Українські органи влади на Товмаччині доби ЗУНР (1918-1919 рр.): засади формування і практична діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські органи влади на Товмаччині доби ЗУНР (1918-1919 рр.): засади формування і практична діяльність

Ігор Федоришин ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника ”, кафедра історії України, вул. Шевченка 57, 76000, м. Івано-Франківськ, Україна

У статті розглянуто піднесення українського національного руху на теренах Товмаччини напередодні розпаду Австро-Угорщини; показано перебіг встановлення української влади у найбільших населених пунктах краю; проаналізовано засади формування та практичну діяльність державних органів влади у повіті; охарактеризовано становлення судової системи, перебіг освітніх процесів, вирішення рільничого (земельного) питання; висвітлено суспільно-політичне та національно-культурне життя на Товмаччині доби ЗУНР.

Ключові слова: Західно-Українська Народна Республіка, Товмаччина, Українська Національна Рада, віче, Державний секретаріат, повітова рада, комісар, жандармерія, армія, судова система, земельне питання, аграрна реформа, політична партія.

український влада товмаччина національний

Summary

In the article depicts the rise of the Ukrainian national movement on the territory of Towmachchyna on the eve of the collapse of Austria-Hungary. It shows the progress of the bulkheads and the establishment of Ukrainian authorities in the largest settlements of the region, and analyses grounds of formation and practical activity of the state authorities in the county. The articles illustrates the formation of the judicial system, the course of educational processes, the solution offield (land) issue and analyses the socio-political and national- cultural life in Towmachchyna during days of ZUNR.

After almost six centuries, enslaved Ukrainian statehood was revived in 1918 on the Western lands and embodied in the Western Ukrainian people's Republic. Having existed for only eight months, ZUNR played, though short-lived, but still a crucial role in formation of Ukrainian statehood.

The confrontation of the transition of power in Towmachchyna was organized and unarmed. The Ukrainian National Rada of the County Commissioner, as a kind of “Parliament" was appointed was appointed as the head of the country and Towmachyna was called “The Peasant of the County Council". From the first days of its existence, the Ukrainian government tried to create favourable conditions for building a legal state and democratic society in the county, ensuring the normal functioning of the socio-political and national-cultural life, developing education, solving social problems, and finding the solution to field issue. Some steps were made to improve the system of taxation of the population and justice. We observed an increase in political-party life. Important for the formation of national consciousness was the decision of UNR council to unite the ZUNR with the Ukrainian people's Republic.

From the first days of the Ukrainian-Polish war the citizens of Towmachchyna actively helped the soldiers of the Ukrainian Galician Army. On the ground was created foundations and committees that collected donations: money, clothes, food and the like.

However, despite the defeat of the struggle for national liberation 1918-1923, education ZUNR and its real existence played a huge role in the history of Western Ukraine and the Ukrainian people.

Keywords: Western-Ukrainian People's Republic, Tovmachchyna, the Ukrainian national Council, the Council, the Secretariat of State, the County Board, the Commissioner, the gendarmerie, the army, judicial system, land issue, agricultural reform, political party.

Кожний народ у переломні моменти свого розвитку, коли перед ним постають доленосні рішення, звертається до власного історичного досвіду. Не винятком у цьому були українці Східної Галичини, Буковини й Закарпатської України. Майже через шість століть поневолена українська державність відродилася в 1918 р. на західноукраїнських землях і знайшла своє втілення у Західно-Українській Народній Республіці. Проіснувавши лише вісім місяців, ЗУНР відіграла свою хоч і нетривалу, проте все ж визначну роль у становленні української державності та формуванні в майбутньому тієї країни, в якій ми зараз маємо можливість жити.

Мета статті - дослідити засади формування та практичну діяльність українських органів влади на Товмаччині в добу ЗУНР (1918-1919 рр.). Для реалізації мети поставлено такі завдання: простежити піднесення українського національного руху на теренах Товмаччини напередодні розпаду Австро-Угорщини; показати перебіг встановлення української влади у найбільших населених пунктах краю; проаналізувати засади формування та практичну діяльність державних органів влади у повіті; охарактеризувати становлення судової системи, перебіг освітніх процесів, вирішення рільничого (земельного) питання; висвітлити суспільно-політичне та національно-культурне життя на території краю.

У статті Товмаччина окреслена межами тогочасного однойменного повіту, до котрого входила більшість теперішніх населених пунктів сучасних Тлумацького, частини Тисмениць- кого та частково Коломийського (селище Отинія та навколишні села) районів Івано-Франківської області.

Велику кількість інформації з досліджуваної проблеми містять періодичні видання центральних інституцій і повітових органів влади ЗУНР: “Діло”, “Нове життя”, “Товмацькі вісти” тощо. Найбільш інформативним виявився часопис “Товмацькі вісти”, котрий видавав Повітовий Комісаріат Української Національної Ради в м. Товмач.

Вартісними для дослідження є мемуари, серед яких слід виокремити свідчення очевидців подій і спогади П. Волосенка, В. Клодницького, Р. Ковальського, Д. Хіровського, що стосувалися встановлення української влади на Товмаччині в листопаді 1918 р.

Чимало українських вчених досліджували становлення і діяльність місцевих українських органів влади в період ЗУНР: О. Карпенко, В. Великочий, А. Королько, О. Павлишин. М. Бу- джак, І. Андрухів і С. Гаврилюк, а також проаналізували діяльність осередків української влади в 1918-1919 рр., розкриваючи у своїх дослідженнях історію міст Товмач і Тисмениця у добу ЗУНР. Детально підійшов до вивчення проблеми івано-франківський дослідник Андрій Королько, досліджуючи діяльність повітових рад Покуття, зокрема й на Товмаччині, в період ЗУНР.

Галицькі українці із січня 1918 р., тобто з часу проголошення незалежності Української Народної Республіки, знаходились під впливом процесів національного державотворення на Наддніпрянщині. У березні 1918 р. у багатьох повітах Східної Галичини, в тому числі і на теренах Товмаччини, пройшли масові віча на честь проголошення самостійності УНР і підписання Берестейського мирного договору.

Хвиля народних віч на підтримку ідеї об'єднання західноукраїнських земель із Наддніпрянською Україною прокотилась у вересні 1918 р. Так, 22 вересня 1918 р. пройшло народне п'ятитисячне віче в м. Товмач, зорганізоване, як указувалось у донесенні місцевого старости до президії Галицького намісництва в м. Львів, колишнім послом (депутатом) до Галицького крайового сейму Іваном Макухом. Його учасники прийняли ухвалу про утворення окремого українського коронного краю у складі зреформованої імперії.

