Наука і техніка в давньому Китаї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

винахід стародавній китай освіта

Вступ

1. Розвиток науки в стародавньому Китаї на тлі їх досягнень

2. Духовне вчення

3. Китайська медицина

4. Чотири великих винаходи стародавнього Китаю

Висновок

Список літератури

Вступ

Історія Стародавнього Китаю починається за часів легендарного правителя Фу Сі, який жив в 30-40-х роках до нашої ери. Ймовірно, боги надихнули його написати священну книгу Стародавнього Китаю «Іджінг», з якої виникла і розвивається теорія про те, що фізичний всесвіт виник через чергування інь і ян. Фу-Сі також вважається міфологічним батьком-засновником і найбільш шанованим древнім правителем Китаю.

Якщо ми не будемо брати до уваги міфологічні символи, що стосуються офіційних письмових історичних джерел, де вони не згадують жодного правителя Китаю, що передував династії Шан (1766-1122 рр. до н. е.). Саме від правителів династії Шан підтверджується достовірна письмова історія Китаю.

Найперша згадка про Китай сходить до часів правителя Фу Сі, який жив в 30-х і 40-х роках до початку нашої ери. Ймовірно, боги надихнули його написати священну книгу стародавнього Китаю «Іджінг», з якої з'явилася теорія про те, що фізичний всесвіт виник і розвивається через чергування інь і ян. Історичні джерела не згадують жодного правителя Китаю, що передує Шангу (1766-1122 рр. до н. е.). Шанские правителі були кинуті династією Чжоу, яка спочатку побудувала свою столицю близько сучасного Сіаня, а потім, приблизно в 750 році до нашої ери, втекла від вторгнення в країну варварів і оселилася разом з нинішнім Ляоян.

У ранній період правління династії, влада була зосереджена в руках імператора, але пізніше місцеві правителі сформували майже незалежні держави. З 770 р до н.е. e. ці правителі боролися один з одним із запеклими війнами, і весь період з 476 по 221 рік до нашої ери. е. був названий «воюючими державами». У той же час на Китай напали варвари з півночі і північного сходу. Потім було вирішено побудувати величезні стіни для захисту території. Зрештою, головна влада була зосереджена в руках принца Цинь, чия армія була повалена правителем Чжоу.

Новий імператор Цінь Ши-Хуанді став засновником династії Цинь в 221 році до нашої ери. Він був одним з найзнаменитіших імператорів в історії Китаю і вперше об'єднав Китайську імперію. Після смерті імператора Цинь Ши Хуан-ді у 210 р до н.е., почалася боротьба за владу між провінціями, а переможець Лю Бан заснував династію Хань (206 р до н.е. - 220 р н.е. ). Під владою династії Хань значно розширилася територія Китаю. Після падіння династії Хань, боротьба за владу розгорнула три царства. Через короткий час на війну прийшли 16 провінцій. У 581 році до н.е. засновник династії, Сонця, захопив владу і доклав зусиль для об'єднання імперії. Роботи почалися з Великого каналу, що з'єднує нижню течію річки Янцзи із середнім плином Жовтої ріки.

Після падіння династії Сонця, в епоху Тан, історія Китаю процвітала. Саме в цей період Китай став наймогутнішою державою світу і представляв основні сили в Східній Азії. Населення Сіань, столиця імперії, перевищила 1 мільйон. Люди процвітали в культурі: була розроблена класичний живопис, було створено таке мистецтво, як музика, танець і опера, чудові керамічні вироби, секрет білої напівпрозорої порцеляни. Домінування конфуціанської етикою і буддизмом, в науці було досягнуто прогресу - головним чином в астрономії і географії.

1. Розвиток науки в стародавньому Китаї на тлі їх досягнень

Китай є пріоритетом у багатьох технічних відкриттях і винаходах. Зокрема, технологія плавки мідної руди, руд кольорових металів при виробництві сплавів, наприклад бронзи, досягла високої досконалості. З 1-го тисячоліття до н.е. Китайці знали про обробку заліза. У IV ст. до нашої ери, виготовили спеціальні печі для плавки залізної руди і змогли отримати залізо; Китайці перед іншими народами світу прийшли в металургійні заводи. Суднобудування досягло високого рівня, і китайці є юридично найбільш розвиненими морськими державами давнини. Китайські моряки плавали на своїх судах в Тихому та Індійському океанах.

