У пропонованій розвідці ми поведемо мову не так про сам “Адельфотес”, 425-ліття якого власне відзначаємо, як про культурний контекст, в якому він з'явився на світ. І справді, наша новітня історико-філологічна наука, від Кирила Студинського до Василя Німчука і Ярослава Ісаєвича, досить ґрунтовно дослідила цю видатну пам'ятку староукраїнської лексикографії, розкривши її джерела, типографічні та палеографічні особливості, наукову вартість, а також вплив, який вона справила на розвиток української та всієї східнослов'янської мовознавчої думкиСтудинський К. “Адельфотес”, граматика, видана у Львові в р. 1591 / К. Студинський // Записки НТШ. - Львів, 1895. - Т 7, кн. 3. - С. 1-42; НімчукВ.В. Мовознавство на Україні в XtV-XVH ст. / В.В. Німчук. - Київ, 1985. - С. 44-68; Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Я. Ісаєвич. - Львів, 2002. - С. 141-142. . Що ж стосується духу епохи, яка породила феномен “Адельфотеса”, то він в дотеперішніх студіях зазвичай залишався поза увагою дослідників. Отож, спробуємо якоюсь мірою заповнити цю прогалину.

Почнімо з констатації того факту, що в духовному житті України останньої чверті ХУІ - першої половини ХУІІ ст. відбулися радикальні зрушення. Культурний поступ, який пережила Україна в цей період, мав переломне значення в історичній долі українського народу. Це був справді унікальний час в історії соціального, політичного і духовного розвою українського суспільства. Він характеризувався небаченим досі розквітом культури, мистецтва, літератури, активізацією церковно-релігійного життя. Ось основні дати і віхи цього воістину духовного злету:

- 1574 р.: початок масового книгодрукування на українських землях;

- 1576/77 рр.: заснування Острозької академії;

- 1581 р.: вихід у світ першої друкованої Біблії церковнослов'янською мовою;

- 1586 р.: реорганізація Львівського братства і створення при ньому школи вищого типу;

- 1596 р.: Берестейська церковна унія;

- 1615 р.: організація Київського братства і початок діяльності культурно - освітнього гуртка при Києво-Печерській лаврі;

- 1617 р.: реформа василіанських монастирів і покладення на них культурно - освітньої місії;

- 1632 р.: заснування Києво-Могилянського колегіуму й початок могилянської епохи.

Відзначаючи культурний прогрес України кінця XVI - першої половини XVII ст., Михайло Грушевський назвав цей період першим українським національно - культурним відродженням, а Дмитро Чижевський зарахував його до блискучих, великих епох в історії УкраїниГрушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці / М. Грушевський. - Київ; Львів, 1912. - С. 3. Чижевський Д. Історія української літератури / Д. Чижевський. - Нью-Йорк, 1956. - С. 209. . Високу оцінку культурним процесам в Україні того часу дають і зарубіжні дослідники. Наприклад, відомий російський учений І.М. Голєніщев-Кутузов писав: “Якщо пильніше глянути на розвиток Західної Русі в кінці XVI - на початку XVII ст., дивує справді революційний стрибок (після тривалої еволюції) в царині культури”Голенищев-Кутузов И.Н. Гуманизм у восточных славян (Украина и Белоруссия) / И.Н. Голенищев-Кутузов. - Москва, 1963. - С. 51-52. .

І тут виникає питання: яка типологія цього історичного явища? Інакше кажучи, яку природу мав цей культурний злет - залишався типово середньовічним чи, може, вже мав на собі духовну печать XVI ст.?

