Розвиток продуктивних сил сільського господарства України періоду НЕПУ в контексті діяльності сільгоспкооперації: історіографічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток продуктивних сил сільського господарства України періоду НЕПУ в контексті діяльності сільгоспкооперації: історіографічний аспект

Анотації

Проаналізовано історіографію останнього десятиліття XX століття стосовно висвітлення проблеми розвитку продуктивних сил сільського господарства України доколгоспного періоду в контексті діяльності сільськогосподарської кооперації.

It was analyzed the history of the last decade of XX century concerning to the problem of the development of the farming productivity in Ukraine during the pre-collective farm period in the context of cooperative farming activity.

Key words: historiography, cooperative farming, peasantry, farm.

Теорія та історія кооперативного будівництва в Україні 1920-х рр. давно приваблювала дослідників. Історіографія проблеми розвитку продуктивних сил сільського господарства України в зазначений період налічує десятки дисертаційних праць, монографій, колективних видань, у яких безпосередньо досліджені різноманітні організаційні форми кооперації, їхня роль і місце в розвитку сільського господарства загалом або його окремих галузей, також проаналізовані становлення й функціонування кооперативної системи. Проте в історіографії недостатньо опрацьовані проблеми власне історико-тематичного характеру. Це пов'язане з тим, що в радянські часи вчені мало досліджували історію кооперативного будівництва в сільському господарстві, зосереджуючи більше уваги на колективних формам господарювання, що з 1930 рр. стали домінантними в сільській місцевості, витіснивши кооперацію. Лише з другої половини 1980-х - на початку 1990-х рр., коли адміністративний тиск на творчу інтелігенцію був послаблений, відкривали й робили доступними нові архівні джерела, дослідники виявляли жваве зацікавлення окресленою проблематикою, акцентуючи на вивченні особливостей розвитку різних видів кооперації. Іншою важливою причиною звернення уваги вчених до проблем кооперативного будівництва була складна економічна ситуація в країні, тому багато дослідників убачали в кооперації певну «панацею» від усіх економічних проблем.

Концептуальною основою історіографії початку 1990-х рр. залишався ленінський «кооперативний план», розроблений нібито вождем більшовиків на основі багаторічного досвіду державного будівництва, зіставлення різних теоретико-практичних концепцій, зокрема використання творчого доробку відомих учених-аграрників і власне трудів класиків марксизму. Дослідження кооперативного плану в 90 рр. ХХ століття стало певним продовженням радянської історіографічної традиції, але це вже були зовсім інші, осучаснені підходи, коли історична наука поступово, проте безповоротно позбувалася від марксистсько-ленінської методології й відбувалося залучення нових методологічних концепцій, які вже давно застосовували в Західній Європі.

Мета статті полягає в з'ясуванні проблеми розвитку продуктивних сил сільського господарства України в контексті діяльності сільськогосподарської кооперації в роки непу в історіографії 90-х рр. XX ст.

Характерною особливістю історіографії початку 1990-х рр. було зіставлення кооперативних форм господарювання з колективними й пояснення розвитку продуктивних сил останніх на базі кооперації.

В. Данилов, аналізуючи кооперативний план В. Леніна, говорив, що розвиток соціалізму в епоху непу проходив шляхом добровільного кооперування «ринкових відносин селянських господарств споживчими, кредитними й збутово-постачальницькими об'єднаннями, відбувався поступовий, але все більш помітний ріст найпростіших форм виробничого кооперування, які своєю чергою ставали основою створення й росту колективних господарств» [1, 12]. Це твердження частково розкриває сутність проблеми, оскільки за «основою створення й росту колективних господарств» прихована руйнівна політика згортання кооперації в кінці 1920-х рр. та використання її здобутків, зокрема матеріально-технічної бази, господарських кадрів для потреб колективізації. Така ситуація болісно вдарила по продуктивності сільгоспвиробництва, відновити валові показники якого вдалося лише в другій половині 1930-х рр.