У Китаї велика увага приділялася будівництву навігаційної системи. Найчудовішою гідротехнічною спорудою є Великий китайський канал, побудований в епоху Ціган. Цей канал досяг 32 кілометрів і з'єднував річку Хуанхе і Янцзи. Він здійснював цілорічну навігацію по внутрішніх водних шляхах загальною протяжністю понад 2000 кілометрів [6, c.125].

Вражаючі досягнення древніх китайців в архітектурі, які є результатом високого розвитку будівельної техніки. Тут, перш за все, вам потрібно сказати про Велика китайська стіна. Вона була побудована в III ст. до нашої ери на основі стародавніх укріплень у вигляді струмка і валу, які існували з V ст. до нашої ери. Стіна була зроблена з глини, змішаної з вербовими стрижнями, облицьованими каменем. При його зведенні 300 000 чоловік, засуджені і солдати працювали одночасно. За останні 10 років було побудовано 750 кілометрів стіни. Пізніше його довжина перевищила 4000 кілометрів. Велика китайська стіна досягла 8 метрів у висоту і 10 метрів в ширину. Кожні 100 метрів піднімалися вежі, були проходи з воротами. Стіна повинна була захищати від кочівників-варварів, ворожих духів, які наближаються до пустель і степи на оброблюваній землі Китаю, повинні продемонструвати велич імперії та імператора. Крім того, стіна служила унікальною системою зв'язку, що з'єднує Приморські провінції Китаю з Тибетом.

Особливості китайського будівельного обладнання - це рамковий метод: встановлені стовпчики або стовпці, що утворюють рамку; на них були встановлені поздовжні балки, на них була встановлена двошаровий дах.

Будівництво доріг також стало важливим показником розвитку китайської цивілізації. В епоху Цігана було побудовано 8 000 км доріг. Велика частина доріг привела до столиці, яка вважалася містичним центром країни. Чудо стародавньої китайської технології було використання нафти і природного газу. В даний час будуються дерев'яні резервуари для зберігання вуглеводневої сировини. Було виготовлено бамбукові газопроводи. У містах були газові ліхтарі. Використовується газове опалення житлового приміщення. Не менш несподіваним може стати знайомство древніх китайців з піротехнікою, різні вибухові і порохові суміші, які використовувалися для установки феєрверків. Ще більш поширені піротехнічні засоби використовувалися в ритуальній практиці, в священних церемоніях, жертвопринесення і т. д.

Формування системи освіти в Китаї відноситься до VI століття до нашої ери. Першою державною школою був Чжоу-цзя - «Школа освічених людей», заснована в 532 році до нашої ери. Кун Фу-цзи. Тут були вивчені історія (Шу-цзин), поезія (Ши-цзин), ритуали (Лі-цзи), Канон поваги Сина (Сяо-цзин) і Канон музики (Юе-Цзин), освіта була асиміляцією «Книги змін» ( «І-Цзин»), правилами ворожіння і інтерпретацією гексаграмм. За роки свого життя Кун Фу-цзи у своїй школі отримав відмінну підготовку 3000 учнів, які пізніше стали видатними вченими, політиками та вчителями [4, с. 117-125].

Наука і знання в стародавньому Китаї також сильно відрізнялися оригінальністю. Було висловлено думку про п'ять сторонах простору: крім Півночі, Півдня, Заходу і Сходу був виділений Центр (Чжун). Звідси і особливі географічні та картографічні знання. Звідси особливе розуміння Китаю як Центру Всесвіту і його столиці - як центру країни. В епоху Єни були створені карти Китаю, в центрі якого був культовий капітал - Великий місто Шан. Небо з'явилося у вигляді кола, а земля - ??у вигляді квадрата. Відображенням Неба на Землі був Китай, єдина цивілізована країна, оточена варварами. Особливе значення мав Південь, мертві були поміщені в гробницю особою на південь, під час офіційних церемоній імператор повернувся обличчям на південь. Подія була ідентифікована з хаосом, Схід був зліва від глядача і був задуманий як місце народження нового життя.

