Синьоводська битва 1362 року: дискусійні версії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синьоводська битва 1362 року: дискусійні версії

Л.В. Баженов

Ключові слова: Історіографія, битва на Синіх Водах, Синьоводська битва, Снивода, Синюха, локалізація, версія, дискусія.

Аннотация

В статье рассматриваются и анализируются версии относительно датирования, локализации места исторической Синеводской битвы 1362 г. и другие вокруг нее дискуссионные аспекты в современной историографии.

Выясняются причины существования научных версий по этой проблеме, в основе которых лежит исключительная бедность письменных источников (летописи, хроники XIV-XVI вв.), (фиксирующие наличие Синеводськой битвы, но не характеризующие ее, не дающие пока возможности определить точное время, место и ход баталии.

Ключевые слова: Историография, битва на Синих Водах, Синеводская битва, Снивода, Синюха, локализация, версия, дискуссия.

Annotation

It is stated that the inconsistency and lack of scientific versions of their arguments were not allowed to be noted on the national level in Ukraine in 2012, the 650th anniversary of this historic battle.

Key words: Historiography, Battle of Blue Waters, Sinevodskaya battle, Snivoda, cyanosis, location, version, discussion.

Синьоводська битва, яка відбулася восени 1362 року і принесла визволення від панування Золотої Орди землям України. Після цієї битви її землі відійшли під зверхність Великого князівства Литовського й отримали можливість розвиватися в європейському цивілізаційному просторі. Варто зазначити, що це була одна з перших серйозних поразок монголо-татар, яка спростувала міф про їх непереможність та активізувала боротьбу із завойовниками в Східній Європі і не тільки. Більше того, битва на Синіх Водах передувала знаменитій Куликовській битві 1380 р. і, тим самим, заперечила примат першості Московської держави у переможній боротьбі з ординськими військами, її часто порівнюють за масштабами з Грюнвальдською битвою 1410 р. [1].

Упродовж 2012 року з нагоди 650-річчя Синьоводської битви відбулися міжнародні і всеукраїнські науково-практичні конференції та симпозіуми у Києві, Кіровограді, Хмільнику, селі Уланові Хмільницького району, що на Вінниччині, Кам'янці-Подільському, смт. Меджибожі та інших місцях України, а також у Литві, Польщі, Білорусі, Бельгії тощо. Були видані за результатами їх роботи наукові збірники, низка монографій, книг, буклети, мапи, опубліковані численні статті в періодиці, ілюстрований календар на 2012 р. Проте, незважаючи на всю історичну значимість, ювілей Синьоводської битви 1362 р. в Україні відзначався лише в основному за ініціативою наукової громадськості. Чому ж так? А справа полягає в тому, що досі у вітчизняній історичній науці не має єдиної доказової усталеної позиції на такі «білі плями» битви під Синіми Водами, як її датування, шляхи пересування до місця битви литовсько-руських та монголо-татарських військ, особливо проблема місцезнаходження та деталі цього двобою. Як зазначають сучасні історики Д. Ващук, «незважаючи на велику кількість наукових праць, достеменно не встановлено час битви, її місце і чи взагалі вона була» [2, с.40], Олена Русіна «Синьоводська битва це фантастика, міф, темний період в українській історії» [3]. Отже, гострота наукових дискусій та відсутність їх остаточного вирішення не дали змоги в загальнодержавному плані відзначити 650-річчя Синьоводської битви.

Історіографія битви при Синіх Водах 1362 р. розвивається більше 150 років. Її досліджували і писали про неї такі відомі українські вчені-історики як М. Максимович, В. Антонович, М. Грушевський, М. Дашкевич, Н. Молчановський, Є. Сіцінський та ін. (ХІХ поч. ХХ ст.). Проте навіть з-поміж них не було єдиної думки і доказів, щоб встановити об'єктивну істину щодо цієї події. Причиною такого стану до сьогодні є виняткова бідність писемної джерельної бази (літописи, хроніки ХІУ-XVI ст. лише вказують, що була Синьоводська битва, але не характеризують її, відсутні описи й свідчення учасників і очевидців події). Учасники наукових дискусій, утверджуючи цю битву в історії, або заперечуючи, на жаль, користуються одними й тими ж скупими джерелами й по різному їх трактують на свій лад, що не унеможливлює прийти до якогось позитивного результату в історичній науці.