Восени 1918 р. над виснаженою війною Австро-Угорщиною нависла реальна загроза розпаду. Щоб її врятувати, цісар 16 жовтня видав маніфест про федеративний устрій держави, в якій “кожне плем'я на території, яку воно заселює, творить свій власний державний організм”.

Українські парламентарії для вирішення долі українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, скликали на 18 жовтня 1918 р. Установчі збори, на які прибули українські посли до австрійського парламенту (33 делегати), посли до Галицького (34 делегати) та Буковинського (16 делегатів) крайових сеймів і по три представники від найчисельніших українських політичних партій та студентської молоді. Збори проголосили себе Українською Національною Радою (УНРада) з повноваженнями парламенту.

Після дванадцятигодинних дебатів учасники Установчих зборів у ніч на 19 жовтня більшістю голосів ухвалили рішення про створення незалежної Української держави на українських етнічних землях імперії, закликавши до її творення всі національні меншини краю. У своєму першому маніфесті також було вирішено виробити демократичну конституцію й обрати президента УНРади, яким став Євген Петрушевич.

Однак проголошену державу необхідно було створити й захистити від зовнішніх ворогів. Із цією метою сформовано Військовий комітет для підготовки збройного повстання на випадок, якщо австрійський уряд відмовиться добровільно передати владу представникам УНРади. І коли виникла загроза захоплення влади в краї поляками, а уряд 31 жовтня ще вагався зі своїм рішенням щодо остаточної долі українців, УНРада прийняла рішення взяти владу у Львові й Галичині збройним шляхом. Із цим завданням успішно впорався в ніч з 31 жовтня на 1 листопада Військовий комітет очолюваний Дмитром Вітовським, у підпорядкуванні якого було лише 1 410 солдатів і 60 старшин. Військовий підрозділ захопив всі найважливіші стратегічні державні, військові та транспортні об'єкти Львова. На ранок місто опинилося в руках українців.

Українська Національна Рада звернулася до українського народу з відозвами: “До населення міста Львова!” та “Український народе!”, в яких йшлося, що кожен українець “від нині господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави”. А поки будуть створені органи державної влади, “в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні, краєві і громадські уряди і від імені Української Національної Ради виконувати владу.

Організовано та без збройного протистояння проходив перехід влади на Товмаччині. Ще напередодні Листопадового чину 27 жовтня 1918 р. у м. Товмач відбулося велике повітове селянське віче, на якому прийнято рішення про створення збройного загону чисельністю 50 осіб на чолі з колишнім поручником австро-угорської армії, українцем Володимиром Клод- ницьким. Після отримання вістей про збройний виступ українців у ніч на 1 листопада у м. Львові вищезгаданий військовий підрозділ приступив до захоплення влади.

Спочатку розпочато роззброєння австрійської жандармерії в с. Хотимир Товмацького повіту, її переформатовано на український військовий чин. У с. Тарновиця, яке було заселене польськими колоністами, встановлено місцеве українське урядування. У м. Товмачі місцева жандармерія на чолі зі старшим штабовим вахмістром Іваном Наконечним перебрала цивільну владу удосвіта 1 листопада 1918 р.

Таким чином, як писала газета “Діло”, “в місті Товмачі й повіті зарядив перейняття власти в українські руки енергічно й без найменшого спротиву посол д-р І. Макух, котрого Повітова Українська Національна Рада запросила на комісара... В цілім повіті йде як найкращий лад і мілітарна організація”. Подібною за змістом була звістка, опублікована у першому номері повітового часопису “Товмацькі вісти” від 12 листопада 1918 р.: “... Українська Національна Рада, що становить правительство Української держави. на товмацький повіт настановила повітовим Комісарем дра Івана Макуха, а його заступником інж. Антона Гальку. Повітовий Комісар У.Н.Р. виконує державну власть в повіті і є репрезентантом правительства”.

У містечку Тисмениця, що на той час входила до складу Товмацького повіту, владу від імені УНРади 1 листопада 1918 р. перебрали учитель Володимир Михайловський з с. Хом'я- ківка і місцевий священик о. С. Левицький за допомогою підстаршин О. Кікти, Миколи Конь- кого, Михайла Чемного та багатьох колишніх вояків австрійської армії, які саме здійснювали заготівлю продуктів харчування для війська. Очевидець тих подій поляк Домінік Хіровський у своїх спогадах вказував, що “смутні дні настали для поляків в листопаді 1918 року. У місті з'явилися галицькі війська, що складались переважно з русинів (українців). Розпочалися ревізії і арешти поляків, а потім настав період лихих братовбивчих війн, в якій по обидва боки багато молоді полягло”. Йому заперечив місцевий український громадський діяч Павло Волосен- ко, який наголошував, що “перебрання влади відбулося без ніякого спротиву. Тимчасовий Український Комітет вибрав Остафія Волосенка посадником міста. Не було ніяких арештувань, ніяких насильств, панував лад і порядок. Відомо було, що деякі поляки мали приховану зброю, але протизаходів не роблено ніяких. До праці на залізниці приймали і українців, і поляків, різниць не роблено ніяких”.

Про досить лояльне ставлення нової влади у м. Тисмениця до противників української державності згадував і брат В. Клодницького Осип: “Щось почав був ворохобити один польський ксьондз Табачковський; його затримано на кілька днів і звільнено з попередженням, і більше скарг на нього не було. А то був випадок у Тисьмениці, коли один польський учень семінарії друкував афіші, в яких закликав новобранців не слухатися старшин, не віддавати військової одежі й амуніції, не йти до війська, не постачати провіянту тощо. Підозра впала на того учня. Жандармерія зробила в нього ревізію і знайшла промокальний папір, яким він висушував свої афіші. У люстрі виявлено ідентичність з афішею, і його заарештовано. Його мав судити польовий суд, але на превелике здивування всіх д-р Іван Макух, що був тоді міністром, звільнив його особисто”.

Зауважимо, що міжетнічну ворожнечу серед жителів Тисмениці та околиць провокували представники польської національності, які входили до складу місцевого осередку “Польської організації військової”. Вони вичікували моменту, щоб виступити проти українців. Так, семеро членів цього товариства потрапили в український полон, двоє з яких - Юзеф Козіцький та Ісак Пьотрович - згодом були страчені під с. Нижнів Товмацького повіту .

У містечку Отинія Товмацького повіту (тепер селище Отинія Коломийського району Івано-Франківської обл.) зорганізовано військову команду міста, у якій провідну роль відігравали чотарі І. Скоморівський, І. Самборський, М. Троць й учителька Н. Буцманюк. Наведено порядок в організації влади в магістраті, суді й пошті.

