Релігійна освіта та виховання в пізньопротестантських громадах правобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійна освіта та виховання в пізньопротестантських громадах правобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

І.А. Опря

Анотація

У статті проаналізовано зміст і основні вектори освітньої та виховної діяльності протестантів Правобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., з'ясовано їх результативність та наслідки.

Ключові слова: баптисти, адвентисти, освіта, школа.

Summary

The article analyzes the content and the main vectors of education and educational activities of the Protestants of Right Bank Ukraine at the end of the XIXth - the beginning of the XXth centuries, found their effectiveness and impact.

Keywords: Baptists, Adventists, education, school.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. пізньопротестантські громади, котрі існували на території Правобережної України, активізували усі напрямки своєї діяльності. Одним з них стає освітня та виховна робота. Втім вона, у більшості випадків, опинилася поза сферою інтересів науковців, які працювали в царині церковної історії. Лише загальні положення, що стосуються розвитку освіти та виховання у баптистів, євангельських християн, адвентистів, відображено у працях В. Любащенко¹, Ю. Решетнікова, С. Саннікова², О. Клібанова³. Тому існує потреба дослідити зміст діяльності віруючих пізньопротестантських громад у вказаній сфері, визначити її особливості та наслідки.

У досліджуваний період підвищення освітнього рівня адептів пізнього протестантизму було одним з пріоритетних завдань, що стояли перед керівництвом релігійних громад. Адже віруючі мали самостійно вивчати біблійні тексти та поширювати ідеї свого віровчення серед оточуючих. На цю особливість вказували окремі діячі православної церкви, які аналізували причини розповсюдження сектантства. “Ближче знайомство з історією поширення штунди, - зазначав один з них, - привело мене до того переконання, що її ґрунт і силу становить грамотність. Є й неграмотні штундисти, але маса вміє читати... Грамотність, надаючи сили і значення громаді, слугує головною зброєю до поширення єресі”⁴.

На найнижчому ступені навчання ставилося завдання навчити віруючих та їхніх дітей читати й писати. Досить активно у цьому напрямку діяла євангелістка Ю.М. Карпінська. Вона, зокрема, відкрила у Києві чотири школи, в яких навчала молодь Закону Божому, грамоті тощо. Заняття, які часто проводила вона сама, відвідували й дорослі. Діяльність Ю.М. Карпінської постійно наштовхувалася на протидію властей і православного духовенства. На неї накладали штрафи, вимагали негайного закриття шкіл. Київський митрополит Феогноз навіть наполягав на виселенні Ю.М. Карпінської за межі Києва та Київської єпархії⁵. Аналогічну діяльність у Києві проводила і донька полковника О.В. Зенкова. Взимку 1903 р. вона влаштувала у себе вдома школу, де навчала дітей сектантів. У 1904 р. у Києві певний час функціонувала сектантська школа по вулиці Фундуклеївській у будинку № 59⁶.

У період революції 1905 - 1907 рр. протестантські громади активізували свою освітню діяльність. Так, баптисти м. Богуслава Канівського повіту Київської губернії відкрили власну школу при молитовному будинку, де діти вивчали основи читання та письма, Закон Божий і вчилися співати молитовні пісні. Така ж школа була організована і в с. Момоти того ж повіту О. Гордієнком у власному будинку. Усіх школярів налічувалося близько 20 осіб і всі вони походили з православних сімей. Батьки учнів були вдячні О. Гордієнку за його освітню працю і тому скептично ставилися до агітації місцевого священика проти нього. Деякі селяни при цьому заявляли священику: “Хто буде вчити, аби вчив грамоті! Тепер свобода! Тепер, яку хочеш віру собі вибирай! Ніхто не має права примусити нас розрахувати цього вчителя”⁷.

