Штрихи до творчого портрету Віталія Яковича Шульгіна (школа істориків Університету Св. Володимира)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До сузір'я видатних викладачів і вчених, які є фундаторами української історичної освіти і науки і репрезентують школу істориків Університету Св. Володимира ХІХ ст., належить Віталій Якович Шульгін (1822-1878). Він започатковував і розвивав традиції школи істориків Університету Св. Володимира і має зайняти почесне місце серед українських викладачів і вчених Російської імперії середини і другої половини ХІХ ст. Період роботи В.Я. Шульгіна на кафедрі всесвітньої історії Університету Св. Володимира протягом 1849 1862 рр. склав другий період у процесі становлення школи істориків закладу.

Актуальність статті полягає у пошануванні представника школи істориків Університету Св. Володимира ХІХ ст. професора кафедри всесвітньої історії Віталія Яковича Шульгіна через аналіз досліджень, в яких розглядається його життя, освітянська, викладацька, наукова, просвітницька діяльність протягом другої половини ХІХ початку ХХІ ст. в історичній літературі.

Мета статті: проаналізувати висвітлення особистості В. Я. Шульгіна, його наукової, освітянської, викладацької, просвітницької діяльності в історіографії другої половини ХІХ початку ХХІ ст., розглянути значення впливу науковця на студентів у спогадах про нього в мемуарній літературі та довести, що період тринадцятирічної праці В.Я. Шульгіна на кафедрі всесвітньої історії Університету Св. Володимира став другим періодом у становленні школи істориків закладу.

Життя, науково-освітянська та громадська діяльність В.Я. Шульгіна досліджуються протягом другої половини ХІХ початку ХХІ ст. Біографічний нарис про життя і діяльність ученого зробили Г К. Градовський (1879 р.) [3] та Ф.Я. Фортинський (1884 р.) [37, с. 760-777]. Довідку про історика в енциклопедичному словнику у 1904 р. розмістив П.А.Конський [9]. Цілісну картину конфлікту, який виник під час спроби В.Я. Шульгіна повернутися до викладання в університет в умовах дії статуту 1863 р. і отримав назву «справа Шульгіна», детально дослідив В.І. Чесноков [39]. Політику російського уряду щодо історичної науки в Університеті Св. Володимира у другій половині ХІХ ст., зокрема щодо «справи Шульгіна», розкрив В. М. Мордвінцев [18; 19]. Суть «справи Шульгіна» у своїх споминах також висвітлили В.Г Авсєєнко [1; 31 32] та О.В. Романович-Славатинський [2; 29; 31]. Про В.Я. Шульгіна як про провідного професора історії Університету Св. Володимира у 1999 р. нагадала Л.В. Шевченко [41]. Постать В.Я. Шульгіна як видатного діяча науки і культури Києва вивчала Л.Д. Федорова [36]. Роботу історика на кафедрі всесвітньої історії побіжно окреслила О.О. Тарасенко в контексті дослідження становлення та розвитку історичної освіти і науки в Університеті Св. Володимира [30; 33], вона ж звернула увагу на спомини В.Г. Авсєєнка та О.В. Романовича-Славатинського. Останній високо оцінив діяльність ученого після його смерті [2], як і А.І. Линниченко [17]. На початку ХХІ ст. життєвий шлях та науково-освітянську та громадську діяльність В.Я. Шульгіна досліджував Р.П. Левінець [8; 12 16], А.В. Крижевський розглянув внесок науковця у розвиток антикознавства в Університеті Св. Володимира [10]. У 2010 р. у репринтно перевиданій «Історії Університету Св. Володимира» [42] розміщена ґрунтовна стаття Івана Гриценка, Віктора Короткого, Дмитра Набильского про діяльність В. Я. Шульгіна [7].

Окреслена історіографія дозволяє проаналізувати, як висвітлювалась особистість В.Я. Шульгіна, його наукова, освітянська, викладацька, просвітницька діяльність протягом другої половини ХІХ початку ХХІ ст. та довести, що період роботи В.Я. Шульгіна на кафедрі всесвітньої історії протягом 1849 1862 рр. став другим періодом у становленні школи істориків Університету Св. Володимира.

Окремого дослідження, присвяченого висвітленню життя, наукової, освітянської, викладацької, просвітницької діяльності В.Я. Шульгіна в історіографії другої половини ХІХ початку ХХІ ст., розгляду значення його впливу на студентів у спогадах про нього в мемуарній літературі та доведенню, що робота В.Я. Шульгіна на кафедрі всесвітньої історії Університету Св. Володимира у 1849 1862 рр. склала другий період у становленні школи істориків закладу в історичній літературі, немає.

Віталій Якович Шульгін народився в м. Калузі 15 квітня 1822 р. в родині чиновника Якова Гнатовича Шульгіна. Дитинство провів у м. Ніжині, де через необережність няньки в ранньому дитячому віці отримав викривлення попереку, через що став горбатим. Фізичний недолік протягом усього життя мотивував Віталія до великої роботи із самовдосконалення та потужного розвитку розумових здібностей. Товариші називали Віталія «студентом-відлюдником» через його палку пристрасть до знань та занять. Сучасники не лише забували про зовнішній недолік його тіла, але були зачаровані невимовною привабливістю його обличчя, проникливими і розумними очима та надзвичайно доброю посмішкою [37, с.760-761]. У Києві, куди переїхала родина, Віталій готувався до навчання в гімназії у пансіоні професора філософії Київської духовної академії В.М. Карпова, про якого завжди згадував із вдячністю. З одинадцяти років хлопець навчався на відмінно у Першій київській гімназії, де брав участь у виданні історико-літературного рукописного журналу, який спонукав вихованців гімназії до серйозних занять над розвитком у них літературного стилю і смаку. Віталій закінчив гімназію зі срібною медаллю й був одним із найкращих її учнів [37, с. 762].

У 1838 р. у віці шістнадцяти років Віталій Шульгін почав навчання на філософському факультеті Університету Св. Володимира, який на той час складався із двох відділень: історико-філологічного та фізико-математичного. Перше історико-філологічне відділення філософського факультету мало кафедри філософії, всесвітньої та російської історії і статистики, грецької словесності та старожитностей, римської словесності та старожитностей, російської словесності. Поєднання на одному факультеті різних наук, запозичене з німецьких університетів, було досить невдалим. Воно залишилося лише в назві, кожне відділення мало свого декана й окремі збори, а з 1850 р. виокремилося в окремі факультети [30, с. 9].

