Парламентська робота депутатів-подолян у ІІІ Державній Думі Російської імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парламентська робота депутатів-подолян у ІІІ Державній Думі Російської імперії

губернія парламентський імперія

У статті проаналізовано склад і висвітлено особливості парламентської діяльності депутатів від Подільської губернії у ІІІ Державній Думі Російської імперії. З'ясовано їхні політичні уподобання та бачення шляхів вирішення найгостріших проблем держави.

У сучасних демократичних моделях державного управління одне із провідних місць належить представницькому законодавчому органові - парламенту. Не є виключенням і Українська держава, яка досі балансує між президентсько-парламентською та парламентсько-президентською формами правління. Попри те, яку б із них, урешті-решт, не обрала політична еліта країни, зрозуміло, що парламент залишиться наріжним елементом політичної системи держави. З огляду на це, вивчення історичного досвіду парламентської роботи українських представників у першій установі парламентського типу в Російській імперії Державній Думі - має не лише дослідницько-пізнавальне, а й практичне значення. У цьому контексті особливої цінності набуває з'ясування специфіки думської роботи депутатів ІІІ Державної Думи, яка єдина у той час змогла пропрацювати увесь відведений законом термін.

Українська історіографія має певні здобутки у дослідженні складу та діяльності українських депутатів у Державних Думах Російської імперії усіх чотирьох скликань. Серед них варто виділити роботи: В.І. Попика¹, О.О. Коника², В.І. Доморослого³, М.Ш. Киян⁴, О.І. Білокінь⁵, О.П. Реєнта⁶, А.Л. Глушковецького⁷, В.І. Милька⁸ та ін.

Разом із тим, соціальний, національний, фракційний, професійний склад депутатів від українських губерній у російських Державних Думах потребує подальшого аналізу, уточнення, верифікації, а багато аспектів їхньої парламентської та позапарламентської роботи, позиції щодо вирішення різних питань, що були предметом думського розгляду, залишаються нез'ясованими.

Державна Дума третього скликання розпочала свою роботу 1 листопада 1907 р. Зміна виборчого законодавства, після “третьочервневого перевороту”, яскраво виявилася у соціальному і партійному складі депутатів краю. Поділля у ІІІ Думі, як і у двох попередніх, представляли 13 депутатів. Однак їхній соціальний склад був повним антиподом до складу депутатів перших двох Дум, які обиралися під час революційних подій 1905-1907 рр. Тоді, за невеликим винятком, до парламенту були обрані звичайні селяни. За нашими підрахунками, до ІІІ Думи Подільська губернія відправила 6 дворян, 3 священики та 4 селянина. За професійним складом вони розподілялися так: 2 повітові предводителі дворянства, 2 державні службовці губернського масштабу, 2 волосні писарі, 2 землевласники⁹. Депутат П.Є. Ніколенко служив збирачем податків¹⁰.

Про якісь інші заняття С.О. Галущака, окрім селянської праці інформації, не виявлено. Щодо майнового цензу депутатів-селян відомо, що Г.А. Анд- рійчук володів 16 дес. землі¹¹, а, отже, належав до категорії заможних селян. Так, В.І. Попик називав його “типовим куркулем”¹². Якщо головним критерієм заможності визначити кількість землі, що цілком природно для селянина, то решту селянських депутатів-подолян не можна віднести навіть до представників середнього достатку. Зокрема, обраний депутатом уповноваженими від волосних сходів С.О. Галущак володів за різними даними від 2,5 до 7 дес. землі¹³. Два інші селянські парламентарі мали теж небагато: В.К. Пахальчак - 2,8 дес.¹⁴, П.Е. Ніколенко - 5 дес. Однак, зважаючи на зайнятість селянських представників у волосних адміністраціях та земських установах їх можна віднести до категорії заможних.