П'ять сторін простору відповідали кольоровий символіці: жовтий (Хуан) - Центр; синьо-зелений колір (Цсін) - Схід; Червоний (Хунхі) - Південь; Білий (до побачення) - Захід; чорний (агов) - північ. Жовтий колір вважався привілеєм государя. Чорний колір був знаком вчених. Білий колір був атрибутом жалоби.

Річний цикл був розділений на 5 сезонів: крім осені, зими, весни і літа, середина року, що збігається з літнім сонцестоянням, була виділена 22 червня. Не випадково, що в цей день стародавні китайці почали рік. У зворотному відліку використовувалося кілька систем. Найстаріший календар в Янкі - 10 місяців. В епоху Чжоу вони використовували місячний календар 12 місяців і сонячний календар 24 місяці. День був розділений на 12 охоронців.

Природничі науки, засновані на ідеї перших п'яти стихійних елементів (в сина), які склалися в епоху Чжоу: земля (tu), дерево (му), вогонь (ho), метал (підборіддя), вода (шуй).

Особливе значення отримав езотерика, геометрія і математика. Досить згадати систему дев'яти полів, а такоже в геомантії, медицині і алхімії. Цифра 1 позначали Ян; 2 - Інь; 3 - світобудову (Небо - людина - Земля); 4 - хронотоп (простір-час); 5 - сторони світу; 6 - качана світу; 9 - світобудову по горизонталі; 10 - сонце; 12 - знаки зодіаку.

Особливий розвиток в стародавньому Китаї отримала філософія. Відомим філософом вважається Лао-цзи (VI ст. до н.е.). Він, згідно з переказом, був складений трактат "Дао Де Цзін". Тут даються основні принципи філософії дао, або даосизму.

У VI ст. до н.е. в Китаї зародилася історична наука. джерелом історичного твору є літопис "Чунь Цю" ( "Весни и осені"), редагуваний і коментований Конфуцієм. Саме Поняття "історія" (шу) вперше вводитися в творі "Шу цзин" ( "Книга історії"), створення якої приписують Конфуцію. Тут відтворюються міфічні и легендарні перекази про першопредків, цілком мудрих правителів.

Освіта, наука, як й культура взагалі, немислемі без культу слова и його образного виразу у листі. У III ст. до н.е. з'явилися книги на бамбукових планках, що з'єднувалася в зв'язки. Чорнилами служив сік лакового дерева, а ручкою - бамбукова паличка (бі). У II ст. до н.е. був винайдений папір [5, с. 531-540].

2. Духовне вчення

Специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї можна побачити у багатьох відношеннях. Тут також є більш високе божественне походження - Небо. Але китайське небо не Яхве, і не Ісус, це не Аллах, який не є Брахманом, і не Буддою. Це вища універсальність, абстрактна і холодна, сувора і байдужа до людини. Її не можна любити, вона не може сердитися, її не можна наслідувати, так як немає ніякого сенсу захоплюватися нею. Правда, існувала система китайської релігійно-філософської думки, за винятком Небес і Будди (ідея її проникла в Китай разом з буддизмом з Індії на початку епохи) і Дао (основна категорія релігійного та філософського даосизму). Більш того, Дао в його даоської інтерпретації (була конфуціанська інтерпретація Дао в формі Великого шляху Істини і Чесноти), близького до індійського Брахману. Однак ні Будда, ні Дао, а саме Небо, завжди були центральною категорією вищої універсальності в Китаї.

Для традиційної китайської культури немає характерного типу з'єднання Бога - людини, прямо або побічно представленого священним діячем, оскільки він був притаманний іншим культурам. Тут є зв'язок принципово іншого типу: «Небо як символ вищого порядку - земне суспільство, засноване на чесностях, опосередкованих людиною, чия небесна благодать спустилася» [1, с. 73-75].

Особливим розвитком в стародавньому Китаї була філософія. Першим відомим філософом є Лао-цзи (VI століття до нашої ери). Він, згідно з легендою, написав трактат «Тао де Цзин». Тут подано основні принципи філософії Дао, даосизму. Дао - шлях, досягнення особистої духовної досконалості. Мета життя проголошена для досягнення індивідуальності людини і світу, придбання природності (Цзу-Чжан). У даосизмі існує спеціальна практика психотравми, дієти, фізичних вправ, спрямованих на виявлення природних причин.

