Стан виноградарства в Україні на початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна сільськогосподарська бібліотека НААН України

Одеський державний аграрний університет;

Стан виноградарства в Україні на початку XX століття

кандидат економічних наук, доцент

перший проректор Малащук О.С.

Анотація

Розкрито стан виноградарства України на початку XX cm. Дослідження базується на працях Виноробної станції російських виноградарів і виноробів 1910-1914 рр., за результати яких була складена «Карта виноградників Російської імперії» у 1914 р. Вивчено умови виноградарства та виноробства губерній Російської імперії на території сучасної України, подано стислу характеристику розвитку галузі на початку XX cm., а також узагальнено статистичні дані площ виноградних насаджень в розрізі губерній станом на 1914 р. (до початку Першої світової війни). У висновках визначено основні фактори розвитку виноградарства досліджуваного періоду.

Ключові слова: виноградарство, виноробство, шкідники і хвороби винограду, сортимент винограду, Виноробна станція російських виноградарів і виноробів.

Annotation

The state of viticulture in Ukraine at the beginning of the twentieth century is shown. The study is based on the 'works of wine station of Russian winegrowers and *winemakers in 1910-1914, by the results of which have been created «Russian Empire Vineyard Map» in 1914. The conditions for winegrowing and winemaking of the Russian Empire provinces on the territory of modern Ukraine are researched, submitted a brief description of the industry in the early twentieth century, as well as statistics area of vineyard? in the context of the provinces as of 1914 is generalized (Before the start of the First World War). The findings identify the mainfactors of development of viticulture in the studied period.

Keywords: viticulture, winemaking, pest and diseases of grapes, grape assortment, Wine station of Russian *winegrowers and *winemakers.

Виноградарство та виноробство в Україні завжди були важливими видами економічної діяльності. Однак динамічні зміни соціально-економічної ситуації в країні свідчать про необхідність подальшого вивчення та пошуку шляхів вирішення проблем, які стримують розвиток цих суб'єктів господарської діяльності. А для цього необхідно використовувати базисні знання з культури винограду, спираючись на багатовікові традиції його вирощування в країні, використовуючи історичний досвід.

Вивчення стану розвитку та становлення виноградарства в України на початку XX ст. досі не було предметом спеціальних досліджень і потребує комплексного вивчення. Ця тема частково знайшла своє відображення в працях журналу «Вісник виноробства» за 1914-1917 рр. [5;7; 9-15].

Метою написання статті є відстеження регіональної специфіки галузі виноградарства України та дослідження стану її розвитку на початку XX століття.

На території сучасної України станом на 1897 р. нараховувалось 11 губерній: Бессарабська з кількістю осіб 817 053, Волинська - 2989 482, Подільська -3018 299, Катеринославська - 2113 674, Київська - 3559 229, Курська - 164 133, Полтавська - 2778 151, Таврійська - 1447 790, Харківська - 2492 316, Херсонська - 2733 612, Чернігівська - 1662 541 осіб. Крім перерахованих губерній на території сучасної України частково розташовувались: Мінська губернія (незначна частина Пінського повіту, а території сходу сучасних Донецької та Луганської областей раніше розташовувались в Області Війська Донського - західні частини Таганрозького та Донецького повітів [3]. Виноградарство в Російській імперії на території сучасної України, за даними Виноробної станції російських виноградарів і виноробів (нині - ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова») [14], в 1914 р. було розповсюджене в 6-ти губерніях: Бессарабській, Херсонській, Подільській, Катеринославській, Київській та Таврійській. За даними Комітетів виноградарства і виноробства станом на 1914 р. нараховувалось 56641 дес. виноградних насаджень, розподіл яких по губерніях і повітах приведений в таблиці 1.

Таблиця 1. Площі виноградних насаджень Російської імперії (на території сучасної України) станом на 1914 р.

Примітка. Дані таблиці підготовлені за матеріалами [5] та розрахунками автора.

