До питання про ремесла з обробки металу жителями Батурина в XVII-XVIII ст.

У статті розглядається ковальське ремесло батуринців. Автор намагається розкрити економічні аспекти діяльності майстрів ковальської справи, відтворити специфіку їх роботи.

Ключові слова: коваль, Батурин, ремесло, кузня.

Хармак М.Н. К вопросу о ремеслах по обработке металла жителями Батурина в ХУП-ХУШ ст.

В статье рассматривается кузнечное ремесло батуринцев. Автор пытается раскрыть экономические аспекты деятельности мастеров кузнечного дела, воспроизвести специфику их работы.

Ключевые слова: кузнец, Батурин, ремесло, кузница.

Kharmak M.M. To a question of crafts on metal processing by inhabitants of Baturyn in the ХУП-ХУШ

In article the forge craft of Baturyn inhabitants is considered. The author tries to open economic aspects of activity of masters of blacksmithing, to reproduce specifics of their work.

Key words: smith, Baturyn, craft, smithy

Дослідження ремісничих осередків Чернігівщини було започатковано у кінці ХУІІІ ст. А. Шафонським та М. Домонтовичем. У ХІХ ст. це питання вивчалося Н. Покульським, Л. Плавтовим, О. Русовим та ін. У XX ст. їх роботу продовжили О. Компан, П. Федоренко, Г. Горинь, С. Лисенко. Серед сучасних дослідників заслуговують на увагу розвідки В. Балушка, В. Бондарчик, С. Баньковської та ін. У статті ми зупинимося на металообробному занятті батуринців у ХУП-ХУШ ст., спробуємо розкрити економічні аспекти їх діяльності, відтворити специфіку роботи.

Виробництво речей, пов'язаних з обробкою заліза, належить до одного з найдавніших ремесел українців. Глибоке коріння має і ковальська справа батуринців, адже розвитку ремесла, пов'язаного з обробкою заліза у Батурині, сприяла місцева сировинна база. Відомо, що територіально більшість рудень та гамарень на Лівобережжі у зазначений період зосереджувалась саме на Чернігівщині [1, 12-13].

Перші згадки про майстрів з обробки металу у Батурині (12 ковалів) знаходимо у переписі населення міста за 1666 р. [2, 120]. За гетьманування Івана Мазепи їх кількість значно збільшується, а в переписі населення за 1726 р. згадується вже ковальський цех, що складався з 15 майстрів [3, 75].

При гетьмані Кирилі Розумовському ремісників, задіяних у обробці металу, налічувалося 7 дворів цехмістром Яцком Пилипенком та 7 дворів "не умеющие ни какого ремства" [4, 146]. Відомо, що у 1751 р. в околицях міста розпочалося будівництво машинної кузні з водяним приводом ковальських молотів [5, 401], а при дворі у гетьмана "находились кузнеца" [4, 199].

У описі Батурина за 1760 р. є відомості про розташування 12 кузень і їх власників у районі "береговая слободка по улице "Корнеевка": "На городовом месте против городка три кузницы козака Синице, козака Якова, Лаврина Коваля; в пяти местах кузницы Федора Козла, Герасима Цибы, Василя Колмика, Харитона Нецкого, Иосифа Рыжого; две кузницы Никифора и Корнея Филиповых и две кузницы Никиты Ребещенка и Максима Сежко..." [6, 48].

Зберігся опис нерухомого майна Андрія Розумовського в Батурині за 1836 р., у якому зафіксовані місця розташування кузень: "Близ старого двора, где был фельдмаршалский дом, в другую сторону находится конюшенный двор с конным заводом, в нем кузницы и дом для кузнецов; при местечке Батурине, но в отдаль от перевоза, вниз по течению р. Сейм, при суконной фабрике находится маленькая кузница; около большого двора, называемым Кочубеевским, кузницы..." [4, 240-243]. У відомостях про торговельні та промислові підприємства Батурина за 1860 р. згадується 5 кузень [4, 267].

Батуринські ремісники-металообробники жили і працювали "около города на предместье", що обумовлювалося як їх професійною спрямованістю, так і протипожежними заходами [4, 135].

