Подолянин М.Л. Боровський - керівник Інституту дослідів Волині у Вінніпезі у 1956-1968 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОДОЛЯНИН М.Л. БОРОВСЬКИЙ - КЕРІВНИК ІНСТИТУТУ ДОСЛІДІВ ВОЛИНІУ ВІННІПЕЗІ У 1956-1968 РР.

В.С. Прокопчук

Ця постать в Україні майже невідома. Він згадується серед студентів Кам'янець-Подільського державного українського університету в праці професора О.М. Завальнюка.1 У першому томі “Енциклопедії українознавства”, зредагованому В. Кубійовичем, М.Л. Боровському присвячено одне речення, яке інформує лише про львівський період життя.2

Мета цієї статті - представити багатогранну, колоритну постать подолянина Михайла Боровського, сконцентрувавши увагу на його науковій діяльності, керівництві Інститутом дослідів Волині у Вінніпезі.

Чому подолянин міг опинитися на вершині знаної волинської наукової інституції? У першу чергу, завдяки особистим науковим досягненням, організаторським здібностям, авторитету, набутому в еміграційному українському середовищі. Крім того, його родові корені глибоко вросли у волинську землю, волинське суспільне середовище.

Але народився Михайло Боровський 15 листопада 1891 року на Поділлі, у селі Зубрівка, що на Кам'янеччині. Зубрівка і сусідня Цибулівка входили до парафії Кам'янець-Подільської Покровської русько-фільварковецької церкви. Зубрівка - поселення давнє, згадується 1401 року, тоді Свидригайлом було передане кам'янецьким домініканкам. 1892 року в селі було лише 47 дворів.3 Батьки Леонтій і Доменіка - волиняни, походили із священницьких родин. Батько був учителем і прекрасним господарем - хуторянином, громадським діячем, кандидатуру якого від волості було навіть висунуто до Державної думи. За Української держави гетьмана Павла Скоропадського схід села обрав його сільським суддею.4 Саме тут з двома братами та двома сестричками Михайло прилучився до сільської праці, пізнав ази взаємодії, відповідальності й наполегливості, любові до людей, до природи. Пізніше згадував: “Любов до природи мав з малих літ. Завжди тягнуло мене до неї. Хотілося її ближче пізнати та вивчити... Батьківський сад і город - це був справжній “Ботанічний сад”.5

За рік до його народження в сусідньому селі Цибулівка була відкрита школа, де Михайло згодом здобув початкову освіту. А середню осягав у зовсім близькому Кам'янці-Подільському.

Однак перша спроба попасти на американський континент виявилася невдалою. Зате в Читі зустрів хлопців-подоляків, які вчилися в Іркутській військовій школі. За їх поради і товариської підтримки вступив до цієї школи. 1914 року навчання продовжив в Оранієнбаумській школі старшин. Тут застала революція, яку прийняв. Служив у Петрограді. 1917 року за Тимчасового уряду супроводжував в Україну ешелон зі зброєю. Під Києвом особовий склад розбігся, але Михайло Боровський все-таки здав зброю комендантові Києва й відбув на фронт.6

Попав до Кам'янця-Подільського, розпочавши цим важливий для себе кам'янецький період життя. Там перейшов на бік української влади, долучився до українізації кам'янецьких військових частин. А 1918 року вступив до Кам'янець-Подільського державного українського університету на природничий відділ. Станом на 11 березня 1919 року знаходимо його в списку вільних слухачів фізико-математичного факультету цього університету.7 Навчався за улюбленим профілем під керівництвом доцента Н. Гаморака, прилучився до науково-дослідної роботи, зібрав і упорядкував гербарій подільських рослин, який пізніше став основою його наукової праці “Флора Поділля”.8

1920 року разом з армією УНР опинився в Польщі, був інтернований в Ченстохові. Того ж року вступив до Варшавського університету на ветеринарний факультет, сподіваючись завершити вищу освіту й здобути професію. На жаль, за браком коштів змушений був навчання припинити.9

1923 року переїхав до Чехословаччини, вступив у Празі на агрономічний факультет Чеської політехніки. Досліджував медоносні рослини Чехо-Словаччини та інших європейських країн, за що на державній виставці в Кошіце був відзначений медаллю. 1926 року на сільськогосподарській виставці у Празі отримав другу нагороду - срібну медаль.10 Познайомився із студенткою зоотехнічного відділення Ольгою Бу- чинською, донькою священика з Волині, що посилило його особисті зв'язки з краєм та його жителями, бажання досліджувати цей регіон України.