Студент Віталій Шульгін навчався дуже серйозно й старанно, відчував схильність до вивчення історії. Однак поглиблене вивчення дисциплін, розробка окремих цікавих історичних тем ускладнювалися тодішньою навчальною програмою, яка передбачала вивчення другорядних, непрофільних предметів, а навчальний розклад студентів був перевантажений. Студенти повинні були прослухати щотижня від 35 до 40 лекцій, щодня викладалося 6 - 7 лекцій. Заняття починалися о 8 9 год. ранку, мали перерву на обід і закінчувалися о 19 20 год. вечора. Відвідування занять було обов'язковим, а друкованих чи літографічних курсів на той час просто не існувало. Тому студенти повинні були самі конспектувати та формувати лекційні курси. Вільного часу для додаткового читання, самостійної роботи та відпочинку майже не залишалося. Проте особлива наполегливість та дивовижна працьовитість і дуже скромне життя відлюдника дозволяли Віталію Шульгіну опановувати потрібні знання. Феномен В. Я. Шульгіна як викладача, вченого, публіциста, витоки його обдарування, ґрунтовні історичні знання, мистецтво викладу історичних фактів, проникнення у їхню внутрішню суть, у внутрішній природний зв'язок визнавали як його друзі, так і слухачі, які згодом самі стали професорами [37, с. 763].

На формування професійних якостей студента вирішальний вплив мало викладання філософії в Університеті Св. Володимира професором Орестом Марковичем Новицьким (1806-1884) українським філософом, першим професором філософії і деканом історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира у 1838 - 1839, 1840 - 1841, 1845, 1846 - 1850 рр. Тодішня програма з філософії охоплювала історію давньої та нової філософії, філософію історії, психологію, природне право [26]. О.М. Новицький був представником київської школи філософського теїзму, письменником, психологом, істориком німецької класичної філософії, головою Київського цензурного комітету, автором підручників та фундаментального твору «Поступовий розвиток давніх філософських учень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань» [20]. Він викладав історію філософії, логіку, психологію та основи педагогіки, його глибоко поважали й любили студенти завдяки високій культурі, ерудованості, ораторській майстерності. У зв'язку із закриттям університетських кафедр філософії у 1850 р. через обмеження викладання гуманітарних наук і заборону викладання філософії в Російській імперії філософ залишив посаду та викладацьку діяльність. О.М. Новицький був одним із найзначніших представників духовно-академічної філософії, належав до тих, хто закладав її традицію критичного осмислення здобутків західноєвропейської, передусім німецької, філософії і включення останньої у вітчизняний історико-культурний контекст [21; 22; 34].

Сучасник В.Я. Шульгіна, відомий педагог, громадський і культурний діяч, директор гімназій у м. Немирові, м. Києві, м. Білій Церкві, ліцею і гімназії кн. Безбородька у м. Ніжині, організатор недільних шкіл у м. Києві, приятель Тараса Шевченка, випускник Університету Св. Володимира у 1844 р. Михайло Корнійович Чалий (1816-1907) згадував: «Лекції Ореста Марковича з психології, логіки і стародавньої філософії принесли безсумнівну користь нашому розумовому розвитку. Читання його відзначалися неабиякою ясністю і повнотою викладу і містили в собі великий інтерес для слухачів. [...] Прослухавши у нього курс психології і логіки в перші два роки університетського курсу, ми непомітним чином відчули себе здатними розуміти філософські твори і розмірковувати про абстрактні предмети з логічною послідовністю. [...] Багато чого нам з'явилося в іншому світлі і в науці, і в житті» [38, с. 244].

Видатні лекторські здібності, ерудованість, ораторська майстерність О.М. Новицького та його лекції з історії філософії, логіки, психології, основ педагогіки привертали увагу студентів, колег, гостей Університету Св. Володимира. Український педагог, історик, громадський і церковний діяч, літератор, журналіст, основоположник української періодики, засновник, видавець і перший редактор журналу «Київська старовина» Ф.Г. Лебединцев зазначав: «Це був кращий і обдарований професор того і подальшого часу. [...] Широка різнобічна освіта, ґрунтовне знання свого предмета, що підновлюється невтомною працею розуму, який філософствує, і читанням новітніх досліджень у галузі філософії, струнке поєднання і розвиток усіх душевних здібностей, систематичний розвиток думки і тонкий аналіз, чітке уявлення викладеного в цілому і частинах і надзвичайно ясний і простий виклад такі викладацькі таланти відрізняли О.М. Новицького. Додайте до цього вільну, плавну і витончену мову, чисту ясну дикцію, м'який голос, що дихає спокоєм і добродушністю, за найщасливішої і представницької зовнішності, і ви будете мати наочне уявлення про того блискучого лектора, який зачаровував, захоплював не тільки своїх постійних слухачів, але всіх, кому доводилося бути на його лекціях. Високий, стрункий, красень і у віці більше, ніж зрілому, з високим відкритим чолом, зі шляхетною, сповненою достоїнства поставою і розумним, то зосередженим, то усміхненим виразом обличчя, він справляв чарівне враження на всіх, хто бачив його, хоч на короткий час» [11, с. 550]. Справою всього життя О.М. Новицького була праця «Поступовий розвиток давніх філософських учень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань» [20], яка була першою у вітчизняній культурі оригінальною спробою осмислення історико-філософського процесу, першим на теренах Російської імперії фундаментальним дослідженням давньосхідної та античної філософії. Ґрунтовність, високий професіоналізм і наукова значущість, титанічність цього дослідження були дуже високо оцінені відомими мислителями і фахівцями початку ХХ ст. В.В. Розановим, П.О. Флоренським, О.С. Ященком, О.Ф. Лосєвим, Д.І. Чижевським, Г.В. Флоровським. Проте серед сучасників праця не знайшла розуміння. В атмосфері цькування О.М. Новицький визнав свої філософські студії «несвоєчасними» і припинив друкувати працю [23; 34; 35].

