Українські депутати І Державної думи і політичний радикалізм у Російській імперії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські депутати І Державної думи і політичний радикалізм у Російській імперії

С.А. Щур

У статті на прикладі депутатів І Державної думи від українських губерній, відображене ставлення до політичного радикалізму в суспільно-політичній думці Наддніпрянської України. На прикладі розгляду двох найгостріших питань в діяльності думи першого скликання: смертної кари та амністії, показано вороже ставлення депутатів до самодержавства. Народні обранці, як виразники громадської думки, прагнули задовольнити настрої суспільства, більшість якого вимагала повної амністії і відміни смертної кари щодо політичних злочинців. З'ясовано, що депутати І Державної думи від українських губерній, не схвалюючи насильницьких дій терористів, ставилися до них як до вимушених в умовах самодержавства. Вони прагнули і вважали, що зможуть зупинити тероризм, своєю парламентською діяльністю, адже тероризація суспільства досягла не бачених масштабів. Більшість всю вину за розкручування спіралі насилля в суспільстві покладала на уряд і владу загалом.

При цьому депутати вважали, що саме влада має перша зупинитися, відмовившись від репресивної політики, відмінити смертну кару щодо політичних в'язнів та проголосити їм повну амністію. Така постановка питання з боку депутатів і не бажання засудити дій терористів сприяли тому, що незабаром імператор Микола ІІ розпустив думу та призначив нові вибори.

Ключові слова: амністія, революційний терор, політичні вбивства, смертна кара, I Державна дума, тероризм, політичні вбивства, насилля, суспільство.

Аннотация

В статье на примере депутатов І Государственной думы от украинских губерний, отображено мнение к политическом радикализму в общественно-политической мысли Надднепрянской Украины.. На примере рассмотрения двух острых вопросов в деятельности думы первого созыва: смертной казни и амнистии, показано враждебное отношение депутатов к самодержавию. Народные избранники, как выразители общественного мнения, стремились удовлетворить настроения общества, большинство которого требовала полной амнистии и отмены смертной казни по политическим преступлениям. Выяснено, что депутаты І Государственной думы от украинских губерний, не одобряя насильственных действий террористов, относились к ним как к вынужденным в условиях самодержавия. Они стремились и считали, что смогут остановить терроризм, своей парламентской деятельностью, ведь террор общества достиг не огромных масштабов. Большинство всю вину за раскручивание спирали насилия в обществе возлагала на правительство и власть в целом. При этом депутаты считали, что именно власть должна первая остановиться, отказавшись от репрессивной политики, отменить смертное наказание относительно политических узников и провозгласить им полную амнистию. Такая постановка вопроса со стороны депутатов и не желания осудить действий террористов способствовали потому, что вскоре император Николай ІІ распустил думу и назначил новые выборы.

Ключевые слова: амнистия, революционный террор, политические убийства, смертная казнь, I Государственная дума, терроризм, политические убийства, насилие, общество.

Annotation

Key words: amnesty, revolutionary terror, assassination, death penalty, the First State Duma, terrorism, assassination.

Вибори у думу і діяльність депутатів припали на період спаду першої російської революції. І Державна дума розпочала роботу 27 квітня 1906 р. На таку поступку як запровадження Державної думи самодержавство було змушене піти в результаті тривалої боротьби людей. Тому, громадськість покладала значні надії на неї. Таким чином, депутатам випала нелегка доля обов'язку перед виборцями, тому вони прагнули виправдати покладені на них надії. політичний радикалізм дума депутат

Мета даної публікації показати ставлення депутатів від українських губерній до політичного радикалізму в Російській імперії, на прикладі розгляду двох найгостріших питань в діяльності І Державної думи: смертної кари та амністії.