Після поразки революції, незважаючи на те, що умови діяльності протестантів погіршилися, вони не припинили освітньої праці, але були змушені проводити її таємно. Саме за таких обставин функціонували початкові навчальні заклади сектантів-українців. Так, наприкінці 1909 р.у с. Деремезні Васильківського повіту на Київщині декілька днів працювала таємна школа, відкрита Г. Карасем у власному будинку. Її відвідували не лише діти сектантів, але й православних. Внаслідок втручання поліції школу зачинили, а Г. Карася та батьків дітей, котрі відвідували заняття, притягнули до відповідальності. У березні 1912 р. у с. Гурівці Бердичівського повіту цієї ж губернії була також викрита таємна школа в будинку місцевого євангеліста. Селянин П. Яцик надав приміщення для школи, а житель с. Пузирки А. Пасічник проповідував школярам Євангеліє і поширював збірник духовних пісень “Гуслі”. За розпорядженням місцевої адміністрації школу зачинили. Разом з тим школи сектантів-іноземців у той час діяли без перешкод, хоч їх було й небагато. Так, волинський губернатор повідомляв у Департамент духовних справ 9 жовтня 1910 р., що іноземці-баптисти мали школи у трьох повітах губернії у колоніях Сорочин, Холостна, Нова, В'язовець, Протівка, Нова Рудня й Олександрівка.

У зв'язку з тим, що сектантських шкіл було дуже мало, частина протестантів навчала своїх дітей у державних і навіть церковнопарафіяльних школах, де навчання поєднувалося з вимогою обов'язкового виконання православних обрядів. Слід підкреслити, що ці вимоги нижчих органів влади і православного духовенства суперечили рішенням вищих інстанцій. Ще наприкінці 1905 р. Міністерство народної освіти відмінило всі обмеження накладені на сектантів у сфері шкільного навчання, зокрема, звільнило їхніх дітей від вивчення Закону Божого православного сповідання. Тоді ж ці рішення затвердив Сенат. Проте на місцях ці вказівки часто не виконувалися, внаслідок чого значна частина сектантської молоді була позбавлена можливості отримати навіть середню освіту. Як зазначав з цього приводу І.П. Кушнєров, з його восьми дітей жоден не був у школі і всі залишилися без освіти.

Школи, відкриті протестантами, хоча й не охопили широке коло слухачів, мали важливе значення. Вони не лише поширювали протестантські ідеї, але й сприяли загальному піднесенню рівня освіченості українців, котрий був надзвичайно низьким. Так, лише 18,9% населення України віком від 10 років вміли читати. Серед власне українців цей показник був ще нижчий - лише 13%. Рівень грамотності серед росіян був вдвічі, серед євреїв - утричі вищий, ніж серед українців. На той час навіть елементарний рівень грамотності дозволяв зайняти впливове становище серед малоосвіченого селянства. Тому сектанти, більшість яких уміла читати, нерідко ставали тією народною інтелігенцією, яка була новатором у справі духовної освіти¹⁵.

Значну увагу протестанти надавали підготовці кваліфікованих проповідників для своїх громад. З цією метою відкривалися спеціальні учбові заклади - протестантські духовні семінарії. Зокрема, такий заклад було відкрито в м. Лодзі в 1907 р. для підготовки баптистських кадрів. Ця семінарія проіснувала декілька років і підготувала двадцять три випускники. З них один пресвітер почав здійснювати місійну працю на Волині. Враховуючи, що не всі бажаючі могли потрапити до цього навчального закладу, підготовка проповідників була покладена і на періодичні баптистські курси, на яких навчалися молоді особи від 21 до 35 років. Важливу роль у цьому процесі відігравали євангельські курси, котрі щорічно проходили в Петербурзі. Крім лекцій на богословські теми, тут викладалися загальна географія, географія Палестини та інші предмети. На початку ХХ ст. баптисти вже мали й вищу школу в м. Ризі, де могли отримати вищу освіту¹⁶. Часопис “Баптист” спеціально наголошував у 1911 р., що поширення слова Божого вимагає великої кількості людей з університетським дипломом. У зв'язку з цим громади мали пильнувати за появою обдарованих дітей у їхньому середовищі та всебічно допомагати їм в отриманні не лише середньої, але й вищої освіти.

