Особливості діловодства XVIII—XIX століть: історико-лінгвістичний аналіз

У статті досліджено документацію, структуру діловодних актів XVIII--XLX століття. На прикладі матеріалів Державного архіву Полтавської області проаналізовано лінгвістичні особливості окремих видів документів, простежено їхню ґенезу від доби Гетьманщини до сьогодення.

Ключові слова: ділова документація, диференціація документів, композиція, лінгвістичні особливості ділових паперів.

В статье исследованы документация и структура делопроизводственных актов XVIII--XIX веков. На примере материалов Государственного архива Полтавской области проанализированы лингвистические особенности некоторых видов документов, прослежен их генезис со времен Гетманщины до настоящего времени.

The article examines the documentation and the structure of clerical documents of the XVIII-- XIX centuries. On the example of materials of the State Archive of the Poltava region, the linguistic features of some types of documents have been analyzed, their genesis has been tracked from the time of the Hetmanate to the present time.

Надійшла до редакції 16 травня 2017 року

Становлення сучасного діловодства як самостійної науки -- складний процес, який відбувався упродовж тривалого періоду. Вагоме місце у ньому належить історичному документознавству, що вивчає документ у тісному зв'язку із еволюцією суспільства, адже дослідження минувшини невіддільне від знання генезису документних форм.

Цікавим у розвитку документних форм є період XVIII--XIX століть. З одного боку, це доба Гетьманщини (XVIII ст.), упродовж якої створено багато документів, що у видозміненій формі дійшли й до наших днів. З другого -- складний етап у розвої української мови (XIX ст.), пов'язаний з її витісненням російською.

Як свідчать дослідження, проблема вивчення видів документів і форм їхньої організації періоду Гетьманщини має давню історію, яку започаткували видатні українські історики М. Костомаров ("Павел Полуботок") і М. Грушевський ("Ілюстрована історія України"). Науковці цікавилися діловодством тієї доби, розглядаючи у своїх працях, зокрема, і функції канцелярії, яка діяла при гетьманові. Вчені зауважували, що "крім основних адміністративних обов'язків чиновницького апарату", вона виконувала "також і суто діловодні: підготовка та публікація гетьманських універсалів, розгляд справ фінансового характеру, скарг, чолобитних" [16, с. 95].

Нині проблеми документообігу періоду Гетьманщини вивчають українські дослідники О. Перехрест, І.Бойко, Ж. Дзейко, О. Апанович, Н. Леміш, Т. Жукова, В. Горобець, В. Панашенко, М. Журавель та багато інших. Однак доводиться констатувати фрагментарність дослідження окремих сегментів діловодства того періоду.

На жаль, розвідки з історії діловодства є нечисленними, що зумовлено багатьма чинниками. Серед учених, які зробили вагомий внесок у становлення цієї науки, виокремимо М. Ілюшенка, Г. Бондирєва, М. Басакова, В. Кудряєва, Т. Кузнєцову, Л. Санкіну, Т. Бикову, В. Співака, Є. Плешкевича та ін. У сучасній Україні чимало фахівців працюють над питаннями історичного розвитку документознавства, серед них С. Кулешов, В. Бездрабко, Ю. Палеха, О. Загорецька, О. Лоза та ін.

Чимало лінгвістичних студій присвячено дослідженню документів давньоукраїнської літературної мови. Зокрема, глибокий аналіз фонетичних, морфо - логічних, лексичних, синтаксичних, стилістичних особливостей пам'яток представлено у працях М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Ф. Ткача, Л. Ажнюк, О. Геращенко, В. Німчука, Л. Гумецької, У. Єдлін- ської, В. Перелрієнка, О. Доценко, Н. Медвідь та ін.

Комплексні наукові дослідження з історії діловодства викликають значний науковий інтерес, чим і зумовлена актуальність пропонованої публікації.

