Депортація селян України під час третьої хвилі розкуркулення (травень 1933 - серпень 1936 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕПОРТАЦІЯ СЕЛЯН УКРАЇНИ ПІД ЧАС ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ РОЗКУРКУЛЕННЯ (ТРАВЕНЬ 1933 - СЕРПЕНЬ 1936 РР.)

І.В. Рибак

Перша та друга хвилі розкуркулення, які проводилися у 1929-1933 рр. і були найбільш масовими, знайшли висвітлення у вітчизняній та зарубіжній історіографії.1 Третя хвиля розкуркулення за своїми масштабами була не такою масовою, а звідси є менш дослідженою та вивченою.

Автор поставив за мету визначити хронологічні межі третьої хвилі розкуркулення, проаналізувати головні етапи здійснення депортацій селян України, встановити їх масштаби. Початок її поклала, на наш погляд, “Інструкція всім партійно-радянським працівникам і всім органам ОДПУ суду і прокуратури” від 10 травня 1933 р. У ній був чіткий наказ про припинення масового розкуркулення, яке здійснювалося з кінця 1929 до весни 1933 року. Вину за надзвичайно широкі і масові масштаби розкуркулення було в черговий раз перекладено на плечі місцевих партійних і радянських працівників. З цього приводу зазначалося, що на селі здійснюються масові і хаотичні виселення. “Арешти проводять голови колгоспів і члени правління колгоспів, голови сільрад і секретарі партосередків, районні і крайові уповноважені. Арешти здійснюють всі, кому заманеться і хто, власне, не має жодного права це робити”.2 Після засудження такої практики ЦК ВКП (б) і РНК СРСР зажадали припинити здійснювати арешти особам, які не мають на це права. Арешти відтепер могли здійснювати лише органи прокуратури, ОДПУ і начальники міліції. Далі вказувалося припинити негайно будь-які масові виселення селян. Виселення здійснювати лише “в індивідуальному і вибірковому порядку і у відношенні лише тих господарств, які ведуть активну боротьбу проти колгоспів і організовують відмову від посівної компанії і заготівель. Було встановлено квоту для виселення лише з визначених областей і кількості 12 тисяч господарств з них 2 тисячі з України”3.

На наш погляд, саме цей документ поклав початок третій хвилі розкуркулення. Місцем заслання депортованих селян з України став Біломорсько-Балтійський комбінат. Рішення про його створення було прийнято 17 серпня 1993 р.4 Проте вже 23 жовтня 1933 року кількість сімей, які підлягали виселенню, було збільшено до 20 тис. “родин куркулів”, з них в Україні підлягали депортації 9546.5 Порядок виселення було визначено двома документами. Перший - меморандум НКВС СРСР №150 заступнику наркому внутрішніх справ Української РСР З.Б. Кац- нельсону про вислання одноосібників у спецпоселення Біломорсько- Балтійського комбінату від 5 листопада 1934 року. У ньому вказувалося, що виселенню підлягають одноосібники, “які злісно саботують і зривають господарсько-політичні компанії на селі, не займаються продуктивною працею, помічені у крадіжках соціалістичної власності, виключені з колгоспів”.6 Виселення селян мали здійснюватися в індивідуальному порядку за ухвалою органів НКВС і затвердження наркоматом внутрішніх справ УСРР щодо кожної конкретної сім'ї. Причому депортуванню підлягали лише ті сім'ї, які мали у своєму складі хоча б одного працездатного чоловіка7. У меморандумі НКВС СРСР №216 наркому внутрішніх справ Української РСР В.А.Балицькому про виселення “антирадянських сімей” на Біломорсько-Балтійський комбінат від 28 грудня 1934 року зазначалося, що “виселенню підлягають сім'ї, які помічені в антирадянській діяльності, зокрема запідозрені у шпигунстві, націоналістичні антирадянські елементи, які здійснювали крадіжки соціалістичної власності, виключені з колгоспів, раніше репресовані куркулі, які втекли із заслання та особи, які проводять антирадянську агітацію і поширюють провокаційні чутки”.8 При цьому зазначалося , що під час здійснення операцій не допускати виселення колишніх червоних партизан, родин червоноармійців та підданих іноземних держав. Виселенню підлягали лише сім'ї, які мали у своєму складі не менше одного працездатного чоловіка.

