Ганс Кох - вояк, розвідник, вчений, "страхітливо нормальна людина"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477+4-11):929Г.КОХ“1894/1959”

Ганс Кох - вояк, розвідник, вчений, “страхітливо нормальна людина”

Іван Монолатій

Анотація

Простежено життєпис Ганса Коха (1894-1959) - військовика Української Галицької Армії, офіцера Абверу і Вермахту, знаного дослідника історії Східної Європи, “спостерігача” нацистських злочинів у Києві. У багатьох фактах біографії Г Коха автор деміфологізує її, вказуючи на справжні, а не уявні, причини його прихильності до українців та українського питання. Стверджується, що історія Г. Коха - це його власні ігри з долею і недолею, балансування між “своїм” і “чужим” народами, сповідування патріотизму й партійної належності, численні втечі без кінця, активне поборництво східноєвропейськості в цілому й українськості зокрема.

Ключові слова: Ганс Кох, УГА, Друга світова війна, геноциди, “страхітливо нормальна людина”, історія України, українознавство.

It traces the biography of Hans Koch (1894-1959) - soldier of the Ukrainian Galician Army, Wehrmacht and Abwehr officer, known investigator of history of Eastern Europe, “observer” of Nazi crimes in Kyiv. In many facts of H. Koch biography author exploded, pointing to the real, not imaginary, the reasons for his commitment to the Ukrainian and Ukrainian issues. It is alleged that H. Koch history - a game with its own destiny and trouble balancing between “their” and “alien” peoples profess patriotism and party affiliation, many escape without end, actively defending idea of East Europe and Ukraine.

Key words: Hans Koch, Ukrainian Galician Army, World War II, genocide, “eerily normal person”, History of Ukraine, Ukrainian Studies.

ганс кох розвідник вермахт

Стиль і якість сучасного українського історієписання невпинно змінюються. З-поміж головних причин цього стану - логічна переоцінка вже відомих (а іноді й поспіхом забутих) джерел історії України, їхня критика та інтерпретація. А ще - перші спроби “вписування” в український контекст “не-українців”, які поряд із автохтонами нашої землі творили й творять надалі спільну історію, а тому - позбавлення історії виключно україноцентричного погляду на Україну та українців.

Українська земля ще довго пам'ятатиме гітлерівського ката, райхскомісара України, воєнного злочинця Еріха Коха (1896-1986). Отож, ніде правди діти, це поширене німецьке прізвище викликає у свідомості пересічного сучасника-українця лише негативні емоції. Однак українська історія ХХ-го сторіччя пам'ятає його однофамільця (і тільки!), внесок якого в нашу національну справу є надзвичайно промовистим, а тому, вочевидь, досі забутим.

Йдеться про уродженця німецької колонії Зимна Вода на сучасній Львівщині Ганса Коха (7 липня 1894 - 9 квітня 1959) - видатного німецького історика, богослова, педагога, сотника Української Галицької Армії, кавалера Хреста Симона Петлюри, дійсного члена Наукового Товариства імені Шевченка й перекладача, а передусім - німецького військовика, розвідника, капітана Вермахту та співробітника АбверуДив.: КосикВ. Кох Ганс [Електронний ресурс] / В. Косик // Енциклопедія сучасної України. Літера “К”. - Режим доступу: http://esu.com.ua; Кулинич І. Кох Ганс [Електронний ресурс] / Кулинич, О. Іваненко // Енциклопедія історії України. - Київ, 2008. - Т 5: Кон - Кю. - Режим доступу: http://www.history.org.ua.

