Випускник київської духовної академії Сергій Грушевський: нарис біографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Випускник київської духовної академії Сергій Грушевський: нарис біографії

Юринець Я. І.

На підставі здійснених архівних і бібліографічних студій у статті висвітлено основні етапи життя та діяльності випускника Київської духовної академії (1855-1859), відомого педагога та громадського діяча Сергія Федоровича Грушевського (1830-1901), якому належить вагомий внесок у розвиток народної освіти на теренах Російської імперії другої половини ХІХ ст., батька історика і державного діяча Михайла Грушевського (1866-1934), етнографа та літературознавця Олександра Грушевського (1877-1942), історика і перекладача Ганни Шамрай-Грушевської (1869-1943).

Ключові слова: Київська духовна академія, Сергій Грушевський, Михайло Грушевський, народна освіта.

Попри давню увагу дослідників до постаті видатного українського історика і державного діяча Михайла Сергійовича Грушевського його родинне оточення й зокрема життя і творча діяльність його батька - відомого педагога та громадського діяча другої половини ХІХ ст. Сергія Федоровича Грушевського - постали предметом спеціальних досліджень лише нещодавно . Тож не дивно, що попри поступове накопичення фактографічного матеріалу, що характеризує біографію цієї непересічної особистості, далеко не всі її аспекти висвітлено сповна. Зважаючи на це, пропонована розвідка є спробою внести деякі уточнення й доповнення, ґрунтуючись на результатах здійснених нами спеціальних бібліографічних та архівних студій.

Сергій Грушевський народився 7 (19) жовтня 1830 р. у повітовому м. Чигирині Київської губернії (нині - районний центр у Черкаській області) в багатодітній сім'ї диякона (згодом - священика) місцевої соборної Хрестовоздвижен- ської церкви Федора Васильовича Грушевського та доньки священика Марії Кирилівни Ботви- новської. Змінивши кілька парафій на Чигирин- щині, з 1836 р. о. Федір служив у селі Лісники Київської губернії (нині - Києво-Святошинський район Київської області), де малий Сергій «ясно і світло» провів дитячі роки (Грушевський, 1988, 9, с. 117).

У 1844 р. С. Ф. Грушевський вступив до Киє- во-Подільського духовного училища; закінчивши його, в 1849-1855 рр. навчався в Київській духовній семінарії. У 1851 р. втратив батька, після смерті якого мати та семеро малолітніх братів і сестер опинились у скрутному матеріальному становищі. Відповідальність перед родиною змусила юнака віддати всі сили подальшому здобуттю освіти. Його зусилля виявилися немарними: після успішного закінчення семінарії восени 1855 р. він вступив до Київської духовної академії (КДА). «Для тодішніх часів, для того убогого осередку, з якого батько вийшов, - писав згодом син Михайло, - се був успіх незвичайний, несказанний, тріумфальний. Батько мусів уважати себе пестієм долі» (Грушевський, 1988, 9, с. 118).

Успішно закінчивши академію, «при способностях хороших, прилежании ревностном и поведении очень хорошем» (Грушевський, 183 0-- 1901, арк. 1), зі ступенем магістра богослов'я і словесних наук * (присуджений Конференцією КДА 7 серпня 1859 р. та 8 жовтня того ж року затверджений Св. Синодом), з 8 жовтня 1859 р. С. Ф. Грушевський був призначений вчителем словесності Полтавської духовної семінарії (Журнал заседаний, 1859, с. 1007-1009, 1013; 1860, с. 1035). Однак служба у містечку Переяславі (нині - місто в Київській області), де в ті часи діяла Полтавська семінарія, виявилася нетривалою: після завершення навчального року його було переведено на посаду професора Святого Письма Київської духовної семінарії, яку він обійняв 23 червня 1860 р.

Варто зауважити, що київський період своєї викладацької діяльності С. Ф. Грушевський згадував завжди з особливою теплотою, розповідаючи згодом дітям про те, як «молодого нежонатого професора семінарії радо приймали в домах київського духовенства, в купецьких і міщанських домах Подолу, в сім'ях професорів семінарії й академії», а також про дружні стосунки «з монашою братією, різними архімандритами й економами Братського монастиря й Лаври» (Грушевський, 1988, 9, с. 118). Отримавши завдяки професорській посаді змогу опікуватися долями своїх молодших братів і сестер, допоміг вступити до семінарії наймолодшому з братів Ігнатію; братові Івану, «що не пішов далеко в науці, виробив місце диякона в Пирогові коло Лісників. Видав заміж за священика Івана Ко- валевського меншу сестру Марію і дістав йому неплоху парафію під Києвом. Матір свою узяв до себе - доживати віку» (Грушевський, 1988, 9, с. 118).