Молодшим сучасником Лао-цзи був Кун Фу-цзи, більш відоме як європейське ім'я Конфуцій. Він розбирав вчення про благородну людину (чун-цзи). Шляхетна людина повинна була мати п'ятьма чесностей: людство (ж), порядність (чи), справедливість (и), мудрість (хі) і лояльність (син).

Іншим видатним мудрецем Стародавнього Китаю був Мо Діо (V століття до н.е.). Йому приписують твір трактату «Mo tsi», в якому містяться основні принципи філософії мойсеїзму. Mo Діо виходив з природної рівності можливостей людини. «Сановники не вічні, повинні бути авторитетними, звичайні люди не завжди повинні бути незначними».

До тридцяти років Конфуцій вже заклав всі майбутні мудрі посіви. Конфуцій опанував досягненням давньої китайської писемної культури, яка дозволила в майбутньому почати збірку «Книг історії» (Шу Цзин), «Книги віршів» (Ши цзин), «Книги змін» (I ching), «Весна і осінь» (Чун Цу), «Книги про ритуали» (Лі Цзи), «Книги і музика» (Юе Цзи). З ханського періоду (2 століття до н.е. до II ст. До н.е.) ці пам'ятники знайшли статус канонічної літератури, ставши пізнішим дизайном всієї китайської культури.

Його ідеал - високоморальна людина, заснований на традиціях мудрих предків. Доктрина розділила суспільство на «вищу» і «нижчу» і зажадала від кожного виконання своїх зобов'язань. Конфуціанство зіграло значної ролі у розвитку китайської державності та функціонуванні політичної культури імперського Китаю.

Основний зміст вчення Конфуція полягає в тому, щоб оголосити ідеал соціальної гармонії і знайти шляхи для досягнення цього ідеалу, стандарт, який мудрець бачив у правлінні легендарних мудреців давнини - тих, які сяяли чеснотами, Висловивши критику свого віку і багатовікового минулого, Конфуцій на основі цієї опозиції створив ідеал людини, який повинен володіти людяністю і почуттям обов'язку. Конфуціанство з його ідеалом високоморальної людини було однією з основ, на яких гігантська централізована імперії з її потужним бюрократичним апаратом [2, с. 231-238].

З придбанням потужних соціальних і духовних санкцій офіційно держава, раціонально-філософської, емоційно-психологічні, релігійні, конфуціанської і konfucianizirovannye етичні і ритуальні норми та цінності стали незаперечно обов'язковими для всіх членів суспільства, від імператора до простої людини,

Як відомо, основний зміст вчення Конфуція полягає в тому, щоб проголосити ідеал соціальної гармонії і пошуку коштів для досягнення цього ідеалу, стандарту, який мудрець бачив у правлінні легендарних мудреців давнини - самого які сяяли чеснотами. Висловивши критику свого віку і багатовікового минулого, Конфуцій, виходячи з цього протипоставленого, я створив ідеал ідеального людини, у якого повинно бути людство і почуття обов'язку. Конфуціанство з його ідеалом високих моральних прав було однією з основ, на яких гігантської централізованої імперії з її потужним бюрократичним апаратом [8, с. 241-253].

Зрештою, за межами конфуціанства залишалися містичними і ірраціональними, які завжди цікавили людину. Екзистенційна функція релігії в цих умовах спиралася на долю даосизму (філософія Лао-цзи, старшого сучасника Конфуція) - доктрина, яка спрямована на розкриття таємниці всесвіту людині, вічні проблеми життя і смерті, В центрі даосизму є вчення про великого Дао, загальному Законі і Абсолют, яке панує всюди і в усьому, завжди і без обмежень. Ніхто не створив його, але все походить від нього; невидимий і невидимий, недоступний для сенсорних органів, безіменний і безформний, він породжує ім'я і форму всього в світі; навіть велике Небо слід за Дао. Дізнатися Тао, слідувати за ним, злитися з ним - в цьому сенсі - мета і щастя життя. Даосизм став популярним серед людей і прихильністю імператорів через проповідь довголіття і безсмертя. Виходячи з ідеї про те, що людський організм - це мікрокосм, схожий на макрокосм (Всесвіт), даосизм запропонував серію рецептів для досягнення безсмертя:

