Органи ДПУ УСРР і партійно-радянські структури в здійсненні другого "воєнно-комуністичного штурму" на Поділлі (1928-1930 рр.)

У процесі зміцнення радянської влади та формування сталінської диктатури, визначальну роль відіграли органи ДПУ-НКВС. Ці структури використовувалися вождями Компартії для реалізації політичних та економічних кампаній, знищення ідеологічних конкурентів, реальних та потенційних опозиціонерів.

На нашу думку, період з 1928 до 1938 рр. став завершальним етапом легітимізації більшовицької влади та формування одноосібної диктатури Сталіна. Розпочавши другий «комуністичний штурм», що передбачав остаточне придушення селянського опору через колективізацію та розкуркулення, Й.Сталін завершив його масовим терором проти інших верств суспільства, які практично чи теоретично могли б чинити опір [1].

Провідну роль у реалізації такої політики відіграли радянські органи державної безпеки, які були ефективним інструментом виконання директив Кремля. Варто зазначити, що ці структури не були якимось відокремленим явищем у системі управління державою. Діяльність органів держбезпеки передбачала постійну взаємодію з компартійно-радянськими структурами. Дослідження такої взаємодії стало метою нашої статті.

Ця проблема знайшла відображення в окремих наукових дослідженнях та розвідках. Проте висвітлювалися такі взаємовідносини частково, наприклад, в контексті дослідження терору та репресій [2] , суспільних трансформацій [3], реалізації політичного курсу Кремля [4], різноманітних злочинних кампаній більшовиків [5] тощо. Також взаємодія чекістів та партійних органів подавалася крізь призму вивчення суспільно-політичних настроїв населення та його реакції на заходи комуністичної влади [6]. Співпрацю партійно-радянських органів та каральних структур охарактеризовано в руслі вивчення окремих напрямків роботи ДПУ, наприклад, інформаційно-аналітичної, агентурної тощо [7]. Проте досліджень, присвячених взаємовідносинам органів радянської безпеки та партійної номенклатури, все ж досить мало [8]. Крім того, більшість праць охоплюють загальноукраїнський чи загальносоюзний контекст проблеми. При цьому регіональний (місцевий) контекст проблематики залишається поза увагою. Проте взаємозв'язки між партійними та чекістськими структурами існували не лише у вищих владних колах. Навпаки, співпраця між спецслужбами та партосередками на місцях мала інтенсивніший характер. На підлеглі структури покладалася відповідальність за безпосереднє виконання директив вищепоставлених керівників.

Взаємовідносини між партійними органами та ДПУ реалізовувалися в двох ключових напрямках: перший - це їх взаємне інформування, другий - спільні практичні дії, що спрямовані на виконання поставлених завдань.

Для ефективної реалізації директив, координації масштабних політичних та господарських кампаній, депортацій, репресивних акцій, проводилися спільні засідання керівників територіальних апаратів органів держбезпеки і місцевих партійних комітетів. Відбувалася безперервна інформаційна забезпеченість місцевих партійних і радянських органів.

Інформування проводилося двома шляхами: 1) заслуховуванням доповідей і звітів запрошених керівників центральних і місцевих органів державної безпеки; 2) направленням в парткоми та виконкоми доповідей, звітів, оглядів [9, с. 183].

Відновлення в 1927-1928 рр. хлібозаготівельної політики, яка багато в чому нагадувала практики «воєнного комунізму», призвело до нової кризи суспільно-економічних відносин на селі. Вільне господарювання селянина періоду НЕПу тепер змінилося на повсюдне регулювання економічного життя - влада вказувала кому, коли, скільки і за якою ціною повинна реалізовуватися продукція. Більше того розпочалися справжні реквізиції продовольства та репресії проти тих, хто не бажав здавати хлібне збіжжя державі за економічно збитковими цінами. Важливо те, що влада розуміла причини селянського опору хлібозаготівлям - низькі державні закупівельні ціни, відсутність промислових товарів, бажання селян перестрахуватися на випадок недороду [10, арк. 53-54].