Складніше визначити національний склад подільських думців. У покажчиках стенографічних звітів ІІІ Державної Думи вказується, що усі вони зарахували себе до росіян¹⁶. Однак вірити таким даним навряд чи можна, адже подільські депутати ІІІ Державної Думи мали праві політичні погляди, тому, безумовно, відкидали будь-яку відмінність українців від росіян. Більш репрезентативним, на наш погляд, є визначення національності представників подільської депутації за даними повітових справників, які збиралися про майбутніх депутатів ще були виборщиками як під час виборів до ІІІ Думи, так і до Державних Дум попередніх скликань. Виявлені архівні та довідкові матеріали дозволяють стверджувати, що серед 13 подільських депутатів ІІІ Державної Думи 7 (Г.А. Андрійчук, С.О. Галущак, П.Є. Ніколенко, В.К. Пахальчак, В.І. Подольський, М.І. Сендерко, Г.Є. Червінський) були українцями, а решта 6 (І.І. Балаклєєв, П.М. Балашов, О.С. Гіжицький, Г.Т. Мань- ковський, О.О. Потоцький, Д.М. Чихачов) - росіянами¹⁷.

Середній вік подільських депутатів становив близько 41 року: 6 депутатів були старшими за цей вік та 7 - молодшими. Найстаршому серед послів Подільської губернії Г.Є. Червінському було 54 роки, а наймолодшому, Г.А. Андрійчуку, - 27¹⁸.

Депутати краю, обрані до ІІІ Державної Думи, мали досить високий освітній ценз. Відомо, що 5 представників Подільської губернії (І.І. Балаклєєв, П.М. Балашов, О.С. Гіжицький, Г.Є. Червінський, Д.М. Чихачов) мали вищу освіту¹⁹, 4 члени ІІІ Думи (О.О. Потоцький, Г.Т. Маньковський,

В.І. Подольський, М.І. Сендерко) - середню освіту²⁰, решта депутатів (С.О. Галущак, Г.А. Андрійчук, П.Є. Ніколенко, В.К. Пахальчак) - початкову²¹.

Фракційна приналежність подільських депутатів у ІІІ Думі не була сталою. На початку роботи Думи із 13 подільських послів 4 були правими і 9 - помірковано правими²². Та вже станом на 1910 р. розподіл подільських парламентарів за фракціями зазнав відчутних змін. Так, 7 депутатів (Г.А. Андрійчук, П.М. Балашов, О.С. Гіжицький, П.Є. Ніколенко, Г.Є. Червінський, Д.М. Чихачов) були представниками Російської національної фракції, 4 (І.І. Балаклєєв, Г.Т. Маньковський, В.К. Пахальчак, В.І. Подольський) - фракції правих, а С.О. Галущак та М.І. Сендерко перейшли до прогресистів²³. Таке представництво депутатів- подолян у фракціях існувало впродовж четвертої та п'ятої сесій і залишилося незмінним до закінчення роботи ІІІ Думи²⁴.

Не менш важливим є питання членства депутатів-подолян у думських комісіях. Так, 9 червня 1908 р. представники Подільської губернії В.К. Пахальчак, Д.М. Чихачов, П.Є. Ніколенко та П.М. Балашов були обрані в комісію 44-х, обов'язком членів якої була розробка законопроекту про зміни до законодавства про селян стосовно утримання натуральних і грошових повинностей²⁵. 26 червня цього ж року депутати І.І. Балаклєєв, В.І. Подольський та Г.Є. Червінський стали членами бюджетної комісії²⁶.

Відомо, що станом на 9 червня 1912 р. 8 представників Поділля були членами постійних думських комісій, із них 4 - бюджетної, 2 - комісії із запитів, по одному - фінансової та комісії з особового складу²⁷. Таким чином, подільські посли були представлені у 4 з 8 постійних думських комісій. Також депутати краю мали представників у значній кількості тимчасових комісій, утворених у ІІІ Державній Думі; 7 депутатів були членами двох і більше тимчасових думських комісій. Депутати-подоляни П.М. Балашов та Г.Є. Червінський були головами відповідно комісії з місцевого самоуправління та комісії з питання про ліквідацію чиншового права²⁸.