Отже, студенту Віталію Шульгіну пощастило навчатися у О.М. Новицького. Зазначимо, що вплив харизми професора О.М. Новицького позначився в подальшому на становленні і формуванні В.Я. Шульгіна як викладача, науковця, громадського діяча. Ще у студентські роки Віталія Шульгіна вирізняли поміж інших усидливість, пристрасть до занять, серйозність. Схильність до історичної науки виявилася саме під час навчання. У 1841 р. Віталій Шульгін отримав золоту медаль за твір «Лицарство середньовіччя. Його початок, поширення, дух і вплив на життя й освіту Європи», а у 1842 р. закінчив Університет із золотою медаллю і ступенем кандидата та розпочав із вересня 1842 р. викладати історію в Другій київській гімназії. Він здобув повагу серед київського товариства, мав багато пропозицій щодо приватних уроків, від яких відмовлявся, бажаючи використовувати свій вільний час для занять наукою [37, с. 764].

У 1846-1860 рр. Віталій Шульгін викладав історію у Київському інституті шляхетних дівчат, а з 1849 р. став інспектором цього закладу, присвятивши йому чверть століття свого життя, розкрив свій талант організатора, отримав державні нагороди і звання, удосконалював навчальний і виховний процес, залучав до викладання кращі кадри з Університету Св. Володимира [5, с. 41-42]. Протягом 1850-1871 рр. В.Я. Шульгін також керував училищем графині Левашевої, яке у 1864 р. було приєднане як пансіон до Фундуклєєвської гімназії.

Життя, науково-педагогічну та громадську діяльність В.Я. Шульгіна дослідник Р.П. Левінцев поділяє на два періоди: перший 1842-1863 рр. викладання в Другій київській гімназії, Університеті Св. Володимира, Київському інституті шляхетних дівчат; другий 1864 1878 рр. громадсько-політичний період, заняття журналістикою, видання газети «Київлянин» [13; 16]. Ми розглядаємо лише перший період, пов'язаний зі становленням і формуванням В.Я. Шульгіна як викладача і вченого та його викладанням в Університеті Св. Володимира.

У серпні 1849 р. Віталій Шульгін був одноголосно обраний ад'юнктом на кафедру всесвітньої історії історико-філологічного факультету Університету Св. Володимира. Він блискуче склав магістерський іспит та надав 5 травня 1849 р. магістерську дисертацію «Про стан жінок у Росії до Петра Великого». Магістерську дисертацію історика позитивно оцінив професор П.В. Павлов, який відзначив ґрунтовне вивчення предмета дослідником, його розум, кмітливість, логічну послідовність висновків [33, с. 29]. Позитивну рецензію на магістерську дисертацію В. Я. Шульгіна у 1850 р. додав М.П. Погодін, зазначивши, що робота є прекрасною і на неї слід звернути увагу [25, с. 97].

Підкреслимо, що В.Я. Шульгін був першим випускником істориком Університету Св. Володимира, який почав викладати у своїй альма-матер із серпня 1849 р. на кафедрі всесвітньої історії на допомогу професору О.І. Ставровському. В університеті В.Я. Шульгін у 1850 1859 рр. виконував обов'язки секретаря факультету [37, с. 765].

Перебуваючи на посаді професора, В.Я. Шульгін серйозно, строго й прискіпливо виконував свої обов'язки. Він викладав курси з історіографії історії Греції, Давнього Сходу, історії папства, реформації, історії Великої французької революції, давньої, середньовічної, нової історії. Лекційні курси В.Я. Шульгіна характеризувалися чіткістю, критичністю думки, художнім викладом, ознайомлювали слухачів із новими розробками, які друкувалися за кордоном. Виконання обов'язків екстраординарного професора, підготовка до лекцій, їх проведення, обов'язки інспектора Київського інституту шляхетних дівчат забирали багато часу. Про лекції професора В. Я. Шульгіна в Університеті Св. Володимира збереглися найкращі спогади. Його студентами були О.В. Романович-Славатинський та В.Г. Авсєєнко, які вдячно й щиро згадували його у своїх спогадах. Під кінець своєї роботи в університеті В.Я. Шульгін започаткував практичні семінарські заняття зі всесвітньої історії на зразок тих, що існували в німецьких університетах, що давало змогу студентам за допомогою практичних занять ґрунтовніше оволодівати знаннями. Історик вважав своїм обов'язком безпосередньо скеровувати студентів, які обрали всесвітню історію предметом своєї спеціалізації. Він був дуже популярний завдяки своєму блискучому таланту лектора-художника та ліберальним поглядам як в Університеті Св. Володимира, так і в Інституті шляхетних дівчат [37, с. 766].

Якщо зміст і викладання університетських лекцій В.Я Шульгіна частково заповнювали тогочасну бідність джерел і перекладів, то в середніх навчальних закладах відчувалася нестача гарних підручників і посібників [37, с. 760]. В.Я. Шульгін, який викладав історію у старших класах Інституту шляхетних дівчат, відчував цей недолік і усвідомлював необхідність створення підручника з всесвітньої історії для середніх навчальних закладів з метою вивчення елементарної історії людства. Протягом 1856-1862 рр. науковець видав три підручники з давньої, середньої та нової всесвітньої історії. Ці підручники стали основою для викладання в більшості середніх навчальних чоловічих і жіночих закладів Російської імперії і перевидавалися не один раз. Для свого часу підручники В.Я. Шульгіна були визначним явищем педагогічної та історичної думки, їх вирізняв авторський яскравий художній виклад, влучність характеристик епох і діячів, професіоналізм, високий методологічний рівень. Із задоволенням та користю ці підручники читали і дорослі. Значення підручників В.Я. Шульгіна були оцінені у критичних оглядах С.В. Єшевським, Д.І. Іловайським та ін., які відзначали, що підручники цього автора відповідали усім вимогам свого часу [4; 6].