Досі загалові допитливців новітньої історії України, а головно - Галичини, були відомі факти участі окремих галицьких німців у Визвольних змаганнях 1918-1920-х роківПро це див. у публ.: Монолатій І. Від контактів до співпраці. Соціально-економічне становлення та культурний розвиток німців у Галичині / І. Монолатій. - Коломия: Вік, 2002 (розділ 4 “Участь німців Галичини в боротьбі за державну незалежність українського народу”); Його ж. Жити і давати жити іншим. Німецький фактор західноукраїнської етнополітичної сфери / І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008 (розділ 5 “«Зникла наша Батьківщина»: німці-галичани в добу творення Української держави”).. Зокрема й той факт, що з-поміж 300-350 австрійсько-німецьких старшин, а також одним з восьми німців (семеро інших - А. Шаманек, А. Вольф, А. Бізанц, А. Кравс, Ф. Льонер, Г Куніш, Р. Шобер) у вищому офіцерському складі Української Галицької АрміїДумін О. Німці в українській армії 1917-1920 рр. Розділ із історії німецько-української співпраці / О. Думін // Пробоєм: місячник культури. - Прага, 1942. - Ч. 2. - С. 94. був сотник Ганс КохВеликочий В. Політика щодо національних меншин / В. Великочий, М. Гон, І. Монолатій // Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923. Ілюстрована історія. - Львів; Івано- Франківськ: Манускрипт-Львів, 2008. - С. 254, 255; Литвин М. Збройні сили / М. Литвин, Ю. Довган // Там само. - С. 278-281..

І саме про нього генерал-чотар УГА Мирон Тарнавський залишив такі спогади: “Згадуючи його (Коха), мушу відмітити його великий український патріотизм, дарма що побіч того був, мабуть, неменшим патріотом німецьким. Таких шляхотних куріозів мала наша армія кількох. Уроженець Східньої Галичини, він говорив українською найчистішою літературною мовою! У поведінці товариській - весельчак. Вічно усміхнений, бадьорий. Любило його страшенно стрілецтво. Для старшин був найщирішим друзякою. Як військова сила був, але то справді, небуденний талант. Можна лиш жаліти, що наші обставини були такі, що він не міг виявитися у них на весь зріст. Звали його Madchen fur alles у військових справах. І слушно. Чого Кох не вмів, чого Кох не зробив, чого не затямив! Кох все вмів, знав до всього братися, був засвіди готов до найбільше невдячної роботи, щоб виконати її якнайкраще. Глибока інтеліґенція, феноменальна пам'ять, правдиво германське розуміння обов'язку і дисципліни, робили його придатним до найважчих завдань у ділянці воєнного ремесла. Я певен, що коли б наші криваві зусилля не покінчилися сумною невдачею, то він був би нині займав чільне становище в Українській Державі”Цит.: Думін О. Німці в українській армії 1917-1920 рр. - С. 95-96..

Участь Г Коха у Визвольних змаганнях 1918-1920 рр. вписувалась в участь старшин німецького походження в українській визвольній війні і була до початку Другої світової війни, “найзамітнішим розділом німецько-українських взаємин”Німці в українській армії 1917-1920 рр. // Дрогобицьке слово: часопис для Підкарпаття (Дрогобич) - 1942. - 22 квітня., а також доказом, що “вони перебували з Українською Галицькою Армією всю її долю й недолю [...] вклали в українські визвольні змагання стільки серця і снаги, що й ми, українці. Вони своїм чином засвідчили тоді ясно й недвозначно, що вони думають про право українського народу на самостійне життя на всіх просторах українських земель”22 роки тому і сьогодні. В роковини переходу УГА за Збруч // Тризуб: орган окружного управління Чортківської округи і управи м. Чорткова. - 1941. - 17 серпня..

Проте нехай не буде ілюзій, що усі як один німецькі офіцери на службі УГА були заповзятими українофілами. Ім-бо йшлося з-поміж іншого й про безперервне перебування на військовій службі, навіть після падіння монархії Габсбурґів. Гра долі була невблаганною: після польської окупації Галичини багатьох старшин УГА помістили в табір для військовополонених у Тухолі. З-поміж багатьох військовиків у ньому опинився й легендарний комендант Гуцульської сотні УСС, отаман Альфонс Ерле (1888-1939) - начальник штабу Першого корпусу УГА, член делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції. Його поляки вважали одним з німців-провідників, ув'язнених у тухольському таборі “гайдамаків” (тобто українців), запитуючи українців : “Цо ви сє так закохалі в тих Нємцах?”Монолатій І. Від контактів до співпраці. - С. 134.. Однак згодом це не завадило А. Ерле брати активну участь у праворадикальна рухах. Вже 1930-го він вступає до Націонал- соціалістичної робітничої партії Німеччини та Штурмових загонів (СА), а 1938-го стає бригаденфюрером СА (фактично, генерал-майором Зброї СС)SchafranekH. Soldner fur den “Anschluss”. Die Osterreichische Legion 1933-1938 / H. Schafranek. - Wien, 2011. - S. 403..