Під культурою виноградної лози в Російській імперії, за даними Одеської Виноробної Станції, яка видала в 1914 р. карту виноградних районів, нараховувалось 232000 дес. землі (за іншими джерелами-до 250000 інавіть 300000 дес., з яких щорічно отримували до 40-50 млн. пудів винограду і трохи менше відер вина [14]. Тобто, на території України було розміщено 24,4% площ виноградників від загальної їх площі всієї Російської імперії. виноградарство галузь губернія

Виноградарство Бессарабії. В Бессарабії на початку XX ст. культура винограду була найбільш розповсюджена в південних і центральних повітах, значно менше - в північних, де клімат недостатньо сприятливий для виноградних насаджень. Велика кількість виноградників (майже 9/10) належала дрібним власникам - селянам, у яких культура лози, завдяки заходах уряду Російської імперії та зусиллям Земства, значно піднялась.

Такі заходи, як масова виписка щеплених лоз із-за кордону, полегшення процедури отримання посадкового матеріалу із земських розсадників, виписка і розповсюдження ліків для виноградників серед населення, проведення курсів з виноградарства і виноробства Комітетом Виноробної Станції руських виноградарів та виноробів, заохочення кустарного виробництва щеплень, проведення дрібних місцевих сільськогосподарських виставок та інше вплинуло позитивно на розвиток виноградарства. Вирішальну роль у відновленні та розвитку бессарабського виноградарства відіграли створені Комітети виноградарства і виноробства, які в силу різних обставин розвинули найбільшу інтенсивну діяльність в цій галузі [5].

Що стосується розвитку виноградарства на території сучасної території України, М. Баллас, вивчивши умови виробництва винограду в Бессарабській, Херсонській, Подільській, Катеринославській губерніях, писав, що найбільш сприятливими кліматичні та Ґрунтові умови для заняття виноробною галуззю господарства із всіх губерній, які входять в склад південного району Російської імперії є Бессарабія [2].

Площі, зайняті в Бессарабії виноградниками, були одними із найбільших в Росії. Так, в 1900 р. із 238,3 тис. дес. виноградних насаджень держави на долю Туркестану припадало 21,5 тис., Закавказ'я - 101,3 тис., Передкавказ'я - 16,2 тис., Донської і Астраханської областей - 4,3 тис., Криму - 6,9 тис., Новоросії - 13,9 тис., Бессарабії - 74,2 тис. десятин (31%) [8, с. 172]. Це пояснювалось низкою причин, серед яких важливе значення мав природний фактор.

Найбільш важливим виноградарським центром Бессарабської губернії був Акерманський повіт, далі: Придністров'я, підвищена частина Бендерського повіту, середня частина Кишинівського повіту і окремі території Ізмаїльського та Оргієвського повітів, за виключенням крайньої півночі, де культура виноградної лози була слабо розвинута.

На початку XX ст. майже всі нові виноградники Бессарабії закладались на плантажі та раціонально оброблялись. Правда, подекуди можна було зустріти виноградники з міжрядковою культурою, але більшість їх витримувалась відповідно до вимог сучасної на той час техніки. На зиму майже по всій території Бессарабії виноградники закривались; обрізка куща велась та була названа бессарабською чи молдавською; виноград вирощувався на кілках, а в окремих місцях - на шпалерах.

Що стосується сортименту лоз, то із місцевих сортів найбільш розповсюджені були: Альба мустоз, Плавай, Сгігарда альба, Пасаряска альба, Брумарія, Окю боулуй, Варатик, Корна альба, Франкуша, Няграрара, Поама нягра батута, Франкуша нягра, Каушанський і багато інших. Із європейських сортів були розповсюджені: Шасла, Рислінг, Гаме, Сенсо, Аліготе, Кабарне, Мускати та інші.

Серед шкідників виноградної лози в Бессарабії була звичайно філоксера, далі - хвороба мілдью, з якою приходилось боротися майже по всій території. Крім того подекуди зустрічалась двохрічна листоверка та інші паразити, які не наносили суттєвої шкоди виноградарям.

Виноробство було поставлено, в загальному, достатньо низько. Витримка вина практикувалась порівняно рідко, і в багатьох місцях вино по закінченню бродіння, і навіть скоріше, попадало в руки скупників. У більш крупних господарів-селян були дробарки, преси та інше. Ще краще налагоджена справа була у крупних господарствах, де вже застосовувались удосконалені машини.