Про активну законодавчу роботу подільських послів у ІІІ Державній Думі свідчить той факт, що лише протягом V сесії (жовтень 1911 р. - червень 1912 р.) 5 із них були обрані до складу особливих (погоджувальних) комісій, які займалися розглядом суперечностей, що виникали між Державною Радою та Державною Думою з конкретних законопроектів. Причому О.О. Потоцький та Д.М. Чихачов були членами відповідно 6 та 3 таких комісій²⁹.

Уже на перших засіданнях Думи, при виробленні зворотного адреса цареві, окремі подільські депутати чітко окреслили свої політичні вподобання. Так, П.М. Балашов та І.І. Балаклєєв гаряче відстоювали підкреслення в адресі самодержавства російського царя. Суть дискусії полягала не у термінології, а у тому, чи існує у Російській імперії конституційна монархія. Зазначені подільські депутати відповідали на це питання негативно³⁰. П.М. Балашов висловив своє бачення реформування державного ладу Російської імперії після 3 червня 1907 р. так: “Ми не можемо не відзначити, що конституції в сенсі західноєвропейському у нас не існує, і тому ми під словами “оновлений державний лад” конституції не визнаємо”³¹.

Незабаром, при розгляді питання про свободу слова, досить красномовно висловився І.І. Балаклєєв. “Я думаю, - заявляв оратор, - що завдання Державної Думи й уряду полягає у приборканні неприборканої преси. Необхідно приборкати цю нічим неприборкану проповідь невір'я і безбожжя, приборкати наругу над святими почуттями російського народу”³².

У той же час праві подільські депутати В.І. Подольський та В.К. Пахальчак продемонстрували досить прогресивні погляди при обговоренні у Думі пропозицій Подільського губернського земства, спрямованих на покращення становища селянства. Їхня суть полягала у тому, щоб змінити натуральні дорожні повинності селян на грошовий податок та перекласти витрати на утримання освітніх закладів з селянських громад на всіх земських платників. В.І. Подольський зауважив, що натуральні повинності є архаїчним пережитком, тому такі зміни вже давно назріли і є необхідними³³. Його підтримав В.К. Пахальчак, який заявив: “Я від імені селян Подільської губернії посилено прошу Державну Думу погодитися з висновками Подільського губернського комітету у справах місцевого господарства”³⁴.

Одним із головних питань, що розглядалися у ІІІ Думі, було аграрне. Як зазначає А.Ф. Смирнов, перше місце в галузі земельного питання належало питанням селянського землекористування і землеустрою³⁵. Головним предметом розгляду став закон 9 листопада 1906 р., виданий на основі ст. 87 Основних Законів. Дискусії стосовно цього закону зайняли одинадцять засідань ІІІ Державної Думи³⁶.

Аналіз джерел дозволяє простежити аграрні погляди більшості подільських послів. Одним із найактивніших депутатів ІІІ Державної Думи при розгляді аграрних питань був представник Подільської губернії І.І. Балаклєєв. Він був противником столипінського закону 9 листопада про вільний вихід селян із общини. З цього приводу він зазначав: “Як відомо, в цьому Указі (законі 9 листопада. - А.Г.) говориться тільки про вільний вихід із общини, про недоторканість же общинного ладу селянського землеволодіння не говориться нічого. Крім того, сам спосіб виходу з общини обставлений так, що справді полегшується цей вихід, передбачаються всі вигоди виходу із общини, а також виділу землі з неї на користь окремих осіб, але інтереси самої общини залишаються на другому плані”³⁷. Тому депутат пропонував доопрацювати механізм виходу селян із общини³⁸.

Зовсім на інших позиціях у питанні надання права селянам виходу із общини стояв Г.Є. Червінський. У відповідь на побоювання окремих членів Думи в тому , що ця акція може призвести до розтрати селянами своїх господарств унаслідок п'янства, він зауважував, що в Подільській губернії, як і на території всього Південно-Західного краю, ідея, покладена в основу законопроекту 9 жовтня про вихід із общини, вже давно почала здійснюватися на практиці. Тому цей закон лише може зафіксувати реальний стан справ у краї. Підтримуючи такий спосіб земельного користування, депутат також зазначав: “Протягом 45 років, із того часу, як припинилися тимчасово-зобов'язальні відносини, селянам цього краю (Південно-Західного краю. - А.Г.) видані десятки тисяч окремих ділянок, тобто те, що тепер передбачає законопроект, і однак, хоча там теж п'ють, можливо, не менше ніж в інших краях, але розуму не пропивають, землю не пропивають і своїх членів сім'ї не обездолюють. Навпаки, вони придбали зверх наділу більше 200 тис. десятин землі, ціною біля 40 млн карбованців”³⁹.