Цей зовсім непоодинокий випадок свідчить: галицькі (і не лише) німці мусили - з різних причин - робити свій вибір в кількох площинах. А тому площина політична чи, пак, партійна в умовах повоєнної європейської геополітичної шахівниці була вже надто визначальною. Відтак Кохове націонал-соціалістичне “минуле” (як і ще кількох німецьких офіцерів в УГА) не було чимось винятковим. Зрозуміти, що насправді трапилося і чому з Кохом та тисячами інших східноєвропейських німців у переддень і під час останньої глобальної катастрофи людства, ось у чому завдання його майбутнього українського біографа. Нині зрозуміле інше: він, як і багато з його одноплемінників, спокусившись ідеями націонал-соціалізму, не став воєнним злочинцем, зберігаючи вірність присязі офіцера Вермахту. Як згадував Ярослав Стецько, вже після Другої світової війни в розмові з ним Г Кох заявив: “Я є християнин і німецький патріот і складав присягу вірності німецькій державі, що збережу теж означені таємниці і від цієї присяги мене досі ніхто не звільнив”Стецько Я. 30 червня 1941 р. Проголошення відновлення державности України / Я. Стецько. - Торонто; Нью-Йорк; Лондон: Ліга Визволення України, 1967. - С. 166..

Та це було трохи згодом, тож повернімося до міжвоєння. Відомо, що після поразки українців у їхній боротьбі за державну самостійність Г. Кох стає не лише знаним фахівцем з “українського питання”, а й його активним поборником в наукових колах тогочасної Європи, зокрема Відня, Бреслау та Кенігсберга. Така його діяльність - як наукова, так і громадська - розцінювалася офіційною Варшавою щонайменше як небажана, а щонайбільше - як така, що підривала основи державної безпеки міжвоєнної Польської республіки. Зокрема, приїзди Г Коха до Галичини наприкінці 1930-х польська преса називала не інакше, як “підозрілою німецькою пропагандою в українських колах Східної Малопольщі”Чому д-р Ганс Кох приїздив до Галичини? Характеристичний причинок до манії переслідування “І. К. Ц.” // Діло. - 1937. - 3 березня.. Адже, як повідомляло своїх читачів польське “Слово Народове”, “професор. Ганс Кох в Кенігсбергу не є німцем з Райху, але сином німецького колоніста зі Східної Галичини. Проф. Ганс Кох, заки став професором, був старшиною т зв. української армії і в її рядах боровся проти Польщі за Львів та Східну Галичину. Те, що йому доручили кафедру історії Східної Европи в Кенігсбергу, свідчить про те, що п. Розенберг (тут мова про Альфреда Розенберґа - одного з ідеологів націонал-соціалізму. -1. М.) зацікавився не тільки Україною, а й східними землями Польщі та внутрішнім сепаратизмом наших “українців”, що на них бушує”Німці далі цікавляться українізмом // Діло. - 1938. - 3 березня..

А оскільки українська еміґрація в Східній Пруссії завжди була активним помічником Г Коха в його дослідницькій та викладацькій діяльності, а його асистентами - українці-історики Домет Олянчин та Михайло АнтоновичДумін О. Українська еміґрація в Східній Прусії / О. Думін // Український вісник: Орґан Українського Національного Об'єднання (Берлін). - 1943. - 14 листопада. - С. 11. - польські часописи активно вели інформаційну війну, спрямовану на дискредитацію як Г. Коха, так і очолюваних ним інституцій (передусім “Інституту з вивчення Східної Європи”). Зокрема, газета “Польська Заходня” стверджувала: “Німецьке зацікавлення українськими справами в Райху заєдно актуальне й живе. Поза науковими осередками в Берліні та Бреславі багато уваги присвячують їм в Кеніґсберзькому університеті, що під деяким оглядом монополізує для себе цей відтинок східно-європейських справ та проблем. [...] Недавно виголосив там проф. Кох [...] відчит про Україну. Цей відчит - як зрештою кожний німецький виступ в українських справах - був надиханий великим сентиментом для України, для “бездержавного народу”Німці далі цікавляться українізмом. - С. 3..

