Історіографічний аналіз російсько-української інформаційної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 658.15.012.8

ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

А.П. Киричок

У статті здійснено спробу окреслити основні етапи інформаційного протистояння двох сусідніх держав і визначити шляхи підвищення інформаційної обороноздатності України. Поетапно описано кожну стадію інформаційного протиборства та зроблено висновки щодо подальших дій України в цьому протистоянні. Подано детальний хронологічний аналіз тих основних інформаційних приводів, які стимулювали ескалацію ситуації як у інформаційному просторі, так і на лінії фронту. Логічно узагальнено матеріал та окреслено перспективи розвитку інформаційного сектору України.

Ключові слова: інформаційна війна, історичний огляд, Україна, Росія, гібридна війна.

Киричок А. П. Историографический анализ российско-украинской информационной войны

В статье осуществлена попытка определить основные этапы информационного противостояния двух соседних государств и пути повышения информационной обороноспособности Украины. Поэтапно описывается каждая стадия информационного противоборства, делаются выводы относительно дальнейших действий Украины в этом противостоянии. Представлен подробный хронологический анализ тех основных информационных поводов, которые стимулировали эскалацию ситуации как в информационном пространстве, так и на линии фронта. Логично обобщен материал и сделан вывод о перспективах развития информационного сектора Украины.

Ключевые слова: информационная война, исторический обзор, Украина, Россия, гибридная война.

Kyrychok A. Historiographical Analysis of Russian-Ukrainian Informational War

In the modern world, information plays an absolutely new role. This fact completely alters the ways of responding to changes in political, economic and information dimensions. The new range of tools provides not only a much cheaper means of influence, but also contributes to the dynamic development of the sociosystems. Information warfare is information technologies that affect information systems in order to mislead the mass or individual consciousness, disable or desynchronize the management processes of the society and its components, first and utmost the military. Nowadays the information wars have spread to all spheres of life. The competition is run in politics, business, economics, energy and social life. This confrontation quite often takes place in the information space. Since this is the cheapest option of the aggressive actions and this sphere is still not protected by effective legislation, a full-on warfare breaks out here. Modern information warfare is an aggressive tool used not only in the armed conflict between states but to ensure peaceful life too. The constant development of the information space produces new opportunities for the use of this range of tools. The Russian-Ukrainian information confrontation is also not new. A huge number of researchers believe that Russia began its information warfare against Ukraine at the moment our state became independent. At that time, the Russian Federation had already actively impeded the reintegration processes of the former USSR on the whole and democratic processes within our state in particular. The second moment is considered to be the beginning of the protest actions on Independence Square caused by the suspense of the preparation process in signing the Association Agreement between Ukraine and the EU. In general, the Russian- Ukrainian information warfare lasts for more than 25 years and will continue for a long time. In the article the author tries to outline the main stages of the information confrontation between two neighboring states. He identifies the ways of increasing the information defense potential of Ukraine. The article describes each stage of the information confrontation step by step and highlights the conclusions regarding further actions. An important aspect of the article is a detailed chronological analysis of those main information causes that stimulated the escalation of the situation both in the information space and on the front line. The author logically summarizes the material and draws conclusions about the further development of the information sector in Ukraine.

Key words: informational war, history review, Ukraine, Russia, hybrid warfare.

обороноздатність протиборство інформаційний протистояння

Україна сьогодні перебуває в стані неоголошеної війни з Росією, важливим складником якої є інформаційна війна. Багато дослідників вважає, що Росія почала свою інформаційну війну проти України в той момент, коли наша держава стала незалежною. Ми погодимося із цим твердженням і зауважимо, що інформаційна війна Росії проти Україна була багатоетапним процесом. Можна стверджувати, що російсько-українська інформаційна війна має перманентний характер, вона давно розпочалась і ще довго буде тривати. Важко оцінити всі аспекти інформаційного протиборства, але можемо сказати напевно, що в ньому постійно виникають усе нові інформаційні приводи та засоби.

Науковим базисом нашого дослідження став аналіз праць зарубіжних та українських науковців, які досліджували феномен інформаційної війни. З-поміж зарубіжних відзначимо таких учених, як Е. Бернейс, Дж. Грюніг, С. Джойс, Д. Смітт, І. Гелберт, М. Сандерс та Л. Харрісон; з-поміж українських - таких як Д. Висоцька, Н. Грицюта, В. Іванов, В. Королько, О. Курбан, Д. Олтаржевський, Г. Почепцов. Вони розглядали інформаційні війни в контексті сучасності та акцентували увагу на російському питанні як загрозі для української державності.