Обставини вимагали постійної координації дій органів ДПУ та партійних осередків. Виникали критичні та непередбачувані ситуації, які потребували як політичного так і силового втручання. Різко збільшилися антирадянські настрої, що призводило до різних форм опору та боротьби селян проти заходів влади. Почастішали випадки терористичних актів, якими влада вважала підпали, крадіжки, побиття і вбивства голів сільрад, членів хлібозаготівельних комісій та представників КНС тощо. Для вчасного реагування та ліквідації негативних наслідків для влади партійні структури здійснювали постійний моніторинг поточних кампаній як по партійній вертикалі - через звітність нижчестоящих осередків, так і по інформаційній лінії ДПУ. Оскільки майже усі економічні кампанії радянської влади мали політичний характер, то закономірно, що діалог вівся у площині інформаційного забезпечення партосередків про політичний стан тієї чи іншої місцевості. Термін «політичний стан» включав у себе цілу низку ознак та показників, за якими здійснювалася характеристика об'єкта моніторингу. Сюди входили аналіз щодо кількості виступів проти радянської влади, відвертої чи прихованої агітації, активного та пасивного опору. Окремим пунктом характеризувалася поведінка таких соціальних категорій на селі як бідняків, батраків, середняків. Акцентували увагу на їх взаємодії з заможним станом - куркулями, а також на їх ставленні до радянської влади як на місцях, так і в цілому по республіці.

Така інформація була вкрай важлива для прийняття місцевими партійними діячами відповідних рішень у різних напрямках роботи, наприклад, виконання тих же планів хлібозаготівлі, колективізації, землевпорядкування, державної позики, компанії з перевиборів місцевих рад тощо.

Багато приватних торговців були змушені здавати патенти на торгівлю, адже поряд із директивними вказівками влади здавати зерно лише до кооперативних органів за твердими цінами органами ДПУ застосовувалися репресивні заходи - арешти із конфіскацією зернохліба. У м. Брацлав на початку 1928 року до фінінспекції здано 20 патентів із заявами про припинення торгівлі [11, арк. 2]. Аналогічно було і у м. Тульчин, де станом на 30 січня 1928 р. чимало торговців також поздавали свої торгові патенти [12, арк. 5].

Типовою була доповідь начальника Вінницького окружного відділу ДПУ М.Б. Корнєва про політичний стан села за лютий 1928 р. У ній зазначалося, що для покращення хлібозаготівельної кампанії органами ДПУ та прокуратурою було вжито заходів репресивного характеру (яких саме не повідомлялося, але зрозуміло, що це були арешти), і цим самим «приватник був вчасно знятий з ринку» [13, арк. 13, 69-70]. Такі результати корелювалися з партійними директивами для чекістів - «підсилити роботу по виявленню спекулянтів із застосуванням заходів адміністративного впливу до організаторів спекуляцій» [14, арк. 158]. Ситуація для населення ускладнювалася тим, що кооперативні органи продавали широкий асортимент дефіцитних товарів лише в обмін за хліб, і ті селяни, котрі здали усі «залишки», фактично залишалися без товарів першої необхідності [15, арк. 28].

В іншій доповіді 19 червня 1928 р. на закритому засіданні бюро Вінницького ОПК КП(б)У «Про політичний стан округу і ліквідацію спроби збройного повстання у Вороновицькому районі» відзначалася загальна напруженість на селі округу. Під час слідства планувалося встановити соціальне походження та політичне минуле фігурантів справи. Бюро постановило районній парторганізації вчасно реагувати будь-які «прояви» партійним шляхом, а у разі потреби інформувати органи ДПУ. Райпарткомам доручено активніше вивчати політичні настрої серед селянства, звертати особливу увагу на райони, де в минулому було найбільше скупчення «ворожих політичних кримінальних елементів» [16, арк. 13-14].

У результаті розслідування з'ясувалося, що повстанці з навколишніх сіл на чолі з колишнім петлюрівським отаманом Кіндратом Саваринським, у смт. Вороновиця планували розгром партійних і радянських установ, міліції, звільнення заарештованих селян, залучення на свою сторону «територіальних військ», поширення повстання на інші райони. У разі невдачі повстанці планували прорватись до Польщі. Повстання ліквідовано на етапі підготовки до збройного нападу. Окрім зброї було вилучено листівки із закликом: «Хто не бажає згинути з голоду, тягнути більшовицьке ярмо і відробляти їм кріпосне право - до зброї». Листівки підписані: «Спілка визволення України» [17, с. 196-197]. Ця подія викликала резонанс у верхах республіканського правління - В.Балицький надіслав Л.Кагановичу меморандум про цю повстанську організацію у Вороновиці [18, с. 177].