Мета статті -- дослідити справочинство Полтавщини XVIII--XIX століть, провести історико-лінгвіс- тичний аналіз документів того періоду, простежити ґенезу ділових паперів від доби Гетьманщини до сьогодення.

На думку відомого документознавця С. Кушне- рука, упродовж XVIII століття відбувалися важливі процеси у сфері діловодства, зокрема "це стосується усталення формальних рис документів, технології не лише їхньої підготовки, а й оброблення та зберігання" [15, с. 44]. У той період формувалася функціональна ієрархія ділових паперів і певна закономірність між типом документа та його композицією, вводилася обов'язкова реєстрація офіційних документів та наявність реквізитів.

Під впливом західноєвропейських традицій виходили так звані листовні, або письмовники. У "Словникові української мови" Б. Грінченка наведено таке тлумачення: "Письмовникъ -- збірник зразків для листування" [19, с. 362]. Отже, листовні, або письмовники, були своєрідними зразками написання документів для різноманітних конкретних ситуацій, а їхня поява сприяла прискоренню процесу унормованості діловодства і закріпленню остаточних назв документів.

Як стверджують дослідники Н. Медвідь, С. Куш- нерук та ін., документи того часу "були поліфункціо- нальними, їхні назви встановлювалися, як правило, самими писарями" [15, с. 34; 17, с. 284]. Як приклад фахівці наводять такі факти: актами називалися "не лише будь-які офіційні документи, які мали юридичну силу, але й книги для запису документів міського самоврядування, судових справ тощо", а "на позначення ділових документів та листів вживався термін "грамота", успадкований із минулих століть" [17, с. 285].

Диференціація документів XVIII століття є доволі складною процедурою, чим зумовлені численні класифікації. Дослідники виокремлюють певні значущі риси, що можуть бути покладені в основу розподілу, наприклад: "за способом фіксації інформації, за змістом, за номінацією, за ступенем складності та особливостями організації тексту, за походженням, за призначенням тощо" [13, с. 125].

Окрім того, у сучасній науковій літературі є пропозиція класифікувати акти діловодства XVIII-- XIX ст. за видовими ознаками. Цієї думки дотримується В. Горобець, який поділяє документи на "універсали, грамоти, ордери, реєстри і відомості, постанови, скарги, купчі акти, тестаменти (заповіти)" [1, с. 73].

Н. Медвідь систематизує ділові папери за призначенням. Такі документи переважно стосуються справ козаків, старшини і монастирів [17, с. 285].

Науковець В. Німчук документи Гетьманщини диференціює за територіальним походженням і об'єднує їх у дві групи: "південно-східну, яку становлять акти сотенних канцелярій Гадяцького, Лубенського, Миргородського, Переяславського і Полтавського полків, і північноукраїнську -- акти сотенних канцелярій Київського, Прилуцького, Ніжинського, Старо- дубського та Чернігівського полків" [12, с. 36].

Дослідниця В. Панашенко пропонує жанрову класифікацію ділових паперів XVIH століття. На її думку, "чільне місце посідає група директивно-розпорядчих актів: "универсалъ", "указъ", "листъ", "ордеръ", "інструкція", "резолюція", "приказъ" та ін." [18, с. 254].

Безумовно, історичні діловодні пам'ятки кожного періоду мають характерні особливості, зумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Автор публікації поділяє думку В. Горобця і класифікує документи XVIII--XIX ст. за видовими ознаками.

Зауважимо, що майже всі діловодні акти тієї епохи вже мали певну структуру (заголовок, основну частину, прикінцеву), якої слід було обов'язково дотримуватися. Документи містили відомості про адресата, назву, дату та місце складання, характерною була певна послідовність викладу. Підписували документи козацька старшина й урядники з органів місцевого самоврядування, а засвідчували підписи писарів і печатки. Найпоширенішими з кінця XVI до середини XVIII ст., на думку науковців, були печатки із зображенням козака з мушкетом на плечі. Як відомо, цей малюнок "відтворено на проекті Великого Державного гербу, законопроект про який у 2009 році подано до Верховної Ради України" [11, с. 158].