Воднораз Г.Є. Червінський був непримиренним противником примусового відчуження землі селянам, навіть за викуп. Подолянин вбачав у цьому порушення права приватної власності та недалекоглядність багатьох членів Думи, які пропонували фінансувати викуп землі приватними банками, оскільки це, на його думку, перетворило би селян у вічних платників, а у випадку несплати - у звичайних батраків, котрі будуть змушені працювали на користь цих приватних банків⁴⁰. Підсумовуючи свій виступ із цієї проблеми, депутат висловився з великою експресією: “Я стверджую, що вся ідея примусового відчуження заснована на заздрості, жадібності й класовій ненависті - ніяких інших мотивів немає, тобто на семи смертних гріхах, на началах аморальних, і я вважаю, що законопроекти, засновані на началах аморальних, не можуть бути предметом розгляду законодавчого зібрання”⁴¹.

Дієву участь у розгляді аграрного законопроекту П.А. Столипіна брав ще один подільський депутат селянського походження - Г.А. Андрійчук. Він, зокрема, гостро критикував дії царського уряду у сфері цінової політики на землю переселенців із аграрно-перенаселених губерній. У зв'язку з цим депутат зауважував, що ціна надільної землі переселенців вдвічі нижча від приватновласницької землі. Такий стан справ, на його погляд, був спричинений діями уряду, спрямованими на обмеження купівлі надільної землі. Подільський посол у зв'язку з цим наводив такий приклад: “Припустимо, утворення хутора з 7 наділів: кілька років тому при общині й тепер його існування можливе. Я просив би Товариша Міністра і нашого доповідача відповісти мені: що я, власник цього хутора, при необхідності його продати маю робити, куди з ним подітися, якщо навколо мене прийнята норма шести наділів, а в мене хутір із семи наділів, і ніхто з селян не має права його купити, а іншому суспільному станові вже раніше заборонено купляти надільну землю”⁴².

Г.А. Андрійчук був рішучим противником відміни смуги осілості євреїв. Так, він першим підписав запит голові Ради міністрів і МВС з приводу видання циркуляра про її скасування. Депутат від імені своїх виборців “викривав” експлуататорську роль євреїв на Поділлі: “Не можна продати пари волів, не заплативши єврею 5 карбованців. Земля через них подорожчала... Жити, через євреїв, стало неможливо: селяни почали виселятися в Сибір⁴³”.

У дебатах із приводу закону про видачу Селянським поземельним банком позик під заклад надільних земель брав участь подільський селянський депутат П.Є. Ніколенко. Представник Поділля був прихильником цього законопроекту. Він указував, що селяни, які прагнуть придбати землю, позичають гроші у євреїв під великий відсоток, тому для них краще було б закласти землю в банку для отримання позики під менший відсоток. Крім того, депутат піддавав гострій критиці фракцію трудовиків, котрі були противниками цього законопроекту⁴⁴.

Найбільш імпозантною постаттю серед представників Подільської губернії у ІІІ Державній Думі був брацлавський повітовий предводитель дворянства, надвірний радник П.М. Балашов. Він був сином М.П. Балашова, члена Державної Ради, який мав праві політичні погляди. Батька вважали одним із найбагатших людей Російської імперії. На думку

С.А. Степанова, саме такі родинні зв'язки забезпечили колишньому лейб- гвардії гусарському офіцерові посаду повітового предводителя дворянства та депутатське місце в ІІІ Думі за курією землевласників⁴⁵. Негативну оцінку П.М. Балашов отримав і у радянського історика А.Я. Авреха. За його словами, “ніяких талантів він не мав і був обраний на посаду голови (фракції націоналістів. - А.Г.) саме завдяки своєму багатству”⁴⁶.

