Роль муніципальних облігацій у процесі розвитку муніципалітетів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ МУНІЦИПАЛЬНИХ ОБЛІГАЦІЙ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ МУНІЦИПАЛІТЕТІВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Корніяка О.В.

На сучасному етапі економічного розвитку країни, що характеризується глибокою кризою фінансового сектору економіки, важливим питанням є пошук додаткових фінансово- інвестиційних ресурсів не тільки суб'єктами підприємницьких ініціатив, але й такими державними адміністративними одиницями, як муніципалітети. У такій ситуації існує необхідність пошуку ефективних механізмів додаткового фінансово-інвестиційного забезпечення функціонування даних адміністративних одиниць з урахуванням вже існуючого історичного досвіду.

У даному контексті важливим є дослідження періоду другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли брак фінансових ресурсів став стимулюючим чинником розвитку такого сегменту вітчизняного фондового ринку, як ринок муніципальних позик, а випуск муніципалітетами боргових зобов'язань у вигляді облігацій перетворився на один з механізмів фінансово - інвестиційного забезпечення розвитку згаданих адміністративних одиниць.

Різні аспекти проблематики щодо ролі муніципальних облігацій у процесі розвитку муніципалітетів стали предметом спеціальних досліджень вчених-економістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: П. Гензеля [1], З. Каценеленбаума [2], А. Маркова [3], В. Твердохлєбова [4]. Дана проблематика є актуальною і сьогодні. Вона має відображення у працях таких сучасних істориків-економістів: В. Гринчуцького, О. Кудласевич, В. Небрат, О. Сохацької, Н. Супрун, В. Фещенко, С. Фурман, С. Чистякової, Л. Єлісєєвої та інших. Проте ряд аспектів даної проблематики потребує додаткового дослідження, зокрема необхідним є визначення ролі муніципальних облігацій з урахуванням особливостей розвитку фондового ринку, кредитних установ тощо.

Отже, мета статті - визначити роль муніципальних облігацій у процесі розвитку муніципалітетів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Розвиток промисловості й торгівлі у другій половині ХІХ ст. активізував процеси урбанізації країни, що стало одним з основних чинників становлення та розвитку нового сегмента вітчизняного фондового ринку - ринку муніципальних облігацій. У цей період міста стають основними промисловими та торговельними центрами, які приваблюють широкі верстви населення своїми можливостями працевлаштування, що стимулювало зростання міського населення. Так, у 1881-1897 рр. міське населення на українських землях збільшилося майже у 1, 4 раза - з 2 млн до 2, 8 млн осіб [5, с. 702]. Постійне зростання населення стало чинником збільшення інвестиційного попиту, що спричиняло пошук найоптимальніших інструментів залучення додаткових капіталів, якими власне і стали муніципальні позики. Найшвидше зростання демонстрували індустріальні поселення Донбасу та Криворіжжя - Кривий Ріг, Дружківка, Юзівка, Маріуполь, Волинцево та ін. Поряд з ними активно розбудовувалися й основні міські центри країни, зокрема, Київ, Харків, Одеса. Активний розвиток міст потребував від муніципалітетів пошуку фінансових ресурсів для своєї діяльності, оскільки фінансування даних витрат за рахунок доходів муніципалітетів було недостатнім. "Хронічною хворобою наших міст є безгрошів'я", причому воно характерне не лише для провінційних, але й для столичних муніципалітетів, з часом дана хвороба лише посилюється [6, с. 1]. Таким чином, урбанізаційні процеси проявлялись у створенні потужних промислових і торговельних центрів, які внаслідок активного розвитку потребували залучення значної кількості фінансових ресурсів для забезпечення програм розвитку міського господарства та благоустрою тощо.

У другій половині ХІХ ст. проведення соціально-економічних реформ і стимулювання розвитку народного господарства вимагали великих інвестицій з боку як держави, так і приватних осіб. Проте у досліджуваний період ні державний, ні приватний сектори економіки не були забезпечені достатньою кількістю фінансових ресурсів для ефективного реформування, на чому наголошує В. Литвинов-Фалінський, зазначаючи що вітчизняне господарство “не маючи накопиченого багатства, не має і власних капіталів, які могли б надати народній праці широкого застосування” [7, с. 115]. Саме недостатня кількість інвестиційних капіталів, брак яких загострився у період здійснення реформ, активізувала процеси становлення ринку муніципальних послуг. Як наголошувалось у збірці «Фінансовий огляд», завдяки активізації господарської діяльності міст, яка відбувалась у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., значно збільшився попит муніципалітетів на "довгостроковий облігаційний кредит" [8, с. 24].

Якщо у перші пореформені роки основним механізмом фінансування реалізації муніципальних програм щодо будівництва соціальних та інфраструктурних об'єктів у містах було залучення кредитних ресурсів, приватних інвестицій через договори концесії, коли приватні структури, що здійснювали інвестування в об'єкти муніципального господарства, протягом передбачених договором строків отримували зиск від їх функціонування, то в останній третині ХІХ ст. муніципалітети починають застосовувати практику задоволення фінансових потреб за рахунок реалізації на фінансових ринках муніципальних позик, котирування яких відбувалося не тільки на вітчизняному фондовому ринку, але й на світових. Як зазначав П. Гензель, у досліджуваний період основними джерелами додаткового фінансування муніципалітетів були приватні позики під заставу цінних паперів та дедалі частіше - облігаційні [1, с. 150].