1. мінімальне споживання їжі (шлях, ретельно вивчений індійськими аскетами - відлюдники);

2. фізичні і дихальні вправи, починаючи від невинних рухів і пози до інструкцій по спілкуванню між статтями (тут відчувається вплив індійської йоги);

3. здійснення більше тисячі добрих справ;

4. використання таблеток і еліксирів безсмертя. Не випадково, що захоплення магічних еліксирів і пігулок в середньовічному Китаї викликав швидкий розвиток алхімії.

Буддизм існував в Китаї майже два тисячоліття, змінившись в процесі адаптації до китайської цивілізації. Однак він зробив величезний вплив на традиційну китайську культуру, яка найбільш яскраво проявляється в мистецтві, літературі і особливо в архітектурі (овальні комплекси, витончені пагоди і т. Д.). Значний вплив на китайський народ і його культуру буддійська і індо-буддійська філософія і міфологія. Велика частина цієї філософії і міфології, починаючи від практики гімнастичної йоги і закінчуючи поняттями пекла і раю, була сприйнята в Китаї. Буддійська метафізика зіграла свою роль у формуванні середньовічної китайської натурфілософії. Ще більший вплив на філософську думку Китаю змусило ідеї чан-буддизму про інтуїтивному імпульсі, раптовому освітленні і т. Д. У цілому можна сказати, що класична китайська культура - це натяк на конфуціанство, даосизм і буддизм.

У політичній історії Китаю легалізм і конфуціанство зіграли значну роль в розвитку китайської державності та функціонуванні політичної культури імперського Китаю. Легісти були основною силою, яка виступала проти конфуціанства в області соціальної політики і етики.

Важливо не тільки те, що конфуціанство спиралося на високу мораль і стародавні традиції, в той час як законничество було вищим адміністративним регулюванням, яке проводилося при строгих покараннях і вимагав абсолютного підпорядкування навмисно підроблених людей. Конфуціанство керувалося минулим, а легізм кидав відкритий виклик цього минулого, пропонуючи в якості альтернативної екстремальної форми авторитарного деспотизму.

3. Китайська медицина

Європа все ще перебувала в стані примітивного варварства, коли Китайська імперія була вже повністю розвиненою культурою.

Традиційна китайська медицина напрочуд послідовна і, що найважливіше, як і раніше залишається живою спадщиною минулого. На відміну від іншої традиційної китайської медицини, вона має величезну спеціальну літературу і як і раніше зберігається в формі живої традиції передачі знань від учителя до учня.

Один з найвідоміших класичних творів давньої китайської медицини «Хуанді Ней-цзин» ( «Трактат про внутрішній світ»), написаний за 2000 років до нашої ери, складається з 18 величезних томів і століттями служить керівництвом для всього набору теоретичних і практичних питань медицина

На думку експертів, китайська народна медицина налічує понад 20 тисяч рукописів, накопичених за кілька тисячоліть. Вона має цінний досвід у лікуванні найрізноманітніших хвороб і зіграла величезну роль в боротьбі за багато поколінь від важких хвороб. У Китаї були зроблені відкриття, які на століття випереджають відкриття лікарів в Європі. Наприклад, найважливіший сенс імпульсу як і раніше знаходиться в древньому трактаті «Хуанді Ней-цзин»: «Без пульсу неможливо розділити кров на великі і дрібні кровоносні судини... Це імпульс, який викликає кровообіг і пневмонія». Далі в тій же роботі є вказівка ??на круговий рух крові: «Судно повідомляється між собою по колу». У цьому колі немає початку або кінця... Кров в судинах циркулює безперервно і кругові..., але серце контролює кров. "

Дуже цікаве зауваження, особливо з урахуванням того, що Вільям Гарві просунув своє експериментальне дослідження теорії циркулярного кровообігу тільки в 1628 році, тобто майже через 3500 років, написання трактату Хуанді Ней-цзин в Китаї!