Наша історична наука значною мірою вже дала відповідь на це питання. Так, М. Грушевський, характеризуючи суть “першого національного відродження нашого”, писав, що воно “сильно, хоч і ненадовго заблисло блиском і політичної мислі, і національного усвідомлення, і розвоєм артистичної творчості, приготувавши ту цікаву своєрідну культуру, яка розвинулася особливо там, де на ґрунті народнім витворилися певні інтелігентські чи напівінтелігентські верстви, і, сполучивши у своїм обиході народні елементи життя з певними вимогами вищої культурности, дали і в сфері артистичної творчості цікаві взірці сеї сполуки старої традиції з новими впливами”Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII віці. - С. 3. . У подібному методологічному ключі оцінював досягнення суспільного й культурного прогресу кінця XVI - першої половини XVII ст.І. Франко. В одній зі своїх історико-літературних розвідок він наголошував: “Се й була доба, в котрій розпочався було здоровий розвій духовий і літературний на більш або менш ясно відчутній національній, южно-руській основі. В тіснім сполученні з Польщею, запозичаючись головно в неї культурним добром, але в значній часті черпаючи його й прямо з Західної Європи, розвиваються в тім часі южно-руські школи, міщанські просвітньо-релігійні організації (братства), друкарні, росте література, відповідна до потреб часу”Франко І. Літературне відродження Полудневої Русі і Ян Коллар / І. Франко // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. - Київ, 1981. - T. 29. - С. 40; Аналогічну оцінку зазначеній епосі дав І. Франко в “Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.". Див.: Франко І. Зібрання творів: у 50 т / І. Франко. - Київ, 1984. - T 41. - С. 229. .

Як бачимо, обидва наші вчені відзначають два суттєві аспекти культурного піднесення кінця XVI - першої половини XVII ст.: національну основу і зовнішні впливи. Суттєво те, що М. Грушевський називає ці впливи “новими”, а І. Франко кваліфікує їх такими, що відповідали “потребам часу”. Інакше кажучи, І. Франко та М. Грушевський ставлять українську культуру кінця XVI - першої половини XVII ст. у загальноєвропейський культурний контекст і пов'язують її з духовною квінтесенцією XVI ст. - Реформацією.

Висловлювання І. Франка та М. Грушевського про значний вплив Реформації на українське духовне життя кінця XVI - першої половини XVII ст. значною мірою виражали загальну думку на цю проблему української історіографії XIX - початку XX ст. Серед її чільних представників панувало переконання про значне поширення реформаційних течій в Україні та про їхній відчутний вплив на українську духовність доби першого культурно-національного відродження. Твердження про великі успіхи реформаційної пропаганди в Україні можна легко знайти в працях українських істориків, зокрема М. Костомарова, П. Куліша, М. Драгоманова, О. Левицького, І. Малишевського, а також в дослідженнях з історії літератури М. Максимовича, П. Житецького та ін. Див.: Паславський І. Реформація та її впливи на українське духовне життя в історіософії М. Грушевського / І. Паславський // Михайло Грушевський. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції, присвяченої 125-й річниці з дня народження М. Грушевського. - Львів, 1994. - С. 162-164. .

На наш погляд, висновки українських учених про відчутні реформаційні впливи на українське духовне життя кінця XVI - першої половини XVII ст. є науково обґрунтованими. Реформація в Україні справді мала свій вияв. Та інакше, зрештою, і не могло бути. Україна, як складова європейської культурної спільноти, просто природно не могла уникнути тих суспільних процесів, які відбувалися тоді в Європі. І річ тут не в самих тільки впливах. Дмитро Чижевський, застосовуючи загальноєвропейську схему культурного розвитку до українського минулого, цілком справедливо писав, що “український культурний розвиток мусимо визнати складовим елементом загальноєвропейського, українську культуру - елементом європейської цілости; коли український культурний розвиток проходив ті самі стадії, що й європейський взагалі, то не тому, що на Україну приходили ззовні “впливи”, на Україні діють “чинники” і “фактори” чужого походження, а тому, що Україна, яко частина європейської культурної цілости, переживає ті самі внутрішні процеси, що й цілість, до якої вона належить”Чижевський Д. Культурно-історичні епохи / Д. Чижевський. - Авґсбурґ; Монреаль: Накл. T-ва прихильників УВАН (Slavistica). - 1978. - № 78. - С. 5. .

