Вишгородський "квартал металургів" ХІІ-ХІІІ століть у світлі нових досліджень

В заповненні однієї з них, що мала розміри 4,5x4 м, окрім криць, шлаків та злитків свинцю, виявлено уламки керамічного посуду із застиглими мазками емалі різних кольорів та краплями срібла. Поруч було знайдено бронзовий штамп для виготовлення прикрас та ювелірне зубило. Друга споруда, розмірами 2,7х2,5 м, являлась скловарною майстернею, про що свідчать знахідки скловидних шлаків, злитків свинцю, шматка сірки та глиняного тигелька зі слідами поливи. Найпівденнішими спорудами внутрішнього ряду були двокамерне житло-майстерня, де, вірогідно, відбувалась цементація заліза у горщиках-муфелях, та напівземлянка, в заповненні якої знайдено скловидні шлаки та олово. В ще одній двокамерній житловій споруді (розкоп 4/1936) могла розміщуватись косторізна майстерня. Далі на північ (розкоп 4/1935) були розташовані ще дві напівземлянки. Одна з них мала житловий характер, а друга - виробничий, про що свідчать знахідки шлаків і руди в заповненні споруди та двох ювелірних молоточків

- поблизу неї. Крім напівземлянкових приміщень, розкопки 1935-1937 рр. виявили кілька утрамбованих майданчиків із залишками печини та великою кількістю матеріалу. Вірогідно - це сліди наземних споруд [7].

Головний розкоп Вишгородської експедиції ІА АН УРСР 1947 р. під керівництвом В.Й. Довженка мав розміри 52 х 12 м і примикав до розкопів 1935-1937 рр. з південного заходу. Тут також виявлено кілька наземних та заглиблених споруд виробничого характеру. В центральній частині розкопу було зафіксовано залишки наземної споруди розмірами 4,8х2,8 м, призначення котрої встановити не вдалось. Матеріал із заповнення споруди датується ХІ-ХІІ ст. Її долівка перекривала залишки напівземлянкового приміщення розмірами 3,2х2,7 м з піччю виробничого призначення. На думку автора розкопок, вона являло собою металообробну майстерню коваля або ювеліра. Керамічний матеріал із заповнення напівземлянки не відрізнявся від матеріалу з наземної споруди. За кілька метрів на північний схід від обох об'єктів виявлено ще дві напівземлянки, розмірами 3,0х2,5 м та 3,2х2,3 м відповідно, перша з яких перекривала другу. До обох споруд із заходу примикали великі ями від горнів для добування заліза з руди. В самих напівземлянках могла відбуватись проковка заліза [2, 4-11]. Таким чином, виявлено цілий комплекс виробничих споруд. Залізо, отримане сиродутним способом, могло проходити подальшу обробку в розташованих поруч майстернях. Поруч було знайдено амфору київського типу з клеймом у вигляді знака Рюриковичів.

У 1972 р. В.В. Чумаченко на чолі Вишгородського загону Середньодніпровської експедиції ІА АН УРСР заклав у північно-східній частині городища траншею довжиною 64 м. Вона була орієнтована за віссю захід-схід і східною частиною примикала до розкопу 1936 р. В місці, де в чорноземному шарі з'явились плями глини, за 50 м від краю плато, закладено розкоп № 1 розміром 10х10 м. Тут виявлено частину житлово-господарського комплексу ХІІІ ст.

Потягом 1979-1981 рр. Вишгородським загоном Київської постійно діючої експедиції ІА АН УРСР під керівництвом В.М. Зоценка було продовжено дослідження садиби, виявленої в 1972 р. Як бачимо, дана ділянка не входила до «кварталу металургів», а її мешканці належали до заможної верстви вишгородського населення ХІІ-ХІІІ ст. Крім того, у 1979 р. В.М. Зоценко розкопав залишки залізоплавильної майстерні біля східного краю плато південніше розкопу 1947 р. (розкоп 2). Споруда мала підтрикутну форму із заокругленими кутами. Її розміри становили 1,78х0,42 м. У нижній частині заповнення виявили два крупні шматки шлаку, утвореного в результаті сиродутного способу отримання заліза. Значна частина культурних нашарувань на розкопі була зруйнованою траншеєю часів Другої світової війни.

За характером матеріалу, стратиграфічними даними та розташуванням більшість описаних комплексів являються синхронними, що і дозволяє об'єднати їх в спільну систему. Незважаючи на багаторічні дослідження, деякі питання, пов'язані з «кварталом металургів», досі залишаються відкритими. Не визначено, яку площу займав цей район (встановлено лише, що до ремісничого кварталу не входили території, розташовані за 50 м на захід від місця основних розкопок (роботи 1972, 1979-1981 рр.) та уздовж північного краю городища (роботи 1947 р.). Не вдалось прослідкувати динаміку розвитку району протягом ХІ-ХІІІ ст. Уточнення потребують також його планувальна структура, датування комплексів, тощо.