Кількісне зростання протестантських громад диктувало гостру необхідність розширення мережі відповідних навчальних закладів, наближення їх до місця проживання сектантів. Так, на з'їзді духовних наставників німецьких баптистів Росії, котрий мав місце восени 1909 р., приймається ухвала про будівництво баптистської семінарії на Волині. Для цього віруючими було виділено 50 тис. крб. Правда, частина учасників з'їзду обстоювала Одесу як найбільш придатне для його відкриття місце, проте завдяки перевазі волинських делегатів місцем будівництва майбутньої семінарії було обрано Житомир¹⁹. Не відставали від своїх волинських єдиновірців й протестанти Київщини. Так, київський баптист

Ф. Поллак у 1916 р. задумав будівництво школи для підготовки проповідників. З цією метою він придбав великий маєток у 4 тис. дес. На жаль, інформацію про подальшу долю цього проекту віднайти не вдалося.

Важливість існування власних навчальних закладів чітко усвідомлювали й адвентисти. Зокрема, у першій половині 1906 р. 105 адвентистів Київської губернії зробили грошовий внесок на утримання власних суботніх шкіл²¹. Очолювали такі школи завідувачі, котрих вибирали з членів даної громади. На заняттях відбувалось читання та обговорення Біблії за участі дорослих віруючих та їхніх дітей. Саме так функціонувала адвентистська суботня школа в с. Дзенгелівці Уманського повіту Київської губернії. Адвентистські громади сплачували спеціальні внески на розвиток суботніх шкіл. Наприклад, адвентисти м. Києва в період з 1 квітня до 1 липня 1907 р. на ці потреби здали 29 руб.

У 1906 р. при адвентистській семінарії в німецькому м. Фріденсау відкривається російське відділення для підготовки професійних місіонерів, куди одразу ж поступило 19 осіб. Проте це відділення не могло задовольнити зростаючу потребу у проповідниках. Тому на адвентистському з'їзді, котрий відбувся в Києві в лютому 1910 р., приймається спеціальна резолюція про необхідність відкриття і на території Росії школи для підготовки адвентистських кадрів. З'їзд звернувся до віруючих з проханням зробити пожертви на цю справу. Торкаючись ролі навчальних закладів у вихованні молоді, відомий діяч адвентизму Ю.Т. Бетхер говорив на цьому з'їзді: “Нам важливо лише отримати право організації наших шкіл у Росії. Нехай вони будуть без прав, без матеріальної підтримки з боку будь-кого, крім нас самих, проте це будуть наші школи, де ми зможемо виховувати наших дітей і давати освіту нашому юнацтву в дусі нашого вчення”.

Цікаво, що сектанти, опанувавши ази грамоти, починали проявляти інтерес не лише до релігійної, але й до світської літератури. Як зазначали сучасники, “штундисти не лише не вважають за гріх мати світські книги, але навіть виписують газети, купують їх у євреїв і торгашів і випрошують у поміщиків. Місцеві, більш поширені в краї газеті, читаються штундистами навіть на громадських зібраннях”. Зацікавленість сектантів матеріалами періодичних видань частково пояснювалася їхнім практичними потребами. З кінця ХІХ ст. у ліберальній пресі релігійне питання займає все більш помітне місце. Частіше лунають заклики на захист прав сектантів, піднімається проблема відсутності в імперії свободи совісті. У звіті обер-прокурора Св. Синоду К.П. Побєдоносцева за 1898 р. зазначалося, що з боку так званої “ліберальної частини суспільства” помічена агітація на користь сектантів, яка зміцнює переконання останніх у проголошенні повної свободи віросповідань. “Ця агітація, - продовжує далі обер-прокурор, - перейшла в пресу, в якій у 1898 р. з'явилося багато статей на підтримку розколу і сект і засудження наших місій, і тому недивно, що і сектанти посилено слідкують за літературними течіями на їхню користь”.