Занурившись у педагогічну діяльність та сімейні клопоти, С. Ф. Грушевський знаходив час і для духовного письменництва: у 1860-1865 рр. він був одним із постійних авторів журналу «Руководство для сельских пастырей», що видавався при семінарії з ініціативи Ф. Г. Лебединцева *, з яким упродовж життя підтримував дружні стосунки **. Тематичне коло його статей було доволі широким: від етнографічних досліджень (Грушевский, 1860; 1861; 1862b; 1862c; 1865) та злободенних проблем духовної освіти (Грушевский, 1862a; 1863d) до російської церковної історії (Грушевский, 1863a-1863c; 1864a; 1864c) та юридичних норм оформлення духовних заповітів (Грушевский, 1864b).

Поєднуючи з 1861 р. викладацьку діяльність із виконанням обов'язків семінарського бібліотекаря, С. Ф. Грушевський захопився збиранням власної бібліотеки. Згадуючи про це його книжкове захоплення, Михайло Грушевський розповідав про те, як у 1882 р. знайшов залишки батьківської книгозбірні, гостюючи в оселі діда, протоієрея Свято-Покровського храму села Сестринівки Бердичівського повіту Київської губернії (нині - в Козятинському районі Вінницької області) Захарія Івановича Оппокова (18141895). Книжкова колекція «була зложена в величезній скрині в якійсь коморі і тепер виглянула на світ. Склад її дуже різноманітний: фрагменти якоїсь старої книги XVIII в., російські журнали 1860-х років (найбільше «Русского слова», радикального місячника) і рукописний збірник «священного ієрея Даниїла Гирмана» з Богушкової слобідки коло Золотоноші першої четвертини XVIII віку» (Грушевський, 1988, 12, с. 119).

Край розміреному київському життю С. Ф. Грушевського поклали суспільно-політичні події, пов'язані з польським національно-визвольним повстанням 1863-1864 рр., після придушення якого уряд Російської імперії розпочав реалізацію масштабної програми русифікації та поширення православ'я на підвладних йому територіях Царства Польського. Для реалізації цієї програми були потрібні, насамперед, кваліфіковані педагогічні кадри, до залучення яких було заангажовано двох авторитетних викладачів Київської духовної академії - Феофана Лебединцева й Юхима Крижановського , призначених 4 грудня 1864 р. очільниками, відповідно, Холмської та Сідлецької навчальних дирекцій. Аргументами на користь переїзду до Царства Польського були висока платня та можливість швидкого кар'єрного зростання.

Одним із тих, хто пристав на пропозицію Ф. Г. Лебединцева змінити місце служби, був С. Ф. Грушевський: з 23 вересня 1865 р. він обійняв посаду вчителя російської словесності Холмської гімназії. До Царства Польського Грушевський вирушив разом із молодою дружиною Глафірою Захаріївною (в дівоцтві - Оппоковою), донькою сільського священика , «узявши з собою й прислугу з жінчиного дому» (Грушевський, 1988, 9, с. 121).

На службі в Холмі (тоді - Люблінської губернії у складі Царства Польського Російської імперії, нині - в Люблінському воєводстві Республіки Польща) Сергій Грушевський зосередився на викладацькій та адміністративній роботі: поряд із основною посадою виконував обов'язки секретаря педагогічної ради Холмської гімназії (з 5 січня 1866 р. до 29 серпня 1867 р.), очолював господарський комітет Холмського жіночого уніатського (греко-католицького) шестикласного училища (з 6 січня 1867 р. до 1 січня 1868 р.), де також викладав слов'янську мову (з 13 жовтня 1866 р. до 13 грудня 1867 р.). Двічі був обраний керівником російських педагогічних курсів у Холмі, які очолював з 30 жовтня 1866 р. до 23 січня 1867 р. та з 4 серпня 1867 р. до 29 серпня 1867 р. Можемо припустити, що до такої активної роботи С. Ф. Грушевського спонукала, не в останню чергу, необхідність утримувати сім'ю, де вже зростав син Михайло, який народився в Холмі 17 (29) вересня 1866 р.

1 листопада 1868 р. С. Ф. Грушевський отримав нову посаду - вчителя словесності чоловічої класичної гімназії губернського м. Ломжі (нині - місто у Підляському воєводстві Республіки Польща), однак, прослуживши лише близько двох місяців, мусив, через прогресуючу хворобу горла, клопотати про звільнення за станом здоров'я, який погіршився за несприятливих кліматичних умов. На початку 1869 р. Грушевський відвозить сім'ю до тестя на Київщину (тут у с. Сестринівка 4 квітня 1869 р. народилася його донька Ганна ), а сам, прислухаючись до порад лікарів, вирушає на службу до м. Кутаїсі (нині - в Грузії), де викладає російську мову і словесність у місцевій класичній гімназії. педагог грушевський народний освіта

9 червня 1870 р. С. Ф. Грушевський обійняв посаду інспектора народних училищ новоствореної Ставропольської губернії (нині - Ставропольський край Російської Федерації). Переїхавши на Ставропілля разом із сім'ю і старенькою матір'ю (померла близько 1871 р.), він знаходить врешті своє справжнє покликання, активно долучаючись до процесу організації народної школи, в тому числі й як директор (з 1 січня 1876 р.) губернських народних училищ.