На чолі повіту стояв призначений УНРадою повітовий комісар, а в судових повітових округах - делегати Комісаріату Української Національної Ради. У Товмацькому повіті останні були призначені у м. Тисмениця, м. Отинія, с. Нижнів і с. Хотимир. Військовими справами в повіті відала Повітова Військова Команда. Повітовим комісаром Товмаччини з 1 листопада 1918 р. призначений І. Макух, якого в січні 1919 р. заступив інженер А. Галька. Військовим командантом обрано поручника В. Клодницького.

Законодавча гілка української влади, своєрідний “парлямент” Товмаччини називався “Повітова Селянська Рада”. Спочатку його склад мав становити 45 членів (26 представників від селян, 3 - від товариства “Сільський Господар”, 3 - від когорти багатих землевласників-дідичів, 2 - від учительського стану, а також 11 представників інших національностей - 1 німець, 5 поляків і 5 євреїв). “Набір до війська вівся безперешкодно, товмацька сотня сформована у складі 5 чет, яка підлягала керівництву Повітової Військової Команди. Державний секретар військових справ Д. Вітовський і військовий командант округа Т. Рожанковський, які перебували в Товмачі в листопаді 1918 р., залишились задоволені організацією військової служби у повіті. На Товмаччині введений стан військової облоги”.

До законодавчого органу ЗУНР Української Національної Ради від Товмаччини був делегований Августин Домбровський.

Незважаючи на те, що процес західноукраїнського державотворення відбувався в умовах польсько-української війни, котра фактично розпочалася 21 листопада 1918 р., перші тижні функціонування української влади на Товмаччині виявилися доволі спокійними, про що свідчить допис невідомого автора станиславівського часопису “Нове життя”: “Публичне життя йде зовсім нормальним ходом - так, якби ніякого “перевороту” 1. падолиста не було. Через те і настрій серед населення гарний. На службах Божих поминають (згадують) Українську Народ- ню Републику.. ,”.

Попри відносний спокій українській владі необхідно було не допустити в містах і селах свавілля, грабунків, міжнаціональних конфліктів тощо. Тому організовано і на правовій основі відбувалося становлення місцевих органів влади.

Тринадцятого листопада 1918 р. УНРада визначила конституційні засади новоствореної держави, прийнявши “Тимчасовий Основний закон”, у перших статтях якого зокрема йшлося, що назва держави - Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР); її територія включає українські землі колишньої Австро-Угорської монархії; верховенство і суверенітет народу в державі через обрані на основі загального, рівного, прямого виборчого права представницькі органи; виборчим правом наділяються всі громадяни держави; найвищим органом влади є

Установчі збори ЗУНР, а виконавчої - Державний Секретаріат; герб ЗУНР - золотий лев на синьому полі, повернутий у праву сторону, а прапор - синьо-жовтого кольору.

Шістнадцятого листопада УНРада прийняла “Тимчасовий закон про адміністрацію Західно-Української Народної Республіки”, згідно з яким на території ЗУНР залишалося в силі все попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам, суті й цілям Української держави. Всі державні службовці колишньої Австро-Угорщини, які бажали чесно служити Українській державі, складали письмове “приречення” (присягу) і залишалися на своїх місцях.

Законодавчими органами у повітах мали стати повітові селянські ради, депутати до яких обиралися від судових округів з урахуванням інтересів національних меншин. На Товмаччині у створених трьох судових округах пропорційний склад депутатів мав такий вигляд: Товмацький судовий округ - 11 депутатів (8 українців, 2 поляки, 1 єврей), Тисменицький - 8 (6 українців, 1 поляк, 1 єврей), Отинійський - 7 (4 українці, 1 поляк, 1 єврей, 1 німець). Вибори до Повітової селянської Ради відбулися 16 грудня, а перше засідання 10-11 січня 1919 р.

Всі владні органи на місцях підпорядковувалися Тимчасовому Державному Секретаріатові, очолював якого уродженець м. Тисмениці Кость Левицький. У повіті представником державної адміністрації був повітовий комісар, якому підпорядковувалися повітовий військовий командант і командант жандармерії. На останнього покладалися функції щодо забезпечення охорони громадського порядку. Але в процесі зламу старого державного апарату в багатьох повітах і населених пунктах Східної Галичини комендатури та постерунки колишньої австрійської жандармерії були стихійно ліквідовані новими органами самоуправління. Це було значною мірою закономірним явищем, оскільки в жандармерії українців служило дуже мало, а якщо й служили, то на теренах Західної Галичини або в інших провінціях імперії.

У середині листопада 1918 р. були прийняті дві важливі постанови: про створення жандармерії та регулярної армії. У постанові про жандармерію наголошувалося, що “бувша австрійська жандармерія” розпускається, а замість неї створюється “українська жандармерія”, щоб “допомагати війтови в доставленню людей до перегляду та стягненню хрунів, дезертирів” та “берегти лад і порядок в громаді, щоб не діялись грабежі, підпали та інші проступки”. Замість розформованих жандармських відділів місцеві комісари з власної ініціативи почали створювати на добровільних засадах так звану “народну міліцію”. “Міліціонери” обиралися населенням на зборах та вічах. У зв'язку із цим 6 листопада УНРада в порозумінні з Начальною командою українських військ (згодом - Державний Секретаріат військових справ) розпорядилась створити “Корпус Української державної жандармерії” на чолі з головним командантом. На місцях належало створити окружні і повітові команди жандармерії та сільські і міські станиці жандармерії. У населених пунктах створювалися жандармські постерунки у складі 5-10 чоловік, озброєних крісами (гвинтівками) з невеликою кількістю набоїв. Їх особовий склад і командантів повинні були підбирати повітові комісари з військовими командантами. Чисельність української жандармерії навесні 1919 р. сягнула понад 4 тисяч осіб і близько 3 тисяч “народних міліціонерів”, відділи яких діяли в окремих селах як орган самооборони даної громади.

Відповідно до постанови про створення регулярної української армії вся територія держави була поділена на три військові області: А - Львів, Б - Тернопіль, В - Станиславів. Кожна область ділилась на 4 військові округи, котрі, своєю чергою, складались із повітів. До області Львів входило 19 повітів, до області Тернопіль - 19 і до області Станиславів - 21 повіт.

Станиславівська військова область складалася з військових округ: Станиславівської (5 повітів), Стрийської (5 повітів), Коломийської (4 повіти) і Чортківської (7 повітів). До Станиславівської військової округи входили повіти: Станиславівський, Богородчанський, Надвір- нянський, Товмацький і Городенківський.