Однією з перших робіт про сільськогосподарську кооперацію доби непу в незалежній Україні стала дисертація І. Прокопенко, підготовлена 1992 року [2]. Кооперація в ній витлумачена як самостійна господарська організація українського селянства з 1880 до 1930 рр. Більш ґрунтовно теоретичні проблеми сільськогосподарської кооперації були розкриті в дисертації В. Марочка [3]. На глибоке переконання Марочка, сільськогосподарська кооперація не усуспільнювала селянські господарства, а лише сприяла організації виробництва, де це не було можливо зробити на рівні індивідуального господарства, та допомагала реалізувати вироблену продукцію. Часто кооперативи, членами яких на правах товариств були артілі, комуни, този, забезпечували селян реманентом, селекційним насінням, сприяли поширенню нових методів обробітки ґрунту через залучення агрономічних кадрів. У цілому запровадження непу, як і кооперативний план, описані В. Леніним насамперед як відступ від попередньої політики. На цьому акцентує увагу С. Кульчицький, зазначаючи, що кооперація була найбільш вдалою формою організації селянського господарства в контексті «уживання» ринкових капіталістичних і соціалістичних елементів на селі [4, 60]. Проте кооперацію, на думку Кульчицького, розуміли в урядових колах насамперед як школу колективізму, як засіб «переходу селян від приватного дрібного до колективного великого виробництва», до передумової колективізації сільського господарства [5, 8]. Цікаву думку стосовно ролі кооперації висловлює В. Дмитренко, наголошуючи на її посередницькій і проміжній функції та стверджуючи, що вона «торувала шлях до соціалізму» [6]. Дещо іншу позицію стосовно перспектив кооперації обстоює В. Кабанов. На його переконання, практика кооперативного будівництва 1920-х рр. і природа тоталітарної системи політичного управління держави спричинили згортання кооперації. Учений доводить безперспективність «стовбової дороги до соціалізм» через кооперацію та критикує кооперативний план В. Леніна, говорячи про діалектичну протилежність попереднім напрацюванням «вождя більшовиків». Автор критикує радянську історіографічну школу, що, на його думку, міфологізувала «кооперативний план», якого насправді не було [7].

Отже, кооперативне будівництво 1920-х рр. на початку 1990-х рр. аналізували через призму «ленінського кооперативного плану». Найбільш змістовними в цьому контексті є напрацювання Л. Файна, В. Кабанова, Є. Сєрової [8]. Вагомий внесок в аналіз кооперації зроблений у монографічних дослідженнях відомих українських учених-аграрників В. Калініченка, В. Марочка, С. Кульчицького, А. Морозова, що надруковані в 90 рр. минулого століття [9]. На увагу заслуговує, зокрема, монографія Морозова «Село і гроші: Українська кредитна кооперація в добу непу». Ще на початку 1990-х рр. учений докладно проаналізував діяльність сільськогосподарських кооперативних організацій щодо кредитного обслуговування селянських господарств. Науковець дійшов висновку, що кредитна кооперація відігравала одну з найголовніших функцій на селі, а саме - надавала селянам кошти виробничого призначення. Це впливало на продуктивність сільського господарства, оскільки сільгоспкредит, за висловом науковця, суттєво полегшував селянству розв'язання «однієї з найпекучіших для нього проблем - вчасного і якісного проведення польових робіт» [10, 204]. Також селянство використовувало сільськогосподарський кредит для придбання продуктивної худоби, інвентарю, селекційного насіння, проведення агрикультурної роботи.

