Похід війська Ю. Хмельницького до Слободища 1660 року: проблема визначення його маршруту

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477.42) «1660»

ПОХІД ВІЙСЬКА Ю.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО СЛОБОДИЩА 1660 РОКУ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО МАРШРУТУ

О. Мацьков

Проблема ролі українського війська під проводом гетьмана Ю. Хмельни цького у Чуднівській кампанії 1660 р. продовжує залишатися дискусійною у вітчизняній та зарубіжній історіографіях. Досі вона не ставала предметом окре мого дослідження. Історики або ж оминають її, або ж характеризують побіжно в контексті перебігу виправи. Часткове пояснення цьому можна знайти у причині обмеженості та фрагментарності джерельної бази, зокрема майже повної від сутності документів українського походження, що не дозволяє відтворити пов ноту картини подій. Певне виключення в українській історіографії становить монографія В. Герасимчука «Чуднівська кампанія 1660 року». Автор притри мується думки щодо неготовності гетьмана до походу та його нерішучості на дати у критичний момент допомогу армії В. Шеремєтьєва. Подібна поведінка українського керманича пояснювалася пропольською орієнтацією переважної частини правобережної старшини, яка «.. .не думала Шеремєтьєву допомагати»1. Цінний фактологічний матеріал, який стосується ухвал Васильківської ради та маловідомих листів Ю. Хмельницького до головнокомандувача В. Шеремєтьєва, знаходиться у праці російського дослідника А. Барсукова «Род Шереметевых». На його переконання, повільність маршу правобережних полків до Чуднова свід чило про їхнє небажання об'єднуватися з російсько-українським військом2.

Окремі аспекти зазначеної тематики присутні і в роботах польських істо риків. Відтак, А. Хнілко виокремлює напрям руху полків гетьмана через тере ни поблизу Білої Церкви в сторону Бердичева3. Підтримує цю думку сучасний науковець М. Гевьонда4. Запізнілий вихід у похід війська Ю. Хмельницького розглядається Л. Оссолінським як доказ відсутності скоординованості дій із головними силами В. Шеремєтьєва й браком мотивації серед правобережного козацтва5. Власне бачення поведінки українського гетьмана та його оточення під час походу відображено у науковому доробку П. Кролля6. Загалом актуаль ність даної теми визначається необхідністю визначення маршруту просуван ня правобережних полків до Слободища, а також з'ясування позиції представ ників козацької старшини до участі у кампанії та їх зовнішньополітичній орієн тації.

Початок літа 1660 р. ознаменувався для козацької України посиленням на падів татар у прикордонні землі7. Поглиблення московсько-польського військо вого конфлікту, невдачі на литовському фронті війська князя І. Хованського (битва під Полонкою 28 червня 1660 р.) спровокували появу у московських ке рівних колах ідеї проведення військового походу проти Речі Посполитої Корона Польська також проводила мобілізаційні заходи та заручилася підтримкою Кримського ханства.

301. Пере буваючи під протекцією царя, Гетьманщина змушена була виступити в ролі со юзника Московії. Звістка про майбутню кампанію не знайшла підтримки серед переважної більшості правобережної козацької старшини, котра була неза- доволена відмовою царського уряду у перегляді статей Переяславського дого вору 1659 р. Частина представників української еліти розуміла, що Москва розглядає українців лише як інструмент для досягнення власних зовнішньо політичних цілей8.

