"Карикатурні війни" в освітянської преси УРСР доби "відлиги" (1953-1964 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

«Карикатурні війни» в освітянської преси УРСР доби «відлиги» (1953-1964 роки)

кандидат історичних наук, ст. викладач

Лук'яненко О.В.

Анотація

Ілюструються акценти, що їх розставляла для освітян УРСР профільна преса періоду десталінізації (1953--1964 рр.) у сфері міжнародної політики крізь специфічну форму впливу на свідомість -- карикатури. Застосування методу контент--аналізу дозволило проілюструвати тлумачення викладачами та студентами вишів світового порядку та оцінки подій на міжнародній арені; виявити змістове участі освітян у «холодній війні».

Ключові слова: повсякдення, міжнародна політика, карикатура, вища педагогічна школа, десталінізація.

Annotation

The article illustrates the accents that profile press of the period of de-- Stalinization (1953--1964) was arranging for teachers of the UkrSSR in the sphere of international politics through a specific form of influence on consciousness--cartoons. Application of the method of content analysis helped to illustrate the interpretation of teachers and students of higher educational institutions of the world order and their evaluation of development? in the international arena; as well as to identify meaningful participation of teachers in the «cold war».

Keywords: Every-day life, international politics, caricature, higher pedagogical school, de--Stalinization.

Прикметною рисою сучасної російської пропаганди у засобах масової комунікації є висвітлення дій західних країн у спотвореному, дещо комічному світлі. Аби усвідомити це, достатньо бодай побіжно переглянути один із випусків «Вестей недели» з одіозним Дмітрієм Кісєльовим Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії або ж послухати дебати на теренах «Вечора з Владіміром Соловйовим» на телеканалі «Росія-1». Ця практика успадкована неототалітарним режимом Владіміра Путіна від Радянського Союзу. Доба «відлиги» багато в чому нагадувала наше повсякдення, ознаменоване новою хвилею Другої холодної війни [1]. Правда, у XXI столітті путінський «Псевдо-Радянський Союз» став використовувати колишні «братні» та «ближні» республіки як засіб тиску на опонентів, топлячи їх у локальних та гібридних війнах [2].

Півстоліття тому Україна розглядалася як однією з найзатятіших ідеологічних баз совєтів. Форпост перед загниваючим Заходом мав бути політично витриманим. Тому освітяни УРСР працювали над формування «правильного» світобачення. У наших попередніх розвідках ми наголошували на їхній специфічній участі на ідеологічних фронтах «холодної війни». Прикладом цього були карикатури вінницького освітянина Миколи Славського на сторінках «Радянської освіти». У кінці 1950-х він віддав пальму першості у цій сфері студентам педагогічних вишів.

У січні 1957 р. на газета опублікувала сатиричний малюнок Едуарда Руппельта «Незалежність і суверенітет арабських країн» [3]. Карикатурист на той час був учителем образотворчого мистецтва і креслення Соболівської школи Теплицького району на Вінниччині, а вже за декілька років став студентом художньо-графічного факультету Орловського педагогічного інституту [4]. Над малюнком наводилася цитата з газети «Правда»: «Якщо раніше роль жандарма і душителя національно-визвольного руху народів Арабського Схожу виконували головним чином англійські й французькі імперіалісти, то зараз, коли позиції Англії й Франції на Середньому Сході вкрай розхитані, цю роль беруть на себе імперіалістичні кола США». Найочевидніше, що вихід у світ цієї карикатури був пов'язаний з виступом перед Конгресом США президента Дуайта Ейзенхауера та озвучення 5 січня 1957 року у своєму посланні нової військово-політичної доктрини. Як зазначає Олександр Атасунцев, вона найголовніше торкалася країн Близького Сходу, одночасно будучи частиною широкої концепції «массованої помсти», що було характеристикою усієї зовнішньої політики залізного Айка. Інтерес радянської ідеологічної машини був зрозумілим, бо ця доктрина передбачала нанесення раптового ядерного удару по СРСР, а також застосування військових сил Штатів проти агресії збоку будь-якої країни, яка знаходилася під контролем комуністів [6].

У прив'язці карикатури, що вийшла 19 січня, укріплює і зміст твору. На малюнку зображено трьох чоловіків на просторах близькосхідного пейзажу. У своїй промові 34-й Президент Америки наголошував на східній орієнтації та можливому конфлікті з СРСР: «Правителі Росії давно намагалися встановити своє панування на Середньому Сході. Це було при царях і залишається при більшовиках. Причини цього знайти неважко. Ніщо не загрожує безпеці Росії, оскільки ніхто не плекає планів використовувати Середній Схід як плацдарм для агресії проти Росії. У США таких ідей ніколи не виникало. Радянському Союзу нічого побоюватися Сполучених Штатів на Середньому Сході або де-небудь ще в світі, якщо його лідери самі не вдадуться першими до агресії» [5].