На початку 1990-х рр. С. Кульчицький усебічно схарактеризував особливості впровадження непу в українському селі. Так, автор стверджує, що в статті «Про кооперацію» В. Ленін виклав власну концепцію «кооперативного соціалізму», альтернативну до концепції «воєнного комунізму» [11, 51]. Проте Ленін зараховував кооперацію до системи державного капіталізму, а не до системи соціалізму [12, 27]. Концептуальні засади нової економічної політики С. Кульчицький аналізує в іншій монографії «УСРР в добу нової економічної політики (19211928 рр.)». На відміну від попередніх робіт автора, зазначена праця більш категорична у висновках. Важливим є твердження вченого, що «передбачувані програмою РКП(б) колективні господарства, за якими закріпилася назва колгоспів, були іншої природи. З кооперативами у них не було нічого спільного» [11, 136]. С. Кульчицький, аналізуючи ставлення партії до колгоспів і кооперативів у той час, коли «на перший план вийшли інтереси піднесення продуктивних сил», говорить про те, що партія не могла зробити правильний вибір на користь кооперації, оскільки ідеологічно вона була «шкідливою» для соціалістичного суспільства. Для підвищення продуктивних сил через кооперування був використаний неможливий гібрид «у вигляді поняття колгоспно-кооперативна форма власності на засоби виробництва», джерела якого сягають 1922 р. [11, 140141]. У 2000 р. в Інституті історії України НАНУ підготовлено колективну монографію «Сутність і особливості нової економічної політики в країнському селі (1921-1928 рр.)» [13]. У розділі роботи, написаному С. Кульчицьким «Непівська концепція «кооперативного соціалізму» можна простежити еволюцію поглядів В. Леніна на кооперацію. Дослідник наголошує на несумісності кооперації й колгоспів, доводячи на конкретному історичному матеріалі, що продуктивність колгоспів була нижчою, ніж в одноосібних селянських господарствах, об'єднаних у кооперативи [13, 92-93]. При цьому автор наголошує на докорінній зміні поглядів В. Леніна щодо кооперації, аналізуючи його статтю «Про кооперацію». Науковець говорить про відмову від комуністичної доктрини і про перехід до «кооперативного соціалізму» [13, 101]. Однак цю концепцію сприйняло вороже навіть найближче оточення «вождя», тому її реалізація завершилася разом із закінченням політики непу. Учений наполягає, що рішення про обов'язковість участі сільських комуністів у сільськогосподарських кооперативах і колективах, ухвалене у квітні 1922 р. ХІ з'їздом РКП(б), безперечно, мало суто ідеологічну мотивацію [11, 142]. Радянська влада боялася втратити контроль за господарським життям кооперативів, тому в такий спосіб намагалася збільшувати свій вплив. Сміливу позицію обстоює С. Кульчицький, аналізуючи погляди В. Леніна на соціалізм: «Якщо запровадження непу у 1921 р. означало відмову від комуністичної політики, то висунута в статті «Про кооперацію» концепція «кооперативного соціалізму» означала відмову від комуністичної доктрини» [11, 147]. Дослідник зазначає, що увага більшовиків була спрямована на кооперативне будівництво як таке, що більш відповідало поточному моменту: «Несприйняття селянської кооперації Леніним як теоретиком не суперечило її схвальним оцінкам з боку того ж таки Леніна-практика ... причина в тому, що кооперованому селянину, на його думку, легше було перетворитися в колгоспника, ніж індивідуальному господарю» [4, 54]. Отже, державне керівництво витлумачувало кооперацію не лише як форму зв'язку промисловості з індивідуальними селянськими господарствами, але і як умову успішного зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва. Останнє твердження обгрунтоване дослідником, зокрема, на прикладі аналізу XIV Всесоюзної конференції. Осмислення сутності дискусії, що тривала під час конференції, дало змогу вченому сформулювати низку висновків [14, 222]. «Статтею «Про кооперацію», - зауважує С. Кульчицький, - В. Ленін фактично вписав останню у створюваний новий економічний лад» [15, 14]. З іншого боку, «створюючи комуністичну систему виробництва та розподілу, В. Ленін не забував про необхідність докорінної модернізації продуктивних сил». Тому вождь більшовиків ще до впровадження непу доручив Г. Кржижановському розробити на найближчі 10-20 р. план електрифікації Росії (ГОЕЛРО), який був ухвалений на VIII Всеросійському з'їзді рад [16, 6]. Однак із запровадженням нової економічної політики партія зробила певний відступ у цьому питанні. Так, запровадження єдиного сільськогосподарського податку декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р., з одного боку, сприяло відбудові продуктивних сил, а з іншого - відкладало індустріалізацію на невизначений час [4, 51].

Отже, кооперація, за В. Леніним, була виходом із глухого кута, куди завела країну політика «воєнного комунізму». Однак практика колгоспного будівництва тривала, незважаючи на неп [17].

Важливе значення для дослідження сільськогосподарської кооперації 1920-х рр. має монографія В. Зіновчука, написана ним у 1996 р., на зорі української незалежності. Автор дослідження намагається обґрунтувати необхідність кооперування в сучасній Україні, натомість подаючи ретроспективний аналіз розвитку кооперації в добу непу. В. Зіновчук стверджує, що сільськогосподарські кооперативи активно почали відроджуватися з уведенням нової економічної політики та зі створенням Усеукраїнського кооперативного союзу, який об ' єднав усі кооперативні організації республіки. Дослідник говорить про невпинне зростання кількості кооперативних товариств із 8,1 тис. у 1923 р. до 26,1 тис. у 1928 р. та зростання участі селян у кооперації із 8,2 до 59,9 % [18, 30].

