Републікація документа з особистих паперів громадського та культурного діяча середини - другої половини XIX ст. Григорія Павловича Ґалаґана приурочена до пам'ятної дати - 165-річчя з моменту смерті Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852). Стільки ж років минуло з моменту появи самого тексту. Він написаний через два тижні після смерті письменника. За жанром це - есе. Григорій Ґалаґан мав схильність до літературної праці. Після нього залишилося кілька опублікованих і ще більше неопублікованихлітературних матеріалів. Зміст цього твору ілюструє ставлення автора до особи М. Гоголя і унаочнює його світоглядно-громадянську позицію за доби так званого "похмурого семиріччя" в політичній історії Російської імперії. Це 1848-1855 роки - останній період правління Миколи I. Змістовна вага документа підсилюється його схвильовано-особистісною інтонацією. Републікація цього есе розширить уявлення про умонастрої осіб з кола української еліти середини XIX ст.

Ключові слова: Микола Гоголь, Григорій Ґалаґан, Русь.

Republication of a document on personal papers of a public and cultural figure in the middle - the second half of the 19^th century Gregory Pavlovych Galagan is dedicated to the commemorative date - 155^th anniversary since the death of Mykola Gogol. The same number of years has passed since the appearance of the text itself. It was written two weeks after the writer's death. By genre it is an essay. Gregory Galagan had a tendency toward literary work. After him there were few published and even more unpublished literary materials. The content of this work illustrates the author's attitude towards M. Gogol's personality and illustrates his ideological and civic position during the time of the so-called "gloomy sevenfold" in the political history of the Russian Empire. This is 1848-1855 - the last period of the reign of Nicholas I. The content of the document is amplified by its excited-personal intonation. Republication of this essay will broaden the concept of mentally-minded people from the circle of the Ukrainian elite in the middle of the 19^th century.

Key words: Mykola Gogol, Gregory Galagan, Rus.

Основний зміст дослідження

Проблема інтелектуального життя української еліти XIX ст. залишається однією з провідних у сучасному історичному дискурсі. Дослідники все далі відходять від створеного представниками народницької історіографії "історичного міфу, в якому не було місця “старій еліті”" Литвинова Т.Ф. Историческая память и инструментализация прошлого в социальных проектах дворянства Левобережной Украины середины XIX в. // Харківський історіографічний збірник. - 2016. - Вип.15. - С.216., що сприяв відстороненню елітарного прошарку від націєтворчого процесу другої половини XIX ст. Цьому допомагатиме розширення джерельної бази розвідок, введення до наукового обігу нових документів, які унаочнюють складну картину світоглядних переконань інтелектуалів з кола владної еліти України XIX ст. До таких осіб належить лівобережний дідич Григорій Павлович Ґалаґан (1819-1888), котрий посів помітне місце у соціумі 50-80-х років XIX ст. як суспільний діяч, просвітник і меценат.

Документ під заголовком "Друзям", що публікується, зберігається у фонді III Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського "Листи", хоча за типологічними ознаками не належить до епістолярію Листи // ІР НБУ ім.В.І. Вернадського. - Ф. III. - Оп.1. - Спр.10 724. - 2 арк.. За класифікацією прозових жанрів літератури, це - есе у формі послання - довільні роздуми з приводу явища чи проблеми, що схвилювали автора та примусили його звернутися до уявного співрозмовника, адресата, чим пояснюється майже обов'язковий публіцистичний пафос таких есе.Г. Ґалаґан мав схильність до літературної праці, в його паперах залишилося немало нотаток щодо ведення господарства, біографічних начерків, роздумів про стосунки між поміщиком і селянами тощо. Окремі з них були опубліковані впродовж 1880-1900-х рр. Малорусский вертеп Г.П. Галагана с предисловием П.И. Житецкого // Киевская старина. - 1882. - № 10. - С. 1-38; [Галаган Г. П.] Павел Галаган: биографический очерк // 25-летие Коллегии Павла Галагана в Киеве / под ред.А.И. Степовича. - К., 1896. - С. 71-88; Галагана Г.П. письмо о малороссийском "будынке" // Киевская старина. - 1904. - № 7-8. - С. 1-7. Твір "Друзям" теж був опублікований 1906 р. у 8 випуску "Щорічника Колегії Павла Ґалаґана" за редакцією А.І. Степовича, проте без коментарів і з неточностями щодо відтворення рукописного тексту.