На малюнку найбільшою є фігура чоловіка, який стояв з широко роззявленими ротом і мав уособлювати Дуйта Ейзенхауера. Проте, риси обличчя спотворені: очі вирячені, подвійне підборіддя, обвислі щоки й надуті губи, - це виставляє американського лідера у непривабливому світлі. На голові у президента корковий шолом, покритий легкою тасканиною. Він відомий як шолом сафарі, сонячний або ж тропічний шолом - топи. З одного боку, це робить героя карикатури схожим на хрестоматійного європейського мандрівника тропічною Африкою. Проте, тут мало б підкреслити його інтереси на Близькому Сході. Підтягнутий військовий у житті, Ейзенхауер на карикатурі доволі огрядний, сорочка з закоченими аж на передпліччі рукавами ледь застібається на Гудзики на великому пузі, що обвисає з-за поясу шортів. На вкритих рідким волоссям ногах недолуго натягнуті гольфи. У правій руці персонаж тримає дубинку, яка нагадує більше знак долара. У правій руці у нього пістолет, витягнутий з кобури, що висить через праве плече. За історичною логікою це мав би бути самозарядний, напівавтоматичний пістолет під патрон Colt М-1911. Саме він був на озброєнні армії США та у використанні офіцерського та рядового складу. Проте, художник зобразив Ейзенхауера зі зброєю, що нагадувала більше німецький самозарядний пістолет калібру 9 мм Парабелум Пістолет Модель 1908. Та Luger-Parabellum програли конкурс на зброю США і були радше індивідуальною зброєю. Носаками чобіт висміюваний президент топчеться по документу, на якому написано: «Незалежність і суверенітет арабських країн». Папір лежить у чорній калюжі, яка, скоріше за все, уособлює нафтові родовища. Припущення можливе з огляду на тест промови Ейзенхауера: Середній Схід є ворота між Євразією і Африкою. На його території зосереджені дві третини розвіданих світових запасів нафти, що покриває нафтові потреби багатьох держав Європи, Азії та Африки» [5].

Сліди нафти ведуть управо: там, скручений, на чотирьох лізе інший історичний персонаж. У нього в руках потріпаний триколор Франції. Судячи із зовнішнього вигляду, це символ французького Супротиву, засновник та перший президент П'ятої республіки Шарль де Голль. Характерні вуса, ніс та військовий головний убір кепі - ковпачок з пласкою круглою вершиною і козирком. Проте, карикатурист допустив одну історичну неув'язку. У цей час Францію очолював Рене Коті, який привив нею аж до 1959 р. у якості другого Президента Четвертої республіки. І він не носив ні вуса, ні кепі, що асоціювалася з французькими поліцейським та військовими. Владу Шарлю де Голлю, який тут уособлює Францію, він передав лише після дострокових виборів у січні 1959 р. десталінізація міжнародний карикатура війна

Позаду цих двох на тлі чорного нічного неба босоніж бреде згорблений від побоїв англієць у шортах та сорочці з короткими рукавами. Він у сталевому шоломі Броуді - так званий Mark 1, що був у камуфляжі Англії та США, або ж «умивальник» чи «бойовий казанок». Права рука тримається за стегно, натякаючи на місце копняка. Ліва витягнута вперед, на яку спирається древко роздертого прапора. У побитому вітром та кулями полотні вгадується британський державний символ. Тому й чоловік є скоріше за все уособленням британського прем'єр-міністра. Тут виникає проблема з ідентифікацією історичного персонажа. На час оприлюднення малюнку (19 січня 1957 року) ним був британський політик-консерватор Гарольд Макміллан, призначений королевою на цю посаду 10 січня. Зовнішність карикатурного британця (видовжене обличчя та вуса) говорять за цю версію. Проте, як зауважує О. Атасунцев, поштовхом до прийняття критикованої художником Е. Руппельтом доктрини Ейзенхауера стали наслідки Суецької кризи 1956-1957 років. Це був однин з перших після Другої світової війни міжнародних конфліктів, який через непряме протистояння Заходу та СРСР міг призвести до глобальної війни [6]. у самій доктрині Д. Ейзенхауер також наголосив: «Особливо залежать від поставок [нафти] з Середнього Сходу держави Європи, причому ця залежність проявляється як у сфері транспортування, так і в сфері видобутку. Це було переконливо продемонстровано після закриття Суецького каналу і відключення деяких нафтопроводів» [5]. Отже, на карикатурі мали б висміюватися учасники Суецького конфлікту. Ним зі сторони Великобританії був сер Ентоні Ідей. Колишній міністр закордонних справ під час війни. Саме за його прем'єрства спалахнула Суецька криза у 1956 році, що дійсно закінчилася катастрофічно для імперії. І нас час публікації карикатури в УРСР йому довелося піти у відставку після масових виступів населення. До того ж він зовні був схожим на Макміллана, якому поступився лідерством у партії та уряді.