17 липня у Василькові відбулася військова рада за участі генерального головнокомандувача, київського воєводи В. Шеремєтьєва, російських князів Г. Козловського, Ю. Барятинського, гетьмана Ю. Хмельницького, наказного геть мана Т. Цицюри та козацької старшини з метою вироблення стратегічного пла ну дій проти Речі Посполитої та Кримського ханства9. На час її скликання була відсутня точна інформація про сили та місця перебування противника, що ускладнювало розробку найбільш вигідної комбінації заходів. Згідно наявних даних, коронний гетьман С. Потоцький з 10 тис. армією знаходився в околи цях Меджибожа10. Щодо дислокації кримських татар подавалися різноманітні відомості. У червні захоплені в одній із сутичок 12 ординців під час допиту повідомили про перебування війська нурадин-султана Мурат-Гірея на мол давському кордоні поблизу Білгорода11. Цю інформацію підтверджували пере хоплені листи кримської знаті до екс-гетьмана І. Виговського, котрі віз із собою посланець С. Богушевич12. Проте орда нурадин-султана була не єдиною в розпо рядженні хана Мехмет-Гірея. У тому ж таки Білгороді знаходилося військо кал- ги-султана13. Перекопські татари на чолі з Карач-беєм мали атакувати Запо розьку Січ. Сам хан з ордою перебував у районі Азова. Ситуація в регіоні мог ла змінитися у будь-який момент і достеменно нікому не було відомо в якій послідовності і яка саме з орд вирушить до козацької України14.

Проект походу, розроблений московським головнокомандувачем напере додні ради, передбачав розгром Речі Посполитої і нав'яз ання їй вигідних Москві умов капітуляції. Київський воєвода планував захопити Львів, залишити там залогу на чолі з князем Г. Козловським, а самому з рештою війська прямувати далі на Краків15. У результаті тривалого обговорення були внесені певні коректи ви. Передбачався поділ російсько-українських військ та рух окремими шляха ми. Відтак, В. Шеремєтьєв із своєю армією та лівобережними полками наказ ного гетьмана Т. Цицюри вирушав з-під Києва в напрямку Котельні, пряму ючи далі до Меджибожа. У свою чергу, Ю. Хмельницький із правобережними полками починав свій марш з Уманщини і мав завдання контролювати так зва ний Гончарський шлях Гончарський шлях або ж урочища Гончариха вважалася прикордонним пунктом чотирьох воєводств - Київського, Волинського, Подільського та Брацлавського. Див. детальніше: Грушевський М. Гончариха // Гру- шевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т.; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. Львів : В-во «Світ». 2003. Т. 5. C. 147-149.; Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій правобережної України в XV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. К., 1993. Вип. 5. С. 63-65., яким зазвичай просувалася орда16, аби не допустити її до об'єднання з поляками17. При умові успішного ходу операції, війська мали з'єднатися в районі Бердичева - Слободища, розгромити військо С. Потоцько- го й прямувати далі до Львова18 .

В. Смолій та В. Степанков слушно звернули увагу на територіальний прин цип поділу української армії, що свідчив про існування протиріч між старши нами обох частин козацької України та недовіру московського командуван ня до правобережного козацтва19. Погоджуючись з поданою думкою, П. Кролль часткове пояснення подібному розподілу сил вбачає у більшій зацікавленості правобережних козаків у захисті територій фактичного місця їх проживання від татарського нападу. Також, зважаючи на активні воєнні дії взимку 1660 р.20, правобережні полки знаходилися у підвищеній бойовій готовності й ефективніше могли виконати покладене на них завдання21.

Важливим пунктом Васильківської ради стала домовленість між Ю. Хмель ницьким та В. Шеремєтьєвим про те, що першим у похід вирушить київський воєвода, а полки українського гетьмана пізніше. Опосередкованим підтвер дженням існування такої ухвали слугує інструкція дана посланцеві до царя сотникові Г. Поддониченку 24 липня до царя, в якій гетьман просив надати йому додаткові військові сили, оскільки «Василь Борисович Шеремєтьєв пі шов проти ляхів, а тут потрібно, щоб було з нами кому проти кримського хана стояти...»22. Даний стратегічний крок здійснювався з метою запобігти удару з тилу орди калги-султана або ж самого хана, в той час коли всі війська мали концентруватися на Правобережжі23. У листі від 13 серпня до коронного ко- нюшного Б. Радзивілла слуцький комісар В. Хуринь відзначав: «Козаки з ними (з армією В. Шеремєтьєва - О. М.) не хочуть йти, щоб не залишити в тилу ор ду.»24. Не випадково на етапі розробки проекту походу В. Шеремєтьєв звер тав увагу на територію Уманщини та пропонував залишити там князя Г. Коз- ловського з його підрозділом і в додачу надати йому в розпорядження умансь кий, паволоцький та брацлавський полки з метою запобігання татарському нападу25.