Депортовані були - забезпечені двомісячним запасом продовольства, у тому числі печеним хлібом на весь період перебування в ешелоні, відповідним одягом і взуттям 9. У відповідності з меморандумами депортація мала бути здійснена поетапно. Про це, зокрема, йдеться в довідці НКВС СРСР у ЦК ВКП (б) “Про виселення куркульства та антирадянського елементу” від 1 січня 1935 року. У ній зазначено, що депортація здійснювалася з 1 лютого по 9 лютого 1935 року. В результаті було виселено із прикордонних регіонів України 2000 родин “куркулів та антирадянського елементу”, у кількості 8678 осіб, із - них: німців - 615 сімей, поляків 681 сім'я, українців 589 сімей та інших - чехів, молдован, болгар, євреїв - 115 сімей.

Депортовані були відправлені у спецпоселення Біломорсько-Балтійського комбінату. З 20 лютого по 10 березня 1935 року здійснено переселення “ненадійного елементу з 23 прикордонних районів Київської та Вінницької областей у східні райони УСРР” у кількості 8329 сімей або 38892 особи. З них за національною ознакою сімей поляків - 2866, німців - 1903, українців - 3434, інших 126 сімей.10 Підставою для виселення селян став лист ЦК КП (б)У керівникам низових партійних і радянських органів “Про заходи забезпечення виконання Закону про обов'язкові зернопоставки одноосібними господарствами” від 14 вересня 1934 року. У ньому дозволялося застосування репресій проти осіб, які “злісно не виконували свої зобов'язання із хлібоздачі, є більш заможними, тобто тих осіб, у відношенні яких застосування репресій дасть найбільш швидкий ефект і заохотить решту одноосібників до іншого якнайшвидшого виконання плану із здачі хліба”. Воднораз в листі було попередження щодо застосування репресивних заходів у масовому порядку. Виселення і конфіскація майна одноосібників, які не виконали плану із хлібоздачі, мало застосовуватися лише у виключному індивідуальному порядку із дозволу райвиконкому та облвиконкому11 20 жовтня 1934 року надійшла телеграма секретаря ЦК КП(б)У С.В.Косіора секретарю ЦК ВКП(б) Л.М.Кагановичу про “саботаж хлібоздачі” в деяких областях України. У ній зазначалося, що “у зв'язку з опором куркульських елементів у деяких районах і селах Вінницької, Чернігівської, Київської, Харківської областей проведенню хлібоздачі в одноосібному секторі змушені висунути вимогу про вислання за межі УСРР найбільш злісних нездавачів хліба”.12 23 жовтня 1934 року надійшла записка заступника наркома внутрішніх справ УСРР З.Б.Кацнельсона наркому внутрішніх справ СРСР Г.Г.Ягоді про “виселення 500 сімей одноосібників за межі України”. У ній стверджувалося, що хоча план хлібоздачі виконано, у Вінницькій, Чернігівській, Харківській та Київській областях є чимало одноосібників, які не обробляють польової землі, а живуть за рахунок присадибних ділянок та відхідництва. Через це вони не беруть участі у хлібоздачі і за рахунок високих заробітків сплачують податки. Далі зазначалося, що “одноосібники вперто не вступають в колгоспи і є надзвичайно небажаним прикладом для колгоспників. У зв'язку з цим по відношенню до них вирішено застосувати виселення”.13 Пропонувалося виселення здійснити у прикордонній смузі, спираючись на прикордонні загони. 31 жовтня 1934 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення “дозволити вислати з прикордонної смуги УСРР від 300 до 1000 одноосібників, зобов'язавши ЦК КП(б)У вжити заходів, щоб місця висланих були заміщені надійними елементами”. Відповідальність за це покладалося на Косіора, Постишева, Балицького. На цьому засіданні було прийнято рішення “зобов'язати ЦК КП(Б)У і РНК України у 6-ти місячний термін перетворити місто Кам'янець-Подільський у передовий форпост радянського українського патріотизму проти польських панів та підсудчини”.14 27 грудня 1934 року на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) знову було розглянуто питання про переселення та виселення господарств із західних прикордонних районів України. Зокрема, зобов'язувалося НКВС вислати в порядку репресії із західних прикордонних районів 2 тисячі антирадянських сімей та одночасно переселити із західних прикордонних округів у східні райони УСРР 7-8 тисяч господарств ненадійного елементу.15 23 січня 1935 року ЦК КП(б)У прийняв рішення про першу чергу депортацій з Мархлевського району Київської області селян, запідозрених у ворожій антирадянській діяльності. Депортацію було здійснено весною 1935 р.16 (Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения.... Кн. 1... С.682.).