На прив'язку до Суецької кризи (війни Єгипту з Ізраїлем за участі Франції та Англії) вказує і те, що на малюнку вдалині справа виднівся східний палац з пальмами навколо стін. Можливо, це була лише стилізація східної архітектури, проте, могла бути і спроба передати екстер'єр палацу єгипетського правителя. Нині відомо про три президентські палаци. Один із них, палац Montaza побудований на невисокому плато на схід від центральної частини Олександрії та виходить фасадом з довгими критими аркадами на берег Середземного моря. У йому архітектурі переважають гострі кути. Король Фуад І побудував його в еклектичному стилі, поєднавши турецькі й флорентійські мотиви. У плані споруди є дві різні за висотою вежі, схожі на ті, що зводилися в часи італійського Відродження. А найголовніше, що у палацу відсутній купол, зображений українським карикатуристом. Серед інших урядових споруд з округлим куполом у 55 метрів заввишки є Геліополітанський палац. Він був побудований спочатку як готель, що уособлював синтез мавританської, перської, ісламської та європейської неокласичної архітектури. Третій претендент - палац Qa§r Ras El Tin (або Палац Фігового Мису). Він має форму великого італійського палацу доби Відродження. На місці палацу вже росли молоді фігові деревця, напевне, і зображені на карикатурі. Тому вважаємо, що останній комплекс претендує на те, аби бути ідентифікованим як об'єкт карикатури.

Друга за 1957 рік карикатура, яка вийшла 21 грудня, належала перу вихованця Вінницького педінституту А. Гуцола. Вона носила назву «Чорний день українського буржуазного націоналіста». Намалюнку зображено кімнату десь у закордонні. На стіні висить великий відривний календар з датою: «25 грудня». В кутку стоїть солідний громадянин однієї із капіталістичних країн, одягнений в чорний строгий костюм з краваткою та в окулярах. Він прискіпливо дивиться на свого співрозмовника, який на передньому плані розвалився у кріслі у хворобливій позі. Це карикатурне зображення українця в козацькому стилі. На лисій потилиці де-не-де позалишалися волосини, на лобі приклеєний хрестом пластир, а на голові лежить грілка. Ніс у нього червоний на кінчику, наче від вживання оковитої, куточки відкритого у болю рота опущені вниз, мляво звисають два козацькі вуса. На українцеві старий подертий піджак у клітинку, який важко застібується на товстому животі на єдиний Гудзик, як і кальсони у смужку із заплатами. На правій нозі роздертий чобіт, ліва взагалі боса. Лівою рукою націоналіст тримається за живіт, а волохата права безсило звисає з крісла, тримаючи кістлявими пальцями велику виделку у вигляді українського тризуба. Навколо валяються недоїдки, в основному рибні скелети. Під малюнком підпис - відповідь українця на німе питання свого гостя про стан здоров'я: «Ой, не питайте, мені погано. Завжди в цей день мене трясе...». Беззаперечно, що малюнок присвячений річниці проголошення у Харкові 12 (25) грудня 1917 року маріонеткового політичного утворення, залежного від Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, відомого як Українська Народна Республіка Рад робітничих, селянських, солдатських і козацьких депутатів. Вона стала опонентом національній Українській Народній Республіці з центром у Києві. Наслідком подій стала перша українсько-радянська війна і входження території України до СРСР - оспіване карикатуристом горе націоналіста в еміграції.

