Розвиток категорії когніотипу в історичному термінознавстві

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Розвиток категорії когніотипу в історичному термінознавстві

І.А. Казимирова

Анотація

У статті окреслено проблематику історичного термінознавства, визначено категорію когніотипу як одну із базових категорій цієї галузі знання, показано продуктивність розпрацювання категорії когніотипу для дослідження лінгвістичної термінології.

Ключові слова: історичне термінознавство, когніотип, термін, лінгвістична термінологія.

Summary

Historical terminology problems are determined in the paper, the cogniotype as the basic category for this branch of study is defined; the productivity of the cogniotype category elaborating for the researches in linguistic terminology is shown.

Key words: historical terminology, cogniotype, term, linguistic terminology.

В українському термінознавстві склалася парадоксальна ситуація: така його галузь, як історичне термінознавство, була задекларована лише останнім часом: у статті Л.В. Туровської “Історичне термінознавство в Україні кінця ХХ-початку ХХІ ст.” [10] та В. Л. Іващенко «Історіографія термінознавства: метамова і структурні підрозділи» [7]. Хоча майже кожна друга дисертація з термінології містить екскурс в історію формування відповідної терміносистеми, написано багато статей про різні періоди розвитку термінознавства, вивчення наукової літератури з цієї проблематики та аналіз результатів пошукових запитів зі сполученням історичне термінознавство дозволяють засвідчити лише зародковий стан цієї дисципліни як теоретичної галузі сучасного українського термінознавства. Проте постановка проблеми, що власне й зробили Л.В. Туровська та В.Л. Іващенко, - це вже важливий крок на шляху до її вирішення.

О.В. Фельде (Борхвальдт), відомий теоретик російського історичного термінознавства, зазначає, що як науковий напрям ця дисципліна склалася в 50-60-ті рр. минулого століття на межі історичної лексикології та загального термінознавства [11, 29]. На початковому етапі розвитку цієї науки провадиться аналіз спеціальної лексики минулих епох на тлі загальномовних процесів, а також визначення основних аспектів і шляхів дослідження одиниць термінологічної лексики як функціональних одиниць живої мови, згодом термінологічні дослідження поглиблюються за рахунок вивчення етимологічних, генетичних, хронологічних властивостей спеціальної лексики ХІ - початку ХХ ст., установлення її семантичних, структурних, ономасіологічних та функціональних особливостей, і лише з середини 80-х рр. ХХ ст. починається якісно новий етап розвитку історичного термінознавства, ознаменований появою праць, у котрих визнано його статус, осмислено його досягнення й перспективи [там само, 30-31].

Українське історичне термінознавство кінця ХХ - початку ХХІ ст. розвивається у кількох напрямах: 1) вивчає галузеву лексику конкретного історичного періоду; 2) відтворює загальну картину словникового складу тієї чи тієї тематичної групи лексики в історичних пам'ятках; 3) вивчає галузеву лексику в широких часових межах; 4) визначає основні етапи формування тієї чи тієї терміносистеми на тлі екстралінгвістичних чинників [10, 77].

Російські дослідники виділяють такі напрями історичного термінознавства: 1) історико-культурологічний, основним завданням якого є опис історико-культурного контексту формування окремих терміносистем; 2) регіональний історичний, у межах якого провадиться багатоаспектний аналіз спеціальної лексики місцевої писемності; 3) зіставний, мета якого - порівняльний історичний аналіз спеціальної лексики різних мов; 4) історико-ономасіологічний, який вивчає номінативні процеси в сфері спеціальної лексики ХІ - початку ХХ ст.; 5) історико-семасіологічний, який займається дослідженнями лексичної семантики спеціальних найменувань ХІ - початку ХХ ст.; 6) джерелознавчий, до завдань якого входить виявлення й лінгвістична характеристика джерел вивчення спеціальної лексики минулих епох; 7) функціонально-філологічний, який вивчає особливості функціонування спеціальної лексики в пам'ятках художньої літератури (крім творів сучасних авторів); 8) когнітивно-історичний, завданням якого є вивчення проблеми співвідношення мовних одиниць і тих структур професійного (теоретичного і практичного) знання, які стоять за ними, в процесі еволюції професійного знання [11; 5; 6].