Діяльність І Державної думи Російської імперії висвітлена у монографії С. Сидельнікова [12]. Цінним джерелом про діяльність українських депутатів у думах є праці А. Глушковецького [1], О. Коника [4], В. Милько [7], М. Утяшева [14]. Про ставлення депутатів Державних дум існує цикл статей російського історика Н. Портнягіної [9-11], яка досліджує ставлення російського суспільства на початку ХХ ст. до революційного тероризму.

Від українських губерній до складу Державної думи ввійшло 102 депутати. За партійним складом 38 представляло конституційно-демократичну партію (далі - кадети), 28 трудову групу, яка утворилася напередодні, 5 були соціал-демократами, а решта - позапартійні [4, с.119]. Депутати прагнули боротися зі свавіллям влади, беззаконням, корупцією, зловживанням і жорстокістю чиновників. В перших рядах борців за свободу і права громадян в І Державній думі були земці і видатні юристи імперії, зокрема М. Гредескул, М. Ковалевський, М. Миклашевський, І. Шраг та інші. Депутати прагнули вирішити проблеми запровадження громадських свобод (недоторканості особистості та її власності, свободи слова, зборів, демонстрацій та петицій) і забезпечення рівноправності громадян, амністії політичним ув'язненим, проведення аграрної реформи, заборони смертної кари тощо [14, с.1452].

Сучасниками дума сприймалася як поле битви народу з урядом та депутатів із владою [5, с.138, 299]. Ненависть до неї у багатьох народних обранців була такою, що деяким міністрам вони не давали жодної можливості виступити за трибуною. Так, в залі здійнялися крики депутатів, коли головний військовий прокурор В.Павлов, ініціатор запровадження військово-польових судів, вийшов до думської трибуни. Внаслідок вказаних дій, прокурор так і не виголосив своєї промови. Дещо пізніше, 27 грудня 1906 р. він був вбитий терористом [11, с.141]. Депутат від Таврійської губернії, кадет В. Оболенський згадував у спогадах, що думу «охопило безумство». Проте, оцінюючи розправи царського уряду над революціонерами, автор порівнюючи з розмахом більшовицького терору відзначав, що це був час, коли як виявилося, ті виявилися невинними заходами, на фоні терору 1930-х рр. (спогади були написані в 1937 р. - Авт.) [8, с.354].

На думку історика Н. Портнягіної, засудження тероризму депутатами і відмова від розправ над революціонерами з боку влади могли сприяти співпраці між думою та владою [11, с.142]. Однак, більшість депутатського корпусу вважала, що причиною тероризму були необмежене самодержавство та політика уряду, який не дотримувався прав людини [11, с.147].

Важливими в роботі І Державної думи стали проблеми амністії та смертної кари. Вони стали засобом тиску на владу. Обидва питання пов'язувалися з політичним терором, оскільки значна частина ув'язнених, які в 1906 р. сиділи у в'язницях, були засуджені за політичні злочини: теракти та експропріації. Не в останню чергу це відповідало настроям суспільства. Зокрема, коли депутати після тронної промови Миколи ІІ йшли в Таврійський палац, їх супроводжувала юрба людей, що вимагала амністію [5, с.158; 8, с.339]. Депутати розуміли, що запровадження думи стало підсумком тривалої революційної боротьби, і для них «справою честі» було «протягти руку допомоги» тим, хто відбував покарання за народні інтереси [11, с.143].

Ліберали відстоювали думку необхідності відміни смертної кари та політичної амністії, бо вважали, що вирішення цих питань зупинить революцію [11, с.143]. Одразу після обрання голови Державної думи, кадет І. Петрункевич виступив із вимогою амністії політичним в'язням. Ці вимоги депутати вирішили ввести у відповідь на тронну промову імператора, в компетенції якого знаходилося вирішення даного питання [11, с.144].