Упродовж ХУШ--XIX ст. сформувалися різноманітні види і типи ділової документації, яку за характерними ознаками поділяємо на:

1. директивно-розпорядчі акти ("универсалъ", "указъ", "листъ", "ордеръ", "інструкція", "резолюція", "приказъ" та ін.);

2. виконавчі документи ("рапорт", "донєсєніє");

3. засвідчувальні папери ("аттЕстать", "свЬдитЕлство", "пашпорть");

4. обліково-статистична документація ("вЬдо- мость", "квитанція", "расписка");

5. канцелярські документи (супровідні листи, описи, "сказки" (автобіографії), "вексЕль").

Як відомо з наукової літератури, впродовж досліджуваного періоду сучасна Полтавщина входила до складу Лівобережної України і на її території поширювалася влада гетьмана. У процесі роботи було проаналізовано ділову документацію XVIII--ХІХ століть Полтавщини на базі архівних матеріалів із зібрання відомого українського краєзнавця, члена етнографічного, археологічного й антропологічного товариств, мешканки с. Круглик Лубенського повіту Полтавської губернії -- Катерини Миколаївни Скаржинської (1852--1932), що зберігаються у Державному архіві Полтавської області (ф. 222, оп. 1). Було виявлено низку документів різного типу, серед них:

1. Розпорядчі документи: "Указы Лубенской полковой канцелярии. Начато 17 ноября. Кончено: 3 февраля 1771 года" (4 арк.); "Универсал Лубенского полковника Леонтия Назаровича Свечки" (збереглася лише частина документа, без дати) (1 арк.); "Купчие на приобретение земель козаком Константином Греком из сел Нижний Булатец и Круглик Лубенского повета. Начато: 28 января 1725 года. Кончено: 26 ноября 1743 года" (11 арк.).

2. Виконавчі документи: "Челобитная Софии Ицковны Варшавской к Лубенскому городничему на еврея Ефрема Осатинского избившего ее и ее сына" (від 17.06.1817 р.) (2 арк.); "Доношение Лубенскому городничему уездному судье Барвин- скому с просьбой о содействии в производстве следствия по поводу смерти мещанина Петра Шепитька (від 12.02.1860 р.) (2 арк.).

3. Обліково-статистичні документи: квитанція "Лубенского Уьздного Казначейства" (від 15 червня 1857 р.) (1 арк.).

4. Канцелярські документи: "ВЬдомости Лубенского Уьздного казначейства за 1787 г., векселя и квитанции о приеме подушной подати за крестьян. Начато: 21 мая 1783 г. Кончено: 15 июня 1857 г." (24 арк.); "Выпись козаков за селами, деревнями, хуторами" (6 арк.); "Пашпорть" на ім'я мешканця м. Лубни Григорія Кір'якова від 1858 року (1 арк.).

Усі документи структуровані: є заголовок, основна частина, прикінцева. Зазначимо, що універсали, відомості, "выпись" (витяг), "доношение", "челобитная" значно більші за розміром, ніж сучасні документи (розмір аркуша 21х32 см). Як було заведено за часів російського царського діловодства, акти починалися зі слів "Государь Императорь всеми- лостевьшіи величества...", вгорі зазначалося число і рік написання. На всіх важливих паперах ставилася печатка із сургучу з царським гербом.

В архівних документах було знайдено квитанції, що теж мали обов'язкову структуру:

1. Зазначався номер документа: Квитанция № 168649.

2. Угорі зазначалося призначення: Для помЬщечьихъ имЬній [8, арк.1].

3. Нижче -- місце видання, державний герб, дата укладання. Цікаво, що була примітка "Без платежа за бумагу" [8, арк. 1].