1927 року завершив вищу школу, отримав диплом інженера-агронома і переїхав на роботу до Львова. Почався досить плідний львівський період життя і праці, що тривав протягом 1927-1939 рр. 1927 року одружився з Ольгою Бучинською. Спочатку працював у видавництві “Сільський світ” Євгена Порфировича Архипенка - вченого - агронома, 1919 року - міністра сільського господарства в уряді УНР, приват-доцента кафедри сільськогосподарської економіки і статистики Кам'янець-Подільського державного українського університету, видавця (1906-1909 рр. видавав журнал “Українське бджільництво” в Петербурзі, 1910 роки - журнал “Рілля в Києві”). агроном дослід боровський кооператив

Згодом був запрошений на посаду референта з питань пасічництва і садівництва товариства “Сільський господар”, що дало йому можливість глибше пізнати цю галузь знань, редагував журнали “Український пасічник” (1928-1939), “Українське садівництво” (1933-1939), календар “Сільського господаря” та господарську сторінку двотижневика цього ж товариства, публікуватись.12

На Львівщині прилучився до кооперативної діяльності, став співзасновником і директором пасічного кооперативу “Рій” (1928-1939). Не поривав з кооперацією і в наступні роки життя: 1939-го організував такий же кооператив у Холмі, куди переїхав з дружиною та сином Євгеном, у Канаді був членом дирекції кредитного кооперативу північного Вінніпегу, членом кооперативу “Зоря”, належав до “Кооперативної громади”.13

Холмський період життя був обмежений в часі 1939-1944 роками. Ці рамки визначала радянська діяльність - прихід Червоної армії в Західну Україну 1939 року, а 1944-го - наближення фронту, а отже - радянських військ до Холма. Боятися було чого, адже від червоного терору постраждала в Україні вся родина Боровських, одна з сестер загинула в Сибірі. У Холмі викладав також у господарських школах, досліджував, публікувався.

1944 року перебрався до Братислави, наступного року - до Німеччини. З відкриттям у Регенсбурзі Українського технічно-господарського інституту працював там доцентом, очолював кафедру садівництва і городництва агрономічного факультету. 1946 року став професором.14 Надалі це звання було невід'ємною приставкою до прізвища в усіх його публікаціях, офіційних документах, засвідчуючи поважний внесок педагога і вченого в освіту і науку.

1948 року з сім'єю переїхав до Канади. Канадський період життя й діяльності виявився найтривалішим і найпліднішим. Почав з роботи на дослідній станції Манітобського університету. 1950 року перейшов до шкільного управління у Вінніпезі на посаду фахівця з озеленення шкільних садиб. Одночасно редагував господарську сторінку тижневика “Український голос”. 1958 року був обраний надзвичайним професором Українського технічного інституту в Нью-Йорку, досягнувши таким чином вершини своєї педагогічної праці.15 Її розпочав ще 1927 року у Закарпатті, викладаючи пасічництво і садівництво на різних курсах. Протягом 19271939 рр. читав лекції на курсах, організованих товариством “Сільський господар”, під час німецької окупації в Холмі викладав господарські дисципліни в кількох середніх школах.

Слід відмітити і його діяльну участь у “Просвіті”, яка почалася ще в Кам'янці-Подільському, продовжувалася в Ужгороді. У Львові був членом головного товариства “Просвіта”, у Вінніпезі - членом просвітянської читальні.16

З відкриттям канадського відділення Української вільної академії наук М.Л. Боровський був обраний членом її президії, а згодом генеральним секретарем, брав участь у виданні “Бюлетеня УВАН”. Як дійсний член НТШ, готував наукові гасла до Енциклопедії українознавства В Кубійовича.17

Досить плідною була його праця в складі Інституту дослідів Волині (ІДВ) і Товариства “Волинь” (ТВ) у Вінніпезі, що постали на третій хвилі української еміграції.

