Історичні аспекти розвитку виноградарства на півдні України наприкінці XVIII - початку XIX століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні аспекти розвитку виноградарства на півдні України наприкінці XVIII початку XIX століть

Малащук О. С.,

кандидат економічних наук, доцент, перший проректор, Одеський державний аграрний університет; докторант Національної сільськогосподарської бібліотеки НААН України (Україна, Одеса),

Проаналізовано розвиток виноградарства на півдні України наприкінці XVIII -- початку XIX ст. Показано, що становлення виноградарства в цей період на землях сучасної України відбувалось за активної підтримки Російської імперії: завезення виноградних насаджень з інших територій, проведення заохочувальних заходів серед місцевого населення, які займались посадкою виноградників і заселення іноземними колоністами, вправними виноградарями, яким надавали значні пільги для запровадження культури винограду та інше. Досліджено практичний досвід відомих на той час спеціалістів-виноградарів, які внесли вагомий внесок у розвиток виноградарства Півдня України: Паравічіні, М. С. Воронцов, К. І. Тардан, М. К. Баллас.

Ключові слова: виноградарство, культура винограду, колоністипереселенці, Товариство сільського господарстваПівденногіРосіг.

Розвиток виноградарства на території України протягом останніх століть зазнавав певних підйомів та спадів, які частіше всього були пов'язані в цілому з розвитком суспільства. Проте, динамічні зміни в економічній і політичній ситуації в країні наочно свідчать про кризові тенденції в галузі та про гостру необхідність подальшого вивчення проблемних питань галузі й пошуку шляхів виведення її з кризи. виноградарство імперія посадка

В зв'язку з цим зростає інтерес науковців до історії виноградарства. В цьому контексті особливу актуальність набуває вивчення історії розвитку виноградарства наприкінці XVIII початку XIX століть.

Сьогодні більшість досліджень в галузі виноградарства і виноробства в Україні розглядають сучасний її стан. Питання ж щодо дослідження історичних аспектів розвитку виноградарства в Україні є порівняно малодослідженою галуззю вітчизняної науки. Окремі аспекти історії виноградарства висвітлені в працях А. М. Авідзба [1], О. М. Гаркуша [4], П. П. Макаренко [10], В. Ф. Онопрієнко [12], М. А. Пелях [14], А. Я. Самсонова [15], О. С. Скрипник [16].

Метою досліджень є аналіз історичного розвитку виноградарства на Півдні України в другій наприкінці XVIII початку XIX століть, для оцінки досягнутого і правильного визначення перспектив виноградарства.

Наприкінці XVIII початку XIX ст. поштовхом для розвитку виноградарства стало приєднання Новоросійського краю та Бессарабії до Російської імперії. Одним із відомих постатей того часу, які сприяли розповсюдженню виноградарства і виноробства на Півдні України був спеціаліст-винороб граф Паравічіні, який вважав ненормальним, що щорічно Російська імперія тратить величезні суми на іноземне вино, в той час, коли в державі є райони з кліматичними умовами, подібними Франції і Італії, є землі найбільш сприятливі для виноградників та різноманітні ґрунти [13, с. 2].

Російський уряд поступово починає вживати активні заходи щодо розвитку виноградарства. За ініціативою Фалаєва, любимця князя Потьомкіна, в 1790 р., поступає розпорядження про розвиток садів і виноградників у всіх поселеннях по Бугу і Дністру, від Хортиці до лиманів. Виноградні лози були виписані із Акермана (Білгород-Дністровський), який ще тоді належав Турції. Керівництво роботами по розведенню виноградних насаджень було покладено на запрошених із Марселю і Іспанії досвідчених виноградарів. У відповідності з указом 1792 р. в Григоріополі (район Придністров'я) на спеціально відведених землях поселились вірмени, які прибули з Ізмаїла, Кілії і Каушан та почали розводити тут виноград [2, с. 280-282].

На землях Лівобережжя селились греки. Приймаючи їх в російське підданство, Катерина II в кінці XVIII ст. надала їм «право розводити фруктові сади і продавати виноградні вина в селищах своїх малими мірами, а у внутрішні міста Росії ввозити або відпускати їх бочками» [9, с. 75]. Ці права одержала в 1799 р. і громада Вірменіє у Григоріополі.