Чи була ця та інші ініціативи акціями виключно німецьких українознавців у Пруссії, чи спланована акція Абверу - досі не відомо.

З одного боку, після 2 квітня 1933 р., коли львівське “Діло” поінформувало громадськість про промову А. Гітлера, виголошену перед іноземними журналістами у Берліні, під заголовком “Сенсаційна заява Гітлера в українській справі”, несподівана поява нового союзника скривдженої та поневоленої нації супроводжувалася поступовою популяризацією пронімецьких настроїв в середовищі українства. Вже влітку 1933 р. польські слідчі органи в Галичині констатували зростання пронімецьких симпатій серед студентів та випускників гімназій. Наслідком цього були анти- єврейські настрої української молоді, яка все частіше зверталася до подій у Німеччині. Реалізації таких симпатій сприяла, з одного боку, інформаційна, матеріальна й моральна підтримка окремих інституцій української еміграції у Німеччині та ОУН, а з іншого - пропаганда німецьких урядових кіл. У таких контактах головною була теза про те, що визволення України може настати тільки за допомогою НімеччиниДив.: Гон М. Із кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі (1935-1939) / М. Гон. - Рівне: Волинські обереги, 2005. - С. 113-138; Монолатій І. Вічний жид з Коломиї. “Українець” Мойсеєвого визнання Яків Саулович Оренштайн / І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2015. - С. 321-322..

Також Німеччина використовувала німців - учасників Визвольних змагань 1918-1920-х рр. - для збору інформації про настрої українців Галичини щодо польської адміністрації й про ситуацію у Совєтському Союзі, кордон з яким пролягав по р. Збруч. З-поміж таких “інформаторів”, окрім Альфреда Бізанца, Северіна Байґерта та Йосифа Мюллера, був, за свідченнями службовця в нацистському апараті Ґергарда фон Менде, і спеціаліст у “східноєвропейських справах” Г КохГунчак Т. ОУН - поміж колабораціонізмом і резистансом проти нацистської Німеччини [Електронний ресурс] / Т Гунчак. - Режим доступу: http://www.anvsu.org.ua/index.files/Articles/ Gunchak01.htm# edn41.

Багато запитань до загалом проукраїнської діяльності Г Коха та його інституцій було й у тогочасної української преси. Показова тут оцінка його виступу під час жалобної академії в пам'ять генерала М. Тарнавського у Берліні 13 липня 1938 р. Зосібна дописувач львівського “Діла” Тарас Чміль резюмував: “Слухаючи проф. Коха, його пересякнутої любов'ю до України мови, важко було би сказати, чи це говорить німець - наш щирий і вірний приятель, чи український патріот, що хвилювався навіть і тепер з естради бесідника і видно, переживав усі наші помилки, страждання і горе”Чміль Т. Жалібна академія в память ґен. Тарнавського в Берліні / Т. Чміль // Діло. - 1938. - 17 липня. - С. 12..

Поза тим невпинно наближався вересень 1939-го, а за ним - початок Другої світової війни, за лаштунками якої місце і роль Г Коха, з огляду на доступні джерела, ще далекі від об'єктивних оцінок. Причин для цього є декілька. Насамперед - його служба радником губернатора дистрикту “Галичина” Отто Вехтера, членство в німецькій репатріаційній комісії у Львові з переселення німців на Захід, причетність до формування батальйонів “Роланд” і “Нахтіґаль”, співпраця з АбверомКосикВ. Україна під час Другої світової війни 1938-1945 / В. Косик. - Київ; Париж; Ню-Йорк; Торонто: Український Конґресовий Комітет Америки, 1993. - С. 97..