4. Заголовок до тексту (друкований).

5. Квитанція вже мала форму бланка, хоча текст писали від руки: "Дана сія квитанція въ томъ, что сего числа прийнято въ означенное Казначейство (сума від руки)..." [8, арк. 1].

6. Унизу -- підпис та ім'я.

Для квитанцій того періоду характерною є також стала форма основної частини: "Всьмъ, кому того вЬдати будЬтъ потребно, ознаймуемъ, ижъ..." [8, арк. 1]. Цю початкову форму документа можна розглядати як кліше, що, ймовірно, запозичено з універсалів.

Ділові писемні пам'ятки мають важливе значення для вивчення історії української мови. На думку лінгвістів, розвиток ділової української мови у XVIII ст. відбувався у доволі складних суспільно - політичних умовах, оскільки "у цю добу функції літературної мови одночасно виконували церковно - слов'янська, староукраїнська, латинська та польська" [14, с. 56]. Кожна з них мала чітко окреслену сферу застосування, виконуючи роль засобу комунікації між певними соціально-культурними прошарками. За часів російського панування в Україні паралельно з українською мовою у діловій сфері функціонувала російська, яка згодом стала єдиною офіційною мовою.

У документах того періоду часто зустрічаємо церковнослов'янські слова, написані скорочено. Подібні скорочення вирізняли за допомогою спеціального знака -- титла (позначався у вигляді хвилястої або зигзагоподібної лінії над словом). Як свідчить В. Горобець, "знак титла в актових паперах XVIII ст. має вертикальне положення з нахилом управо" [11, с. 384]: влатю -- властию, блгати -- благати [11, с. 386]; влможность -- вельможность, влчтва, влчтва -- величество [10, арк. 5].

В іменних листах виокремимо клаузули (завершальні частини) у вигляді відповідних формул-кліше, що вживали як у заголовній, так і у прикінцевій частинах: "прето по силЬ данного намъ... унЬверсалу", "всЬ люди селъ... поминованіе... отдавали по прежнему безъ жадной противності..." [3, арк. 1].

У листах-зверненнях, листах-скаргах, чолобитних зустрічаються вислови з живої народної мови. Наприклад, у тексті "Челобитной Софии Ицковны Варшавской к Лубенскому городничему на еврея Ефрема Осатинского избившего ее и ее сына" від 17.06.1817 р. є такі фрази: "...мимоходомь зайшов; налаявши, вхопивши коромисел; ударив; махнув, да не вдарив палицею; кровю облився; ткнула дуль подь нось; смертним ударом обвалидъ; пришивши мало к памяти; до смерти прибив п'яний" [5, арк. 1--2].

Як свідчать О. Гумецька та В. Горобець, для окремих документів характерними були сталі стилістичні синоніми. Для чолобитних це був вислів "бью челомъ", заклична формула прохання "слезне прошу" і "жалуюсь, ускаржаюсь" (для суплік (скарг). Ці синоніми відповідали призначенню документів [1, с. 79; 5, арк. 1].

Офіційний документ "доношеніє" містив звертання автора до адресата із зазначенням його титулу й чину. Спочатку для цього використовували форму давального відмінка особових займенників, що підкреслювало суб'єктивність звернення ("мнь вє(л)цє ласкавий добродію" [6, арк. 1]), але пізніше її замінили присвійною, більш узагальнювальною "нам" ("нам вє(л)цєласкавий добродью" [3, арк. 1; 13, с. 242]).

Займенники 1-ї та 3-ї особи використовували у "сказках" (автобіографіях), оскільки ці документи вимагали визначення чіткої хронології діяльності певної особи (автора).

Окрім того, у документах тієї доби часто вживали вказівний займенник "оного": "оного бунчукового товарища" [2, арк. 1], "на оное (о)т службы мЬсто" [2, арк. 3]. Поширеним є й інший вказівний займенник -- "сей", "сея", "сеє": "сейуказъ" [6, арк. 1], "симъ указом во извЬстие прЕдлагается" [2, арк. 4].