На засіданні бюро Вінницького окружкому КП(б)У від 10 серпня 1928 р. обговорювалося вбивство сількора в с. Головчинцях Жмеринського району. Відмічено, що у селі напружений стан і негативні політичні настрої, що потягло за собою збільшення політичних ексцесів таких як убивство, грабунки, підпал. Серед директив цього засідання було доручення начальнику ДПУ підготувати на наступне засідання інформацію про політичний стан Вінницького округу [19, арк. 47]. Це було звичною практикою. Так, на позачерговому засіданні бюро Вінницького окружкому КП(б)У від 27 вересня 1928 р. були ухвалені рішення про скликання позачергового засідання бюро, присвяченого висвітленню політичного стану округу та про політико-моральний стан частин 24-ї та 96-ї дивізій. На цьому засіданні після заслуховування інформації начальника Вінницького окружного ДПУ М.Б. Корнєва (змісту доповіді, на жаль, не віднайдено) вирішили, що необхідно періодично заслуховувати повідомлення окрвідділу ДПУ. Передбачалося створити комісію у складі М.Б. Корнєва, секретаря ОПК І.А. Сапова та ін. для розробки практичних пропозицій, що зазначені у доповіді [20, арк. 99-101].

На іншу аналогічну доповідь М.Б. Корнєва бюро прийняло резолюцію, в якій констатували зростаючу активність куркульського елементу на зрив нормальної роботи радянських органів, посилення діяльності «контрреволюційних та петлюрівських елементів, посилення впливу ксьондзівсько-клерикальних елементів» тощо. У підсумку бюро ОПК схвалило роботу окрвідділу ДПУ і його оперативні заходи, зазначив необхідність такі продовжувати та посилювати [21, арк. 124-126].

Окрім звичної інформації у політичних оглядах про настрої певних категорій населення - селянства, робітників, службовців, інтелігенції, - пріоритетними були свідчення про політичний та моральний стан військовослужбовців. Настрої червоноармійців постійно вивчалися, бо чимало з них надавали допомогу в тих же хлібозаготівлях чи колективізації. Така участь була різною - від агітатора до члена буксирної бригади та участі в придушенні повстань. У щомісячних зведеннях органів держбезпеки можна простежити динаміку «позитивних» або «негативних» настроїв червоноармійців відносно вищезгаданих кампаній.

Важливим фактором, який впливав на відношення солдата до поточних політкампаній, було листування зі своїми рідними. У них батьки, друзі, односельчани писали червоноармійцям про ті реалії, які панували на той час у їхньому селі та часто різнилися з тим, про що їм розповідають на політзаняттях або висвітлюють у пресі. Характерними були такі настрої: «Чому в період з 1924 р. по 1927 р. жилося легше і хліба вистачало і селянин спокійно свій хліб міг продати на ринку», або інший: «...Наприклад: в газетах пишуть, що хліб начебто селяни віддають добровільно, а це неправда, така ж неправда як повідомлення про червоні обози. Це все робиться через примус - / червоноармієць Трусов, селянин, середняк» [22, арк. 143-143 зв.]. З 1929 р. в аналітичних матеріалах відмічається посилення притоку листів з небажаним змістом [23, арк. 86-87].

Ситуація на селі та в містах постійно загострювалася. Наприклад, повідомлялося, що у зв'язку з поганим хлібозабезпеченням міста Бар, виникали бунти та поширювалися анонімні листівки антирадянського змісту: «Великі досягнення за 10 років Рад-Влади, привели нас на великий шлях очереди за хлібом», «Хлібозаготовка приводить до голоду» [24, арк. 14].

Інформаційні матеріали рясніли свідченнями про численні випадки голодування населення спричиненого хлібозаготівлями [25, арк. 222-223; 26, арк. 66]. Дані про такі факти надсилалися як по партійній лінії, так і по інформаційному каналі ДПУ. У зведенні начальника ОДТВОДПУ ст. Жмеринка Грицюка «Про політичний стан ОДТВОДПУ ст. Жмеринка за період з 15 травня по 15 червня 1928 р.» зазначено, що «Хлібна криза відчувається по всій ділянці ОДТВОДПУ Жмеринка і в прилеглій на 15 верств смузі відчуження. Хлібні черги - звичне явище по всій ділянці» [27, арк. 99]. По окремих селах голодували бідняки [28, арк. 63, 105].