Постановка завдання

Мета статті - окреслити основні етапи цього протистояння, висвітлити основні його причини та наслідки для майбутнього Української держави.

Результати

На нашу думку, російсько-українське протистояння можна умовно поділити на сім етапів. Більшість із них припадає на короткий період 2014-2017 рр., але превентивна підготовча фаза до цієї агресії була також досить потужною й мала багато інформаційних викликів для нашої держави.

Перший етап (24 серпня 1991 р. - 21 листопада 2013 р.). Ми вважаємо за доцільне взяти дату проголошення незалежності України, оскільки РФ на той момент уже чинила суттєвий опір реінтеграційним процесам колишнього СРСР загалом та демократичним процесам усередині нашої держави зокрема. Другою датою вважаємо початок протестних акцій на Майдані незалежності, які почалися внаслідок призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Цей період характерний точковими інформаційними атаками, які здійснювались для аналізу реакції українського та світового інформаційного середовища на провокативні заяви. Ці атаки не становили глобальної загрози безпеці нашої держави, але закладали потужний фундамент для майбутньої гібридної війни.

До прикладу, віце-президент РФ А. Руцькой у 1992 р. зазначив: «Крим - це частина Росії» [21]. Приблизно в той самий час А. Собчак у своєму виступі висловив думку про те, що Крим ніколи Україні не належав [24]. Ще однією характерною заявою став виступ голови Верховної Ради РФ Р. Хасбулатова, у якому він зазначив, що Чорноморський флот повинен належати Росії [18]. Як результат, у межах цієї інформаційної атаки в червні 1993 р. 80% кораблів Чорноморського флоту підняли російській прапор. Метою цієї провокативної акції було змусити Україну погодитись на формування російського МФ у Чорному морі. Цей період також характерний одиночними заявами російських політиків про те, що Севастополь - це російське місто.

Кінець 1990-х рр. став періодом інформаційних атак проти України, спрямованих на зовнішню аудиторію. До переліку таких інформаційних конфліктів ми можемо зарахувати «газову війну»; «проблему російської мови»; «Чорноморський флот у Криму»; «трубну війну»; «сортування людей». Усі ці конфлікти мали на меті як деструкцію українського суспільства, так і дискредитацію його в очах світової спільноти.

За цей період в Україні було створено величезну кількість проросійських організацій («Оплот», «Нічні вовки», «Російськомовна Україна» тощо). Усі ці організації, фінансовані Росією, створювали інформаційні провокації всередині країни. Найбільш активними вони були в південних та східних областях України.

Вагомим чинником інформаційного тиску Росії став конфлікт щодо острову Тузла в 2003 р. Він був розвідкою російської сторони щодо реакції України на відсутність чітких державних кордонів у деяких місцях [14]. У цьому контексті варто згадати про візити до Криму В. Жириновского та Ю. Лужкова, які робили провокативні заяви, зустрічались з моряками ЧФ РФ та членами різноманітних проросійських організацій. Зокрема, вони висловлювались за необхідність виділення житла для російських військових, розповсюджували проросійську літературу, і все це під гаслом «Крим - це Росія» [15].

Після Помаранчевої революції 2004 р. у РФ було створено управління з міжрегіональних та культурних зв'язків із закордонними державами [25]. Головним завданням управління було налагодження зв'язків з іншими державами та великими містами. Неофіційно це управління діяло в режимі «м'якої сили» щодо таких країн, як: Україна, Грузія, Вірменія, Польща, Латвія, Литва, Естонія та Молдова. Фахівці вважають, що це управління виконувало функції координаційного центру пропаганди в сусідніх державах.

Другий етап, на нашу думку, розпочався саме у 2010 р. з приходом до влади В. Януковича. З 2010 р. діяльність управління з міжрегіональних та культурних зв'язків із закордонними державами на території України значно посилилася. Це відбулося через проросійську орієнтацію четвертого президента України В. Януковича. Одним з основних смислових посилів було висвітлення переваг та агітація України до вступу до Митного союзу. Період 2010-2013 рр. заклав підґрунтя для майбутньої гібридної війни Росії проти України. Так, у 2013 р. під час свого візиту до Києва В. Путін виголосив промову, смисловим посилом якої було зближення двох «братніх» народів і те, що Росія не дасть Україні самостійно обирати вектор своєї політики [1].