Разом із тим, не варто нехтувати особистими досягненнями П.М. Балашова. Він раніше за інших представників право-монархічного табору зрозумів невідворотність парламентських процесів, які відбувалися в Російській імперії, та необхідність збереження інституту Державної Думи. У зв'язку з цим ще в 1906 р. майбутній депутат писав імператору: “... жодна розсудлива людина не порадить Вашій Величності повернутися до традицій колишньої самодержавності й бюрократичного ладу; ця форма правління приречена вже остаточно Вами 17 жовтня, і кожний істинний російський патріот і переконаний монархіст може тільки цьому радіти”⁴⁷.

Вже у грудні 1908 р. П.М. Балашов домігся дозволу заснувати Партію помірковано правих, тобто утворити крім фракції центральні та місцеві комітети в імперії. Однак, не поспішав це робити, а зачекав доки у лютому 1909 р. головні конкуренти у Думі - октябристи потрапили в опалу до царя і той почав прихильно дивитися у бік помірковано правих. Одразу ж П.М. Балашов активізував діяльність і став одним із головних ініціаторів створення Партії помірковано правих, яка остаточно оформилася у 1909 р. та незабаром, у січні 1910 р., злилася з ВНС, а подільський депутат був обраний його головою⁴⁸. ВНС став союзником прем'єр-міністра П.А. Сто- липіна, який остаточно переорієнтувався з октябристів на російських націоналістів і планував створити на його основі проурядову партію⁴⁹. Вже 25 жовтня 1909 р. в ІІІ Державній Думі була створена Російська національна фракція, яка нараховувала 89 депутатів (за іншими даними 91 депутат. - А.Г.), а подільський депутат був обраний її головою⁵⁰. Незабаром “фракція Балашова” почала відігравати провідну роль у думській більшості. На це вказував опонент націоналістів, лідер Конституційно-демократичної партії П.М. Мілюков. Він, зокрема, зазначав: “Справжніми господарями становища (в Думі. - А.Г.) почували себе націоналісти на чолі з Балашовим і продовжували свої антисемітські та антиінородчеські оргії”⁵¹. Правда, навесні 1911 р. у фракції націоналістів стався розкол, виділилася група “незалежних націоналістів” із 17 осіб на чолі з впливовим політиком П.М. Крупенським. Це призвело до скорочення числа членів фракції Балашова до 74 осіб⁵². Наприкінці останньої сесії ІІІ Державної Думи Російська національна фракція нараховувала за різними даними 75-77 членів⁵³.

Після смерті у вересні 1911 р. П.А. Столипіна лідер російських націоналістів спробував домовитися з потенційним кандидатом на посаду прем'єр-міністра В.М. Коковцовим про підтримку останнього⁵⁴. Проте такі політичні маневри не принесли П.М. Балашову та його фракції скільки- небудь помітних дивідендів.

П.М. Балашов брав участь і у законотворчій роботі, яка яскраво ілюструвала його націоналістичні переконання. Так, він та ще один подільський депутат-націоналіст О.С. Гіжицький 12 січня 1912 р. зініціювали подання на розгляд ІІІ Державної Думи суперечливого законопроекту, який забороняв в'їзд до Російської імперії євреям- громадянам Сполучених Штатів Північної Америки незалежно від їхнього соціального статусу та роду діяльності. Автори законопроекту доводили, що американські євреї повністю відносяться до тієї категорії осіб, котрих російське законодавство “визнає шкідливими”⁵⁵.

Не менш яскравим представником від Поділля був колишній могилівський повітовий предводитель дворянства, голова Подільського сільськогосподарського товариства⁵⁶ націоналіст Д.М. Чихачов. У ІІІ Державній Думі він був доповідачем із питання про виділення Холмської губернії зі складу Царства Польського. Сутність цього законопроекту полягала в тому, що зі східних частин Сідлецької та Люблінської губерній утворювалася нова - Холмська губернія у складі Білгорайського, Бельського, Влодавського, Грубешовського, Томашовського і Холмського повітів⁵⁷. Таким адміністративним поділом царський уряд намагався обмежити вплив представників польської національності.