Слід зазначити, що особливо на початку 1920-х рр. і до кінця непу кооперація фактично підпорядковувала колгоспи. На цю обставину звертає увагу, зокрема, В. Калініченко [19], актуалізуючи земельну громаду як об'єднання, що керувалося кооперативними засадами господарювання. Доводячи таку думку, автор переконує, що тільки земельна громада спроможна на «землевпровадження й меліорацію, організацію господарської сівозміни, боротьбу з шкідниками і бур'янами, утворення прокатних пунктів сільськогосподарських машин і злучних пунктів, переробку сільськогосподарської продукції і раціональне ведення лісового господарства» [20, 63]. Дослідник характеризує господарську діяльність земельної громади в контексті зростання продуктивності сільського господарства, тому що вона визначала форму землекористування, «від неї залежали ефективність землеустрою, впровадження поліпшених сівозмін, застосування сільськогосподарської техніки, а отже, і піднесення сільського господарства» [20, 56]. Також земельна громада суттєвою мірою забезпечувала кооперування селян, втягуючи їх у кредитну кооперацію і в кооперацію по збуту сільськогосподарської продукції, організацію селянського господарства в межах земельної громади, ставила «на ноги і бідноту, перетягуючи її в число продуктивних, а далі і товарних господарств» [20, 44 - 69]. Про регіональні особливості кооперативної діяльності земгромад на Лівобережжі писав історик В. Мацюцький [21], на півдні України - І. Кривко [22].

Фактологічно змістовною в контексті розкриття поняття «кооперативний соціалізм» і доведення переваг кооперації над іншими типами організації виробництва є праця Є. Паршакова [23] У 19 розділі автор виокремив підрозділ, у якому аналізує явище кооперації, зазначаючи, що в СРСР був побудований державно-бюрократичний соціалізм, а тому в майбутньому повинен бути коопсоціалізм як стовбова економічна система суспільства [23, 228]. кооперація доколгоспний історіографія

Критичні судження стосовно кооперативного плану В. Леніна висловлював у 1995 р. В. Марочко, піддаючи сумніву наявність конкретних планів кооперативного будівництва. Дослідник зіставив теоретичні концепції В. Леніна з реаліями кооперативного будівництва в 1920 рр. і дійшов висновку, що ленінський кооперативний план був імовірніше ідеологічною платформою, тому немає підстав говорити про повноцінну концепцію: «Не можна говорити і про наявність ленінської концепції кооперації, позаяк його спонтанні думки та висловлювання про місце і роль кооперації при соціалізмі, залишились загадковими і не завершеними» [24, 143]. Найпоширенішою формою кооперативних об'єднань на початку непу В. Марочко називає інтегральні товариства та наголошує на їхній гальмівній ролі в контексті піднесення продуктивних сил, оскільки «поєднання споживчих і виробничих функцій в одному товаристві, особливо з поглибленням спеціалізації сільськогосподарського виробництва, гальмувало розвиток кооперації» [24, 105]. Стосовно системи колгоспів, які мали право вступати до кооперативної системи згідно з постановою ВУЦВК від 22 листопада 1922 р. [24, 108], науковець більш категоричний, оскільки стверджує, що «колгоспи (комуни, артілі, тсози), які входили до складу кооперації, не відігравали особливої виробничої ролі, хоч і переважали за своєю кількістю» [24, 106]. У третьому розділі монографії В. Марочко пропонує підрозділ «Соціальний склад членів кооперативних товариств» [24, 115-126]. Науковець акцентує увагу на поділі господарств відповідно до рівня розвитку їхніх продуктивних сил і розмежовує бідняцькі, середняцькі й заможні господарства [24, 116]. До соціально-економічної бази кооперації, яка демонструвала сталі темпи розвитку та кількісно займала дві третини від усіх господарств, В. Марочко зараховує середняцькі господарства [24, 117], достатньо забезпечені «робочою і продуктивною худобою та реманентом» [24, 121]. Учений характеризує також проблему кредитів і зазначає, що бідняцькі господарства «мали натуральний спосіб виробництва, а відтак кредити не досягали своєї мети - забезпечення розширеного відтворення у сільському господарстві. Їх просто проїдали» [24, 122]. Такою була гірка правда політики радянської влади, яка у своїх програмних цілях розвитку продуктивних сил сільського господарства робила ставку на бідняцькі господарства, що негативно впливало на хід реформ і гальмувало соціально-економічні зрушення в аграрному секторі економіки. «Середні та великі домовласники, - підсумовує В. Марочко, - були основними виробниками продукції, зосереджували в себе основні засоби виробництва ... участь заможних селянських господарств в кооперації сприяла розвитку кооперативної форми господарювання, свідчила про її перевагу над колективною з усуспільненням засобів виробництва» [24, 125-126].

