До історії мирових судів Глухівського повіту (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

До історії мирових судів Глухівського повіту (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

М.О. Мельник

У статті розглядається процес створення інституту мирових судів після судової реформи 1864 р. Досліджено порядок виборів мирових суддів та проаналізовано нормативні положення «Учреждения судебных установлений» 1864 р., матеріали журналів земських повітових зборів Глухівського повіту Чернігівської губернії.

Ключові слова: реформа, мирові суди, мирові судді, Російська імперія.

Мельник М.А. К истории мировых судов Глуховского уезда (конец ХІХ - начало ХХ в.)

В статье рассматривается процесс создания института мировых судов после судебной реформы 1864. Исследованы порядок выборов мировых судей и проанализированы нормативные положения «Учреждения судебных установлений» 1864 г., материалы журналов земских уездных собраний Глуховского уезда Черниговской губернии.

Ключевые слова: реформа, мировые суды, мировые судьи, Российская империя.

Melnyk M.O. To the history of magistrate courts of the Hlukhiv district (the end of XIX - the beginning of XX cen.)

In article process of formation and functioning of magistrate courts after judicial reform 1864 is considered, an order of elections of magistrates are investigated and the standard provisions of «Institutions of Judicial Establishments» 1864, materials of magazines of territorial district meetings of the Hlukhiv district of the Chernihiv province are analysed.

Key words: reform, magistrate courts, magistrates, Russian Empire.

У другій половині ХІХ ст. в Російській імперії було здійснено ряд буржуазно-демократичних реформ, які сприяли розвитку країни. Особливої уваги заслуговує судова реформа 1864 р., яка вважається найрадикальнішою, новаторською і технічно найуспішнішою з усіх «великих реформ»

Олександра ІІ. Вона запровадила низку передових на той час і демократичних за змістом принципів судоустрою та судочинства, які не втратили своєї актуальності в умовах сьогодення. Одним з її головних інститутів став мировий суд, який втілив у собі найголовніші засади демократичного судочинства - гласність, усність, швидкість розгляду дрібних цивільних і кримінальних справ, можливість закінчення справи примиренням сторін. суддя реформа повіт

Проблема інституту мирового суду висвітлювалася як у дореволюційній, так і в радянській та сучасній юридичній літературі у працях таких відомих державних діячів, юристів, учених-правознавців, як Б.В. Віленський [3], Г.А. Джаншиєв [5], А.Ф. Коні [10], С.П. Мокринський [11], Н.А. Окунєв [12], В.А. Чехович [18], Д.А. Шигаль [19] та інші. Ними досліджено інститут мирового суду з погляду його організаційно-правового функціонування та процесуальної діяльності. Разом із тим, незважаючи на наявність уваги з боку вчених-правознавців до особливостей судочинства в мирових судах, питання, які пов'язані з організацією та діяльністю мирового суду на українських землях у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., потребують подальшого вивчення. Саме цією обставиною зумовлюється мета даної статті - із залученням конкретних прикладів розкрити основні історико-правові особливості функціонування мирового суду на території Глухівського повіту Чернігівської губернії. Новизна роботи обумовлена використанням матеріалів журналів засідань Глухівського повітового земського зібрання та Чернігівського місцевого періодичного видання «Черниговские губернские ведомости».

Економічні, політичні та суспільні передумови, що склались у Російській імперії, зумовили необхідність реформування судової системи та введення до неї нових інститутів. У першій половині ХІХ ст. місцеві суди перебували у віданні поліції і були організовані за становою ознакою. Вони, за оцінкою І.Я. Фойницького, «...давали замість правосуддя неправду чорну, хабарництво і крайню неквапливість процесу» [17, 304-305], тому їх зміна являла собою нагальну необхідність. На мирову юстицію покладали великі надії як укладачі судових статутів, так і громадськість. Новий суд мав стати судом справедливим, усним, дешевим, близьким до народу, позбавленим бюрократичної тяганини та канцелярського формалізму. В Учреждении судебных установлений» буквально значилося, що мирові судді обираються з «місцевих землевласників, більш-менш відомих усім виборцям», і в особі мирового суду «надається місцевим обивателям не лише найближчий засіб для вирішення спорів про право у справах, які вимагають швидкого вирішення на місцях і наглядного знання місцевих обставин та відносин, але разом з тим і посередника для узгодження вимог, які надто часто тільки на своєму початку видаються протилежними» [16, 54, 93]. Тобто, за законом мирові судді мали бути не лише суддями у прямому розумінні цього слова, але й примирителями між сторонами для схилення їх до миру.

Появі мирового суду передувала копітка робота урядових комісій, дискусії у наукових та суспільних колах. Сучасники пов'язували проведення судової реформи, а отже і введення мирового суду, перш за все, із ліквідацією кріпацтва. Так, С. Безобразов, член Володимирського губернського комітету, наголошував на неможливість проведення селянської реформи без судової, оскільки «селян передадуть на жертву свавілля, жадібності та хабарництва чиновників» [4, 51]. Безумовно, тут простежується їх взаємозв'язок.