Власне за дорученням спеціальної служби Г Кох допитував у Берліні Степана Бандеру, Ярослава Стецька та Володимира Стахова і вимагав відкликати Акт відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 р. Як згадував Я. Стецько, того ж дня саме Г. Кох (про якого він говорив, що його “розчаровував вихвалюваний галицькими політиками старої дати проф. Ганс Кох, який [...] не завжди був коректний супроти українців”Стецько Я. 30 червня 1941 р. Проголошення відновлення державности України. - С. 165.) намагався завадити публічному проголошенню цього документа, а відтак виступив з промовою, в якій негативно висловився щодо цього кроку українських націоналістів. За свідченнями Я. Стецька, під час проголошення Акта Г. Коха не було, оскільки він - “представник для українських справ при німецькому головному командуванні” - дізнався про це лише під час відвідин Глави УГКЦ Андрея Шептицького, одразу після прибуття до ЛьвоваТам само. - С. 195.. Ось як згадував Я. Стецько реакцію Г. Коха на цю подію: “Найперше німецькою мовою проф. Кох висловився неґативно до Акту проголошення відновлення державности, підкреслюючи, що німецька держава не має тепер у плані толерувати якісь державні конструкції на здобутій кров'ю її вояків території, а найкращим шляхом допомогти українській нації - це працею помагати німцям у їх боротьбі. Своє слово німецькою мовою він закінчив заявою про розв'язання Зборів. Перейшовши на українську мову, він уникав дразливих висловів, хоча по суті сказав те саме [.. .]”. Ця суперечка Г. Коха з українськими націоналістами набула форми затяжного конфлікту, адже відомо, що у розмові 10 липня з кількома німецькими високопосадовцями (Кундтом, д-р Фюлем і фон Бюловом) Г. Кох прямо заявив, що “українського уряду немає. Можна взяти до уваги лише приязний український народ, але не союзну українську державу”Гунчак Т. ОУН - поміж колабораціонізмом і резистансом. - Режим доступу: http://www.anvsu. org.ua/mdex.files/Articles/Gunchak01.htm#_edn41. І це незважаючи на те, що 11-12 липня 1941 р. “всі українські угрупування Львова, включаючи групу ОУН Мельника і за винятком групи Бандери, запевнили офіцера по зв'язку з ОКВ (капітан проф. д-р Кох) у своїй лояльності щодо німецьких органів влади і заявили про бажання взяти участь у позитивній перебудові (країни)”Косик В. Україна під час Другої світової війни 1938-1945. - С. 580 (док. № 64).. Згодом, 14 серпня ОУН-Б у своєму “берлінському” меморандумі щодо вимоги Німеччини ліквідувати український уряд, прямо заявила, що “Всі старання проводу ОУН увійти в контакт з німецькими політичними установами Райху, щоб погодити політичну основу й спільну тактику, залишилися безуспішними. [...] Відповідальність за це не лежить в жодному випадку по стороні ОУН. Також у перші дні війни пан капітан проф. д-р Кох не спромігся дати жодної відповіді провідникові ОУН на питання політичного змісту”Там само. - С. 590-591 (док. № 75).. Як бачимо, українські націоналісти ставили у провину Г Кохові фіаско в налагодженні українсько-німецької співпраці.

Будучи представником А. Розенберґа у групі армій “Південь”, 26 липня того ж року він повідомляв про успіх підпільних груп ОУН-Б на всій території України, незважаючи на заходи, вжиті поліцієюТам само. - С. 128.. Подальші дії поліції щодо обмеження впливу ОУН-Б не дали бажаних наслідків, у вересні 1941 р. повідомлялося про “пожвавлення пропаганди за Бандеру. Збір підписів, щоб домогтися дозволу для Бандери повернутися у свою країну. Постійне поширення старих листівок про уряд Стецька й демонстрації за незалежність. Також поширення негативної відповіді Бандери на вимогу професора Коха [.] розпустити уряд Стецька”Там само. - С. 597 (док. № 86)..

В атмосфері фактичного несприйняття українським націоналістичним підпіллям своєї місії, Г. Кох у той час лише спорадично з'являвся на українській політичній сцені, вочевидь, відіграючи не завжди самостійну роль. Наприклад, 8 серпня 1914 р. С. Бандеру та Я. Стецька заарештували на доручення Абверу, за “українські справи” в якому у той час відповідав Г. Кох, який цілком міг, як вважає історик В. Косик, дати таке дорученняКосик В. Правда історії. Роки окупації України 1939-1944: зб. статей / В. Косик. - Київ: Українська видавнича спілка, 2008. - С. 43.. Ще одним прикладом може бути візит до митрополита А. Шептицького у 1942-му після засудження ним нацистської політики масового знищення євреїв. Зокрема, Г. Кох був одним з трійці німецьких фахівців з українського питання (двоє інших - Отто Вехтер та Альфред Бізанц), які намагалися “присоромити” митрополитаХом'як О. Андрей Шептицький піввіку оберігав Церкву та її вірян / О. Хом'як [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wz.lviv.ua/far-and-near/130156-andrei-sheptytskyi-pivviku- oberihav-tserkvu-ta-ii-virian.