20 серпня 1935 року був прийнятий меморандум НКВС СРСР №287 наркому внутрішніх справ України В.А.Балицькому про виселення та переселення частини населення з Мархлевського району УСРР. В ньому зазначалося, що згідно директиви заступника наркома внутрішніх справ СРСР Агранова необхідно переселити з Мархлевського району в інші області УСРР 300 господарств “ ворожого та ненадійного елементу і про виселення з Мархлевського району за межі УСРР на північ 50 господарств найбільш небезпечних антирадянських елементів”. Наказано було виселити ці родини у спецпоселення Біломорсько-Балтійського комбінату. Крім того, дозволялося виселити з Мархлевського району членів родин, чоловіки яких раніше засуджені і вислані в спецпоселення “за активну антирадянську та шкідницьку діяльність”17 31 серпня 1935 року була прийнята постанова Політбюро ЦК ВКП(б) “Про переселення всередині України”. У ній дозволено було переселити з Мархлевського району в інші області України додатково до переселених 350 господарств18 Остання значна депортація селян відбулася згідно постанови РНК СРСР №776 - 120 с. “Про виселення з УСРР і господарське облаштування в Карагандинській області Казахської АСРР 15 польських і німецьких господарств”, яка була прийнята 28 квітня 1936 року. У ній зазначалося, що виселенню підлягає 45 тисяч осіб. Ними в Карагандинській області створюються сільськогосподарські поселення НКВС. розкуркулення депортація переселення радянський

Депортовані селяни не обмежувалися в громадянських правах і мали право пересування в межах адміністративного району, але не мали права покидати місця поселення. Житлово-господарське та сільськогосподарське облаштування переселенців покладалося на Головне управління таборів НКВС із залученням сил і засобів переселенців. Було запропоновано ГУТАБУ НКВС при виконанні будівельної програми в селищах всіляко заохочувати будівництво житла, господарських будівель самими переселенцями. У зв'язку з абсолютною відсутністю житла для переселенців на першому етапі було виділено 250 великих наметів. Для облаштування переселенців виділялося 23 млн руб.19 Оскільки виділених коштів виявилося недостатньо для облаштування переселенців, наркомат внутрішніх справ та Карагандинський облвиконком звернулися у РНК СРСР про додаткове виділення коштів на переселення та облаштування польських та німецьких господарств з Українською СРР, проте дане прохання не було задоволене. 5 вересня 1936 року прийнято постанову РНК СРСР №1623 - 504 с. “Про переселення з УСРР в Караганду” в якій запропоновано наркомату внутрішніх справ і РНК УСРР суворо притримуватися постанови РНК СРСР від 28 квітня 1936 року як у частині кількості переселенців, так і коштів асигнованих на переселення 20.