Есе "Друзям" написане Г. Ґалаґаном у його дідичному маєтку Сокиринці (зараз - Срібнянський район Чернігівської області) під безпосереднім впливом від смерті Миколи Васильовича Гоголя 21 лютого (4 березня) 1852 року (через два тижні після події). Варто зазначити, що малі літературні форми - рецензії, есе, публіцистичні нотатки, за спостереженням О. Яся, були вельми поширені в українському романтичному історієписанні 1820-1840-х рр. Ясь О. Романтизм і український гранд-наратив // Ейдос. - Вип. 3, ч. 1. - С. 221. Саме до такої типологічної групи відносимо текст Г. Ґалаґана, хоча він не є власне історичною розвідкою. Цей твір відповідає провідній тенденції своєї епохи - тяжінню до фрагментарності, недомовленості, натяку.

Також зазначимо, що це есе не є поодиноким свідченням особливого ставлення Г. Ґалаґана до особи М. Гоголя (1809-1852). В ранній молодості Г. Ґалаґан був особисто знайомий з письменником і залишив спогади про зустріч з ним під час свого перебування у Римі у січні - квітні 1843 р., написані трохи пізніше, ніж текст, який публікується, на прохання П.О. Куліша для його "Записок о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленных из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем" (1856). На відміну від есе "Друзям", цю "Записку Галагана о Гоголе в Риме" вже проаналізовано у контексті листування Г. Ґалаґана з матір'ю К.В. Ґалаґан (у дівоцтві - Гудович) Гусева Е.Н. Воспоминания Г.П. Галагана о Н.В. Гоголе в Риме // Памятники культуры. Новые открытия. Письменность. Искусство. Археология. Ежегодник. - Л., 1984, 1986. - С.64-69. та розглянуто як джерело "мікроісторичного аналізу життя й побуту римського гуртка письменника" Колесник І. Гоголь. Мережі культурно-інтелектуальних комунікацій. - К., 2009. - С.443. з метою реконструкції мережі культурно-інтелектуальних комунікацій, що в ній діяв М. Гоголь. Але наявність таких мемуарних нотаток допомагає відтворити послідовність формування уявлень про особу письменника у свідомості Г. Ґалаґана та створити контекст для розуміння джерела, що публікується.

Г. Ґалаґан познайомився з М. Гоголем під час дворічної мандрівки країнами Європи (виїхав із Сокиринець у червні 1841 р. і повернувся туди ж таки, вочевидь, не пізніше червня 1843 року Літературні матеріали // ІР НБУВ. - Ф.I. - Оп.1. - Спр.94. - Арк.107; Ґалаґани, поміщики // ЦДІАК. - Оп.1. - Спр.554. - 4 арк.), що відбулася після закінчення ним юридичного факультету Петербурзького університету і була завершенням програми виховання молодої людини з "вищого світу" імперії (до якого, безумовно, належала родина Ґалаґанів, завдячуючи родовій історії, власним статкам та шлюбним зв'язкам). Одним з ініціаторів такого знайомства став маляр О.А. Іванов (1808-1858) - центральна персона тогочасної "російської мистецької колонії" в Римі. Митець познайомився із сімейством Ґалаґанів, передусім з К.В. Ґалаґан, у 1842 р., коли вона, так само, як син, перебувала в Європі разом із донькою Марією та її чоловіком П. Комаровським. К. Ґалаґан опікувалася здоров'ям художника, допомігши йому у лікуванні зору, що слабшав. У листі від 20 вересня (н. ст.) 1842 р.О. Іванов дякував матері Г. Ґалаґана та зазначав: "Григорий Павлович опять порадует нас своим приездом в Рим. Я употреблю все старание, чтобы познакомить его с Николаем Васильевичем Гоголем. Если удастся, то это будет для него немалое приобретение. ". Такий намір О. Іванова підтвердив Г. Ґалаґан у листі матері від 14 листопада (ст. ст.) 1842 р. з Флоренції, де він мешкав перед приїздом до Рима, зазначивши, що художник "пишет, что ожидает меня, чтобы познакомить с Гоголем, вот знакомство, которым я буду дорожить больше всех вельмож Английской набережной. "ЦДІАК. - Ф. 1475. - Спр. 554. - Арк. 40. .