У поодиноких джерелах зустрічається інформація про те, що Ю. Хмельни цький та його найближче оточення під час Васильківської ради дотримувалися «таємного плану» екс-гетьмана І. Виговського. Його суть зводилася до недопущен ня об'єднання армії російського головнокомандувача та полків молодого гетьма на. Ці відомості повідомив у Москві кошовий отаман І. Брюховецький уже після завершення кампанії, тому розглядаються нами як сумнівні. Не виключено, що робилося це з метою очорнити постать Ю. Хмельницького та його прибічників26. Після Васильківської ради Ю. Хмельницький прибув до Корсуня. Звідси вислав до Москви вже згадане посольство на чолі із сотником Г. Подониченком, яке мало повідомити про результати скликання воєнної ради. Війська при ньому не було27. На початку серпня гетьман відправився до Чигирина й наказав полкам концен труватися поблизу селища Ташлик (між Чигирином і Уманню)28.

У період збору Ю. Хмельницьким війська від козацьких полковників та сотників у другій половині серпня почали надходити відомості про напади та тар на прикордонні міста та села29. Поділяємо припущення В. Герасимчука, що це була орда нурадин-султана, котра прямувала до поляків. З метою затримати її просування за наказом гетьмана у різні місця відправилася частина правобе режних полків30. У Шаргород прибули уманський М. Ханенка та брацлавський М. Зеленського полки, у Вільхівці, поблизу Могилева, подільський полк Є. Гоголя. Згодом до них ще приєднався кальницький - І. Вертелицького31.

Тим часом Ю. Хмельницький в останніх днях серпня з рештою полків ви рушив у похід. Першим відоме нам місцем дислокації української армії стало поселення Кальниболото, що на той час було містечком. Про це інформує пере писна книга, складена у 1654 р. для проведення присяги українських жителів на підданство російському царю. У ній серед опису міст Уманського полку фігурує і Кальниболото32. Саме тут 5 вересня гетьман написав листа бельському воєводі Г. Ромодановському, в якому давав зрозуміти, що поки не потребує його допо моги: «А буде потрібно, и ми негайно милість твою про підмогу писанням нашим повідомимо»33. Однак, наступного дня у листі до В. Шеремєтьєва вже прохав не гайно вирушати до Меджибожа, куди і сам рухався, «щоб їх [поляків і татар - О. М.] випередити і до Черкаських міст воювати не допустити і для всякого замислу з'єд натися не дати»34. Як зрозуміти цю різку зміну позиції українського гетьмана? Адже різниця становила лише один день. Припускаємо, що 6 вересня Ю. Хмель ницький отримав інформацію від полковників про невдачу перехоплення орди та її подальший рух у сторону Меджибожа, де дислокувалася армія С. Потоцько- го. Не потрібно забувати і факту ворожого ставлення правобережного козацтва до московитів. Прихід князя Г. Ромодановського фактично позбавляв старшину ключової ролі у прийнятті рішень стосовно стратегії ведення бойових дій. Наступ на згадка про місцеперебування українського війська датується 15-м вересням у селі Зарубинці35. 19 вересня Ю. Хмельницький надіслав листа В. Шеремєтьєву з повідомленням про те, що перебуває у містечку Бузівка за 90 верст* від російсько- українського табору та йде на допомогу (отримав повідомлення про блокаду армії київського воєводи)36. Аналіз географічних назв та співставлення їх з тогочас ними картами дають підстави вважати, що мова йде за населений пункт, який знаходився за 9 км на схід від Зарубинців37.