У кандидатській дисертації російської дослідниці С. Петрова, що присвячена ролі приватного капіталу в розвитку продуктивних сил у роки нової економічної політики, проаналізовано еволюцію поглядів В. Леніна на приватний капітал як важливий елемент товарності соціалістичної економіки та необхідну умову її розвитку [25, 11]. Кульмінаційними в розвитку приватного капіталу С. Петрова називає 1924-1926 рр., коли домінантною в керівництві країни була «група Бухаріна» [25, 14]. Економічні закони функціонування приватного капіталу селянських господарств досліджували І. Петренко, П. Чужинов, С. Ісмуратов [26].

Протягом 1990-х рр. у працях багатьох істориків продовжувала домінувати економіко-політична парадигма розуміння періоду непу, закладена ще в 1920 рр. В. Леніним. Модель побудови соціалістичного суспільства на засадах кооперації витлумачували як прогресивну, натомість воєнно-комуністичний реванш кінця 20-х рр. ХХ ст. породжував, імовірніше, негативні оцінки. У зв'язку з цим дослідники звернулися до проблеми командно-адміністративної системи господарювання, виокремлюючи при цьому «непівську альтернативу». Ю. Голанд називає В. Леніна прогресивним реформатором через те, що він зробив висновок про необхідність використання ринку для відновлення економіки. Учений акцентує увагу на тому, що, починаючи з 1927 р., держава ще жорсткіше застосовувала класовий принцип до сільськогосподарської кооперації, обмежуючи кредитування заможних господарств. Це призвело до того, що селяни відмовлялися вкладати свої вільні кошти в кооперацію. Як наслідок, вона «перетворилась на роздільник державних кредитів, тобто йшов процес одержавлення кооперації» [27, 41]. Ю. Голанд зазначає, що обмеження зростання заможних селянських господарств впливало безпосередньо й на поведінку більшості селян, оскільки такі заходи «орієнтували їх не на накопичення, а на споживання». Крім того, «у них став слабшати стимул до накопичення засобів для придбання сільськогосподарських машин і реалізації інших значних виробничих внесків» [27, 43].

Отже, після здобуття Україною незалежності питання розвитку кооперації були поставлені на новий методологічний рівень.

Література

1. Данилов В. П. Коллективизация сельского хозяйства в СССР /В. П. Данилов // История СССР. -- 1990. -- № 5. -- С. 7-30.

2. Прокопенко І. П. Сільськогосподарська кооперація у суспільно-політичному житті України (1880 -- поч. 30-х рр. ХХ ст.) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук /1. П. Прокопенко. -- К., 1992. -- 24 с.

3. Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861--1929 рр.) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня д-ра іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / І. Марочко ; Інститут історії України Національної академії наук України. -- К., 1995. -- 43 с.

4. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-- 1939 рр.) / С. В. Кульчицький. -- К. : Вид. Дім «Альтернативи», 1999. -- 336 с.

5. Кульчицький С. В. Концепція «кооперативного соціалізму» /С. В. Кульчицький // Український історичний журнал (У.І.Ж.). -- К. : «Наукова думка», 1995. -- № 2. -- 3--17.

6. Дмитренко В. П. «Военный коммунизм», НЭП... / В. П. Дмитренко //История СССР. --1990. -- № 3. -- С. 3-- 25.

7. Кабанов В. В. Судьбы кооперации в советской России: проблемы, историография / В. В. Кабанов // Судьбы российского крестьянства. -- М. : РГГУ, 1995. -- С. 212-- 248; Кабанов В. В. Школа А. В. Чаянова или организационно-производственное направление русской экономической мысли /В. В. Кабанов //История СССР. -- 1990. -- № 6. -- С. 89--98.

8. Файн Л. Е. Советская кооперация в тисках командно-административной системы (20-е годы) / Л. Е. Файн // Вопросы истории. -- 1994. -- № 9. -- С. 35--47; Кабанов В. В. Крестьянская община и кооперация России. XX век / В. В. Кабанов. -- М. : ИРИ РАН, 1997. -- 156 с.; Серова Е. В. Сельскохозяйственная кооперация в СССР / Е. В. Серова. -- М. : Агропромиздат, 1991. -- 161 с.