Саме в цей період в українському медіапросторі почала з'являтись велика кількість повідомлень заангажованого змісту з акцентом на корумпованості керівництва України, неефективності вітчизняної економіки, що спричиняли негативні настрої щодо керівництва країни та розкол українського суспільства на прошарки. У цей самий період в Україні значно активізувалися проросійські організації. Особливо це було помітно в Криму та на південному сході України. У рази зросли різноманітні акції, благодійні та культурні заходи, спрямовані на розвиток російської культури в Україні. Було відкрито декілька інформаційних центрів та велику кількість нових організацій, завданням яких було вести активну агітаційну й пропагандистську роботу з населенням південних та східних регіонів України .

Іншим проявом інформаційної війни було створення та поширення більш маргінальних та агресивних ідей за допомогою козацьких дружин із Ростова та Краснодара та таких організацій, як «Оплот», «Великая Русь» та «Юго-Восток». Подібні організації вели активну агітацію місцевого населення з використанням роздаткового матеріалу та в мережі Інтернет [5, с. 212].

Третій етап - загострення в інформаційному просторі (грудень 2013 р. - лютий 2014 р.). Для цього етапу характерно таке: агресивна антиукраїнська риторика; інформаційна блокада окремих регіонів; заклики до саботажу рішень виконавчої влади; блокада адміністративних будівель у деяких регіонах; активна демонстрація військової сили [5, с. 212]. Росія в цей період генерувала потужний пропагандистський контент, спрямований на розхитування політичної ситуації в країні та подальші агресивні дії.

Найбільш вагомими інформаційними приводами цього періоду є візит В. Януковича до Росії [10]; публікація на сайті парламенту Криму із закликами до від'єднання від України [22]; прохання групи проросійсько налаштованих депутатів до Росії захистити Крим. Після закінчення цього етапу Росія взяла під свій контроль інформаційне середовище Криму, сформувала негативне ставлення місцевого населення до подій в Україні та заклала інформаційний фундамент для майбутніх агресивних дій на Донбасі.

Третій етап - це повномасштабна інформаційна кампанія проти України. Розпочалася вона приблизно в березні 2014 р. Ці інформаційні дії передували вторгненню російських військ на Донбас та анексії Криму. Метою РФ було відволікти увагу світової громадськості від анексії Криму та зосередити їхню увагу на внутрішній українській кризі. Під час цього етапу російські Змі намагались нав'язати свій контент в українському інформаційному просторі та витіснити українські ЗМІ. Після анексії Криму 18 березня 2014 р. риторика Росії в Криму з використанням агітації, цензури змінилась на пропаганду цінностей «Русского мира». Із цього моменту інформаційна агресія РФ була спрямована на схід України.

Четвертий етап (кінець березня 2014 р.) - російські ЗМІ намагаються захопити комунікативний та інформаційний простір східних регіонів України. Крім цього, організовуються добровільні дружини, які повинні символізувати «народовладдя». Захоплюються адміністративні будівлі, створюються воєнізовані угруповання, які виконують функції правоохоронних органів [6]. В інформаційному просторі це все позиціонується як «Влада народу». У російських ЗМІ політичні події в Україні гіперболізуються в негативному контексті, разом з тим події на сході країни позиціонуються як позитивні. Для посилення маргінальних настроїв РФ використовує нові гасла на кшталт: «Київська Хунта»; «Карателі»; «Американські бойовики вчать українців убивати співвітчизників» тощо. Вітчизняні ЗМІ в цей період не мали єдиної позиції щодо ситуації в країні, а деякі взагалі продавали свій ефірний час, що значно спрощувало інформаційну експансію РФ. Варто зауважити, що саме в цей період активно почали розвивати свою діяльність такі волонтерські інформаційні організації, як: «Інформаційний спротив»; «Миротворець»; «Інфонапалм».