Протестантські громади надавали надзвичайно важливого значення вихованню своїх членів, виробленню та зміцненню у них християнських рис милосердя, товариськості, взаємодопомоги. З цією метою кожен протестант, вступивши до громади, привчався підтримувати благодійницькі акції, виявляти турботу про інших віруючих. Адвентисти, наприклад, одне з головних завдань своєї виховної роботи вбачали у розширенні мережі медико-профілактичних та лікувальних закладів. Так, Київський адвентистський з'їзд 1910 р. прийняв рішення про необхідність будівництва великого дитячого санаторію і звернувся до віруючих з проханням матеріально підтримати реалізацію цього проекту. Саме адвентистське товариство виділило на його будівництво, а також на створення школи в Росії 15 тис. крб. Намагаючись заручитися підтримкою влади, Ю.Т. Бетхер у листі до директора Департаменту духовних справ МВС від 30 листопада 1907 р. наголошував, що адвентисти насамперед дбають про організацію лікувальних установ та шкіл.

Баптисти, в свою чергу, встановили спеціальний фонд для пожертвувань на дитячі притулки. Всеросійський з'їзд баптистів 1908 р. прийняв рішення про збільшення коштів каси, створеної для утримання непрацездатних членів громад, а також вдів і сиріт. Віруючі почали перераховувати кошти у благодійницькі фонди з самого початку їхнього утворення. Так, за неповними даними, баптисти Київської губернії внесли на дитячі притулки і в фонд допомоги голодуючим лише в 1907 - 1908 рр. 41 руб. 29 коп. Баптистський молодіжний гурток м. Києва в 1909 - 1910 рр. зібрав близько 100 руб. на допомогу бідним віруючим. Не лишалися осторонь від благодійницьких акцій і євангельські християни. На початку 1910 р. у періодичній пресі з'явилася інформація про наміри євангельської громади м. Києва побудувати шпиталь для віруючих похилого віку.

Не викликає сумніву, що ефективність виховання безпосередньо залежить від системи використаних методів і прийомів. Коли мова йде про молодь, то найкращим з них є позитивний приклад батьків та сприятливий емоційно-психологічний клімат у сім'ї. За свідченням дослідників сектантства початку ХХ ст., у штундистських сім'ях вихований процес здійснювався без застосування радикальних заходів. “Штундисти намагаються діяти на дітей словами і переконаннями, впливом на розумову і моральну сторону їх життя і взагалі живим прикладом справжнього християнина, людини люблячої; тому вони майже ніколи не карають своїх дітей”. Такий підхід до виховання приносив позитивні результати - “з самого раннього дитинства кожна дитина бачила перед собою людські стосунки і звикала у своєму ближньому поважати людину”.

Взаємодопомога серед євангельських віруючих не обмежувалася лише своєю громадою, а поширювалась на одновірців у всій Російській імперії і навіть за її межами. Керівництво євангельського руху намагалось усілякими методами активізувати віруючих у цьому напрямку. З цією метою на сторінках періодичних видань постійно вміщувалася інформація про осіб та громади, які виявляли благодійництво. Зокрема, лише у березні - квітні 1907 р. повідомлялось, що віруючі з Київської губернії Метелиця та Терлига передали для голодуючих разом 11 крб. На ці ж потреби Велико-Половецька громада виділила 4 руб., а три громади Таращанського повіту тієї ж губернії - 13 крб. 50 коп. У жовтні того ж року Богуславська громада з Київщини перерахувала у фонд голодуючих 12 крб. 19 коп. У квітні 1908 р. віруючий Змій з тієї ж губернії передав на притулок на станції Райвола у Фінляндії 60 коп.³⁸ Посильну матеріальну допомогу голодуючим надавали й адвентисти. Так, Ю.Т. Бетхер зазначав восени 1907 р., що “у випадку неврожаю чи голоду, як на Волзі у поточному році, російська уніон-конференція відправляє грошові суми на місця, котрі там потім розподіляються між тими, хто потребує допомоги...”.