Д.М. Чихачов у своїй доповіді, зокрема, звертав увагу на те, що російське (українське) селянство зазнавало постійних утисків у складі Речі Посполитої і навіть на початку ХХст. є об'єктом потужної полонізації. Тому утворення Холмської губернії є необхідним⁵⁸. Ще одним аргументом на користь виділення Холмщини, на думку доповідача, було те, що чисельність російського населення в краї необхідно визначати не за релігійною ознакою, як цього вимагали поляки, а за етнографічною, оскільки не кожен католик є поляком. Тому, посилаючись на перепис населення 1897 р., подолянин заявив про перевагу “руської народності” в Холмському краї⁵⁹.

Депутат також подав детальний нарис історії краю від дулібів та волинян, Романа Мстиславича і Данила Галицького до визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Козацтво, на його думку, було справжнім захисником православ'я. Д.М. Чихачов обґрунтовував необхідність приєднання майбутньої губернії до Київського генерал-губернаторства, оскільки тут “...духовенство, як вище, так і парафіяльне, відрізняється від духовенства Віленської римо-католицької єпархії (до якої була б включена Холмська губернія у разі приєднання до Північно-Західного краю. - А.Г.) порівняною поміркованістю та меншим національним фанатизмом”⁶⁰.

Даний законопроект обговорювався на 17 засіданнях Державної Думи, і, незважаючи на протидію з боку депутатів-поляків, в червні 1912 р. був схвалений Думою. У вересні 1913 р. відбулося офіційне “відкриття” Хомської губернії⁶¹.

Д.М. Чихачов також був доповідачем комісії з місцевого самоуправління стосовно законопроекту про введення земства в шести західних губерніях⁶² (у тому числі й Подільській. - А.Г.). Суть проблеми полягала в тому, що земське самоуправління було введено в епоху Великих реформ лише в 34 центральних губерніях імперії, де переважали дворяни російського походження⁶³. В західних губерніях, де більшість складало польське дворянство, вводити земське самоуправління царський уряд не поспішав. Восени 1909 р. уряд усе ж таки вніс законопроект про введення земства в шести західних губерніях. Система виборів у земства була розроблена таким чином, щоб надати значні переваги представникам великих землевласників російського походження⁶⁴. Д.М. Чихачов у цьому питанні проявив себе твердим прихильником урядового курсу. Він уміло обґрунтовував необхідність збереження законопроекту в його первісному вигляді та вказував на недоцільність будь-яких поправок депутатів Думи, які могли лібералізувати закон. У тому числі з його подачі була відхилена поправка подільського селянського депутата С.О. Галущака про збільшення числа селян до половини складу земського зібрання⁶⁵.

Ще один подільський депутат, священик В.І. Подольський, домагався збільшення кількості земських гласних від представників духовенства. Свою пропозицію він обґрунтовував тим, що в Південно-Західному краї серед інших категорій населення дуже мало кваліфікованих спеціалістів, а залучення працівників із середовища духовенства дало б земству “працівників добре обізнаних із місцевим побутом, із потребами народу, його турботами і відданих йому”⁶⁶.

Загалом у думській діяльності Д.М. Чихачова чітко спостерігалася націоналістична спрямованість та ксенофобське ставлення до представників польської національності. Іноді це виявлялося в, здавалося б, зовсім не пов'язаних із національним питанням сферах. Так, на засіданні сільськогосподарської комісії, при розгляді питання про відкриття сільськогосподарського інституту у м. Воронежі, Д.М. Чихачов звертав увагу, що невелика кількість випускників уже існуючих сільськогосподарських інститутів зумовлена бойкотом цих навчальних закладів поляками. Тому депутат висловлював побоювання, що внаслідок цього небезпека бути малолюдним загрожує і майбутньому інститутові⁶⁷. Хоча за кілька років до того у своїй доповіді на засіданні Державної Думи подолянин доводив необхідність якнайшвидшого відкриття у Воронежі середнього механіко-технічного училища⁶⁸.