П'ятий етап (початок травня - червень 2014 р.) - домінування проросійського контенту в інформаційному просторі східних регіонів України. РФ практично заблокувала роботу українських ЗМІ. Разом з тим образ народних республік ідеалізувався та сакралізувався. Разом з тим можна було спостерігати перші кроки до консолідації позиції українськими зМі. За досить короткий проміжок часу українські журналісти, незважаючи на потужну антиукраїнську кампанію, змогли організувати контрпропагандистську діяльність та почали діяти більш злагоджено й системно в напрямі протидії гібридній війні. Фактично були зроблені перші кроки з антикризового врегулювання в інформаційному середовищі. Варто зауважити, що українські медіа знайшли підтримку й на заході. Велика кількість західноєвропейських ЗМІ підтримували позицію України щодо конфлікту з РФ.

На цьому етапі Україна вже була здатна протидіяти інформаційній та гібридній агресії з боку РФ. Українські медіа адаптувалися до загрозливих дій з боку Росії. Водночас ці показники відрізнялись певною нестабільністю, оскільки будь-які серйозні зміни у фізичному вимірі миттєво відбивались на інформаційному полі. Антикризова комунікативна стратегія ще не була достатньо злагодженою та відпрацьованою для побудови системного інформаційного захисту.

Шостий етап інформаційної війни можна означити закінченням президентської виборчої кампанії 2014 р. Через дію політичних важелів урегулювання ситуації РФ довелось змінити тактику своєї інформаційної кампанії. Імідж нашої держави значно зміцнився на міжнародній арені, що не могло не позначитись на інформаційному полі. Можна було спостерігати незначне послаблення інформаційного тиску з боку РФ. Тож саме в цей період Росія аналізувала можливі варіанти тактичних дій в інформаційному середовищі. На жаль, зусиль, яких докладала Україна, було недостатньо для протидії гібридній агресії РФ. Східні області нашої держави перебували під потужним інформаційним пресингом, де домінувала позиція Кремля. Фактично до січня 2015 р. Росія зміцнила свої інформаційні позиції в східних регіонах нашої держави. Свідченням цього є той факт, що найбільш потужні інформаційні кампанії РФ проти України були проведені саме в цей період. До цього переліку можна зарахувати інформаційну кампанію щодо «гуманітарної катастрофи» [7], після якої відбулася операція «гуманітарний конвой» [19]. Після цих кампаній ситуація дещо ускладнилась через випадок зі збитим Боїнгом малазійських авіаліній [11]. Проте, навіть у цьому випадку Росія намагалась викривити дійсність та демонструвала діаметрально протилежну позицію щодо цих подій. Паралельно із цим процесом РФ намагалась дезорієнтувати світову громадськість щодо участі частин регулярної російської армії в боях на Донбасі. Варто відзначити системну інформаційну кампанію з протидії мобілізації в Україні, яку проводила Росія під час кожної хвилі призову. У вітчизняний інформаційний простір у цей період уводилась інформація про артобстріли житлових кварталів, «кастрацію полонених солдатів, зрив мобілізації та розстріл полонених. Іншим напрямом інформаційної дезінформації було розхитування ситуації щодо катастрофічного економічного становища України. До переліку таких тем можна зарахувати нездатність нашої держави виплачувати зовнішні кредити. Характерним для гібридного конфлікту цього періоду було максимальне використання різноманітних ЗМІ Кремлем у поєднанні з політичними та дипломатичними важелями. Зауважимо, що після випадку зі збитим Боїнгом значно зросла підтримка України з боку західних ЗМІ, що дало можливість ефективніше протидіяти інформаційній агресії Росії.

Однак, саме цей період можна охарактеризувати як період більш глибинної сугестивної тактики щодо населення окупованих території. Так, наприклад, у листопаді 2014 р. було створено Союз письменників ДНР [3], які зайнялись створенням літератури воєнізованого мотивувального змісту. У березні 2015 р. в «ЛНР-ДНР» почали працювати соціологічні центри під назвою «Особый статус», які продукують неправдиву інформацію щодо громадської думки в цих регіонах. Результати опитування начебто засвідчили, що жителі цих регіонів вважають, що Україна є агресором, водночас жителі «ЛНР-ДНР» довіряють новій владі свого регіону. Разом з тим населення невдоволене загальним станом справ у регіоні.

На початку 2015 р. російська пропаганда намагалась ввести інформацію про те, що вона, начебто, програє Україні в інформаційній війні [16]. У червні 2015 р. в «ДНР» прийняли закон про освіту, який є копією Федерального закону РФ «Про освіту в Російській Федерації». Приблизно в цей самий період починає працювати Союз художників ДНР, а в липні 2015 р. вже почала функціонувати Луганська академія культури, що презентувала поштову марку із символікою ЛНР [17; 9].