Мировий суд багатьма розглядався не тільки як суд селянський, а судова інстанція, що могла б розглядати малозначущі справи взагалі та відповідати таким критеріям, як доступність, швидкість розгляду справи, можливість примирення сторін. Відомий вчений-процесуаліст Є. Васьковський відзначав, що укладачі статутів, зберігаючи для місцевих судів назву «мирові», прагнули підкреслити характер нової судової влади, покликаної не стільки судити, скільки мирити й усувати спори» [2, 257].

Введення судової реформи 1864 р. проходило поступово. Так на території Чернігівської губернії суди, що утворилися за судовими уставами, почали діяти з 1869 р., про що свідчить повідомлення про оголошення подяки імператора Олександра ІІ чернігівському губернатору Сергієві Голіцину від 1 червня 1869 р. «Государь император, по всеподданнейшему докладу министра юстиции о распоряжениях начальника Черниговской губернии, способствовавших успешному и своевременному введению судебной реформы во вверенной ему губернии, в 8 день минувшего мая, высочайше повелеть соизволил: объявить монаршую его императорского величества благодарность начальнику Черниговской губернии, свиты его императорского величества генерал-майору князю Голицыну» [9, 728].

Відповідно до Судових статутів система мирових судів складалась із двох ланок: 1) дільничний мировий суддя (зазвичай у повіті було декілька дільниць мирового суду, кожна з яких об'єднувала по кілька волостей), почесний мировий суддя (не мав окремої дільниці, але користувався всіма правами мирового судді); 2) повітовий з'їзд мирових суддів - апеляційна інстанція для справ, що розглядалися дільничними мировими суддями. Загальною судовою касаційною інстанцією, юрисдикція якої поширювалася на мирові суди, визначався Сенат.

Мирові суди розглядали дрібні кримінальні (проступки проти громадського порядку, образа і побиття людини, шахрайство тощо) та цивільні справи. Виходячи з цього, мирові судді мали право оголошувати зауваження, догану, накладати грошове стягнення не більше 300 рублів, карати арештом до 3 місяців та тюремним ув'язненням до 1 року [16, 13, 52, 54].

Центральною особою новоствореного інституту був мировий суддя. Як відзначено Р. Уортманом, реформа «породила новый тип уважаемого и щепетильного судьи - дворянина, который строго соблюдал беспристрастие и справедливость в своих постановлених...» [15, 445]. Цьому сприяла низка об'єктивних та суб'єктивних факторів. До перших слід віднести юридичне закріплення правового статусу мирового судді на законодавчому рівні. Аналіз положень «Учреждения судебных установлений» дозволяє простежити структурні елементи його правового статусу: права, свободи, обов'язки; виборчі цензи, процедуру виборності; процесуальну діяльність; окремо виписаний правовий статус почесних мирових суддів та дільничних мирових суддів. Посада мирового судді вважалася громадською службою, була виборною та набувала високого п'ятого класу. Мирові судді мали особливий знак - золотий ланцюг із зображенням з лицевої сторони дати проведення судової реформи «20 листопада 1864 р.» та герба держави, а зі зворотної - герба судового відомства (так званого стовпа закону з короною нагорі).

Вагомим здобутком реформи стала виборність мирових суддів, які обиралися всіма тодішніми суспільними станами на повітових земських зборах або на засіданнях міських дум терміном на три роки з подальшим затвердженням Сенатом. Поряд із відповідністю загальним умовам вступу на суддівську службу, як-то: російське підданство, 25-річний вік, чоловіча стать та моральна бездоганність, кандидати у мирові судді згідно до ст. 19 «Учреждения судебных установлений» повинні були відповідати й вимогам трьох цензів: місцевого, освітнього та майнового [16, 37].

Сутність місцевого цензу полягала у тому, що мировими суддями за загальним правилом могли бути лише місцеві жителі [16, 37]. Закріплюючи у Судових статутах таку вимогу, законодавці мали на меті створити з мирових суддів авторитетну місцеву владу, добре знайому з місцевими звичаями та традиціями. Необхідність для кандидата в мирові судді відповідати вимогам іншого - освітнього - цензу означала те, що за ст. 19 «Учреждения» у мирові судді могли обиратися лише ті особи, які отримали освіту у вищих чи середніх учбових закладах або ж прослужили не менше трьох років на таких посадах, при відправленні котрих могли набути практичних відомостей у провадженні судових справ. Досить показово, що освітній рівень мирових суддів в українських губерніях, які обиралися на свої посади повітовими зборами, характеризується як високий. Так, наприклад, у Катеринославській губернії кількість таких суддів сягала 24 осіб, або 61,5 %, у Полтавській - 35 (63,6 %), Таврійській - 23 (76,6 %), Харківській - 25 (56,8 %), Херсонській - 34 (64,1 %), Чернігівській - 35 (68,6%) [12, 207-212].