26 листопада 1949 року група волинян у Вінніпезі зібралася на нараду, “щоб у вільному світі продовжувати наше змагання засобами друкованого слова, голошення нашої правди”.18 Цей ініціативний комітет згодом трансформувався в товариство “Волинь”. Його члени - Максим Бойко, Гнат Дучинський, Антон Молитвинник, Степан Миколайчик, Каленик Щерблюк, Тиміш і Володимир Мельники - через пресу звернулися до земляків на Заході, щоб ті взяли участь у зборі матеріалів про життя українців на Волині в 1917-1949 рр. під радянською, польською, і німецькою владою для публікації їх у збірнику “Волинь у боротьбі за волю України”.19

Згодом визріла пропозиція для вивчення минулого Волині, наукового опрацювання й видання матеріалів утворити спеціальний волинський відділ у складі Української вільної академії наук. А коли ця пропозиція не була підтримана президією УВАН, ініціатори звернення вирішили створити свою наукову структуру. Так 21 липня 1951 року з ініціативного гуртка волинян у Вінніпезі оформився Інститут дослідів Волині, який поставив завдання “захищати шляхом друкованого слова історичну приналежність Волині як невід'ємної частини України”, “збирати матеріали для українських і чужинецьких дипломатів, що евентуально заступали б інтереси Західних областей України”, “... спростовувати невірне насвітлювання фактів “Товариства дослідників Волині” в СРСР та польського “Звйонзку Зєм Всходніх”, що діє на еміграції”, “. об'єктивно представити визвольні події на Волині за науковим принципом”, “. доповнювати діяльність уже існуючих наукових установ”, “. піддержувати всі зусилля, що об'єднуватимуть фізичну, духовну і наукову силу українського народу”. 20

Діяльність Інституту скерували рада ІДВ та дирекція, яку в першому її складі очолили доктор Ю. Мулик-Луцик - голова, М. Бойко - секретар, М. Подворняк - скарбник, Ф. Онуфрійчук - референт. 15 серпня на засіданні дирекції було затверджено при ІДВ відділ Холмщини і Підляшшя під керівництвом Г. Метюка, вирішено видавати “Літопис

Волині”. 1952 року побачив світ перший номер збірника “Волинь у боротьбі за волю України”. Того ж року дирекцію очолив А. Шумовський. Протягом перших п'яти років ІДВ видав 2 номери “Літопису Волині”, до участі в яких залучив більше 30 авторів, зокрема відомого краєзнавця А. Дуб- лянського, С. Шрамченка, поетесу О. Лятуринську, Л. Чикаленка, І. Дубилка, С. Гаюка, А. Данилюка та інших.21

25 травня 1956 року головою управи Інституту дослідів Волині став професор Михайло Боровський, його заступником - Ілля Онуфрійчук, секретарем - Максим Бойко. На цей час у складі ІДВ було 36 наукових членів та 47 членів - кореспондентів. Діяльність ІДВ набирала нових форм. Посилились зв'язки з Європейським відділенням наукового товариства імені Т. Шевченка в Сарселі, до “Енциклопедії українознавства” підготовлено 200 гасел.22 У роботі Інституту окреслились два основних напрями: наукова діяльність і підготовка та публікація популярних матеріалів в серії “Бібліотека літопису Волині”.