У державі була оголошена часткова мобілізація до війська чоловіків 1883-1900 років народження. Всі інші повинні були стати на військовий облік, а священики мали подати списки чоловіків призовного віку до повітових військових команд. Звільнялись від військової служби лише учні середніх шкіл, службовці, вчителі, а також особи за сімейним станом та хворі. Представники національних меншин мобілізації не підлягали.

Повітова Військова Команда м. Товмач закликала місцеве населення вступали до лав Української Галицької армії (УГА). У спеціальній відозві йшлося: “... Ми повинні старатись помагати їй (ЗУНР. - І. Ф.) у всіх єї потребах, тому жовніри не повинні йти до війска голими і босими, а зовсім приготованими до відходу: мають брати теплу одіж, головно військові мундири, дальше харч на два дні і прочі потрібні річи”. У зв'язку з військовими потребами, уряд ЗУНР запровадив обов'язковий податок у розмірі 1 корони з “кожної дорослої душі”.

З перших днів українсько-польської війни жителі Товмаччини активно допомагали воякам УГА. На місцях створювалися фонди та комітети, котрі збирали добровільні пожертви: гроші, коштовності, одяг, продукти харчування тощо. Так, 19 грудня 1918 р. відбулося “полі- тично-освідомляюче” віче в с. Олеша. Участь у зібранні взяло від 800 до 1 000 осіб. Про загальну національну, політичну і військову ситуацію говорив повітовий командант В. Клодницький, про вагу народної освіти і про шкільні недоліки та потреби присутніх поінформував повітовий шкільний інспектор А. Домбровський. Також слово мали учителька П. Гринів, місцевий парох о. Попель та члени Повітової селянської ради Іван Кузьма і Данилович, які доповіли селянам про стан громадських справ. На вічі ухвалено вибрати комітет для збирання для армії “збіжя, одягів і дарунків на Новий рік”. Також було зібрано 224 корони “на ранених жовнірів” .

Подібне віче скликане 22 грудня 1918 р. у с. Чорнолізці, на котре зійшлися майже всі місцеві мешканці та жителі сусідніх сіл: “Бачило ся навіть жінок з дітьми при грудях”. На зібранні виступили місцевий управитель школи Міхаловський, який запрошував селян, “щоби в неділі й свята заходили до школи послухати викладів з нашої історії та географії”. Житель с. Марківці Василь Василишин закликав жителів і військовиків до послуху українській владі. Свою промову представив влучними епізодами з історії України, показуючи нещастя, які зазнавав край через непослух і роз'єднаність громадянства. Віче закінчилось пізнього вечора патріотичним співом українських національних пісень.

Член Повітової селянської ради Іван Кузьма із с. Олеша зі шпальти часопису “Тов- мацькі вісти” закликав жителів Товмацької землі пам'ятати “за наших героїв “Січових Стрільців”, за десятки тисячів нашого українського війська, що. боряться за долю Українського народу, за волю і землю” та просив: “Збираймо жертви - дарунки на сьвята для наших борців! Даваймо все, що хто може: одяги, білє, онучки, збіже, муку, вуджене і печене м'ясо, солонину, яблока, оріхи, повидла і гроші”.

П'ятого січня 1919 р. у с. Рошнів відбулося віче, на якому “народу згромадилось дуже богато, переважала молодіж і жіноцтво”. Участь у зібранні взяли місцевий парох о. Велигорсь- кий, о. Микола Бачинський і Григорій Думка з с. Милування. Зібрано 55 буханок хліба, 410 яєць і 12 кілограмів сиру та відправлено до шпиталю у м. Станиславів для поранених українських вояків. Аналогічне віче відбулось 8 січня й у сусідньому с. Вільшаниця за участю відомого громадського діяча В. Яновича з м. Станиславова.

У січні 1919 р. жителі Товмаччини допомагаючи національному війську у боротьбі з ворогом, “на коляду для Українських жовнірів зложили: громада с. Буківна - 113 корон, 1 пачку яєць, 1 пачку сиру масла і солонини, 1 пачку біля (білизни); громада с. Милування -1 835 корон, 10 буханців хліба, 25 сорочок, 19 калісонів (кальсонів), 16 ручників (рушників), 10 пар онучок (онучей), 3 хустинки; громада с. Ворона - 610 корон; громада с. Кривотули Нові - 114 корон; громада м. Товмач - 870 корон; громада с. Лядське Шляхетське (нині с. Липівка Тисменицького району Івано-Франківської обл.) 450 корон; члени Селянської Ради у м. Товмач - 212 корон; збірка в часі маніфестації 12 січня у м. Товмач - 982 корони; аматорський кружок (гурток) ім. Котляревського у м. Товмач з представлення (вистави) - 334 корони; громада с. Юрківка - 250 корон; громада с. Лядське Шляхетське - 10 корон; громада с. Рошнів - 810 корон; громада с. Олеша - 1000 корон; о. І. Ляторовський з с. Долина - 5 корон; парохіяни з с. Долина - 8 корон; сестриці Товмацької церкви - 460 корон; товариство “Січ” у с. Підпечари - 100 корон; дівчата Настя Семаньків, Катерина Семаньків, Доня Винничук, Анна Винничук - 13 корон; громада с. Лядське Шляхетське - 27 бохонців хліба, 72 яєць, 1 фунт солонини; громада с. Кривотули Нові - 132 яйця; громада с. Горигляди - 182 корон, 301 яйце, 19 бох. хліба, 2 сорочки і 1 пара штанів; громада с. Кривотули Старі - 346 корон; громада с. Красилівка - 201 корону, 1 сорочку і 2 п. штанів; громада с. Делева 361 корону, 440 яєць, 3 хліба і 0.5 кг. солонини; громада с. Палагичі - 19 корон, 45 яєць, 7 хлібів; громада с. Долина - 210 корон і 139 яєць; громада с. Остриня - 165 корон, 46 б. хліба, 245 яєць, 8 кг. і 15 дкг. (декаграм) солонини, 3 кг. сливок; громада с. Братишів - 176 корон, 461 яйце, 35 кусків (шматків) солонини, 18 б. хліба і 170 оріхів (горіхів); громада с. Вільшаниця - 244 корони, 101 б. хліба, 2 кг. сливок, 91 яйце, 11 сорочок, 9 штанів; громада с. Будзин - 127 корон, 33 б. хліба, 107 яєць і 3 куски солонини; громада с. Королівка - 185 корон і 220 штук яєць; громада с. Яцівка - 169 корон; громада с. Бортники - 53 яйця; громада с. Олеша - 34 корони, 150 кг. пшениці, 76 кг. сливок, 6 кг. яблок (яблук), 7 кг. солонини, 6 кг. повидлів, 2 кг. сира, 243 яєць, 2 кг. оріхів і 1 пачка тютюну; о. Яворський з м. Товмач з акафисту 11 січня - 29 корон; громада с. Кутиска - 162 корони, 2 л. зернят, 5 штанів і 3 сорочки; громада с. Бортники - 48.5 кг. сушениць і 10 кг. яблок; громада с. Палагичі - 141 корона, 184 яйця, 7 кусків солонини, 11 б. хліба і 1 пару біля; громада с. Надорожна - 43 яйця, 8 штанів і 6 сорочок; громада с. Рошнів - 28 сорочок, 23 штанів, 12 ручників, 1 верету і 6 пар внучок; громада с. Бортники - 200 корон; громада с. Буківна - 1 пачку яєць, 1 пачку біля і 1 пачку сира- масла-солонини; члени читальні с. Вікняни - 205 корон; громада с. Гостів - 200 корон, 168 яєць, 12 б. хліба, 4 кавалки (шматки) хліба, 38 яблок; громада с. Пужники - 156 корон, 306 яєць, 29 яблок, 2 кг. масла, 1.5 кг. сушених яблок, 2 бох. хліба, троха фасолі і біля; громада с. Нижнів - 400 корон (церковна збірка); громада с. Довге - 182 корони, 147 яєць, 10 хлібів, 2 куски солонини, 9 пар біля, 2 рушники, 5 пар внучок; громада с. Підпечари - 105 сорочок, 67 калісонів, 2 ручники, 7 пар внучок; громада с. Петрилів - 548 корон, 28 куснів солонини, 630 яєць громада с. Новосілка - 16 куснів солонини і 205 яєць; громада с. Нижнів - 458 яєць, 10 кг. сливок, 62 штуки яблок і 710 корон; громада м. Отинія - 832 корон”.

