Штрихи до портрета молодого М. Мушинки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА МОЛОДОГО МИКОЛИ МУШИНКИ

АНОТАЦІЯ

мушинка світогляд етнографія фольклористика

Штрихи до портрета молодого Миколи Мушинки

Бірчак І.

У статті мова йде про становлення Миколи Мушинки як науковця, формування його світогляду.

Ключові слова: феномен Миколи Мушинки, дитинство, родина, етнографія, фольклор, дослідження.

АННОТАЦИЯ

Штрихи к портрету молодого Николая Мушинки

Бирчак И.

В статье речь идет о становлении Николая Мушинки как ученого, формирование его мировоззрения.

Ключевые слова: феномен Николая Мушинки, детство, семья, этнография, фольклор, исследования.

ANNOTATION

Finishing touches to a portrait of young Mykola Mushynka

Birchak I.

The article examines development of Mykola Mushynka as a scientist and formation of his view of life.

Key words: phenomenon of Mykola Mushynka, childhood, family, ethnography, folklore, research.

Постановка проблеми. Комплексний портрет Миколи Мушинки заслуговує на увагу не лише як предмет дослідження з метою кращого знайомства з його творчістю, але й з погляду актуальних потреб виховання самостійних особистостей, включно наукових працівників. Якщо його візуальний портрет протягом десятиліть змінився до невпізнання, то окремі важливі особистісні властивості, характерні для нього в його юнацький період життя, коли ми з ним уперше зустрілись, залишились актуальними і в зрілому віці.

Виклад основного матеріалу. М. Мушинку завжди прикрашала велика працьовитість, цілеспрямованість, самостійність мислення і поведінки, намагання актуалізувати результати своєї праці, привернути увагу до них і до себе. Усе, що він робив, намагався робити докладно й оригінально, не так, як би на його місці те саме робив хтось інший. Часто дивував знайомих своїм неочікуваним, нестандартним підходом, любив працювати руками, любив малювати. Пригадую, як у ґімназіальні роки у неділю після обіду більшість нас, хлопців, поспішала на футбол вищої ліґи, дехто збирався в кіно, а в інтернаті залишався єдиний Микола малювати романтичні картинки або пейзажі у щоденники своїх однокласниць.

Неочікуваною і несподіваною була траєкторія його шляху до української фольклористики й етнографії. Через вивчення російської мови і літератури. До поїздки на навчання в Прагу він ніколи не згадував про бажання займатись фольклором, хоч на фольклорні теми ми часто розмовляли, бо тоді весь наш життєвий досвід був пов'язаний із селом і його культурою. А через недовгий час фольклор уже у нього стає головною темою. Після двох років навчання в Празі він повертається додому до Куро- ва, але вже в іншому статусі, зараз вже як дослідник звичаїв, історії і культури села і свого роду. Ходить від хати до хати, розмовляє зі старенькими, часто неписьменними бабусями і записує їхні мудрості. Ця тематика мені була теж відома і досить цікава, але не настільки, щоби їй присвячувати життя. Усе це поступово із тими бабусями відходило в забуття. А ми дивилися в інший бік. Тоді, в другій половині 50-их років минулого століття, здавалось, що в першу чергу фізика торує дорогу в майбутнє. Ми, студенти-фізики, були у захваті від її тодішніх успіхів і з захопленням слідкували за небаченими польотами супутників і ракет і вслід за ними в унісон зі словами відомої пісні, мріяли про те, що «на пыльных тропинках далеких планет останутся наши следы». А Микола мріяв про щось інше, він залишався на Землі, і я тихо, лише про себе не один раз подумав, що він пішов у протилежний бік, не в напрямі прогресу, але навпаки.

Діалектологія й етнографія були для Миколи не лише звичайними навчальними дисциплінами, але вони стали головним зацікавленням його життя. Через фольклор він краще пізнав і зрозумів душу наших селянських предків, їх мову, їх красу. Краще пізнав себе. Він буквально просякнув фольклором, ототожнився з багатьма елементами життя предків. Фольклором позначене його думання, поведінка, його гумор. На своїх батьків, згадуваних бабусь, односельчан він став дивитись як на носіїв культури й історії. Особливо потужним джерелом цінної інформації була для нього його мама Зузан- на, від якої він записав велику кількість зразків місцевої народної культури. Її можна вважати реальним співавтором його успішних курсової та дипломної робіт про звичаї і традиції родини і села.