Під час обговорення проекту закону про амністію, депутати підкреслювали, що вона є вимогою народу, оскільки стосується борців, які добивалися змін в державі [11, с.144]. У проекті кадетів підкреслювалося, що відсутність повної політичної амністії, як гарантії порозуміння між імператором і народом, не дає можливості думі розпочати законодавчу діяльність. 5 травня законопроект прийняли із змінами, які уточнили зміст поняття «повна політична амністія», що означала амністію поширену на всі дії, які випливали із мотивів релігійного і політичного характерів, а також за аграрні правопорушення [11, с.145].

Проти такої думки більшості виступив поміркований депутат М. Стахович, який пропонував внести поправку до документу. Вона мала засуджувати тероризм як злочин, спричинений жорстокістю влади і безправним становищем народу. Він критикував депутатів за однобоке сприйняття реальності, коли вони пам'ятають лише страти політичних злочинців та забувають про їх жертв. Таким чином, він зайняв вкрай непопулярну позицію щодо тероризму, виступивши проти більшості [13, с.97].

На репліку М. Стаховича відповів своїм виступом кадет І. Шраг. Він виступив на захист політичних злочинців, яким, на його думку, належала видатна роль для здобуття громадянських свобод. Ліберал вважав, що вони здійснювали свої дії вимушено. Тобто, вчиняючи злочин, вони спричиняли собі моральні страждання, бо, згідно їх поглядів та переконань, будь-яке насилля їм було ненависне. Всю провину за розгул тероризму він покладав на осіб, які були впевненні у своїй безкарності і йшли на все, щоб втриматись при владі: мучили і вбивали людей, били нагайками, підпалювали власність, проводили каральні експедиції, розстріли і страти без суду тощо. Описане він порівнював з татарською навалою, під час якої людей брали на аркан. Тобто, самодержавну владу І. Шраг ототожнював зі свавіллям. Натомість політичні злочинці, на його думку, не чекали за вбивства представників влади винагороди чи підвищення на службі - вони йшли на вірну смерть. Промовець зазначав, що багато терористів в очах народу стали героями, жертвами за його свободу і мучениками. В підсумку, промова викликала хвилю аплодисментів і схвалення депутатського корпусу [13, с.96-97].

Депутати прагнули зупинити тероризм в імперії. Вони вважали, що амністія політичним в'язням і відміна смертної кари посприяють цьому. Смертна кара в думі вважалася помстою і свавіллям уряду щодо революційного руху, і засобами, які не здатні його зупинити [13, с.133].

18 травня був внесений законопроект про відміну смертної кари такого змісту: смертна кара скасовується [13, с.240]. Трудовики І. Заболотний [13, с.134, 247] та Т. Локоть підтримали відміну смертної кари. Проте, останній не був впевнений, що закон ввійде в дію [13, с.243-244]. Відкрито виступив проти смертної кари щодо політичних злочинців кадет, професор М. Ковалев- ський. Він неодноразово заявляв це у газеті «Страна» [13, с.251]. Його колега по фракції М. Гредескул говорив, що протягом майже 5 місяців в країні практикувалася система терору з боку влади для залякування народу. В помсті він бачив суть смертних вироків й терактів. Поки тривають смертні вироки - будуть акти помсти зліва. Оратор вважав, що треба піднятися над усім, що коїться. Однак, він всю відповідальність покладав на владу і вважав, що першим зупинитися повинен уряд [13, с.254-256].

Питання амністії було тісно пов'язане зі скасуванням смертної кари. Дума виступила за створення законопроекту про відміну смертної кари і 18 травня кадети внесли цей законопроект на розгляд думи. Однак, в уряді відмовилися від розробки цього закону [13, с.130], що викликало хвилю протестів з боку депутатів. Більшість їх прагнула силами думи підготувати відповідний законопроект про скасування смертної кари [11, с.147].