Наприкінці XVIII початку XIX ст. території лівобережної частини Бессарабії й Новоросійського краю (на запрошення російського уряду) були заселені німецькими, болгарськими, албанськими та гагаузькими колоністами. Німецькі колоністи вже до 1842 р. утворили 24 колонії, серед них такі як: Париж, Брієн, Арзіс, Ф'єре-Шампенуа.

Згідно з Інструкцією від 16.05.1801 р. від 16 травня 1801 р. [8], уряд зобов'язував нових іноземних колоністів розводити виноградні сади. 7.07.1803 р. було видане доповнення до інструкції, яке передбачало роздавати через спеціальну контору кожному господарству 5-10 виноградних лоз для подальшого їх розведення. Також було встановлено відповідальність за ушкодження наданої виноградної лози у вигляді тілесного покарання [5]. Крім того уряд надавав переселенцям колоністам значні пільги. Кожна сім'я отримувала ділянку землі в 60 десятин, гроші та матеріал на будівництво будівель. Крім того вони звільнялись від військової повинності (німці назавжди, болгари і гагаузи на 50 р.) та від сплати податків і повинностей (на 50 р. німці та 10 болгари та гагаузи) [17, с. 185].

В XIX столітті важливим центром виноградарства і виноробства виступає с. Шабо, яке розташоване на піщаних берегах Дністровського лиману та засноване турками (деякі сорти винограду були завезені саме турками). На початку 20-х рр. за пропозицією графа Паравічіні імператором Олександром І були запрошені швейцарські французи, які заснували колонію, що безпосередньо межувала з Шабо та була організована за підтримки Фредеріка Цезаря де ля Гарпа, вихідця із Швейцарії (кантона Во). Колоністи були досвідченими виноградарями і повинні були сприяти поширенню покращених прийомів ведення культури винограду і виробництва вина.

В 1820 р. із Швейцарії для огляду території, яку виділив царський уряд для колоністів та вивчення виноградників і виробництва вина за швейцарським методом, а також з ознайомленням інших умов приїхав Л. Тардан, а вже в 1922 р. прибули 15 сімейвиноградарів із кантона Во, в 1827 р. нараховувалось вже 25 сімей. На кожну із цих сімей було виділено по 60 дес. землі та 36 казенних виноградних садів, які залишились після турків та крім цього було відведено ще 6744 дес. угідь, які до їх приїзду перебували в казенному відомстві [17]. Частина відведених їм земель була представлена чорноземами, друга пісками, які наносили шкоду родючим землям.

Колоністи вирішили закріпити піски, висадивши на них виноградники, при цьому вони змогли досягти подвійної користі: поля захищались від заносів пісків, а на пісках стали вирощувати культуру, яка приносила хороші доходи. Спочатку приходилось стикатись з багатьма труднощами: не хватало добрив, молоді саджанці пошкоджувались личинками шкідників, а найстрашніше виноградні кущі видував вітер і засипав пісок. Для закріплення пісків колоністи почали обсаджувати плантації виноградників акаціями та іншими деревами. їм прийшлось прикласти немало зусиль для успішного виноградарства на піщаних землях Шабо. Завдяки енергії і наполегливості вони досягай мети створили на тутешніх пісках хороші виноградники [3, с. 715-716].

В 1827 р. в Шабо нараховувалось 35 виноградних садів, в 1846 р. 110, 1847 р. 122, 1848 р. 130, 1849 р. 159 і в 1850 р. 170. В 1846 р. колоністи висадили 12 тис. виноградних кущів, в 1847 р. 20 тис., в 1848 р. 75 тис., в 1849 р. 235 і в 1850 р. 180 тис. кущів [7, с. 82].

Виноградарство в виноробство Шабо набувало все більшого виробничого характеру. Особливо швидкого росту ця галузь набуває з тих пір, коли вино можна було збувати на продаж в Одесу. Досвід колоністів перейняли місцеві власники виноградників біля Акерману, вони розширювали плантації виноградників, покращували догляд за ними, удосконалювали техніку виноробства.

Поступово вся прибережна смуга Дністровського лиману перетворилась у виноградний масив, в якому виділялась колонія Шабо. Шабські виноградники були одними із кращих в губернії, їх білі легкого типу столові вина набули широкої популярності не лише в Бессарабії і Одесі, але і в центральних містах Росії.