У зв'язку з розширенням діяльності обговорювалось питання зміни назви на “Інститут дослідів Північно-Західних земель України” або “Український науковий інститут”. Однак жодна з цих пропозицій не набрала більшості. Фінансові труднощі, неузгодженість дій з товариством “Волинь”, яке створило свій видавничий комітет, певне протистояння, а також той факт, що в Торонто проживало більше волинян і вони проявляли неабияку науково-краєзнавчу активність, винесли на порядок денний дня питання переносу осідку ІДВ до Торонто. На щастя, проблеми з часом вляглися і все залишилося на попередньому місці. Неабияку роль у консолідації сил волинян у Вінніпезі відіграв М.Л. Боровський - людина побожна, спокійна, толерантна і авторитетна. Члени товариства “Волинь” навіть обрали його головою товариського суду.23 1961 року Інститут дослідів Волині відмітив десятиріччя свого функціонування. За цей час, у тому числі за активної участі М.Бо- ровського, було видано 5 чисел науково-популярного збірника воли- незнавства “Літопис Волині”, збірник статей “Волинь у боротьбі за волю України” (Вінніпег, 1952, 55 с.), “Нарис історії Волинської землі” І. Левковича (1953, 158 с.), 3 томи дослідження “Український рік у народних звичаях в історичному освітлені” професора С. Килимника, а також п'ять популярних праць: спомини С. Гаюка “Від церковного престола до Берези за дроти” (Вінніпег, 1952, 68 с.), книга Ф. Одрача “Наше Полісся” (1955, 68 с.), нарис церковного і політичного життя на Холмщині І. Марчака “3 мучеництва Холмщини на Білгорайщині” (1957, 56 с.), полковника П. Філоненка “Збройна боротьба на Волині” (1958, 56 с.) та збірка поезій І. Хміля “Гомін Полісся” (1960, 252 с.). Крім того побачили світ такі допоміжні видання, як “Вісник ІДВ” (чис. 1, 2) та “Волинський листок”.24 Уфондований Інститутом спеціальний комітет зібрав кошти на образ Почаївської Божої Матері, а полтавчанин О. Фесенко за фотографією, приватним чином отриманою з Почаєва, відтворив ікону. Головну святиню для волинян в еміграції освятив митрополит Української греко-пра- вославної церкви Іларіон.25

З утворенням Української світової наукової ради в діаспорі, до якої ввійшли українські наукові інституції Канади, Америки, Європи і Австралії, у тому числі ІДВ, М.Л. Боровський був обраний до її керівного складу. Михайлу Леонтійовичу вдалося все-таки скоординувати фінансові й кадрові ресурси двох волинських інституцій - ІДВ і ТВ. Інститут перебрав справи видавничої комісії Товариства, ввів Іллю Онуфрійчука до складу своєї управи. 1962 року ІДВ відкрив представництво в Австралії (керівник

С. Радіон, заст. М. Свідерський), призначив уповноважених на Торонто І. Довгаля, на Буффало - О. Матуха, прийняв у члени А. Кущинського, секретаря Українського національного музею в Чикаго, Л. Бачинського, директора Українського музею в Клівленді, о. Івана Стуса, настоятеля собору Св. Покрови у Вінніпезі, та І. Похильчука.26 1961 року професору М.Л. Боровському виповнилося 70 років. З виходом на пенсію він ще більше поринув у справи ІДВ. Звітуючи за каденцію 1961-1962 рр., 27 квітня 1963 року доповів загальним зборам про видання двох чисел “Літопису Волині” та чотирьох окремих книг, створення ініціативного комітету з видання праць митрополита Іларіона (проф. І. Огієнка). Того ж року в читальні “Просвіти” у Вінніпезі відбулося спільне засідання управ ІДВ і ТВ. Співпраця давала відчутні результати, об'єднаними зусиллями були видані праці митрополита Іларіона “Релігійність Т. Шевченка” та “Митрополит мученик Арсеній Мацієвич”.27

Свою організаторську працю в царині науки успішно поєднував з дослідницькою. У збірнику УВАН вмістив працю “Українське місцеве і особове назовництво в інтернаціональній ботанічній термінології” (1955), на сторінках “Літопису Волині” - “Волинська азалія як декоративна рослина” (Azalia pontica) (1958), у збірнику УІІ міжнародного конгресу у Флоренції - “Names of the basin Bleack Sea of the International Botanical Termonoloqi”, 1961 року видану окремим відбитком. 1967 року за сприяння Союзу українок Канади побачила світ книга “Рослини, перенесені з України до Канади” (48 с.: іл.).28 Загалом бібліографія М. Л. Боровського на початок 1962 р. склала понад 250 окремих видань, статей, розвідок.29

15 грудня 1968 року, мотивуючи поважним віком і станом здоров'я М. Л. Боровський попросив загальні збори ІДВ прийняти його відставку. Доповів про зроблене, подякував усім членам й активу ІДВ за співпрацю і передав повноваження новому голові Сергію Радчуку, чесно відслуживши 12 років на ниві науки, волинезнавства.30

Помер Михайло Леонтійович Боровський 8 квітня 1989 р. на 98 році життя у Вінніпезі, залишивши щедрий науковий доробок і добре ім'я синові Євгенові, невістці Раїсі, онукам Вірі, Михайлу, Юлії, рідній Україні.31

Примітки

1 Завальнюк О.М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921) / О.М. Завальнюк. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. - 632 с.: іл.