У січні 1958 р. Едуард Руппельт презентував освітянам УРСР чергову геополітичну карикатуру під назвою «Ще один удар по даллесівській політиці «з позиції сили» [8]. Вона мала діагональну композицію. Нижня частина під уявною розмежувальною лінією представляла собою США. У мороці ночі з-поміж темних хмарочосів (вірогідно, що Нью-Йорка) на поваленому зав'язаному мішку зі знаком долара та надписом «1 млн» сидить переляканий американець у смугастих вузьких штанях, фракові та циліндрі. Вінд обома руками відпихає вбік повітряну кулю з надписом «Політика сили» у напрямку до верхньої частини, яка за діагоналлю символізує СРСР. Вона, на противагу американській, зображена світлою. Там могутній, наче титан, височіє над миршавим капіталістом радянський робітник у береті та комбінезоні. Лівою рукою він спирається на промислову кочергу. У правій руці тримає документ з надписом «Нове скорочення ядерних сил СРСР». З пакту убік американської сторони б'є блискавка і проколює наскрізь повітряну кулю з Нью- Йорка. Робітник стоїть на тлі московського пейзажу: за ним видніється шпиль Спаської вежі Кремля із зіркою, заводи з трубами, з яких валить дим, та висотний кран.

Ця карикатура належить до небагатьох, що не потребують прискіпливого історико-культурологічного детективного пошуку причин її виникнення. Вона була розміщена одразу біля публікації «Нова миролюбна ініціатива СРСР» у розділі «На міжнародні теми» газети «Радянська освіта» [9]. У статті подавалося радянське трактування Послання Голова Ради Міністрів СРСР М. Булганіна главам урядів США, Англії, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Італії, Норвегії, Канади, Греції, Данії, Бельгії, Туреччини, Швеції, Австрії, Афганістану, Нідерландів, Індії, Єгипту та інших країн (послідовність подається згідно зі значущістю, яку країнам наводили самі автори ідеологічної замітки). Радянський уряд направив до представництв держав-учасниць НАТО та ООН пропозицію скликати нараду, аби розрядити міжнародну напруженість. Представники СРСР ініціювали розгляд широкого кола питань, серед яких була заборона використання космічного простору у військових цілях та припинення випробувань атомної зброї. Відповідно до усіх підписів, найвірогідніше, що на карикатурі на мішку з доларами сидів Джон Фостер Даллес, державний секретар США за часів президентства Ейзенхауера. Дипломатія «з позиції сили» у карикатурах радянського освітянина не даремно носить ім'я американського чиновника, бо саме він у січні 1954 р. озвучив положення доктрини масованої відплати СРСР та КНР, які передбачали використання ядерної зброї та дальньої авіації. Для СРСР важливими були його наступні слова, які потім стали основою критики «політики сили»: «Місцева оборона завжди буде мати важливе значення. Але немає місцевої оборони, яка сама по собі буде містити могутню територіальну силу комуністичного світу. Місцеві засоби захисту повинні бути посилені подальшим стримуючим фактором масованої відплати. Потенційний агресор повинен знати, що він не завжди може нав'язати умови битви, які підходять йому» [10].

Список використаних джерел

1. Trenin Dmitri. Welcome to Cold War II // Foreign Policy. Graham Holdings. 4, March 2014.

2. Shuster Simon. Cold War II. The West is losing Putin's dangerous game // Time. August 4, 2014.

3. Руппельт E. Незалежність і суверенітет арабських країн // Радянська освіта. -19 січня 1957. - №3. - С.4.

4. Едуард Руппельт. - http://www.sobolivka.com.ua/index. php?go=Page&id=29

5. Eisenhower Dwight David. Special Message to the Congress on the Situation in the Middle East. January 5, 1957 // The American Presidency Project. - http://www.presidency.ucsb.edu/ws/index. php?pid=l 1007&st=&stl =

6. Атасунцев А. Железный Айк на защите Востока // Газета, га -05.01.2017.- https://www.gazeta.ru/politics/2017/01/05_a_10455491.shtml

7. Гуцол А. Чорний день українського буржуазного націоналіста // Радянська освіта. -21 грудень 1957. -№51. -С.4.

8. Руппельт Е. Ще один удар по даллесівській політиці «з позиції сили» //Радянська освіта. - 18 січня 1958. - №3. - С.4.

9. Нова миролюбна ініціатива СРСР // Радянська освіта. - 18січня 1958.-№3.-С.4.

10. John Foster Dulles, The Evolution of Foreign Policy, Before the Council of Foreign Relations, New York, N.Y., Department of State, Press Release No. 81 (January 12, 1954). -http://www.nuclearfiles.org/ menu/key-issues/nuclear-weapons/history/cold-war/strategy/article- dulles-retaliation_1954-01-12.htm

Размещено на Allbest.ru