Підводячи підсумок, можна констатувати, що добре обізнані з культурою винограду на батьківщині, переселенці-колоністи відіграли важливу роль у розвитку виноградарства на півдні України. Вони доклали не мало зусиль, щоб вивести галузь із зароджувального стану, в якому вона знаходилась в перші роки після приєднання до Росії.

Уряд і місцеві органи заохочували розвиток виноградарства не лише серед колоністів, які вже були обізнані у виноградарстві, але й серед місцевого населення. Так, в одному із документів кінця XVIII ст. вказувалось «...в святкові дні доводити до всіх громад пояснення, що якщо хто розведе виноградник чи сад, не лише не віднімати від нього це місце, але передати у спадковість» [2, с. 282]. Затверджені у 1806 р. правила на винний відкуп дозволили вільний продаж в Новоросійському краї виноградних вин податків і без обмежень, оптом і дрібними партіями [6, с. 13].

Відповідно до положення від 23.01.1826 р. про надання у довічну власність вільних казенних земель у степу особам, які заклали на них виноградники, в розмірі не менше 1/4 десятини, якщо на такій ділянці буде не менше одного виноградного куща на кожний квадратний сажень. Особі, яка одержала землю під виноградник і дотримала встановлених умов, давали акт на вічне і спадкове користування землею без будь-якої плати за неї [11, с. 84].

Втілення цих заохочувальних заходів у життя, безперечно, позитивно вплинуло на розвиток виноградарства в Україні.

Активно сприяв розвитку виноградарства М. С. Во-ронцов, з 1823 р. новоросійський генерал-губернатор та повноправний намісник Бессарабської області. Він виписував з Криму та роздавав безплатно виноградні лози всім бажаючим; за його сприяння набув розвитку ботанічний сад в Одесі, з розплідника якого можна було отримати саджанці для закладки виноградників.

У грудні 1828 р. з ініціативи М. С. Воронцова було створено Товариство сільського господарства Південної Росії, центром якого стала Одеса. Основним завданням Товариства було сприяння розвитку виноградарства в Новоросійському краї та Бессарабії. Поступово Товариство об'єднало кращих науковців півдня Росії у цій сфері господарювання та організовувало конкурси, виставки, рекомендувало нові сорти рослин, видавало спеціальні додатки до газет, щомісячні листки, бюлетені тощо. З 1841 р. видається журнал «Записки Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії», в якому публікувалися законоположення й урядові розпорядження, наукові статті й посібники з питань виноградарства та інших галузей сільського господарства [10, с. 22-23].

Серед перших найбільш важливих робіт присвячених виноградарству є праця К. І. Тардана, який в першій половині XIX ст. створив промисловий виноградник в районі Аккермана (сьогодні м. БілгодДністровськ Одеської області) та все життя вивчав розвиток виноградарства Бессарабії і прилеглих до неї районів, на протязі двадцяти років розробляв і багаторазово перевіряв на практиці раціональні прийоми ведення галузі. У 1853, 1855 та 1862 рр. його робота була опублікована в «Записках императорского Общества сельського хазяйства Южной России», а також видана окремою книгою в Одесі в 1874 р. [18].

Це було перше ґрунтовне керівництво по виноградарству для жителів півдня України і Молдавії. В ньому відображено багато практичних порад по раціональному веденню галузі, застосуванню більш удосконалених технологічних прийомів вирощування винограду, які описані на основі великого життєвого досвіду автора, його знань зі спеціальної літератури в інших країнах. Однак керівництво не було науковим дослідженням, в ньому відобразились погляди практичного виноградаря.

Великий внесок у розвиток виноградарства того часу російського виноградаря і винороба М. К. Балласа, який тривалий час безпосередньо займався вирощуванням винограду в Бессарабії, намагався сприяти розвитку галузі в державі, активно приймав участь в роботі Товариства сільського господарства Південної Росії і у видавництві «Весника виноделия».

Ним виданий в 1895-1903 рр. в Санкт-Петербурзі статистичний нарис в шести частинах, який є своєрідною енциклопедію історії виноградарства і виноробства. Зокрема, в п'ятій частині статистичного нарису охарактеризовано розвиток виноградарства і виноробства в Бессарабії і сусідніх районах; вказані площі виноградників, їх місцерозташування, сорти, технологія вирощування, шкідники і хвороби, урожайність, затрати і дохід [2]. Праця М. К. Балласа перший досвід економічного дослідження виноградновиноробського виробництва на Півдні Україні.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки. Становлення виноградарства наприкінці XVIII початку XIX століть на землях сучасної України відбувалось завдяки своєчасно прийнятим урядовим заходам Російської імперії: Поперше, території заселялись іноземними колоністами, добре обізнаними у виноградарстві, при цьому уряд надавав їм значні пільги. По-друге, уряд стимулював місцеве населення, яке займалось запровадженням культури винограду в своїх господарствах.