Ця зустріч мала місце на via Felice, № 126, де на різних поверхах одного будинку мешкали поет М.М. Язиков (1803-1847), М.В. Гоголь та Ф.В. Чижов (1811-1877), громадський діяч і підприємець, вчитель Г. Ґалаґана під час вступу до університету, у подальшому - близький друг усієї родини. У листі до матері від 1 січня (ст. ст.) 1843 р.Г. Ґалаґан писав: "Федор Васильевич, слава Богу, здоров и много работает. Я к нему редко захожу, чтобы не отрывать от работы. С ним в одном доме живут: Языков, известный поэт, и Гоголь; я с обоими познакомился; первый из них предобрейший и открытый человек, второй также прекрасный человек, но надобно привыкнуть к его обращению. Он чистый малороссиянин, все сидит и молчит, и как будто дуется, а между тем искоса поглядывает на всех и замечает все, что делается; когда скажет что-нибудь, то умеет придать такой комизм своим словам, что нельзя не смеяться. "ІР НБУВ. - Ф. III. - Оп. 1. - Спр. 10 713. - Арк. 2 зв. .

Вартий уваги той факт, що ця згадка про знайомство з письменником, яка вміщує його короткий, але ємний за змістом опис (за словами І. Колесник, "24-річному Ґалаґану не можна відмовити у влучних психологічних характеристиках"Колесник І. Гоголь. Мережі культурно-інтелектуальних комунікацій. - С. 443. ), є єдиною у листах, адресованих Г. Ґалаґаном матері за час перебування у Римі (за більше ніж тримісячний період було написано, окрім згаданого, 8 листів). Це насамперед є підтвердженням того, що Г. Ґалаґан у присутності М. Гоголя та М. Язикова, за його власним більш пізнім свідченням, був переважно лише слухачемЦит. за: Колесник І. Гоголь. Мережі культурно-інтелектуальних комунікацій. - С. 452., а не рівноправним співрозмовником, але може також означати те, що, попри безумовне усвідомлення Г. Ґалаґаном значимості особи письменника, його постать ще не стала для молодого панича майже символічною, якою вона постає у в есе "Друзям", написаному десять років потому.

За роки, що минули від знайомства Г. Ґалаґана з М. Гоголем до смерті останнього, в житті нащадка козацького роду відбулися значущі зміни - протягом лише трьох років він був державним чиновником, після виходу у відставку 1847 р. цілком присвятив себе громадській діяльності, насамперед у Чернігівській губернії, увійшов у володіння значними маєтностями на Полтавщині та Чернігівщині, одружився з представницею одного з найбільш помітних дворянських сімейств козацько-старшинського походження - Катериною Василівною Кочубей (1826-1896). У травні 1847 р.Г. Ґалаґан разом із двоюрідним братом М.А. Рігельманом (1817-1888) і колишнім наставником Ф. Чижовим перебував під підозрою у справі Кирило-Мефодіївського братства (без сумніву, лише значні зв'язки сімейства допомогли йому не опинитися під слідством, коли сам Л.В. Дубельт поставив резолюцію "Не чіпати" на листі Д.Г. Бібікова до О.Ф. Орлова про звинувачення Г. Ґалаґана у неблагонадійності Д. Бібіков писав: "Галаган обнаруживал всегда образ мыслей совершенно демократический, он имеет значительные связи и знакомства в Москве.". У відповіді на цей лист О. Орлов зауважив:". если же Галаган, как показывает и Чижов, страстно любит свою родину Малороссию, не питая однако же никаких политических намерений, то я уже имел честь сообщить Вам, м [илостивый] г [осударь], что в отношении украинофилов будут приняты особые меры, самого осторожного и незаметного свойства" (Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. - К.: Наук. думка, 1990. - Т 3. - С. 200-201).).