З цього можемо зробити такі висновки. По-перше, військо Ю. Хмельни цького від кінця серпня по 19 вересня по суті залишалося на початковому ета пі походу Зарубинці - Бузівка. По-друге, впадає у вічі повільність його руху. Орієнтовно за 10 днів українці подолали близько 90 км. По-третє, українське командування станом на 19 вересня вже оперувало інформацією про облогу поль сько-татарською арміями російсько-українського війська під Любарем.

Історики, оцінюючи похід з точки зору стратегічних та політичних мір кувань, вбачають неспішний марш української армії у ваганні гетьмана та йо го неготовності до кампанії, очікуванні підходу московських підрозділів, зосе редженні уваги виключно на нейтралізації татар тощо38. Ми не зовсім по годжуємося з наявними твердженнями. Перейшовши восени 1659 р. під про текцію царя, Ю. Хмельницький ставав його підданим і суперечити наказу про участь у виправі він не міг, навіть якщо це не співпадало із його замислами. До того ж ухвалений план на Васильківській раді передбачав пізніший вихід правобережних полків та заходи стосовно усунення ординської загрози. Не доцільно говорити і про неготовність війська. Впродовж серпня українське ко мандування проводило мобілізацію та вживало заходи стосовно забезпечення контролю у прикордонних землях. Також у контексті повільності просування українців варто враховувати кліматичні умови (стояла осіння дощова погода), переправи через річки, болота тощо. армія похід військо гетьман

На нашу думку, головною причиною зволікання українського командуван ня залишалася небезпека вторгнення татарської орди хана або ж калги-султана у межі козацької України. У записках сучасника подій, казимирського райці М. Ґолінського*«Уложення» царя Олексія Михайловича 1649 р. встановило розмір версти в 1 тисячу сажнів або ж 2134 м. Відстань по прямій лінії Бузівка - Любар складає 190 км. Проводячи математичний обрахунок (90х2134) отримуємо результат у 192 км, який практично співпадає із заявленою цифрою. Див. детальніше: Малый энциклопедический словарь (1907-1909). СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1907. Т. 1. Вип. 1. Детальніше див. Федорук Я. Рукопис Мартіна Ґолінського - археографічна пам'ятка середини XVII сто ліття // Український археографічний щорічник. К., 2004. Вип. 8/9. С. 37-87. у серпні 1660 р. якраз згадується Мехмет-Гірей, а не нурадин-сул- тан, який «з військами своїми татарськими в полі стоїть та очікує на війська коронні»39. У листі до С. Потоцького 24 серпня хан повідомляв про наміри най ближчим часом провести диверсію проти Московії та Гетьманщини, однак не конкретизував, у який саме регіон40. У той же час не менш значимим було не бажання переважної більшості старшини Правобережжя воювати за інтереси Москви. Зважаючи на молодість та недосвідченість гетьмана, їхня позиція за лишалася визначальною. Анулювання Гадяцької угоди та укладення невигідних Переяславських статей створило на 1660 рік ситуацію, при якій старшинське угрупування державницького спрямування не мало чіткої стратегії ведення політики, тому намагалося маневрувати між трикутником Москва - Варшава - Бахчисарай та діяти на використанні їхніх суперечностей41. Незважаючи на до мовленості з російським урядом, деякі правобережні полковники виявляли лоя льність до Корони Польської й не виключали можливість порозуміння з коро лем42. Серед них потрібно виокремити уманського полковника М. Ханенка та його двохсторонні контакти з волинським каштеляном С. Бенєвським упро довж 1660 р.43. Восени 1659 р. коронний обозний А. Потоцький повідомляв ко ролеві про свою переписку із Т. Носачем, Г. Гуляницьким та іншими старши нами44, які відзначалися пропольською орієнтацією45. З цього приводу, цілком слушними є слова польського дослідника О. Ласковського: «Грізні товариші зброї старого Хмельницького, досвідчені у багатьох боях, не були щонайменше в той період невблаганними ворогами Речі Посполитої і відданими на смерть і життя союзниками Москви»46.

