Наказний гетьман Сіверський Григорій Гуляницький

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН СІВЕРСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ГУЛЯНИЦЬКИЙ

С.Ю. Степенькін

Одним із значних діячів Української козацької держави був наказний гетьман Сіверський Григорій Гуляницький. Він жив у переломні часи історії нашої країни, коли проходило її становлення як незалежної держави. Тому, вивчаючи його життя, можна більш ґрунтовно дослідити ті чи інші події нашої історії.

Григорій Гуляницький походив зі шляхетської родини з Волині. Мав герб - в щиті вертикальна рогатинна розпірка з накладеним на неї мечем. Він, можливо, брав участь у Корсунській битві 26 травня 1648 р. Під час складання реєстру 1649 р. був записаний до Полкової сотні [10, 131]. У 1653 р. Г Гуляницький, через незгоду з Білоцерківським договором, «підпав було гніву гетьмана Хмельницького» і укрився в Корсунському Свято-Онуфрієвському монастирі. Але потім гетьман «перемінив свій гнів на милість» і відправив його послом до Москви на переговори про союз [12, 689]. Пам'ятаючи про допомогу ченців Корсунського Свято-Онуфрієвського монастиря, Гуляницький відновив обитель, на місці якої була його пасіка, і поселив там ченців. В пам'ять про нього Корсунський монастир до початку ХУПІ ст. називали «Корсунсько-Гуляницький» [4, 352-353]. Монастереві Г. Гуляницький надав у володіння різні маєтки, ґрунти і угіддя [7, 30-31].

У 1654 р. Б. Хмельницький, «порадившись з старшиною, послав до великого царя Алєксєя Міхайловіча, самодержця всеросійського, Гуля- ницького та інших» для закріплення договору з Москвою [6, 14]. У 1655 р. Г. Гуляницький, після смерті Івана Золотаренка, став ніжинським полковником. На початку 1656 р. він видав універсал Ніжинському Ветхоріздвяному Георгіївському Красноострівському монастиреві на «бровар і солодовню... для всей братіі для виживеня» [14, 270]. 23 березня 1656 р. Гуляницький видав універсал Батуринському Крупицькому монастиреві на «млин на рекі Митяювці» [14, 270]. Під час походу українського війська у Білорусію 22 липня 1656 р. московський цар видав грамоту до ніжинського полковника Григорія Гуляницького, у якій наказував «побути в Гомлі (Гомелі. - С.С.) та инших сумежних черкаських (!) городах дож. дальшого наказу» [3, 1268-1269]. 15 серпня 1656 р. Гуляницький видав універсал до священника Ананія Полош- ковского та пана Романа Богдановича Понирки з Глухівської сотні Ніжинського полку, яким дозволив їм «на рецє Сліпороді» побудувати млин [15, 890]. У 1656 р. Г. Гуляницький надав універсал цеху і братству ніжинських музикантів [11].

1657 р. Гуляницький, як полковник ніжинський і «всєго Сіверу», дозволив козакові Петру Рославцю побудувати млин «на річце Кос[ті под селом Рогозиновим]» [15, 922]. 18 січня 1657 р. своїм універсалом Г. Гуляницький дав «перевоз на потребу Церкви Божой на Успєніє Новгородской (Новгород-Сіверської. - С.С.), то єст перевуз Путивлский» [15, 891]. 2 квітня 1657 р. Гуляницький наказав сотнику і війту менським надати Максаківському монастиреві «при місті, яко і по селах ланув, с которих на нас десятина ішла орати для виживеня всей братіі монастира» [15, 891-892].

У 1658 р. Г. Гуляницький був призначений наказним гетьманом Сіверським. На цій посаді він перебував до 1659 р. Під час наказного гетьмануваня він 12 квітня 1658 р. своїм універсалом надав Ніжинському монастиреві «млинов два, в которих каменей чотири і ступи на реці Загоровці і в селі Загоровці Сиволозкой» [15, 892]. 17 вересня 1658 р. Гуляницький як ніжинський полковник та наказний гетьман Сіверський разом з українською старшиною підписував Гадяцький договір України з Річчю Посполитою. Після цього йому було передане село Переяслівка у Ніжинському полку [11]. 17 листопада 1658 р. гетьман наказав пану Кобилецькому, щоб той йшов до Ніжина для оборони від московитів [15, 851].

У травні 1659 р. гетьман Іван Виговський послав Гуляницкого з військом проти московитів, які напали на Україну. Ті оточили його в Конотопі. 11 червня 1659 р. І. Виговський прийшов на виручку під Конотоп і розбив московське військо вщент. Після цього гетьман Г. Гуляницького «за те, що від великих людей в місті відсидів, дарив» [16, 329]. Влітку 1659 р. Гуляницький напав на московитів, які проходили повз місто, і там, «немалу частину возів відірвавши, поклав багато трупу, захопив три мортири, серед яких одна є страшно велика, чотири гармати, а також до двадцяти возів вогнистих куль та провіанту» [8, 84]. У 1659 р. за перемогу під Конотопом польський король надав йому села Носівка і Киселівка [5, 64]. А до жовтня 1659 р. він отримав слобідку Буханку [11]. Осінню 1659 р., після скинення І. Виговського, того підтримали лише ніжинський полковник Гуляницький, брат скинутого гетьмана Данило та генеральний обозний Тимофій Носач.