До творчого спадку В.Я. Шульгіна належать: магістерська дисертація «Про стан жінок у Росії до Петра Великого. Історичне дослідження» [41]; нарис про стан освіти в навчальних закладах Південно-Західного краю з кінця XVIII ст. до відкриття в Києві університету, який був вступним розділом до історії Університету Св. Володимира і вперше був надрукований у часописі «Російське слово» в 1859 р.; «Історичний огляд навчальних закладів в Південно-Західній Росії з кінця ХУЛІ ст. до відкриття університету в Києві» [43], перша історія Університету Св. Володимира, яка залишається одним із найкращих досліджень його ранньої історії, В. Я. Шульгіну як історику випала честь залишити нащадкам відомості про перші п'ять років діяльності закладу, для автора це була данина поваги і подяки установі, яка надала йому вищу освіту [7]. Праця, згадана останньою, була написана до 25-річниці діяльності Університету Св. Володимира, схвально оцінена, відзначена як актуальна і глибока [7; 42], містила огляд економічного, політичного, культурного становища Південно-Західного краю в середині XIX ст., написана у 1864 р. у вигляді монографії [47].

Олександр Васильович Романович-Славатинський (1832-1910) [29, с. 580-583], професор кафедри державного права Університету Св. Володимира, який навчався на юридичному факультеті у 1850 1855 рр., наголошував: «Пригадаймо, що Шульгін був окрасою Університету Св. Володимира і що такого професора історії рідко доводилося чути не тільки у нас, але й за кордоном. Восени 1862 р., через особисті і сімейні обставини, він залишив професуру. Його тодішні слухачі і тепер добре пам'ятають його останню лекцію з історіографії, коли він викладав значення історичних робіт братів Тьєрі. Оплесками проводжали Шульгіна університетським коридором, а натовп студентів супроводжував його до самого виходу з університету» [28, с. 189; 31]. шульгін історичний університет

Через кілька днів після смерті В.Я. Шульгіна О.В. Романович-Славатинський високо оцінив його діяльність: «В.Я. Шульгін упродовж 13 років, з 1849 по 1862 р., викладав всесвітню історію, переходячи від давньої до нової. З особливою любов'ю і захопленням він займався останньою; але хто пам'ятає його читання з історії Стародавнього Сходу, той може засвідчити, що він був справжнім майстром і в історії стародавній. Він володів рідкісним талантом лектора, що судилося небагатьом обранцям, для яких професорська діяльність ніби призначена їх природою. Шульгін, можна сказати, був таким природженим професором. У своїх лекціях із всесвітньої історії він умів у витонченій формі, у викарбуваній рельєфній фразі художньо відтворити історичних діячів і драматизм історичних подій, таємний зміст яких він завжди вмів роз'яснити з позицій сучасної йому історичної науки, на рівні якої він завжди стояв сам і тримав своїх слухачів. У його лекціях під зачарованим поглядом останніх проходили з усіма своїми індивідуальними особливостями великі історичні фігури Гума, Лютера, Кальвіна, Робесп'єра, Наполеона I та ін., і в усьому своєму драматизмі розвивалися такі великі світові події, як Ренесанс, Реформація, англійська і французька революції, конституційно-ліберальний рух Західної Європи першої чверті ХХ ст., паралельно з реакцією. Внутрішній і світовий сенс цих подій завжди висвітлювався освіченою, ліберально-гуманною думкою автора» [2, с.15-16].

«Шульгін мав дивовижну силу володіти своєю аудиторією: аудиторія зливалася з лектором, переживаючи разом з ним зображувану ним історичну епоху, разом з ним страждала стражданнями зображуваних ним історичних героїв і раділа їх радощами. Ось чому можна сказати, що якщо кому-небудь із вихованців університету 1849 1862 рр. вдалося побувати в багатолюдній аудиторії покійного, яка нерідко наповнювалася забороненими оплесками зачарованих слухачів, для того образ Шульгіна-професора один із найсвітліших і заповітних спогадів юних студентських років» [2, с. 15-16], підсумував О.В. Романович-Славатинський.

Вихованець Університету Св. Володимира, кандидат претендент на кафедру всесвітньої історії у 1863 1864 рр., письменник, критик, публіцист, журналіст Василь Григорович Авсєєнко (1842 1913) у своїх автобіографічних споминах «Шкільні роки. Уривки зі спогадів. 1852 1863» поділився враженням, яке справив на нього В.Я. Шульгін [31 32]. Він навчався у 1859-1863 рр. на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира, у 1864-1866 рр. працював приват-доцентом кафедри всесвітньої історії, читав лекції з нової історії.

«Віталія Яковича Шульгіна вважали світилом університету. І справді, такі обдаровані особистості зустрічаються не часто; принаймні в Києві він був головою вище не тільки університетського, але й усього освіченого міського товариства, і чи не один мав широкі погляди, які стояли над межею провінційного світогляду. Сама зовнішність його була дуже оригінальна; з горбами спереду і ззаду, з обличчям стільки ж некрасивим за рисами, скільки привабливим за розумом, уїдливим виразом, він справляв відразу дуже сильне враження. Я думаю, що фізична потворність мала вплив на формування його розуму і характеру, рано спрямувавши його думки в серйозний бік і повідомивши його натурі надзвичайну нервову і серцеву вразливість, а його розуму схильність до сарказму, до жовчі, часом дуже отруйної і для нього самого, і для тих, на кого спрямовувалося його роздратування. Остання обставина була причиною, що і в університетському мурашнику, і в міському суспільстві у Шульгіна було багато ворогів; але можна сказати з упевненістю, що все більш відчутне, більш розумне і чесне незмінно було на його боці. Потрібно зауважити притому, що при своїй схильності до сарказму, при своїй здебільшого уїдливій розмові Шульгін мав дуже гаряче, любляче серце, здатне до глибокої прихильності, і взагалі був людиною дуже доброю, завжди готовою на допомогу і послугу» [1, с. 717; 31; 32], спогадував В.Г. Авсєєнко.

«Як професор, Шульгін мав величезний талант. [...] ніхто краще за нього не міг упоратися з величезною літературою предмета, ніхто краще за нього не вмів керувати молодими людьми, що розпочинають спеціальні заняття із всесвітньої історії. Критичні здібності його дивували мене. Коли я був студентом, він читав, між іншим, бібліографію давньої історії. Ці лекції могли називатися в повному сенсі зразковими. Надзвичайно стисло і ясно, із дивовижною, чисто-художньою силою визначень і характеристик він знайомив слухачів з усією літературою предмета, даючи одним керівну нитку для їх занять, іншим заповнюючи недолік їх власної начитаності» [1, с.717], згадував В.Я. Авсєєнко.