Справді, в культурному житті України кінця XVI - першої половини XVII ст. відбуваються явища, які за своєю суттю і формальними ознаками типологічно близькі до реформаційних. Попри такий промовистий факт, як поява густої мережі різних протестантських сект і течійРееєтр численних протестантських громад: Грушевський М. 3 історії релігійної думки на Україні / М. Грушевський. - Київ, 1992. - С. 64-67. , виразно простежуємо й типово реформаційні процеси: зростання ролі громад у церковному житті (братства) і виникнення інституту церковних проповідників, загострення інтересу до живої народно-розмовної мови (переклади Св. Письма) і поява дисидентської літератури з раціоналістичною критикою церковних догматів, розквіт містицизму і посилення аскетичних настроїв у суспільствіДив.: Нічик В.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI - початок XVII ст.) /

М. Нічик, В.Д. Литвинов, Я.М. Стратій. - Київ, 1990. - С. 64-371; КашубаМ.В. Реформаційні ідеї в діяльності братств на Україні (XVI-XVII ст.) / М.В. Кашуба // Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації: зб. наук. праць. - Київ, 1991. - С. 26-51. . Знаменно, що всі ці явища і факти відбувалися на тлі активного формування національної свідомості українського народу, яка на зламі XVI-XVII ст. піднялася на якісно новий рівеньДив.: Крип'якевич І.П. До питання про національну самосвідомість українського народу в кінці XVI - на початку XVII століття / I.П. Крип'якевич // Український історичний журнал. - 1966. - № 2. - С. 82-84; Дашкевич Я. Національна самосвідомість українців на зламі XVI-XVII століть / Я. Дашкевич // Сучасність. - 1992. - № 3. - C. 65-74; Сисин Ф. Поняття нації в українській історіографії 1620-1690 pp. / Ф. Сисин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Київ, 1992. - Вип. 1. - С. 49-79; Chynczewska-Hennel T. Swiadomosc narodowa szlachty ukrainskiej i kozaczyzny od schylku XVI - do polowy XVII w. / Т. Chynczewska-Hennel. - Warszawa, 1985. .

Але реформаційні впливи були не єдиним зовнішнім чинником, що активізував національно-культурні процеси в Україні в кінці XVI - першій половині XVII ст. Українська духовність того часу, хоч і дещо припізніло, але активно всотувала елементи й ідеї європейського Ренесансу. Наша історико-філософська наука останніх десятиліть минулого століття досить аргументовано розкрила ренесансно-гуманістичний характер діяльності міських братств, зокрема в царині налагодження масового книгодрукування, організації шкіл гімназіального типу, стимулювання літературного процесу світського характеру. В середовище братчиків усе глибше проникають ідеї економічного підприємництва, правової справедливості, політичної свободи і громадянського служіння. Завдяки діяльності братств серед української суспільності активніше утверджується культ діяльного громадського життя і спільного блага, культ писаного і мовленого слова, культ історичної пам'яті і служіння Вітчизні - весь той комплекс ідей і суспільних вартостей, який у сучасній науці дістав назву громадянського гуманізму і який сформувався в Європі в епоху ВідродженняДив. головно: Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. / I.В. Паславський. - Київ, 1984. - С. 106-124; Його ж: Утвердження ідей громадянського гуманізму на Україні // Паславський І. Гисихія і Раціо. Філософський світ української культури середніх віків і ранньомодерного часу / I.В. Паславський. - Львів, 2015. -

354-376; Кюрія філософії на Україні: в 3 т. - Київ, 1987. - Т. 1. - С. 182-265; Філософія Відродження на Україні. - Київ, 1990. - С. 65-154; Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні.! деї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV - початку XVII ст. / В. Литвинов. - Київ, 2000. - С. 327-405. .

Однією з визначальних ознак духовного життя Європи в добу Ренесансу і Реформації (XV-XVI ст.) були так звані гуманістичні студії (studia humanitatis), головним об'єктом яких уперше від часів античності стала людина. Гуманістичні студії - це гуманітарні науки, зокрема філологія, історія, моральна філософія (етика), а також математика, астрономія, музика, медицина, право. Серцевиною гуманістичних студій була наука про слово, яка включала три словесні дисципліни - граматику, риторику й діалектику (тривіум). Ці навчальні предмети були головними в системі ренесансно-реформаційної освіти і разом з арифметикою, геометрією, музикою і астрономією (квадривіум) входили до складу так званих семи вільних мистецтв (artes liberales). Власне ці науки стали активно впроваджувати в навчально-освітню практику українських шкіл, які в той час почали виникати в Україні.

