Діяльність сільськогосподарських наукових товариств України ХІХ - початку ХХ ст. в історико-аграрних студіях дорадянського та радянського періодів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність сільськогосподарських наукових товариств України ХІХ - початку ХХ ст. в історико-аграрних студіях дорадянського та радянського періодів

І.О. Демуз

У статті проаналізовано стан розроблення проблеми функціонування наукових товариств сільськогосподарського спрямування України ХІХ -- початку ХХ ст. і виокремлено особливості історіографічного процесу дорадянського та радянського періодів щодо вивчення історії названих аграрних осередків.

Ключові слова: сільськогосподарські товариства, дослідна справа, фахівці-аграрії, кооперативна робота, дорадянська й радянська історіографія, енциклопедичне видання, довідкова література, річний звіт.

The article analyzes the state of scientific research problem in the functioning of agricultural scientific societies of Ukraine in the ХІХЛ -- early ХХА centuries; peculiarities of historiographical process of pre-Soviet and Soviet periods on studying the history of these agricultural centers are highlighted.

Key words: agricultural societies, research activity, agriculturalists, cooperative work, pre-Soviet and Soviet historiography, encyclopaedic edition, reference literature, annual report.

Розвиток аграрних відносин в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст. та внесок тогочасних сільськогосподарських об'єднань у популяризацію фахових знань серед широких верств населення є предметом наукових досліджень багатьох вітчизняних істориків- аграріїв. Окрім важливого науково-теоретичного значення, ці роботи мають і практичну актуальність в

умовах розвитку ринкових відносин у сучасній Україні, оскільки усвідомлена державою й суспільством потреба модернізації агропромислового комплексу, створення нових організаційно-правових форм і структур повинні ґрунтуватися на традиціях та практиці аграріїв-раціоналізаторів.

У процесі аналізу вітчизняної історіографії діяльності сільськогосподарських товариств України ХІХ - початку ХХ ст. постає низка проблем, які потрібно взяти до уваги для того, щоб дати об'єктивну історіографічну оцінку попереднім дослідженням. Так, частина праць, навіть претендуючи на об'єктивність, має епізодичний характер і позбавлена чіткої концептуальної основи (це стосується насамперед робіт дорадянського періоду); інші - базовані на методологічних засадах, що спричинили тенденційність й однобічність у висвітленні окремих аспектів проблеми, а також домінування ідеологічного компонента над науковим (публікації радянського періоду). Отже, очевидною є необхідність ретельного, неупередженого аналізу вітчизняної історіографії цієї проблеми, зокрема, дорадянського та радянського періодів, що й становить мету пропонованої публікації (більш докладний історіографічний аналіз проблеми виконаний в авторській монографії, у розділі 7 «Вузлові» проблеми сільськогосподарської науки в товариствах учених-аграріїв в інтелектуальних дискурсах ХІХ - початку ХХІ ст.» (с. 419 459) [1]).

Проведення евристичної роботи дає змогу стверджувати, що розвідок дорадянського часу, присвячених безпосередньо історії виникнення, еволюції та діяльності наукових товариств сільськогосподарського спрямування, небагато. Їхня робота висвітлена переважно в площині суміжних тематик: дослідна справа в Російській імперії загалом та в Україні зокрема (звітні матеріали про результати діяльності дослідних полів і станцій, що подані їхніми керівниками), загальні економічні, статистичні чи історичні нариси про окремі губернії імперії, огляди агрономії та сільського господарства за повідомленнями інспекторів тощо.

Певне значення має наукова література, де схарактеризовано історію сільськогосподарської дослідної справи, її специфіку та значення для розвитку аграрної науки і практики. У зв'язку з розвитком аграрної галузі на початку ХХ ст. фахівці-аграрії робили спроби щодо вивчення й періодизації становлення дослідної справи в імперії. Коло авторів було надзвичайно широким: від землевласників- практиків до професійних агрономів та економістів. До цієї групи наукових праць належать, наприклад, нариси А. Зайкевича про Харківське дослідне поле (у подальшому - станцію), Ф. Яновчика - про дослідні установи Херсонської губернії, низка робіт Ротмистрова про Одеське дослідне поле тощо. Про організацію сільськогосподарських установ Полтавської губернії повідомлено в роботі Фурдуєва, де запропоновано проект влаштування дослідного поля при Полтавському сільськогосподарському товаристві. Результати досліджень Драбівського дослідного поля Полтавської губернії висвітлено в розвідках К. Вербецького та Б. Кречуна, Золотоніського дослідного поля - С. Анцибора, М. Семенова, Роменського дослідного поля й контрольно-насіннєвої станції - у праці Кульжинського, результати дослідів Золотоніського, Андріївського, Роменського та Прилуцького полів вивчав Б. Овсянніков, Константиноградське дослідне поле описував С. Скандраков та ін.

Офіційний аналіз становлення дослідної справи та діяльності майже всіх дослідних закладів до 1914 р. (не тільки вітчизняних, але й закордонних) зроблений В. Морачевським - завідувачем довідково-видавничого бюро при Департаменті землеробства

Вагоме значення для історичної науки має довідник, у якому подано узагальнювальні відомості про дослідні поля і станції Російської імперії загалом.