За амністію відкрито виступили з окремими промовами кадети М. Ковалевський [13, с.130], М. Миклашевський та Є. Щепкін, трудовики Т. Локоть та І. Заболотний, соціал-демократ М. Михайличенко [13, с.133]. М. Миклашевський під час обговорення питання амністії 2 травня закликав судити тих, хто скоював розправи зі сторони уряду [11, с.146]. Є. Щепкін пропонував мирним шляхом у думі вивести Росію зі «смути». Він вважав, що влада вирвала у депутатів з рук знаряддя умиротворення і заспокоєння Росії [13, с.125]. Промовець підтримав думку М. Ковалевського про необхідність невідкладної амністії всіх політичних ув'язнених [3, с.145]. І. Заболотний вважав, що насилля і беззаконня стали засобами охорони порядку. Член трудової групи зазначав, що уряд не давав можливості мирним перетворенням [13, с.134]. Т. Локоть навіть закликав негайно розглянути законопроект про відміну смертної кари, але більшість проголосувала за створення комісії для підготовки проекту закону.

19 червня підготовлений законопроект заслухали в думі [11, с.148] і в той же день прийняли його. Проте, проект закону не був підтриманий Державною радою і смертну кару так і не вдалося скасувати [11, с.149]. Проти законопроекту виступав лише безпартійний від Катеринослава І. Способний, але його слабко аргументований виступ депутати зустріли насмішками і гострою критикою [9, с.194-195].

В травні 1906 р. у кадетській газеті «Речь» вийшла програмна стаття М. Гредескула, яка відображала ставлення партії до тероризму. Автор заявив, що конституційні демократи будуть оцінювати тероризм не з моральних, а виключно політичних позицій. Провину за тероризм він поклав на владу, а революційний терор розглядав як відповідь на терор влади. В статті подавалася кадетська точка зору щодо припинення тероризму, яка полягала у повній амністії політичних злочинців та покаранні причетних до репресій представників влади [10, с.34]. Тоді ще революційний терор не вважався неконтрольований лівими партіями.

Таким чином, більшість депутатів оцінювали тероризм як засіб, який у суспільстві використовувався вимушено для боротьби зі свавіллям влади. Небажання засудити тероризм, разом із спробою використати питання амністії та смертної кари як важелів тиску на уряд, сприяли її розпуску [11, с.149].

Через непокірність владі, Микола ІІ 9 липня 1906 р. припинив її повноваження і призначив нові вибори [13, с.320]. Після цього діяльність її депутатів перемістилася у регіони і відзначалася більшою радикальністю. Так, депутат від Подільської губернії, трудовик І. Заболотний, за межами думської зали пропагував радикальні засоби вирішення аграрного питання. 4 липня на багатолюдному мітингу влаштованому трудовиками на станції Теріокі (зараз знаходиться в межах Санкт-Петербурга - Авт.), він завершив свій виступ закликом домагатися землі і волі силою зброї [1, с.143]. Про радикалізацію його поглядів свідчить хоча б те, що в червні він переконував селян не бунтувати і не страйкувати, а чекати вирішення аграрного питання Державною думою [1, с.329]. Також у червні І. Заболотний приїжджав у Балту з метою вжиття заходів щодо запобігання єврейського погрому, про який у містечку поширювалися чутки [1, с.144].

Підтримала розпуск непідконтрольної думи чорносотенна преса. У консервативній газеті «Киевлянин» в публікаціях провокаційного та шовіністичного характеру, діяльність депутатів думи на місцях подавалася як «революційна пропаганда». Зокрема, 9 липня у одній із статей було написано, що в Житомирі два члени думи, з метою відміни нових виборів у Волинській губернії, закликали натовп людей підтримати повстання, коли дума зробить відповідний заклик. Також «Киевлянин» писав, що у Подільській губернії трудовик І. Гнатенко спровокував розправу над кількома селянами. В іншому випадку, за повідомленням газети, організований мітинг кадетом С. Френкелем та соціал-демократом З. Вировим спричинив напад селян Уманського та Черкаського повітів на драгунів викликаних, з метою його розгону [7, с.164].