Величезної шкоди, яке гальмувало виноробство була фальсифікація вина, яка отримала особливе розповсюдження в південно-західній частині Бессарабії.

Виноградарство Херсонської губернії. Біля 90% всієї площі виноградників Херсонської губернії належала дрібним власникам: селянам та німецьким і болгарським колоністам. Найбільш сприятливі умови виноградарство мало в Тираспольському і Одеському повітах, де воно вже давно було розвинуте, не дивлячись на появу в межах губернії філоксери.

Приватні власники, в загальному мали виноградники досить невеликих розмірів: в 1/8 - 10 десятин. Деякі земства віддавали землі в оренду за мінімальними цінами для висадки винограду. Прийоми культури в частині губернії, яка примикає до Бессарабії, не відрізнялась від бессарабських; але в інших місцях виноградарство велось дещо інше.

Обробка Ґрунту під нові виноградники практикувалась глибокою оранкою чи плантажем. Посадку проводили однолітніми саджанцями, на пісках - не щеплені, а інших Ґрунтах - щепленими на філоксеростійких підщепах. В межах губернії більшість виноградних насаджень - на своїх коріннях, але це старі посадки, нові ж розводились на американських підщепах. Посадка лоз рядкова, при якій відстань між кущами 2-2 Щ на десятину припадало 3600 - 3800 кущів [6]. В приватних господарствах була прийнята чашоподібна і шпалерна форма кущів по Гюйо на два рукави, у селян ж-в основному бессарабська.

Формування кущів починалось з другого року. Міжрядна культура практикувалась лише у селян, причому далеко не у всіх. Серед виноградних сортів в Херсонській губернії найбільш розповсюджені на той час були: Шасла, Рислінг, Каберне, Чауш, Піно, Мадлен Анжевін, Серексія, Португізер, Альварна, Плавай, Батута нягра (Чорний битий), Ізабела та інші.

Із грибкових хвороб виноградної лози в Херсонській губернії особливо була розповсюджена по всій губернії мілдью, яка наносила в окремі роки величезних збитків; значно рідше спостерігався оїдіум та інші грибки.

Із шкідників-паразитів найбільшої шкоди звичайно приносила філоксера; зустрічалась також бронзівка, кравчик, капустянка, мармуровий хрущ та інші.

Виготовлення вина в Херсонській губернії, в більшості випадків, практикувалось за загальноприйнятими способами: раціональні прийоми виробництва вина все більш і більш застосовувались серед місцевих виноробів (найбільше господарство заведене князем П. Н. Трубецьким в Козацьке на Дніпрі). Селянам, які не в змозі придбати виноробні машини, брали в користування їх у земства чи селянських сільськогосподарських товариств на пільгових умовах [7]. Велика допомога виноградарям і виноробам в цей час була з боку Виноробної станція руських виноградарів і виноробів, яка на своїй науково-дослідній установі біля Одеси (на Сухому лимані) розмістила зразкове господарство, а в м. Одеса постійно організовувала виставки, курси виноградарства і виноробства та інші заходи.

Таврійська губернія (Крим). Визначна і неординарна роль в становленні та розвитку виноградарства і виноробства України належить Криму. Це - унікальне місце для вирощування винограду завдяки географічному положенню та наявності численних сприятливих різноманітних мікрокліматичних зон. Найбільш вагомий внесок у розвиток кримського виноградарства зробили створений у 1812 р. поблизу Ялти Нікітський ботанічний сад та заснований при ньому в 1828 р. Магарачський заклад виноградарства та виноробства.

Виноградарство в 1914 р. найбільшого розквіту набувало в Ялтинському повіті: тут знаходились найкращі виноградники і вироблялось найбільше за якістю вино. Найчастіше застосовувався плантажний обробіток під виноградники; кущі висаджувались в правильному порядку, обрізку лози проводили як правило коротку і загальний догляд за виноградником був більш ретельний.