Першим науково-освітнім закладом, у якому почалися систематичні заняття з предметів тривіуму й квадривіуму, була відома школа (гімназіум, “тримовний ліцей”), створена при Острозькому науково-культурному центрі близько 1577 р. Дзюба Е.Н. Просвещение на Украине и его роль в укреплении связей украинского народа с русским и белорусским (вторая половина XVI - первая половина XVII в.). / Е.Н. Дзюба. - Киев, 1987. - С. 56-67; МицькоІ.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636) / І. Мицько. - Київ, 1990. - С. 25-26. її засновник князь Костянтин Острозький приділяв велику увагу вивченню семи вільних наук, бо вбачав у них джерело піднесення освіти й культури в суспільстві. “Закладанє школ и наук вольных" посідало центральне місце в його планах обнови української церквиДив.: Лист К. Острозького до І. Потія від 21 червня 1593 р. // Русская Историческая Библиотека (далі - РИБ). - Санкт-Петербург, 1903. - Т. 19. - С. 587. . Заснована в 1585-1586 рр. Львівська братська школа також діяла за системою західноєвропейських гімназій, у яких вивчення семи вільних мистецтв було стрижнем усього науково-освітнього процесуІсаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. / Я. Ісаєвич. - Київ, 1966. - С. 132-136. . В програмному документі цієї школи перед учнями ставили завдання вивчати граматику, “до бол - ших наук приступуючи, ко диалектице и риторице”Diplomata statuaria а patriarchis orientalibus Confraternitati Stauropigianae Leopolensis (15861592). Юбилейное издание в память 300-летнего основания Львовского Ставропигийского Братства. - Львов, 1895. - Т. 2. - С. 29. . У королівському привілеї 1590 р. Львівську братську школу офіційно названо “школою для заняття вільними мистецтвами”Цит. за: Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. - С. 132. . Та головним навчальним закладом, у якому пишно розквітли artes liberales, була, звісно, Києво-Могилянська колегія, заснована 1632 р., що в короткому часі стала зразком для десятків навчальних закладів по всій УкраїніХижняк З.І. Києво-Могилянська академія / З.І. Хижняк. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Київ, 1981. - С. 56-67. .

Передові представники тогочасної української еліти, маючи перед собою багатий досвід сусідніх європейських народів, чітко усвідомлювали вагу і значення словесних наук для розвитку освіти й духовної культури взагалі. Це, зрештою, підтверджують автори та видавці львівського “Адельфотеса” 1591 р. У передмові до цього видання, зокрема, читаємо, що граматика - це “ключ, отверзаяй ум разуміти писанїя, от нея же (.) трудолюбивїи достизают дїялектики, риторики, мусики, арїтметики, геометрїи й астрономїи, и семи же седми, яко же нЬкїим сосудом разсужденїя, почерпаєм источник философии, разумивающе же и врачества, ко благоискуству превосходим всесовершенного богословїя”Цит. за: Студинський К. “Адельфотес”, граматика, видана у Львові в р. 1591. - С. 5. . Як бачимо, тут виразно окреслено шлях засвоєння наукових знань: від граматики, через сім вільних наук до предметів вищого порядку - філософії й теології.

Отже, граматична наука, як “корінь" знання і освіти, як “ключ" до зрозуміння й осягнення всіх інших наук, стає головним об'єктом наукових зацікавлень українських учених кінця XVI - першої половини XVII ст. При цьому наші філологи пішли власним шляхом: використовуючи досягнення тогочасної європейської граматичної науки, головно в царині латинської та старогрецької мов, вони спрямували свої зусилля на науково-теоретичне опрацювання церковнослов'янської мови як символу старокиївської культурно-національної традиції. Такі видатні вчені-філологи того часу, як Лаврентій Зизаній, Мелетій Смотрицький і Памво Беринда, прагнули науково-теоретичним опрацюванням церковнослов'янської мови поставити її в один ряд зі світовими мовами - латинською та грецькою - і засвідчити таким способом загальнолюдське значення східнослов'янської культурної традиції, її рівноправність з іншими визнаними культурними традиціями християнського світу - грековізантійською та латиноримською.