Таким чином, своєрідну народну допомогу для вояків Української Галицької армії в умовах польсько-української війни надавали не тільки громади сіл Товмацького повіту, а й окремі громадяни молодої держави.

За основу організації системи судівництва в ЗУНР була взята попередня, австрійська. Державний секретаріат судівництва на чолі з О. Бурачинським реформував судову систему. За розпорядженням урядової установи на території ЗУНР було створено 12 судових округів і 130 судових повітів. Товмацький повіт входив до складу Станиславівської судової округи.

Українське керівництво намагалося знайти оптимальне рішення щодо характеру й розміру оподаткування населення держави. 28 жовтня 1918 р. член фінансової комісії Сидір Голубович на засідання львівської делегації УНРади запропонував скликати окрему нараду в справі податків. В уставі та інструкції для повітових органів УНРади, укладених 29 жовтня того ж року, зазначено: “Подбати о зібранє якнайбільше фондів на потреби У.Н.Ради. - В тій ціли виконати окрему інструкцию в справі збирання податків на основі докладно ведених книг. - Тим часом збирати добровільно датки”. До надходження конкретної вказівки зі Львова керівництво повітів намагалося діяти на власний розсуд. Орган повітового комісаріату в м. Товмач оголосив про народний податок таке: “УНРада у Львові наложила на разі одноразовий податок на всю людність Української держави по 1 К від людини без огляду на вік і пол. Взиваю громадські начальства сей час зібрати сей народний податок. В кожній громаді треба робити спис всіх родин і подати скілько зложила родина податку. Зібраний податок має начальник громади зложити в податковому уряді в Товмачи, котрий поквітує на списі, яку суму зложено. Богатші родини повинні складати більші датки, а лише найбідніші мусять зложити по 1 К від голови” .

Здійснюючи кроки щодо державного будівництва, керівництво ЗУНР чудово розуміло важливість освітньої політики. Незважаючи на труднощі, молода держава особливо дбала про розвиток українського шкільництва, причому проводила цю політику з урахуванням інтересів національних меншин.

Одним із рішень Товмацької Повітової селянської ради було створення шкільних комітетів, що мали опікуватися педагогічними закладами та процесом навчання. За рішенням повітового комісара від 21 листопада 1918 р. начальником Повітової шкільної Ради був призначений Августин Домбровський, вчитель із с. Ворона Товмацького повіту. Цим же розпорядженням вимагалося від громад і їх начальників узяти на себе всі витрати з утримання шкіл та якнайскоріше розпочати навчання.

Згідно з розпорядженням Повітової шкільної ради за № 2580, запроваджувалася нова мережа шкіл у Товмацькому повіті. Зокрема, колишні окремі чоловічі й жіночі школи ставали змішаними як щодо спільного навчання хлопців і дівчат, так і щодо мов викладання. Тому в містах Тисмениця (5-класова), Товмач (6-класова) і Отинія (4-класова) чоловічі й жіночі школи були об'єднані й стали утраквістичними (двомовними). Навчальні заклади в селах Хотимир, Нижнів, Угорники, Озеряни, Вікняни, Одаї, Слобідка теж ставали утраквістичними, проте польська мова в них вивчалась як обов'язкова лише з третього класу. У селах Тарновиця Пільна, Голосків, Молодилів, Богородичин, де більшість населення складали поляки, мовою викладання в школах залишалася польська. В інших селах навчальні заклади ставали українськими. Ліквідовувались “експоновані” (навчальні) класи з польською мовою викладання в селах Делева, Горигляди, Гостів, Гринівці, Ляцьке-Шляхецьке, Надорожна, Пшеничники. Але й в українських школах польська мова могла стати обов'язковою, якщо цього хотіли батьки учнів. Так, розпорядженням повітової шкільної ради 5-класну чоловічу і жіночу школу в Тис- мениці перетворили на навчальний заклад змішаного типу з українською і польською мовами викладання. В усіх польських, німецьких та єврейських державних і приватних школах українська мовами викладання впроваджувалась як обов'язкова з третього року навчання .

Тринадцятого лютого 1919 р. вступив у дію закон “Про основи уладження шкільництва на Західній Области У. Н. Республіки”, якого гласив: “Викладова і урядова мова в усіх державних школах є українська. Національним меншостям признається право на школу в рідній мові.

Наприкінці грудня 1918 р. Товмацька Повітова шкільна рада видала розпорядження про організацію при кожній школі “курсів грамоти для тої молодіжи, що вийшла вже з шкільного віку, а через воєнні події втратила можливість вивчитися грамоти”. По можливості такі ж курси пропонувалось організовувати і для старших за віком людей. На цих курсах, окрім викладання читанки і письма, передбачалося навчання української історії й географії.