У січні 1661 р. Г. Гуляницький знову був призначений наказним гетьманом вже при Ю. Хмельницькому. Той послав його з 4 полками на Лівобережжя, де він безуспішно вів облогу Березної, захопив Боровицю і після цього повернувся на Правобережжя. У серпні 1661 р. Гуля- ницький розбив під Ржищевом лівобережного полковника Івана Брюховецького, після чого безуспішно вів облогу Переяслава [5, 64].

У 1662-1664 рр. Григорій Гуляницький перебував на посаді корсунського полковника. Він виконував різні дипломатичні доручення гетьманів Ю. Хмельницького та П. Тетері. Так, у березні 1662 р. Гуляницький з іншими депутатами їздив до короля з проханням повернути православні церкви і маєтки [9, 180]. 14 березня 1662 р. Г. Гуляницький разом з І. Креховецьким, генеральним суддею, та ін. привіз присягу гетьмана Ю. Хмельницького до Варшави [9, 178]. 22 січня 1663 р. Гуляницький привіз листа від новообраного гетьмана Павла Тетері до короля, у якому повідомлялося про зречення Ю. Хмельницького, 2 березня - відповідь короля П. Тетері [9, 250, 275]. 14 березня 1663 р. він знову возив листа П. Тетері до короля.

Ще 2 березня 1663 р. Гуляницький за службу Польській Короні одержав с. Перхинськ, яким до цього володів князь Яблоновський [9, 278279]. 1 грудня 1663 р. Г. Гуляницький очолював військо українців, поляків і татар, яке билося з лівобережними козаками під Ніжином. Пізніше він з військом відійшов і отаборився в Синяках. У 1664 р. корсунського полковника разом із київським митрополитом Й. Нелюбовичем-Тукальським та Ю. Хмельницьким за антипольську діяльність було заарештовано за наказом командувача польськими військами Стефана Чарнецького й заслано до фортеці Мальборк у Східній Прусії. Звідти вони були випущені на волю лише у 1667 р. [13, 239, 291]. Влітку 1667 р. Г. Гуляницький був «в Самборку полковником над Чоповцями» [1, 185]. У липні 1675 р. він на чолі українського та польського війська взяв Богуслав, Рокитне, Немирів, Брацлав, Білу Церкву і рушив до Корсуня, щоб прихилити гетьмана Петра Дорошенка на польський бік [2, 187], після цього очолив польські загони, які напали на Лівобережжя.

23 липня 1675 р. Г. Гуляницький, як регіментар королівського війська, видав універсал панам «полковником, атаманом, єсаулом, сотником, также і всему Войска Запорожского товарству і всєму посполству... Відомо... чтоб я всякому особно... предложил, что єго королевскоє величество.., под крилі своі отеческіє приняти хочет» [15, 851]. У вересні 1675 р. московський цар наказав лівобережному гетьману Івану Самойловичу «прийняти міри для видалення» польського полковника Г. Гуляницького, старости носівського, із Трипілля та інших подніпровських міст і містечок, які той розоряв [2, 254]. І 12 березня 1676 р. піхотний полковник Григорій Кальницький доповідав Самойловичу, що поляки хотіли вивести полк Гоголя, який хотів підкоритися Самойловичу, «як і Гуляницького» [2, 533]. Тут не зрозуміло, чи було знищено його полк, чи того взагалі було вбито. Інших відомостей про Гуляницького не відшукано. Отже, на підставі аналізу значної кількості джерел можна реконструювати життя Григорія Гуляницького. Встановлено, що він у різні часи був наказним гетьманом при гетьманах І. Виговському, Ю. Хмельницькому та П. Тетері, ніжинським і корсунським полковником. І хоча Гуляницький більшу частину свого життя провів на Правобережній Україні, але найбільш відомим він став саме на Лівобережжі завдяки своїй діяльності на посаді наказного гетьмана Сіверського. В дослідженні біографії Г. Гуляницького є декілька білих плям, зокрема, на даний час не є можливим встановити точні дати його народження та смерті.

Посилання

гетьман сіверський гуляницький полковник

1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею - СПб., 1867. - Т 6. - 280 с.

2. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею - СПб., 1867. - Т 12. - 890 с.

3. Грушевський М.С. Історія України-Руси - К., 1997. - Т. ІХ-2. - 872 с.

4. Киевские епархиальные ведомости. - К., 1867. - 124 с.

5. Корнієнко М.П., Кривошея В.В. Персональний склад старшини правобережних полків (1648-1678 рр.) - К., 2000. - 96 с.

6. Летопись или описание краткое знатнейших действий и случаев, что в котором году деялось в Украины Малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетманом был козацким // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. - К., 1888. - 455 с.

7. Мариновський Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. - Черкаси, 1997. - Кн.1 - 198 с.

8. Мицик Ю. Листи гетьмана Виговського // Конотопська битва 1659 року. Зб. наук. праць. - К., 1996. - С. 82-93.

9. Памятники, изданные Временною комиссией для разбора древних актов - К., 1858. - Т.4. - 634 с.

10. Реєстр Війська Запорозького 1649 року - К., 1995. - 592 с.

11. Сборник архивных материалов по истории Малороссии // Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. 1. № 56538-56729, лаз. 4/13.

12. Собрание сочинений М.А. Максимовича - К., 1876. - Т 1. - 326 с.

13. Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх - К., 1992. - 334 с.

14. Універсали Богдана Хмельницького. - К., 1998. - 383 с.

Размещено на Allbest.ru