Розглянемо суть дискусій з окремих аспектів Синьоводської битви. Найперше, це проблема її датування, тобто коли вона відбулася. Сумнів до точної її хронології заклали саме тогочасні літописи. Так, Рогозький літопис в редакції 1396 року, який чи не першим повідомляє, що ця битва відбулася восени 1363 року. Никонівський літопис підтверджує вказану дату. Натомість Густинський літопис визначає дату битви літом 1362 року, а Руський літопис восени 1362 року. Відповідно ці розбіжності знайшли відображення в історіографії битви. Так, М. Дашкевич датував прихід на Поділля князів Коріатовичів і підпорядкування його їм 1351 роком (йдучи за хронікою Биховця), тобто ще до битви на Синіх Водах, а саму битву відносив, не уточнюючи, на кінець ХШ ст. [4, с.89]. Зрештою, в історичній науці за дослідженнями М. Грушевського, Є. Сіцінського, сучасного історика Ф. Шабульдо та інших прийнято вважати, що Синьоводська битва відбулася в період між 15 вересням 25 жовтня 1362 року. Ця дата сьогодні є відправною для відзначення 650-річчя битви, але з якою й досі не всі дослідники погоджуються. До певного тупика зводиться дискусія про дислокацію Синьоводської битви. Зазначені й інші літописи вказують місце події на р. Синій Воді або Синюсі, притоці Південного Бугу, але безпосередню топографію її не уточнюють. На той час (ХІУ-ХУ ст.) у Дніпро-Дністровському межиріччі було чимало малих і протяжних річок, які мали назви Синюх, Синіх, Синіх Вод, Снивод тощо. Навіть ріка Дон тоді називалася Синьою. Тому важко встановити, на якій саме річці відбулася битва. За твердженням М. Стрийковського [5], один з лиманів Середнього Дніпра також називався Синьою Водою. До того ж, польський історик Ст. Кучинський дійшов висновку, що битва проходила в околицях міста Синя Вода, наявність якого ще з'ясовується в історіографії, однак не зробив спроби точніше локалізувати його [6, с.16].

Після довготривалих дискусій щодо локалізації Синьоводської битви станом на 2012 рік окреслилася в історичній науці такі три головні місця її ймовірного перебування:

1. Найбільш поширеною точкою зору, яка панує в науковій літературі, енциклопедіях та в навчальних посібниках і яку відстоює Інститут історії України НАН України (Ф. Шабульдо, Д. Ващук, Б. Черкас й ін.), є дислокація Синьоводської битви 1362 року біля містечка Тарговиця (нині село Новоархангельського району Кіровоградської області), що на лівому березі середньої течії р. Синюхи або Синьої Води. Щоб зняти сумніви щодо цього, які накопичилися в ході наукових дискусій, Кіровоградський регіональний науковий центр дослідження історії Центральної України Інституту історії України НАН України у др. пол. 90-х рр. ХХ на поч. ХХІ ст. здійснював археологічні експедиції до села Торговиці аби відшукати місце битви на Синіх Водах. У 1997-1998 та 20082012 роках для привернення уваги науковців і громадськості до цієї проблеми проведено чотири наукові конференції. Найбільш аргументував дану версію місця битви здійснив Ф. Шабульдо у працях «Земли Юго-Западной России в составе Великого княжества Литовского» (1987), «Битва біля Синіх Вод 1362 р: маловідомі та незнані аспекти» (1996), «Синьоводська битва 1362 р. в сучасній науковій інтерпретації» (2005) та ін. Однак при цьому поки суттєвих доказових результатів у підтвердженні саме даного місця битви досягти не вдалося.