У документах досліджуваного періоду знаходимо назви людей на позначення їхнього соціального статусу: гетманъ, атаманъ, бурмистръ, полковникъ, хо- ружие, сотенніе, міщани, отставной чиновникъ тощо.

На прикладі документів спостерігаємо появу прізвищ зі словотвірним суфіксом -енко: Горленко, Лисенко, Куриленко, Гавренко, Дорошенко, Косенко та ін. Зустрічаються також і безсуфіксні прізвища (Кулябка, Нинка, Тригуб, Скиба, Коляда, Рубан, Гузка); прізвища на -ский (Корчевский, Криловский, Товка- човский, Бахчевский), -инъ (Волошинъ Ли(т)винъ); на -ич (Базилевичъ, Савичъ); на -овъ/-евъ (Гаврилов, Василиевъ); на -ок (Резничокъ).

У досліджуваних документах різноманітного типу нерідко зустрічаються топоніми (Лубны, Мир- городъ, Кременчукъ, Гадячъ, села Дмитровка, Соро- чинцы, Трубайци, Вишняки, Горошинъ, Жуки). Серед антропонімів переважають імена чоловіків (Семен, Савка, Назаръ, Халимонъ, Василь, Прокопъ, Ефимъ, Данило, Иванъ, Грицко тощо). Жіночі імена знаходимо у скаргах або чолобитних, в яких авторки просять захисту. Окрім того, якщо в документах йшлося про жінок, їх називали за прізвищем чи ім'ям чоловіка: "Лукнянова жона, Макариха, моя жона" [5, арк. 2].

У фонетичному плані виразне подовження приголосних, яке відбувається на місці [je], [jy]: чело- битіе -- челобиття, платіе -- плаття, оружне -- оружжя, на житію -- на життю, по сознатію -- по сознаттю [9, арк. 2; 13, с. 128]. Новоутворена форма відповідає нормам сучасної літературної мови. Майже регулярно /о/ чергується з /у/ та /е/: ослунь (ослонъ), жона (жена) [6, арк. 2; 8, арк. 1].

Цікавими є і морфологічні спостереження. Переважала повна нестягнена форма прикметників: ("ка(р)мазиновая, яловая, леваду Юрковскую, масла коровного, въ промісле купецкомъ тощо") [4, арк. 10; 12, с. 73--74]. Надзвичайно рідко траплялися короткі форми прикметників: ют мала и до велика; рука власна [10, арк. 2]. Під впливом російської мови у словах вживали закінчення -ой: з волЬ нашой доброй; при то(й) доброво(л)ной продажи; на ви(ш)шо(й) гребль староса(н)дж [9, арк. 1; 14, с. 289]. Але старослов'янська форма закінчення -аго залишалася ще й у документах ХІХ ст.: Ея Императорскаго Величества... [2, арк. 1].

У чоловічому роді минулого часу після голосних вживали або традиційне -лъ (пришоль, не мислиль, приехалъ, сказовалъ) як у старослов'янській, або -въ (написав, ро[з]глядова[в], зайняв, покинувь, ударивь, скочивь, не чув)) [6, арк. 2; 7, арк. 5], що характерно саме для української мови.

У сфері синтаксису відзначимо активне використання безособових форм на -но, -то: вєлєнно, прийнято, бито мене, коня взято [10, арк. 2].

Отже, стислий аналіз документації XVTII-- XIX століть свідчить про розмаїття видів і типів цих ділових паперів та їхні значні інформативні можливості. В обігу були розпорядчі, виконавчі, "засвід- чувальні", обліково-статистичні, канцелярські документи. Під впливом російського діловодства у XIX ст. вони зазнали певних змін в оформленні.

У той період почала формуватися чітка композиційна структура документів, яка вдосконалювалася у майбутньому.