Головним завданням науково-теоретичної розробки церковнослов'янської мови Л. Зизаній, М. Смотрицький та інші вважали кодифікацію цієї мови, тобто повернення їй первісних, так би мовити, класичних норм. Цей принцип зближував їх із теорією і практикою вчених-філологів Відродження, які, як відомо, віддаючи перевагу класичній латинській мові над середньовічною, наполегливо виправляли “вульгарну” латину.

львівський адельфонтес підручник мова

Першими в Україні спробували укласти граматику церковнослов'янської мови вчені “славного града Острога" на прохання “жителей столицы великаго князства литовского града Вильни”. їхня “Кграматыка Словенска языка”, яка ще значною мірою ґрунтувалася на середньовічних південнослов'янських граматичних традиціях, була видрукувана в цьому ж “граді Вільні” 1586 р. Див.: Німчук В.В. Систематичний підручник церковнослов'янської мови “Грамматіка словенска" Л. Зизанія / В.В. Німчук. - Київ, 1980. - С. 8-9; Його ж. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст. - С. 68-89. .

Другою друкованою працею в історії української мовознавчої науки був “Адельфотес" 1591 р. - “одне з найвизначніших видань Львівського братства”, як його характеризував академік Я. ІсаєвичІсаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. - С. 141. . Його справжня назва “Грамматіка доброглаголивого єллинословенскаго языка”, а слово “адельфотес”, поміщене на титульній сторінці, по-грецьки означає “братство" і вказує на інституцію, що підручник уклала й видала. І справді, в підготовці до друку цього видання брали участь “спудеї" Львівської братської школи під керівництвом викладача, вченого грека-емігранта Арсенія ЕлассонськогоСтудинський К. “Адельфотес”, граматика, видана у Львові в р. 1591. - С. 3-4. .

Цей теоретичний підручник грецької мови написаний паралельно двома мовами: грецькою і “словенською”. “Грамматіка. ” 1591 р. тривалий час була єдиним підручником грецької мови у східнослов'янських школах. Вона на практиці показала те, що теоретично доводили українські вчені того часу, - рівноцінність грецької і церковнослов'янської мов. Водночас її поява заохочувала до написання спеціальних граматик церковнослов'янської мовиТам само. - С. 34-42. .

І така граматика незабаром з'явилася. Це була “Грамматіка словенска" Л. Зизанія, що вийшла друком 1596 р. у Вільні. Вона належить до найраніших оригінальних граматичних праць східних слов'ян. її автор першим спробував осмислити будову церковнослов'янської мови на основі граматичної теорії свого часу, а також нормалізував правопис східнослов'янського письменства.

“Грамматіка словенска" Л. Зизанія довго була навчальним посібником церковнослов'янської мови в братських школах і помітно вплинула на дальший розвиток мовознавства в Україні. її ідеї та положення згодом поглибив у своєму підручнику церковнослов'янської мови М. Смотрицький.

М. Смотрицький був глибоко обізнаний не тільки з українською граматичною теорією, а й із тогочасною європейською філологічною наукою, зокрема ґрунтовно опанував праці К. Ласкаріса, Ф. Меланхтона, Е. Альвара, М. КрузіяНімчукВ.В.М. Смотрицький - теоретик і дослідник церковнослов'янської мови / В.В. Німчук // Мовознавство. - 1979. - № 6. - С. 21-22. . Досконало знаючи церковнослов'янські тексти, М. Смотрицький тривалий час викладав мову в школах Острога, Вільна, Києва. Свій підручник під назвою “Грамматіки славенския правилноє синтагма." (вийшов друком 1619 р. у м. Ев'є, що біля Вільна) він створив під час викладання в Київській братській школі (1616 - перша половина 1618 p.). Своєю граматикою М. Смотрицький заклав міцні основи не тільки української, а й усієї східнослов'янської лінгвістики. До середини XVIII ст. вона була єдиним підручником із граматики у школах України, Росії та Білорусі. Велику популярність мала праця М. Смотрицького в XVII-XVIII ст. у Болгарії, Хорватії, Македонії, Молдавії. Вона була відома й за межами ареалу функціонування церковнослов'янської мови: збереглося кілька перекладів її латинською мовоюЙого ж. Граматика М. Смотрицького - перлина давнього мовознавства / В.В. Німчук. - Київ, 1979. - С. 90-110. . У новітні часи граматична праця видатного українського філолога була важливим джерелом слов'янського національно-культурного відродження. На початку ХІХ ст. її творчо використав основоположник наукових славістичних студій Йозеф ДобровськийWeingartM. Dobrovskeho Institutions / M. Weingart. - Bratislava, 1926. - C. 1: Cirkevneslovanske mltivnice pred Dobrovskym. - S. 60-61. .