В XIX столітті із створенням Товариства сільського господарства Південної Росії, яке об'єднало кращих науковців у галузі виноградарства та виходом в світ перших ґрунтовних керівництв по виноградарству для жителів півдня України: праця К. І. Тардана «Виноградарство і виноробство» і статистичний нарис в шести частинах М. К. Балласа сформувались наукові практичні основи виноградарства.

Список використаних джерел

1. Авидзба А. М. Современное виноградарство Украины: история, состояние, перспективы / А. М. Авидзба, В. И. Иванченко // «Магарач». Виноградарство и виноделие. 2000. №4. С.2-4.

2. Баллас М. Виноделіе въ Россіи. 4.V. Южная Россія (Бессарабія, Херсонская, Подольская и Екатеринославская губерній) I М. Баллас. СПб., 1899. 317 с.

3. Вестник виноделия. 1885. №12. С.715-716.

4. Гаркуша О. М. До історії виникнення й розвитку виноградарства та виноробства в українському Причорномор'ї /

О. М. Гаркуша // Наук. пр. НаУКМА (Миколаївська філ.). 2001.10.-С.22-24.

5. Дополнение къ Инструкціи для внутреняго роспорядка и управленія Новороссійсикихь иностранныхъ колоній: от 07.07.1803 г. II Поли. собр. законов Рос. Империи (1802-- 1803 гг.). СПб., 1804. Т.27. С.20841.

6. Журнал Министерства государственных имуществ. 1841. -Ч.ІІІ. -С.13.

7. Журнал Министерства государственных имуществ. 1851. -4.XV. -С.82.

8. Инструкція для внутреняго роспорядка и управленія Новороссійсикихь иностранныхъ колоній: от 16.05.1801 г. // Поли, собр. законов Рос. империи. СПб., 1801. Т.26. Ст.19873.

9. Кеппен П. О. О виноделии и винной торговле в России / П. О. Кеппен. СПб., 1832. 263 с.

10. Макаренко П. П. Очерки истории виноградарства Бессарабии и левобережного Поднестровья / П. П. Макаренко. Кишинев: Штиинца, 1988. 262 с.

11. О продаже казенних садов в Бессарабии и о раздаче казенних земель желающим для разведения виноградников: положение Комитета министров от 23.01.1826 г. // Поли. собр. законов Рос. Империи: Собр. 2-е (1825-1827 гг.). 1830. Т.І. Ст.84.

12. Оноприенко В. Ф. «Истинный рай на Шабской земле...»: документальная история швейцарских колонистов в Бессарабии / В. Ф. Оноприенко; Одес. обл. гос. Администрация; Гос. Архив Одес. обл. Одесса: Астропринт, 2009. 142 с. (Тр. Гос. Архива Одес. обл.; Т.26).

13. Паравичини. Искусство виноделия / Паравичини. Одесса, 1827.

14. Пелях М. А. История виноградарства и виноделия Молдавии / М. А. Пелях. Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1970. 183 с.

15. Самсонова Я. О. Правові засади виробництва й реалізації виноградної продукції в Україні: Монографія. Харків: Видавництво «С.А.М.», 2012. 176 с.

16. Скрипник О. С. «Вісник виноробства» як джерело з історії розвитку виноградарства і виноробства в Криму кін. XIX ст. [Електронний ресурс] / О. С. Скрипник // Література та культура Полісся: Сучасні теоретико-методологічні дослідження соціальної історії і культури Полісся та України. Ніжин, 2011. Вип.64. Режим доступу: http://www. nbuv.gov.ua/old_jm /Soc_Gum/ Ltkp/2011_64/istl2.pdf Заголовок з екрану.

17. Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой, или Буджака (с 1822 по 1828 гг.). Аккерман, 1899. 523с.

18. Тардан К. И. Виноградарство и виноделие с пояснительными рисунками / К. И. Тардан. Одесса: Тип. Ульриха и Шульце, 1874. 224 с. + 9 л. рис. + атлас.