Окрім місцевого та освітнього цензів, кандидати у мирові судді повинні були відповідати й вимогам майнового цензу, встановлення якого пояснювалося укладачами Статутів, перш за все, тим, що мировий суддя за характером своєї діяльності повинен мати матеріальну незалежність. Сутність майнового цензу відповідно до п. 3 ст. 19 «Учреждения» полягала у необхідності для особи, що обирається на посаду мирового судді, володіти майном не менше як на суму 15 тис. руб., або ж «у містах нерухомою власністю, оціненою для стягнення податку: у столицях не менше 6 тис. руб., в інших же містах не менше 3 тис. руб.». До цього слід додати й те, що за тим же п. 3 ст. 19 допускалося, щоб кандидат у мирові судді відповідав майновому цензу й у тому випадку, коли він сам не володів необхідним майном, але це майно мали його родичі чи дружина. Наприклад, 22 вересня 1878 р. Глухівські земські повітові збори Чернігівської губернії розглянули декілька заяв та довіреностей щодо надання з боку вказаних у п. 3 ст. 19 «Учреждения» родичів кандидатам на посаду мирового судді необхідного майнового цензу. В одному випадку рідний брат Тимофій Анісімов надав Петру Анісімову 200 десятин землі, в іншому дружина надала своєму чоловікові Дмитру Карпеці по довіреності нерухомість, що перебувала у Глухівському повіті, та 724 десятини землі [6, 203-204].

Передбачалися умови, за яких особа не могла бути вибраною мировим суддею: судимість, перебування під слідством; звільнення зі служби в судовому відомстві, виключення із духовного середовища, дворянських зібрань; банкрутство; належність до духовного сану; знаходження під опікою за марнотратство [16, 46].

За загальним правилом відповідно до положень «Учреждения судебных установлений» мирові судді обиралися земськими повітовими зборами, а Москві, Санкт-Петербурзі та Одесі - міськими думами [16, 47, 55]. Встановлення такого правила означало те, що місцеве населення безпосередньо не брало участі у виборах мирових суддів. Їх обирали гласні - учасники земських повітових зборів, які формувалися місцевими жителями у виборному порядку на підставі спеціального Положення про губернські та повітові земські установи. Таким чином, волевиявлення місцевих жителів щодо обрання мирових суддів було опосередкованим: спочатку обиралися гласні у земські збори, а ті вже обирали мирових суддів.

Слід відзначити, що обранню мирових суддів передувало складання списку осіб, які мали законну правоздатність до заняття цієї посади. На початку списку вказувалися наявні мирові судді, потім - всі інші правоздатні особи, які мали право на заняття посади мирового судді [16, 50].Список повинен був бути виготовлений за три місяці до виборів і складався повітовим предводителем дворянства за згодою з міським головою та місцевими мировими суддями. За два місяці до виборів він повідомлявся губернатору та публікувався у губернських відомостях [16, 51]. У першій та другій таблицях наведені списки осіб, що мали право бути обраними у мирові судді по Глухівському повіту Чернігівської губернії у 1913 р. [14].

Таблиця 1. Список лиц, имеющих быть избранными в должности Почетных Мировых Судей по Глуховскому Судебно-Мировому округу, на основании высочайше утвержденного 15-го июня 1912 года закона о преобразовании местного суда

Таблиця 2. Список лиц, имеющих быть избранными в должности Участковых Мировых Судей по Глуховскому Судебно-Мировому округу, на основании высочайше утвержденного 15-го июня 1912 года закона о преобразовании местного суда

Як губернатор, так і приватні та посадові особи, побачивши неправильності у складеному списку, повідомляли свої зауваження та скарги повітовим земським зборам. При цьому губернатор міг робити зауваження тільки на неправильне внесення кого- небудь у список, а інші особи могли приносити скарги й на пропуски у списках, а також заяви про відмову від обрання. Так, 17.01.1888 р. до Глухівських повітових зборів надійшло зауваження Чернігівського губернатора за № 4623 про неправильне внесення до списку осіб, що мають право на заміщення посади дільничного мирового судді, колезького секретаря М.О. Фон-Дер- Бріггена та титулованого радника І.Ф. Дочевського. РозглянувшизауваженняЧернігівськогогубернатора, земські збори постановили М.О. Фон-Дер-Бріггена та І.Ф. Дочевського зі списку виключити [8, 98-99].

Таблиця 3. Список лиц, избранных в должности участковых и почетных мировых судей в Глуховском уезде Черниговской губернии в 1872 г. [7, 109-111]