Ще одна маловідома сторінка Кохової біографії - перебування у Києві та Наддніпрянщині, про що не дізнаєшся із сучасних енциклопедичних гасел (див. покликання 1). Мабуть, непереконливо звучить допис 1970-х років про те, що “під час гітлерівського походу на Схід проф. Ганс Кох перебував в Україні виключно з місією збереження історичних і культурних пам'яток”О. П. Помилкові твердження / О. П. // Свобода: український щоденник (Дзерзі Ситі і Ню Йорк). - 1977. - 12 січня.. Відомо, що 5 жовтня 1941 р. той повідомляв про пожежу Києва, яка відбулася 24-29 вересняМалаков Д. Київ у перші дні окупації (19-28 вересня 1941 року) / Д. Малаков // Бабин Яр: масове убивство і пам'ять про нього: матеріали Міжнародної наукової конференції. - Київ, 2012. - С. 162.. Того ж дня Г. Кох - “уповноважений міністерства окупованих східних областей” - повідомив, що у Києві знищено майже 35 тисяч осібМалаков Д. Молитви та міфи. У Бабиному Яру лежать не лише євреї [Електронний ресурс] / Д. Малаков. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/molitvi_ta_mifi_u_ babinomu_yara_ lezhat_ne_lishe_evreyi.html.

Нині важко пояснити поведінку Г Коха під час масового знищення цивільного населення Києва, передусім євреїв, однак її можна оцінювати, використовуючи модель поведінки очевидців Голокосту - тих “страхітливо нормальних людей”, які були поряд з жертвами нацистського режиму, однак залишалися спостерігачами злочину. Адже це - один з варіантів, який обирає “нормальна людина”, опинившись на роздоріжжі геноциду - залишитися пасивним статистом біди, в якій опинився “чужий”, сприяти його порятунку чи стати злочинцемГон М. Геноциди першої половини ХХ століття: порівняльний аналіз / М. Гон. - Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 2009. - С. 109.. Непросто нині читати спогади його хрещеника - Е. Цеклера - про поведінку Г. Коха у цих подіях: “Дядько Ганс Кох розповідав:

- Цивільна адміністрація Києва, а також СС і об'єднання поліції повідомили вермахту, що євреї Києва повинні зібратися на певних вулицях, бо їх будуть евакуювати. Завданням вермахту було перекрити ці вулиці. Понад 20 000 єврейських чоловіків, жінок і дітей з валізами в руках ішли до місць збору, що були позначені плакатами. їх погнали до великого яру неподалік від міста, який називався Бабин Яр. Як згодом виявилося, там було не 20 000, а понад 30 000 людей. Вони мусили роздягатися. їх розстріляли.

- Двадцять тисяч людей розстріляли?

- Так.

- Як, з автоматів?

- Ні, есесівці розстрілювали їх по одному. Вони кричали, притискаючи до себе своїх дітей. Трупи падали один на одного.

Ні, дядько Кох не бачив цього, це розповідали згодом, але люди в місті чули постріли ще два дні. Есесівців, які “працювали” багато годин, замінили на інших. Це була важка робота, ввечері їм дали самогону. Коли з'ясувалося, що відбувається, до Коха прийшли українські друзі, які були одружені з єврейками, й попросили про допомогу. Ні, вермахт ні про що не здогадувався, і сам Кох як член ІІ відділу (Абвер) нічого не знав. Усі думали, що йдеться про евакуацію євреїв”Цеклер Е. Ганс Кох / Е. Цеклер; упоряд. І. Монолатій; пер. з нім. Г Петросаняк. - Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 2016. - С. 36..