Протягом 2012-2013 рр. Вишгородською археологічною експедицією ІА НАНУ під керівництвом В.Г. Івакіна та автора статті були вперше за останні тридцять років проведені планові розкопки у східній частині городища (рис. 1). Досліджувана ділянка займала найбільш східний виступ плато городища, площею близько 400 м². Далі, в кількох метрах на схід, розташовувався розкоп 4 1936 р., проте він виявився майже повністю зруйнованим через обвали, внаслідок чого ділянка опинилась на краю плато. Так само, на північ від неї, знаходився розкоп 4/1935, а на південний схід - розкоп 4/1937; обидва також практично повністю обвалились. Таким чином, ділянка раніше примикала до площі розкопів 1930-х рр., котрі значно вплинули на формування сучасної лінії схилу. Її поверхня нерівна, спостерігається відчутне падіння в напрямку південного сходу (до краю плато). Ділянка була вільна від забудови та дерев і використовувалася господарями садиби під картопляний город.

Усього уздовж схилу плато закладено три розкопи: розкоп № 1 (2012 р.) мав розміри 13 х 10 м, розкоп № 3 (2013 р.) - 10х5 м, розкоп № 4 (2013 р.), -10 х 6 м (рис. 2). Перші два з них примикали один до одного, третій розташовувався в 4 м на північний захід від них. Перша горизонтальна зачистка виявила фрагменти давньоруської та пізньосередньовічної кераміки, побутових предметів ХХ ст. На глибині 0,25-0,30 м від сучасної денної поверхні виявлено ряд сучасних перекопів та систему траншей періоду Другої світової війни, котрі перерізали ділянку з півночі на південь. Середньовічні культурні нашарування були сильно пошкоджені кореневою системою та новітніми перекопами. Шар, що містив переважно кераміку ХІІ - першої половини ХІІІ ст., зберігся лише окремими плямами. Верхні шари містили досить велику кількість знахідок, характерних для цієї частини городища.

Рис.2

Це - фрагменти скляних браслетів та посудин, шиферні пряслиця, залізні ножі, цвяхи, наконечники, фрагменти ключів та замків, тощо. Серед більш рідкісних знахідок - глиняна іграшка у вигляді фігурки вершника, два бронзових ґудзика-бубонця та залізне писало. Ці категорії речей зустрічались і під час розкопок 1935-1937 рр. На рівні материка було зафіксовано плями заповнення напівземлянкових приміщень ХІІ-ХІІІ ст. та господарських ям, котрі їх супроводжували.

Серед давньоруських споруд найкраще збереглась споруда № 1 в західній частині розкопу №1. Споруда підпрямокутної форми, розмірами 2,8 * 2,2 м. Поздовжніми стінами орієнтована за віссю захід-схід. Заглиблена в материк на 0,7 м. Стіни котловану вертикальні. Дно горизонтальне, кутових стовпових ям не виявлено. В заповненні споруди фіксуються два окремі відображати два основних етапи її функціонування. Верхній - сіро-коричневий, слабо гумусований супісок - містив переважно кераміку XII- першої половини XIII ст. Нижнє заповнення являло собою світло-сірий супісок; з нього походили фрагменти кераміки ХІ-ХІІІ ст. Також із заповнення походять фрагменти плінфи, шиферне пряслице, розтиральник, скляний браслет, два фрагменти скляних виробів, фрагмент ключа, поясне кільце та ще кілька фрагментів залізних виробів.

Рис. 3. Типи кераміки першої половини ХІІІ ст. з об єктів, виявлених на розкопах № 1, № 3: 1 - споруда №1; 2 - споруда №3; 3 - споруда №4.

З південного сходу до споруди № 1 безпосередньо примикала яма № 2 - підпрямокутної форми, глибиною від материка 0,25 м. Ширина ями з північного сходу на південний захід - до 0,9 м; південно-східний край виходить за межі розкопу. Яма № 2 розташована паралельно споруді № 1 і примикає до останньої, тому може являтись конструктивним елементом споруди (вхід).