Есе "Друзям" написано зрілим чоловіком, котрий смерть М. Гоголя сприймає як трагедію генерації. Зміст цього тексту є набагато глибшим, ніж лише рефлексія з приводу втрати визначного письменника та мислителя. Безумовно, важливим є історичний контекст його появи - "похмуре семиріччя" в історії Російської імперії, останні роки правління Миколи I (1848-1855), коли царський уряд, наляканий подіями "Весни народів" в Європі, запровадив політику репресивних заходів проти будь-якого вільнодумства на теренах імперії. Під удар серед інших потрапили навіть ідеологи слов'янофільства, котрих і тоді, і тим щодо настроїв Г. Ґалаґана початку 1840-х років, то вони недвозначно виявилися в його особистому щоденнику, де в записі від 16.09 (ст. ст.) 1840 р. читаємо:"я увлекся патриотизмом за несчастную Малороссию. Да! Я не могу без горького чувства вспомнить о том, что делает теперь правительство с нашим народом. По воле нашего деспота, которого цель есть, мне кажется, изгладить всякое различие в народе, чтобы наконец были бы в России только две стороны: он да рабы, в Малороссии уничтожают казачество, эту ничтожную горсть народа, на которую наша зашедшая за горизонт свобода бросала еще несколько благодетельных лучей" більше пізніше аж ніяк не можна було зараховувати до ворогів імперії, зокрема Ю. Самарін (1819-1876), І. Аксаков (1823-1886), О. Хомяков (1804-1860), І. Кіреєвський (1806-1856). Дружні стосунки із слов'янофілами пов'язували Г. Ґалаґана з юності, що не в останню чергу пояснюється впливом наближеного до їхнього кола Ф. Чижова, а також певною спорідненістю устремлінь представників раннього українофільства з переконаннями носіїв "ідей слов'янської спільності". Врешті-решт саме розправа з кирило-мефодіївцями маніфестувала активізацію каральних сил імперського апарату ще до того, як ця практика була апробована на власне російському ґрунті. За слушним твердженням М. Рябчука, "влада чітко давала всім зрозуміти, що <. > жодних поступок українському націоналізму, хоча б й у формі лояльного слов'янофільства, не буде"Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси за - пізнілого націєтворення. - К.: Критика, 2000. - С. 88..

Риторика, до якої вдається автор тексту, дає змогу зробити припущення, що есе адресоване друзям Г. Ґалаґана з кола слов'янофілів. Це твердження про "загибель національного", "страждання братів-слов'ян", "згубу нашої народної церкви", прагнення "заходу, що старіє, обновити свої сили у слов'янстві". Також в есе є багато явних і неявних відсилок (починаючи з назви) до твору М. Гоголя "Вибрані місця із листування з друзями". Водночас згадка про "братів-українців", котрі, відкинувши надію на майбутнє, лише зітхають про минуле, розширює контекст роздумів автора, твердження про "пустоту і темряву" навколо, про необхідність "працювати Господеві" у атмосфері морального занепаду та зневіри набувають іншого сенсу, можуть тлумачитися як посилання на обставини життєдіяльності соціуму в умовах імперського правління.

Текст друкується за вимогами орфографії та пунктуації сучасної російської мови, також залишені авторські варіанти вживання прописної літери та слова "руський" (у публікації А.І. Степовича та у сучасному вжитку - "русский").

ґалаґан гоголь есе смерть

Джерела

1. Гусева Е.Н. Воспоминания Г.П. Галагана о Н.В. Гоголе в Риме / Е.Н. Гусева // Памятники культуры. Новые открытия. Письменность. Искусство. Археология. Ежегодник. 1984. - Л.: Наука, 1986. - С.64-69.

2. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУ). - Ф.I. - Оп.1. - Спр.94. - 108 арк.

3. ІР НБУ. - Ф. III. - Оп.1. - Спр.10 713. - 4 арк.

4. ІР НБУ. - Ф.I. - Оп.1. - Спр.10 724. - 2 арк.

5. Колесник І. Гоголь. Мережі культурно-інтелектуальних комунікацій: моногр. / І. Колесник. - К.: Інститут історії України НАН України, 2009. - 596 с.

6. Литвинова Т.Ф. Историческая память и инструментализация прошлого в социальных проектах дворянства Левобережной Украины середины XIX в. / Т.Ф. Литвинова // Харківський історіографічний збірник. - 2016. - Вип.15. - С.210-227.

7. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення / М. Рябчук. - К.: Критика, 2000. - 272 с.

8. Ясь О. Романтизм і український гранд-наратив / О. Ясь // Ейдос: альманах теорії та історії історичної науки. - К., 2008. - Вип.3, ч.1. - С. 207-226.

Размещено на Allbest.ru