Перебуваючи у Вузівці на значній відстані від епіцентру протистояння, ар мії Ю. Хмельницького було під силу надолужити втрачений час. Черговим міс цем дислокації українців стало селище Прилука Збаразька на схід від Вінниці47. На шляху до нього вона короткочасно зупинялася у Животові. Сучасниками по дій місто згадується як її опорний пункт48. Вказана місцевість дозволяла забез печити українцям потребу в питній воді, фуражі для коней тощо49. Невідомий автор «Щоденника війни з Шереметом» під 28 вересням записав: «дали знати про Хмельницького, що під Прилукою уже п'яту ніч ночує і йде з підмогою до Шеремета»50. Тому вважаємо, що у ній українське військо перебувало ще від 23 вересня. В період з 19 по 23 вересня воно подолало відстань орієнтовно у 105 км, що свідчить про їх пришвидшений темп у порівнянні з початковим ета пом походу.

Станом на 26 вересня вже відбулося об'єднання з рештою полків на чолі з М. Ханенком, які знаходилися від 12 вересня поблизу Вару. Підставами для подібного міркування є лист гетьмана до київського воєводи того ж таки 26 ве ресня, в якому повідомлялося про відправку на допомогу головнокомандувачу восьми полків на чолі з генеральним обозним Т. Носачем51. У такому випадку стає зрозумілою причина довгої стоянки гетьмана у Прилуках. Перебування чотирьох полків у відносній близькості від обозу противника (на пряму близь ко 93 км) дозволяло отримати більш конкретні дані про хід бойових дій поблизу Любара й відхід російсько-українського війська до Чуднова. Поділяємо припу щення П. Кролля щодо імовірності проведення саме тут генеральної старшин ської ради з метою вироблення стратегічного плану дій52.

У той же час зміст листа Ю. Хмельницького до В. Шеремєтьєва викликає масу питань. Якщо вісім полків з Т. Носачем відправлялися швидше, з ким тоді і з якою метою залишався позаду Ю. Хмельницький? Немає жодних свідчень щодо повернення до гетьманського табору черкаського та канівського полків із Запорозької Січі53. Їх затримка мотивувалася нібито очікуванням підмоги з боку Г. Ромодановського, який «згідно указу його царської величності, додасть нам раттю підмогу»54. Сам білгородський воєвода у відписці до Олексія Михай ловича від 13 жовтня доповідав: «І дня 16 жовтня писав до мене гетьман Юрій Хмельницький, щоб мені з твоїми ратними людьми на допомогу йти до нього самого без всякої затримки»55. В тексті документу допущена помилка і насправді мова йде за 16 вересня (а за новим стилем 26 вересня Такої ж думки притримується В. Горобець. Детальніше див. : Горобець В. Еліта козацької України в по шуках політичної легітимізації : стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665. К., 2001. С. 244; Горобець В. «Волимо царя східного.». Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава. К., 2007. С. 180.). В такому випадку постає знову питання: чому тільки зараз українське командування наважилося напи сати воєводі? Адже про блокаду російсько-українських військ під Любарем їм було відомо раніше. Полковники з достатнім військовим досвідом безумовно мали враховувати довготривалість руху підрозділів Г. Ромодановського до них. Їхнє зволікання суттєво зменшувало шанси російсько-українського війська В. Шеремєтьєва на успіх у протистоянні з коронною армією та ордою.