References

1. Avidzba А. М. Sovremennoe vinogradarstvo Ukrainy: istorii, sostojanie, perspektivy / A. M. Avidzba, V. I. Ivanchenko // «Magarach». Vinogradarstvo і vinodelie. 2000. №4. S.2-4.

2. Balias M. Vinodelie v Rossii. Ch.V. Juzhnaja Rossija (Bessarabija, Hersonskaja, Podol'skaja і Ekaterinoslavskaja gubemii) / M. Balias. SPb., 1899. 317 s.

3. Vestnik vinodelija. 1885. №12. S.715-716.

4. Garkusha О. M. Do istorii' vynyknennja j rozvytku vynogradarstva ta vynorobstva v ukrai'ns'komu Prychomomor'i' /

O. M. Garkusha II Nauk. pr. NaUKMA (Mykolai'vs'ka fil.). 2001. 10. S.22-24.

5. Dopolnenie k Instrukcii dlja vnutrenjago rosporjadka і upravlenija Novorossijsikih inostrannyh kolonij: ot 07.07.1803 g. // Poln. sobr. zakonov Ros. Imperii (1802-1803 gg.). SPb., 1804. T.27. -S.20841.

6. Zhumal Ministerstva gosudarstvennyh imushhestv. 1841. Ch.III. S.13.

7. Zhumal Ministerstva gosudarstvennyh imushhestv. 1851. Ch.XV. S.82.

8. Instrukcija dlja vnutrenjago rosporjadka і upravlenija Novorossijsikih# inostrannyh kolonij: ot 16.05.1801 g. // Poln. sobr. zakonov Ros. imperii. SPb., 1801. T.26. St.19873.

9. Keppen P. О. О vinodelii і vinnoj torgovle v Rossii /

P. O. Keppen. SPb., 1832. 263 s.

10. Makarenko P. P. Ocherki istorii vinogradarstva Bessarabii і levoberezhnogo Podnestrov'ja / P. P. Makarenko. Kishinev: Shtiinca, 1988. -262 s.

11. О prodazhe kazennih sadov v Bessarabii і о razdache kazennih zemel' zhelajushhim dlja razvedenija vinogradnikov: polozhenie Komiteta ministrov ot 23.01.1826 g. // Poln. sobr. zakonov Ros. Imperii: Sobr. 2-е (1825-1827 gg.). 1830. T.I. St.84.

12. Onoprienko V. F. «Istinnyj raj na Shabskoj zemle...»: dokumental'naja istorija shvejcarskih kolonistov v Bessarabii / V. F. Onoprienko; Odes. obi. gos. Administracija; Gos. Arhiv Odes, obi. Odessa: Astroprint, 2009. 142 s. (Tr. Gos. Arhiva Odes, obi.; T.26).

13. Paravichini. Iskusstvo vinodelija / Paravichini. Odessa, 1827.

14. Peljah M. A. Istorija vinogradarstva і vinodelija Moldavii / M. A. Peljah. Kishinev: Kartja Moldovenjaskje, 1970. 183 s.

15. Samsonova Ja. O. Pravovi zasady vyrobnyctva j realizacii' vynogradnoi' produkcii' v Ukrai'ni: Monografija. Harkiv: Vydavnyctvo «S.A.M.», 2012. 176 s.

16. Skrypnyk O. S. «Visnyk vynorobstva» jak dzherelo z istorii' rozvytku vynogradarstva і vynorobstva v Krymu kin. XIX st. [Elektronnyj resurs] / O. S. Skrypnyk // Literatura ta kul'tura Polissja: Suchasni teoretyko-metodologichni doslidzhennja social'noi' istorii' і kul'tury Polissja ta Ukrai'ny. Nizhyn, 2011. Vyp.64. Rezhym dostupu: http://www. nbuv.gov.ua/old_jm /Soc_Gum/Ltkp/2011_64/ istl2.pdf Zagolovok z ekranu.

17. Statisticheskoe opisanie Bessarabii sobstvenno tak nazyvaemoj, ili Budzhaka (s 1822 po 1828 gg.). Akkerman, 1899. 523 s.

18. Tardan К. I. Vinogradarstvo і vinodelie s pojasnitel'nymi risunkami / К. I. Tardan. Odessa: Tip. Ul'riha і Shul'ce, 1874. 224 s. + 9 1. ris. + atlas.

Размещено на Allbest.ru