Високий моральний рівень багатьох протестантів, особливо молоді, породжував неоднозначну оцінку їхньої виховної роботи з боку російської адміністрації. З одного боку, представники останньої бачили позитивний вплив у популяризації етичних норм християнства серед підростаючого покоління, а з другого - усвідомлювали, що він сприяє привабливості пізньопротестантських конфесій та подальшому їх поширенню серед православних. Суперечливий характер цієї оцінки чітко простежувався в листі прем'єр-міністра Столипіна до обер-прокурора Св. Синоду Лук'янова від 14 квітня 1910 р. Торкаючись діяльності сектантських організацій, він писав: “...Недільні школи сектантів, як і молодіжні гуртки, безумовно, мають благотворний вплив як джерело первісних знань віри та духовноморального виховання серед дітей, позбавлених домашнього нагляду і релігійного керівництва з боку батьків... Разом з тим проте ці юнацькі організації, вочевидь, звеличують значення сектантства, виявляючи особливе піклування про підростаюче покоління і примушуючи багатьох батьків, які залишаються в лоні православної церкви, схилятися до відвідування їхніми дітьми сектантських молодіжних гуртків”. На думку російського прем'єра, активну протидію цьому явищу мали чинити православні священики⁴⁰.

Копітка виховна робота, котра здійснювалася в протестантських громадах, давала позитивні наслідки. Кожен віруючий брав активну участь у суспільно корисній праці, намагався з допомогою Біблії та своїм особистим прикладом перевиховувати інших членів суспільства. Так, восени 1906 р. військовою владою було дано дозвіл членам “Євангельського товариства для релігійного та морального напучення протестантів” відвідувати в'язниці військового відомства з метою релігійного виховання ув'язнених. Аналогічну роботу у в'язницях в 1902 р. здійснювали сектанти м. Чигирина Київської губернії.

Особливо яскраво суспільно-корисна праця сектантів проявилася під час Першої світової війни. Баптисти спільно з євангельськими християнами утворили фонд “Милосердний самарянин”, котрий збирав кошти для організації лазаретів та догляду за пораненими. Протестанти працювали санітарами, військовими будівельниками, “в обслузі” тощо. Керівництво євангельських громад усіляко заохочувало цю діяльність віруючих. На сторінках протестантських періодичних видань регулярно друкувалася інформація про їхню допомогу фронтові. Зокрема, в одному з номерів баптистського журналу “Гість” за 1914 р. повідомлялося про пожертвування Соболевською громадою Київської губернії для поранених воїнів 41 пари білизни. Суємецько-Хмелівська громада Волинської губернії в той же час надіслала до фонду “Милосердного самарянина” 26 крб. 63 коп. При цьому керівник громади І. Ковальчук просив вибачення за невеликий розмір внеску, виправдовуючись малочисельністю громади і бідністю її членів. Грошові внески у вищезгаданий фонд надсилалися не лише громадами, але й окремими віруючими. Так, у тому ж 1914 р. на потреби поранених і їх сімей від мешканки Київської губернії Г. Дейнеко було отримано 11 крб. 50 коп.

Подібну діяльність в період війни здійснювали й адвентисти. Голова церкви АСД у Росії, пресвітер київської громади Г. Лебсак писав: “Одразу ж після оголошення війни Німеччиною та Австрією київські адвентисти 7-го дня передали через губернатора його імператорській Величності свої вірнопідданські почуття... Адвентисти також брали участь у пожертвуванні білизни для поранених і досі займаються безкоштовним пошиттям білизни для Червоного Хреста... З міста Києва і губернії знаходяться на театрі воєнних дій близько 25-30 братів. Деякі з них потрапили до санітарних загонів, деякі до телеграфних частин, а решта... бере участь у боях”. Адвентисти надавали Червоному Хресту й грошову допомогу. Зокрема, русалівська громада Уманського повіту Київської губернії лише в 1915 р. перерахувала на користь цієї організації 22 крб.

