Януш Куртика - історик Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Януш Куртика - історик Поділля

В.М. Михайловський

В статті розглядається творчий доробок польського дослідника Я. Куртики у вивченні пізньосередньовічної історії Поділля.

Ключові слова: Я. Куртика, середньовіччя, Поділля, історіографія, документи, архіви.

Вивчення Поділля і подільської старовини істориками межами України є доволі рідкісним явищем. Брак монографічних історичних досліджень про цей регіон упродовж більшої частини XX століття призвів до практичного забуття у зарубіжній історіографії про Подільське князівство, Подільське воєводство та й загалом про Велике Поділля. Певним винятком, яке тільки підтверджує правило, були у першій половині 90-х рр. XX ст. дві монографії польських дослідників з Яґеллонського університету у Кракові Ярослава Століцького1 і Варшавського університету Даріуша Колодзейчика2, що присвячені вивченню драматичних сторінок історії краю в останній третині XVII ст., коли край було окуповано Османською імперією.

Пізньосередньовічне Поділля упродовж останніх 15 років перебувало у полі дослідницьких інтересів сучасного польського історика Януша Куртики (1960-2010)3. І хоча своє ім'я у науці він “зробив” не завдяки вивченню Поділля4, але за широтою проблематики і глибиною розробки проблем пізньосердньовічної та ранньомодерної історії цього регіону, його можна поставити в одну шеренгу з такими істориками, як Олександр Яблоновський, Михайло Грушевський, Микола Крикун5.

Першою поділлєзнавчою публікацією стала робота над томом урядників Подільського воєводства в XIV-XVIII ст., де йому належить більша частина передмови та усталення урядників Подільського князівства і Подільського воєводства до 1572 р. (разом з Анною Сохацькою)6. Це видання стало одним з найкращих у серії “Урядники давньої Речі Посполитої XII-XVIII ст.”, започаткованої 1985 р. за редакцією Антонія Ґонсьоровського. Принциповим моментом у виданні тому, присвяченого Подільському воєводству, був той факт, що 1994 р. Казімєж Пшибось видав поза цією серію, але на таких самих засадах, том, присвячений цій території7. Том, виданий Пшибосем, був підготовлений переважно на опублікованих джерелах та на невеликій кількості тих, що знаходилися в польських архівах8. На відміну від нього, том, виданий у серії, містить актовий матеріал з Центрального історичного архіву в м. Києві (книги кам'янецького земського і гродського судів). Тай назва тому, підготовленого колективом з Любліна і Кракова9, для розрізнення з публікацією Пшибося звучала як “Подільські урядники”. куртик польський історик поділля

Те, що робота над подільським урядниками, яка збагатила поінформованість Куртики над новим для себе об'єктом дослідження, була не новою, бо ще наприкінці 1980-х років, він був залучений до роботи над одним томом цієї серії “Малопольські урядники у ХІІ-ХУ ст.”10. Другим великим проектом, який, на превеликий жаль, так і не дочекався публікації, була робота над іменним і географічним покажчиками до восьмитомного видання джерел “Зібрання малопольських документів”, де у 6-8 частинах11 опубліковано чимало документів дотичних до давньої історії Поділля (до 1450). Відсутність такого покажчика значно обмежує дослідницькі можливості у вивченні історії руських земель в складі Польського Королівства у другій половині XIV - першій половині XV ст. Адже ця документальна серія є одним з найповніших джерельних комплексів до історії українських земель у цей час.

Захопившись новою для себе територію, Куртика упродовж наступного десятиліття публікує ґрунтовні статті та джерельні матеріали з подільської тематики. Серед них “Поділля між Польщею і Литвою в XIV і першій половині XV ст.”12, яка стала своєрідним підсумком дослідження історії Поділля у польській, українській, російській історіографіях і мала стати одним з розділів ненаписаної ним монографії про Поділля у Яґеллонську епоху. У цій праці видно одну з важливих рис Куртики історика - тотальне опрацювання історіографії питання (що видно з поданої ним у примітках бібліографії проблеми), а отже, знання усього того, що було написано попередниками на цю тему і про цю епоху.

Загалом, працюючи тривалий час над історико-географічним словником Краківського воєводства у середньовіччі, він сформулював кілька важливих критеріїв для своєї роботи. Серед них, окрім вже зазначеного тотального вивчення літератури предмета, варто додати опрацювання генеалогії дійових осіб його історичних сюжетів, їхніх клієнтарних стосунків з можновладцями і монархом, інформацією про маєтки якими вони і їхні родини володіли, а також принципове дослідження того що діялося у центрі - тобто у столиці і при дворі монарха. Тільки так, на його переконання, можна було вивчати будь-яку частину, землю, воєводство тощо у XIV-XVI ст. в тих державних утвореннях у які входили українські землі в цей час - Польське Королівство та Велике князівство Литовське.