Характеризуючи становище депортованих селян з України під час третьої хвилі розкуркулення, варто відзначити, що воно залишалося важким, особливо у 1933-1934 рр. У поселеннях переселенців лютував голод, хвороби, досить високою була смертність. У доповідній записці заступника голови ОДПУ Г.Г. Ягоди в ЦК ВКП(б) про облаштування спецпереселенців від 4 липня 1934 р. повідомлялося, що значна частина спецпереселенців на Уралі продовжує проживати у тимчасових житлових приміщеннях бараках в умовах неймовірної тісняви. У Наримському краї більшість переселенців голодує, через відсутність продовольчого постачання. Спецпереселенцям на лісорозробках нерегулярно видається хліб. Депортовані селяни заняті на лісових та рибних промислах Східного Сибіру отримують продовольство нерегулярно: “хліб не видається більше місяця, а м'ясо, риба, крупа, цукор більше півроку.21 Варто відзначити, що з аналізу документів, зокрема справи “Про куркулів ( спецпереселення та праценаселення ) 3 березня 1934 - по 9 травня 1940 р. ситуація у поселеннях депортованих селян дещо поліпшується. Наприклад, у доповідній записці начальника відділу спецпоселень Я.Шкеле начальнику ГУТАБ М.Д.Берману про результати сільськогосподарського облаштування колишніх “куркулів” від 5 грудня 1934 року зазначалося, що “до кінця 1934 року смертність не перевищує нормальних розмірів, а в жовтні припинилися втечі, що пояснюється різким поліпшенням продовольчого і матеріально-побутового становища, як результат доброго урожаю, розширенням і поліпшенням житлового будівництва.22 23 жовтня 1934 року було прийнято постанову політбюро ЦК ВКП(б) “Про видачу хліба НКВС для спецпереселенців нарима”. У ній передбачалося, що із відкриттям навігації по річках нариму доставити 1500 т хліба, 240 т крупи і 500 т вівса, а також залишити для внутрішніх потреб 9600 т зерна, що підлягало здачі державі у районах нариму.23 У записці заступника наркому внутрішніх справ СРСР Г.Е. Прокоф'єва в Політбюро ЦК ВКП(б) про заходи із обслуговування спецпереселенців від 9 липня 1935 року було відмічено деякі успіхи у самозабезпеченні депортованих селян продовольством: “У поселеннях “Наримського краю, Уралу, Північного Казахстану куркульський контингент повністю забезпечує свої потреби у хлібі, фуражі, овочах зі свого урожаю. Сім'ї контингенту, переданого промисловості, працюючи на артільних засадах в підсобному, сільському господарстві, також забезпечують свої потреби в овочах. Поряд із цим є окремі райони Півночі, Омської області, заселені у 1931, а особливо у місцях пізнього заселення ( 1933-1934 рр.), де сільське господарство ще недостатньо розвинуто. Необхідне розширення посівної площі в цих районах вимагає значних капіталовкладень на викорчовування та осушення боліт і тривалого часу на їх освоєння”.24 У доповідній записці начальника спецпоселень УННВС Карагандинської області начальнику ГУТАБ М.Д.Берману від 5 грудня 1934 року також було зазначено”, харчування спецпереселенців із контингенту колишніх, куркулів, порівняно з 1933 роком, різко поліпшилося, дякуючи повній забезпеченості вирощеного переселенцями врожаю хлібом, картоплею та овочами. Відчувається сильна нестача олії, жирів, цукру. Цих продуктів навіть не вистачає для задоволення потреб дитячого харчування хворих лікарень. Забезпеченість теплим одягом, взуттям, білизною дуже недостатня. Біля 50% населення зовсім не мають теплого одягу і взуття”.25 Отже, становище депортованих селян з України під час третьої хвилі розкуркулення залишалося важким, але, порівняно з періодом 1930-1933 рр., дещо покращилося продовольче постачання за рахунок самозабезпечення спецпереселенців.