Згідно зі спогадами Миколи Величківського, у цей час у Києві “німці вже почали поводитися по-звірячому, нищили людей, але, поки що, жидівського походження, хоч на вулицях зустрічалися забиті й нежиди”Величківський М. Сумні часи німецької окупації (1941-1944 роки) / М. Величківський // Визвольний шлях: суспільно-політичний і науково-літературний місячник. - Лондон, 1965. - Кн. 1(203). - С. 47., а тому позиція Г. Коха - представника вищої німецької влади - мала б бути, щонайменше, визначальною. Натомість 5 жовтня 1941 р. під час зустрічі з представниками Української Національної Ради, яка відбулася в Головному німецькому управлінні, він .високий, у військовій уніформі німець”Там само. - С. 47) радив змінити російські назви київських вулиць на українські, створити українську поліцію, а також перебрати керівництво церквою до своїх рук. Він також зауважив, що “...ми, німці, не ті, що були в 1918 році”Там само. - С. 48., натомість українці й надалі стверджували, що він “. по духу був більш українцем, ніж німцем”, щоправда констатуючи: “. для нас, українців, настали не ті часи, яких ми чекали”Там само. - С. 48, 49..

Невідомо, за які ініціативи в окупованій столиці, Г Коха італійські журналісти (з країни-союзниці нацистської Німеччини) прозвали “Батьком Києва”, відзначаючи його популярність серед місцевих українцівОнацький Є. Враження з України кап. Ганса Коха / Є. Онацький // Український вісник (Берлін). - 1942. - 12 липня.. Ймовірно, йшлося про якісь громадсько-культурні ініціативи, зокрема й т. зв. “охоронну записку” з його підписом на брамі собору св. Софії. Заразом, остання воєнна доба в біографії Г Коха досі є найбільш контроверсійною та замовчуваною у його життєписі. Видимим позитивом Кохової діяльності у цей час була його активність як члена німецької репатріаційної комісії у Львові: “у репатріяційній комісії [.] працював проф. д-р Ганс Кох [.] було сказано, що крім німців можна вписувати на репатріяційну листу й тих українців, яким грозила небезпека від большевиків за їх громадсько-політичну діяльність”Голіят Р. Німці про Галичину (частина 3) / Р. Голіят // Свобода: український щоденник (Дзерзі Ситі і Ню Йорк). - 1979. - 16 листопада..

Після закінчення Другої світової війни Г. Кох деякий час був пастором в Австрії - в альпійських селах Шлядмінґ і Бад АузеПулюй О.-Г. Осінь 1939. З листів польової пошти [Електронний ресурс] / О.-Г Пулюй. - Режим доступу: http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2009/06/1939.html, а згодом - у Мюнхені, де організував Інститут Східної Європи, був професором тамтешнього Університету ім. Людовика-Максиміліяна, ректором Вищої школи політичних наук, постійним членом кураторії Українського Вільного Університету, а також дійсним членом НТШЛужанський В. Пам'яті проф. д-ра Ганса Коха / В. Лужанський // Свобода: український щоденник (Дзерзі Ситі і Ню Йорк). - 1959. - 24 квітня.. Однак це вже цілком інша, науково-академічна сторона діяльності Г. Коха як знаного експерта в царині історії, культури та духовності Східної Європи та України зокрема. На жаль, сьогодні ці сторінки його біографії більше знані українцям, аніж перипетії його участі у двох світових війнах на українських землях.

Тому-то для багатьох залишаються аксіомою думки українського вченого Івана Мірчука, висловлені з нагоди 60-річчя Г Коха: “.проф. Ганс Кох є громадянином двох світів: німецького та українського. Він не тільки виріс на українській землі, він виріс із неї. [.] Коли після розпаду Австрії, наш Ювілят зголосився до Української Галицької Армії, то причиною такого його кроку було не бажання робити військову кар'єру чи створити собі базу існування [...] він тут же не був чужою людиною, яка, з різних міркувань, пішла на службу внутрішньо-чужої справи, але почував себе, як свій, між своїми, і по цей і той бік Збруча, як громадянин великої, хоч бідної спільної Батьківщини. [.] Про Коха як східно-європейського історика, не приходиться нині говорити, бо його праці в тій ділянці є предметом загального вже признання. [...] Обсяг його інтересів незвичайно широкий [...] він звертає пильну увагу і на політичні, соціальні і економічні моменти історії та одночасно і на церковно-релігійні проблеми. З такою шириною поглядів, спертою на безпосередньому досвіді, ледве чи можна зустрінути сьогодні якогось другого історика Сходу”Мірчук І. Проф. д-р Ганс Кох (З нагоди його 60-ліття) / І. Мірчук // Там само. - 1954. - 31 липня..