Кузні у ХУЛ-ХУШ ст. будували з дерева, переважно зрубної конструкції. Стіни часто обмазували, з протипожежних міркувань, глиною. Більш заможні ковалі могли собі дозволити муровану майстерню. Двері й вікна розташовували зі сходу або півдня, щоб приміщення добре освітлювалося вдень. В кузні знаходилися горн (або пара горнів), одне-два ковадла, верстат для інструментів, ящик для вугілля та ємність для води. Горн розташовувався під задньою стінкою, щоб уникнути протягів. Праворуч від горна знаходились великі ковальські міхи, ліворуч - купа вугілля або ящик для вугілля. Перед горном стояло ковадло, яке закріплювалося на масивній колоді, вкопаній вертикально у землю. Навколо колоди з ковадлом часом набивали обруч з гніздами для дрібного інструменту (пробійників, зубил, молотків тощо). Поряд стояли великі п'ятикілограмові молоти. Ящик для інструментів розташовувався під глухою стіною, біля ящика з вугіллям, а верстат із тисками й інструментом - під передньою стінкою кузні з вікном для кращого освітлення [7, 31-33].

У ХУШ ст. вартість горна звичайного дорівнювала 25 копійок, міхи та ковадло майстри купували від 8 до 12 руб. Часто майстри шили міхи самотужки і обов'язково з кінської шкіри [8, 162].

Ковалі займалися ремеслом упродовж всього року. Найбільш навантаженими були весняний та осінній періоди [9, 258]. Як зазначають джерела, тривалість робочого часу майстра з металообробки у середньому складала 14 годин, тобто робота в кузні розпочиналася зі сходом сонця й закінчувалася із його заходом [9, 258]. Як правило, коваль працював у парі з підмайстром-молотобійцем. Переважно підмайстрами до ковалів йшли підлітки від 13 до 16 років. Вони отримували платню у розмірі від 15 до 20 руб. за рік [8, 162]. Крім підмайстрів ковалеві допомагали сини, які прагнули перейняти батькове ремесло. Часто після смерті майстра його справу могла продовжувати й дружина, використовуючи найману робочу силу [7, 34-35].

Як бачимо, це ремесло було досить трудомістким і вимагало значних капіталовкладень, тому і праця майстрів оцінювалася відповідно. Так, за підковку коня підковою замовника коваль брав платню у розмірі від 4 до 7 копійок, підковою майстра - від 15 до 20 копійок; дверні прибори коштували по 30 копійок, натягнути колеса - 15 копійок, виготовити сокиру - 40 копійок, деталі для лавки - 25 копійок, накладку до лемеша - 30 копійок [8, 165].

За підрахунками дослідника О. Русова, річний прибуток коваля у ХУШ ст. становив близько 100120 руб. [9, 258]. Порівнюючи ціни на майно та товари у вказаний період, слід зазначити, що рублена хата з сіньми і прикомірком коштувала від 10 до 25 руб., вівця - 50 копійок, гуска - 10 копійок, відгодована свиня - 1руб. 50 копійок, шапка смушева - 30 копійок, кожух звичайний - 1 руб. 20 копійок. Звідси можна зробити припущення, що дана категорія ремісників мала досить непоганий заробіток [10, 696-697].

Згідно положень Магдебурзького права, ковалі сплачували до міської скарбниці податок "в несколько грошей сообразно с их доходами" за рік [11, 9]. Відповідно до перепису населення 1666 р., батуринські майстри-ковалі сплачували податок у розмірі від 8 до 16 алтинів [2, 130]. Щоб прогодувати сім'ю, вони не покидали займатись і землеробством - "пашню пашет двумя волами и лошадью" [4, 43-55]. У переписі населення за 1750 р. читаємо наступне: "...с ремесних цехових жилих дворов никакого окладу не берется" [4, 135]. Це означає, що майстри-металообробники, які об'єднувалися у цехи, звільнялися від повинностей і як військові одиниці здійснювали оборону міста та обслуговували артилерію [2, 138].