2 Боровський Михайло (1891) // Енциклопедія українознавства. - Львів : НТШ, 1993. - Т. 1. - С. 162.

3 Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета / под. ред. Н.И. Яворовского. - Каменец-Подольский : Типогр. Под. губ. правл., 1895.- Вып. 7. - С. 102.

4 Ювілей голови ІДВ М. Боровського // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 151.

5 Качор А. Помер професор інж. М. Боровський / Андрій Качор // Літопис Волині. - 1990. - Чис. 16. - С. 153.

6 Архипенко Євген // Енциклопедія українознавства. - Львів : НТШ, 1993. - Т. 1. - С. 69.

7 Боровський Михайло (1891) // Енциклопедія українознавства... - С. 162.

8 Бойко М. Десятиліття Інституту дослідів Волині / інж. М. Бойко // Літопис Волині: наук.-попул. зб. волинезнавства. - Вінніпег, 1961. - Чис. 5. - С. 3-9.

9 Онуфрійчук І. 25-ліття Інституту дослідів Волині / І. Онуфрійчук // Літопис Волині. - 1977-1978. - Чис. 12. - С. 5-8.

10 Перший комунікат до преси про заснування ІДВ // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 14-16.

11 Важніші ухвали й постанови (на основі протоколів 1950-1960 рр.) // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 21-22.

12 З життя товариства “Волинь” у Вінніпезі // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 170-172; Хроніка Інституту дослідів Волині // Літопис Волині. - 1967. - Чис. 9. - С. 88-89.

13 Наші публікації // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 34-36.

14 Фундація чудотворного образа Почаївської Божої Матері // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 37-40.

15 З життя Інституту дослідів Волині // Літопис Волині. - 1962. - Чис. 6. - С. 119120.

16 Загальні збори Інституту дослідів Волині 23.04.1961 р. // Літопис Волині. - 1961. - Чис. 5. - С. 165-170; З життя і праці ІДВ в 1963-1964 рр. // Літопис Волині. - 1964. - Чис. 7. - С. 119-120.

17 Боровський М. Українське місцеве і особове назовництво в інтернаціональній ботанічній термінології. - Вінніпег: УВАН, 1955; Боровський М. Волинська азалія як декоративна рослина (Azalea pontica) / М. Боровський // Літопис Волині. - 1958. - Чис. 4. - С. 38-40; Borowskyj, M. Names of the basin Bleack Sea of the international Botanical Terminologi. - Флоренція, 1961. - 16 с.; Боровський М. Л. Рослини, перенесені з України до Канади / М. Боровський. - Вінніпег, 1967. - 48 с.: іл.

18 Качор А. Вказ стаття. - С. 154; Розгін І. М.Л. Боровський: біобібліогр. нарис / Іван Розгін. - Вінніпег : ІДВ, 1962. - 48 с.

19 З життя Інституту дослідів Волині // Літопис Волині. - 1972. - Чис. 10-11. - С. 159.

Анотація

У статті досліджується життя і діяльність вихідця з Поділля, агронома, кооператора, журналіста, педагога й науковця, голови управи Інституту дослідів Волині у Вінніпезі протягом 1956-1968 рр. Михайла Леонтійовича Боровського.

Ключові слова: Поділля, Вінніпег, Інститут дослідів Волині, редактор, педагог, учений.

The article researches life and activity of Podillia's offsorinq, aqronomist, cooperator, journalist, pedaqoque and scientist, the head of the board of the research institute of Volyn in Vinnipeq durinq 1956-1968. Mykhailo Leontiyovich Borovskyi.

Keywords: Podillia, Vinnipeq, research institute of Volyn, editor, pedaqoque, scientist.

Размещено на Allbest.ru