Дар В.Я. Шульгіна як промовця також зазначав В.Г. Авсєєнко: «Притому він чудовою мірою володів даром слова. Його мова, серйозна, сильна, витончена, не позбавлена художніх відтінків, лилася з чудовою легкістю, і в жодній аудиторії я ніколи не бачив такої напруженої загальної уваги. Але особливо дар слова Шульгіна виявився на його публічних читаннях з історії французької революції. Можливість розсунути межі предмета і високий інтерес самого предмета, за відсутності тих умов, які неминуче вносять в університетське викладання певну академічну сухість усе це дозволило талановитому професору довести свої читання, за змістом і за формою, до такого блиску, що навіть строката, наполовину дамська, аудиторія не могла не відчувати артистичної насолоди» [1, с. 718; 31; 32].

Згадував В.Г. Авсєєнко і про особисті стосунки із професором В.Я. Шульгіним: «Мої особисті відносини до покійного Віталія Яковича були настільки близькі і тривалі, що я мав нагоду бачити і оцінити його і як професора, і як редактора «Киянина», і як члена суспільства, і як людини в його домашній обстановці. Скрізь він виявляв той же серйозний і водночас блискучий розум, той же жвавий інтерес до всього чесного, людяного, те ж відкрите серце, що гаряче б'ється, ту ж потребу діяльності, яка не знає втоми» [1, с. 718].

Оцінив В.Г. Авсєєнко і університетську діяльність В. Я. Шульгіна: «...його викладання характеризувалося однією вельми важливою особливістю: він вважав своїм обов'язком допомагати заняттям студентів не одним тільки читанням лекцій, а й безпосереднім керівництвом тих із них, які обирали всесвітню історію предметом своєї спеціальності. У нього у першого з'явилася думка влаштувати щось на зразок семінарії, на подобу існуючих у німецьких університетах і в паризькій Ecole normale; цю думку поділяв також Н.Х. Бунге, якому і довелося здійснити її у дійсності; Шульгін же, на превелику втрату для університету, у 1861 р. вийшов у відставку. Проте у себе вдома, в обмежених, звичайно, розмірах, він був справжнім керівником історичної семінарії, і його бесіди, його поради, його повсякчасна готовність забезпечити будь-кого книгою зі своєї прекрасної бібліотеки без сумніву пам'ятні всім моїм товаришам. Віталій Якович вважав ніби своїм моральним і службовим обов'язком створити собі наступника із середовища своїх слухачів, і, дійсно, залишаючи університет, мав можливість представити раді двох студентів, які присвятили себе спеціальним заняттям із всесвітньої історії» [1, с. 718].

В.Г. Авсєєнко зазначав, що професор В.Я. Шульгін виплекав любов до всесвітньої історії багатьом здібним студентам, першим увів семінарські заняття, які проводив дуже вдало, надавав студентам потрібні поради та забезпечував книжками із власної бібліотеки. В.Я. Шульгін вважав своїм моральним і службовим обов'язком зростити свого наступника серед студентів. Це були Василь Авсєєнко та Михайло Драгоманов. Василь Авсєєнко протягом 1863-1864 рр. працював на кафедрі всесвітньої історії приват-доцентом. Михайло Драгоманов (1841-1895) за рекомендацією В.Я. Шульгіна посів посаду приват-доцента, а згодом доцента університету і пропрацював у закладі 11 років [31; 32].

Втративши матір, батька, брата, дружину брата, страждаючи від мігреней, В.Я. Шульгін 25 квітня 1863 р. залишив університет, але читав ряд публічних лекцій з новітньої історії, які мали великий успіх, в його аудиторії збиралася вся тодішня інтелігенція Києва. Блискучий успіх публічних лекцій професора, на яких повною мірою виявлявся його талант, нагадав Університету Св. Володимира, що він втратив після того, як В. Я. Шульгін залишив заклад [37, с.770 771].

В.Г. Авсєєнко нагадав про те, що зумовило В. Я. Шульгіна рано залишити роботу в університеті: «Причини, що спонукали Віталія Яковича рано залишити університет, полягали почасти у важких сімейних втратах, які засмутили його надто вразливу і прихилисту натуру, почасти в неприємностях, які супроводжували його професорську діяльність. Привертаючи до себе всіх більш обдарованих членів університетської корпорації, Шульгін не відчував прихильності інших товаришів і не вмів ставитися до цієї обставини достатньо байдуже. Йому хотілося відпочити» [1, с. 719].

Через два роки в Університеті Св. Володимира розмірковували над можливістю повернути В.Я. Шульгіна в університет. «Через два роки величезний успіх розпочатих ним публічних читань про французьку революцію змусив членів університетської ради здогадатися, що якщо причиною виходу Шульгіна і був розладнаний стан здоров'я, то причина ця в усякому разі вже усунена. Стали думати, яким чином повернути університету того, хто був душею і світилом його. Труднощів, зрозуміло, трапилося багато. Тоді вже діяв новий статут, який вимагав від професора ступеня доктора. Шульгін не мав цього ступеня, і отже, міг бути призначений тільки доцентом, із незначною платнею. На такі умови він не погоджувався. Тоді вхопилися за параграф статуту, яким університету надавалося право підносити до ступеня доктора осіб, відомих своїми вченими працями. Питання балотували, більшість висловилася схвально, подали міністру народної освіти про затвердження Шульгіна в докторському званні і про призначення його ординарним професором. Міністр (г. Головін) надіслав Віталію Яковичу докторський диплом і дуже люб'язний лист. Але, на жаль, у всю цю, яка наробила свого часу багато галасу, історію, увійшли обставини, що спонукали Шульгіна відмовитися і від диплома і від призначення», пригадує В.Г. Авсєєнко [1, с. 719].

За прийнятим у 1863 р. новим статутом університету для отримання професорської кафедри був потрібний докторський ступінь, якого В. Я. Шульгін не мав. Хоча статут надавав університету право обійти цю вимогу у винятковому випадку. Для отримання докторського ступеня не потрібно було складати іспит. Надання ж дисертації людиною, яка 13 років блискуче викладала на кафедрі, здавалося лише формальністю. Тому рада університету вирішила надати В.Я. Шульгіну докторський диплом для повернення його на кафедру. Однак історико-філологічний факультет відмінив це рішення ради університету. В.Я. Шульгін відмовився від наданого йому докторського диплома [37, с. 770].