На нашу думку, кінець цього етапу датований серпнем - вереснем 2015 р., коли інформаційна ситуація відносно стабілізувалася. Тактика РФ спрямована на утримання вже існуючих позицій у інформаційному просторі. Щодо Криму, то для цього періоду характерне запрошення великої кількості іноземних депутатів. Так, у липні 2015 р. до Криму приїздили депутати з Франції [26], а в жовтні 2015 р. анексований півострів відвідали депутати з Італії [8].

Сьомий етап - вересень 2015 р. - грудень 2016 р. - етап відносної інформаційної стабільності. В український медіапростір уводили різноманітні тези щодо Мінських домовленостей та їх виконання/невиконання, правових аспектів визнання «ЛНР-ДНР» та «Голландського референдуму».

Так, наприклад, 18 січня 2016 р. російськими ЗМІ було розповсюджено провокативний відеоролик, у якому «фейкові» бійці полку «Азов» спалюють державний прапор Нідерландів [13].

У грудні 2016 р. українськими спецслужбами були нівельовані намагання пропагандистів «ЛНР- ДНР» звинуватити Україну в тому, що в лавах української армії воюють бойовики з терористичної організації ІДІЛ [12]. Прес-центром Сил спеціальних операцій України 12 грудня було викрито низку інформаційних ресурсів із символікою та фотоматеріалами Збройних сил України «фейкового змісту» [15]. 13 грудня РФ намагалась спровокувати новий інформаційний конфлікт у газовій сфері, звинувативши Україну в крадіжках газу [16]. 27 грудня у виданні «Independent» з'явилась стаття, нібито, із закликом Генрі Кіссінжера визнати Крим російським в обмін на виведення військ РФ з Донбасу. Згодом виявилось, що ця інформація не відповідала дійсності [2; 20]. На початку 2017 р. після відносного інформаційного затишшя РФ знову розпочала активну фазу гібридної війни, яка поєднувала прямі військові дії (бої за Авдіївську промислову зону) та агресивний інформаційний супровід своєї військової кампанії. Ці події логічно можна пов'язати з інавгурацією нового президента США Дональда Трампа. Таким чином РФ намагалась з'ясувати, як нова адміністрація буде реагувати на агресивні дії Росії. Можна стверджувати, що інформаційна, а згодом і гібридна війна РФ проти України велась постійно. За 25 років незалежності нашої держави змінились і підходи до ведення таких інформаційних та смислових операцій. Разом з тим тільки за останні роки Україна почала напрацьовувати ефективні антикризові заходи щодо протидії інформаційній агресії РФ.

Висновки

На сьогодні можна стверджувати, що Україна перебуває в інформаційному та гібридному протиборстві з агресором, яке триває. З розвитком техніки та інновацій з'являються все нові й нові форми та засоби ведення інформаційної війни, спрямовані на дестабілізацію ситуації в нашій державі. Важливим аспектом є те, що Україна вже накопичила певний досвід у веденні інформаційної війни та захисті від таких загроз. Зараз наша держава перебуває в стані системної інформаційної кризи, яка час від часу загострюється за допомогою нових агресивних інформаційних приводів. Вгадати, яким саме буде той чи інший інформаційний маневр, досить важко. Єдиний шлях для України - це побудова високоефективного інформаційного захисту та стратегічного плану інформаційної політики.

Дослідження феномена інформаційної війни лише починається. Із застосуванням нових форм інформаційної зброї загостриться світова конкуренція та боротьба за ресурси й території. Прагнення впливати на людський мозок на когнітивному глибинному рівні буде тільки посилюватись, що, у свою чергу, стимулюватиме наукові дослідження в цій галузі. Український сегмент науки сьогодні має унікальну можливість досліджувати цей феномен і формувати захисні механізми протидії з подальшим практичним застосуванням. Відтак сегмент дослідження інформаційних війн буде актуальним та розвиватиметься як у глобальному контексті, так і у вітчизняній науці.

Список використаної літератури

1. 1025-ліття Хрещення Русі: що це було і кому це треба? 2013. URL: http://zbruc.eu/node/10914.

2. The Independent збрехав про Крим і Кісінджера. Пінчук при ділі? Detector.media. 2016. URL: http://detector.media/infospace/article/121928/2016-12-31 -the-independent-zbrekhav-pro-krim-i- kisindzhera-pinchuk-pri-dili/.