Може виникнути цілком просте запитання: чому саме Поділля стало об'єктом дослідницьких зацікавлень вже відомого історика? Ймовірно, для Куртики це був новий виклик як для професійного дослідника. Дослідити те, що вважалося не тільки малодослідженим, а цілком ймовірно і неможливим. Йому було цікаво прослідкувати, як ті суспільно-політичні практики, котрі вже пройшли випробування часом у відродженому Польському Королівстві, працюють на Сході. На тих землях, які від середини XIV ст. поступово інкорпорувалися до складу Корони Польської, і де феодалізм західного типу запроваджувався чи не найпізніше у Європі.

У джерельній розвідці “З історії боротьби руської шляхти за рівноправ'я: репресії з 1426-1427 і сеймики у 1439 р.”13 він публікує список подільської шляхти з докладними коментарями й біографіями учасників сеймику в Кам'янці 1439 р. Це перший відомий дотепер перелік подільської шляхти, що зібралася на сеймик, а також найперший колективний перелік місцевих урядників, які зібралися у центрі воєводства. Важливість цього унікального документа полягає ще й в тому, що, завдяки ньому, ми маємо можливість не тільки знати персональний склад урядницької і наближеної до неї шляхти, а й спробувати прослідкувати шляхи поповнння подільської шляхетської корпорації у цей час новими представниками як з поза меж Поділля, так і з поза Польського Королівства. Цікавою особливістю є те, що серед присутніх тут шляхтичів були ті, котрі користувалися сілезьким гербом Свєрчик. Їхня кількість складала 10% від загальної кількості присутніх14. Чи були вони родичам ці прибульці з Сілезії? Ймовірно, що так. Адже важко собі припустити, що така кількість шляхтичів з доволі рідкісним, як на руських землях, гербом, з'явилася тут випадково. Та ще так далеко від основних місць проживання Свєрчиків (Свірчів). Варто пам'ятати, що у цей час усі, хто користувався однаковим гербом, вважалися родичами. Тому застосований тут прозоро-графічний метод дослідження є найбільш продуктивним для з'ясування місць прибуття шляхти на Поділля та їх зв'язків з родинними місцями.

У наступній роботі, присвяченій Поділлю, він опублікував, на підставі зіставлення багатьох копій, найдавніші документи для кам'янецьких францисканців з 1400-1402 рр.15 На підставі аналізу цих джерел йому вдалося підтвердити свідчення Яна Длуґоша про старостування на Поділлі старости Рафала. У цій статті він уперше зазначив цікавий, з огляду на численні псевдонаукові теорії, факт, що саме 1400 р. ми маємо першу документальну згадку про замковий міст у Кам'янці. Що вкотре підтверджує те, що насамперед варто вивчати джерела з епохи, а не будувати якість фантастичні теорії, що не мають під собою не те що джерел, а загалом виходять за межі наукового дискурсу.

Влучна назва “Змінне (ротаційне) прикордоння”, яку він дав своїй англомовній публікації про Поділля16, стала певною мірою ключовою в його спробі дати оцінку тим процесам і особам, які творили історію у цій частині “християнської Європи”. Для нього Поділля було дуже пізнім, як на європейські реалії того часу, експериментом із запровадження нових суспільних практик. Він це називав чистим феодалізмом західного зразка, який прийшов на ці землі у другій половині XIV ст. Цим дослідник відновив через 100 років підхід А. Прохаски до вивчення історії руських земель у складі Польського Королівства. Цієї публікацією Куртика зробив велику справу для популяризації Поділля і подільської пізньосередньовічної та ранньомодерної історії за кордоном, адже в англомовному історичному просторі практично відсутні праці про цей регіон, а отже, у більшості синтетичних праць з історї ХІУ-ХУІ ст. не має інформації про один з найбільших європейських фронтирів.

Двічі він звертався до однієї з ключових постатей подільської історії середини XV ст. - Теодорика з Бучача герба Абданк. Опублікований ним привілей для Теодорика на генеральне подільське староство є тим документом, який дає змогу побачити механізми осадження й передачі контролю верховним володарем своєму намісникові широких повноважень на прикордонні, перекладаючи на нього з-поміж інших обов'язків, такі, як-от роздачу вільних королівщин із записом суми на ній до 50 гривень у монеті17, та сплату щорічних упоминків ханові18. Ці публікації дозволили привернути увагу до однієї з малодосліджених тем у вітчизняній історіографії, а саме ролі і місцю королівських намісників - старост на нових землях у Польському Королівстві19.

Працюючи над монографічним дослідженням, присвяченим історії Поділля, 2004 р. Януш Куртика опублікував регістри усіх відомих йому документів від середини XIV і до 1430 р. (часу остаточного переходу Західного Поділля під владу короля Владислава II Яґайла). Розлогі й ґрунтовні коментарі, вичерпна джерельна і бібліографічна інформація, зробили цю працю унікальною в сучасній історіографії20. Адже ні для кого не є секретом, що публікація середньовічних і ранньомодерних джерел сьогодні є своєрідним мистецтвом серед істориків, де зусилля, прикладені до появи кінцевого результату, часом є неспівмірними з написанням історичної праці аналогічного обсягу. Йдеться не про переписування (перефотографування) тексту документа, а, насамперед, про коментування практично усього, що є в тексті. Сучасні історики давно вже не такі “наївні” як їхні великі попередники, що могли замовити копіювання потрібних їм документів, а потім, провівши редагування, публікувати їх. Тому методика, обрана Янушем Куртикою для систематизації усіх відомих йому документів дотичних до історії Поділля від середини XIV і до 1430 р., видається дуже вдалою. Вона дозволяє нам ознайомитися зі змістом самого документа, бібліографією його публікацій, а також авторським коментарем щодо нього.