Проте необхідно зазначити, що у досліджуваний період активізація практики залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок облігаційних позик була притаманна як муніципалітетам, так і державному сектору у цілому, причому державні облігаційні позики застосовувалися вже протягом декількох століть. Так, ще у ІІ половині ХУЛІ ст., за часів правління Катерини ІІ випущено першу державну позику в Амстердамі, а її кредиторами стали приватні банківські структури у Голландії та Італії [9, с. 19]. Однією з основних причин появи великої кількості державних позик на фінансових ринках була необхідність фінансування постійно зростаючого державного боргу. У цьому процесі прослідковувалася недостатня ефективність використання інвестиційних ресурсів, залучених на фінансових ринках, які скеровувалися не на розвиток господарства, а для покриття дефіциту бюджету, постійне зростання якого було наслідком збільшення непродуктивних витрат. Як наслідок, залучений капітал не направлявся повною мірою до реального сектору економіки, що негативно впливало на доходи бюджету і стимулювало зростання його дефіциту. Це знову призводило до збільшення державного боргу та звернення державних структур до практики фінансових запозичень. Внаслідок такої політики держава стала основним споживачем позикових капіталів, будучи, на думку З. Каценеленбаума, "одним з головних позичальників, який створює постійний попит на позичкові капітали" [2, с. 45].

Практично така сама ситуація складалась і у вітчизняній практиці функціонування муніципалітетів у напрямі ефективного використання додаткових фінансових ресурсів, залучених шляхом випуску облігаційних позик. В. Твердохлєбов вважав, що саме неефективне використання залучених фінансових ресурсів за допомогою облігаційних позик стало одним з основних чинників недостатнього розвитку даного виду позик у вітчизняній практиці та призвело до дискредитації інвестиційного механізму. На думку науковця, при здійсненні облігаційних позик муніципалітети припускалися багатьох помилок, зокрема, "позики здійснювалися в основному для улаштування підприємств, тому необхідно було узгоджувати їх строки з віком підприємств, для яких вони здійснювалися (для декількох підприємств - з їх середнім віком), щоб до часу остаточного руйнування чи знецінення споруд позика була погашена". Як узагальнює вчений: "вказаної вимоги ніде не дотримувались" [4, с. 264]. Такої ж думки дотримувався і А. Марков, який у своїй праці "Місцеві фінанси" неефективне використання муніципалітетами залучених фінансових ресурсів вважав однією з основних проблем розвитку ринку муніципальних послуг [3]. Водночас П. Гензель зазначав, що за ефективної розробки програми залучення кредитних ресурсів будь-якому муніципалітету не важко знайти джерела додаткового фінансування зовнішнього благоустрою (будівництво вулиць, освітлення, водогонів тощо), оскільки такі витрати створюють нові джерела доходів і ренту, підвищують вартість нерухомості, чим створюють "нові джерела доходів самого міста" [1, с. 150]. Проте, незважаючи на згадані недоліки у практичному застосуванні, на думку В. Твердохлєбова, у досліджуваний період муніципальні облігаційні позики все одно залишалися перспективним механізмом фінансування додаткових витрат муніципалітетів, тоді як кредитні ресурси мали високу вартість. Зокрема, науковець наголошував, що у вітчизняній практиці "міста та земства давно страждають від недостатньої організації кредиту, міста часто зверталися до зовсім неприпустимих позик у приватних осіб під векселі на лихварських умовах для покриття своїх дефіцитів. Ненормальність положення стала особливо помітною в останні два десятиліття, коли міста почали створювати комерційні підприємства та виникла потреба у комерційному кредиті" [4, с. 264].

Необхідно також зазначити, що головною особливістю обігу муніципальних облігацій у вітчизняній практиці було те, що випуск даного виду боргових цінних паперів здійснювали лише найбільші міста країни, такі як Київ, Одеса, Харків тощо. У цілому, на початок 1913 р. випуск облігаційних позик здійснювали 65 міст Російської імперії. Проте, як зазначалося в збірці "Російські біржові цінності", найбільший облігаційний борг мала Москва, який досягав 147, 3 млн. руб. та становив третину від загальної суми облігаційних позик [10, с. 41]. За даними таблиці 1, понад 80% усієї облігаційної заборгованості 65 найбільших міст концентрувалися лише у позиках 8 міст, сума яких дорівнювала 369, 4 млн. руб., що свідчить про існування певного дисбалансу у розвитку облігаційних позик у вітчизняній практиці, коли основна маса даних цінних паперів випускалася фактично декількома муніципалітетами.

Водночас для інших, невеликих міст (крім 65 найбільших), існував альтернативний механізм здійснення муніципальних позик за рахунок звернення до Каси міського та земського кредиту (далі - Каса), яку засновано відповідно до Закону "Про улаштування кредиту для міст та земств" від 26 червня 1912 р. [11, с. 973-982]. Згідно з даним Законом, Каса надавала короткострокові та довгострокові позики муніципалітетам. Крім того, передбачалася можливість надання посередницьких послуг при здійсненні муніципалітетами облігаційних позик на вітчизняному та світових фондових ринках. Короткострокові позики, строком від 6 місяців до 6 років, надавалися муніципалітетам за рахунок власних коштів Каси. Довгострокові позики, строком від 10 до 66, 5 років, надавалися за рахунок випуску Касою облігацій від свого імені. У цілому, за перший рік свого функціонування Касою видано позики містам на суму 7, 4 млн руб. та земствам на суму 4, 1 млн руб., для забезпечення яких вже у 1913 р. облігації Каси введено в котирування на Санкт-Петербурзькій біржі.

Таблиця 1. Обсяги облігаційної заборгованості найбільших міст країни станом на 1 січня 1913 р.*, млн руб.