9. Калініченко В. В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження / В. Калініченко. -- X. : Основа, 1997. -- 400 с.; Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921--1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С. В. Кульчицький. -- К. : Ін-т історії України НАНУ, 1995. -- 204 с.; Марочко В. І. Українська селянська кооперація: Історико-теоретичний аспект (1861--1929рр.) /В. І. Марочко. -- К. : Ін-т історії України НАНУ, 1995. -- 217 с.; Морозов А. Г. Село і гроші: Українська кредитна кооперація в добу непу / Г Морозов. -- Черкаси : НДІТЕХІМ, 1993. -- 275 с.

10. Морозов А. Г. Село і гроші: Українська кредитна кооперація в добу непу / А. Г. Морозов. -- Черкаси : НДІТЕХІМ, 1993. -- 275 с.

11. Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921--1928 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С. В. Кульчицький. К. : Ін-т історії України НАН України, 1995. -- 204 с.

12. Даниленко В. М. Сталінізм на Україні: 20 30-тіроки /В. М. Даниленко, Г В. Касьянов, С. В. Кульчицький. -- К. : «Либідь», 1991. -- 340 с.

13. Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921--1928 рр.). -- К. : Ін-т історії України НАНУ, 2000. -- 223 с.

14. Кульчицький С. В. Підготовка керівництвом ВКП(б) політичних та економічних передумов для примусової колективізації сільського господарства (1919--1929 рр.) / С. В. Кульчицький // Україна соборна : зб. наук. статей. К., 2004. -- Вип. 1. -- С. 217--248.

15. Кульчицький С. В. Теоретичні аспекти нової економічної політики / С. В. Кульчицький // Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921--1928 рр.). -- К. : Ін-т історії України НАН, 2000. -- С. 14--28.

16. Кульчицький С. В. Україна в системі загальносоюзного народногосподарського комплексу / С. В. Кульчицький // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. -- К. : Інститут історії України НАНУ, 2004. -- № 11. -- 3--31.

17. Атоян О. Н. Сельскохозяйственная кооперация Украины периода нэпа: проблемы теории, политики, истории в литературе 20-х -- начала 30-х годов: автореферат диссертации на соискание ученой степени канд. ист. наук : спец. 07.00.01 «История КПСС» / О. Н. Атоян ; Киев. гос. ун-т им. Т. Г. Шевченка. -- К., 1990. -- 24 с.

18. Зіновчук В. В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США / В. В. Зіновчук. -- К. : Логос, -- 224 с.

19. Калініченко В. В. Кооперативна діяльність земельної громади в українському до колгоспному селі 20-х років / В. Калініченко // Третій міжнародний конгрес україністів. 1996. -- Історія. -- Х., 1996. -- С. 96--101.

20. Калініченко В. В. Земельна громада / В. В. Калініченко // Історія українського селянства. Нариси : у 2 т. -- К., 2006. -- Т. 2. С. 44--69.

21. Мацюцький В. М. Кооперативна діяльність земельних громад у селах Лівобережної України (20-ті роки) / В. М. Мацюцький // Вісник Харківського університету. Історія. -- Х. : [б. в.], 1997. -- С. 115--123.

22. Кривко І. М. Земельні громади Південної України (1922--1930рр.) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» /1. М. Кривко ; Запорізький держ. унт. -- Запоріжжя, 1999. -- 19 с.

23. Паршаков Е. А. Экономическое развитие общества (Концепция кооперативного социализма): Историческое исследование / Е. А. Паршаков. -- Запорожье : Дикое Поле, -- 264 с.

24. Марочко В. І. Українська селянська кооперація: Історико-теоретичний аспект (1861--1929 рр.) / В. І. Марочко. -- К. : Ін-т історії України НАНУ, 1995. -- 217 с.

25. Петрова С. М. Роль частного капитала в развитии производительных сил в годы новой экономической политики (1921--1927 гг.) : автореферат диссертации на соискание ученой степени канд. ист. наук : спец. 01 «Исторические науки» / МГУ им. М. В. Ломоносова. -- М., 1992. -- 24 с.

26. Петренко И. Я. Экономика крестьянского хозяйства /И. Я. Петренко, П. И. Чужинов, С. Б. Исмуратов. -- М. : Интерпракс, 1995. -- 326 с.

27. Голанд Ю. М. Кризисы, разрушившие нэп / Ю. М. Голанд. -- М. : Международный НИИ проблем управления, 1991. -- 95 с.

Размещено на Allbest.ru