У 1929 році суспільно-політична напруга на Поділлі зростала. Так, проти землевпорядкування повстало кілька сіл Чернівецького району. На арешти міліції населення відповіло мітингом біля райвідділу, в якому брало участь біля 200 осіб. Були випадки побиття землевпорядників та нищення їхніх інструментів. Опір у с. Володієвці цього району чинили біля 800 осіб, переважно жінки. Зважаючи на протести, кампанію землевпорядкування було відкладено, а органи ДПУ на організаторів протестів завели агентурну розробку під назвою «Земля» [29, арк. 48-49 зв.].

Не зменшувалася гострота хлібної проблеми. Ті люди, які ще мали запаси хліба, намагалися заховати його від насильницького вилучення. У ситуації постійно зростаючої соціальної напруги на селі почастішали теракти проти представників влади та місцевих активістів [30, арк. 146-147; 31, арк. 7]. Всього за 1929 р. по Вінницькому округу зареєстровано 40 різноманітних терористичних актів [32, арк. 114-117].

Вважаючи недостатньою роботу судово-слідчих органів у плані швидкого реагування на зазначені випадки, у жовтні 1929 р. на засіданні бюро Вінницького ОПК КП(б)У було дано директиви ДПУ і прокуратурі, щоб такі справи розслідувати та передавати до суду в десятиденний термін [33, арк. 227]. До речі, таке розпорядження давалося не вперше. Ще у 1928 р. на закритому засіданні бюро ОПК від 6 грудня після заслуховування інформації секретаря І. Сапова «Про терористичні акти зі сторони куркульських елементів на селі» ухвалено запропонувати прокуратурі, ДПУ та фракції оружного суду справи, що пов'язані з терористичними актами куркулів у терміновому порядку розслідувати і заслуховувати позачергово [34, арк. 18].

На опір хлібозаготівлі більшості селянства влада застосовувала репресивні заходи - опис та продаж майна [35, арк. 147], а також арешти ДПУ [36, арк. 38]. Упродовж річного плану хлібозаготівель за 1928/1929 р. по Вінницькому окрузі було здійснено описів майна 943 господарств, продано майна 303 господарств і передано до суду 229 осіб [37, арк. 187-188].

З початком суцільної колективізації та розкуркулення держава перейшла до відкритої фази війни проти селян: ці дві кампанії проводилися майже одночасно, адже покликані реалізувати єдину мету - зламати селянський опір «сталінському штурму». Процес розкуркулення носив характер військової операції, яку виконувало ОДПУ СРСр. Керівництво відомства розробляло чіткі інструкції та видавало оперативні накази, виконуючи вказівки Й.Сталіна та рішення політбюро ЦК РКП(б). На виконання загальносоюзних наказів ДПУ УСРР 7 лютого 1930 р. видало оперативний наказ ДПУ №42167, в якому містився детальний план проведення операції по виселенню куркулів з України. Всього виселялося 20 тис. сімей, а операція повинна була розпочатися 20-25 лютого 1930 р.

Кампанія з розкуркулення вимагала безпосередньої взаємодії представників партії та органів ДПУ на місцях. У районах створювалися оперативні групи, до складу яких входили начальник - відповідальний працівник ДПУ, уповноважений агентури, уповноважений слідчих органів і потрібна кількість працівників. Начальник опер групи спільно з райвиконкомом складали списки куркулів, які підлягали виселенню. Воно проводилося силами комуністів, комсомольців, робітників, бідняцько-середняцького активу за участю працівників райопергруп, які направлялися в кожне село, де проводилося виселення. Оперативні працівники ДПУ разом із представниками сільрад відправляли виселенців на підводах з речами [38, с. 78-79].