Коли напровесні 1959 р. Ганс Кох помер, український американський щоденник “Свобода” помістив цю звістку на своїй передовиці під заголовком “Помер проф. д-р Ганс Кох, німецький знавець України”Див.: Свобода: український щоденник. - 1959. - 11 квітня.. І це зайве підтвердження того, що він був передусім і завжди сином свого народу - вояком і вченим. Історія Ганса Коха - це, звісно, його власні ігри з долею і недолею, балансування між “своїм” і “чужим” народами, сповідування патріотизму й партійної належності, численні втечі без кінця, активне поборництво східноєвропейськості в цілому і українськості зокрема. Саме тому правдивий життєпис цього знаного і незнаного вояка й ученого ще не написано ані представниками його народу, ані нами, українцями.

Непроста біографія Г Коха промовисто свідчить про наявні проблеми прочитання окремих фактів історії міжвоєнна та Другої світової війни. їхнє розуміння коригуватиме вже усталені догми про німецько-українські та українсько-німецькі взаємини в новітній історії України, участь у них зовнішнього чинника, “третьої сили”.

По-перше, позаяк досі факти участі окремих галицьких німців у Визвольних змаганнях 1918-1920-х рр., серед них - і Г Коха, трактувалися виключно як підтримка українських державотворчих зусиль, треба переглянути тезу, що усі як один німецькі офіцери на службі УГА були заповзятими українофілами. Галицькі (і не лише) німці мусили - з різних причин - робити свій вибір в кількох площинах. А тому площина політична чи, пак, партійна в умовах повоєнної європейської геополітичної шахівниці була вже надто визначальною. Переконаний, що Кохове націонал-соціалістичне “минуле” (як і ще кількох німецьких офіцерів в УГА), не було чимось винятковим.

По-друге, мусимо зберігати певну дистанцію, щоб не піддатися спокусі глорифікації Г. Коха лише за його позірну проукраїнську позицію як колишнього сотника УГА, документально обґрунтовуючи його місце і роль надалі в заплутаному трикутнику німецько-польсько-українських взаємин міжвоєння. Віддаючи належне науковим та громадським ініціативам Г. Коха у передвоєнному десятилітті, найімовірніше інспірованими спецслужбами Третього Райху, треба прийняти як факт застереження польської сторони, яка трактувала приїзди Г. Коха до Галичини не інакше, як “німецькою пропагандою в українських колах”. Адже Г. Кох залишався, поряд із іншими чужинцями - учасниками Визвольних змагань 1918-1920-х рр., відомим німецьким інформатором у “східноєвропейських справах”.

По-третє, місце і роль Г. Коха за лаштунками Другої світової війни ще далекі від об'єктивних оцінок, адже досить мало відомо про Кохові суперечки з українськими націоналістами, заперечення щодо проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 р., його мовчання під час масового знищення цивільного населення у Бабиному Ярі в 1941 р. Тут позиція Г. Коха виглядала досить стриманою та неконкретною. Нестача інформації лише ускладнює намагання сучасних дослідників зрозуміти його вчинки під час Другої світової війни.

Їх, вочевидь, слід оцінювати з позицій його належності до панівної на той час нацистської ідеології та військового обов'язку - від чого він ніколи не відмовлявся.

Відтак перед нами проблема того, чи маємо право, а якщо маємо, то як саме оцінювати тексти колись або нині написані “нормальними людьми”: “...ми єдиним дотиком пера закреслюємо винуватість одних і страждання інших, відмовляємося від елементарної справедливості задля карикатурної ідеї, що спала на думку якомусь навіженому. Звичайно ж, і ті, і ті зліплені з одного тіста, але справедливість хвалить чи карає за скоєні вчинки, і тільки в цьому вона відрізняється від співчуття, яке застосовується щодо істот, а найбільше - до антропології, що вивчає радше настрій людини, ніж той чи інший окремо взятий вчинок”ТодоровЦ. Обличчям до екстреми / Ц. Тодоров; пер. з фр. Я. Салиги. - Львів: Літопис, 2000. С. 206..

Размещено на Allbest.ru