Споруда № 2 розташована в північній частині розкопу № 1. Її розміри - 4,0 * 3,5 м. Стінами орієнтована за сторонами світу, з незначним відхиленням на схід. Заглиблена в материк на 0,60,75 м. Стіни вертикальні. Більша частина споруди перерізана котлованом пізньосередньовічної споруди № 4 та двома господарськими ямами ХУП-ХУШ ст. Відносно добре збереглась лише південна частина. Тут уздовж західної стінки зафіксовано заглиблення до рівня 0,90 м, очевидно

- запуск повздовжньої стіни. Заповнення споруди

- світло-сірий, слабо гумусований супісок. Із заповнення походить наступний матеріал: кераміка ХІІ-ХІІІ ст., полив'яна плитка, фрагменти скляних виробів, два скляні браслети, кістяний ґудзик, бронзова ліроподібна пряжка, залізний наконечник, цвяхи, ніж, інші залізні предмети. Оскільки не зафіксовано жодних залишків опалювальних споруд, споруда № 2 скоріш за все являється господарською. Мала зрубну конструкцію, при цьому вінця поздовжньої стіни були заглиблені нижче рівня підлоги. За матеріалом датується першою половиною ХІІІ ст.

Поруч, в північному куті розкопу № 1, була розташована споруда № 3. В 2012 р. було досліджено південну частину споруди, довжиною 1,40 м з заходу на схід, заглиблену в материк на 0,5 м. Західну стіну, котра уходила за межі розкопу, прослідковано на 0,95 м. Матеріалу, окрім стінок керамічного посуду, виявлено не було. За стратиграфічними даними споруду датовано ХІІІ ст. Дослідження споруди продовжилися у 2013 р. На розкопі № 3 довжину споруди № 3 з півночі на південь простежено на 2,40 м; з заходу на схід - на 1,90 м. Таким чином, її загальні розміри становили 3,35^1,90-1,40 м. Споруда мала під прямокутну форму, дещо звужуючись в південній частині. Орієнтована стінами за сторонами світу. Північна та частина східної стіни споруди зруйновані траншеями часів Другої світової війни. Північно-західний кут виходить за межі розкопу. Стіни споруди вертикальні. Підлога горизонтальна, зафіксована на глибині 0,60 м від рівня виявлення. Уздовж західної стінки зафіксовано заглиблення на 0,25 м, 0,15-0,20 м завширшки, - запуск повздовжньої стіни. Такий же запуск, глибиною 0,20 м, завширшки 0,12 м, виявлено уздовж східної стіни. В заповненні споруди фіксуються два окремі культурно-хронологічні горизонти. Верхній - темно-сірий, слабо гумусований супісок - містив кераміку ХІ-ХІІІ ст. та ХУ-ХУІ ст. Нижній горизонт заповнення являв собою світло-сірий супісок; з нього походили фрагменти кераміки переважно ХІІ-ХІІІ ст. Фрагмент покришки ХУІІ ст., очевидно, потрапив до заповнення споруди при засипці траншеї, котра її перерізала. Споруда № 3 мала зрубну конструкцію. Вінця поздовжніх стін зрубу, як і в споруді № 2, розташованій по сусідству, були на 0,25 м від рівня підлоги заглиблені в землю. Зважаючи на незначні розміри, а також відсутність опалювального пристрою, вочевидь, споруда використовувалась в господарських цілях. В північній частині споруди виявлено залишки двох опорних стовпів (ями №№ 6, 7), котрі могли бути її конструктивними елементами. За матеріалом датується першою половиною ХІІІ ст.

Споруда № 5, виявлена в південній частині розкопу № 1, збереглась найгірше. Вона підпрямокутної форми, поздовжніми стінами орієнтована за віссю захід-схід. Південно-східна частина виходить за межі розкопу. З півночі на південь, за 1,2-1,4 м від західної стіни, споруду перерізає рівчак часів Другої світової війни, частково руйнуючи південну стіну споруди та її центральну частину. Довжина споруди № 5 з півночі на південь - 3,2 м. Вона заглиблена в материк на 1,5 м. Північна та південна стіни сильно оплили внаслідок новітніх перекопів, вертикальну форму краще зберегла західна стіна. Північно-західний кут споруди мав округлу форму і дещо виступав; можливо, тут знаходився опорний стовп. Північну стінку перекриває шар глини потужністю 0,15-- 0,3 м, можливо - залишки печі. Заповнення - сірий, слабо гумусований супісок. В заповненні виявлено керамічний матеріал ХІ - першої половини ХІІІ ст. Також із заповнення походять фрагменти плиток (у т. ч. полив'яної), вудила, фрагменти плінфи та пірофіліту. Споруда № 5 мала каркасно-стовпову конструкцію і могла являти собою житлове приміщення. Стверджувально говорити про це, а зокрема - про наявність печі, не дозволяє поганий рівень збереженості споруди. За матеріалом споруду № 5 можна датувати першою половиною ХІІІ ст.