Попит на певні види продукції стимулював виокремлення з-поміж ковалів спеціалістів вузького фаху. Так з'являються котлярі і слюсарі: ". мещани Пронко, Кирил Иванов - котляры, Никифор Данилов-ремесленный человек - слесар..." [4, 4368]. Котлярі спеціалізувалися на виготовленні казанів, котлів, рідше - різноманітного металевого посуду. Слюсарі ж займалися тим, що виготовляли різноманітні пристрої, дрібні деталі, механізми, такі як замки, дверні петлі, засуви.

Дослідник І. Спаський прирівнює слюсарів до майстрів по обробці дорогоцінних металів [12, 54]. Можливо, що названий у джерелах батуринський слюсар Никифор Данилов міг бути майстром по обробці золота чи срібла, адже, як зауважує дослідник М. Петренко, центрами ювелірного виробництва на початку ХУШ ст. були міста Ніжин, Ромни, Стародуб і Батурин [13, 16]. ковальський ремесло кузня

Попри велику кількість у Батурині ремісників металообробної галузі (20 %), спеціалісти-зброярі не виділені жодним джерелом. Тож ми можемо лише робити припущення про наявність у Батурині майстрів цієї спеціалізації. Як зазначає дослідник Ю. Редько, значна частина прізвищ у цей період була пов'язана саме з родом занять людини і походила від назви її професії [14, 34], а відтак згадані у описі Батурина 1726 р. місцеві жителі Тишко Шабельник та Іван Шабельник могли спеціалізуватися на виготовленні та ремонті холодної зброї [3, 129].

З джерел дізнаємося, що майстри з обробки дорогоцінних металів та зброярі належали до міщанського і козацького станів. Вони мали свої будинки, часто на ратушній чи монастирських землях, за що сплачували "оклад", улаштовуючи майстерні на подвір'ї садиб [13, 20].

Отже, ковальське ремесло належить до традиційних українських ремесел, що сягає корінням углиб століть і являє собою мистецтво виготовлення предметів із заліза різних призначень і видів. Історичні джерела дозволяють підтвердити існування на території Батурина ремесел з обробки металу, дають уяву про специфіку їх роботи та розкривають економічні аспекти діяльності майстрів даного ремесла. Витіснене промисловим виробництвом за допомогою верстатів і операційних ліній, у сучасному Батурині воно зникло, залишивши по собі лише яскраві прізвища Коваль та Коваленко.

Посилання

1. Федоренко П. Рудні Лівобережної України ХУП-ХУШ ст.М., 1960. - 264 с.

2. Тоїчкін Д. Козацька шабля ХУП-ХУШ ст.: історико- зброєзнавче дослідження. - К., 2007. - 368 с.

3. Мазепина книга. Упорядкування І. Ситого. - Чернігів, 2005. - 524 с.

4. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г Шевченка та ін.. [Редколегія: О.Б. Коваленко та ін.]. - Чернігів, 2009. - 786 с.

5. Коваленко О., Тарасенко О. Батуринська старовина в історико-краєзнавчих працях архієпископа Філарета (Гумілевського) // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, посвячений 300-літтю Батуринської трагедії. - К., 2008. С. 400-428.

6. Дегтярьов С. Маловідомий опис м. Батурин 1760 р. // Сумський історико-архівний журнал. - N° УПІ-ІХ. - Суми, 2010. С. 32-66.

7. Боньковська С. Ковальство на Україні. - К., 1991. - 114 с.

8. Лисенко С. Очерки домашних промыслов и ремесел Полтавской губернии. - Полтава, 1904. - 194 с.

9. Русов А. Описание Черниговской губернии. - Чернигов, 1899. - Т 2. - 400 с.

10. Сумцов Н.Ф. К истории цен в Малороссии / К. с. - 1887. Т. 7. - Кн. 2. - С.696-697.

11. Багалей Д. Магдебургское право в Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения. Спб., 1892. - Ч. СШХХХ. - С. 1-56.

12. Спаський І. Дукати і дукачі України. - К., 1970. - 168 с.

13. Петренко М. Українське золотарство в ХУ-ХУП століттях. - К., 1970. - 205 с.

Размещено на Allbest.ru