Процес ведення шкільництва на теренах повіту ускладнювався нестачею педагогів- українців. Крім того, не вистачало українських підручників та навчального приладдя. І все ж бажання вчитися рідною мовою було настільки великим, що навчальний рік, незважаючи на величезні труднощі, таки розпочався в грудні 1918 р. в усіх селах та містечках Товмацького повіту. Окремі вчителі проводили уроки у двох-трьох селах. Подекуди діти ходили навчатися до найближчих сіл, де функціонувала школа. Незаможним педагогам надавалася цільова фінансова допомога в розмірі від 50 до 120 % коштів зарплатного окладу. Повітова шкільна рада, щоб не зривати навчальний процес, рекомендувала вчителям шкіл, де “для навчання писання нема таблиць”, навіть “уживати тимчасово шкільних шаф, або кусень звичайної дошки, а для підручного писання зшитків, або табличок”. Замість букварів тимчасово друкувалися комплекти абеток, за допомогою яких учителі вчили дітей читати.

Окремим розпорядженням Повітова шкільна рада дозволила використовувати приміщення навчальних закладів у позаурочний час філіалам місцевих українських товариств “Сільський Господар”, “Просвіта”, “Січ” і “Сокіл” для “навчання і научної розваги як: курси для неграмотних, відчити, виклади, музичні і хоральні навчання, концерти й аматорські вистави”.

У більшості сіл Товмацького повіту не припинялося й національно-культурне життя. На місцях функціонували осередки молодіжних товариств “Січ”, “Сокіл”, читальні “Просвіти” та гуртки “Сільського Господаря”. Створювалися нові благодійні фонди і комітети, зокрема “Комітет допомоги хворим і раненим в національній боротьбі”, “Сирітський воєнний фонд ім. Тараса Шевченка”, “Комітет опіки над воєнними сиротами” тощо. Так, школярі м. Тисмени- ця в березні 1919 р. перерахували до “Сирітського воєнного фонду” 340 корон, учні з с. Ляцьке Шляхецьке - 30 корон, а дітвора з с. Милування - 50 корон; всього в Товмацькому повіті було зібрано понад 1 000 корон для потреб сиріт.

На початку 1919 р. жителі Товмаччини долучалися до обговорення земельної реформи, яка вважалась соціально спрямованою й мала допомогти збідованим селянам вижити в умовах важких руйнувань, безробіття, голоду і злиднів. При Товмацькій Повітовій селянській раді функціонував господарський (земельний) відділ, який займався питаннями обробітку землі в повіті. Наприкінці 1918 р. відділ підготував анкетування, згідно з яким хотів дізнатися: скільки в кожній сільській громаді є орної землі, засіяно жита, пшениці, ярини; чи закуплено насіння на весняний обсів; скільки залишилось необробленого ґрунту.

Напередодні весняних засівів гостро стояло питання збереження збіжжя в громадах сіл Товмаччини. У спеціальному зверненні за підписом повітового комісара Антіна Гальки й голови харчового відділу повітової ради Петра Загайдака вказувалося, що згоду на вивіз збіжжя з одної громади до іншої в повіті дає керівник сільської громади. У відповідному дозволі зазначалося: хто, для кого, до якої громади й скільки вивозить збіжжя. Дозвіл на вивіз збіжжя за межі Товмаччини давав повітовий комісаріат. Про нестачу хліба в повіті на початку 1919 р. свідчить і той факт, що харчовий відділ повітової ради домовився з відповідним відділом Повітової ради в м. Надвірна про обмін сіна на збіжжя: за 400 кг сіна - 100 кг кукурудзи; за 500 кг сіна - 100 кг квасолі; за 600 кг сіна - 100 кг жита або пшениці.

Повітова селянська рада, харчовий і земельний відділи повітового комісаріату УНРади м. Товмач вимагали від селян краю не тільки впорядкування насіннєвого фонду для весняних робіт, а й належної підготовки реманенту: “Передовсїм постараймося о се, щоби було чим виорати поле. У кого власні конї, най огляне плуг і другі рільничі знаряди. Чи здатні вони до роботи. У кого знова нема власного інвентаря, най вже тепер звернеся до заможнійших ґаздів і умовиться з ними що до виораня і обсїву. Справи тої не треба відкладати...”. Для контролю посівної кампанії в березні 1919 р. сформовано Повітову рільничу комісію у складі: Григорія Думки (голова комісії) - референта рільничих справ при повітовому комісаріаті; Семена Солонини з с. Антонівка; Івана Стринадлюка з с. Олеша; Гната Луцика (заступник) з м. Товмач; Костя Головатого з с. Палагичі; Гната Павлюка з с. Гринівці; Івана Мандзюка з с. Колінці .

Розпорядженням повітового державного комісара А. Гальки в березні 1919 р. на місцях формувались так звані сільські, містечкові та міські харчові управи. Сільська або містечкова управа складалась із трьох представників товариства “Сільський господар”, двох - зі споживчої кооперації і відповідного сільського або містечкового начальника громади. До складу міської харчової управи входили два представники споживчої кооперації, по одному - від товариства “Сільський господар”, Комітету опіки над бідними, робітничих організацій, а також міський комісар. До їхньої компетенції належало: замовляти й отримувати від головного продовольчого управління ЗУНР і Харчового союзу продовольство та насіння; вести статистику населення й, відповідно, запасів продовольства; ухвалювати рішення щодо розподілу й збору продуктів харчування; контролювати діяльність українських кооперативних товариств стосовно продажу харчів.

Не стояло українське повітове керівництво краю й осторонь наболілих і необхідних для вирішення соціальних питань. У відповідних урядових розпорядженнях другої половини листопада 1918 р. за підписом виконувача обов'язків повітового комісара А. Гальки під промовистою назвою “До всіх Урядів громадських і постоїв жандармерії в Товмацькім повіті” вказувалось на дотримання спокою і вирішенні таких завдань: багатші селяни, які мають коней і вози, повинні за помірну ціну допомогти бідним у перевезенні деревини для опалення домівок. “Се нечуваний сором, щоби в селі оден другому нехотів помогти і жадав за привезенє одної фірчини дров 100 або й більше корон. Начальники громад і всі розумні люде повинні вплинути щоби не було такого визиску”; начальники громад мали подбати про надання допомоги інвалідам війни; на адресу місцевих торгівців лунало застереження про заборону підняття цін на харчі та інші товари першої необхідності.

Важливе значення для формування національної свідомості мало рішення УНРади від 3 січня 1919 р. про злуку ЗУНР з Українською Народною Республікою. “Українська Національна Рада, - говорилося в ухвалі, - виконуючи право самоозначення українського народу, проголошує торжественно з'єдинення з нинішнім днем ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку. До часу, коли зберуться Установчі Збори з'єдиненої республіки, владу на території бувшої ЗУНР виконує Українська Національна Рада”. Із цієї нагоди близько 19 год у м. Станиславів перед готелем “Австрія”, де засідала УНРада (нині Народний дім на вул. Шевченка, 1 у м. Івано-Франківськ. - І. Ф.), відбулися велелюдний мітинг і військовий парад.