Варто зауважити, що зацікавленість проблемами народної освіти, яку вважав необхідною складовою духовного вдосконалення суспільства, С. Ф. Грушевський виявив ще у ранніх журнальних статтях: «Народу, - наголошував він, - на первых порах нужна пока хоть одна только грамотность, а владея этим орудием, он сам дойдет впоследствии до всего, что ему нужно в духовнонравственном и практическом отношении» (Грушевский, 1863d, с. 321). У його публікаціях 1870-х рр. переважає вже конкретно-практичний компонент - особливу увагу приділено питанням відкриття вечірніх і недільних шкіл (Грушевский, 1876a; 1876b), а також педагогічних курсів (Грушевский, 1879), в організації яких він сам брав активну участь. Через низький розвиток системи шкільної освіти на Ставропіллі, С. Ф. Грушевський, займаючись розбудовою шкільництва, мусив часто їздити по селах, переконувати місцеві громади в необхідності освіти та заохочувати до матеріальної підтримки будівництва й утримання шкіл. Дбав він і про підготовку педагогічних кадрів, сприяючи відкриттю педагогічного класу в місцевій жіночій гімназії, адже «учительських семінарій тоді ще було дуже мало, і учителів чи учительок з семінарською підготовкою не можна було дістати» (Грушевський, 1988, 9, с. 125).

Слід зазначити, що зусилля Сергія Грушевського не були марними: «Заставши властиво порожнє місце в сфері шкільництва, - як згадував згодом Михайло Грушевський, - батько полишив через вісім літ добре організовану шкільну дирекцію, в котрій було понад 100 гарно поставлених шкіл, з дуже приличним учительським персоналом і всяким педагогічним інвентарем» (Грушевський, 1988, 9, с. 126). Крім того, висвітлюючи освітянську діяльність С. Ф. Грушевського у ставропольський період, варто згадати і написаний ним підручник церковнослов'янської мови для початкових училищ («Первая учебная книга церковно-славянского языка») - опублікований вперше у 1872 р., в період до 1917 р. він витримав 35 (!) видань (Грушевский, 1872; 1917).

Освітянська діяльність С. Ф. Грушевського на Ставропіллі тривала, як зазначено вище, вісім років: зрештою його педагогічне завзяття почало дратувати губернську владу, тож 18 серпня 1878 р. він мусив обійняти нову посаду - директора народних училищ сусідньої Терської області. На службі у м. Владикавказі (нині - в Республіці Північна Осетія - Аланія Російської Федерації), С. Ф. Грушевський здобув значний авторитет не лише як освітянин, а й як громадський і церковний діяч: входив до складу Терського обласного статистичного комітету, Владикавказького відділу Товариства Червоного Хреста, був товаришем голови Владикавказького братства Пресвятої Богородиці. Загалом його службова кар'єра була цілком успішною: пройшовши шлях від титулярного (з 8 жовтня 1859 р.) до дійсного статського (26 грудня 1884 р) радника (Грушевський, 1830-1901, арк. 18 зв.), отримав чимало державних відзнак - зокрема ордени Св. Станіслава 2-го (21 вересня 1871 р.) та 1-го (1 січня 1891 р.) ступенів, Св. Анни 2-го ступеня (20 грудня 1874 р.), Св. Володимира 4-го (1 січня 1878 р.) та 3-го (11 січня 1880) ступенів (Грушевський, 1830-1901, арк. 19 зв.-20) - та заслужив спадкове дворянство.

Віддаючи чимало часу педагогічному служінню, С. Ф. Грушевський не забував і про власних дітей , а особливо активну участь брав у житті старшого сина Михайла. Саме він потребував у середині 1880-х рр. найбільшої підтримки, адже, якщо молодші діти залишались із батьками (донька Ганна на той час закінчувала Владикавказьку жіночу гімназію, а син Олександр лише розпочинав здобувати початкову освіту), Михайло Грушевський, випускник Тифліської гімназії (нині - м. Тбілісі, Грузія) 1886 року, готувався вступати до київського Університету Св. Володимира. Про його страждання від розлуки з батьками і подекуди панічні настрої красномовно свідчать збережені у фондах Центрального державного історичного архіву, м. Київ, адресовані йому телеграми, надіслані С. Ф. Грушевським із Владикавказу - зокрема від 2 червня 1886 р. («Успокойся Бог милостив пощадят приезд не возможен») (Грушевский, 1886a, арк. 13) або від 7 липня того ж року («Прошу отпуска приеду успокойся» (Грушевский, 1886b, арк. 13 зв.). Про ці нечасті відвідини Михайло Грушевський згодом напише: «Обставини зложилися так, що мої батьки, щиро прив'язані до рідної Київщини, опинились на Кавказі, серед російської й зросійщеної людности, і тільки раз на три роки мій батько діставав довшу вакаційну відпустку, котру використовував для об'їзду широко розгалуженої рідні своєї, а ще більше - моєї матері» (Грушевський, 1925).