Лише 30 вересня українська армія покинула Прилуки і подалася в напрям ку Бердичева56. Як повідомив бельський воєвода Д. Вишневецький, висланий із своїм роз'їздом для збору інформації, «Хмельницький у вівторок рушив до Бер дичева. ..»57. Згідно інформації невідомого автора «Щоденника війни з Шереме том», «Хмельницький назад до Животова пішов, потім від Прилук до Бердичева в ліси подався <.> врешті знов до Животова пішов, щоб його орда в полях не оточила»58. Подану інформацію доволі часто використовують історики, котрі нібито засвідчують хаотичні переміщення по населених пунктах, нерішучість українського командування тощо59. Ми ставимо під сумнів правдивість цієї інфор мації, хоча і не виключаємо факту маневрування зі сторони Ю. Хмельницького. Дійсно існують дані про те, що прибувши 2 жовтня до Бердичева, українці на ступного дня з невідомих причин покинули його. Їх підтверджує інформація двох польських розвідувальних підрозділів60. Однак, реалізовуючи подібну операцію, починаючи з 30 вересня, українське військо фізично не могло прибути до Сло- бодища 6 жовтня, оскільки сумарна відстань шляху становила більше двохсот кілометрів.

Причиною нового відступу Ю. Хмельницького, на наш погляд, могла стати обставина прибуття з польського обозу посольства осіб православного обря ду із пропозицією припинити кровопролиття й розпочати мирні переговори. Проте українське командування відхилило її, мотивуючи, за словами учасника кампанії, «якістю і силою полків козацьких»61. Розцінюючи приїзд польських послів як ознаку слабкості польської армії, припускаємо, що гетьман та його оточення здійснили відступ з-під Бердичева з метою скликання ради для обго ворення подальших дій та спробі скористатися з вигідного становища. Нарешті 6 жовтня правобережні полки Ю. Хмельницького нарешті з'явилися до Слобо- дища62.

Отож, висвітлення даної проблеми дозволяє зробити наступні висновки:

1) основними пунктами просування правобережних полків були Кальни- болото - Зарубинці - Бузівка - Животів - Прилуки - Бердичів - Слободище;

2) аналіз джерел дозволяє нам висловити міркування, що запізнілий вис туп правобережних полків гетьмана був спланованим та узгодженим з В. Шере- мєтьєвим і не носив характеру свідомого затягування українським командуван ням часу виходу у похід.

3) сповільнений темп їх просування у період з кінця серпня по 19 вересня пояснювався заходами, спрямованими на блокування можливого вторгнення кримської орди хана або ж калги-султана у межі Гетьманщини. В той же час, заг роза татарського нападу дозволяла українському командуванню залишатися ос торонь головного воєнного протистояння, яке відбувалося поблизу Любара.

На жаль, фрагментарність джерельної бази не дозволяє нам висвітлити події, які стосуються перебування Ю. Хмельницького поблизу Прилук. Хоча саме тут, на наш погляд, відбулося два важливих епізоди - об'єднання з рештою полків на чолі з М. Ханенком і скликання старшинської ради з метою ухвален ня стратегічного плану дій. Що він передбачав, судити надзвичайно складно. Можемо лише констатувати наявність у середовищі козацької старшини різного бачення стосовно подальшої участі української армії у цій кампанії. Переважна більшість її представників відносилася до лояльно налаштованих до порозуміння із Річчю Посполитою. Однак, незважаючи на це, українці повільно, але все ж про довжували рухатися до Чуднова.

Література

1 Герасимчук В. І. Чуднівська кампанія 1660 року // Зап. наук. тов. ім. Т. Г. Шев ченка. Львів, 1912. №110. C. 58; №111. C. 81, 87; 1913. №113. C. 46-47.

2 Барсуков А. Род Шереметьевых. СПб., 1888. Т. V. C. 371.

3 Hnilko A. Wyprawa cudnowska w 1660 roku. Warszawa, 1931. S. 60; Його ж : Hnilko A. Bitwa pod Slobodysczem (7. Х. 1660) // Przegl^d Historyczno-Wojskowy. Warszawa, 1929. T. 1. Zeszyt 2. S. 195.

4 Gew^da M. Od Beresteczka do Cudnowa. Dzialalnosc wojskowa Jerzego Se- bastiana Lubomirskiego w latach 1651-1660. Zabrze, 2013. S. 322-323.