ДПУ слідкувало також за дотриманням порядку виселення. У листі начальника Могилів - Подільського окружного і 24 прикордонного загону дПу Р.А. Чирського до місцевого окружкому КП(б)У вказувалося на необхідність дотримання розпорядження центру про забезпечення виселених куркулів і членів їх сімей теплими речами, продовольством на два місяці та найнеобхіднішими інструментами - сокирами, вилами, лопатами. Тут же містилося прохання про видачу на місця відповідної директиви, оскільки були випадки відбирання зазначених речей, а за їх відсутності розкуркулених мали саджати у вагони для виселення коменданти ешелонів [39, арк. 55].

Поряд з цим проводилася активна пропагандистська робота і серед військ ДПУ, які за потреби залучалися для «підтримки» у проведенні цієї кампанії. Починаючи із засідань керівного складу при управлінні комендатур і закінчуючи роботою політпрацівників та комсомольських осередків, активно обговорювалася нова політика партії на ліквідацію куркульства як класу та задачі органів та військ ДПУ у її реалізації [40, арк. 21 зв.]. Також здійснювалися маневри, тренування і навчання діям військ ДПУ з ліквідації повстань та вуличних боїв із повстанцями [41, арк. 39].

Примусова колективізація та розкуркулення увірвали терпець населенню. Катастрофічною для комуністів стала ситуація з 20-х чисел лютого 1930 р., коли цілі райони були охоплені повстаннями, а в багатьох населених пунктах на певний період повністю ліквідовано більшовицьку владу. Почався масовий вихід з колгоспів та розбирання реманенту, худоби, посівного матеріалу тощо. Ситуацію вдалося виправити завдяки втручанню місцевих комуністів, комсомольців та ДПУ. Особливий резонанс викликали події у Шепетівському прикордонному окрузі, де селянські заворушення охопили 13 районів. Для ліквідації виступів у Шепетівку були направлені 20 харківських комуністів і 75 курсантів однієї із шкіл міліції. А 27 лютого в Шепетівку прибув сам голова ДПУ УСРР В. Балицький, за наказом якого в Шепетівку і Козятин були стягнуті війська ДПУ. Процес придушення виступів подекуди переходив у справжні бої. У результаті було вбито 15 представників влади, поранено 32 особи і побито 280, а зі сторони протестуючих втрати вбитими і пораненими склали 49 осіб, 104 були побиті і більше 2 -х тисяч заарештовані [42, с.83].

Масовими виступами та повстаннями було охоплено також цілі райони Вінницького, Тульчинського та Могилів-Подільського округів. Наприклад, станом на 18 березня в

Тульчинському окрузі 148 сіл було охоплено повстаннями, які з економічного русла перейшли у політичне - лунали гасла про повалення радянської влади та відновлення УНР і, навіть, царату [43, арк. 60]. Найактивніші виступи селян придушувалися озброєними загонами ДПУ [44, арк. 166].

Після цих подій аналіз ситуації та інформування набрали особливого політичного значення. Тому в доповідних записках характеризувався поточний стан певної території, порівняльний стан з періодом активних виступів, а також динамічні показники колективізації. Показовою в цьому контексті є доповідна записка начальника Вінницького окружного відділу ДПУ від 06 червня 1930 р. №155 на адресу Вінницького окружного комітету КП(б)У «Про стан колективізації по Вінницькому окрузі на 1 червня 1930 року». Цей період характеризувався як період відносної стабілізації. Проте відзначалося, що цілий ряд факторів створювали загрозу росту колгоспного сектора, серед яких - викривлення лінії партії, перегини, командування, слабкість керівних кадрів у колгоспах, безгосподарність, відсутність масової роботи серед бідняцько-середняцьких елементів, слабкі можливості через недостатню матеріальну технічну базу, випадки відсторонення середняків від управління колгоспами, слабка організація праці [45, арк. 79-80].

Наслідки подій лютого-березня 1930 р. були надзвичайно серйозними для курсу колективізації. У звітних матеріалах зазначалося, що станом на 10 серпня 1930 р. по Вінницькому окрузі вихід селян із колгоспів продовжує переважати над вступом до них. А у с. Пеньківці Томашпільського р-ну продовжувалася справжня боротьба проти більшовицьких кампаній - позики, хлібозаготівлі, м'ясозаготівлі тощо.