Зразкова культура винограду створилась в Ялтинському повіті, та частково, на південному березі Криму завдяки крупним виноробним господарствам, серед яких перше місце займали маєтки, прибутки від яких були призначені для утримання членів російської імператорської сім'ї та в яких приділялась особлива увага техніці виробництва винограду. Що стосується більш північних територій, то там кліматичні умови вимагали для культури лози поливу, що значно здорожувало догляд за виноградниками, обробка якого і без того дороговартісна. Відсутність розвинутих господарств з виноградарства, які могли слугувати прикладом, обумовлювались тут примітивністю культури, що добре виражено, наприклад, в Бердянському повіті. В Перекопському і Євпаторському повітах виноградарство не отримало промислового значення, а носило лише більш аматорських характер і лише починаючи з 1910 р. серед населення починав проявлятися інтерес до цієї галузі сільського господарства [9-10].

Оскільки ґрунти Таврійської губернії кам'янисті, то підготовка під виноградники ґрунту була значно утруднена. Звичайно практикувалось два способи обробітку: плантажний і ямочний. Плантаж використовувався в основному в Ялтинському і Феодосіївському повітах, а також подекуди на півночі губернії. Закладка нових виноградників чи обновлення старих здійснювалась чубуками або скороченими саджанцями. Густото посадки, в залежності від умов різноманітна: в південних територіях саджали біля 10 000 кущів на десятину, в північних - від 2400 до 4000.

В Ялтинському повіті обрізка лози виконувалась із зими, в Судацькому повіті - з осені та ранньої весни; в західній частині, де зима більш сувора і лоза на цей період закопувалась, до обрізки кущів приступали з ранньої весни, зразу після відкриття винограду. Сама обрізка в Криму робилась на 2 вічка, за виключенням окремих місць, переважаючими формами була шпалерна та кущова. До збору винограду в південних територіях приступали у вересні, а в Балаклавському окрузі - в жовтні. Що стосується сортименту, то в Криму розводилось багато іноземних сортів, які знайшли тут досить сприятливі умови, такі як, Педро Хіменес, Семільйон, Каберне, Мурведр, Піно грі та інші. З місцевих сортів найбільш відомі Кокур, Альбурла, Ташли, Тергюльмек, Хадим бармак, Чауш, Шабаш та інші [11-12].

З грибкових хвороб в Криму найбільш розповсюджені були в досліджуваний період оїдіум, особливо в Сімферопольському, Феодосійському і в Бердянських повітах; значно менше спостерігалась мільдью, причому переважно на півночі та не наносячи значної шкоди виноградникам. З шкідників зустрічався скосар та інші, виявленав 1880 р. філоксера вважалась знищеною [15].

Оскільки в Криму дрібні власники - татари виноробством практично не займались, то воно зосереджувалось в руках крупних власників, які ввели у себе більш чи менш раціональні прийоми і конкурували один з одним зразковим впорядкуванням підвалів, введенням нових удосконалених машин, знарядь та інше. Кримські вина здавна славились своїми букетами і повнотою, хоча виробництво столових вин було дещо обмежене надмірною сахаристістю і недостачею кислот в суслах, а що стосується лікерних вин, то багатство південного узбережжя вина ніскільки не поступалось кращим закордонним винам цього типу [12].

Подільська губернія. Відомості про історію виноградарства в Подільській губернії досить незначні. За даними М. К. Балласа, зібраними при відвідуванні губернії, видно, що одними із перших за часом є виноградники міста Ямполя, які існували вже в 1800 році. В 20-х роках 19 століття поштовхом до розвитку виноградарства в губернії слугувало розведення виноградників князем Вітгенштейном в його маєтку Кам'янка і князем Стурдзою в селі Окниця. В ці господарства були виписані кращі сорти європейської лози, які під керівництвом досвідчених спеціалістів дали позитивні результати. З 1870 року починає проявлятися значний інтерес до виноградарства серед місцевих селян. В 1892 році були закладені виноградники князем П. П. Трубецьким в степовій частині Балтського повіту в маєтку Плоті, та була заснована агрономічна станція з дослідним виноградником [1].