На підтримку рішення УНРади з 5 січня в містах і селах краю - Товмачі, Тисмениці, Отинії, Вільшаниці, Нижневі, Рошневі та інших населених пунктах відбулися багатотисячні віча. Окрім цього на велелюдних зібраннях порушувалися найважливіші проблеми політичного, національного і господарського життя - земельної реформи, виборчого закону, зовнішньополітичного становища. З нагоди дня злуки УНР і ЗУНР у м. Товмач 25 січня 1919 р. урочисто пройшла п'ятитисячна маніфестація. “Народ наш - переважно селяне, - відзначалося в газеті “Нове життя” - зрозумів вагу хвилі і зібрався майже з усіх закутин повіту, щоби дати вислів своїй радости, що давно сподівана злука вже наступила”. На вічі прийнята ухвала вислати дві привітальні телеграми: “одну до армії, що бореться на західніх окраїнах України, а другу українському війську “Петлюрівцям”.

Для юридичного оформлення злуки УНРада 16 січня направила до Києва представницьку делегацію у складі 65 осіб на чолі з Л. Бачинським. 22 січня 1919 р. після Богослужіння в Софіївському соборі на площі в присутності десятків тисяч людей відбулось урочисте проголошення акту злуки ЗУНР з УНР. Наступного дня Трудовий Конгрес (парламент УНР) затвердив рішення про злуку ЗУНР із Наддніпрянською Україною, і західноукраїнські землі стали називатися Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР), а верховна влада на теренах усієї України переходила до рук Директорії УНР.

Незважаючи на військовий стан та важке матеріальне становище, уряду ЗО УНР вдавалося забезпечувати на своїй території лад і стабільність. За короткий період було ухвалено низку важливих законів: про державні і приватні школи (13 лютого), про державну мову (15 лютого), про громадянство (8 квітня), про земельну реформу (14 квітня), про однопалатний сейм (15 квітня).

Однак загострилися протиріччя в уряді та в середовищі українського політикуму. У партійній сфері населення Товмаччини тяжіло до радикалів, що виступали за негайне проведення аграрної реформи. В Українській радикальній партії виділилася опозиційна до офіційного проводу “Селянсько-радикальна партія” К. Трильовського, яка звинуватила керівництво УРП на чолі з Л. Бачинським у бездіяльності, у пасивності й намірах розпустити партію. У містах і селах проходили збори членів УРП, на яких обговорювалася ситуація в партії і вибиралися делегати на з'їзд, що мав відбутися в м. Станиславові 22-23 березня 1919 р.

Шістнадцятого березня 1919 р. у с. Нижнів відбулися окружні політичні збори УРП, де виступали відомі громадсько-політичні діячі краю А. Домбровський, С. Солонина, Д. Глинян- ський, Матіїшин. Делегатами на з'їзд УРП у м. Станиславові обрано Д. Глинянського, С. Солонину та Я. Палюджишина, до повітової управи партії включено Мазурека, І. Солонину й Д. Глинянського. Політичні збори радикальної партії відбулися й в інших містах і містечках Товмаччини: 17 березня - у м. Тисмениці, на яких делегатами на з'їзд обрано Атанасія Остров- ського, учителя місцевої школи, і господарів Василя Бельбаса із с. Стриганці та Василя Василишина з с. Марківці, 18 березня - в м. Отинії (делеговані Михась Нестерук з с. Ворона і А. Домбровський), 19 березня - у м. Товмачі (делеговані Іван Стринадлюк, Олекса Бойков, Віцко Юрков, від жіноцтва повіту - учителька Ліна Гринів).

На партійному з'їзді у м. Станиславові, що відбувся 22-23 березня 1919 р. С. Солонина, як представник Товмацького повіту, увійшов до керівного складу УРП. На засіданні ухвалено рішення про виключення з партії Кирила Трильовського та його прихильників. На думку проводу УРП, своєю роботою на Покутті “батько” січового руху розбив сили партії. Також через внутрішньо-політичну кризу керівництво УРП вирішило переглянути партійну програму, прийняту ще в 1905 р., і доповнити її новими положеннями про “вивласнення” великого поміщицького і церковного землеволодіння та “соціалізацію” всіх великих промислових підприємств, банків і торгівлі.

28-29 березня в м. Станиславові провела свій з'їзд і Українська національно-демократична партія (УНДП), яка опісля стала називатися Українська народно-трудова партія (УНТП). Згідно з прийнятою новою програмою передбачалося провести “вивласнення” великої земельної власності та “усуспільнення” важливих промислових підприємств, торгівлі, банків. Але як програма УРП, так і програма УНДП, мали популістський характер і, фактично, нічого не вдалося зробити для реалізації цих програмових питань.

Особливо гостро критикував дії уряду створений наприкінці 1918 р. Селянсько-робітничий союз (СРС), до якого ввійшли члени лівого крила Української соціал-демократичної партії. СРС переслідував мету “перетворити капітало-бюрократичний лад на лад соціалістичний”, а також “знищити станові привілеї, політичний, національний і релігійний гніт та економічну експлуатацію”. CPC вимагав негайного вирішення земельного питання, а також ввести до УНРади його 61 делегата, “як заступників малоземельних і безземельних селян і робітників”.

На з'їзд, який відбувся в Станиславові 30-31 березня, прибуло близько 1200 делегатів 1333 повітів Галичини. Товмацький повіт представляв підтриманий на зборах у м. Тисмениця Августин Домбровський, якого СРС пропонував увести до складу УНРади. Однак Українська Національна Рада 4 квітня відхилила вимоги з'їзду СРС, мотивуючи своє рішення тим, що запропоновані депутати не обрані загальним голосуванням, а лише членами Селянсько- робітничого союзу, який не є представником усього народу.