Власне одне з понять когнітивно-історичного термінознавства - поняття когніотипу - є об'єктом дослідницької уваги в цій статті. Вивчення етапів розвитку професійного знання спонукало термінологів до розуміння того, що коли людина в процесі діяльності пізнає світ, у її свідомості набувають чіткості нові концептуальні структури, які підводяться під наявні категорії, змінюючи їх і розширяючи їхні межі. Людська свідомість вибірково фіксує інформацію, пов'язану з певними об'єктами і ситуаціями, фокусуючи увагу лише на певних деталях. Тому одиниця номінації створюється відповідно до “вектору орієнтації колективної свідомості” (термін О.Й. Голованової). Така домінантна когнітивна модель номінації, яка являє собою хід мисленнєвої діяльності людини у процесі створення нового імені й відбиває особливості певного етапу розвитку людського суспільства, дістала назву когніотип [5, 143-144].

Концепція когніотипу, заснована на розвитку ідей, висловлених у працях М. Докуліла, О.С. Кубрякової, М.М. Володіної, Г.Й. Винокура, О.І. Моісеєва, Л.О. Шкатової та інших мовознавців, дозволяє реконструювати механізми зміни когнітивних орієнтирів у репрезентації певних фрагментів дійсності. когніотип історичний термінознавство хронологічний

Термін когніотип у когнітивно-історичному термінознавстві запозичено з праць А.Г. Баранова, який використав його для представлення функціонально-прагматичної концепції тексту [1; 2], і наповнено новим змістом. О.Й. Голованова зазначає, що через когніотип здійснюється адаптивна й орієнтувальна діяльність людської свідомості, а зміна когніотипів означає зміну когнітивних орієнтирів в репрезентації об'єктів реальної дійсності відповідно до пізнавальних і комунікативних потреб людей. Аналізуючи розвиток категорії професійного діяча, дослідниця подає її як послідовну зміну когніотипів, зокрема епосі ремісницької організації праці відповідає екстеріарний когніотип, мануфактурному періоду - процесуальний, індустріальній епосі - інструментативний, постіндустріальному періоду притаманний об'єктний когніотип [6, 57].

Транспозиція категорії когніотипу на вивчення еволюційних процесів в окремих галузевих терміносистемах, зокрема, в терміносистемі лінгвістики, може виявитися дуже продуктивною. Очевидно, що зміна когніотипів у лінгвістичній термінології зумовлена зміною лінгвістичних парадигм - порівняльно-істориченої, системно-структурної, функціональної та когнітивної, або когнітивно-дискурсивної. Таким чином, може йтися про парадигмальний когніотип і його часткові різновиди в межах кожної з парадигм. В окремих парадигмах виділяємо когніотипи групові й індивідуальні / особистісні / персональні, які відбивають домінантні когнитивні моделі номінації, зумовлені національною приналежністю авторів термінів, їх освітнім рівнем, просторовою локалізацією тощо.

В історичному термінознавстві категорія когніотипу виявляє тісний зв'язок із категоріями метамови, метамовлення, окремих метадіалектів / ідіолектів / термінолектів, професійної мовної особистості, орієнтації термінів тощо.

Проілюструю цю тезу, зосередившись на такому важливому аспекті термінотворення, як боротьба двох протилежних тенденцій - творення термінів на питомій, національній, та на інтернаціональній основах. Як відомо, ця боротьба триває стільки, скільки існує термін як одиниця мови спеціального призначення.

Ілюстрацією домінування національного когніотипу може бути історія чеського термінознавства. Великий вплив на розвиток чеської мови загалом і термінології зокрема мали пуристичні тенденції, зумовлені її тривалим понімечуванням, і, як наслідок, - навалою германізмів, яка поставила під загрозу слов'янську основу чеської мови [9, 55]. Початок нової літературної мови, піднесення самосвідомості й національної культури чехів дослідники пов'язують із діяльністю “будителів” у кінці ХУІІІ ст. Зусилля Й. Добровського та Й. Юнгманна в розпрацюванні та втіленні в життя літературних норм призвели до поповнення словника питомими національними новотворами - відродженими застарілими словами, запозиченнями з говорів та просторіччя, запозиченнями з інших слов'янських мов та кальками [12, 44-45].

Тезу про те, що в ХІХ ст. закладено підвалини національних терміносистем, П.О. Селігей ілюструє такими прикладами заміни запозичень власними чеськими новотворами: “Июетее (квадрат), йё)1пу (історія), йюайіо (театр), йортаиа (транспорт), йтигвіио (кооператив), НийЬа (музика), екойЬа (коридор), кпікоипа (бібліотека, шіиипіее (граматика), поиіпаг (журналіст), ойвіаиее (абзац), вкІайЬа (композиція, синтаксис) тощо.