Московський університет після смерті професора П.М. Кудрявцева двічі запрошував В.Я. Шульгіна працювати, проте останній це запрошення не прийняв. Цілісну картину конфлікту, який виник під час спроби В.Я. Шульгіна повернутися до викладання в Університет Св. Володимира в умовах дії статуту 1863 р. і отримав назву «справа Шульгіна», що детально дослідив В.І. Чесноков [39]. Політику російського уряду щодо історичної науки в Університеті Св. Володимира у другій половині ХІХ ст. глибше розкрив В.М. Мордвінцев [18; 19].

«Справу Шульгіна» також пригадав у спогадах О.В. Романович-Славатинський, який із першого курсу слухав лекції професорів інших факультетів, а лекції професорів-корифеїв історико-філологічного факультету В.Я. Шульгіна, П.В. Павлова, М.Х. Бунге стали для нього улюбленими. О.В. Романович-Славатинський згадував, що «справа Шульгіна» після прийняття статуту 1863 р., який давав право на професорство лише тим, хто мав захищену докторську дисертацію, набула значного розголосу: «Але найважливішою справою ради під час ректорства Іванишева була справа Шульгіна, яка набула майже всеросійського розголосу».

«Будучи магістром, і до того ж російської історії, він мав ранг виконуючого посаду екстраординарного професора. Шульгін був народжений для кафедри, і тому зрозуміло, як боляче йому було залишити її. Він одружився, одумався, йому захотілося повернутися на кафедру, на якій він так блищав. У серпні 1863 р. він подав попечителю прохання про дозвіл прочитати йому ряд публічних лекцій про французьку революцію. До прохання додавалася звичайна програма, яка була передана на розгляд університетської ради. Друзі Шульгіна скористалися цією нагодою і порушили питання про його повернення в університет. Почалася знаменита справа, яка не один місяць займала уми університетських “сенаторів”», продовжував свою розповідь О.В. Романович-Славатинський.

Учений нагадував: «Душею цієї справи був професор Бунге, інтимний друг Шульгіна [...]. Ректору доручено було [...] дізнатися, чи не побажає він повернутися в університетське середовище. Вийшла відповідь: повернутися згоден, але на колишніх умовах, тобто зі званням екстраординарного професора, чому суперечив той параграф статуту (1863 р.), який для цього вимагав докторського ступеня. Проте рада ухвалила балотувати Шульгіна на колишнє звання, і він значною більшістю голосів був обраний; почав протестувати історико-філологічний факультет, який вважав таке обрання протизаконним, оскільки воно суперечило вимогам нового статуту. На чолі цього протесту був енергійний декан філологічного факультету Селін. [...] Почалася боротьба факультету з радою боротьба, можна сказати, двох сил, які забули про інтереси університету і науки та змагалися: чия візьме? Протест філологічного факультету дійшов до міністра, який не затвердив обрання ради внаслідок його невідповідності з вимогою нового статуту. Справа повернула на інше: професор акушерства Матвєєв, на засіданні ради в лютому 1864 р., запропонував надати Шульгіну звання доктора без випробування. Вважаємо, що в інтересі здобуття університетом такого обдарованого професора ексцентрична, очевидно, пропозиція професора акушерства була доцільною. Та й чи не заслуговував такого докторського ступеня автор курсу всесвітньої історії і такий незрівнянний лектор, яким був Шульгін?» [28, с. 190-191].

«Але філологічний факультет думав інакше: був ще один сильний протест проти прийнятої радою пропозиції професора Матвєєва, оскільки голосування відбулося на користь Шульгіна і рада ухвалила видати йому докторський диплом. Декан філологічного факультету відмовився від підписання цього диплома; підписати його рада доручила тихому й лагідному Нейкірху. Шульгін подякував за честь такого обрання, але факультетський протест був дуже сильний і енергійний, і міністр не міг не звернути на нього уваги. Справа вирішилася не на користь Шульгіна, який повинен був повернути свій диплом міністру. [...] Втратив не тільки Шульгін, але втратила російська наука і російський університет. Шульгін був збитий з його справжнього шляху і перетворився на публіциста, який злобує на університет. Університету, якому він так відважно служив, він завдав чимало уколів фейлетонами Феді-Миленького, а це в нашому провінційному середовищі могло дискредитувати вищу установу. Російська наука втратила таких дослідників, яким був автор «Історії російської жінки», а російський університет втратив таку блискучу силу на кафедрі, якою був Шульгін», підсумовував О.В. Романович-Славатинський.

Саме в цей час відбулося польське національне визвольне Січневе повстання 1863 1864 рр. проти панування Російської імперії за здобуття незалежності та відновлення державності, яке хвилею прокотилося Правобережною Україною. Від місцевої адміністрації російська влада вимагала діяльної перебудови всього життя, з'явилася нагальна потреба створити видання, яке б стало рупором імперської політики в Південно-Західному краї. Так виникла газета «Київлянин», засновником якої та першим головним редактором і став професор Університету Св. Володимира В.Я. Шульгін, який був досить відомою особою в Києві завдяки своїй викладацькій та громадській діяльності, його публічні лекції відвідували впливові сановники Києва, у тому числі і генерал-губернатор Київської, Подільської та Волинської губерній у грудні 1862 січні 1865 рр. М.М. Анненков. Саме він і запропонував В. Я. Шульгіну видавати газету, яка б фінансувалася імперським урядом. Російськомовна газета «Київлянин», спочатку помірно-ліберального, а потім консервативного монархічного спрямування, видавалася з липня 1864 р. по грудень 1919 р., виходила тричі на тиждень з 1864 р. по 1879 р., згодом щодня, стала однією із найвпливовіших у Південно-Західному краї та однією із кращих провінційних газет в усій Російській імперії. Варто наголосити, що завдяки своєму публіцистичному таланту В.Я. Шульгін спромігся зробити газету «Київлянин» настільки популярною, що він відмовився від урядових субсидій і газета стала приватною. В.Я. Шульгін помер на посту головного редактора «Київлянина», встигнувши випустити останній у 1878 р. її номер, але не встиг переглянути коректурний відбиток, як він це робив протягом багатьох років.