Зазначимо, що розвиток граматичної теорії наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. відбувався в тісному зв'язку з розробкою лінгвістичних проблем прикладного характеру, насамперед у галузі церковнослов'янської й тогочасної української лексикографії. Вже на початку 80-х pp. XVI ст. з'являється “Лексис з толкованієм словенских слов просто” - перший із відомих українських лексиконів. Реєстр цього лексичного словника становлять малозрозумілі чи невідомі для широкого загалу церковнослов'янські слова різного походження (слов'янського й неслов'янського), що вживалися в найуживаніших тоді конфесійних текстах. До реєстру ввійшли й українські слова. Хоча “Лексис с толкованієм словенских слов просто” - незавершена, багато в чому ще не досконала праця, він став знаменним явищем у староукраїнській лексикографії як перша спроба укладення церковнослов'янського словника. Маємо досить підстав уважати, що ним користувалися під час укладання своїх словників лексикографи наступного покоління - Л. Зизаній і П. Беринда. В цьому сенсі він відіграв свою позитивну роль у розвитку лексикографічної науки в УкраїніНімчук В.В. Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською / В.В. Німчук. - Київ, 1980. - С. 55-69. .

Л. Зизаній 1596 р. одночасно зі своєю “Грамматікою словенскою” видав у Вільні окремою брошурою “Лексис" - церковнослов'янсько-український словник, аби полегшити українській грамотній публіці читання й розуміння духовної літератури, написаної церковнослов'янською мовою. Лексичний матеріал Л. Зизанія свідчить, що автор словника добре знав церковнослов'янську й українську мови, виявив обізнаність із класичними мовами. Перекладна частина “Лексису” наочно демонструвала великі літературні можливості староукраїнської мови, її словникове багатство.Л. Зизаній перший в українському мовознавстві розробив і застосував основні лексикографічні методи укладання словникаТам само. - С. 86-87. .

Справу Л. Зизанія успішно продовжив П. Беринда, який 1627 р. видав у Києві свій славнозвісний “Лексикон славеноросській" - великий церковнослов'янсько - український словник. Вихід у світ цієї фундаментальної праці став подією не тільки в українській, а й в усій східнослов'янській лексикографії, оскільки автор у ній підсумовував усі попередні надбання й окреслював якісно новий, вищий етап розвитку. Книга П. Беринди була помітним явищем і в європейській лексикографії взагалі, адже протягом усього XVII ст. вона стала найбільшим зібранням словникового багатства однієї з найпоширеніших і найрозвиненіших мов своєї доби - церковнослов'янської, яка в певних галузях була знаряддям освіти й культури східнослов'янських, південнослов'янських і східнороманських народівТам само. - С. 100. .

Поява “Лексикону славеноросського” П. Беринди була не тільки новим кроком у розвитку філологічних досліджень в Україні, вона засвідчувала суттєве зрушення в суспільній свідомості у ставленні до національної, народнорозмовної мови.