Уже 4 тисячі років тому у визначенні хвороб китайські лікарі надали великого значення вивченню пульсу, виділивши понад 500 його видів. Вони провели безліч спостережень за впливом лікувальних сил Природи, глибоко усвідомлюючи цілющий ефект багатьох мінералів, які використовуються в медицині різними органами тварин і комах, не кажучи вже про безліч, навіть в сучасному масштабі, фармакопеї лікарських рослин [7, с. 91-96].

Китайські лікарі в стародавні часи, знаючи існування взаємної обумовленості всіх явищ Природи, вважали, що людина - це космос в мініатюрі, діючи під впливом тих же сил, які переважають в природі.

Щоб обґрунтувати і організувати досвід лікування в теоретичній системі, китайські лікарі розробили доктрину конфронтації і взаємини «Жіночого і чоловічого начала в Мірдвіженіі», створили доктрину всепроникною Животворящої Енергії - «Ци» »- джерело будь руху в Природі і в тілі живої істоти. Розвиваючи ідею цієї універсальної енергії, китайські лікарі розробили вчення про п'ять елементарних елементах, які складають всі речі і явища.

Ян - чоловіче начало. Інь - Жіноче начало. Все в космосі, включаючи життя організмів, управляється боротьбою і взаємодією цих двох фундаментальних протилежностей [4, с. 171-183].

Традиційна китайська медицина відрізняється тим, що вона послідовно досліджує всі фізіологічні і патологічні явища, що відбуваються в організмі людини, в тісному зв'язку з життям навколишнього середовища. Поряд з самою хворобою пору року, атмосферні умови, вітер, житло, одяг, дієта, емоційні особливості, звички, настрій становлять предмет пильної уваги і вивчення китайської цілителя.

Китайські лікарі справедливо вважали людське тіло не чимось ізольованим в собі і відокремленим від навколишнього світу, але бачили в ньому складну систему, кожен елемент якої функціонально пов'язаний з усіма іншими в певних відносинах і відповідно до чітко певними законами.

Хвороба китайських лікарів розглядалася як природний процес, який виникає в результаті порушення нормальних відносин як всередині самого організму, так і між організмом і навколишнім середовищем. Лікарі Стародавнього Китаю вважали, що кожна хвороба в патологічному процесі неминуче зачіпає все тіло як неподільне ціле, і коли функція одного тіла змінюється, функції і всі інші органи і системи неминуче і повністю зміняться природним чином. Загалом, теоретичні положення системи китайської медицини дуже своєрідні і принципово відрізняються від поглядів, прийнятих в сучасній європейській науці, а також методів і методів лікування, які китайські лікарі застосовували з давніх часів.

У Китаї народні лікарі, перш ніж почати незалежну медичну практику, навчалися на термін до 15 років або навіть більше. Їх вчителями були старі досвідчені медики і стародавні рукописи. Таким чином, навчання народних лікарів в стародавні часи. Так що зараз йде в Китаї. Передача історично накопиченого досвіду відбувалася з покоління в покоління шляхом прямого навчання біля ліжка хворого [4, с. 237-239].

Китайська народна медицина, як одна з найстаріших медичних систем минулого, справила великий вплив на формування медичних поглядів інших цивілізацій Стародавнього світу, які перебували в тісному контакті з Китайської імперією.

4. Чотири великих винаходи стародавнього Китаю

Китай є домом для деяких з найбільш значних винаходів людської цивілізації, в тому числі чотирьох великих винаходів стародавнього Китаю: папери, компаса, пороху і книжкової друку (як ксилографії, так і шрифту набору).