Ще активніші події розвивалися у с. Вінож Лучинецького р-ну, де 24 серпня 1930 р. відбувся організований протест проти землевпорядкування. У результаті селянського гніву було побито голову колгоспу і тракториста. Повторно сутички відбулися 2 вересня, коли організоване жіноцтво з палицями прогнало з поля представників землемірної комісії та тракториста. Влада це кваліфікувала як «похід проти колгоспного руху» [46, арк. 183]. На кінець 1930 року село продовжувало чинити опір владі та залишалося неспокійним.

Таким чином, взаємовідносини між органами ДПУ та партійно-радянськими структурами мали сталий та інтенсивних характер. З початком відновлення хлібозаготівельних кампаній на партійні та силові органи покладалася відповідальність за успішне виконання усіх вказівок центру. Співпраця полягала в інформуванні та консультуванні партійних осередків про реалізацію заходів влади і безпосередній спільній участі у проведенні господарсько-політичних кампаній. Фіксовані реакції населення на заходи влади - обурення, заклики, погрози, вбивства тощо - вимагали узгоджених дій чекістських і партійних органів. Там, де не допомагала пропагандистська та «масова політична» робота партійно-радянських осередків, там «ефективно» улагоджували ситуацію органи ДПУ.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Кульчицький С.В. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. У 3-х кн. Кн.3 / С.В. Кульчицький. - К.: Темпора, 2013. - 388 с.

2. Подкур Р.Ю., Рубльов О.С. Історіографія політичних репресій в Україні (друга половина 1980 - х - 1990-ті рр.) // Політичні репресії в Україні. (1917-1980-ті рр.) Бібліографічний покажчик / Авт. вступ. статей: С.Білокінь, Р.Подкур, О.Рубльов; Упоряд.:С.Калитко, О.Рубльов, Р.Подкур, Л.Шевченко. - К. - Житомир: Полісся, 2007. - С.4-35.; Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ - ХХ ст.: історичні нариси / Д.В.Архієрейський, О.Г. Бажан, Т.В. Бикова та ін..; [відповід. ред. В.А. Смолій] - К.: Наукова думка, 2002. - 952 с.; Даниленко В. М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20 - 30-ті роки / В. М. Даниленко, Г.В. Касьянов, С.В. Кульчицький. - К.: Либідь, 1991. - 344 с.

3. Маркова С.В. Суспільні та політичні трансформації в українському селі в контексті формування тоталітарної системи (1917-1933 рр.): монографія / С.В. Маркова. - Кам'янець- Подільський: Видавець ПП Золейко Д.Г. - 2015. - 544 с.

4. Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому» / С.В Кульчицький. - К.: Україна, 1991. - 430.; Його ж . Україна між двома світовими війнами (1921-1939 рр.). - К.: «Альтернативи», 1999. - 366 с.; Його ж. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. - К.: Наш час, 2008. - 424 с.

5. Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 604 с.; Командири великого голоду: Поїздки В.Молотова і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932-1933 рр. / За редакцією Васильєва В., Шаповала Ю. - К.: Генеза, 2001. - 399 с.; Подкур р. Колективізація 1930-х рр. очима співробітників органів державної безпеки (На матеріалах Поділля) / Р.Подкур // Вінниччина: минуле і сьогодення. Краєзнавчі дослідження. - Вінниця: ДП ДКФ, 2005. - С. 254263; Його ж. Органи державної безпеки у становленні однопартійної системи в Україні на початку 1920-х рр.. (на прикладі Подільського та Полтавського губвідділів ВЧК-ГПУ) // Політичні репресії та голодомори на Вінниччині в ХХ ст. у контексті національної пам'яті. Матеріали обл. наук.-практ. конф. - Вінниця, 2006. - С. 29-48; Петренко В.І. Більшовицька влада та українське селянство у 20-30 рр. ХХ ст.: причини, технології, наслідки Голодомору- геноциду (за матеріалами Поділля) / В.І. Петренко. - Вінниця, 2008. - 320 с.