Отже, освіті та вихованню членів своїх громад протестанти приділяли значну увагу. Навчання складалося з трьох ланок - початкової, середньої та вищої. Початкову освіту давали сектантські школи, які виникли в перших роках ХХ ст. Середню освіту можна було отримати в семінаріях, які переважно знаходилися за межами Правобережної України (Царство Польське, Німеччина). Щодо вищої освіти, то в той час існував лише єдиний протестантський вуз у м. Ризі. Виховна робота в громадах була зорієнтована на формування у віруючих рис справжнього християнина - милосердя, взаємодопомоги тощо. Протестанти здійснювали активну громадську роботу - відвідували в'язниці з метою релігійного виховання в'язнів, доглядали за пораненими під час Першої світової війни, допомагали організаціям Червоного Хреста. Їхня діяльність у цьому напрямку була важливою складовою гуманітарної місії християнських громад початку ХХ ст.

освітній протестант виховний

Список літератури

1 Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні: курс лекцій / В.І. Любащенко. - Львів: Просвіта, 1995. - 350 с.

2 Решетніков Ю. Огляд історії Євангельсько-баптистського братства в Україні / Ю. Решетніков, С. Санніков. - Одеса: Богомисліє, 2000. - 230 с.

3 Клибанов А.И. История религиозного сектантства в России (60-е годы ХІХ в. - 1917 г.) / А.И. Клибанов. - М.: Наука, 1965. - 348 с.

4 Цитовано за: Пругавин А.С. Раскол и сектантство в русской народной жизни / А.С. Пругавин. - М.: Типография Т-ва И.Д. Сытина, 1905. - С. 91-92.

5 История евангельско-баптистского движения в Украине: материалы и документы / сост. С.И. Головащенко. - Одесса: Богомыслие, 1998. - С. 114-115.

6 Державний архів Київської області (далі - ДАКО), ф. 2, оп. 220, спр. 100, арк. 8, 19.

7 Центральний Державний Історичний Архів України в м. Києві ( далі - ЦДІАК України), ф. 127, оп. 1003, спр. 130, арк. 3 зв.; Белогорский Н. Киевское сектантство и миссионерство в 1906 году / Н. Белогорский // Миссионерское обозрение. - 1907. - № 12. - С. 1777-1778.

8 ЦДІАК України, ф. 127, оп. 1003, спр. 260, арк. 3-3 зв.

9 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 861, спр. 259, арк. 77; ДАКО, ф. 2, оп. 78, спр. 8, арк. 73-73 зв.

10 Российский государственный исторический архив (далее - РГИА), ф. 821, оп. 133, д. 274, л. 120-121.

11 РГИА, ф. 796, оп. 445, д. 709, л. 69; РГИА, ф. 821, оп. 133, д. 199, л. 9, 14 об.

12 Действия и распоряжения правительства // Баптист. - 1907. - № 6. - С. 16.

13 Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 2. - С. 36.

14 Грицак Я.Й. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття / Я.Й. Грицак. - К.: Генеза, 1996. - С. 61.

15 Ясевич-Бородаевская В.И. Борьба за веру: Историко-бытовые очерки и обзор законодательства по старообрядчеству и сектантству в его последовательном развитии с приложением статей закона и высочайших указов / В. И. Ясевич- Бородаевская. - СПб.: Государственная типография, 1912. - С. 363.