Поруч зі спорудами досліджено вісім ям господарського призначення ХІІ - першої половини ХІІІ ст. (п'ять з них виявлено на розкопі № 1, три - на розкопі № 3), дві господарські ями другої половини ХІІІ-ХІУ ст. (по одній на розкопах № 1 та № 4) та низку стовпових ям. Якщо ділянка розкопу № 1 була рівномірно насичена об'єктами давньоруської доби, то на розкопі № 3 вони зафіксовані лише в південно-західній частині. На розкопі № 4 об'єктів ХІІ-ХІІІ ст. не виявлено взагалі, хоча в культурному шарі матеріал цього періоду зустрічався у великій кількості.

На синхронність усіх виявлених споруд вказують як їх взаємне розташування, так і стратиграфічні дані. Крім того, у їх заповненні виявлено аналогічний керамічний матеріал. Так, в усіх чотирьох напівземлянках зустрічаються фрагменти вінець ХІІІ ст., котрі характеризуються горизонтально зрізаним верхом та за країною, а також мають характерне оздоблення у вигляді поєднання горизонтального заглибленого орнаменту та насічок по шийці та плечу (рис. 3). Варто відмітити, що в багатьох комплексах, досліджених протягом 19351937 рр., також знайдено речі, котрі можна датувати першою половиною ХІІІ ст. Це - свинцева матриця з напівземлянки, розкопаної в шурфі Д, полив'яний глечик з майстерні у розкопі 4/1937 та енколпіони з напівземлянок у розкопі 4/1937 та шурфі Ж. Таким чином, період функціонування більшості споруд «кварталу металургів», на наш погляд, обмежується кінцем ХІІ - першою половиною ХІІІ ст.

Отже, досліджені нами господарські комплекси синхронні з об'єктами, розкопаними в 1935-1937 рр. та в наступні роки. Цей факт дозволяє розглядати їх в рамках єдиної системи «кварталу металургів». Споруди № 2, № 3 та № 5 були розташовані приблизно по одній лінії з напівземлянками житлового і виробничого призначення, виявленими на північ і південь від них в розкопах 4/1935 та 4/1937. Всі ці об'єкти належали до внутрішнього ряду споруд «кварталу металургів». Однаковою є і орієнтація споруд.

Простежуються певні закономірності у забудові ремісничого кварталу. Зовнішній ряд складали переважно виробничі споруди. Лише одна напівземлянка в розкопі 4/1937 могла мати житлове призначення. Практично в усіх майстернях зовнішнього ряду обробка заліза була представлена поряд з литтям та куванням кольорових металів. Безпосередньо біля краю плато знаходились залізоробні горни. Комплекси зовнішнього ряду, котрі були пов'язані з найбільш вогненебезпечним виробництвом, були відділені від решти забудови широкою вулицею. Споруди внутрішнього ряду мали в основному житловий та господарський характер, хоча деякі житла служили одночасно і майстернями. Хоча ці споруди, без сумніву, належали до ремісничого району, інтенсивність виробництва тут була значно нижчою. На певну периферійність ділянки розкопів 2012-2013 рр. вказує і той факт, що культурні нашарування тут мали значно меншу потужність у порівнянні з розкопами 1934-1937 та 1947 рр. А кількість шлаків, знайдених на ділянці, різко збільшується з заходу на схід, в бік краю плато.

Тож можна припустити, що забудова ремісничого кварталу не була посадибною. На цей висновок наштовхує і той факт, що жодними розкопками у східній частині городища не виявлено залишків парканів, котрі фіксувались при дослідженні інших міських районів.

Дослідження 2012-2013 р. не дозволяють охарактеризувати основні етапи заселення східної частини Вишгородського городища в більш ранній час. Тут могли існувати наземні споруди, залишки яких не збереглись (під час досліджень часто зустрічались фрагменти керамічного посуду кінця Х-ХІ ст.). Сліди подібних споруд фіксувались під час розкопок 1930-х рр.

Відсутність горілих нашарувань, прошарків попелу з вугіллям у заповненнях об'єктів (залишки вуглинок та попелу зафіксовані лише в одній із ям) можуть свідчити про те, що ця частина городища не постраждала від пожежі під час монголо-татарської навали 1240 р. Крім того, виявлено, хоч і у відносно невеликій кількості, керамічний матеріал та об'єкти другої половини ХШ-Х^ ст. Раніше культурний шар післямонгольської доби був зафіксований поблизу церкви свв. Бориса і Гліба.

Археологічні роботи 2012-2013 рр. значною мірою доповнюють наше уявлення про історичну топографію Вишгорода в Середньовіччі. Остаточно вирішити спірні питання, пов'язані з «кварталом металургів», мають допомогти наступні розкопки в даній частині городища.

Література