Заслугою ІІІ Державної Думи стало прийняття законопроектів у сфері народної освіти. Завдяки ІІІ Думі були збільшені державні дотації земствам на будівництво та утримання шкіл. Якщо в 1906 р. в імперії було 7 тис. шкіл з 4 млн учнів, то в 1915 р. шкіл було 12 тис., а число учнів подвоїлося. Законопроект був поданий у Думу міністром освіти 1 листопада 1907 р., був прийнятий Думою і переданий у Державну Раду в лютому 1911 р. Однак 5 червня 1912 р. через дискусії з приводу церковнопарафіяльних шкіл він був відхилений, але реформа все ж таки пройшла, правда, в урізаному вигляді⁶⁹.

Щодо реалізації плану введення загальної грамотності більшість членів Думи вимагала перетворення духовних семінарій у світські прогімназії з правом вступу випускників в університети. Церковнопарафіяльні школи у такому випадку перетворювалися в народні, щоб послідовно у всіх ланках нижчої, середньої та вищої освіти провести ідеї багатоступеневості навчання, створити єдину систему. Святий Синод наполягав на збереженні контролю церкви над церковнопарафіяльними школами та конфесійності семінарій, у яких мали би право навчатися лише діти священнослужителів, а після закінчення випускник обов'язково йшов у духовну академію. Право вступу семінариста в університет давалося лише у виняткових випадках за особливим рішенням єпископату⁷⁰.

Він імені Російської національної фракції свої погляди на цей законопроект висловив Д.М. Чихачов. Стосовно церковнопарафіяльних шкіл оратор підтримував думку про їх фінансування та контроль Святим Синодом. Обґрунтовуючи свою позицію, депутат указував, що в багатьох регіонах імперії рівень освіти в церковнопарафіяльних школах, зокрема в західних губерніях, зовсім не нижчий, ніж у світських школах. Крім того, Міністерство народної просвіти не зможе забезпечити зростаючу кількість своїх шкіл кваліфікованими вчительськими кадрами⁷¹. Інший подолянин, В.К. Пахальчак, підкреслюючи необхідність існування церковнопарафіяльних шкіл, стверджував, що в місцевостях, де вони мали значне поширення, революційний рух був набагато слабший, ніж там, де переважали земські та міністерські школи⁷².

Д.М. Чихачов також пропонував забезпечити великою кількістю шкіл окраїни імперії, зокрема Холмщину та Білорусію: “... в яких доводиться рахуватися з таким фактом і з такою небезпекою, що частина місцевого російського населення безумовно піддається впливу чужої йому культури, - та Далекий Схід, оскільки переселенці, котрі направляються на Далекий Схід, ідуть переважно з губерній найбільш культурних: Полтавської, Харківської, Чернігівської, де справа досягнення загального навчання наближається до закінчення і де населення звикло до школи”⁷³. Таким чином, депутат повністю стояв на проімперських позиціях та відстоював інтереси “єдиної та неділимої”, а не виборців Подільської губернії.

Депутати-подоляни ІІІ Думи, на відміну від свої попередників, не мали ніякого зв'язку зі своїми виборцями. Навіть депутати-селяни не вели жодного листування зі своїми односельцями чи іншими виборцями, а ті, у свою чергу, не надсилали в Думу ніяких звернень⁷⁴. Таким чином, можна констатувати відсутність будь-якого довір'я населення краю як до своїх депутатів, так і до Державної Думи загалом.

Отже, до ІІІ Думи в Подільській губернії були обрані переважно представники заможних верств населення. Депутати краю мали праві політичні погляди і входили до думських фракцій правого спрямування. Характеризуючи роботу депутатів-подолян у ІІІ Державній Думі, варто відзначити активну участь більшості з них у законотворчій діяльності та повну індиферентність щодо “українського питання”.

губернія парламентський імперія

Література

Размещено на Allbest.ru