Дослідження архівних матеріалів свідчить, що впродовж XVIII ст. ще функціонувала староукраїнська літературна мова, яку використовували у ділових паперах, але перспектив подальшого розвитку не мала. У той самий період відбувався процес формування української мови, яку використовували у документах, хоча доволі відчутним був вплив і російської (особливо виразний у ХІХ столітті).

Більшість видів документів XVIII--XIX ст., проаналізованих у роботі, з розвитком діловодства на українських землях залишилися в обігу, зазнавши лише певної зміни номінацій. Проте є й такі, чиї назви змінилися кардинально, наприклад: универсалъ -- декларація, указъ -- розпорядження, супліка -- скарга, рапортъ, чолобитна -- доповідні та пояснювальні записки, вьдомость -- відомість, сказка -- автобіографія, аттЕстатъ -- характеристика тощо. Нерідко модифікації документів стосувалися мовних особливостей, що розглянуто вище.

Більшість із цих документів нині перейшли до такої групи у системі документації, як управлінські (організаційно-розпорядчі, кадрові, звітно-статистичні, планові тощо). Зазначена документація є базовою для прийняття управлінських рішень і підготовки організаційно-розпорядчих актів.

Спостереження і висновки, зроблені під час аналізу, надають перспективи для нових розвідок у розвої історичного документознавства.

Список використаних літератури і джерел

1. Горобець В. Й. Загальна канцелярська документація XVIII ст. / В. Й. Горобець // Українське мовознавство. -- 1989. -- Вип. 16. -- С. 72--80.

2. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. --

3. Оп. 1. -- Спр № 390. -- 4 арк.

4. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 391. -- 1 арк.

5. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 408. -- 24 арк.

6. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 422. -- 2 арк.

7. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 22. -- Оп. 1. -- Спр. № 430. -- 2 арк.

8. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 598. -- 11 арк.

9. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 1002. -- 1 арк.

10. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 1004. -- 2 арк.

11. Державний архів Полтавської області. -- Ф. 222. -- Оп. 1. -- Спр. № 1409. -- 6 арк.

12. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. : зб. док. / АН України, Археогр. коміс., Ін-т укр. археографії, Центр. наук. б-ка ім. В. І. Вернадського, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; упоряд., авт. передм. та комент. В. Й. Горобець ; за ред. Л. А. Дубровіної (відп. ред.). -- Київ : Наук. думка, 1993. -- 392 с.

13. Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / [підгот. до вид. В. А. Передрієнко ; відп. ред. В. В. Німчук]. -- Київ : Наук. думка, 1976. -- 416 с. Доценко О. Л. Історія мови українського справочинства : навч. посіб. / О. Л. Доценко -- Київ : Альфа Реклама, 2010. -- 300 с.

14. Історична граматика української мови / М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Cамійленко, І. І. Слинько. -- Київ : Вищ. школа, 1980. -- 320 с.

15. Кушнерук С. П. Документная лингвистика : учеб. пособие / С. П. Кушнерук. -- Волгоград : ВГУ, 1996. -- 96 с.

16. Леміш Н. О. Організація роботи з документами в адміністративних установах Гетьманщини: історіографія питання / Н. О. Леміш, Т. В. Жукова // Мова, історія, культура, 2014. -- Вип. І. -- С. 94--97.

17. Медвідь Н. Типологія української ділової писемності Гетьманської доби / Наталія Медвідь // Теоретична і дидактична філологія, 2013. -- Вип. 15. -- С. 281--291.

18. Панашенко В. В. З історії національних державних інституцій: Генеральна військова канцелярія / В. В. Панашенко // Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво -- Київ : Генеза, 1998. -- С.252-- 276.

19. Словарь української мови у 4 т. / упоряд. Б. Грінченко; НАН України; Ін-т української мови. -- Київ : Наук. думка, 1996.

Размещено на Allbest.ru