Його відносини з мамою стали ще кращими, ніж у дитинстві. Ще будучи студентом, він задумав віддячитись їй так, що запросив її на кілька днів у Прагу. Для мами це була виняткова подія, бо вона вперше в житті віддалялась так далеко від дому. Микола показав мамі гарне місто і повів її по десятках празьких храмів. Згодом історична подорож до Праги запам'яталась на все життя і розділила її життєпис на події до Праги і після неї.

Можна сказати, що Микола навіть женився під впливом фольклору. В атмосфері великого захоплення фольклором він серйозно закохався у свою помічницю, молодшу сокурсницю, теж прихильницю фольклору, і негайно після закінчення вузу в Празі відбулося їх весілля.

Як дослідник фольклору русинів-українців він результати своїх досліджень опублікував у десятках книжкових публікацій, сотнях журнальних статей та виступів на наукових конференціях. Відомий австрійський мовознавець Михаел Мозер, Президент Міжнародної асоціації україністів, професор кафедри славістики Віденського університету про Миколу Мушинку пише: «Як україніст, дозволю собі стисло додати, що в багатьох ділянках нашого фаху без книжок і статей Миколи Мушинки просто не можна працювати». А далі ще додає: «...що би Микола Мушинка не писав, все, ним написане, є найвищої якості».

І дійсно, Мушинка має що сказати, вміє зацікавити свого слухача.

Одного разу, ідучи на міжнародну наукову конференцію із доповіддю про весільні звичаї, він тягнув за собою великий чемодан із чотирма десятками вишиваних весільних рушників. Усі ці рушники він зберігає як сувенір від тих молодят, на чиїх весіллях він особисто виконував роль старости і, як звичай каже, був прикрашений вишиваним рушником. Під час свого виступу на конференції він свою колекцію рушників розвішав у залі. Ця його виставка привернула не меншу увагу учасників, ніж виступи інших науковців і була прикрасою конференції.

Мушинку часто можна побачити серед виступаючих або глядачів на фольклорних фестивалях, яких у Словаччині є дуже багато. Він завжди одягнений у стародавній святковий сільський одяг, оздоблений різними прикрасами й атрибутами, які успадкував від свого діда і батька. Його присутність на сцені докреслює уяву про те, ніби він разом із виконуваною старовинною піснею повертається до нас з минулих століть. Багато відвідувачів таких фестивалів його присутність сприймають як знак якості такої культурно-суспільної події.

Коли на початку 70-их років минулого століття обставини життя повернули його у рідне село, він, разом із місцевою учителькою Марією Поповець, започаткував діяльність місцевого фольклорного ансамблю, який успішно працює вже п'ятий десяток літ. Його програми спираються на традиції їхнього села, які в аплікаційну форму опрацьовує сам Мушинка. Дякуючи у першу чергу йому, у селі відбувається світовий фольклорний фестиваль національних меншин.

Тоді, на початку 70-их років, будучи вже ґрадуйованим науковим працівником, йому було заборонено працювати в «духовній сфері», і він змушений був залишити працю в університеті. Він став пастухом рогатої худоби в рідному селі. Звичайно, специфіка його роботи на новій посаді пастуха ніяк не була пов'язана з його науковою працею в університеті. Але тут йому дуже пригодилися його «університети», які він пройшов у дитячі та юнацькі роки на батьковому господарстві, де навчився виконувати всі ґаздівські роботи, включно пасіння корів і догляду за всіма домашніми тваринами.

Не дивно, що пастухом він був винятково успішним, сумлінним і відповідальним. Такого, мабуть, колгосп не мав ні до нього, ні після нього. За співпраці з артіллю він поруч із стадом худоби, побудував собі дерев'яну колибу-сипанець, де він днював і ночував, читав і писав наукові праці. У літній період там жила його сім'я, і там він приймав гостей. На своєму «ранчі» він піклувався про 180-200 ялівок, бугая, кілька овець. Удень худобу пас на близькому пасовиську, а вночі був сторожем свого стада. Помічником йому служив пес Ріґо, а в разі потреби в його розпорядженні був і їздовий кінь. Хтось йому подарував широкого капелюха, який і зовні вдало докреслював його ковбойський вигляд.