Упродовж останніх років Куртика же був керівником групи краківських дослідників, які працювали у Центральному державному історичному архіві у м. Києві над описом судових книг з XVI-XVIII століть. Він був ідеологом і рушійною силою цієї грандіозної за обсягом програми21. І хоча в останні кілька років через зайнятість на посаді голови Інституту Національної Пам'яті (від грудня 2005 р.) він менше приділяв уваги цьому проектові, але згодом, передбачаючи своє непереобрання на посаді голови Інституту, планував активно долучитися до цієї справи...

Його останньою публікацією (зокрема й поділлєзнавчою) стала піонерська розвідка “Вірність і зрада на пограниччі. Боротьба за Брацлав у 1430-1437 рр.”22 У цій розлогій статті, на підставі аналізу титулатури свідків одного невідомого раніше документа, він зробив низку фундаментальних для історії цієї території висновків, які дали змогу хронологічно впорядкувати наявні свідчення, переважно з “Хроніки” Яна Длуґоша. Тут Куртика в черговий раз показав себе майстром історичної інтерпретації. Адже мало хто міг би з такого обсягу витягнути бодай кілька сторінок тексту.

В річницю смерті Януша Куртики, більшість його поділлєзнавчих досліджень було опубліковано окремим томом “Поділля в Яґеллонських часах”. Разом з ними, до цієї збірки було включено попередній варіант другої частини “Repertoriumu” подільських документів за 1430-1447 рр.23. Цінність публікації другої частини “Repertoriumu” полягає в тому, що вона демонструє нам творчу майстерню Куртики - історика у процесі роботи. Видно, як він ретельно і систематично добирав матеріал до чергової джерельної публікації, котра б стала основою для розділу планованої ним книги про Поділля у пізньому середньовіччі та ранньомодерній добі.

Завершуючи огляд поділлєзнавчих робіт Януша Куртики, можна лише пожалкувати, що трагічний збіг обставин забрав життя талановитого історика у розквіті сил. Адже він був сповнений планів продовжувати свою роботу в цьому напрямку й надалі.

Примітки

1. Stolicki J. Egzulanci podolscy (1672-1699): znaczenie uchodzcow z Podola w zyciu politycznym Rzeczypospolitej. -- Krakow, 1994. -- 157 s. Варто пригадати й його джерелознавчу публікацію про подільський сеймик, котрий діяв у вигнанні: Akta sejmiku podolskiego in hostico, 1672-1698 / Wyd. J. Stolicki. - Krakow, 2002. - XC+238 s.

2. Kolodzejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim: Ejalet Kamieniecki. 1672-1699. - Warszawa, 1994. - 256 s. Див. Також його україномовну публікацію, присвячену цій темі: Колодзейчик Д. Кам'янецький еялет: Турецькі джерела до історії Поділля 1672-1699 років // Український археографічний щорічник. - К., 1993. - Вип. 1. - С. 113-118. Він також опублікував цінне джерело з часу османського панування на Поділлі: Kolodziejczyk D. The Ottoman Survey Register of Podolia (ca. 1681) = Defter- i Mufassal-i Eyalet-i Kamaniзe. - Cambridge, MA, 2004. - Vol. 1. - XV+672 p.

3. Януш Куртика трагічно загинув 10 квітня 2010 р. під Смоленськом.

4. Kurtyka J. Tзczynscy. Studium z dziejow polskiej elity moznowladczej w srednio- wieczu. - Krakow, 1997. - 674 s.; Ibidem. Latyfundium tзczynskie. Dobra i wlasciciele (XIV-XVII wiek). - Krakow, 1999. - 295 s. Перша монографія була доопрацьованим варіантом докторської дисертації, захищеної під керівництвом професора Антонія Ґонсьоровського в 1995 р., а друга - стала підставою для отримання в 2000 р. наукового ступеня доктора габілітованого.

5. Нещодавно побачила світ збірка статей Миколи Крикуна під назвою «Подільське воєводство», у котрій зібрано усі його поділлєзнавчі дослідження: Крикун М. Подільське воєводство у XV-XVIII століттях. - Львів, 2011. - 732 с.

6. Urzзdnicy podolscy XIV-XVIII wieku. Spisy / Opr. E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. - Kornik, 1998. - S. 7-28 (окрім азбаців позначених «-*-» на S. 25, 26, 27, 28, які належать Еугеніушу Янасу та Вітольдові Клачевському).Urzdnicy wojewodztwa podolskiego XV-XVIII wieku (powiaty Czerwonogrodzki, Kamieniecki, Latyczowski). Spisy / Opr. K. Przybos. - Krakow, 1994. - 214 s.

Размещено на Allbest.ru