Наступне століття ознаменовано в чеській термінології посиленням тенденцій до інтернаціоналізації наукової термінології, що відзначають дослідники Б. Поштолкова, М. Рудни та А. Тей- нор. На прикладі хімічної терміносистеми вони показують переваги міжнародних назв. Крім того, зафіксовано більшу частоту вживання замість питомих термінів запозичених (замість кувііспік - охій; замість вітпіки - виІ(ій тощо). Подібні процеси притаманні й іншим терміносистемам, скажімо, термін иіеппа замінено інтернаціональним терміном векипйа [13, 20].

Особливості індивідуального когніотипу професійної мовної особистості можуть бути розглянуті на прикладі мовної особистості А.О. Білецького - ученого-філолога, лексиколога, ономаста, поліглота. Учений європейського рівня, А.О. Білецький залишив помітний слід у дослідженнях із ономастики, створивши власну несуперечливу систему ономастичних термінів, яка, як зазначає Н.В. Подольська, “сама може бути предметом для термінологічного словника” [8, 12-14]. Блискуче володіючи давніми мовами, А.О. Білецький був прихильником термінології, створеної на інтернаціональній основі. Не зосереджуючись детально на особливостях авторської терміносистеми вченого, зазначу, що загалом вона не була прийнята філологічною громадськістю. Незаслужено залишена на узбіччі ономастики, ця система, безперечно, повинна бути відтворена в новому словнику ономастичних термінів, звісно, не як нормативна, але як така, що свідчить про потужність авторських виражальних засобів.

Таким чином, видається плідною спроба розпрацювання категорії когніотипу як категорії когнітивно-історичного термінознавства для висвітлення багатьох суперечливих проблем еволюції тих чи тих термінологічних систем.

Список використаних джерел

1. Баранов А. Г. Функционально-прагматическая концепция текста: Дис. докт. филол. наук. - Ростов-на-Дону, 1993. - 357 с.

2. Баранов А. Г. Когниотипичность текстовой деятельности // Языковое сознание и образ мира: Тез. докл. ХІІ Междунар. симпоз. по психолингвистике и теории коммуникации. - М., 1997. - С. 20-21.

3. Баранов А. Г. Уровни когниотипичности в текстовой деятельности // Когнитивная парадигма: Тез. докл. междунар. конф. - Пятигорск, 2000. - С. 24-27.

4. Борхвальдт О. В. Историческое терминоведение русского языка. - Красноярск: РИО КГПУ, 2000. - 201 с.

5. Голованова Е. И. Введение в когнитивное терминоведение: учеб. пособие. - М.: ФЛИНТА: Наука, 2011. - 224 с.

6. Голованова Е. И. Категория профессионального деятеля: Формирование. Развитие. Статус в языке / Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова РАН. - 2-е изд., исправл. и доп. - М.: ООО «Изд-во «Элпис», 2008. - 304 с.

7. Іващенко В. Л. Історіографія термінознавства: метамова і структурні підрозділи // Термінологічний вісник: Зб. наук. праць / Відп. ред. В. Л. Іващенко. - К.: Ін-т української мови НАНУ, 2013. - Вип. 2(1). - С. 5-20.

8. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии. - М.: Наука, 1978. - 198 с.

9. Селігей П. О. Пуризм у термінології: український досвід на європейському тлі // Мовознавство. - 2008. - № 1. - С. 49-66.

10. Туровська Л. В. Історичне термінознавство в Україні кінця ХХ-початку ХХІ ст. // Українська мова. - 2012. - № 2. - С. 67-79.

11. Фельде О. В. Историческое терминоведение русского языка: достижения, проблемы, перспективы // Терминология и знание. Материалы ІІІ Международного симпозиума (Москва, 8-10 июня 2012 г.) / Отв. ред. докт. филол. наук С. Д. Шелов. - М., 2013. - С. 29-39.

12. Широкова А. Г. Из истории развития чешского литературного языка // Вопросы языкознания. - 1955. - № 4. - С.35-54.

13. Postolkova B., Roudny M., Tejnor A. O ceske terminologii. - Praha: Academia, 1983. - 119 s.

Размещено на Allbest.ru