Спочатку С. Ф. Грушевський не хотів відпускати старшого сина до Києва: «Він боявся, - як згадував М. С. Грушевський, - що я зі своїм «українофільством» (слово це в тодішніх часах звучало грізно і зловіщо) неодмінно попаду в якусь «хохломанську» історію» (Грушевський, 1993, 3, с. 138). Однак згодом змирився, всіляко підтримував Михайла в навчанні та подальшій науковій діяльності - зокрема був активним учасником і меценатом очолюваних М. С. Грушевським Наукового товариства ім. Шевченка у Львові та журналу «Літературно-науковий вісник».

Попри те, що з віком здоров'я С. Ф. Грушевського поступово погіршувалося (давалися взнаки старі недуги - зокрема хвороба нирок - та діагностувалися нові), це аж ніяк не впливало на його життєву енергію та напружену діяльність. В одному з листів матері до Михайла Грушевського знаходимо приписку і батька, в якій він не згадує про негаразди зі здоров'ям, а висловлює лише острах перед виходом у відставку: «Недоумеваю, следует ли заявить о желании еще продолжать службу, по крайней мере, до окончания второго пятилетия сверх пенсии, или же решение этого вопроса предоставить Попечителю учебного округа. Признаться, остаться без дела, по выходе в отставку, боязновато, как бы не разлениться, не опуститься, не потерять энергии и сил физических, поддерживаемых регулярной жизнию, регулярным трудом» (Грушевська, 1895, арк. 349).

Сергій Грушевський помер у Владикавказі 27 січня 1901 р. на 71-му році життя. В «Циркуляре по управлению Кавказским учебным округом за 1901 год» (№ 381-392) досить детально змальовано, як «в понедельник, 29 января, состоялось погребение тела скончавшегося от апоплексического удара директора народных училищ Терской области С. Ф. Грушевского. Погребение было совершено при торжественной обстановке, в нем приняли участие все Владикавказские народные училища в полном своем составе, личный состав служащих Грозненского городского Пушкинского 6-кл[ассного] училища, смотритель Грозненской горской школы, младший помощник начальника Терской области, директора Владикавказских средних учебных заведений, городской голова, множество знакомых покойного, родственники его и масса народа, который знал директора Грушевского как деятеля по народному образованию, прослужившего в Терской области и прожившего в городе Владикавказе 22 года» (Кучеренко, 2006, с. 121). С. Ф. Грушевського поховали на Першому міському кладовищі м. Владикавказа, поруч із донькою і трьома синами, які померли в ранньому віці. їхні могили сьогодні годі шукати - ще в 1930-х рр. на місці колишнього кладовища було облаштовано Комсомольський парк (Кучеренко, 2016, с. 43-44).

Ще одним промовистим свідченням значущості освітянської справи у житті С. Ф. Грушевського став його заповіт, де було передбачено кошти «на открытие или в г. Киеве, или в г. Владикавказе одного начального мужского бесплатного училища в ведомстве народного просвещения», названого його ім'ям. При цьому близько половини заповіданого капіталу призначалося на зведення або купівлю будівлі під училище, а решта коштів мала піти «на снабжение беднейших учеников училища одеждою и обувью и учебными пособиями, по постановлению совета училища» (Грушевський, 1892, арк. 19 зв.-20). Тож завдяки його пожертвам у Київській духовній семінарії та Києво-Подільському духовному училищі було започатковано іменні стипендії.

А в 1911 р. родина Грушевських відкрила в Києві Куренівське училище імені С. Ф. Грушевського, триповерхову будівлю якого у стилі українського модерну (нині - вул. Кирилівській, 164) було зведено за проектом архітекторів Е.-Ф. Брадмана та В. Г. Кричевського. У березні 1917 р. це училище одним із перших у Києві запровадило українську мову викладання.

Як бачимо, життєвий шлях Сергія Федоровича Грушевського, сповнений невтомної праці на освітянській ниві, заслуговує на повагу, а вивчення його біографії додає чимало важливих рис до осягнення життя і творчості вихованих ним непересічних дітей. Сподіваємося, що подальші архівні та бібліографічні студії додадуть нових важливих штрихів до його портрета, а спеціальне вивчення науково-публіцистичної спадщини та педагогічних праць уможливить повніше уявлення про його педагогічний доробок.

Список посилань