5 Ossolinski L. Kampania na Ukrainie 1660 roku. Warzawa, 1995. S.8.

6 Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna mi^dzy Rzecz^- pospolitq. a Moskwq. 1658-1660. Warszawa, 2008. S. 372.

7 Biblioteka Uniwersytetu Jagielonskiego (далі - BJ). Rpis. №5. S. 744; Biblioteka im. ^. Czartoryskich w Krakowie (далі - BCzart.). Rpis. №154. S. 335.

8 Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa... S. 346-347.

9 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и из- данные-археографическою комиссиею (далі - Акти ЮЗР). СПб., 1853. Т. 5. C. 28, 32-33.

10 Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Інститут Руко писів (далі - НБУ-ІР). Ф. ІІ. Спр. №14425-15487. Арк. 228.

11 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. Р. Іван- ченка. К. : Т-во «Знання України», 1992. C. 97; Летопись Самовидца по новооткры тым спискам с приложеніем трех малороссійских хроник : Хмельницкой, «Кра ткого описанія Малорроссіи» и «Собранія историческаго». К., 1878. C. 62.

12 Акты Московского государства, изданные императорскою академіею наук (далі - АМГ) / ред. Д. Я. Самоквасова. СПб., 1901. Т. ІІІ. C. 127.

13 BJ. Rpis №5. S. 294.; Барсуков А. Род Шереметьевых... C. 293.

14 Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). К. : Видав. дім «Альтернативи», 1999. T. 7. C. 243.

15 Степанков В. Оборона Могилева від поляків у лютому 1660 р. // Перша Могилів-Подільська краєзн. конф. (жовтень 1996 р.). Могилів-Подільський, 1996. С. 39-41.

16 Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. S. 370.

17 Герасимчук В. Чуднівська кампанія. С. 54; Барсуков А. Род Шереметье вых. С. 315.

18 Jasnowski J. Listy Stefana Czarnieckiego do Boguslawa Radziwilla // Przegl^d Historyczno-Wojskowy [red. O. Laskowski]. Warszawa, 1938. T. X. S. 115.

19 Барсуков А. Род Шереметьевых. C. 291-292; Мицик Ю. Умань козацька і гайдамацька. К. : Видав. дім «КМ Академія», 2002. C. 64-65.

20 НБУ-ІР. Ф. VIII. Спр. №224/35. Арк. 781.

21 Акти ЮЗР... С. 28.

22 Polska Akademia Nauk w Krakowe (далі - PAN Kr.), Rpis. №967. S. 270; Уні версали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / Матеріали до українського дипломатарію. Київ-Львів, 2004. C. 166; Марченко М. Боротьба Росії і Польщі за Україну (1654-1664 рр.). К., 1941. C. 60.

23 АМГ. C. 133.; Барсуков А. Род Шереметьевых. C. 299.

24 Czermak W. Szcz^sliwy rok. Dzieje wojny moskiewsko-polskiej z. r. 1660 // Przegl^d Polski. Krakow, 1893. T. 107. S. 63.

25 Герасимчук В. Чуднівська кампанія. C. 39.

26 Акти ЮЗР. СПб., 1878. Т. 10. C. 296.

27 Барсуков А. Род Шереметьевых..^. 317-318; Волк-Карачевський В. Бо рьба Польши с козачеством во второй половине XVH и начале XVm вв.. К., 1899. C. 71.

28 Універсали українських гетьманів. C. 167.

29 Барсуков А. Род Шереметьевых. C. 332.

30 Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Epoka przelomu z wieku XVI-ego na XVII-sty. «Ziemie Ruskie» Rzeczypospolitej / Opracowal i wydal A. Jablonowski.

Warszawa, 1899-1904. Dzial II. S. 15.; Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa, 1880. T. 1. S. 485.

31 Яковлева Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради-2 до Андрусів- ської угоди (1659-1667 рр.). К. : Основи, 2003. C. 92; Герасимчук В. Чуднівська кампанія. C. 58; Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa... S. 374.