Подальші перемовини між українськими політичними партіями припинились у зв'язку з військовим наступом польської армії, підтриманої Францією та Румунією, що розпочався 14 травня 1919 р. Наступного дня уряд ЗО УНР та відділи УГА залишили м. Станиславів і подалися на Поділля. Проте командування УГА не втрачало надії зупинити ворога. На початку червня 1919 р. розпочалася героїчна Чортківська офензива, що тривала три тижні. УГА змусила відступити польські війська по всій лінії фронту. Проте успіх був тимчасовий, і вже 28 червня польська армія відновила наступ. Уряд ЗО УНР та бойові частини УГА 16-17 липня 1919 р. перейшли за р. Збруч, на територію Української Народної Республіки, де до вересня 1919 р. спільно з українцями-наддніпрянцями вели боротьбу проти більшовиків, денікінців, поляків і румунів. Отже, на теренах Товмаччини встановлення української влади восени 1918 р. проходило організовано та без збройного протистояння. З перших днів свого існування українська влада на чолі з І. Макухом, а пізніше - А. Галькою намагалася створити сприятливі умови для побудови правової держави та демократичного суспільства у повіті, забезпечити нормальне функціонування громадсько-політичного та національно-культурного життя, розвитку освіти, поставила за першочергове завдання вирішити соціальні проблеми, розв'язати рільниче питання. Спостерігалася активізація політико-партійного життя. Важливе значення для формування національної свідомості та посилення патріотичного піднесення місцевого українського населення мало рішення УНРади про злуку ЗУНР з Українською Народною Республікою.

Література

Andrukhiv, Ihor and Havryliuk, Stepan. Tysmenytsia. Ivano-Frankivsk: Lileia-NV, 2008. (in Ukrainian)

Budzhak, Mykhailo. Istoriia Tlumacha. Do 800-littia z chasu zasnuvannia (1213-2013 rr.). Ivano- Frankivsk: Simyk, 2013. (in Ukrainian).

Velykochyi, Volodymyr. Dzherela do vyvchennia derzhavnoho budivnytstva v ZUNR. Ivano-Frankivsk: Plai, 2003. (in Ukrainian).

“Vichevyi rukh”, Tovmatski Visty, December, 27, 1918. (in Ukrainian).

“Vichevyi rukh”, Tovmatski Visty, January, 24 (11), 1919. (in Ukrainian).

“Vidozva. Yak maiut holosyty sia zhovniry iduchy do viiska?”, Tovmatski Visty, February, 7 (January, 25), 1919. (in Ukrainian).

Volosenko, Pavlo. Tysmenytsia. Niu-Iork: Nakladom Tysmenytskykh Zemliakiv, 1958. (in Ukrainian).

“Do vseho uchytelstva v poviti”, Tovmatski Visty, December, 5, 1918. (in Ukrainian).

“Do vsikh hromadskykh Uriadiv v poviti”, Tovmatski Visty, March, 21 (8), 1919. (in Ukrainian).

“Do vsikh Uriadiv hromadskykh i postoiv zhandarmerii v Tovmatskim poviti”, Tovmatski Visty, November, 28, 1918. (in Ukrainian).

“Do vsikh hromadskykh Zverkhnostei i Stanyts derzhavnoi zhandarmerii v poviti”, Tovmatski Visty, January, 24 (11), 1919. (in Ukrainian).

Dilo, November, 17, 1918. (in Ukrainian).

Dominik Chirowski. Dzieje miasta Tysmienicy. Lwow: Prasowa Agencja Informacyjna “Wschod”, 1938. (in Polish).

“Zhertvy”, Tovmatski Visty, March, 21 (8), 1919. (in Ukrainian).

“Z kraiu. Tovmatskyi povit predstavliaietsia”, Nove zhyttia, December, 22, 1918. (in Ukrainian).

Karpenko, Oleksandr. Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika. 1918-1923: Istoriia. Ivano-Frankivsk: Siversiia, 2001. (in Ukrainian).

Karpenko, Oleksandr. “Lystopadova 1918 roku natsionalno-demokratychna revoliutsiia na zakhidnouk- rainskykh zemliakh”, Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, no. 1 (1993): 18-21. (in Ukrainian).

Kovalskyi, Roman. “Otyniia”, Almanakh Stanyslavivskoi zemli, t. 1 (1975): 916-919. (in Ukrainian).

Klodnytskyi, Volodymyr. “Kinets 1918 roku u Tovmachchyni”, Almanakh Stanyslavivskoi zemli, t. 1 (1975): 858-863. (in Ukrainian).

Klodnytskyi, Osyp. “Tovmach za ukrainskykh chasiv”, Almanakh Stanyslavivskoi zemli, t. 1 (1975): 868. (in Ukrainian).

Korolko, Andrii. “Stanovlennia i funktsionuvannia orhaniv ukrainskoi vlady na Tovmachchyni periodu ZUNR (1918-1919)”, Tlumach: istoriia ta suchasnist, redaktor Andrii Bilas. (Tlumach: Zlahoda, 2013), 56-76. (in Ukrainian).

Korolko, Andrii. “Ukrainski povitovi rady Pokuttia periodu ZUNR: struktura i praktychna diialnist (lystopad 1918 - traven 1919 r.)”, Halychyna, no. 2-3 (2014): 91-114. (in Ukrainian).

Kuhutiak, Mykola ta in., Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika, 1918-1923: iliustrovana istoriia. Lviv, Ivano-Frankivsk: Manuskrypt-Lviv, 2008. (in Ukrainian).

Kuzma, Ivan. “Poklyk do hromadian Tovmatskoi zemli!”, Tovmatski Visty, December, 27, 1918. (in Ukrainian).

“Na koliadu dlia Ukrainskykh zhovniriv zlozhyly v pov. derzh. Komisariiati”, Tovmatski Visty, January, 24 (11), 1919. (in Ukrainian).

Pavlyshyn, Oleh. “Orhanizatsiia tsyvilnoi vlady ZUNR u povitakh Halychyny (lystopad - hruden 1918 roku)”, Ukraina moderna, no. 2-3, 1999. (in Ukrainian).

“Proholoshennia Ukrainskoi Derzhavy”, Dilo, October, 22, 1918. (in Ukrainian).

“Pratokol”, Tovmatski Visty, March, 14 (1), 1919. (in Ukrainian).

Raikivskyi, Ihor. “Seliansko-robitnychyi soiuz u Zakhidnii Oblasti UNR”, Halychyna, no. 5-6, 2001. (in Ukrainian).

“Rezoliutsiia pro zluku ukrainskykh zemel”, Nove zhyttia, January, 5, 1919. (in Ukrainian).

“Sviato zluky (u Tovmachi)”, Nove zhyttia, January, 17, 1919. (in Ukrainian).

“Selianam-khliborobam v poviti pid rozvahu”, Tovmatski Visty, January, 31 (18), 1919. (in Ukrainian). “Shkilni spravy”, Tovmatski Visty, December, 5, 1918. (in Ukrainian).

Tovmatski Visty, November, 12, 1918. (in Ukrainian).

Tovmatski Visty, November, 20, 1918. (in Ukrainian).

Tovmatski Visty, December, 5, 1918. (in Ukrainian).

Tovmatski Visty, February, 7 (January, 25), 1919. (in Ukrainian).

“Ukrainskyi narode! ”, Dilo, November, 2, 1918. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ur