Окрему важливу групу формують річні звіти сільськогосподарських товариств, наприклад, Харківського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості [4], Київського агрономічного товариства [5] та інших.

Помітну групу літератури утворюють історичні огляди діяльності цих осередків за певний період часу, приурочені, зазвичай, до ювілеїв товариств. Так, представлено історію Імператорського вільного економічного товариства [6], Імператорського товариства сільського господарства (Московська губ.), Полтавського товариства сільського господарства, Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії в Одесі [9], Київського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості [10], Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості [11], Харківського товариства сільського господарства [12], Лохвицького товариства сільських господарів [13]. науковий сільськогосподарський історіографічний аграрний

У зазначених розвідках подано, зазвичай, історію заснування товариств, аналіз їхніх статутних документів, представлено списки засновників і членів осередку. У виданнях схарактеризовано різноманітні напрями діяльності товариств: науковий, лекційний, робота з відкриття навчальних закладів для підготовки фахівців у галузі сільського господарства, участь у влаштуванні та покращенні сільськогосподарських промислів, музейна робота, організація виставок і з'їздів; простежено діяльність товариств за різними напрямами сільського господарства (городництво, лісництво й садівництво, виноградарство та виноробство, тваринництво, розведення овець і коней, шовківництво тощо); описано роботу допоміжних установ при товариствах (бібліотек, колекцій, музеїв); докладно проаналізовано видавничу діяльність; представлено доповіді, виголошені на загальних зібраннях угруповань. У цілому такі ювілейні нариси з історії певного сільськогосподарського товариства насичені багатим фактажем. Розвідки мають характер науково-популярних брошур, а також не аналітично- критичний, а лише описовий стиль викладу, проте такі праці є вагомим здобутком дорадянської історіографії.

Досить ґрунтовно діяльність сільськогосподарських товариств України висвітлена в довідкових дореволюційних виданнях, що, однак, виражали офіційну урядову позицію стосовно діяльності цих структур і виконували передусім пізнавальну функцію, на відміну від спеціальних наукових видань. Так, наприклад, в енциклопедичному довіднику Ф. Брокгауза та І. Єфрона вміщено інформацію про сільськогосподарські товариства, їхню структуру, особовий склад, порядок утворення й функціонування, основні напрями діяльності, розроблено класифікацію за територією поширення та напрямами роботи, подано список цих осередків, що існували на 1 липня 1898 р. [14].

У розвідці І. Котельникова вперше в дорадянській історіографії подано ґрунтовну класифікацію сільськогосподарських товариств, їхній особовий склад, членські внески, з'ясовано питання про прибутки й видатки товариств усіх областей Російської імперії. Найбільша увага автора зосереджена саме на торговельних відносинах цих осередків, у додатках уміщено перелік товариств, проте в списку зазначено не всі об'єднання. Незважаючи на окремі неточності, розвідка є цінною у зв'язку з наявним у ній фактичним, статистичним, а також теоретичним матеріалом [15].

Науковці радянського періоду не приділяли достатньої уваги вивченню діяльності сільськогосподарських товариств України ХІХ - початку ХХ ст. Окрім того, цей факт підтверджений практично цілковитою відсутністю публікацій про такі об'єднання. Загалом історію сільськогосподарських товариств вивчали або через призму сільськогосподарської дослідної справи (діяльність дослідних полів, станцій, лабораторій), або в контексті кооперативної роботи. Так, протягом 1920 - 1960 рр. особливості сільськогосподарської дослідної справи в Російській імперії в ХіХ - на початку ХХ ст. аналізували В. Вінер, О. Дояренко, М. Недокучаєв, Н. Пшеничний [16]. Зокрема, Н. Пшеничний, характеризуючи сільськогосподарські вітчизняні дослідні установи, наголошував на винятковому значенні сільськогосподарських товариств у питаннях становлення дослідної справи в Російській імперії до 1917 р. включно.

Зазвичай, радянська історіографія розглядала результати діяльності сільськогосподарських товариств усієї Російської імперії загалом та України зокрема як такі, що «консервували» кріпосницький устрій і зберігали домінантні економічні й політичні позиції дворянства в сільському господарстві країни. З огляду на той факт, що діяльність сільськогосподарських товариств можна вивчати в руслі таких суміжних дисциплін, як аграрна історія, історія економічної думки, історія науки й освіти, питання їхнього функціонування привертали увагу дослідників різних галузей наукового знання. Тому не дивно, що окремі аспекти роботи цих об'єднань з'ясовані в загальних студіях з історії кооперативного руху. Окрім того, насторожене ставлення радянських істориків до інституту неполітичних громадських організацій ХІХ - початку ХХ ст. , зокрема й сільськогосподарських, призводило до того, що дослідники пропонували примітивну схему поділу всіх товариств на «дворянські», «буржуазні», «робітничі» й «селянські», зважаючи на тезу про те, що в класовому суспільстві не повинно бути безкласових і надкласових організацій. Оскільки більшість товариств названого періоду вважали організаціями переважно дворянськими, то й результати їхньої роботи постійно применшували.