32 Львівська національна бібліотека імені В. Стефаника, Відділ Рукопису (далі - ЛНБ, ВР). Ф.У. Спр. №189/ІІ. Арк. 1180.

33 Archiwum Glowne Akt Dawnych, Archiwum Koronny Warszawski (далі - AGAD, AKW). Dzial Tatarski. K. 60. T. 34. №24472. S. 2; ВCzart. Rpis №154. S. 597.

34 Drozd J. Stosunek polskich elit do «propolskiej» orientacji w lonie Kozaczyzny za czasow hetmanstwa Pawla Tetery // Od Zborowa do NATO (1649-2009). Studia z dziejow stosunkow polsko-ukrainskich od XVII do XXI wieku. Warszawa, 2009. S. 218-219; Борисенко В., Бульвінський А., Візер С. Еволюція ураїнсько-росій- ських відносин у другій половині ХУІІ ст. / В. Борисенко, А. Бульвінський, С. Ві зер. К., 2006. C. 160.

35 AGAD, Archiwum Radziwillow (далі - AR). Dzial У. №6865. S. 189-191.

36 ВCzart., Rpis №2105. S.245.; Kubala L. Wojny dunski i pokoj oliwski. 1657 1660. Lwow, 1922. S. 626-627.

37 Памятники, изданные Киевской коммиссией для разбора древних актов (далі - ПКК) / Изд. 2-е, с дополнениями. К., 1898. Т. ІІІ. С.382-383.

38 Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII-XVIII століть : проблеми формування, еволюції, реалізації. К. : «Альтернативи», 1997. C. 127.

39 Laskowski O. [Recenzia] : Antoni Hnilko. Wyprawa Cudnowska w 1660 roku. Warszawa, 1931. 112 s. // Przegl^d Historyczno-Wojskowy. Warszawa, 1932. T. V. S. 287.

40 ЛНБ, ВР. Спр. №335/ІІ. Арк. 44зв.; Ojczyste spominki w pismach do dziejow dawnej Polski. Diarusze, Relacje, Pami^ntniki it. p., zeb. A. Grabowski, Krakow. 1845. S. 154.

41 Slownik geograficzny... S. 918-924.

42 ЛНБ, ІР. Спр. №335/ІІ. Арк. 44.; Ojczyste spominki. S. 154.

43 Барсуков А. Род Шереметьевых. C. 321; ПКК. C. 432.

44 Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. S. 376; Барсуков А. Род Ше реметьевых. C. 317-318.

45 Акти ЮЗР... C.28.

46 ПКК. C. 432-433.

47 АМГ. C. 142.

48 PAN Kr. Rpis №1275. S.105; Мицик Ю. Чуднівська та Слободищенська битви 1660 р. на сторінках «Віршованої хроніки» // Архіви України. К., 2005. №4. C. 94.

49 BJ. Rpis №5. S. 756, 765.

50 ЛНБ, ІР. Спр. №335/ІІ. Арк.44.

51 Степанков В. В. Чуднівський вибір: втрачені можливості козацької стар шини // Terra Cossacorum: Студії з давньої і нової історії України. К., 2007. С. 189-190; Степанков В. В. Загадки Чуднова // Визначальні події воєнної історії України середини та другої половини ХVП століття: зб. матеріалів наук.-пр. конф. Кам'янець-Подільський: К-ПНУ ім. І. Огієнка, 2012. С. 43.; Яковлева Т. Руїна Гетьманщини... С. 96.

52 Гордон П. Дневник 1659-1667 / П. Гордон; [переклад Д. Федосова]. М. : Наука, 2003. С. 63.

53 Wojna polsko-moskiewska pod Czudnowem, odprawiona za panowania krola Jana Kazimierza pod wodzq. Stanislawa Potockiego, wojewody krakowskiego i Jerzego Lubomirskiego, marszalka Koronnego w roku Panskim 1660 // Tlum. M. A. Hnilko. Warszawa, 1922. T. III. S. 62, 66.

Анотація