У проведеному дослідженні ми розглянули життєвих шлях і діяльність яскравого представника школи істориків Університету Св. Володимира, професора кафедри всесвітньої історії Віталія Яковича Шульгіна (1822-1878). Ми проаналізували матеріали про його життя, викладання, науково-педагогічну та просвітницьку діяльність в історіографії із середини XIX початку XXI ст., глибше дослідили ініціювання ним традицій школи істориків Університету Св. Володимира.

Ми показали, що В.Я. Шульгін плідно працював на кафедрі всесвітньої історії протягом 1849-1862 рр., та встановили, що його робота протягом 1849-1862 рр. склала другий період становлення школи істориків Університету Св. Володимира. На підставі проаналізованих досліджень про професора ми підкреслили, що він належав до засновників української історичної освіти і науки, розвивав традиції школи істориків Університету Св. Володимира. Проаналізовані нами спогади студентів О. В. Романовича-Славатинського та В.Г Авсєєнка про В.Я. Шульгіна дозволили зробити висновки, що видатний учений мав значний престиж, його глибоко поважали студенти Університету Св. Володимира, яскраво оцінювали як видатну людину, яка активно творила свій час.

Підсумуємо, В.Я. Шульгін почав працювати в Університеті Св. Володимира у молодому віці (27 років), працював із великим бажанням задля користі освіти і науки. Своїм безкорисливим служінням учений надихав інших вивчати всесвітню і російську історії, історію рідного краю. В.Я. Шульгін своєю працею продемонстрував культ знань, високу ерудицію, загальну культуру та бажання творити. Своєю просвітницькою діяльністю науковець навчав майбутніх талановитих фахівців і дослідників, широко й неупереджено мисляче молоде покоління громадян.

Ми дійшли висновку, що освітянська, викладацька, наукова, просвітницька діяльність В.Я. Шульгіна у 1849 1862 рр. сприяла формуванню традицій школи істориків Університету Св. Володимира та уособила становлення другого періоду формування школи істориків Університету Св. Володимира загалом, а постать професора В.Я. Шульгіна займає почесне місце серед українських викладачів і вчених Російської імперії середини та другої половини XIX ст.

Література

1. Авсеенко В.Г. Школьные годы.: Отрывок из воспоминаний. 1852-1862 / В.Г. Авсеенко // Исторический вестник. - 1881. Ч. 4. С. 707-734.

2. Виталий Яковлевич Шульгин. Некролог и речи, произнесённые над его гробом. / В. Я. Шульгин / Киев, 1879. - 40 с.

3. Градовский Г. Виталий Яковлевич Шульгин / Г. Градовский // Древняя и Новая Россия. 1879. Т. ІІ. № 9. С. 413-429.

4. Ешевский С. Курс всеобщей истории, составленный В. Шульгиным / С. Ешевский // Атеней. 1858. Ч. 5. С. 126-160.

5. Захарченко М.М. История Киевского института благородных девиц (1838-1888 г.г). / М.М. Захарченко. Киев, 1889. С. 41-42.

6. Иловайский Д. Курс всеобщей истории и пр., соч. Шульгина / Д. Иловайский //Московские Ведомости. 1858. № 137. 15 ноября. С. 561-563.

7. Іван Гриценко, Віктор Короткий, Дмитро Набильский. Професор В.Я. Шульгін та його «История университета Св. Владимира» / Шульгин Виталий. История Университета Св. Владимира /соч. Виталия Шульгина; сост. В. Короткий. Репр. изд. Киев: Лыбидь. 280 с. Киев, 2010. С.255-290.

8. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення / під ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. Киев, 2004.

9. Конский П.А. Шульгин, Виталий Яковлевич / П.А. Конский //Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т (82 т. и 4 доп.). СПб., 1890-1907. XL (1904), С. 4-5.

10. Крижевський А.В. В.Я. Шульгін та його внесок у розвиток антикознавства в Університеті Св. Володимира / А.В. Крижевський // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. 2014. Вип. 44. С. 89-96.

11. Лебединцев Ф.Г. Новицкий Орест Маркович (Некролог) / Ф.Г. Лебединцев // Киевская старина. 1884. № 7. С. 547-554.

12. Левінець Р.П. В.Я. Шульгін життя пов'язане з Києвом / Р.П. Левінець // Наукові записки з історії України. Переяслав-Хмельницький, 2002. Вип. 13. С. 217-222.

13. Левінець Р.П. Життєвий шлях та науково-громадська діяльність В.Я. Шульгіна (1821-1878 рр.): Автореф. дис.. .канд. іст. наук. Київ, 2004. 24 с.

14. Левінець Р.П. Дослідження В.Я. Шульгіним стану освіти в Україні на зламі ХVII-ХІХ ст. / Левінець Р.П. // Наукові записки. Історичні науки: Зб. наук. ст. Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Київ-Переяслав-Хмельницький, 2002. Вип. 47. С. 180-187.

15. Левінець Р.П. Київські сторінки життя В.Я. Шульгіна / Р.П. Левінець //Історичний календар. Київ, 2002. С. 181-183.

16. Левінець Р.П. Шульгин Віталій Якович / Р.П. Левінець //Енциклопедія Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

17. Линниченко А.И. Виталий Яковлевич Шульгин. Некролог и речи, произнесенные над его гробом / А.И. Линниченко // Университетские известия. Киев, 1879. №2 та Линниченко А. И. Шульгин Виталий Якович. Некролог и речи, произнесенные над его гробом. Отд. оттиск. Киев. 1879.

18. Мордвінцев В.М. Політика російського уряду щодо історичної науки в Київському університеті в другій половині ХІХ ст. / В.М. Мордвінцев // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. Київ, 1993. С. 184-185.

19. Мордвінцев В.М. «Київський університетський розбрат» / В.М. Мордвінцев // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури. Київ. 1999. Ч. 1. С. 48.