У радянській науковій літературі інколи увагу зосереджували на роботі лише великих загальноімперських товариств - Московського товариства сільського господарства та Вільного економічного товариства, вихід публікацій про які датований 1950-ми - 1970-ми рр. - часом, коли влада стимулювала в суспільстві інтерес до сільського господарства, причому авторами розвідок були не лише історики, але й економісти (роботи О. Бердишева [17], Л. Голованової [18], В. Орешкіна [19], К. Пятницької [20], Н. Трусової і О. Блюмфельда [21], М. Склюєва [22], М. Цвєтаєвої [23], З. Ясмана [24]). Наукове зацікавлення становить праця В. Орешкіна про роботу Вільного економічного товариства протягом 1765 1917 рр., де тільки перший розділ монографії присвячено загальній характеристиці осередку, наступні - висвітленню питань земельної власності, кріпосницького права, форм феодальної ренти й оброку, вільнонайманої праці та аграрних проблем в економічних працях членів товариства [25].

На дослідницьку увагу заслуговують публікації С. Дмитрієва [26], І. Довженка [27] та Б. Тихонова [28]. Так, Б. Тихонов аналізував наукову й просвітницьку діяльність провінційних сільськогосподарських товариств Росії середини ХІХ ст. крізь призму їхньої видавничої роботи; С. Дмитрієв, висвітлюючи роботу сільськогосподарських виставок у Російській імперії в ХІХ ст., описав внесок у їхню організацію окремих сільськогосподарських товариств, зокрема й України; І. Довженко схарактеризував переважно соціально- економічні аспекти діяльності товариств імперії, особливості їхнього функціонування та розміщення. Дослідник акцентував на класовому складі цих об'єднань, на обстоюванні ними інтересів поміщиків, які переходили до капіталістичних форм ведення господарства, і невеликої частини заможних селян [27, 207], на поступовому, проте неухильному тяжінні сільськогосподарських товариств до виконання функцій суто споживчих кооперативів, що в «період між двома революціями (сільськогосподарські товариства - І. Д.) становили одну з форм об'єднання більш розвинутих в економічному плані селянських господарств» [27, 208, 209].

На рубежі 1980-х - 1990-х рр. окреслився якісно новий етап у дослідженні історії сільськогосподарських товариств. Саме в той період почали з'являтися перші роботи з історії регіональних організацій. Окремі дослідники, зокрема В. Чернуха, засвідчили, що історія виникнення й діяльності сільськогосподарських товариств, а до того ж їхня роль у розвитку сільського господарства, є маловивченими темами [29].

Отже, дорадянська історіографія має у своєму «арсеналі» різні публікації про сільськогосподарські товариства України ХІХ - початку ХХ ст.: це і звітні матеріали, й енциклопедичні словники та довідники, й огляди та нариси про діяльність окремих товариств, і навіть поодинокі узагальнювальні видання. Більша частина - науково-популярного характеру, їхня основна мета полягала в популяризації сільськогосподарських організацій та їхніх раціоналізаторських ініціатив. Такі розвідки створювали за підтримки держави або ж власне товариств. Автори видань зазначеного типу - секретарі або члени цих осередків, агрономічний персонал - виступали за збільшення кількості сільськогосподарських товариств, особливо за рахунок невеликих селянських організацій малої території дії. Укладачі енциклопедичної літератури переважно підтримували проурядову лінію, а їхні оцінювальні судження відображали офіційну позицію щодо сільськогосподарських товариств.

Вартісність дорадянських досліджень аргументована здебільшого фактажем представленого матеріалу. Автори видань були не лише теоретиками, але и практиками та активними діячами сільськогосподарських товариств. У цьому, з іншого боку, прихована і причина слабкості И однобічності презентованих ними історичних відомостей. Дослідники поставали стосовно своїх організацій апологетами И панегіристами, що перешкоджало всебічному науковому аналізові цього напряму суспільної діяльності. Окрім того, немає ґрунтовних наукових видань про окремі сільськогосподарські товариства, напрями їхньої діяльності, взаємини один з одним і місцевою владою; у загальних розвідках побіжно схарактеризоване становище цих осередків у контексті розвитку дослідної справи, сільської кооперації або ж сільського господарства в цілому.

Більшість радянських дослідників оцінювала роль сільськогосподарських товариств ХІХ - початку ХХ ст. позитивно, хоча И була змушена у зв'язку з ідеологічною спрямованістю визнавати, що в умовах царизму И засилля широкого поміщицького землеволодіння ці товариства не могли істотно впливати на соціально-економічне И політичне становище країни. Науковці вивчали здебільшого діяльність галузевих об'єднань загальноросійського масштабу (наприклад, Московського товариства сільського господарства та Вільного економічного товариства), водночас окремі регіональні товариства, особливо ті, що функціонували на теренах України, узагалі перебували поза увагою. У цілому історіографія радянського періоду щодо вивчення сільськогосподарських товариств ХІХ - початку ХХ ст. є доволі збідненою та однобічно схарактеризованою.

Размещено на Allbest.ru