Таким чином, депутати І Державної думи від українських губерній, не схвалюючи насильницьких дій терористів, ставилися до них як до вимушених в умовах самодержавства. Вони прагнули і вважали, що зможуть зупинити тероризм, своєю парламентською діяльністю, адже тероризація суспільства досягла не бачених масштабів. Більшість всю вину за розкручування спіралі насилля в суспільстві покладала на уряд і владу загалом. При цьому депутати вважали, що саме влада має перша зупинитися, відмовившись від репресивної політики, відмінити смертну кару щодо політичних в'язнів та проголосити їм повну амністію. Така постановка питання з боку депутатів і не бажання засудити дій терористів сприяли тому, що незабаром імператор Микола ІІ розпустив думу та призначив нові вибори.

Список використаних джерел та літератури

1. Глушковецький А.Л. Демократія в провінції: вибори та діяльність депутатів Подільської губернії у Державних Думах Російської імперії / Анатолій Глушковецький. - Кам'янець-Подільський : ПП Буй- ницький О.А., 2010. - 400 с.

2. Демченко Т. Батько і син Шраги / Тамара Демченко, Григорій Курас // Альманах «Молода нація». - 2003. - № 1(26). - С. 8-33.

3. Ковальчук С.В. Діяльність Євгена Миколайовича Щепкіна у Державній Думі Російської імперії І скликання (27 квітня 1906 р. - 8 червня 1906 р.) / С.В. Ковальчук // Записки історичного факультету. - 24 випуск. - 2013. - С. 142-152.

4. Коник О.О. Депутати Державної думи Російської імперії від губернії Наддніпрянської України (1906-1917 рр.) : монографія / О.О. Коник ; наук. ред. С.І. Світленко. - Дніпропетровськ : Герда, 2013. - 454 с.

5. Локоть Т.В. Первая Дума: статьи, заметки и впечатления бывшего члена Государственной думы / Т.В. Локоть. - М. : Книгоиздательство «Польза», 1906. - 365 с.

6. Маклаков В.А. Первая Государственная дума. Воспоминания современника. 27 апреля - 8 июля 1906 г. / В.А. Маклаков. - М. : ЗАО Центрполиграф, 2006. - 335 с.

7. Милько В. Регіональна діяльність депутатів від українських губерній І-ІІ Держаних Дум Російської Імперії (1906-1917) / Володимир Милько // Краєзнавство. - 2010. - № 3. - С. 163-170.

8. Оболенский В.А. Моя жизнь. Мои современники / В.А. Оболенский. - Париж : УМОЛ-РНЕвв, 1988. - 754 с.

9. Портнягина Н.А. «Нельзя совместить конституцию с насилием...»: взгляды октябристов на террор в период революции 1905-1907 гг. / Н.А. Портнягина / / Вестник Ленинградского государственного университета им. А.С. Пушкина. - 2014. - Т. 4, № 2. - С. 191-200.

10. Портнягина Н.А. «Партия никогда не позволяла себе ругаться над террористами»: политический террор в оценке кадетской партии в период революции 1905-1907 гг. / Портнягина Наталья Александровна // Вестник славянских культур. - 2014. - Т. 31, № 1. - С. 30-37.

11. Портнягина Н.А. I Государственная дума в борьбе за власть: оценка революционного террора / Н.А. Портнягина // Вестник Ленинградского государственного университета им. А.С. Пушкина. - 2013. - Т. 4, № 3. - С. 140-150.

12. Сидельников С.М. Образование и деятельность первой Государственной Думы / С.М. Сидельников. - М. : Издательство Московского университета, 1962. - 382 с.

13. Собрание речей депутатов Государственной Думы І и ІІ созыва. - СПб. : Разум, 1908. - 576 с.

14. Утяшев М.М. Идеи прав и свобод человека и гражданина в первой Государственной Думе Российской Империи / М.М. Утяшев, С.В. Коновалова // Вестник Башкирского университета. - 2011. - Т. 16, № 4. - С.1449-1454.

Размещено на Allbest.ru