6. Настрої та поведінка населення Поділля в умовах сталінської революції «згори». 1928- 1940:Збірник документів та матеріалів / Авт. вступ. ст.: В.Васильєв, Р.Подкур; Упорядн.: Р.Подкур, В.Васильєв, П.Кравченко, В.Петренко. НАН України. Інститут історії України; Головна редколегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»; Державний архів Вінницької області, відділ по розробці архівів ВУНК-ДПУ-НКВС-КДБ. - К.: Інститут історії України, 2013. - 528 с.; Васильєв В. Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.) / В. Васильєв, Віола Л. - Вінниця: Логос, 1997. - 536 с.; Васильєв В. Селянський опір колективізації в Україні (1930-ті рр.) / В. Васильєв // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - №31. - С.140-150; Капустян Г. Опір українського селянства політиці правлячого режиму наприкінці 1920-х рр.: маловідомий епізод / Г.Капустян // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2003. - №1. - С. 60-65; Його ж. «Надзвичайщина» та селянський опір в Україні (кінець 1920х рр.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - №31. - С. 21-33.

7. Подкур Р.Ю. Інформаційно-аналітична робота як один з напрямків діяльності спецслужб / Р.Ю. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1998. - №1. - С. 342-356; Подкур. Р.Ю. «Вінницький обласний відділ ДПУ повідомляє...» (Суспільно-політичне життя Поділля на початку 30-х років за матеріалами ДПУ) //З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - №1-2. - С. 90-109; Його ж. Реакція співробітників органів державної безпеки УРСР на припинення «великого терору» (листопад 1938-1939) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2009. - №2. - С. 136-167; Його ж. Збройний виступ як радикальна форма опору радянській владі в УСРР в 1920-ті - початку 1930-х рр. (за матеріалами ВУЧК-ГПУ) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - Київ Інститут історії України НАН України, 2005. - №31. - С. 90-102.

8. Дорошко М. Органи ВУЧК-ГПУ-НКВД у здійсненні контролю над компартійно-державною номенклатурою УСРР у 1920-1930-ті роки / М. Дорошко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2003. - №1. - С.50-59; Подкур Р.Ю. ЧК-ДПУ-НКВД в партійно державній структурі управління СРСР / Р.Ю.Подкур // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - Вип. 20-21. - К., 2002.

9. Подкур Р., Ченцов В. Документы органов государственной безопасности УССР 1920 - 1930-х годов: источниковедческий анализ / р. Подкур, В. Ченцов; НАН Украины Ин-т истории Украины, Отд. по разработке архивов ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - Тернополь: [б. и.], 2010. - 372 с.

10. Державний архів Вінницької області (далі - ДАВіО), ф. П. 29, оп.1, спр.387. - 188 арк.

11. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.706. - 87 арк.

12. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.706. - 87 арк.

13. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.367. - 188 арк.

14. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.479. - 212 арк.

15. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.706. - 87 арк.

16. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.369. - 185 арк.

17. Петренко В.І. Більшовицька влада та українське селянство у 20-30 рр. ХХ ст.: причини, технології, наслідки Голодомору-геноциду (за матеріалами Поділля) /В.І. Петренко. - Вінниця, 2008. - 320 с.

18. Васильєв В.Ю. Політичне керівництво УРСР і СРСР: динаміка відносин центр-субцентр влади (1917-1938) / В.Ю.Васильєв. - К.: Інститут історії України НАН України, 2014. - 376 с.

19. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.369. - 185 арк.

20. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.369. - 185 арк.

21. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.369. - 185 арк.

22. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.483. - 185 арк.

23. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.483. - 185 арк.

24. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.379. - 91 арк.

25. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.373. - 226 арк.

26. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.706. - 87 арк.

27. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.373. - 226 арк.

28. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.373. - 226 арк.

29. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.483. - 185 арк.

30. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.480. - 228 арк.

31. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.384. - 27 арк.

32. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.466. - 133 арк.

33. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.480. - 228 арк.

34. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.371. - 20 арк.

35. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.480. - 228 арк.

36. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.913. - 201 арк.

37. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.480. - 228 арк.

38. Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.) / В. Васильєв, Віола Л. - Вінниця: Логос, 1997. - 536 с.

39. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.559. - 82 арк.

40. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.559. - 82 арк.

41. ДАВіО, ф. П.31, оп.1, спр.483. - 185 арк.

42. Васильєв В., Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.) / В. Васильєв, Віола Л. - Вінниця: Логос, 1997. - 536 с.

43. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.1012. - 120 арк.

44. ДАВіО, ф. П.33, оп.1, спр.1013. - 269 арк.

45. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.570. - 267 арк.

46. ДАВіО, ф. П.29, оп.1, спр.575. - 192 арк.

Размещено на Allbest.ru