Микола відносно легко вписався у нове робоче середовище, у нові відносини з працівниками госпoдарства. Звичайно, спочатку люди на нього дивилися з певним недовір'ям, адже ніколи не чули, щоби якась міська людина, пан, науковець, «дох- тор», білий, а не циган, став пастухом корів та ще й ночував би біля них. Поступово підозра з боку людей і підвищена зацікавленість до нього переростали у повагу і невдовзі про нього поширювались лише добрі чутки. Але, коли дістав розголос його нечуваний «геройський» вчинок, який полягав у тому, що йому у звичайнім рейсовім пасажирськім літаку Кошиці - Брно вдалося непомітно перевезти живе порося, тоді його популярність пішла прудко вгору.

Тепер цікаво пригадати, що сільскогосподарська артіль оцінювала пастушу роботу Миколи десь у 2-3 рази краще, ніж раніше університет платив йому за науково-педагогічну працю. Таким чином, Микола зміг собі придбати автомашину між першими з його ровесників і пересісти з коня за кермо автівки. Він став власником на ті часи дуже популярної машини марки «Трабант», виробництва колишньої Німецької Демократичної Республіки. Це була найпростіша, найлегша і найдешевша машина, з двотактним мотором і з пластмасовим, а не металевим, кузовом. На цьому «Трабанті» він зі своєю родиною об'їздив пів-Європи, його бачили на вулицях Дрездена, на Балкані, біля Балтійського моря, навіть в Одесі та Криму. На своєму автомобілі молодий водій нерідко досягав результатів, які ніяк не укладалися в анонсовані технічні можливості цього виробу. Так, наприклад, у його чотирімісний «Трабант-Комбі» поміщалось 17 душ, правда, більшість з них були діти, але все ж таки 17, не 4! У цій же машині Микола перевозив 3,5-центнерову живу ялівку, яку за роги прив'язав до віконних рам автівки. Є свідки, які допомагали йому перевозити на десятки кілометрів у його лімузині шестиметрові колоди на побудову дачі.

Згадані і тут не згадані інші «досягнення» Миколи гідні запису до книги рекордів Ґінесса, а з іншого боку також докреслюють його портрет.

Як активна, творча і продуктивна особистісь Микола Мушинка ніяк не укладається в якусь пересічну, стандартну уяву про вченого як органічну одиницю сучасного наукового колективу, успіх якого є інтегральний результат важливих парціальних внесків його окремих творчих одиниць. Як вчений, він не такий, він інший, він скоріше соліст, ніж груповий гравець. Він скоріше схожий на вченого-енциклопедиста ХVШ століття, ніж на вченого- академіка ХХІ століття. І це має свої причини.

По-перше, як вчений він дозрівав не в якомусь зрілому стабілізованому науковому колективі, але як одинак, будучи пастухом і кочегаром. Наукова діяльність не входила до змісту його робочих завдань. Щоби не покинути наукову роботу, він повинен був обирати собі таку тематику, форми і методи, з якими би міг впоратись сам, бо не міг спиратися на допомогу інших. Навчився успішно і продуктивно працювати в певних умовах. Майже все, що вийшло з його наково-публіцистичного «центру», зробив сам. Якщо мав утруднений доступ до потрібної йому літератури в бібліотеках, то намагався створити власну, і дійсно створив найбагатшу бібліотеку україністики в Словаччині сам.

По-друге, поважні експерти (напр. М. Маринович, Л. Танюк) твердять, що в українців є така родова «мітка», як неохота до спільної й солідарної дії, що поодинці талановитих і чесних є багато, але об'єднати їх майже неможливо. На мою думку, якщо уважно придивитись, то достатньо виразний слід згаданого феномена можна побачити й у портреті Миколи Мушинки. Може, це є зайвим підтвердженням його приналежності до українства і до когорти талановитих українців.

По-третє, від самого початку головним помічником вченого стала його мила дружина Маґда. Зі зростанням наукової та публіцистичної продуктивності Миколи поширювався й реєстр її функцій, і поступово вона стала для нього незамінимим універсальним секретарем-архіваріусом, бібліотекарем і машиністкою. Звичайно, обов'язки Маґди могла би виконувати група сервісних працівників. Однак, для цього було би потрібно міняти динамічний стереотип Миколи, а це складна справа, і він обрав собі легший варіант.

ВИСНОВКИ

Коли мова йде про портрет Миколи Мушинки, то в моїй уяві вимальовується виразна, не чорно-біла, але багатокольорова постать, яка одною ногою непохитно стоїть десь на батьківськім дворі, спираючись на весь культурний спадок свого роду. Другою ногою вона енергійно вирушає до вершин світової науки. Така поза для інших не є зручною, не є комфортабельною, але у випадку Миколи так виглядає його реальне життя, це його стихія.

Размещено на Allbest.ru