3. В ДНР создан союз писателей. Официальная страница союза писателей ДНР. 2014. URL: http://sp-dnr.org.

4. Владимир Жириновский об Украине. ЛДПР. 2016. URL: https://ldpr.ru/static/uploads/- 03319f7a04_ObUkr.pdf.

5. Вторжение в Украину: Хроника российской агрессии / Д. Тымчук, Ю. Карин, К. Машовец, В. Гусаров. Киев, 2016. 240 с.

6. Група «Інформаційний спротив». 2017. URL: http://sprotyv.info/ru.

7. Гуманітарна катастрофа на Донбасі набирає обертів. Офіційний сайт 24-го каналу. 2014.

8. URL: http://24tv.ua/gumanitarna katastrofa na_donbasi_nabiraye_obertiv_n522932.

9. Делегация итальянских депутатов и бизнесменов посетила Крым. ТВЦ. 2015. URL: http ://www .tvc.ru/news/show/id/102776.

10. Законы ДНР. DAinfo. 2015. URL: https://da-info.pro/documents/zakonodatelstvo-dnr/zakon-ob- obrazovanii/zakon-ob-obrazovanii.

11. Закордонні візити Віктора Януковича. Википедия. Свободная энциклопедия. 2017. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Закордонні_візити_Віктора_Януковича.

12. Збиття Boeing 777 біля Донецька. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. 2017. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Збиття_Boeing_777_біля_Донецька.

13. ИГИЛ НА УКРАИНЕ. Официальная страница «Кибер Беркут» Vkontakte. 2016. URL: https://vk.com/kyber.berkut? w=wall251480481_126.

14. Как «ольгинские тролли» распространяли фейк с угрозами Нидерландам. Bellingcat. 2016. URL: https://ru.bellingcat.com/novosti/russia/2016/04/07/8690/.

15. Конфликт вокруг Тузлы (2003). 2015. URL: http://krymology.info/index.php/Конфликт_- вокруг_Тузлы_(2003).

16. Обережно: Інформаційна небезпека. Сили спеціальних операцій ЗС України. 2016. URL: http://sof.mil.gov.ua/news/31-oberezhno-informaciyna-nebezpeka.

17. Отмороженный Киев. Переживет ли Украина зиму без российского газа. Lenta.ru. 2016. URL: https://lenta.ru/articles/2016/12/13/gas4ukr.

18. Почта ЛНР выпустила первую почтовую марку. Луганский информационный центр. 2015. URL: http://lug-info.com/news/one/pochta-lnr-vypustila-pervuyu-pochtovuyu-marku-luganskoi-narodnoi-respubliki- 5058.

19. Проблема Черноморского флота: начало дрейфа. 2009. URL: http://www.politology.-vuzlib.su/book_o255_page_5.html.

20. Російський «гуманітарний конвой» в Україну. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. 2017. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Російський_«гуманітарний_конвой»_в_Україну.

21. Російсько-українська інформаційна війна. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. 2017. URL:

22. https://uk.wikipedia.org/wiki/Російсько-українськаJнформаційна_війна.

23. Руцкой Александр Владимирович. Википедия. Свободная энциклопедия. 2017. URL:

24. https://ru.wikipedia.org/wiki/Руцкой,_Александр_Владимирович.

25. Сайт крымского парламента публикует призывы отсоединиться от Украины. 2014. URL: http://comments.ua/politics/447884-sayt-krimskogo-parlamenta-publikuet.html.

26. Сергей Расторгуев: Почему Россия проигрывает в информационной войне. Официальная страница Фонда Горчакова. 2015. URL: http://gorchakovfund.ru/news/13578/.

27. Собчак Анатолий Александрович. Википедия. Свободная энциклопедия. 2017. URL:https://ru.wikipedia.org/wiki/Собчак,_Анатолий_Александрович.

28. Указ Президента Российской Федерации «Об Управлении Президента Российской Федерации по межрегиональным и культурным связям с зарубежными странами». 2005. URL: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=&nd=102091154&rdk=&backlink=1.

29. Французский десант в Крыму: зачем приехали депутаты и кто они на самом деле? Европейская правда. 2015. URL: http://www.eurointegration.com.ua/rus/articles/2015/07/23/7036222/.

Стаття надійшла до редакції 24.05.2017.

Размещено на Allbest.ru