1863. - 434 с.

37. Зокрема, то був дніпровсько-чорноморський водний торговельний шлях, яким, згідно з Ібн Хурдазбігом, «купці-руси» через гирло Дніпра і надалі вздовж західного узбережжя Чорного моря транспортували свої товари до Константинополя. Див.: Kitab al-Masalik wa'l Mamalik (Liber viarum et regnorum) auctore Abu' Kasim Obaidallah ibn Abdallah ibn Khordadhbeh et Excerpta e Kitab al-Kharadj auctore Kodama ibn Dja'far, p.154-155. Цим самим водним шляхом, за даними з «Повісті минулих літ», здійснювалися військові експедиції київських князів проти Константинополя у 911 та у 944 роках (Літопис Руський за Іпатським списком. Від. ред. О. В. Мишанич. Переклад з давньоруської Л. Є. Маховця. - Київ «Дніпро», 1989. - С.18-19, 23-24. - XIV, 590 с.). Що ж до нападів українських козаків на портове місто Синоп, то вони здійснювалися морським торгівельним шляхом, який, згідно з ал- Ідрісі, пролягав від Константинополя у східному напрямку вздовж північного узбережжя півострова Мала Азія до Трапезунда, і далі вздовж східного узбережжя Чорного моря прямував на північ, до «руського моря», тобто до Керченської протоки. Див.: Al-Idrisi. Opus geographicum sive «Liber ad eorum delectationem qui terras peragrare student», p.908.

38. References