Папір

На ілюстрації, опублікованій в книзі Ван Чжена в 1313 році, показані літери складальної преси, впорядковані в рядках круглого столу. Хоча в історії той факт, що під час династії Хань (202 р до н.е. до 220-го століття н.е.). Судовий євнух Цай Лун придумав процес виробництва паперу з використанням нової сировини, але в Китаї знайшли такі артефакти, як древній фарширований матеріал і пакувальний папір, що датуються другим століттям до нашої ери. Найстаріший приклад папери - це карта з Фангматана під Міє Тяньшуй. Найраніший відомий аркуш паперу з написом на ньому - китайські вежі Тахартай в Алашань, де армія династії Хань покинула своє становище в 110 році нашої ери, була виявлена ??в руїнах. е. після атаки Хунни. В процесі виробництва паперу, розробленої в 105 Tsai Moon, кипляча суміш кори липи, конопель, старих тканин і старих рибальських сіток перетворюється в м'якоть, втирається в пастоподібні стан, а потім змішується з водою. Сито з тростини в дерев'яній рамі опускають в суміш, екстрагують і струшують. Освічені аркуші паперу сушать, а потім відбілюють під впливом сонячних променів. К. С. Том говорить, що цей процес поступово поліпшувався шляхом вилуговування, полірування і глянцю для отримання гладкою і довговічною папери [6, с. 104-107].

Друкарня

Друк з дерев'яних дощок: найстаріша відома модель друку з дерев'яних дощок - лист Sotra Sanskrit, який був надрукований на папері з конопель між 650 і 670 роками раніше. Він був виявлений в 1974 році біля гробниці Тан в Сіані. Корейські мініатюрні сутри, виявлені в 1966 році і збереглися в башті ступи, побудованої в 751 році в епоху Об'єднаної Силли, відносяться не раніше 704 року, оскільки в них містяться китайські листи деяких персонажів, які використовувалися тільки за часів правління імператриці U (690-705 с.). Але найраніша відома книга, опублікована в стандартному розмірі, - це Алмазна Сутра, створена в епоху династії Тан (618-907 років). Він містить сувої довжиною 5,18 м (17 футів) і описує події 868, або «п'ятнадцятий день четвертого місяця дев'ятого року» імператора Тангано Іцзуна (859-873 років), який правив під девізом Xiantong, Джозеф Нідем і Цин Цуен-Хсуін пишуть, що методи друку, що використовуються в тонкої каліграфії Алмазної сутри, набагато більш вишукані і вишукані, ніж раніше опублікована мініатюрна сутра. Два найстаріших друкованих китайських календаря відносяться до 877 і 882 років. Вони були знайдені в буддійському центрі паломництва Дуньхуана.

Вплив на виробництво сполучного: поява друку в IX столітті радикально змінило техніку зв'язування. В кінці династії Тан книга перетворилася з скручених сувоїв паперу в стопку аркушів, як сучасна брошура. Потім, за часів Сонячної Імперії (960-1279), листя почали зігнути в центрі і зробити пов'язку типу «метелики», і книга стала більше схожою на сучасну. За часів династії Юань (1271-1368 рр.) З'явився корінь з твердої папером, і за часів імперії Мін їм почали нарізати букви. Не пізніше початку 20-го століття традиційні китайські банери були замінені банерами західного стилю, в той час як традиційна китайська друкарня зазнала шлях до сучасних друкарських машин, що веде традиції від Йоганна Гутенберга [6, с. 143-150].

Порош

Перше художнє зображення першого пороху - полум'яне спис, живопис в Дуньхуане, епоха п'яти династій і десяти царств (907-960 років Н. Е.). Хоча свідчення про перший використанні пороху в Китаї відноситься до епохи п'яти династій і десяти королівств (907-960), найраніший відомий рецепт пороху, записаний Цзен Хунляном, Діном Дуо і Ян Уейдом у військовій рукописи 1044 роки, Ujing Zunyao "(в епоху Імперії сонця (960-1279). Пістолет, формула якого описана, використовувалася в запальних бомбах, які стріляли з катапульт, скидали стіни або качки зі стіни. Бомби, стріляючи з плавильні установки, встановлені на танках морських суден, забезпечили перемогу імперії сонця над об'єднаними сил ми династії Цзінь в битві Цай в 1161 році. Армія монгольської династії Юань (1271-1368) використовувала порохові бомби під час їх невдале вторгнення в Японію в 1274 і 128 роках. У XIII-XIV століттях порох став потужнішим (кількість нітрату збільшилася до 91 %), пороховий зброю стало більш досконалим і смертоносним. Про це свідчить військова рукопис «Huolongjing» період імперії мін (1368 г.) -1644), складений Цзяо Юйме і Лю Цзе (1311-1375), і завершився незадовго до смерті останнього. Передмова було додано в 1412 році, коли ця робота була опублікована в Наньяні [6, с. 211-213].