2. На початку ХХІ ст. набула поширення версія про те, що найбільш вірогідним місцем битви між литовсько-руськими і ординськими військами 1362 р. було порубіжжя Поділля, Волині й Київщини, а саме: на розлогій рівнині лівого берега р. Снивода притоки Південного Бугу, між селами Уланів, Воронівці, Рибчинці, Зозулинці, нині Хмільницького району Вінницької області (Східне Поділля, північ Вінниччини). Приводом для цього стало припущення М. Грушевського, який, розглядаючи цю проблему на широкому тлі литовсько-польсько-ординських взаємин, зазначив: «Але єсть ще й иньша Синя вода, теперішня Сниводь, на пограничу Київщини, Волини й Поділля, «при шляху Татарськім», звісна під іменем «Синьої Води» в подільських люстраціях XVI ст. Супроти того, що з битвою над Синьою Водою зв'язувалася окупація Поділля, мені було б здавалося правдоподібнішим, що битва з татарами сталася над Сниводею» [7, с.83]. Це твердження знайшло підтримку з перших років ХХІ ст. серед литовських, білоруських та українських дослідників, у тому числі С. Литвина (Київ), Л. Баженова (м. Кам'янецьПодільський), С. Гальчака (м. Вінниця), особливо відомого в Україні краєзнавця, директора Воронівської школи Хмільницького району М. Дороша, який видав упродовж 2009-2012 рр. низку монографій і книг про Синьоводську битву саме на цій території: «Битва на Синій Воді 1362 року: правда і домисли» (2009), «Українське Куликове поле: на берегах Синюхи чи Сниводи» (2010), «Битва на Синій Воді 1362 року (або таємниця річки Снивода)» (2011), «Битва на Синій Воді 1362 року: визволення України і Поділля зокрема» (2012), а також обладнав експозицію цієї події в своєму шкільному краєзнавчому музеї. Вагомі наукові обґрунтуванням місця битви на р. Сниводі здійснив професор Національного університету Міністерства оборони України С. Литвин, який зробив висновок: «Надзвичайно вигідні природні умови і географічне розташування для війська Ольгерда... велика кількість могильників на обширній території битви та на шляхах відступу татар..., оспівана в народному фольклорі, оповита легендами, присутня в топоніміці. вже досить доказів, щоб з упевненістю говорити про локалізацію битви на користь Синьої Води (Сниводи)» [8, с.17]. Коли ж надійшла звістка про те, що в околицях села Воронівці, на лівому березі Сниводи, місцевий рибалка випадково виявив коштовне руків'я татарського меча, то в квітні 2007 року на цьому місці була проведена пошукова експедиція Центру дослідження історії Поділля та його Вінницької філії Інституту історії України НАН України при Кам'янець-Подільському національному університеті у складі істориків, археологів, краєзнавців і журналістів (Л. Баженов, С. Баженова, С. Гальчак, В. Мегей, Ф. Гуцал, В. Паламарчук та ін.). Члени експедиції обійшли поля ймовірної битви, провели топографічні, топонімічні і археологічні розвідки, проте переконливих речових доказів наявності побоїща поки не знайшли, однак також отримали переконання про його можливість саме на цій землі [9, арк.22]. Це дало підстави М. Дорошу й іншим подвижникам видати свої праці про битву 1362 року саме на Вінниччині. У квітні 2012 року відбулися у м. Хмільнику потужна міжнародна наукова конференція, у вересні науковий симпозіум у с. Уланів Хмільницького району, а на початку жовтня всеукраїнська наукова конференція у національному університеті Міністерства оборони України (Київ), які зібрали чимало прихильників версії битви на Сниводі науковців і краєзнавців з України, Литви і Білорусі. Тоді ж у вересні 2012 р. в околиці с. Уланів біля траси Хмільник-Бердичів-Житомир було урочисто відкрито монументальний пам'ятний знак з нагоди 650-річчя визволення України й Поділля від золотоординського панування.

3. Суть наступної версії полягає в тому, що напередодні Синьоводської битви основні татарські залоги, які були форпостом ординського панування на її західному пограниччі (Правобережна Україна), знаходилися у м. Білій Церкві (Київщина) та в м. Звенигородці (Черкащина). Саме звідти вони виступили і об'єдналися під проводом «дідичів Подільської землі» ханів улусів Хаджибея, Кутлубуга і Дмитрія для того, щоб перегородити шлях військам литовського князя Ольгерда і не допустити його до переправ на Дніпрі. Монголотатарські війська рухалися по шляху Богуслав-Звенигородка, а сама битва, за цією версією, відбулася у верхів'ях р. Синюхи в трикутнику Звенигородка Біла Церква Канів, на Бранному Полі (біля села Бранне Поле, нині Київської області [10]. Проте досі не з'ясовано, про який Звенигород мова йдеться, чи про літописний Звенигород Київської, чи Звенигородку Черкаської областей? Однак таке досить цікаве твердження при відсутності доказової джерельної бази не має підтримки широкого загалу дослідників.