20. Новицкий О.М. Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований: в 4 т. / О.М. Новицкий // Соч. Ор. Новицкого. Т.1: Религия и философия Древнего Востока. Киев: Унив. тип., 1860. XVI, 326 с.; Т.2: Религии классического мира и первая половина греческой философии. Киев: Унив. тип., 1860. УШ, 429 с.; Т.3: Вторая половина греческой философии и общий взгляд на характер этой философии. Киев: С.И. Литов, 1860. VI, 362 с.; Т.4: Религия и философия Александрийского периода. Киев: С.И. Литов, 1861. VIII, XX, 384 с.

21. Новицький Орест Маркович (1806-1884). Ординарний професор Імператорського університету Св. Володимира. /Київський національний університет імені Тараса Шевченка: Незабутні постаті / Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк; Ред. кол.: В.В. Скопенко, О.В. Третяк, Л.В. Губерський, О.К. Закусило, В.І. Андрейцев, В.Ф. Колесник, В.В. Різун та ін. Київ: Світ Успіху, 2005. С. 386.

22. Новицький Орест Маркович /Биографическмий словарь профессоров и преподавателей императорского университета Св. Владимира (1834-1884). Киев, 1884. С. 489-528.

23. Новицький Орест Маркович /Філософська думка в Україні: біобібліографічний словник. Київ, 2002. - С.144-145.

24. Овсянников Н.О. Курс истории новых времен / Н.О. Овсянников //Воспитание. 1862. Кн. 3. С. 81-96.

25. Погодин М.П. О состоянии женщин / Погодин М.П. // Москвитянин. 1850. Ч. 3. Отд. IV С. 97.

26. Пустарков В.Ф. Университетская философия в России: Идеи. Персоналии. Основные центры. / В.Ф. Пустраков. Спб., 2003.

27. Пыпин А.Н. История университета св. Владимира. Сочинение Виталия Шульгина. / А.Н. Пыпин. СПб.: Современник 1860. № 8. 295с.

28. Романович-Славатинский А.В. Моя жизнь и академическая деятельность. Воспоминания и заметки. 1832-1884 гг. / А.В. Романович-Славатинский // Вестник Европы. 1903. Ч.2. С.606-650. Ч.5. С. 181-205.

29. Романович-Славатинський А.В. /Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884) /Составлен и издан под. ред. В.С. Иконникова. Киев: Тип. Ун-та Св. Владимира, 1884. - С.580-583.

30. Тарасенко О.О. З історії становлення та розвитку історичної освіти в Київському імператорському університеті Св. Володимира (до 175 річчя від дня заснування) / О.О. Тарасенко // Історична думка, 2010. № 1. 59 с.

31. Тарасенко О.О. Спогади про професора Шульгіна (школа істориків Університету Св. Володимира) / О.О. Тарасенко // Інтелігенція і влада. 2016. Вип. 34. С. 207-223.

32. Тарасенко Ольга. Спогади В.Г Авсєєнка про істориків Університету Св. Володимира / О. Тарасенко //Грані. Науково-теоретичний альманах, 2016. № 2 (130). С. 81-89.

33. Тарасенко, Ольга. Становлення та розвиток історичної освіти та науки у Київському університеті у 1834-1884 рр. /О. Тарасенко. Київ: Логос, 1995. 276 с.

34. Ткачук М.Л. Орест Новицький: штрихи до життєпису / М.Л. Ткачук // Магістеріум. Вип. 65: Історикофілософські студії. Київ: НаУКМА, 2016. С. 73-84.

35. Ткачук М.Л. Як вивчали історію філософії в Університеті Св. Володимира / М.Л. Ткачук // Магістеріум. Т 13. Історико-філософські студії. Київ. 2004. С. 65-74.

36. Федорова Л.Д. Шульгін Віталій Яковлевич /Л.Д. Федорова // Видатні діячі науки і культури Києва в історикокраєзнавчому русі України /Відп. редактор В.О. Горбик. Київ. 2005. Ч. 2. С. 319-321.

37. Фортинський Ф.Я. Шульгин В.Я. /Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1835-1884) / Под ред. В.С. Иконникова. Киев, 1884. С. 760-777.

38. Чалий М. Із спогадів про університет та викладачів (30-40-ві роки XIX ст.) / М. Чалий //3 іменем Св. Володимира: Київський університет в документах, матеріалах та спогадах сучасників: У 2 кн. Київ: Заповіт, 1994. Кн. 1. С. 244.

39. Чесноков В.И. «Дело В.Я. Шульгина» в Киевском университете как эпизод из истории университетской жизни в условиях действия Устава 1863 года / В.И. Чесноков //Российские университеты в XVIП-XIX веках: сборник научных статей. Воронеж. 1999. Вып. 4. С. 121-139.

40. Шевченко Л.В. П.В. Павлов, В.Я. Шульгін провідні професори історії Київського університету св. Володимира / Л.В. Шевченко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. Київ. 1999. Вип. 9. С. 321332.

41. Шульгин В. О состоянии женщин в России до Петра Великого. / В. Шульгин // Историческое исследование. Вып 1. Киев: тип. И. Вальнера. 1850. 106 с.

42. Шульгин В.Я. История Университета Св. Владимира. / В.Я. Шульгин. СПб., 1860. 230 с. та Шульгин Виталий. История Университета Св. Владимира /соч. Виталия Шульгина; сост. В. Короткий. Репр. изд. Киев: Лыбидь. 2010. 280 с.

43. Шульгин В.Я. Историческое обозрение учебных заведений в Юго-Западной России с конца XVIП века до открытия университета в Киеве / В.Я. Шульгин // Русское слово. 1859. № 9. С. 1-40.

44. Шульгин В.Я. Курс всеобщей истории для воспитаниц благородных институтов и воспитанников гимназий. История средних веков. / В. Я. Шульгин. Киев, 1-е изд. 1858. 8-е изд., 1881.

45. Шульгин В.Я. Курс истории древнего мира для воспитаниц женских институтов и воспитанников гимназий. / В.Я. Шульгин. Киев. 1-е изд. 1856. 6-е изд.,1865.

46. Шульгин В.Я. Курс истории новых времен для воспитанников и воспитаниц средних учебных заведений. / В.Я. Шульгин. Киев. 1-е изд. 1861. 7-е изд., 1898.

47. Шульгин В.Я. Юго-Западный край в последнее двадцатипятилетие (1838-1863) / В. Я. Шульгин. Киев, 1864. - 254 с.

Размещено на Allbest.ru