Компас

Модель китайського компаса, використовувалася в геомантії (свого роду ворожіння) під час династії Хань (202 р до н.е. - 220 р). В історичній достовірності моделі Лі Шухуа сумнівається. Знайдений в Сан-Лоренцо Теночтітлан, Веракрус, Мексика, є давнім артефактом гематиту епохи Олмер, починаючи від 1000 до н.е. Опис тяжіння залізного гематиту зустрічається в давньокитайських трактатах: Чуанджі, Весна і Осінь пана Лії і Хуайнан-цзи. В епоху династії Хань (202 р до н.е. - 220 р н.е.) китайці почали використовувати орієнтовані на магнітний залізо мішені в компасі типу ковша в геомантії і другом прогнозі, а не для навігації. Автор, Чжу Юй, в своїй книзі, опублікованій в 1119 році, вперше згадує використання компаса для навігації в море. Проте в 1044 військовому рукописи «Ujin g Zongyao »(Wujing Zongyao) компас описується на основі залишкової намагніченості нагрітого заліза або сталі у вигляді риби і поміщається в миску з водою. В результаті залишкової намагніченості і індукції з'явилися слабкі магнітні сили. В рукописи записано, що такий пристрій використовувалося як покажчик курсу разом з механічною «субатомною колісницею» [6, с. 301-321].

Висновок

Актуальність цієї теми пояснюється тим, що Китай - країна стародавньої цивілізації і багата філософська та наукова спадщина. Багато умів працювало у вивченні заключного етапу стародавньої китайської історії епохи Цинь і Хан. Кітлі і Чжан Гуанчжоу, який написав ряд робіт, присвячених аналізу археологічних матеріалів, головним чином під час неоліту і Шанга, а також написи на кістках Шанна.

З появою заліза тут, як і в інших країнах Азії та Європи, спостерігається різкий стрибок у технології сільського господарства та ремесел, розвивається торгівля, зростають міста. Розвиток економіки супроводжується значними зрушеннями в соціально-економічних відносинах. Розпад громади прискорюється, зростає експлуатація та поневолення вільних виробників великими землевласниками та рабовласниками. Наявність величезної кількості зруйнованих і поневолених, але ще не відокремлених від сільської громади фермерів обмежувала поширення рабської праці в сільському господарстві. Форми залежності робочого населення були дуже різноманітними.

Список літератури

1. Абаев Н. В. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. Новосибирск: Наука, 1989. 123 с.

2. Алимов И. А. и др. Срединное государство. Введение в традиционную культуру Китая. М.: Издательство “Муравей”, 1998. 288 с.

3. Васильев К.В. Истоки китайской цивилизации. М.: Вост. лит., 1998. 573 с.

4. Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайской цивилизации. М.: Наука, 1976. 335 с.

5. Грэй Джон Генри. История Древнего Китая / А.Б. Вальдман (пер.с англ.). М.: Центрполиграф, 2006. 605 с.

6. Кириллин В.А. Страницы истории науки и техники. М.: Наука, 1989. 493 с.

7. Кочергин И.В., Щичко В.Ф. Страноведение Китая. М.: Издательство “Муравей”, 2001. 333 с.

8. Кравцова М. Е. История культуры Китая: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. "Культурология". С.Пб.: Лань, 1999. 416 с.

9. Культурология. История мировой культуры: Учеб. пособие для вузов/ А.Н.Маркова, Л.А.Никитич, Н.С.Кривцова, и др.; Под ред. проф. А.Н.Марковой. М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. 224 с.

10. Малявин В.В. Конфуций. М.: Молодая гвардия, 1992. с. 347.

11. Малявин В. В. Китайская цивилизация. М.: Астрель, 2000. 378 с.

12. Маслов А. А. Мистерия Дао. М.: Сфера, 1996. 512 с.

13. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.,1992., №№ 21-29.

14. Яковец Ю.В. История цивилизаций. М.: ВлаДар, 1995. 463 с.

Размещено на Allbest.ru