При розведенні виноградників в Подільській губернії грунт підлягав обробці плантажем, або глибокій оранці; на крутих схилах з терасами (в Кам'янці), чи на кам'янистому щільному Грунті застосовувався плантаж; висадка виноградників незалежно від цього, як підготовлений грунт, виконувалась в ямках. В багатьох господарствах була прийнята бессарабська форма кущів, в деяких - шпалерна. Найбільш розповсюдженими сортами винограду були бессарабські: Плавай, Серексія, Поама Батута, Стігарда, Галбена та інші; із європейських - Шасла, Піно грі, Трамінер, Семільйон, Рислінг, Піно чорний, Каберне та інші. Для Балтського повіту були характерні: Аліготе, Шасла доре, Педро Хіменес, Каберне, Мальбек, Мондез, прищеплені на Рипарія Глуар і Рупестрис дю Ло.

Із грибкових хвороб винограду в губернії зустрічалась мільдью, а із шкідників - філоксера та бронзівка.

Спеціально виноробних господарств в Подільській губернії було мало, вино виготовлялось в них за загальноприйнятими способами. Що стосувалось селян - то вони виноробством майже не займались, а продавали в основному виноград ягодою.

Катеринославська губернія. Початок виноградарства в Катеринославській губернії було покладено в 1787 р. князем Потьомкіним на берегу Дніпра, навпроти Монастирського острову. Перші більш значні площі виноградників були закладені в південній частині Катеринославського повіту поміщиком Трипольським, який в 1895 році став роздавати безоплатно всім бажаючим лози із своїх виноградників, і таким чином розпочався ріст виноградників в повіті. Після цього виноградарство стало розповсюджуватися в інші повіти губернії і на 1914 рік воно було найбільш розповсюджене в Катеринославському і Маріупольському повітах [1].

Обробка ґрунту під виноградники тут практикувалась або плантажем, або глибокою оранкою. Посадка лози проводилась в канавах чи ямках. Перед посадкою грунт насичували водою. Обрізка кущів виконувалась, як правило, восени, або навесні на 5-6 вічок. Форма кущів переважала чашоподібна. В основному культура виноградної лози запозичена із північних повітів Таврійської губернії, звідки занесений і сортимент винограду. Найбільш розповсюдженими сортами винограду були: Кокур, Педро Хіменес, Семільйон, Рислінг, Бордо, Шасла, Чауш і Мускат.

Із грибкових хвороб зустрічались мільдью та оїдіум, а із інших шкідників - фітоптус та інші.

Виготовленням вина в Катеринославській губернії займались виключно крупні власники. Селяни весь врожай збирали у вигляді ягоди або виготовляли вино, але виключно для домашнього споживання.

Київська губернія. Виноградарство в Київській губернії носило аматорський характер [4]. Укорінені саджанці, як правило, саджали в канави, які готували з осені. Форма куща у більшості випадків була чашоподібна з низьким штамбом. Культивувалось головним чином: Маленгр ранній, Мадлен Анжевін, Ізабела, Лідія, Чауш та інші.

Із шкідників винограду в губернії зустрічалась мільдью та на піщаних грунтах - личинки травневого і червневого хруща.

В Київській губернії майже ніхто не займався виноробством, а збували виноград ягодою.

Висновки

1. Розвитку виноградарства в Україні на початку XX ст. сприяли відповідні природно-кліматичні умови та ландшафтні особливості місцевості. Ці фактори визначали специфіку розташування виноградників, принципи їхнього закладання, сортимент винограду, способи обробітку та терміни збору урожаю.

2. Розвиток виноградарства набув в 6-ти із 11-ти губерніях Російської імперії на території сучасної України. Найбільшого розквіту культура винограду набула в Бессарабській, Херсонській та Таврійській губерніях.

3. Значна роль у розвитку виноградарства досліджуваного періоду належить:Комітетам виноградарства та виноробства, що були створені з 1910 р. та Виноробній станції руських виноградарів і виноробів, які розповсюджували знання серед населення щодо розробки раціональних прийомів вирощування винограду для відповідних територій та інформацію по боротьбі з шкідниками та хворобами виноградної лози; організовували виставки, курси виноградарства і виноробства та інші заходи.

Список використаних джерел