Українські вчені того часу поступово переходять від нагромадження народнорозмовного лексичного матеріалу до створення на його основі систематизованого підручника “простої” мови. їхні зусилля увінчалися появою 1643 р. “Грамматыки словенской” Івана Ужевича - першої науково опрацьованої граматики української мовиДив.: Горбач О. Рукописна “Граматыка словенская” Івана Ужевича з 1643 й 1645 років / О. Горбач // Наукові Записки Українського Технічно-Господарського Інституту. - Мюнхен, 1967. - Т 16 (17). - С. 3-22; Кудрицький Є.М. Іван Ужевич - український граматист XVII ст. і його праця / Є.М. Кудрицький // Мовознавство. - 1970. - № 1. - С. 35-48; Жовтобрюх М.А. “Граматыка словенская” Івана Ужевича - пам'ятка староукраїнської літературної мови / М.А. Жовтобрюх // Слово і труд. До сімдесятиріччя академіка І.К. Білодіда. - Київ, 1976. - С. 167-179. . її автор походив з української етнічної території (найвірогідніше, з галицько-волинського пограниччя) і був студентом Краківського (1637-1641), а згодом Паризького (1643-1645) університетів. Конфесійно І. Ужевич був уніатом, на що виразно вказують такі факти. В українському матеріалі граматики трапляються висловлювання, які виключають його можливу належність як до православ'я, так і до римо-католицизму. Вислови на зразок: пошел до костела, поєхал до Риму по благословенство, як і сам факт його теологічних (католицьких!) студій у Сорбонні, виразно свідчать, що І. Ужевич не був православнимГорбач О. Рукописна “Граматыка словенская”... - С. 4. . Не був він і римо-католиком, бо інакше не вмістив би у своїй праці символу віри в східновізантійській редакції, без обов'язкового для латинника filio^ue (“і від Сина”) Кудрицький Є.М. Іван Ужевич - український граматист XVII ст. і його праця. - С. 44. . Як відомо, згідно з 1-м артикулом договірних статей, на основі яких було укладено унію з Римом, уніати в XVII ст. (аж до Замойського синоду 1720 р.) дотримувалися східновізантійської (нікейської) формули Символу віриДив.: Віра батьків. Видання Української Греко-Католицької Церкви. - Львів, 1990. - Ч. 1. - С. 7. . Тому-то І. Ужевич, будучи уніатом, цілком логічно подав у своїй граматиці той текст “Вірую. ”, який відповідав його власній вірі. Ідентифікація віровизнання І. Ужевича як уніата має принципове значення, бо спростовує твердження деяких зарубіжних учених, що автор “Грамматыки словенской” був поляком.

Написана по-латині 1643 р. (з 1645 р. відомий удосконалений варіант) “Грамматыка словенская” І. Ужевича подає нарис граматичної системи української книжної мови XVII ст. Ця граматична праця повністю відповідала теоретичному рівневі мовознавчої науки того часу. Автор був добре обізнаний із тогочасними українськими (зокрема, М. Смотрицького) й зарубіжними (зокрема, П. Статоріюса - Стоєнського) граматиками і граматичними теоріями, успадкованими від давньої Греції та Риму; він володів сучасною йому методикою опису звукового складу та граматичної будови мови і добре розумів специфіку тієї мови, якій присвячена його праця. Призначаючи свою книгу насамперед для західного читача, автор, природно, відштовхувався від латинської граматики, але водночас дбав про забезпечення в ній адекватного опису української книжної мови, яку, як можна зробити висновок з його теоретичних міркувань і практичних порад, знав досконало.

Водночас у творі І. Ужевича помітний порівняльний аспект: іноді вчений показує морфологічні особливості польської, чеської, хорватської мов. Він часто підкреслено виділяє подібність слов'янської граматичної системи до латинської або її відмінності від неї. Принагідно І. Ужевич для зіставлення залучає факти грецької й гебрайської мов. Усе це може свідчити про те, що свою книгу вчений пропонував передусім увазі освічених філологів. Імовірно, він прагнув на основі української мови створити науковий вступ до вивчення граматичних систем інших слов'янських мовНімчукВ.В. Мовознавство на Україні в XIV-XVII ст. - С. 155. . “Граматыка словенская” І. Ужевича - не тільки показник рівня розвитку граматичної науки в Україні першої половини XVII ст., а й надзвичайно цінне і надійне джерело для вивчення фонетичної системи, палеографії, граматичної будови та лексичного складу тогочасної староукраїнської літературної мови. її поява напередодні національно-визвольного зриву 1648-1654 рр. яскраво засвідчила, з одного боку, високий рівень філологічних студій в Україні, а з іншого - зростання національної самосвідомості українського народу.

Мовознавча діяльність Л. Зизанія, А. Елассонського, М. Смотрицького, П. Беринди, І. Ужевича та інших, часто безіменних авторів, становить цілісний науково-філологічний напрям у духовній культурі України кінця XVI - першої половини XVII ст., який яскраво виразив її ренесансно-гуманістичну суть. У контексті цього духовного феномену і з'явився на світ львівський “Адельфотес" 1591 року.

Размещено на Allbest.ru