16 Белогорский Н. Киевское сектантство и миссионерство в 1906 году / Н. Белогорский // Миссионерское обозрение. - 1907. - № 12. - С. 1778-1779; Надтока Г.М. Православна церква в Україні 1900 - 1917 років: соціально-релігійний аспект / Г.М. Надтока. - К.: Знання, 1998. - С. 137; По епархии: Из поездок епархиального миссионера // Волынские епархиальные ведомости. - 1911. - № 14, ч. неоф. - С. 315.

17 Иванов В. В. Положение баптистов / В. В. Иванов // Баптист. - 1911. - № 9. - С. 70.

18 История евангельско-баптистского движения в Украине: материалы и документы / сост. С.И. Головащенко. - Одесса: Богомыслие, 1998. - С. 109, 117.

19 Письма с пути // Баптист. - 1909. - № 23. - С. 22.

20 История евангельско-баптистского движения в Украине: материалы и документы / сост. С.И. Головащенко. - Одесса: Богомыслие, 1998. - С. 120.

21 Белогорский Н. Киевское сектантство и миссионерство в 1906 году / Н. Белогорский // Миссионерское обозрение. - 1907. - № 12. - С. 1778.

22 ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 3590, арк. 78 зв.-79.

23 РГИА, ф. 821, оп. 5, д. 1035, л. 71.

24 Белогорский Н.А. Секта адвентистов / Н.А. Белогорский // Русские сектанты, их учение, культ и способы пропаганды. - Одесса: Типография Е. И. Фесенко, 1911. - С. 146.

25 Съезд адвентистов в Киеве // Киевские епархиальные ведомости. - 1910. - № 89, ч. неоф. - С. 216.

26 Съезд адвентистов в Киеве // Речь. - 1910. - 23 февраля.

27 Пругавин А. С. Назв. праця. - С. 92.

28 Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода К. Победоносцева по ведомству православного исповедания за 1898 год. - СПб., 1901. - С. 91.

29 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 860, спр. 12, арк. 17.

30 РГИА, ф. 821, оп. 5, д. 1035, л. 56, 133.

31 Белогорский Н. Киевское сектантство и миссионерство в 1906 году / Н. Белогорский // Миссионерское обозрение. - 1907. - № 12. - С. 1782.

32 Наши миссионерские собрания в Киеве // Баптист. - 1908. - № 7. - С. 18-19; История евангельских христиан-баптистов в СССР. - М.: Издание ВСЕХБ, 1989.- С. 144.

33 Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 3. - С. 16; Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 4. - С. 31; Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 10. - С. 17; Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1908. - № 4. - С. 15.

34 Аксенов Г. Г. Деятельность Киевского кружка христианской молодежи / Г. Г. Аксенов // Молодой виноградник (приложение к журналу “Христианин”). - 1910. - № 5. - С. 18.

35 Евангелисты в Киеве // Речь. - 1910. - 7 января.

36 Пругавин А. С. Назв. праця. - С. 88.

37 Ясевич-Бородаевская В. И. Назв. праця. - С. 343-344.

38 Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 3. - С. 16; Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 4. - С. 31; Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1907. - № 10. - С. 17; Братский листок (приложение к журналу “Христианин”). - 1908. - № 4. - С. 15.

39 РГИА, ф. 821, оп. 5, д. 1035, л. 56-56 зв.

40 РГИА, ф. 821, оп. 133, д. 199, л. 14-15.

41 История евангельско-баптистского движения в Украине: материалы и документы / сост. С.И. Головащенко. - Одесса: Богомыслие, 1998. - С. 122-123.

42 ЦДІАК України, ф. 127, оп. 699, спр. 994, арк. 15.

43 Любащенко В.І. Назв. праця. - С. 243-244.

44 Фонд милосердного самарянина // Гость. - 1914. - № 11. - С. 282; Фонд милосердного самарянина // Гость. - 1914. - № 12. - С. 305.

45 Любащенко В.І. Назв. праця. - С. 263.

46 ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 3590, арк. 109 зв.

Размещено на Allbest.ru