За час третьої хвилі розкуркулення та депортацій селян, яка тривала з травня 1933 до серпня 1936 року, з України було вивезено 35170 тис. сімей. Якщо взяти до уваги, що пересічна селянська родина складалася з 5-6 осіб, то загальна чисельність депортованих у розглядуваний період буде за нашими підрахунками, 180 - 200 тис. осіб. Звідси можна зробити такі узагальнюючі висновки: по-перше, депортації здійснювалися методом вибірково адресних репресій. Їх жертвами ставали передусім одноосібними, які не бажали вступати до колгоспу, але водночас вважали за доцільне ліквідувати індивідуальне господарство з метою уникнути виконання непосильних завдань і планів хлібоздачі. По-друге, районами поселення депортованих селян були передусім спецпоселення Біломорсько-Балтійського комбінату Карагандинської області. По-третє, особлива увага була звернута на здійснення депортацій у зоні прикордонної смуги.

Примітки

1 Григорчук П. Розкуркулення селян в період насильницької колективізації на Поділлі / П.Григорчук. - Вінниця,1992. - 118 с. Жезицький В. Репресивна політика на Поділлі в 20-х - першій половині 30-х / В.Жезицький. - К.: Рідний край, 1997. - 95 с. Рибак І.В. Трагічний перелом колективізації і розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині / І.В.Рибак, А.Ю.Матвеєв. - Кам'янець- Подільський: Абетка, 2001. - 140 с.; Шульга І.Г. Гірка правда: нариси з історії подільського селянства 1930-1932 років / І.Г.Шульга. - Вінниця: Континентприм, 1997. - 152 с.

2 Трагедия советской деревни. Т.3. - С.746.

3 Трагедия советской деревни Т.3. - С.747.

4 ДАРФ. - Ф. р. - 5446. - Оп. 1. - Спр. 470. - Арк. 145.

5 ЦА ФСБ РФ. - Ф.2. - Оп. 11. - Спр.538. - Арк. 76.

6 ЦА ФСБ РФ. Ф.3. - Оп.4. - Спр. 8. - Арк. 9.

7 ЦА ФСБ. РФ. - Ф.3. - Оп.4. Спр. 8. - Арк. 10.

8 ЦА ФСБ. - Ф.3. - Оп. 4. - Спр. 8. - Арк. 19.

9 ЦА ФСБ РФ Ф.3. Оп.4. - Спр.8. - Арк.19.

10 ЦА ФСБ РФ. - Оп.4. - Спр. 8. - Арк. 49.

11 Политбюро и Крестьянство: выселка, спецпоселения 1930-1940. В 2-х книгах. Кн. 1. М.: РОССПЕН, 2005. - 639.

12 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Т.1. - С.652.

13 Политбюро и крестьянство: высылка , спецпоселения. 1930-1940. - Т.1. - С.650.

14 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Т.1. - С.652.

15 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Т.1. - С.660.

16 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения.... Кн. 1... С.682.

17 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. Кн. 2. - С.441.

18 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения.. Кн. 1. С.682.

19 ДАРФ. - Ф.5446. - Оп.1. - Спр.486. - Арк. 116.

20 ДАРФ. - Ф. Р. 9479. - Оп.1. - Спр.32. - Арк. 22.

21 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Кн. 1. - С.472-473.

22 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Кн. 1. - С.653.

23 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Кн. 1. - С. 648.

24 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Кн. 1. - С.677.

25 Политбюро и крестьянство: выселка, спецпоселения. 1930-1940. - Кн. 1. - С.657.

Анотація

У статті проаналізовано головні етапи здійснення депортації селян України під час третьої хвилі розкуркулення. Встановлено масштаби, характер та методи здійснення виселення у віддалені райони СРСР, та переселення в межах України.

Ключові слова: депортація, розкуркулення, спецпоселення, прикордонна смуга, Головне управління таборів, колгоспи, одноосібники, індивідуальне селянське господарство, хлібозаготівлі.

В статье проанализировано основные этапы осуществления депортаций крестьян Украины во время третьей волны раскулачивания. Установлено масштабы, характер и методы осуществления в отдаленных районах СССР та переселения внутри Украины.

Ключевые слова: депортация, раскулачивания, спецпоселения, пограничная полоса, Главное управление лагерей, колхозы, индивидуальное сельское хозяйство, единоличники, хлебозаготовка.

Размещено на Allbest.ru