Отже, маємо кілька основних та інших малозначних версій про місце Синьоводської битви 1362 р., які мають право на своє існування та прихильників, але які не дають головної відповіді, де ж вона дійсно відбулася? Водночас в історіографії суцільна «біла пляма» в наших знаннях власне про хід самої битви. Наявні літописи, хроніки, інші джерела тільки фіксують, що така битва була, але не дають докладних матеріалів і розповідей про її зміст, як вона стратегічно і тактично проходила. Одним з першим подав загальну реконструкцію та плани битви на Синіх Водах М. Грушевський. Проте його бачення ходу битви та його послідовників більше будуються на загальних знаннях про воєнну тактику доби середньовіччя Великого князівства Литовського, ніж на реаліях самої битви.

Тільки пошуки нових писемних джерел в архівах і бібліотеках країн Західної Європи, Ватикану тощо та фронтальні археологічні дослідження на можливих місцях битви здатні прийти до одного знаменника у розв'язанні цієї важливої в історії України проблеми. Саме відкриття в археографії та археології здатні з'ясувати об'єктивну істину про хід битви при Синіх Водах чи Сниводі.

Все-таки широке відзначення 650-річчя Синьоводської битви ще раз привернуло увагу багатьох учених і краєзнавців, різко збільшило їх когорту, вивело проблеми цієї події на рівень європейської і світової науки, зрештою, посилило дослідження литовськобілорусько-руських і золотоординських відносин у пізньому середньовіччі, запропонувало нове бачення на життя і стосунків між цими народами, завершилося виданням численної наукової і науковопопулярної літератури, яка стала надбанням історіографії проблеми [11]. Ймовірно, що до чергового ювілею цієї битви у наших знаннях будуть зняті її міфи, загадки, пануватиме про неї історична правда.

синьоводський битва руський монгольський

Список використаних джерел і літератури

1. Янкаускас В. Великая победа Альгирдаса Електронний ресурс] / В. Янкаускас.Режим доступу:http://p-w-w.ru/index. php ?to-pic=10001.0

2. Ващук Д. Проблема входження Поділля до складу Великого князівства Литовського в другій половині ХІУ ст.: історіографічний аспект / Дмитро Ващук // Кам'янець-Подільський в контексті українсько-європейських зв'язків: історія і сучасність : збірник наукових праць. Кам'янець-Подільський, 2004.

3. Русіна О. Синьоводська битва 1362 року : інтерв'ю на телебаченні / Олена Русіна // Ранок з ТВІ. 2012. 9 січ. Ч. 1-2.

4. Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-русского государства / Н.П. Дашкевич. К., 1885.

5. Strijkowski M. Kronika Polska, Litewska, Zmуdzka i wszystkiej Rusi / Macej Strijkowski. Warszawa, 1846.

6. Шубальдо Ф.М. Центральна Україна за доби класичного середньовіччя / Ф.М. Шубальдо. К., 2003.

7. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. К. : Наукова думка, 1994. Т. 4.

8. Литвин С. Ві,д хибних трактувань, свідомих перекручень, безпідставних тверджень і замовчувань до історичної правди: необхідність та перспективи наукової локалізації місця Синьоводської битви / Сергій Литвин // Воєнна історія : науково-популярний журнал. К., 2011. № 4(58). С. 11-18.

9. Звіт про роботу Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України за 2007 рік // Поточний архів Центру дослідження історії Поділля в Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Ф. Звіти про роботу Центру, 2007 р.

10. Білінський В. Синьоводська битва: міфи і реальність / В. Білінський // День. 2012. 14 верес.

11. Соколюк С. Значення Синьоводської битви в контексті воєнної історії України / Олександр Соколюк // Воєнна історія. 2011. № 4(58). С. 88-97.

Размещено на Allbest.ru